І борщ не смачний, і хата не підметена...
Чоловіки і жінки – абсолютно різні. І з цим фактом важко не погодитись. Але, водночас, вони схожі так само, як і різняться. Хоча усі відмінності, несумісності, суперечності часто-густо у представників протилежних статей, на жаль, найяскравіше проявляються… в шлюбі.
…Заплакана жінка, перелякані діти, шоковані сусіди. Вкотре «розійшовся» глава сімейства, який і сам не знає, чого хоче. То йому обід погано смакує, то вечеря не так приготована, то вдома не «як треба» прибрано, то жінка «скоса» на нього глянула…
«І знову в неї холодильник порожній, й чомусь малому нові кросівки потрібні. А нащо вони йому взагалі? Щоб, як минулого разу, тиняючись з м’ячем по вулиці, вгатив ним в сусідське вікно? І дочка вечорами невідомо, де вештається. І як же так вдатися?..», — схожі «промови» чи не щодня доводиться вислуховувати багатьом нашим жінкам, котрі зазвичай, навпаки, є чудовими дружинами, турботливими матусями, гарними господинями, які встигають геть усе й, так би мовити, є генератором всіх домашніх справ.
«Жінчині докори й сльози вже в печінках сидять: допікає й допікає, а що їй бракує? Одягнена, як пава, виглядає, наче писанка. Бачите, їй «вгору ніколи глянути». Хоча б вже мовчала… З подругами ніби не бачиться. А у своїй «конторі» цілими днями з ким теревені розводить? Он, дітьми краще хай більше займається – чемнішими будуть», — не раз чула скарги деяких знайомих горе-мужчин (бо інакше ніяк їх назвати не можу), котрі не задоволені своїм подружнім життям і, як на мене, цілком заслуженими і справедливими «претензіями» їхніх других половинок, котрі від своїх чоловіків хочуть лише трішечки тепла, підтримки, вдячності й уваги. А натомість – безконечні приниження, п’яні вибрики, сліпа байдужість, недоречні повчання й докори, докори, докори… Але це ще у кращому разі.
– Не розумію, чим не догодила, — жаліється одна моя знайома. – Чоловіка наче підмінили. Де подівся він – колись ласкавий, люблячий – не знаю. Побив, забрав з кишені останні сто гривень і пішов собі геть. Додому з’явився п’яним десь під ранок. Певно, знову втішався «на стороні». Добре, хоч напився так, що вже на ногах не стояв. Бо знову була б бита…
Скільки безнадійності, безвиході, сліз і болю! І все – в одній фразі: чоловік б’є жінку. Що робити? Сумно, але таких випадків дуже багато у повсякденному житті. Навіть більше, ніж звичайного щастя. Це не може не засмутити.
Важко щось порадити тій моїй знайомій. Чужа сім’я – темний ліс. Знаю її давно, як мудру жінку. Добре, що не влаштовує вдома «концертів» з приводу чоловікових коханок, аби, як каже, не травмувати зайвий раз дітей. А вони в цій сім’ї теж частенько отримують «на горіхи», бо татусеві, виявляється, все одно, на кого замахнутися. Щойно «запахне» сваркою, дітлахи нишкнуть, як мишенята.
Ось в цьому найбільша трагедія. Оту батьківську незрозумілу жорстокість бачать діти. І добре, якщо це не спотворить їхнього майбутнього світогляду, не зробить їх агресивними і небезпечними для суспільства. Адже скільки знаємо прикладів бійок підлітків, які інколи закінчуються бідою, скільки їх в юному віці опиняється на лаві підсудних й через це ламають своє життя.
Так, насилля над дітьми – це болюче питання, яке викликає серйозну стурбованість суспільства. А от насилля між чоловіком та жінкою інколи «табу», мовляв, раз б’є – значить любить. Чесно кажучи, оця народна мудрість на мені, наприклад, свого часу не спрацювала.
Яка ж була безглузда, коли вийшла заміж і думала, як мені поталанило: такий «діамант» відітнула. А зараз, набравшись досвіду, зрозуміла, що просто, намалювавши у своїй уяві ідеал, думала, що він правий у всьому. Тож у всьому винна я – така «неідеальна», така «не варта» цього «принца».
Та казка закінчилась дуже швидко: «принц» обернувся в чудовисько, яке й зараз тривожить у снах…
Не хочу ворушити минулого, але з часом зрозуміла, що жити потрібно для себе, своїх дітей, батьків, тому що інші можуть не оцінити ні почуттів, ні старань.
Подібний до мого сценарій сімейного життя, на жаль, мав і має місце й у деяких моїх знайомих молодих жінок.
– Живемо вже шостий рік, у нас двійко маленьких дітей. І ось мій чоловік почав «розпускати» руки, — розповідає Лариса (з етичних міркувань не називаю справжніх імен моїх співрозмовниць). – Раніше, наче не було все так погано, а після новорічних свят, ніби з цепу зірвався. Я раптом усвідомила, що усі ці роки я для нього ніхто, просто непотрібна річ. Коли хотіла вперше подати на розлучення, наші батьки наполягали примиритись, мовляв, він «так кається», казали, ми обоє винні.
Але це не в нашому випадку. Бо коли б’є лише за те, що тримісячна дитина заплакала і не дала спокійно додивитись футбол, треба втікати від нього на край світу…
А ось ще одна історія. Марині 31 рік, має п’ятирічного синочка. Зі своїм обранцем в шлюбі вісім років.
– Сьогодні знову отримала стусана, — якось поскаржилась мені. – Ударив перший раз приблизно через рік після весілля. Шкодував, вибачався… Через півроку це знов повторилося, а тепер в нього руки «сверблять» майже щотижня. І вже не кається, бо для нього дати ляпас, потягати за волосся, штовхнути – це не означає вдарити, а так – пострахати. Ще трохи потерплю, а там — сина за руку і геть від нього.
Багато жінок потерпають від знущань у сім’ї, але не кожна признається, не всі розуміють, що це страшне лихо. Це злочин, який потребує покарання.
В поліції розповідають, що реагують на всі сигнали. Але буває так, що жінка поскаржиться, а потім сама прийде і просить не карати чоловіка, бо вже помирилися. А через деякий час все повторюється знову. «Стражі» порядку називають найбільш поширені причини насилля. Це, перш за все, низький рівень особистої культури, зловживання алкоголем, психічна неврівноваженість особи.
Як повідомили в Ковельському відділі поліції, нині на обліку перебуває 589 сімейних дебоширів, з яких 67 – дебоширок (!). З початку року складено 488 адмінпротоколів про вчинення насильства у сім’ї (стаття 173-2), які направлено в суд для прийняття рішення.
До слова, згідно із законодавством до відповідальності притягуються не лише за вчинення будь-яких дій фізичного характеру в сім’ї, але й психологічного, економічного.
Наші жінки зазвичай не роблять надбанням громадськості випадки насилля в сім’ї. І, може, саме це заважає шукати в повній мірі шляхів вирішення цієї проблеми. Буває, що і сусіди знають, як погано живе та чи інша сім’я, як страждають там діти, але не втручаються. Дружина також намагається все тримати у таємниці. А закони про попередження насильства у сім’ї, як це зазвичай буває, знають ті, хто й не думає їх порушувати.
Ця суспільна проблема потребує вирішення на рівні держави, адже багато конфліктів виникає через нестатки, бідність, неспроможність просто прогодувати сім’ю. І це питання вимагає комплексного вирішення.
Але наостанок моя порада: не потрібно розраховувати на державу, сусідів чи рідних. Тільки на себе.
Розповідь про цю молоденьку дівчину нехай стане повчальною для тих, хто потрапив в «лапи» домашнього тирана.
Вона «нажилася» з ним за рік…
А перед тим, як стати на рушничок щастя, думала, що вона для нього найвродливіша, найбажаніша, найкоханіша… Виявилась, що найгірша у світі.
Коли востаннє підняв на неї руку, навіть речі не збирала й так, як є, пішла від нього. Він її довго шукав, але знайти не зміг.
Довго від нього ховалась. Вона не простить його нізащо…
Вирішила почати життя з чистого листка. Але, як би там не склалося, заміж більше не вийде.
Вона любила його до безтями. Як їй боляче було подати заяву на розлучення! Сльози лилися струмком…
Шлюборозлучний процес триває і зараз, але вона нічого міняти не збирається. Перед очима весь час стоїть жахлива картина того, як він вдарив її вперше…
Вона так хотіла, щоб це виявилося сном. Але ж це – реальність. І вона зробила свій вибір. І вибір правильний.
Якщо чоловік підняв руку, він повторить це. І ніякі його умовляння і клятви не повинні переконувати жінку у тому, що це ніколи не повториться. З таким чоловіком треба розлучатися, а не давати йому «другий» шанс. Пошкодувати вкотре – означає підписати собі вирок. Воно того варте?
Вікторія ЗІНЧУК.
Чоловіки і жінки – абсолютно різні. І з цим фактом важко не погодитись. Але, водночас, вони схожі так само, як і різняться. Хоча усі відмінності, несумісності, суперечності часто-густо у представників протилежних статей, на жаль, найяскравіше проявляються… в шлюбі.
…Заплакана жінка, перелякані діти, шоковані сусіди. Вкотре «розійшовся» глава сімейства, який і сам не знає, чого хоче. То йому обід погано смакує, то вечеря не так приготована, то вдома не «як треба» прибрано, то жінка «скоса» на нього глянула…
«І знову в неї холодильник порожній, й чомусь малому нові кросівки потрібні. А нащо вони йому взагалі? Щоб, як минулого разу, тиняючись з м’ячем по вулиці, вгатив ним в сусідське вікно? І дочка вечорами невідомо, де вештається. І як же так вдатися?..», — схожі «промови» чи не щодня доводиться вислуховувати багатьом нашим жінкам, котрі зазвичай, навпаки, є чудовими дружинами, турботливими матусями, гарними господинями, які встигають геть усе й, так би мовити, є генератором всіх домашніх справ.
«Жінчині докори й сльози вже в печінках сидять: допікає й допікає, а що їй бракує? Одягнена, як пава, виглядає, наче писанка. Бачите, їй «вгору ніколи глянути». Хоча б вже мовчала… З подругами ніби не бачиться. А у своїй «конторі» цілими днями з ким теревені розводить? Он, дітьми краще хай більше займається – чемнішими будуть», — не раз чула скарги деяких знайомих горе-мужчин (бо інакше ніяк їх назвати не можу), котрі не задоволені своїм подружнім життям і, як на мене, цілком заслуженими і справедливими «претензіями» їхніх других половинок, котрі від своїх чоловіків хочуть лише трішечки тепла, підтримки, вдячності й уваги. А натомість – безконечні приниження, п’яні вибрики, сліпа байдужість, недоречні повчання й докори, докори, докори… Але це ще у кращому разі.
– Не розумію, чим не догодила, — жаліється одна моя знайома. – Чоловіка наче підмінили. Де подівся він – колись ласкавий, люблячий – не знаю. Побив, забрав з кишені останні сто гривень і пішов собі геть. Додому з’явився п’яним десь під ранок. Певно, знову втішався «на стороні». Добре, хоч напився так, що вже на ногах не стояв. Бо знову була б бита…
Скільки безнадійності, безвиході, сліз і болю! І все – в одній фразі: чоловік б’є жінку. Що робити? Сумно, але таких випадків дуже багато у повсякденному житті. Навіть більше, ніж звичайного щастя. Це не може не засмутити.
Важко щось порадити тій моїй знайомій. Чужа сім’я – темний ліс. Знаю її давно, як мудру жінку. Добре, що не влаштовує вдома «концертів» з приводу чоловікових коханок, аби, як каже, не травмувати зайвий раз дітей. А вони в цій сім’ї теж частенько отримують «на горіхи», бо татусеві, виявляється, все одно, на кого замахнутися. Щойно «запахне» сваркою, дітлахи нишкнуть, як мишенята.
Ось в цьому найбільша трагедія. Оту батьківську незрозумілу жорстокість бачать діти. І добре, якщо це не спотворить їхнього майбутнього світогляду, не зробить їх агресивними і небезпечними для суспільства. Адже скільки знаємо прикладів бійок підлітків, які інколи закінчуються бідою, скільки їх в юному віці опиняється на лаві підсудних й через це ламають своє життя.
Так, насилля над дітьми – це болюче питання, яке викликає серйозну стурбованість суспільства. А от насилля між чоловіком та жінкою інколи «табу», мовляв, раз б’є – значить любить. Чесно кажучи, оця народна мудрість на мені, наприклад, свого часу не спрацювала.
Яка ж була безглузда, коли вийшла заміж і думала, як мені поталанило: такий «діамант» відітнула. А зараз, набравшись досвіду, зрозуміла, що просто, намалювавши у своїй уяві ідеал, думала, що він правий у всьому. Тож у всьому винна я – така «неідеальна», така «не варта» цього «принца».
Та казка закінчилась дуже швидко: «принц» обернувся в чудовисько, яке й зараз тривожить у снах…
Не хочу ворушити минулого, але з часом зрозуміла, що жити потрібно для себе, своїх дітей, батьків, тому що інші можуть не оцінити ні почуттів, ні старань.
