Як голуб з голубкою
Вже 50 років ділять навпіл радощі й печалі, зустрічаючи кожен новий день ковельчани Анатолій та Галина САХАРУКИ.
Секретом свого сімейного щастя чоловік й дружина називають взаєморозуміння, без якого, як кажуть, не може існувати міцний шлюб. А ще говорять, що палке щире почуття закоханості, яке з часом переросло в повагу, не покидає їх і тепер.
«Мені інколи здається, ніби я заново полюбив, полюбив ще міцніше, ніж тоді, в молодості, коли доля звела мене із моєю Галиною», — каже, не приховуючи своїх справжніх емоцій, Анатолій Микитович.
В своїй другій половинці, яка гармонійно вже стільки років його доповнює, чоловік вбачає не тільки люблячу дружину та берегиню сімейного вогнища. Вона замінила йому матір (померла, на жаль, коли той був ще малим, а батько віддав хлопця до інтернату).
Тож пан Анатолій, так би мовити, добре «загартований» життям, яке довелось побачити дитині-сироті. Та досить про сумне...
«Як і в кожній родині, були й в нас всілякі дрібні негаразди та непорозуміння. Та чоловік завжди все вміло згладжував, навіть сварку переводив у жарт», — говорить Галина Євдокимівна нині.
Із самого початку подружжя було одним цілим, разом переживали те, що го-тувала для них доля. Після одруження довгий час поневірялись по квартирах, знімаючи житло (оскільки власного ще тоді не мали). Тулилися один до одного, душа до душі в тісних кімнатках, до діток, яких невдовзі послав Господь, працювали на швейній фабриці. Та ні на що не нарікали, бо знали, що не все дається одразу. Треба зачекати трохи.
Не зчулись, як і роки пролетіли, сини-соколи Олег та Віктор повиростали, порозлітались із батьківської домівки.
Віктор невдовзі почав будувати своє життя в Рівному, Олег жив із сім'єю в Санкт-Петербурзі. Та коли маленькій Галинці (названій на честь бабусі) виповнилось 7 років, дідусь забрав її до Ковеля. До речі, і у Віктора — син Анатолій.
3 трепетом, щирістю і повагою розповідає про найкращих у світі «других» тата й маму, які дали їй гарну путівку в життя, внучка Галина, яка працює викладачем в медичному коледжі. Нещодавно її супут-ником став коханий Микола.
«Дідусь та бабуся є для мене взірцем у всьому. Адже вони мене ростили й виховували, вчили бути мудрою, доброзичливою, справедливою», — ділиться в розмові із журналістами вона.
І в перший клас свою улюбленицю вели Анатолій Микитович та Галина Євдокимівна, і на дитячі ранки в школу постійно ходили, і на випускному вечорі поряд були із нею... Ці миттєвості життя, мудрі настанови старших назавжди залишаться в пам'яті дівчини.
«Та й поїздки на дачу на дідусевому «Москвичі», на велосипедах не забуду ніколи», — продовжує далі вихованка старших Сахаруків, в яку пан Анатолій і пані Галина вклали всю любов.
Своїх рідних Галина називає справ-жніми «живчиками». Адже, будучи на заслуженому відпочинку, вони не можуть всидіти без діла. Голову сімейства Анатолія Сахарука всі знають як вмілого са-довода-городника. Вже він навіть розсаду на вікні посіяти встиг, тепер люб'язно ділиться хазяйськими рецептами із іншими.
Для себе черпає корисну й потрібну інформацію із газети «Вісті Ковельщини», з якою вже давно това-ришує, та інших джерел.
А ще чоловік — гарний кулінар. Особливо вдало в нього виходить приготування м'ясних страв.
Жінка у вільний час любить щось викроїти, пошити, почастувати господаря (і не тільки) всілякими смаколиками.
«Всі домашні питання вирішуємо обов'язково вдвох, та остаточне слово — за мною», — зауважує Галина Євдокимівна.
Подружжя Сахаруків завжди радо приймає в себе гостей, друзів чи просто знайомих. Гарно відгукуються про «золотих» ювілярів колишні сусіди по квартирі, заодно сусіди по дачі і куми.
«Вони для нас, як брат із сестрою», — каже кума Валентина Андріївна.
Тож, з роси і води Вам, шановні Анатолію Микитовичу та Галино Євдокимівно!
Хай доля барвистим рушником стелиться й надалі, даруючи міцне здоров'я Вам і Вашим рідним, хай щастям та радістю повниться кожен новий день, а в домі панують злагода і добробут!
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКУ: подружжя САХАРУКІВ — Анатолій та Галина 50 років тому.
Фото
з домашнього архіву.
