Репортаж / Не згасає всенародна любов

Так уже склалося, що день народження  в кріпацтві Тараса Шевченка і день його  смерті  в російській неволі  ми відзначаємо в прохолодний березень. А ось в день повернення праху генія і пророка на Україну виспівують голосисті соловейки. Так повелів Господь!

Один із прижиттєвих друзів Тараса Григоровича М. К. Чалий згадував, що після похорон і панахиди зібралися сподвижники генія і пророка на раду – як бути? Для увіковічення пам'яті Шевченка було ухвалено "перевезти тіло його на Україну…", а пунктом восьмим – "відвідувати щорічно комусь із друзів покійного його могилу".

Сьогодні бачимо, наскільки дорогий і  потрібний для нас Тарас. До пам'ятників та символічних могил в Ковелі, Києві,  Канаді, Аргентині та інших ідуть щирі українці всього світу. І не стихає до нього всенародна любов. Тарас Шевченко не просто поет, художник чи навіть пророк – він дух і душа українського народу.

Вкотре Колодниця розцвіла вишиванками вірних прихильників поета. Біля символічної  могили очільники районної влади – голова райдержадміністрації Віктор Козак та голова районної ради Андрій Броїло. З ними, як завжди, начальник відділу культури Тетяна Матяшук. Саме при її безпосередньому керівництві організовано змістовне літературно-мистецьке дійство. 

Лине над садами та хатами душевна пісня у виконанні фольклорного Народного аматорського колективу "Родина". Щиросердечно промовляють слова Віктор Козак та Андрій Броїло.  Постає перед очима далека і близька історія наша.  

Не забули загиблих героїв під Волновахою.  Вистукує космічний метроном хвилину мовчання не тільки як пам'ять, але й надію на мир і наше благополуччя.

А ведуча – організатор культурно-дозвільної діяльності РБК Інна Вознюк впевнено і вміло веде нас у світ поезії і пісні. Душевно читають поезії Тараса Шевченка учні Білинської школи.

"Гарно співають", – вголос оцінює хтось із присутніх виступ тріо "Перевесло".  Але це тільки початок, бо за тим чарує своїм   солов'їним співом і переливом бандури Ольга Середюк (школа мистецтв).  Потому виспівує родинний дует Тетяни Яковчук та Андрія Мигулі. Зарядив своїм дзвінкоголоссям юний аматор сцени Сашко Шевчук з Білина.

Зворушливою новинкою стало колективне читання поезії Шевченка "Мені однаково чи буду…". І, нарешті, як завершальний акорд – спів  "Реве та стогне Дніпр широкий" у виконанні всіх присутніх.

До загального дійства долучився Заслужений працівник культури Іван Сидорук, який зупинився на  маловідомих сторінках історії. При цьому він  висловив окремі критичні зауваження щодо трактування деяких історичних фактів у місцевих виданнях  та упущення чиновників  місцевої влади, що стосується ремонту старої будівлі біля символічної могили.

А духовним вінцем заходу стала відправа панахиди о. Василієм, настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

Мав слово і автор цих рядків. На суд читача пропонується один із прочитаних віршів.

Вона прийшла з перебудови

З Шевченком в українську

 хату.

У вишиванках і обновах, 

Радій, душе, – будем

 святкувати!

Святкували, щасливили

 і… заплакали

Смиренна доля покриткою

 стала.

Гуляла воля козаками і 

байраками,

Та раптом чайка сумну

 заспівала.

Присяду у куточку,

 Шевченка листаю,

Огорне розпач – все, як було

 колись.

"Хто волю викупив?", – 

у Господа питаю,

А він мовчить: надійся 

і молись.

Молися, сину, за свою

 Вкраїну, 

Вставай на прю і не жалій

 життя, 

Йдуть добровольці під кулі,

 аж до згину, 

А інші розкрадають все і вся

 без каяття.

Ох, Україно… Україно!

Ненько

 безталанна, 

Де ж твої гетьмани, отамани

 смілі?

Крим продавали не на полі

 браннім –

Грає синє море, стогнуть

 болем хвилі.

Кликнув батько: "Нужмо, на

 Майдан!

Повставайте… Борітеся…

 Кайдани порвіте".

І повстали! Та не зчулись, як

 москаль – тиран 

Смерть розсіяв на

 вкраїнських квітах.

Боже милий! Ти ж бо

 справедливий.

Сліз та горя чаша випита до

 дна.

Лежить воїн, мов живий – 

та у  домовині:

"Пробач, мамо, я спіткнувся.

 Не моя вина".

Лежить воїн. Стоять строєм

 побратими

"Ми за тебе відплатимо.

 Слава Україні!".

Плаче мати, вичитає: "Тож

 моя дитина".

Тихше…Тихше-е…Нехай

 вже спочине…

l

Ходить доля – шлях

 широкий. 

"Куди мандри?", – хтось

 питає.

Йдем за щастям до Європи,

"Ще  не вмерла…", – до неба

 злітає.

Кому  треба обідрана, 

Боса, пограбована?

Не цінуєм свою правду, 

Богом подаровану.

Не цінуєм свою землю 

І гідність, і волю.

В своїй хаті біду п'ємо, 

Скаржимось на долю.

Стривожений знов спиваю

Шевченкові сльози

Помолюся… Оживаю…

І надіюсь в Бозі…

Анатолій СЕМЕНЮК.

Так уже склалося, що день народження  в кріпацтві Тараса Шевченка і день його  смерті  в російській неволі  ми відзначаємо в прохолодний березень. А ось в день повернення праху генія і пророка на Україну виспівують голосисті соловейки. Так повелів Господь!

Один із прижиттєвих друзів Тараса Григоровича М. К. Чалий згадував, що після похорон і панахиди зібралися сподвижники генія і пророка на раду – як бути? Для увіковічення пам'яті Шевченка було ухвалено "перевезти тіло його на Україну…", а пунктом восьмим – "відвідувати щорічно комусь із друзів покійного його могилу".

Сьогодні бачимо, наскільки дорогий і  потрібний для нас Тарас. До пам'ятників та символічних могил в Ковелі, Києві,  Канаді, Аргентині та інших ідуть щирі українці всього світу. І не стихає до нього всенародна любов. Тарас Шевченко не просто поет, художник чи навіть пророк – він дух і душа українського народу.

Вкотре Колодниця розцвіла вишиванками вірних прихильників поета. Біля символічної  могили очільники районної влади – голова райдержадміністрації Віктор Козак та голова районної ради Андрій Броїло. З ними, як завжди, начальник відділу культури Тетяна Матяшук. Саме при її безпосередньому керівництві організовано змістовне літературно-мистецьке дійство. 

Лине над садами та хатами душевна пісня у виконанні фольклорного Народного аматорського колективу "Родина". Щиросердечно промовляють слова Віктор Козак та Андрій Броїло.  Постає перед очима далека і близька історія наша.  

Не забули загиблих героїв під Волновахою.  Вистукує космічний метроном хвилину мовчання не тільки як пам'ять, але й надію на мир і наше благополуччя.

А ведуча – організатор культурно-дозвільної діяльності РБК Інна Вознюк впевнено і вміло веде нас у світ поезії і пісні. Душевно читають поезії Тараса Шевченка учні Білинської школи.

"Гарно співають", – вголос оцінює хтось із присутніх виступ тріо "Перевесло".  Але це тільки початок, бо за тим чарує своїм   солов'їним співом і переливом бандури Ольга Середюк (школа мистецтв).  Потому виспівує родинний дует Тетяни Яковчук та Андрія Мигулі. Зарядив своїм дзвінкоголоссям юний аматор сцени Сашко Шевчук з Білина.

Зворушливою новинкою стало колективне читання поезії Шевченка "Мені однаково чи буду…". І, нарешті, як завершальний акорд – спів  "Реве та стогне Дніпр широкий" у виконанні всіх присутніх.

До загального дійства долучився Заслужений працівник культури Іван Сидорук, який зупинився на  маловідомих сторінках історії. При цьому він  висловив окремі критичні зауваження щодо трактування деяких історичних фактів у місцевих виданнях  та упущення чиновників  місцевої влади, що стосується ремонту старої будівлі біля символічної могили.

А духовним вінцем заходу стала відправа панахиди о. Василієм, настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

Мав слово і автор цих рядків. На суд читача пропонується один із прочитаних віршів.

Вона прийшла з перебудови

З Шевченком в українську хату.

У вишиванках і обновах, 

Радій, душе, – будем святкувати!

Святкували, щасливили і… заплакали

Смиренна доля покриткою  стала.

Гуляла воля козаками і  байраками,

Та раптом чайка сумну  заспівала.

Присяду у куточку,  Шевченка листаю,

Огорне розпач – все, як було  колись.

" Хто волю викупив?", –  у Господа питаю,

А він мовчить: надійся  і молись.

Молися, сину, за свою  Вкраїну, 

Вставай на прю і не жалій  життя, 

Йдуть добровольці під кулі,  аж до згину, 

А інші розкрадають все і вся  без каяття.

Ох, Україно… Україно! Ненько  безталанна, 

Де ж твої гетьмани, отамани смілі?

Крим продавали не на полі  браннім –

Грає синє море, стогнуть болем хвилі.

Кликнув батько: "Нужмо, на  Майдан!

Повставайте… Борітеся…  Кайдани порвіте".

І повстали! Та не зчулись, як  москаль – тиран 

Смерть розсіяв на вкраїнських квітах.

Боже милий! Ти ж бо справедливий.

Сліз та горя чаша випита до дна.

Лежить воїн, мов живий –  та у  домовині:

"Пробач, мамо, я спіткнувся. Не моя вина".

Лежить воїн. Стоять строєм побратими

"Ми за тебе відплатимо. Слава Україні!".

Плаче мати, вичитає: "Тож моя дитина".

Тихше…Тихше-е…Нехай вже спочине…

ххх

Ходить доля – шлях широкий. 

"Куди мандри?", – хтось питає.

Йдем за щастям до Європи,

"Ще  не вмерла…", – до неба злітає.

Кому  треба обідрана, 

Боса, пограбована?

Не цінуєм свою правду, 

Богом подаровану.

Не цінуєм свою землю 

І гідність, і волю.

В своїй хаті біду п'ємо, 

Скаржимось на долю.

Стривожений знов спиваю

Шевченкові сльози

Помолюся… Оживаю…

І надіюсь в Бозі…