Подібний до мого сценарій сімейного життя, на жаль, мав і має місце й у деяких моїх знайомих молодих жінок.
– Живемо вже шостий рік, у нас двійко маленьких дітей. І ось мій чоловік почав «розпускати» руки, — розповідає Лариса (з етичних міркувань не називаю справжніх імен моїх співрозмовниць). – Раніше, наче не було все так погано, а після новорічних свят, ніби з цепу зірвався. Я раптом усвідомила, що усі ці роки я для нього ніхто, просто непотрібна річ. Коли хотіла вперше подати на розлучення, наші батьки наполягали примиритись, мовляв, він «так кається», казали, ми обоє винні.
Але це не в нашому випадку. Бо коли б’є лише за те, що тримісячна дитина заплакала і не дала спокійно додивитись футбол, треба втікати від нього на край світу…
А ось ще одна історія. Марині 31 рік, має п’ятирічного синочка. Зі своїм обранцем в шлюбі вісім років.
– Сьогодні знову отримала стусана, — якось поскаржилась мені. – Ударив перший раз приблизно через рік після весілля. Шкодував, вибачався… Через півроку це знов повторилося, а тепер в нього руки «сверблять» майже щотижня. І вже не кається, бо для нього дати ляпас, потягати за волосся, штовхнути – це не означає вдарити, а так – пострахати. Ще трохи потерплю, а там — сина за руку і геть від нього.
Багато жінок потерпають від знущань у сім’ї, але не кожна признається, не всі розуміють, що це страшне лихо. Це злочин, який потребує покарання.
В поліції розповідають, що реагують на всі сигнали. Але буває так, що жінка поскаржиться, а потім сама прийде і просить не карати чоловіка, бо вже помирилися. А через деякий час все повторюється знову. «Стражі» порядку називають найбільш поширені причини насилля. Це, перш за все, низький рівень особистої культури, зловживання алкоголем, психічна неврівноваженість особи.
Як повідомили в Ковельському відділі поліції, нині на обліку перебуває 589 сімейних дебоширів, з яких 67 – дебоширок (!). З початку року складено 488 адмінпротоколів про вчинення насильства у сім’ї (стаття 173-2), які направлено в суд для прийняття рішення.
До слова, згідно із законодавством до відповідальності притягуються не лише за вчинення будь-яких дій фізичного характеру в сім’ї, але й психологічного, економічного.
Наші жінки зазвичай не роблять надбанням громадськості випадки насилля в сім’ї. І, може, саме це заважає шукати в повній мірі шляхів вирішення цієї проблеми. Буває, що і сусіди знають, як погано живе та чи інша сім’я, як страждають там діти, але не втручаються. Дружина також намагається все тримати у таємниці. А закони про попередження насильства у сім’ї, як це зазвичай буває, знають ті, хто й не думає їх порушувати.
Ця суспільна проблема потребує вирішення на рівні держави, адже багато конфліктів виникає через нестатки, бідність, неспроможність просто прогодувати сім’ю. І це питання вимагає комплексного вирішення.
Але наостанок моя порада: не потрібно розраховувати на державу, сусідів чи рідних. Тільки на себе.
Розповідь про цю молоденьку дівчину нехай стане повчальною для тих, хто потрапив в «лапи» домашнього тирана.
Вона «нажилася» з ним за рік…
А перед тим, як стати на рушничок щастя, думала, що вона для нього найвродливіша, найбажаніша, найкоханіша… Виявилась, що найгірша у світі.
Коли востаннє підняв на неї руку, навіть речі не збирала й так, як є, пішла від нього. Він її довго шукав, але знайти не зміг.
Довго від нього ховалась. Вона не простить його нізащо…
Вирішила почати життя з чистого листка. Але, як би там не склалося, заміж більше не вийде.
Вона любила його до безтями. Як їй боляче було подати заяву на розлучення! Сльози лилися струмком…
Шлюборозлучний процес триває і зараз, але вона нічого міняти не збирається. Перед очима весь час стоїть жахлива картина того, як він вдарив її вперше…
Вона так хотіла, щоб це виявилося сном. Але ж це – реальність. І вона зробила свій вибір. І вибір правильний.
Якщо чоловік підняв руку, він повторить це. І ніякі його умовляння і клятви не повинні переконувати жінку у тому, що це ніколи не повториться. З таким чоловіком треба розлучатися, а не давати йому «другий» шанс. Пошкодувати вкотре – означає підписати собі вирок. Воно того варте?
Вікторія ЗІНЧУК.
Залишити коментар