Війна очима її учасника
Написав заголовок і задумався. Мабуть, неправильно. Адже війни у нас офіційно "нема". Але коли є смерті, кров, руїни,то інакше, як війною, це не назвеш.
Активісти Народного руху у 1990-х роках не раз запитували: "Якщо росіяни нападуть на нас, ви будете у них стріляти?". Багато хто, не вірячи в таку ситуацію, відповідав: "Так".
Проте кожен сподівався: "Не може такого бути. Як це брат у брата стрілятимуть"? Тоді не вірилось… І ось через два десятиліття сталося: "брати" стріляють у нас.
l
18 листопада ц. р. мені випало зустрітися з учасником антитерористичної операції, бойовим командиром, ковельчанином Володимиром Майданюком. Спеціально називаю дату, бо в ній присутнє сімейне свято героя – його день народження. На радість дітям, дружині, родині і друзям Володимир відзначив його вдома.
Відпустка коротка – як мить. Тільки-но торкнувся родинного тепла, а завтра – знову в путь, у ті некомфортні умови, де холодно, напівголодно, де стріляють і вбивають.
Володимир Майданюк – кадровий офіцер, як і батько. Він – капітан, командир батареї, вдень і вночі готовий до виконання свого військового обов'язку – захищати нас.
Ой, як не просто покидати рідних! Чотирирічна донька Мілана запитує:
– Татку, а чого ти їдеш на оту війну? Ти вже "старий". А ти не помреш?..
Ох, донечко, Міланочко! Не старенький твій татко. Він – дуб молодий, міцний, крислатий. На жаль, мусить іти на оту війну, щоб тебе і твого братика Іллю захистити. І маму вашу, ненаглядну Олену, також. І всіх діток на цій праведній українській землі.
І справді: а що ж воно таке, АТО на Сході? Тут, у мирному Ковелі все, що там діється, часом сприймається, як велика захоплююча пригода. Але це – жорстока, далеко не дитяча війна.
Війна – де тіла людські перемішані із землею та осколками снарядів, мін і ракет.
Війна – де присутня самопожертва в ім'я родини, дітей і Батьківщини.
Війна – де зривається зойк душі: "Хай краще накриють зразу, аніж залишитися калікою".
Війна – де проявляється милосердя. Волонтерська доброчинність і співпереживання.
Війна – де присутня мати Люцифера, яка народжує бандитів, мародерів, павуків наживи та насильників.
Війна – де соколом патріотичний дух злітає до небес.
Війна – це дзеркало людського єства на фронті і в тилу. У ньому видно, чи воно гниле, нице, боязливе, панічне чи гідне людини, стійке, здорове і чесне.
l
Володимир Майданюк запитує:
– Що вам розказати?
Вам треба позитив, героїзм, щось цікаве. А в нас – похмура панорама буття. Буває, чотири дні берці не знімаємо. Ноги розкисають. Не раз на снарядах, як на матрацах, спали. Застуда не враховується, тому що завдання мусиш виконувати, попри все.
Бої за Луганськ. 17 разів на добу змінюєш позицію. Від втоми на станині гармати засинаєш.
Тільки настало так зване перемир'я, коли по нас стріляють, а ми не маємо права, приїхали "ревізори" – прокурори, есбеушники. Шукають зрадників. Це ж кошмар! Один з таких перевіряючих пропонує "по п'яні": "Здай когось". Йому ж звіт потрібно писати. Ось вам і свобода – спробуй щось крамольне сказати.
Наша військова служба правопорядку теж тут, як тут. До дрібниць чіпляються: то знаки та номери на автомобілях не такі, то техталонів немає. А де техталон візьмеш, коли техніка волонтерська? А чому на бойовій гарматі написано "Лєна"? Так це ж мій талісман! Але як бюрократу поясниш?
Всім зрозуміло, що на війні повинні бути суворі порядок та дисципліна. Зрештою, так має бути скрізь. На жаль, на практиці нерідко зустрічаєш бюрократію, бездушність і безвідповідальність.
Відправляємося в зону АТО. Зі мною – десятки хлопців, не обстріляних, не навчених і не знайомих. Що з ними робити? Прибули, а нас 12 днів на харчування не можуть поставити. Часом не зрозумієш, що діється, коли в мирних містах хлопці обмундирування нове давно отримали, а до передової воно ніяк не дійде. Хто пояснить, чому боєць ЗСУ отримує в середньому 5 тисяч гривень на місяць, а новий поліцейський – 8 тисяч?
Прикро бачити, як одні воюють і гинуть, а молодики, повні сил, в Росії чи Польщі гроші заробляють, а потому в барах, ресторанах "патріотизм" пропивають.
Бліндажі спасіння будуємо, а левову частку матеріалів купуємо за свій кошт. Добре, що волонтери допомагають. Під час перемир'я тренування необхідно проводити, а нам паливо і тосол на це не видають. А по ЗМІ потужна брехня не стихає.
Ось вам "позитив" і цікавинка нашої буденної дійсності.
l
– Чим відрізняється ця війна від минулих? Сьогодні техніка більш потужна і мобільна, оснащена новітньою апаратурою, яка дозволяє високоточно уразити ціль противника.
Стріляємо, як правило, тільки вночі. Це – вимушена тактика, адже вдень одразу "засічуть" і "накриють". Вночі теж – відстрілявся, і швидко змінюй позицію на 1,5-2 кілометри. А це непросто, з нашими важкими потужними гарматами на фронті.
Сучасна війна потребує спеціального вишколу. Я військової справи вчився 4 роки, і добре знаю, що це. Буває, "денеерівці" чи "еленерівці" стріляють абияк – це результат непрофесійності. Коли стріляють російські вояки, то видно, як снаряди потрапляють в задану ціль – і тут будь пильним, не дрімай. Вишкіл багато значить.
Якось був випадок, що наш боєць після перезаряджання не встиг відійти вбік, і йому добре переламало кості. Хоч коли ми провели розслідування, то з'ясувалося, що це він зробив усвідомлено. Бо коли б втратив оту мить на відхід, нас би накрили у відповідь. Це справжній геройський вчинок.
У "сепарів" – російська техніка і найсучасніша зброя. Літають безпілотники, відмінно оснащені вдень і навіть вночі. Мусимо і капоти машин накривати фольгою і техніку маскувати, інакше стаємо беззахисною мішенню для ворога.
Слава Богу, що у цій війні не застосовується авіація. Ви ж бачили авіаудари по об'єктах в Сирії.
Такі вони, будні війни, сучасної.
l
– Всі хочуть миру – і солдати, і прості люди. На жаль, є й ті, хто на війні наживається. Важко сказати, коли це братовбивство закінчиться.
На Сході багато місцевих жителів підтримують нас. Якось купував я капці, а продавчиня грошей не бере. Дивуюсь, перепитую. А вона: "Бери, солдатику, носи на здоров'я. Тільки ви звідси не йдіть, щоб бандити не прийшли".
Не раз доводилося втихомирювати п'яних дебоширів, за що селяни щиро нам дякували. Хоч є і парадокси: наш лікар – затятий "сепар". Його Україною не переконаєш, хоч лікує всіх, як справжній цілитель.
Невдоволення йде від дій влади "згори". Влучно хтось сказав, що наш Уряд, Верховна Рада нагадують англійську королеву. Тобто, нічого не вирішують, але ми їх утримуємо, ще й охороняємо. Гірка дійсність.
Багато говорено про Іловайськ, Дебальцево. Але ж все було відомо заздалегідь, можна було запобігти трагедії. А так маємо клубок "нестиковок": хтось команди згори не надіслав, хтось позицію залишив раніше, ніж вимагали обставини. Немало значило те, що у ворога сил було більше, і ті сили підкріплені військовиками з Росії і т. д., і т. п. Словом, біда є, а винних немає.
На мою думку, подібне трапляється через те, що вищестоящі очільники ЗСУ не несуть ніякої відповідальності за власні прорахунки і помилки. Та що казати, коли дорослі діти високопосадовців не воюють, а знаходяться в "теплих" місцях – хто у кріслі нардепа, хто – у комерційних фірмах, хто – за кордоном? "Воюють" вони, в основному, на Мальдівах чи курортах Середземного моря. Неспокій гніздиться в душах воїнів, дух, що повинен перемагати, крила іноді опускає.
І все ж, як не важко, мої бойові побратими рук не опускають. Наш девіз: "Вогонь запеклих не пече". Ми бачимо: попри існуючі проблеми, все ж відчуваються позитивні зміни. Найголовніше те, що армія відроджується. Ми захистимо свій дім, родину і Україну!
l
Слухаю, запитую, аналізую. В ході розмови Володимир Майданюк по телефону розмовляє з побратимами і віддає якісь розпорядження. В його словах відсутнє зло. Але сказане ним вимальовується в багатопанорамну картину війни і миру, в епіцентрі якої – істинний патріот, мудрий і розсудливий командир, відважний і сміливий солдат України. Хай щастить йому і усім воїнам АТО!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Написав заголовок і задумався. Мабуть, неправильно. Адже війни у нас офіційно "нема". Але коли є смерті, кров, руїни,то інакше, як війною, це не назвеш.
Активісти Народного руху у 1990-х роках не раз запитували: "Якщо росіяни нападуть на нас, ви будете у них стріляти?". Багато хто, не вірячи в таку ситуацію, відповідав: "Так".
Анатолій СЕМЕНЮК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 611