За покликом серцяЦю привітну милу жіночку добре знають і в місті, і в селах, адже професія у неї – одна з найпочесніших: лікар-гінеколог. Тож не одна мама завдячує їй появою синочка чи донечки. А за всі роки, що стоїть Валентина Андріївна Джигун на варті здоров'я прекрасної половини людства, – і не злічити, скількох немовлят прийняли її "золоті" руки, скільки життів врятувала вона при пологах, скільком жіночкам допомогли її поради як спеціаліста!..
А нині наша сучасниця зустрічає ювілейну життєву дату – 70 років, яка аж ніяк не "пасує" до її активного способу життя і до молодих усміхнених очей, що завжди випромінюють тепло та доброту. Напевно, саме такою і має бути лікар: лагідною, мудрою, людяною, щоб тонко розуміти жіночу психологію. Адже щодень стикається з людськими долями, коли іноді так потрібні не лише професійні знання, а й вчасна порада, дружня підтримка, материнська турбота…
І Валя ще з шкільних років готувалася до праці медика. Народилася у Лукові Турійського району, і батьки – Марія та Андрій Мірчуки все віддавали, аби єдина донька здобула належну освіту і відшукала свою щасливу дорогу.
Тож дівчина не підвела дорогих людей: вчилася на "відмінно", була першою помічницею в домі, у школі – завжди в гущі подій. А коли закінчила школу із "золотою" медаллю, то ні про що інше, аніж медицина, й не думала. Бо з дитинства дружила з подружкою Ритою, батьки якої були лікарями, та й до мами – сестри-господині в лікарні – часто бігала. То як їй було не "захворіти" своєю мрією?!
Правда, наполеглива дівчина лише з другої спроби вступила до Тернопільського Державного медінституту і відразу поринула у студентське життя. Швидко спливли роки навчання, незабутні молодіжні розваги у квітучому й зеленому Тернополі. І ось – державні екзамени та розподіл. Але Валя вже знала, що нове життя розпочне з коханою людиною – Анатолієм, з яким познайомилася в інституті. 
Спільні інтереси молодих лікарів, взаємне почуття з'єднали дві долі в одну. І з тих пір в злагоді й любові йде подружжя Джигунів у парі майже 50 років, обоє й донині вірні клятві Гіппократа.
Розпочала трудову діяльність Валентина Андріївна у Ковелі на швейній фабриці, потім було викладання у медучилищі, і лише згодом – омріяна робота акушером-гінекологом у пологовому будинку, де на той час працювали досвідчені й кваліфіковані фахівці. Працелюбна, старанна, знаюча молода лікарка швидко стала повноправним членом колективу, а з роками – завідуючою фізіологічним відділенням.
Улюблена справа, колеги, пацієнти завжди були на першому місці у Валентини Джигун, мабуть, тому її шанують і на роботі, і в місті.
Але складно було б жінці поєднувати обов'язки лікаря і дружини, мами, якби не надійний домашній тил – дружна сім'я, де вона є берегинею родинного затишку. Чоловік – Анатолій Миколайович, сини – Валерій та Олександр усіляко підтримували її. Хоч у чоловіка-лікаря теж було завжди мало часу, та вони пристосовували свої графіки нічних та денних чергувань, аби вділити увагу синам, домашньому господарству, власним захопленням.
І повиростали діти, здобули освіту, привели у батьківську хату дружин, які Валентину Андріївну назвали "мамою". Тож сім'я побільшала на 
дві дочки, і зараз трьом їм є про що пошептатися по-жіночому.
У різних ролях довелося бути ювілярці: хорошою донькою, коханою дружиною, турботливою мамою, улюбленою невісткою, шанованою свекрухою, а тепер ще й ніжною та ласкавою бабусею, яка дарує тепло своєї душі онучкам Іринці та Світланці. Гордиться вона, що стежкою батьків пішов менший син, взявши за дружину теж медика. Тепер вони успішно працюють у великій лікувальній установі на Рівненщині. А ще продовжує династію їх сім'ї онука Іра, яка є студенткою другого курсу Тернопільського медуніверситету.
...Нестримним потоком линуть роки. Були в них радощі і тривоги, здобутки і втрати, але й до сьогодні любов до рідних, повага до друзів, близьких, відданість обраній професії, віра в майбутнє були і є тими постулатами, які ведуть ювілярку по життю.
І хоч лікар Валентина Джигун майже за 50 років роботи має право на відпочинок, та ще продовжує трудитися, передавати досвід молодим спеціалістам. І сьогодні вона впевненою ходою прямує до пологового будинку до "своїх жіночок", щоб стати до справи, якій віддала все життя.
Тож з роси й води Вам, Валентино Андріївно, на многі і благі літа!
Людмила ЛЮБЧЕНКО.
НА ЗНЫМКАХ: Валентина ДЖИГУН з рідними.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар