У її очі дивиться народ…
Культура. Патріотизм. Політика…
Це – до того, що знаходяться політикани, псевдо патріоти, які готові книгу, бібліотеку, будинок культури зачинити на замок – грошей нібито не вистачає.
Отакий собі синдром декамбрійського періоду у ХХІ столітті. У тих «мисливців» в голові одне – як вполювати собі грошей з бюджету?
Та всупереч горе-реформаторам світлиця знань робить свою справу. Робить, попри фейсбуки, сайти, соцмережі – і книга живе!
Ось і 30 листопада ц. р. завітали до Ковеля Олеся Ковальчук, а з нею Ніна Горик (наша гордість). Пішли вони, звичайно ж до бібліотеки. Тут на них радо чекали, ще й шанувальників поезії понаскликали повен зал.
Необізнаний читач запитає, а хто ця поважна особистість Олеся Ковальчук?
Скажу, що – шанована, творча, талановита ще й педагог від Бога!
Вона – свідок тих шістдесятих, коли НКВС-КДБ за прихильність до українства таврувало кожного, а за активне слово відправляло на Соловки і навіть розстрілювало.
Леся ще студенткою пережила ті допити, вимоги покаятися (в чому?), а ще бути донощиком на своїх знайомих та друзів. Вистояла, не зламалась квітка-ружа – міцне стебло!
Олеся Григорівна представила на суд ковельчан збірку поезій «Барвінок у снігу».
Назва відкриває патріотичну сутність єства поетеси. Барвінок не в’яне, а зеленіє під снігом, чекає весни. Так і Україна довго була під чужинським снігом, що й до сьогодні не може вибратись на волю з-під того імперського тиску.
Пані Олеся промовляє:
– Сьогодні не просо презентація – це зустріч споріднених душ. Бачу, очі випромінюють прихильність, а це значить, що я потрібна у цьому світі. Жити не в ім’я ілюзорної слави, а задля справи – української справи. Наша зустріч потрібна, щоб нейтралізувати розчарування.
Адже кровоточить Україна молодою кров’ю оповита чорною смужкою і земля, і сино-жовтий прапор, і голова матері. Ми вічно сущі, на нашій Богом даній Землі покликані служити Україні…
Живе слово від чистого серця легко влітає у душу і селиться там.
І все ж погляньмо на поета-педагога, Олесю Ковальчук через призму поетичного слова.
Ось вона лірична:
Люблю у рідному селі
Іти лугами розімлілими
І відчувати рух землі
Під золотими сонцезливами.
Але ця лірична душа дитиною торкнулася страхіть комуністичного режиму. Могла й загинути. На Різдво ішла з Вертепом, і дорослі полишили її в якійсь хатині. А через деякий час кедебісти учасників вертепу розстріляли. Бог оберігав Лесю:
Я бачила, як ангел умирав,
у кров спливали золотисті хвилі.
–…–
Увесь вертеп розстріляний лежав –
Лиш смерть з косою плакала над ними.
Ось так формувалася лірична душа, де над селом і лугом – страшні «упирі». І вимушено:
Задвірками я йшла. Про полювання знала,
Пронизував єство тремтливий холодок…
І пам’яті гіркливої навала
Студила серце й стишувала крок.
Та, попри страх, безвихідь, відчай, слово Правди клалось на папір Слово гірке. Воно запитує, чому у нас не так:
У волинський лісах стільки крові і слави,
Що нам час раювать серед Божих щедрот.
Чому й досі немає такої держави,
Де б господарем чувся український народ?
І раптом – мов сяйво веселки:
Немає нашій мові берегів:
Вона розлита музикою в слові.
Впродовж далеких і близьких віків
Дніпром–Славутичем народної любові.
І все ж – найперше і найголовніше у її єстві є діти. У них – майбутнє наше, і Олеся Ковальчук із висоти мудрості заповідає:
Ви – юний цвіт нової України,
У ваші очі дивиться народ.
Верстати шлях вам суджено єдиний –
Під прапорами Сонця й небосині.
Сягніть в житті омріяних висот.
Вищесказане – це тільки штрих до багатого патріотизмом, українством та педагогічним хистом портрету.
Зустріч була скрашена патріотичними піснями, кінофільмом, читанням поезій поетеси учнями шкіл м. Ковеля.
Мудрим і філософським був виступ нашої землячки, поетеси від Бога Ніни Горик.
Коротким штрихом – про життєвий шлях Олесі Григорівни Ковальчук.
Народилася в селі Томахів, що на Рівненщині. Закінчила Луцький державний педінститут ім.. Лесі Українки. Викладала українську мову та літературу у сільських школах Волині. Віршувати розпочала у юні роки під впливом повстанських пісень та героїки УПА.
Заслужений вчитель України, лауреат літературно-мистецьких премій ім. Агатангела Кримського, ім. Бориса Грінченка та ім. Полікарпа Шафети. Удостоєна ордена княгині Ольги.
Мешкає і працює в селі Жидичин Ківерцівського району. Постійно друкується у всеукраїнських та обласних виданнях. Активна громадська діячка національно-патріотичного спрямування.
Згадувана нами Ніна Горик про пані Олесю сказала: «В Україні з’явилися професійні патріоти, які на цьому заробляють дивіденди. Леся Григорівна чує істину серця і знаходить формулу для застереження, бо переконана що патріотизм не слова, а діло в «ім’я України».
