Слово про село
Нещодавно старокошарівці звернулися до мене з проханням: "Ми читаємо нашу газету, а в ній друкують і ваші вірші. Напишіть, будь ласка, пісню про село". Довго роздумував, доки не народилися рядки, які пропоную увазі читачів. Їм судити, що з того вийшло.
Прелюдія
Село – мого серця столиця. Село моє – Всесвіт душі. Воно мені часто так сниться, немов би говорить: "Пиши!".
Пиши і про волю, і долю, пиши про селян працьовитих, про луг і врожайнеє поле. Свою юність тут можеш зустріти.
Згадаєш і батька, і маму, й цілунок медовий гарячий. І радість, й негоду, і злами. Тут чайка одвічно кигиче.
Луною летить іздалека клич, мов церковнії дзвони. Мої білокрилі лелеки, я вернуся до рідної доми.
Повернуся й низенько вклонюся. Скажу: "Моя земле, прости!". А, може, я тут оселюся? Вже Вічності поруч – мости.
О, Боже великий, єдиний! Ти бачиш усе з висоти. Село – це моя Україна, на шлях його Сонцем світи.
Верни йому всі благодаті: за працю, за хліб, за життя. Я вірю, що Божая Мати завітає до хати і освятить щасливе твоє майбуття.
Пісня
про Кошари
Люблю тебе, рідний мій
краю –
Квітучі луги і сади, і поля.
Милішого в світі немає –
Свята материнська земля.
Приспів:
І світять далекі Стожари
На хату батьківську мою.
А серце співає: "Кошари!..
Кошари!..
Шаную. Кохаю. Люблю”.
Шаную я Вас, ветерани,
Ваш труд у полях благодатний.
Святилася воля – не гояться
рани.
Слався, подвиг величний
і ратний.
Приспів.
На Івана духовна молитва
Лине птахом до самого Бога.
І мамине слово привітне
Віщує щасливу дорогу.
Приспів.
Спогад юності вальсом
розбудить
Мить кохання під зорями
ясними,
Омріяна доля всміхається
людям.
Моє рідне село – ти мов квітка
прекрасне!
Приспів.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Прелюдія
Село – мого серця столиця. Село моє – Всесвіт душі. Воно мені часто так сниться, немов би говорить: "Пиши!".
Пиши і про волю, і долю, пиши про селян працьовитих, про луг і врожайнеє поле. Свою юність тут можеш зустріти.
Згадаєш і батька, і маму, й цілунок медовий гарячий. І радість, й негоду, і злами. Тут чайка одвічно кигиче.
Луною летить іздалека клич, мов церковнії дзвони. Мої білокрилі лелеки, я вернуся до рідної доми.
Повернуся й низенько вклонюся. Скажу: "Моя земле, прости!". А, може, я тут оселюся? Вже Вічності поруч – мости.
О, Боже великий, єдиний! Ти бачиш усе з висоти. Село – це моя Україна, на шлях його Сонцем світи.
Верни йому всі благодаті: за працю, за хліб, за життя. Я вірю, що Божая Мати завітає до хати і освятить щасливе твоє майбуття.
Пісня про Кошари
Люблю тебе, рідний мій краю –
Квітучі луги і сади, і поля.
Милішого в світі немає –
Свята материнська земля.
Приспів:
І світять далекі Стожари
На хату батьківську мою.
А серце співає: "Кошари!.. Кошари!..
Шаную. Кохаю. Люблю”.
Шаную я Вас, ветерани,
Ваш труд у полях благодатний.
Святилася воля – не гояться рани.
Слався, подвиг величний і ратний.
Приспів.
На Івана духовна молитва
Лине птахом до самого Бога.
І мамине слово привітне
Віщує щасливу дорогу.
Приспів.
Спогад юності вальсом розбудить
Мить кохання під зорями ясними,
Омріяна доля всміхається людям.
Моє рідне село – ти мов квітка прекрасне!
Приспів.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар