Став Ковель ріднимНа одній із тихих вуличок Іркутська, поблизу глибоководного Байкалу, народився наш земляк, нині ветеран праці, заступник голови міської ветеранської організації Борис Трикопа.
У столиці Західного Сибіру він провів ранні роки дитинства, найсвітліші спогади з яких пов'язані із згадками про дідуся і бабусю.
– З "путівкою" на заслання у цей холодний край 1929 року вони відправилися з моїм батьком, тоді ще десятирічним хлопчиною, – розповідає Борис Костянтинович. – Там він здобув медичну освіту, познайомився з майбутньою дружиною, своєю однокурсницею, а потім моєю мамою, Марією Демидівною (сім'ю якої теж свого часу відправили на чужину). У 1941 році (мені тоді було лише два роки) тато пішов на фронт, де до кінця війни був воєнно-польовим хірургом.
Спілкуючись зі мною, Борис Трикопа розповідав не стільки про себе, як про своїх батьків. Костянтина Петровича згадує зі сльозою на очах і з гордістю в серці. А як може бути інакше? Адже в роки війни він не знав ні хвилини спокою. Десятки операцій на день, стогони поранених і передсмертні зойки загиблих, вибухи і гарматні постріли. І так безперервно, майже до безтями, дванадцять годин на добу…
– У післявоєнний час батько залишився в армії і очолював медичну службу у багатьох військових частинах, – продовжує розповідь Борис Костянтинович. – Завершив свою військову кар'єру у Ковелі, де й прожили з моєю мамою багато щасливих років. Тут знайшли і вічний спочинок…
З любов'ю і теплом наш земляк згадує й матусю Марію Демидівну, яка свої молоді літа теж провела на лінії фронту, а згодом працювала головним лікарем залізничної лікарні в Ленінграді.
Розповідаючи про себе, Борис Костянтинович каже, що в Україну, на рідну Луганщину, повернувся з бабусею у 1944 році (дідусь, на жаль, не дожив до того часу). Спочатку мешкали у Лисичанську, а потім оселились у Красному Лучі, де й закінчив середню школу.
Юнаком пішов працювати на шахту. Важку роботу під землею перервала трирічна служба в армії.
– Служив у Північній Осетії. І, чесно кажучи, не надто приємні емоції охоплюють від спогадів про ці часи, – зізнається ветеран. – Тоді там велись воєнні дії, але хіба ж їх можна зрівняти з подіями, які сьогодні відбуваються на Сході України?..
Повернувшись з армії, Борис Трикопа просто у воєнній формі приїхав вступати у Новочеркаський політехнічний інститут, під час навчання в якому й зустрів свою другу "половинку" Надійку. До речі, весь трудовий шлях Надія Олександрівна пройшла, працюючи в локомотивному депо Ковель. А у минулому році подружжя відсвяткувало своє "золоте" весілля.
Закінчивши на ту пору найкращий вищий навчальний заклад такого напрямку на Півдні України, знову був призваний до армійських лав. Однак, незважаючи на перспективу кар'єрного росту як військовослужбовця, молодий чоловік обрав інший шлях у житті. 1970 року оселився у Ковелі, який, зрештою, став йому рідним.
Знайомлячись з трудовою біографією Бориса Трикопи, дізнаєшся, наскільки багатогранною людиною є наш земляк. Працював на будівництві: більшість житлових будинків у місті – справа рук майстрів очолюваних ним бригад. З його участю зводились й найбільші промислові об'єкти Ковельщини: завод "Ковельсільмаш", Люблинецький завод будматеріалів, крохмальний завод (який, до речі, згодом під його керівництвом займав лідируючі позиції у державі серед підприємств цієї галузі).
Протягом семи років Борис Костянтинович працював інструктором відділу у Ковельському міськкому партії.
На заслужений відпочинок він пішов у 1997 році. Його трудове старання відзначене державними нагородами.
Улюбленим заняттям Бориса Костянтиновича сьогодні є робота на дачі, яку він називає відпочинком для душі та тіла. Упродовж дев'яти років ветеран відвідує басейн у групі здоров'я Університету ІІІ віку. Свою громадянську активність виявляє на посаді заступника голови міської організації ветеранів війни та праці. А ще скільки себе пам'ятає – завжди співав.
– Найбільше мені до душі пісня "Журавлі", яка займає провідне місце у репертуарі хору ветеранів війни та праці м. Ковеля, учасником якого є тривалий час. А ще я просто закоханий в українські ліричні пісні, – каже він.
Борис Костянтинович разом з дружиною Надією Олександрівною виховали гідну зміну: сина Олександра та дочку Світлану. А їхня онука Ірина пішла стежкою прадідуся і прабабусі – вона студентка Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.
Вікторія ЗІНЧУК.
НА ЗНІМКУ: Борис ТРИКОПА.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
ВІД РЕДАКЦІЇ: 3 листопада Борис Костянтинович відзначатиме 75-річчя від дня народження. Тож з нагоди ювілею бажаємо йому миру, затишку, злагоди в сімейному колі, у громадській роботі – натхнення та визнання, серед друзів – поваги та розуміння. Здоров'я, гарного настрою, вічної молодості душі, тепла від рідних і благополуччя!
Залишити коментар