Що ж, творчих успіхів на многі літа шановна Олесю Григорівно!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Культура. Патріотизм. Політика…
Це – до того, що знаходяться політикани, псевдо патріоти, які готові книгу, бібліотеку, будинок культури зачинити на замок – грошей нібито не вистачає.
Отакий собі синдром декамбрійського періоду у ХХІ столітті. У тих «мисливців» в голові одне – як вполювати собі грошей з бюджету?
Та всупереч горе-реформаторам світлиця знань робить свою справу. Робить, попри фейсбуки, сайти, соцмережі – і книга живе!
Ось і 30 листопада ц. р. завітали до Ковеля Олеся Ковальчук, а з нею Ніна Горик (наша гордість). Пішли вони, звичайно ж до бібліотеки. Тут на них радо чекали, ще й шанувальників поезії понаскликали повен зал.
Необізнаний читач запитає, а хто ця поважна особистість Олеся Ковальчук?
Скажу, що – шанована, творча, талановита ще й педагог від Бога!
Вона – свідок тих шістдесятих, коли НКВС-КДБ за прихильність до українства таврувало кожного, а за активне слово відправляло на Соловки і навіть розстрілювало.
Леся ще студенткою пережила ті допити, вимоги покаятися (в чому?), а ще бути донощиком на своїх знайомих та друзів. Вистояла, не зламалась квітка-ружа – міцне стебло!
Олеся Григорівна представила на суд ковельчан збірку поезій «Барвінок у снігу».
Назва відкриває патріотичну сутність єства поетеси. Барвінок не в’яне, а зеленіє під снігом, чекає весни. Так і Україна довго була під чужинським снігом, що й до сьогодні не може вибратись на волю з-під того імперського тиску.
Пані Олеся промовляє:
– Сьогодні не просо презентація – це зустріч споріднених душ. Бачу, очі випромінюють прихильність, а це значить, що я потрібна у цьому світі. Жити не в ім’я ілюзорної слави, а задля справи – української справи. Наша зустріч потрібна, щоб нейтралізувати розчарування.
Адже кровоточить Україна молодою кров’ю оповита чорною смужкою і земля, і сино-жовтий прапор, і голова матері. Ми вічно сущі, на нашій Богом даній Землі покликані служити Україні…
Живе слово від чистого серця легко влітає у душу і селиться там.
І все ж погляньмо на поета-педагога, Олесю Ковальчук через призму поетичного слова.
Ось вона лірична:
Люблю у рідному селі
Іти лугами розімлілими
І відчувати рух землі
Під золотими сонцезливами.
Але ця лірична душа дитиною торкнулася страхіть комуністичного режиму. Могла й загинути. На Різдво ішла з Вертепом, і дорослі полишили її в якійсь хатині. А через деякий час кедебісти учасників вертепу розстріляли. Бог оберігав Лесю:
Я бачила, як ангел умирав,
у кров спливали золотисті хвилі.
–…–
Увесь вертеп розстріляний лежав –
Лиш смерть з косою плакала над ними.
Ось так формувалася лірична душа, де над селом і лугом – страшні «упирі». І вимушено:
Задвірками я йшла. Про полювання знала,
Пронизував єство тремтливий холодок…
І пам’яті гіркливої навала
Студила серце й стишувала крок.
Та, попри страх, безвихідь, відчай, слово Правди клалось на папір Слово гірке. Воно запитує, чому у нас не так:
У волинський лісах стільки крові і слави,
Що нам час раювать серед Божих щедрот.
Чому й досі немає такої держави,
Де б господарем чувся український народ?
І раптом – мов сяйво веселки:
Немає нашій мові берегів:
Вона розлита музикою в слові.
Впродовж далеких і близьких віків
Дніпром–Славутичем народної любові.
І все ж – найперше і найголовніше у її єстві є діти. У них – майбутнє наше, і Олеся Ковальчук із висоти мудрості заповідає:
Ви – юний цвіт нової України,
У ваші очі дивиться народ.
Верстати шлях вам суджено єдиний –
Під прапорами Сонця й небосині.
Сягніть в житті омріяних висот.
Вищесказане – це тільки штрих до багатого патріотизмом, українством та педагогічним хистом портрету.
Зустріч була скрашена патріотичними піснями, кінофільмом, читанням поезій поетеси учнями шкіл м. Ковеля.
Мудрим і філософським був виступ нашої землячки, поетеси від Бога Ніни Горик.
Коротким штрихом – про життєвий шлях Олесі Григорівни Ковальчук.
Народилася в селі Томахів, що на Рівненщині. Закінчила Луцький державний педінститут ім.. Лесі Українки. Викладала українську мову та літературу у сільських школах Волині. Віршувати розпочала у юні роки під впливом повстанських пісень та героїки УПА.
Заслужений вчитель України, лауреат літературно-мистецьких премій ім. Агатангела Кримського, ім. Бориса Грінченка та ім. Полікарпа Шафети. Удостоєна ордена княгині Ольги.
Мешкає і працює в селі Жидичин Ківерцівського району. Постійно друкується у всеукраїнських та обласних виданнях. Активна громадська діячка національно-патріотичного спрямування.
Згадувана нами Ніна Горик про пані Олесю сказала: «В Україні з’явилися професійні патріоти, які на цьому заробляють дивіденди. Леся Григорівна чує істину серця і знаходить формулу для застереження, бо переконана що патріотизм не слова, а діло в «ім’я України».
Що ж, творчих успіхів на многі літа шановна Олесю Григорівно!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар