Притчі про кохання
– На дівчат задивляєтесь? – зверхньо поглядаючи на моє сиве волосся, запитує давній знайомий.
– А як же інакше? Краса дівоча і краса жіноча, створені Богом, як джерело життя, як благодать душі, як животворчий дух. Хіба не знаєш, що краса рятує світ? – відповідаю я.
І раптом перед нами пропливає красуня-фея, і спогади птахами налетіли й сіле на моє плече.
Вона пройшла... Ні,
пролетіла!..
Спідничка вітром
загорнулася досхочу.
Відкрилося дівоче звабне
тіло...
Гей, вітре, колись ти
напророчив
Таку ж красуню, милу
і тендітну,
Її усмішку сонячну
грайливу.
Ми обіймалися
і цілувалися, як діти –
Той вітер нам приніс
кохання крила.
І ми ступили несміло
на поріг.
Життя, не знаючи, що нас
чекає далі.
Ти вірно берегла
сімейний оберіг,
На стежці сіялися радості
й печалі.
Отак краса дівоча мені
навіяла
Далекий спомин із
незабутніх літ.
Вона у душу сонячно
промінила
Кохання мить, яку нікому
не спинить!
Колись дівоча краса влетіла птахом у мою душу в образі кохання і народила щасливу сім'ю. Проте сутність краси, яка рятує світ, багатогранна.
Згадалася притча.
Жив-був не Землі Нарцис: статний, грошовитий і гордовитий. На всіх поглядав прозирливо, а на красуню Фіалку – зверхньо.Вважав її меншовартісною, об'єктом сексуального задоволення.
Синьоока Фіалка знала життєву істину: краса оберігає світ від зла і знищення.Вона гріла своїм теплом маленьких підсніжників, які дякували за це.
То була її внутрішня, душевна краса.
Нарцис мав іншу думку – він бажав слави. Пішов якось до мудреців – Кактусів і зажадав, щоб ті рознесли по світу славу про його красу. Мудреці вмовляли не робити легковажного вчинку, бо марнославство це. Але гординя несла Нарциса на крилах.
Розлетілася та слава по світу з вітром і зникла без сліду.
Розсердився пихатий Нарцис і звинуватив мудреців Кактусів в недбальстві: мовляв, його слави не видно і не чути.
– Юначе,зовнішня краса, як тополиний пух – нічого не варта. Розлетиться, і ніхто її не відчує. Лише внутрішня духовна, наповнена доброчинністю обергіє цей світ», – відповіли мудреці.
Нарцис сердився і не помічав, як пелюстки зів'яли і обсипалися. Лишилось стебло. Від нього відвернулись друзі та близькі, і він опинився в самотності.
Співчутлива синьоока Фіалка подивилася на самотнього «красеня», загадково усміхнувшись.
Чи дослухався Нарцис до повчань мудреців Кактусів, здогадайтесь самі...
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар