Скулинські Бойки – династія лісівників
Мальовнича природа урочища «Нечимне», краса навколишніх виднокругів захоплювала нашу видатну землячку Лесю Українку.
До глибини душі зачарувала вона не тільки шанувальників «Лісової пісні», а й цілу династію лісівників з діда-прадіда – родину Бойків із Скулина. Тож напередодні Дня працівника лісу ми вирішили поспілкуватися із тими, хто оберігає та примножує зелені багатства нашого краю.
l
Василь Петрович Бойко зараз вже на заслуженому відпочинку. Чоловік 40 років присвятив улюбленій роботі. Приклад взяв із свого батька, брат теж був лісівником.
«З раннього віку любив садити ліс, тож завжди з нетерпінням чекав березневих канікул, знаючи наперед, чим буду займатися», – каже він.
В далекому 1971 році його призначили лісорубом Облапського лісництва, згодом – лісником. На пенсію Василь Петрович вийшов із посади майстра Скулинського лісництва.
«Бригади лісорубів та лісокультурників складалися із більш як семи десятків працівників.
А план роботи був такий, що написане у дві сторінки не вміщалося», — пригадує наш співрозмовник.
Василь Петрович роботу завжди ставив на перше місце, віддаючи справі всього життя практично весь вільний час. Іншими словами, від «а» до «я» присвячував себе професії.
Воно й не дивно, що діти пішли його слідами.
«Я їх ще малими завжди брав в ліс із собою», – говорить Василь Бойко.
Хлопців, в свою чергу, все цікавило, про все розпитували батька.
Найстарший Володимир, закінчивши лісний технікум, «дослужився» до лісничого Білинського лісництва.
«Батько розказував якось, що у 2 роки загубив мене в лісі. Та я не злякався. Тож, мабуть, із того все й пішло…», – усміхається лісничий.
Згодом 17-річний Володимир став працювати із батьком, який дав добру науку на все подальше життя хлопцю.
Василь Петрович вчив дітей справедливості, щирості та доброті. За це вони щиро вдячні найріднішому чоловіку. На жаль, мати вже покійна.
Володимир із сім’єю живе в Колодниці. Один із його синів здобуває освіту в столиці.
«Можливо, менший, який ще в дитсадок ходить, обере таку ж професію, як і я», — розмірковує лісничий.
Петро із сім’єю мешкає в дідовій хаті поряд із батьком, їх будинки навпроти. До речі, він також працював в галузі лісового господарства. Тепер зайнявся пасічництвом. Має й інші домашні клопоти, веде господарку.
Павло проживає із батьком, працює майстром лісу в Скулинському лісництві.
Варто додати, що й родичі Бойків опанували лісівничу справу.
Гарно відгукуються про колишніх та нинішніх своїх працівників і керівники ДП «Ковельське лісове господарство».
«Ліс – це наше життя», — каже глава сімейства Василь Петрович, ніжно пригортаючи до себе онучку Наталю.
l
За їх двором – відразу видніється «лісове царство». Крізь сосни промінням пробивається яскраве Сонце. Вітер ледь-ледь похитує маленькі деревця, з яких колись виростуть білокорі берізки, стрункі осоки та кремезні дуби.
Повітря, насичене ароматом хвої, переплітається павутинами бабиного літа. В небі кружляють журавлині ключі, готуючись до перельоту у вирій.
Василь Петрович переводить погляд трохи далі, в бік лісу. Видно, щось згадує.
«Діду, діду, можна я сливку з’їм?» — враз відволікає думки чоловіка онучка, яка, мов та білка, метушиться довкіл.
«Наталю, ти краще послухай, як ліс «говорить», – звертається дідусь до дівчини.
«Ні», – вперто мовить маленька. – «Хочу сливку!»
«Нічого, онучко, підростеш, то почуєш», — задумливо і водночас мудро відповідає їй той, який за своє життя чув багато «лісових казок»…
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: династія лісівників із Скулина – родина БОЙКІВ. Крайній ліворуч – глава сімейства Василь Петрович.
Фото Сергія ДАНИЛЮКА.
Мальовнича природа урочища «Нечимне», краса навколишніх виднокругів захоплювала нашу видатну землячку Лесю Українку.
До глибини душі зачарувала вона не тільки шанувальників «Лісової пісні», а й цілу династію лісівників з діда-прадіда – родину Бойків із Скулина. Тож напередодні Дня працівника лісу ми вирішили поспілкуватися із тими, хто оберігає та примножує зелені багатства нашого краю.
ххх
Василь Петрович Бойко зараз вже на заслуженому відпочинку. Чоловік 40 років присвятив улюбленій роботі. Приклад взяв із свого батька, брат теж був лісівником.
«З раннього віку любив садити ліс, тож завжди з нетерпінням чекав березневих канікул, знаючи наперед, чим буду займатися», – каже він.
В далекому 1971 році його призначили лісорубом Облапського лісництва, згодом – лісником. На пенсію Василь Петрович вийшов із посади майстра Скулинського лісництва.
«Бригади лісорубів та лісокультурників складалися із більш як семи десятків працівників.
А план роботи був такий, що написане у дві сторінки не вміщалося», — пригадує наш співрозмовник.
Василь Петрович роботу завжди ставив на перше місце, віддаючи справі всього життя практично весь вільний час. Іншими словами, від «а» до «я» присвячував себе професії.
Воно й не дивно, що діти пішли його слідами.
«Я їх ще малими завжди брав в ліс із собою», – говорить Василь Бойко.
Хлопців, в свою чергу, все цікавило, про все розпитували батька.
Найстарший Володимир, закінчивши лісний технікум, «дослужився» до лісничого Білинського лісництва.
«Батько розказував якось, що у 2 роки загубив мене в лісі. Та я не злякався. Тож, мабуть, із того все й пішло…», – усміхається лісничий.
Згодом 17-річний Володимир став працювати із батьком, який дав добру науку на все подальше життя хлопцю.
Василь Петрович вчив дітей справедливості, щирості та доброті. За це вони щиро вдячні найріднішому чоловіку. На жаль, мати вже покійна.
Володимир із сім’єю живе в Колодниці. Один із його синів здобуває освіту в столиці.
«Можливо, менший, який ще в дитсадок ходить, обере таку ж професію, як і я», — розмірковує лісничий.
Петро із сім’єю мешкає в дідовій хаті поряд із батьком, їх будинки навпроти. До речі, він також працював в галузі лісового господарства. Тепер зайнявся пасічництвом. Має й інші домашні клопоти, веде господарку.
Павло проживає із батьком, працює майстром лісу в Скулинському лісництві.
Варто додати, що й родичі Бойків опанували лісівничу справу.
Гарно відгукуються про колишніх та нинішніх своїх працівників і керівники ДП «Ковельське лісове господарст
во».
«Ліс – це наше життя», — каже глава сімейства Василь Петрович, ніжно пригортаючи до себе онучку Наталю.
ххх
За їх двором – відразу видніється «лісове царство». Крізь сосни промінням пробивається яскраве Сонце. Вітер ледь-ледь похитує маленькі деревця, з яких колись виростуть білокорі берізки, стрункі осоки та кремезні дуби.
Повітря, насичене ароматом хвої, переплітається павутинами бабиного літа. В небі кружляють журавлині ключі, готуючись до перельоту у вирій.
Василь Петрович переводить погляд трохи далі, в бік лісу. Видно, щось згадує.
«Діду, діду, можна я сливку з’їм?» — враз відволікає думки чоловіка онучка, яка, мов та білка, метушиться довкіл.
«Наталю, ти краще послухай, як ліс «говорить», – звертається дідусь до дівчини.
«Ні», – вперто мовить маленька. – «Хочу сливку!»
«Нічого, онучко, підростеш, то почуєш», — задумливо і водночас мудро відповідає їй той, який за своє життя чув багато «лісових казок»…
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: династія лісівників із Скулина – родина БОЙКІВ. Крайній ліворуч – глава сімейства Василь Петрович.
Фото Сергія ДАНИЛЮКА.
Скулинські Бойки – династія лісівників
Залишити коментар