Вже 50 років ділять навпіл радощі й печалі, зустрічаючи кожен новий день ковельчани Анатолій та Галина САХАРУКИ.
Секретом свого сімейного щастя чоловік й дружина називають взаєморозуміння, без якого, як кажуть, не може існувати міцний шлюб. А ще говорять, що палке щире почуття закоханості, яке з часом переросло в повагу, не покидає їх і тепер.
«Мені інколи здається, ніби я заново полюбив, полюбив ще міцніше, ніж тоді, в молодості, коли доля звела мене із моєю Галиною», — каже, не приховуючи своїх справжніх емоцій, Анатолій Микитович.
В своїй другій половинці, яка гармонійно вже стільки років його доповнює, чоловік вбачає не тільки люблячу дружину та берегиню сімейного вогнища. Вона замінила йому матір (померла, на жаль, коли той був ще малим, а батько віддав хлопця до інтернату).
Тож пан Анатолій, так би мовити, добре «загартований» життям, яке довелось побачити дитині-сироті. Та досить про сумне...
«Як і в кожній родині, були й в нас всілякі дрібні негаразди та непорозуміння. Та чоловік завжди все вміло згладжував, навіть сварку переводив у жарт», — говорить Галина Євдокимівна нині.
Із самого початку подружжя було одним цілим, разом переживали те, що го-тувала для них доля. Після одруження довгий час поневірялись по квартирах, знімаючи житло (оскільки власного ще тоді не мали). Тулилися один до одного, душа до душі в тісних кімнатках, до діток, яких невдовзі послав Господь, працювали на швейній фабриці. Та ні на що не нарікали, бо знали, що не все дається одразу. Треба зачекати трохи.
Не зчулись, як і роки пролетіли, сини-соколи Олег та Віктор повиростали, порозлітались із батьківської домівки.
Віктор невдовзі почав будувати своє життя в Рівному, Олег жив із сім'єю в Санкт-Петербурзі. Та коли маленькій Галинці (названій на честь бабусі) виповнилось 7 років, дідусь забрав її до Ковеля. До речі, і у Віктора — син Анатолій.
3 трепетом, щирістю і повагою розповідає про найкращих у світі «других» тата й маму, які дали їй гарну путівку в життя, внучка Галина, яка працює викладачем в медичному коледжі. Нещодавно її супут-ником став коханий Микола.
«Дідусь та бабуся є для мене взірцем у всьому. Адже вони мене ростили й виховували, вчили бути мудрою, доброзичливою, справедливою», — ділиться в розмові із журналістами вона.
І в перший клас свою улюбленицю вели Анатолій Микитович та Галина Євдокимівна, і на дитячі ранки в школу постійно ходили, і на випускному вечорі поряд були із нею... Ці миттєвості життя, мудрі настанови старших назавжди залишаться в пам'яті дівчини.
«Та й поїздки на дачу на дідусевому «Москвичі», на велосипедах не забуду ніколи», — продовжує далі вихованка старших Сахаруків, в яку пан Анатолій і пані Галина вклали всю любов.
Своїх рідних Галина називає справ-жніми «живчиками». Адже, будучи на заслуженому відпочинку, вони не можуть всидіти без діла. Голову сімейства Анатолія Сахарука всі знають як вмілого са-довода-городника. Вже він навіть розсаду на вікні посіяти встиг, тепер люб'язно ділиться хазяйськими рецептами із іншими.
Для себе черпає корисну й потрібну інформацію із газети «Вісті Ковельщини», з якою вже давно това-ришує, та інших джерел.
А ще чоловік — гарний кулінар. Особливо вдало в нього виходить приготування м'ясних страв.
Жінка у вільний час любить щось викроїти, пошити, почастувати господаря (і не тільки) всілякими смаколиками.
«Всі домашні питання вирішуємо обов'язково вдвох, та остаточне слово — за мною», — зауважує Галина Євдокимівна.
Подружжя Сахаруків завжди радо приймає в себе гостей, друзів чи просто знайомих. Гарно відгукуються про «золотих» ювілярів колишні сусіди по квартирі, заодно сусіди по дачі і куми.
«Вони для нас, як брат із сестрою», — каже кума Валентина Андріївна.
Тож, з роси і води Вам, шановні Анатолію Микитовичу та Галино Євдокимівно!
Хай доля барвистим рушником стелиться й надалі, даруючи міцне здоров'я Вам і Вашим рідним, хай щастям та радістю повниться кожен новий день, а в домі панують злагода і добробут!
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКУ: подружжя САХАРУКІВ — Анатолій та Галина 50 років тому.
Фото з домашнього архіву.
Як голуб з голубкою
Залишити коментар