Мир має жіноче обличчяМені чомусь здається, що мир має жіноче обличчя. В ньому присутні спокій, лагідність, любов, доброта і самопожертва.
Коли чоловіки воюють на передовій, їх матері, дружини, наречені стають волонтерами миру.
Нещодавно на передовій в зоні АТО побувала заступник голови Ковельської районної ради Галина КОЛЯДА. З нею – наша сьогоднішня розмова.
– Галино Степанівно, розкажіть, який маршрут волонтерської поїздки Ви обрали.
– Побували в містах Старобільськ та Щастя, відвідали бійців батальйону "Айдар", були в школах. В окремих випадках наш маршрут пролягав за кількасот метрів від блокпостів сепаратистів.
– Які враження?
– Тяжко бачити і сприймати наслідки війни. Здається, ти потрапив в інший, нереальний світ. Обпалені земля, дерева, будинки. Все сіре і чорне.
– Ваш колега, голова районної ради Ігор Верчук, розповідав про місто Щастя. Яким Щастя побачили Ви?
– Не дай, Господи, жити в умовах війни. Ми бачили знищені будинки. Побиті вікна з докором "дивилися" на нас чорними дірами. Пошматована плівка, якою вони затулені, ні від холоду, ні від дощу чи снігу не захищає. Цивільного населення немає. Лише військові й воєнна техніка рухаються вулицями. Словом, від побаченого – моторошно і тривожно.
– А як там наші славні воїни?
– Радіють нашому приїзду. Дякують за волонтерську допомогу. Дух скрізь бойовий. Я відчувала, як вони сумують за домашнім затишком і теплом. У зв'язку з цим згадую такий факт.
Наші волонтери в'яжуть для військових шкарпетки і передають їх на передову, при цьому вкладаючи всередину лист, номер телефону. Солдат, який отримав дарунок, розчулено зателефонував до жінки-в'язальниці. Познайомились. І вона тепер в церкві молиться за його здоров'я і свічечку запалює. Жінка мовби ангела-охоронця для нього в Бога випрошує. І той ангел справді оберігає від кулі чи осколка.
– Вірю разом з Вами в захисну силу оберегу, бо там присутнє Боже провидіння. Такий випадок на Сході трапився нещодавно. Ковельчанин Ігор був на передовій. Коли ніс чергування, відчув, що його наче хтось хоче відвести в бік. Відійшов: через декілька секунд туди, де він щойно стояв, влучив снаряд. Воїн завдячує своєму оберегу – освяченому хрестику-вервиці, який йому подарували друзі.
Галино Степанівно, а земляків із Ковельщини на своєму шляху зустрічали?
– Вам не передати вражень, коли на одному із блокпостів ми зустріли хлопців з Ковеля і Колодяжного. І раділи, і обіймалися, і плакали. А найбільше вразило, коли Володя Білинець з-під сорочки дістав прапор Волині (!). Він у нього оберегом служить. Ось де істинний патріотизм і любов до рідного краю, до земляків своїх! А ще була зворушлива зустріч із нашими рідними ковельчанами, які на чолі з Ігорем Верчуком, головою районної ради, теж виконували свою волонтерську місію.
– Які настрої у місцевого населення?
– Однозначно відповісти не можна. Частина людей, одурманені пропагандою, марять Росією. На мою думку, основна маса вичікує: хто переможе, до того й притуляться. Вони налякані, тому більшість своєї справжньої позиції не висловлює.
– Але ж десь-таки український патріотизм місцевого населення бачили?
– Оті промені проукраїнського світла на Сході відчуваєш по-особливому. Повертаючись із Старобільська, ми завітали до Лиманської середньої школи. Як там були раді нашому приїзду! Дорослі плакали, мов діти. Душевно поспілкувалися. Виявилося, що там українську позицію відстоює істинна патріотка пані Наталія. Вона наша землячка із Нововолинська. Чоловік у неї – луганчанин.
Та школа тішить око синьо-жовтими кольорами. Вона велика і гарна. Домовилися про обмін концертами. А ще влітку учні і вчителі приїдуть до нас на екскурсію. У нас є що показати. Головне, хай відчують щиру душу волинян.
– Де найбільше відчувалася присутність війни?
– Я не військова. Але коли ми заїхали до наших воїнів у 212-ту бригаду, то й мені стало неспокійно на душі. Вони дислокуються посеред поля. Обстріли сепаратисти ведуть і вдень, і вночі. Як витримують – одному Богу відомо. Попри все, побачене-пережите наводило на думку: Україна – в надійних руках.
– Тобто, заради миру їхати на передову потрібно?
– Я вже розповідала, як нас зустрічали бійці. Були й інші незабутні зустрічі. Коли їхали по дорозі в районі відомих тепер Пісків, нам випадково зустрівся бронетранспортер. То були прикордонники. А з ними – наш ковельчанин Андрій Тітівалов. Виявилося, що він – однокласник Руслана Лисковця, нашого волонтера. Таких моментів не забудеш.
Розумію, що наша волонтерська моральна і матеріальна підтримка – це краплина в морі. Але заради широкого мирного моря треба їхати і допомагати, щоб якнайшвидше настав мир.
– Щиро дякую за розмову!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКУ: голова районної ради Ігор ВЕРЧУК, заступник голови районної ради Галина КОЛЯДА під час поїздки на Схід України.
Фото з архіву районної ради.
Залишити коментар