Благословенне Слово, що гартує
Їдемо і йдемо, здалека та зблизька до цього святого куточка України. І це не випадково. Бо в душі, поруч із любов'ю до рідних, добротою до близьких, вірою в Ісуса Христа та Пресвяту Богородицю, є комірка з духом Лесі Українки.
Відчинімо двері до Лесиної душі. Пам'ятаєте картину, де іконописець зобразив двері без клямки, а за ними у сяйві – Ісуса Христа? Не Він до нас іде – це ми до Нього маємо йти. Він чекає.
Так само і до Лесі заходьмо, щоб напитися з криниці мудрого Слова, втамувати духовну спрагу.
Чим далі від того фатального дня смерті 1 серпня 1913 року, тим ясніше сяє зоря нашої княгині поезії та пророцтва.
l
Сьогодні, на 26-му році Незалежності, ми опинилися, як у "Давній казці", на роздоріжжі. Карлос та Гвідо пішли праворуч і ліворуч. Бертольд обрав прямий шлях з народом і співцями. Здобув перемоги, прийшло багатство і, як це буває, вже замало стало грошей. Забув, кому він завдячує своїм перемогам. І тепер в його країні:
"Почалися нескінчені
Мита, панщина, податки...
–––––––––––––––––
Люди мучились, мов в пеклі,
Пан втішався, як у раю".
А Бертольд у своїй безмежній владі хоче підкорити співця-поета, а коли той відмовляє, запроторює його до в'язниці. Вдумайтеся: чи це не світлина сьогодення?
І повстав народ, бо Слово віще в темницю не сховаєш, і вбив Бертольда. Замислімося: Леся не оспівує і не возвеличує переможця, не пропонує в кінці казки кисільні береги і молочні ріки. Вона знає, що прийде на зміну інший володар, такий, як і Бертольд.
І ця казка скінчиться тоді, коли припиниться війна Слова правди із словоблудством і злом.
Не менш пророча картина зафіксована Лесею в поемі "На руїнах".
…На руїнах Єрусалиму (України) – покинуті жінки. Чоловіки на заробітках в Ассирії, Ніневії, Вавілоні. В нас – у Польщі, Італії, Португалії.
Коли розчаровані, знедолені і збайдужілі люди, яких, на жаль, немало серед нас і сьогодні, приречено промовляють: "Нащо руїну захищати…", то пророчиця Тірца (Леся) мудро наставляє:
"Потрібна оборона і руїні,
Бо ж земля ця наша…", (читай: українська, найквітучіша, найродючіша, найбагатша і не згоріла, і прийде ворог та стане її обробляти).
Леся не має розгубленості ні в тій далекій, ні в цій сучасній війні: "Живий наш Бог і ми живі". А старовинну арфу (як символ), на якій не вистачає струн, а співцю пророчих слів, вона кидає у воду священного Йордану. Бо потрібне нове Слово – запальне, правдиве, діяльне.
Леся не просто поет-лірик. Ні! Вона – філософ і глашатай боротьби за волю і кращу долю. Вона впевнена, що: "Месники дужі, візьміть мою зброю!", – відгукнеться у нашому серці.
l
Пишу, а з моїми думками перегукуються думки, висловлені на заході, приуроченому дню смерті Лесі Українки 1 серпня ц. р. в Колодяжному.
Отець Іван Оринчак, настоятель Свято-Миколаївського храму УПЦ КП нагадав притчу про поводиря. Проводив він караван по шовковому шляху, знали купці, що вони в безпеці й на правильному шляху. Так сталося, що на караван напали розбійники. Забрали данину і поставили умову: відпустять всіх, коли дадуть когось у жертву. Така собі перевірка на стійкість, мужність і мудрість.
І віддали купці у жертву свого поводиря (!). Мовляв, шлях короткий і відомий – дійдемо самі. Невдовзі заблукали і загинули в пустелі".
Повчальна річ!
Є в нас поводирі нації і народу. Це – Сковорода, Шевченко, Франко, і, звичайно, в цім ряду жертовнім – Леся Українка.
Вона своїм духом, Словом-крицею, невмирущим серцем і сьогодні стоїть на передовій, де землю нашу захищають Герої, як і нашу волю та Незалежність.
В унісон вищесказаному промовляли свої слова Віктор Козак, голова райдержадміністрації та Андрій Броїло, голова районної ради. Вони наголошували на значимості Лесиного надбання у світовому масштабі. Віктор Козак згадував: "Я бачив, з якою любов'ю у Грузії доглядають за пам'ятником Лесі Українці грузини. Вони впізнали в нас українців. Бо справді, ми ішли до пам'ятника, як до своєї рідної близької землячки". Хвилююче говорив Андрій Броїло.
З подякою владі за підтримку промовляв своє слово Анатолій Силюк, директор Волинського краєзнавчого музею. Лунали подяки на адресу музейників.
Довгі роки біля керма одного із кращих музеїв України стояла Заслужений працівник культури Віра Михайлівна Комзюк. Щиросердечна дяка і пошанування їй – за плідну працю. Сьогодні естафету перейняла Ольга Бойко. Взяла кермо без вагань, і впевнено веде флагман музейної справи через шторми та бурі нашого сьогодення. Що ж, побажаймо стійкості, мудрості і духу Лесиного!
А програма заходу тривала. Як і годиться, відбулась поминальна панахида за участю о. Івана Оринчака. Разом з тим у "білім будиночку" звучали вірші молодих поетів.
Все було так мило і по-справжньому, що думка, немов пташа, гніздилася в душі: Леся жива і є присутньою серед нас.
Це й не дивно, адже генії не вмирають.
l
Здавалося, відійшли в історію заходи, приурочені до дня смерті Лесі Українки, і можна передихнути. Аж ні! Це була тільки своєрідна прелюдія до головного пошанування творчості Княгині української поезії. 5-6 серпня ц. р. на Ковельщину прибув письменницький десант з усіх куточків України, а також з Білорусі. "Географія" прибулих досить широка – Київ, Львів, Чернігів, Рівне, Мінськ і рідна Волинь.
Прибулі ні хвилини не мали перепочинку. У Ковелі віддали шану співачці досвітніх вогнів біля пам'ятника Лесі Українці, поклали квіти і згадали поетесу мудрим словом. Захід відбувся за участю представників міської і районної влади. Квіти були покладені й до пам'ятника Тарасу Шевченку.
Потому відкрив навстіж свої двері музей-садиба Лесі Українки в Колодяжному. На гостей чекала широкоформатна програма вшанування Косачівського "сузір'я": екскурсії, поетичні читання і перепочинок в квітучій садибі-музеї.
А коли Сонце покотилося до надвечір'я, письменницька еліта України перемістилася до центральної районної бібліотеки. Цей заклад по праву вважається центром культурного й духовного життя Ковельщини і Волині. Колектив бібліотеки на чолі з директором Галиною Божик разом з відділом культури (начальник Тетяна Матяшук) докладають максимум зусиль для того, щоб культурологічний процес вирував і не затихав. Газета про це писала, і не раз.
…Зал переповнений. Ковельська інтелігенція (і не тільки) хоче почути думки від письменницької еліти України.
Дві години спресувалися в одну мить. Вільний формат зустрічі підняв планку зацікавленості, адже кожен гість висловлював своє сокровення, читав найкращі поетичні творіння.
Недільний день 6 серпня позначився вшануванням неперевершеної "Лісової пісні" у знаменитому урочищі “Нечимне”. Тут відбулося поетично-мистецьке свято "Лісова пісня".
До когорти літераторів долучилися артисти Волинського музично-драматичного театру, аматорські фольклорні гурти із Скулина, Білина, Доротища та районного будинку культури.
Простір вічного Лесиного узлісся наповнився піснями, музикою, грою артистів і мудрим словом. Вшанували хвилиною мовчання пам'ять засновника свята Василя Гея, а разом з тим і воїнів АТО, що віддали життя за шану волю і незалежність.
Їдемо і йдемо, здалека та зблизька до цього святого куточка України. І це не випадково. Бо в душі, поруч із любов'ю до рідних, добротою до близьких, вірою в Ісуса Христа та Пресвяту Богородицю, є комірка з духом Лесі Українки.
Відчинімо двері до Лесиної душі. Пам'ятаєте картину, де іконописець зобразив двері без клямки, а за ними у сяйві – Ісуса Христа? Не Він до нас іде – це ми до Нього маємо йти. Він чекає.
Так само і до Лесі заходьмо, щоб напитися з криниці мудрого Слова, втамувати духовну спрагу.
Чим далі від того фатального дня смерті 1 серпня 1913 року, тим ясніше сяє зоря нашої княгині поезії та пророцтва.
ххх
Сьогодні, на 26-му році Незалежності, ми опинилися, як у "Давній казці", на роздоріжжі. Карлос та Гвідо пішли праворуч і ліворуч. Бертольд обрав прямий шлях з народом і співцями. Здобув перемоги, прийшло багатство і, як це буває, вже замало стало грошей. Забув, кому він завдячує своїм перемогам. І тепер в його країні:
"Почалися нескінчені
Мита, панщина, податки...
–––––––––––––––––
Люди мучились, мов в пеклі,
Пан втішався, як у раю".
А Бертольд у своїй безмежній владі хоче підкорити співця-поета, а коли той відмовляє, запроторює його до в'язниці. Вдумайтеся: чи це не світлина сьогодення?
І повстав народ, бо Слово віще в темницю не сховаєш, і вбив Бертольда. Замислімося: Леся не оспівує і не возвеличує переможця, не пропонує в кінці казки кисільні береги і молочні ріки. Вона знає, що прийде на зміну інший володар, такий, як і Бертольд.
І ця казка скінчиться тоді, коли припиниться війна Слова правди із словоблудством і злом.
Не менш пророча картина зафіксована Лесею в поемі "На руїнах".
…На руїнах Єрусалиму (України) – покинуті жінки. Чоловіки на заробітках в Ассирії, Ніневії, Вавілоні. В нас – у Польщі, Італії, Португалії.
Коли розчаровані, знедолені і збайдужілі люди, яких, на жаль, немало серед нас і сьогодні, приречено промовляють: "Нащо руїну захищати…", то пророчиця Тірца (Леся) мудро наставляє:
"Потрібна оборона і руїні,
Бо ж земля ця наша…", (читай: українська, найквітучіша, найродючіша, найбагатша і не згоріла, і прийде ворог та стане її обробляти).
Леся не має розгубленості ні в тій далекій, ні в цій сучасній війні: "Живий наш Бог і ми живі". А старовинну арфу (як символ), на якій не вистачає струн, а співцю пророчих слів, вона кидає у воду священного Йордану. Бо потрібне нове Слово – запальне, правдиве, діяльне.
Леся не просто поет-лірик. Ні! Вона – філософ і глашатай боротьби за волю і кращу долю. Вона впевнена, що: "Месники дужі, візьміть мою зброю!", – відгукнеться у нашому серці.
ххх
Пишу, а з моїми думками перегукуються думки, висловлені на заході, приуроченому дню смерті Лесі Українки 1 серпня ц. р. в Колодяжному.
Отець Іван Оринчак, настоятель Свято-Миколаївського храму УПЦ КП нагадав притчу про поводиря. Проводив він караван по шовковому шляху, знали купці, що вони в безпеці й на правильному шляху. Так сталося, що на караван напали розбійники. Забрали данину і поставили умову: відпустять всіх, коли дадуть когось у жертву. Така собі перевірка на стійкість, мужність і мудрість.
І віддали купці у жертву свого поводиря (!). Мовляв, шлях короткий і відомий – дійдемо самі. Невдовзі заблукали і загинули в пустелі".
Повчальна річ!
Є в нас поводирі нації і народу. Це – Сковорода, Шевченко, Франко, і, звичайно, в цім ряду жертовнім – Леся Українка.
Вона своїм духом, Словом-крицею, невмирущим серцем і сьогодні стоїть на передовій, де землю нашу захищають Герої, як і нашу волю та Незалежність.
В унісон вищесказаному промовляли свої слова Віктор Козак, голова райдержадміністрації та Андрій Броїло, голова районної ради.
Вони наголошували на значимості Лесиного надбання у світовому масштабі. Віктор Козак згадував: "Я бачив, з якою любов'ю у Грузії доглядають за пам'ятником Лесі Українці грузини. Вони впізнали в нас українців. Бо справді, ми ішли до пам'ятника, як до своєї рідної близької землячки". Хвилююче говорив Андрій Броїло.
З подякою владі за підтримку промовляв своє слово Анатолій Силюк, директор Волинського краєзнавчого музею. Лунали подяки на адресу музейників.
Довгі роки біля керма одного із кращих музеїв України стояла Заслужений працівник культури Віра Михайлівна Комзюк. Щиросердечна дяка і пошанування їй – за плідну працю. Сьогодні естафету перейняла Ольга Бойко. Взяла кермо без вагань, і впевнено веде флагман музейної справи через шторми та бурі нашого сьогодення. Що ж, побажаймо стійкості, мудрості і духу Лесиного!
А програма заходу тривала. Як і годиться, відбулась поминальна панахида за участю о. Івана Оринчака. Разом з тим у "білім будиночку" звучали вірші молодих поетів.
Все було так мило і по-справжньому, що думка, немов пташа, гніздилася в душі: Леся жива і є присутньою серед нас.
Це й не дивно, адже генії не вмирають.
ххх
Здавалося, відійшли в історію заходи, приурочені до дня смерті Лесі Українки, і можна передихнути. Аж ні! Це була тільки своєрідна прелюдія до головного пошанування творчості Княгині української поезії. 5-6 серпня ц. р. на Ковельщину прибув письменницький
десант з усіх куточків України, а також з Білорусі. "Географія" прибулих досить широка – Київ, Львів, Чернігів, Рівне, Мінськ і рідна Волинь.
Прибулі ні хвилини не мали перепочинку. У Ковелі віддали шану співачці досвітніх вогнів біля пам'ятника Лесі Українці, поклали квіти і згадали поетесу мудрим словом. Захід відбувся за участю представників міської і районної влади. Квіти були покладені й до пам'ятника Тарасу Шевченку.
Потому відкрив навстіж свої двері музей-садиба Лесі Українки в Колодяжному. На гостей чекала широкоформатна програма вшанування Косачівського "сузір'я": екскурсії, поетичні читання і перепочинок в квітучій садибі-музеї.
А коли Сонце покотилося до надвечір'я, письменницька еліта України перемістилася до центральної районної бібліотеки. Цей заклад по праву вважається центром культурного й духовного життя Ковельщини і Волині. Колектив бібліотеки на чолі з директором Галиною Божик разом з відділом культури (начальник Тетяна Матяшук) докладають максимум зусиль для того, щоб культурологічний процес вирував і не затихав. Газета про це писала, і не раз.
…Зал переповнений. Ковельська інтелігенція (і не тільки) хоче почути думки від письменницької еліти України.
Дві години спресувалися в одну мить. Вільний формат зустрічі підняв планку зацікавленості, адже кожен гість висловлював своє сокровення, читав найкращі поетичні творіння.
Недільний день 6 серпня позначився вшануванням неперевершеної "Лісової пісні" у знаменитому урочищі “Нечимне”. Тут відбулося поетично-мистецьке свято "Лісова пісня".
До когорти літераторів долучилися артисти Волинського музично-драматичного театру, аматорські фольклорні гурти із Скулина, Білина, Доротища та районного будинку культури.
Простір вічного Лесиного узлісся наповнився піснями, музикою, грою артистів і мудрим словом. Вшанували хвилиною мовчання пам'ять засновника свята Василя Гея, а разом з тим і воїнів АТО, що віддали життя за шану волю і незалежність.
Особливу зацікавленість викликав виступ гостей із Білорусі. Мила красуня Оксана Спринчан читала поезії, а її вірний супутник життя Ярош Малішевський грав на старовинних народних інструментах. Це – дуда, дудка, піщик (із стебла жита), жалейка, варган, спарені сопілки та інше.
І розливались на узліссі біля Лесиного дуба чарівні мелодії. Здавалось, вони лунали з прадавніх віків і заворожували всіх. До слова: гості з Білорусі переживають, що під тиском русифікації зникає їхня милозручна мова. Вони з надією вдивляються в процеси, які відбуваються в Україні, і щиросердечно бажають нам успіхів у національному Відродженні.
Організаційні клопоти свята лягли на тендітні плечі чарівної Олі Ляснюк, голови організації волинських письменників. В такий складний економічно і політично час їй вдалося "розбудити" чиновників облдержадміністрації, обласної ради, а разом з тим Ковельської РДА та районної ради і привернути увагу до святкування "Лісової пісні".
В організаційний процес свята активно долучився благодійний фонд Ігоря Палиці "Тільки разом!".
Приємно було спостерігати, як невмируще слово Лесі проникає в наші душі і спрямовує інтелект зацікавленої особистості в русло літературного дійства. Ігор Пініс, депутат міськради і голова Ковельської організації "УКРОП", не
тільки промовляв мудрі вітальні слова, але й читав власні зворушливі, глибокі за змістом поетичні рядки. А ще він цікавиться історією рідного краю. Що ж, успіхів Вам, пане Ігорю!
Тішить і те, що свято "Лісової пісні" на всіх його етапах проходило за участю офіційної влади. "Благословили" свято Валерій Дмитрук, начальник обласного управління культури; Андрій Броїло, голова районної ради; Роман Кульцман, перший заступник голова РДА; Ігор Прокопів, заступник міського голови Ковеля. Участь у цих заходах взяв і читав власні поезії автор цих рядків.
І ще одна подія під знаком Лесі – мешканці Колодяжного і Скулина об'єдналися в одну потужну громаду. Про це повідомив у вітальному слові Віталій Кашик. Разом з ним у святі взяв участь очільник гміни Вербіца Анжей Кжиштовський. Словом, свято набрало статусу міжнародного і з ознаками практичного втілення в сучасне життя.
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: під час урочистого відкриття поетично-мистецького свята "Лісова пісня" 5 серпня ц. р. у Ковелі; зустріч з письменниками у центральній районній бібліотеці у той же день; свято "Лісова пісня" в Нечимному 6 серпня ц. р.
Фото Сергія ДАНИЛЮКА.
Благословенне Слово, що гартує
А Бертольд у своїй безмежній владі хоче підкорити співця-поета, а коли той відмовляє, запроторює його до в'язниці. Вдумайтеся: чи це не світлина сьогодення?
Леся не просто поет-лірик. Ні! Вона – філософ і глашатай боротьби за волю і кращу долю. Вона впевнена, що: "Месники дужі, візьміть мою зброю!", – відгукнеться у нашому серці.
Вони наголошували на значимості Лесиного надбання у світовому масштабі. Віктор Козак згадував: "Я бачив, з якою любов'ю у Грузії доглядають за пам'ятником Лесі Українці грузини. Вони впізнали в нас українців. Бо справді, ми ішли до пам'ятника, як до своєї рідної близької землячки". Хвилююче говорив Андрій Броїло.
десант з усіх куточків України, а також з Білорусі. "Географія" прибулих досить широка – Київ, Львів, Чернігів, Рівне, Мінськ і рідна Волинь.
Особливу зацікавленість викликав виступ гостей із Білорусі. Мила красуня Оксана Спринчан читала поезії, а її вірний супутник життя Ярош Малішевський грав на старовинних народних інструментах. Це – дуда, дудка, піщик (із стебла жита), жалейка, варган, спарені сопілки та інше.
тільки промовляв мудрі вітальні слова, але й читав власні зворушливі, глибокі за змістом поетичні рядки. А ще він цікавиться історією рідного краю. Що ж, успіхів Вам, пане Ігорю!
Залишити коментар