Святвечір на порозі...Різдвяні свята не обходились без обрядів, які супроводжувались низкою обмежень. Заборони були пов’язані із культом предків, а також з обрядами, які мали задобрити сили природи, забезпечити добробут, мир та здоров’я всіх членів родини.
При підготовці до зустрічі із новонародженим Спасителем всі члени родини мали підготувати як душу, так і тіло. У день перед Святвечором тримали строгий піст. Дозволялось трохи поїсти в обід тільки дітям. Тому не дивно, що дорослі та дітвора із нетерпінням очікували, коли ж зійде перша зірка та можна буде розпочати трапезу.
Вечерю господиня готувала увесь передріздвяний день. До роботи вона повинна братись обов’язково з гарним настроєм, бо інакше їжа не вдасться, а це вважалось поганою прикметою.
Основну святкову страву, яка зберегла символізм поминальної – кутю, ставили варитись ще удосвіта, щоб із першим промінням Сонця вийняти із печі. Заливали її найчистішою “досвітньою” водою, адже готувалася “Божа їжа” та їжа для духів-Лада, святих і добрих душ покійників.
Головна різдвяна страва – кутя. Інші 11 мають бути пісні: без м'яса, молока, яєць та жиру. Тільки на олії. Так, на Різдво крутять голубці з пшоном, готують заливну рибу, вінегрет, корейську моркву, салат із квашеної чи свіжої капусти, тушкують капусту з грибами, варять картоплю або кашу, квасолю, ліплять вареники з капустою, грибами, картоплею, вишнею, маком та грушками, готують грибну і рибну юшку, смажать гриби з цибулею.
Кутю зазвичай готують із пшениці, рідше – з перловки або рису. Крупу добре промивають, заливають холодною водою і залишають на півгодини, щоб набухла. Потім відціджують, заливають окропом і годину варять на невеликому вогні. У готову кашу додають розтертий у макітрі (або у дерев'яній ступці) мак, розмочені родзинки і курагу, мелені м'ясорубкою горіхи. Все заливають виноградним соком, додають по ложці меду та церковного вина "Кагор".
У Святвечір під стіл кладуть сіно, "щоб худоба та вівці водилися". Стіл посипають зерном, потім застилають білою скатертиною, а на кожний кут кладуть часник. Кажуть, він оберігає від злої сили та хвороб. Перед вечерею запалюють свічку за померлих і читають "Отче наш".
Другою стравою після куті і вважають густий узвар із сушениці – з груш, яблук, слив. Дехто додає чорноплідну горобину, малину, вишні.
Не можна було готувати страви у старих макітрах, глечиках. Купували й нові миски, ложки – до Різдва справлялося все нове. Господині не слід у цей день щось позичати, бо “весь рік жебратиме”. Також повернути своє, “щоб на рік не бракувало”.
Попри те, що кожна господиня мала чимало клопотів із приготуванням вечері, вона старалась підтримувати лад та чистоту у хаті. Адже якщо щось розіллє чи насмітить, то заростатиме травою льон, морква та цибуля.
Боронь, Боже, з кимось сваритись у цей день. Навпаки потрібно помиритись із ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою.
У той час, як господиня поралась в хаті, господар обходив своє господарство. Вважали, що в цей день ні в якому разі не можна кричати чи бити худобу. Навіть якщо голосно говорити із курми, то не будуть нестись. Вірили, що на Святвечір худоба буде розмовляти з Богом. Якщо господар лихий до тварин, худоба голодна і заплакана, то на наступний рік нехай не сподівається приплоду.
Перед Святвечором господар під дверима закликає стихії та диких звірів на вечерю, щоб на наступний рік не робили шкоди. Жінка, щільно зачинивши двері господи, разом із дітьми в темряві не виходять із хати. Після запросин батько повертається до хати, не озираючись, і зачиняє щільно двері. Тепер вже нікому не можна виходити із хати під час вечері. Тільки старші діти після трапези зможуть понести вечерю хресним та родичам.
“Нести Вечерю” означало вшанувати старійшину, а також Діда-Лада – духа, найстаршого опікуна роду.
На столі під час Святвечора неодмінно повинна горіти воскова свічка, яка знаменувала собою життєдайну силу – Сонце, до якого підноситься бджола. Її вставляли в хліб. На Лемківщині та Галичині свічку ставили в кружку із ярим зерном, яке згодом підмішували до посівного.
Запалюючи свічку, господар проказував: “Світи, праведне Сонце, святим душечкам і нам живим, грій землю-матінку, наші ниви, нашу худібку!”.
Гасити свічку на Святвечір не можна, бо вона вважалась символом життя, тому мала догоріти до кінця. Хоча подекуди гасили після вечері. Якщо під час вечері свічка горить ясно, то буде гарний рік, якщо блимає і кіптявить – не буде великого гаразду.
На Святу вечерю всі члени родини повинні бути вдома. “Боже, сохрани десь заночувати в цю ніч, бо цілий рік будеш блукати по світу”. Адже Свята вечеря – це спільна вечеря всього роду, символ домашнього вогнища. Покійні родичі за народним повір’ям також збираються на цю вечерю.
Не можна було проганяти бездомних, бідних, одиноких, адже сам Бог міг прийти на вечерю в образі бідняка. Присутність такого гостя, навпаки, вважалась доброю прикметою, і господарі намагались йому догодити.
Після вечері посуд не мили, а залишали для душ померлих, які ще раз вночі прийдуть поживитись. На Західному Поділлі ложки всіх, хто був за столом, зв’язували докупи, щоб рід тримався разом на наступний рік.
Під час вечері часто їли зі спільних мисок, пили з однієї чарки, бо вважали, що доки так робитимуть, доти буде мир та злагода в родині. Хоч вживати алкоголь під час посту вважається гріхом, на Святвечір дозволялось випити чарку-дві вина чи наливки.
Окремі тарілки та ложки ставили тільки для покійних родичів та тих з родини, кого не було вдома на Святвечір.
Після вечері починали колядувати, а спати лягати не можна, бо вважалось, що проспиш Царство Небесне. До того ж, господарі мали гостити із добрими духами, які завітали на Святвечір.
До сходу Сонця ходили “полазники” – хлопчики, які персоніфікувалися в уяві селянина хлібороба як “благовісники”, посланці добрих духів. Вірили, що якщо до хати першим зайде хлопчик, то господарство буде щасливе, і горе, коли “всунеться” перша жінка. Традиційно й колядувати ходили тільки хлопці.
Традиція колядування дівочих гуртів значно пізніша. Колядниці ходили тільки на другий день після обіду до своїх подруг.
На перший день Різдва не можна було ходити до сусідів та знайомих, проте обов’язково одружені діти – син з невісткою чи донька з зятем – повинні везти “до діда вечерю” вже зі своїми дітьми. Ця “Родова вечеря” є символом єдності, об’єднання роду.
Бажаємо Вам здоров’я та злагоди у сім’ї! Щасливого Різдва Христового!
Підготувала Людмила Любченко.
Залишити коментар