Ковель мій – рідне місто

 моє,

Диво-квітка у центрі Волині,

Ти цвіти-розквітай,

Славне місто, в піснях

 солов'їних.

Шановний і дорогий 

мій  ковельчанину!

Гряде великий ювілей: 500 літ тому, у 1518 році Ковель  повелінням королеви Бони, отримав статус міста на основі європейського (точніше – Магдебурзького) права.

В цьому аспекті найактуальнішим для кожного з нас стає гасло: "Поспішай зробити доброчинну справу для рідного міста!".

Погляньмо своїм прискіпливим поглядом довкола себе, і ми побачимо, скільки сили, енергії, розуму віддали предки, щоб ми мешкали в одному з кращих українських і європейських міст.

Є опоненти цієї тези? Нехай! Готовий вступити у словесний двобій та довести істинність сказаних вище слів. Адже наше місто тихе й зелене, квітуче і світле, добре і щире. Воно підперезане синьою стрічкою Турії і її широким ковельським "морем". Тут зорі купаються і юність кохається.

Звідси, через естетично витончений, один із найгарніших в Україні вокзалів їдуть ковельчани і їх гості до Києва, Львова, Луцька  та близького зарубіжжя – Польщі, Білорусі.

Площа Героїв Майдану, парк Тараса Шевченка, бульвар Лесі Українки – це не просто відпочинок: тут героїзм, дух і пісня наші.

Пам'ятники історії та видатних особистостей “стукають” у серця. Христовий квітучий луг заповнений майже 40 святинями: православними, католицькими, греко-католицькими, протестантськими. Духовність птахом гніздиться у наших душах.

А ще палаци культури, спортивні заклади, загальноосвітні школи, ліцеї, коледжі світлом освіти, культури і духу наповнюють простір дитячого, юного і дорослого життя.

І це – тільки незначна частинка великого ряду, у якому палахкотить жертовність минулих поколінь в ім'я нашого благополуччя.

l

Вслухаймося в музику визначних доброчинних справ (хоча б за 1000 останніх років). Там звучать мелодії трагічних подій, величних звершень. Ось ці життєдайні для міста акорди:

– легендарний коваль заснував це поселення і своїм ремеслом прославив його;

– король Данило Галицький дав назву місту: "Твоїм ім'ям, ковалю, назветься…";

– князі ковельські Сангушки укріпили "старе місто" замком, розвинули ремісництво, збудували православні храми, запровадили самоуправління і підняли селище до статусу міста;

– королева Бона сприяла соціально-економічному розвитку Ковеля (ремісництва, торгівлі, духовності, освіти);

– Тарас Шевченко залишив слід нескоримого духу та гордості за Україну і спонукав до національного відродження;

– царська Росія створила залізничну інфраструктуру, з розвитком якої Ковель став третім на теренах великої Волині;

– Леся Українка, Олена Пчілка підняли національний культурно-просвітницький рівень до світового значення;

– Святий Анатолій став духовним ангелом-охоронцем для багатьох ковельчан;

– мешканці міста забезпечили його повоєнну відбудову та промислово-економічну  розбудову;

– війни 1812 року, Перша, Друга світові, АТО лишили руїни, згарища і смерть;

– Незалежність  принесла національне та духовне піднесення, але разом з тим і економічно-фінансовий занепад  (до сьогодні); 

– воїни-ковельчани – це героїзм, слава та патріотизм. Вони – зразок служіння нації, народу та своєму роду.

Екскурс в історію доброчинності – це лише легенький, попутній вітерець для мандрівника, який прямує в місто майбутнього, де має панувати благополуччя, гармонія і любов.

Зрештою, це – нагадування про необхідність термінового формування  короткотривалої в часі програми дій до ювілейної дати міста і широкоформатної, довготривалої програми соціально-економічного розвитку міського господарства і його інфраструктури, скажімо, років на 10-20.

l

Ювілей на крилах птаха з вирію летить. Він стукає у двері кожного помешкання ковельчан. І кожен з нас має право пропонувати, творити і пожертвувати щось до ювілею.

Як голова міськрайонної краєзнавчої організації НСКУ,  Почесний громадянин міста не маю права залишатися осторонь, а тому з позиції суб'єктивного бачення пропоную приблизний перелік передювілейних заходів:

– мешканці індивідуальних та багатоквартирних будинків повинні долучитися до організованого змагання за зразкове подвір'я, благоустрій, естетичний стан будівель;

– відремонтувати аварійні вулиці з вибоїнами старими деревами, відсутністю дорожніх знаків тощо;

– обов'язковим є проведення Всеукраїнської науково-практичної конференції на тему: "Ковель і ковельчани в історії України". При цьому до участі у  цьому форумі залучити учнів старших класів міських шкіл, студентів вишів і небайдужу інтелігенцію міста. "Поводирем" на цьому шляху має стати історичний музей;

– як історична пам'ять, в ювілей гарно впишеться ювілейна монета та ювілейна поштова марка;

– важливим бачиться видання історико-краєзнавчого путівника з описом історичного, сакрально-духовного, літературного та інших маршрутів;

– на базі рідної газети "Вісті Ковельщини" провести конкурс на кращий нарис, вірш, пісню і гімн про місто і ковельчан;

– Ковель, ковельчани давно чекають на символічний пам'ятник на честь засновника міста – коваля. Чи це буде "Підкова щастя", чи образ коваля з мечем Данила Галицького, чи щось інше – визначити має конкурс. Але  крок в цьому напрямі потрібно зробити, як це є у Львові, Києві, Луцьку, Кам'янець-Подільському та інших.

Гроші? Так, вони потрібні. Але є благодійні фонди, меценати, які можуть долучитися до благородної справи.

Своє важливе слово мають сказати художники, архітектори, письменники і поети, музиканти, різьбярі, ковалі і навіть політики.

Маємо усвідомити, що 500-ліття міста – це не просто свято, а втілені в життя практичні заходи, які піднімуть на вищу сходинку гармонійний розвиток громади в усіх її різнопланових аспектах.

l

…Космічний метроном безжально вистукує хвилини, години і дні, залишаючи їх в історії.

До Дня міста у 2018 році залишається все менше часу. Впевнений, що у період підготовки до нього ми на цьому відрізку побачимо багато корисних і життєдайних справ. І щоб кожен ковельчанин, побувавши за кордоном, у Європі, чи Америці, міг сказати: "Наше місто – найкраще у світі!".

Тож цвіти, розквітай, наше рідне місто, в піснях солов'їних!

Анатолій СЕМЕНЮК,

Почесний громадянин 

м. Ковеля, Голова міськрайонної Національної спілки краєзнавців України.

Гряде великий ювілей: 500 літ тому, у 1518 році Ковель  повелінням королеви Бони, отримав статус міста на основі європейського (точніше – Магдебурзького) права.

В цьому аспекті найактуальнішим для кожного з нас стає гасло: "Поспішай зробити доброчинну справу для рідного міста!".

Погляньмо своїм прискіпливим поглядом довкола себе, і ми побачимо, скільки сили, енергії, розуму віддали предки, щоб ми мешкали в одному з кращих українських і європейських міст.

Є опоненти цієї тези? Нехай! Готовий вступити у словесний двобій та довести істинність сказаних вище слів. Адже наше місто тихе й зелене, квітуче і світле, добре і щире. Воно підперезане синьою стрічкою Турії і її широким ковельським "морем". Тут зорі купаються і юність кохається.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 381

Є таке народне прислів'я: "Чому бідні? Бо дурні. Чому дурні? Бо бідні".

Схоже, однак, що завдяки сучасним урядовцям-реформаторам ця  філософська теза буде значно доповнена і розширена. Виступаючи нещодавно на одному з телеканалів у прямому ефірі, міністр соціальної політики А. Рева заявив, що українці забагато… їдять (!). От, скажімо, німці на харчування витрачають всього 14 відсотків грошей, а громадяни нашої країни – цілих 50. Висновок напрошується сам собою: менше їли б – краще б жили. Тобто: "Чому бідні? Бо багато їмо".

Думка пана Реви заслуговує на те, щоб бути записаною до книг "Крилаті вислови" або "Афоризми  нашого часу".  По-моєму, подібного навіть в радянські часи ніхто не говорив, бо тоді влада розуміла: голодний народ – ворог влади, бо ж, як відомо, ситий голодному не товариш. Треба бути або зовсім відірваним від реального життя, або мати вавку в голові, щоб на весь телевізійний світ ляпати дурниці.

Так, українці витрачають на харчі багато. Але чому, пане-товаришу Рево? Як свідчить офіційна статистика, щомісячна зарплата ваших земляків складає приблизно 190 американських доларів. У Німеччині ця цифра становить майже 2400 "зелених", у Польщі – 717. Середньомісячна  пенсія у країні, якою ви нібито керуєте, але якої абсолютно не знаєте, – 63 (!!!). В сусідній Білорусі розмір її – 130 доларів, у Польщі – 413, у Франції – понад 1100.

Навіть пересічному випускнику загальноосвітньої школи зрозуміло, що чим менше людина отримує грошей, тим більший їх відсоток витрачає на продукти харчування, не зважаючи на те, що ціни у нас приблизно такі, як в Німеччині. Але не треба забувати, що українські ціни ростуть не по днях, а по годинах. Порівняно з груднем  2016 року ціни в Україні на харчі зросли більш як на 8 відсотків. Зокрема, хліб – на 10, м'ясо і м'ясопродукти – на 20, рибу і рибопродукти – на 2,5, сир і м'який сир – на 7,9, олію та жири – на 6,3, фрукти – на 50,5 (!), овочі – 55,6 і т. д., і т. п.

Я радив би пану Реві хоча б час від часу відвідувати магазини, дивитися не на статистичні дані, а на реальні ціни і слухати, що кажуть люди. Він би отоді знав, що сьогодні вартість кілограма свинини перевищує 100 гривень, яловичини або телятини – ще більше, вареної так званої "ковбаси" – понад 60 гривень (тієї, яку ще можна їсти і якої не хочуть споживати ані коти, ані собаки). В ціні зрівнялися субпродукти – чи то курячі, чи то свинячі. Наприклад, кілограм свинячих легенів коштує стільки ж, як кілограм печінки – 30-35  гривень. Що буде завтра?

Так, українці харчуються погано. В їх раціоні переважає не завжди смачна і якісна їжа. Пенсіонери, багато з яких ледве зводять кінці з кінцями, взагалі варять борщ або суп на кістках чи курячих відходах, замість масла споживають спред, замінники сметани і сиру. Вони теж хотіли б, як і їх зарубіжні ровесники, їсти овочі і фрукти найвищої якості, включати в раціон більше риби і рибних продуктів, вартість яких зашкалює, після виходу на пенсію мандрувати світом, як мандрують ті ж німці. Але вище себе не стрибнеш, пане Рево: 60 відсотків (!) українців перебувають за межею бідності, а нижче прожиткового мінімуму живе майже половина населення. Чи, може, ви уявляєте щоденний стіл українця подібним до того, що зображений на фото?

Я вже не кажу про астрономічні тарифи на комунальні послуги, ціни на ліки, проїзд у транспорті і т. д., і т. п. Тому, пане міністре, треба не критикувати наш народ за те, що він "багато їсть", а вклонитися у ноги і подякувати за те, що так  довго терпить уряд горе-"реформаторів".

Звичайно, пан Рева мої нотатки не прочитає. Але я радив би йому і його колегам не розкидатися наліво і направо словами, котрі, як відомо, не горобці,  виводити державу з кризи, робити висновки з допущених помилок.  Бо не тому українці бідно живуть, що багато їдять, а тому, що до влади прийшли подібні Андрієві Реві. Їх дуже багато і в уряді, і парламенті.

…Колись пріснопам'ятний Микола Азаров теж радив українцям не владу критикувати, а брати лопату і саджати картоплю. Де він зараз, ми приблизно знаємо. Знаємо і без нього, що картоплю слід навесні саджати, а восени викопувати. Не завадило б і теперішнім урядовцям частіше згадувати долю своїх "папередніків" і пам'ятати, що лопати і вила не тільки для того, щоб обробляти землю. Можуть вони знадобитися, не дай, Боже, і в інших випадках…

Охрім СВИТКА.

Р.S. Цікаво, скільки щомісяця витрачають на харчування віце-прем'єр Павло Розенко,  фізіономія якого вже ледве вміщається в екран телевізора, та деякі інші його колеги? Чи, можливо, вони просто грошей не рахують, бо переконані, що не "царська" то справа?

P.P.S. Після критики пана Реви в українських ЗМІ його найближчі колеги почали соромити журналістів за те, що нібито з "мухи зробили слона". Дехто взагалі договорився до того, що порівняв цю критику з операцією "Шатун-2", “антиукраїнською пропагандистською кампанією, спланованою за кордоном” і т. д., і т. п.

Сумно все те спостерігати і слухати. Якщо деякі урядовці мають народ і журналістів за, перепрошую,  дурнів, то треба щось змінювати: або народ, або владу. 

                                     О. С.

Є таке народне прислів'я: "Чому бідні? Бо дурні. Чому дурні? Бо бідні".

Схоже, однак, що завдяки сучасним урядовцям-реформаторам ця  філософська теза буде значно доповнена і розширена. Виступаючи нещодавно на одному з телеканалів у прямому ефірі, міністр соціальної політики А. Рева заявив, що українці забагато… їдять (!). От, скажімо, німці на харчування витрачають всього 14 відсотків грошей, а громадяни нашої країни – цілих 50. Висновок напрошується сам собою: менше їли б – краще б жили. Тобто: "Чому бідні? Бо багато їмо".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 686

До одного з будинків у селищі Люблинці прибився молодий лелека. Місцеві мешканці його підгодовують, а птах віддячує їм за доброту. Надсилаю вам фото і віршовані рядки, що народилися від споглядання цієї оригінальної «картини».

Галина Оліферчук.

До одного з будинків у селищі Люблинці прибився молодий лелека. Місцеві мешканці його підгодовують, а птах віддячує їм за доброту. Надсилаю вам фото і віршовані рядки, що народилися від споглядання цієї оригінальної «картини».

Галина Оліферчук.

ДЗЬОБАТИЙ НЯНЬ

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 585

Нечимне, Колодяжне, міський парк ім. Лесі Українки – така географія чудового мистецько-поетичного свята «Лісова пісня», що вже стало улюбленим, традиційним, а, зважаючи на те, звідки прибули його гості, – всеукраїнським і навіть міжнародним. Завітало воно і до нашої бібліотеки. 

На жаль, лиш незримо були з нами його засновники й багаторічні організатори – незабутній, світлої пам’яті, Василь Гей та неперевершена Ніна Горик, яка призначила нам зустріч у вересні. 

Письменницьке сузір’я, що дарувало нам зблиски Слова, мудрості, радості і натхнення, представила голова Спілки письменників Волині Ольга Ляснюк. 

Свої квіти у вінок пам’яті Лесі Українки вплітали метри волинського красного письменства Володимир Лис та Надія Гуменюк, добре знані й шановані нашими читачами. 

А от з цікавою молодою письменницею та журналістом, головним редактором пригодницького журналу для дітей «Крилаті» Тетяною Винник з Чернігівщини, з Ніжина, та киянином Олександром Гордоном, директором будинку письменника Національної спілки письменників України, заступником голови спілки, ми  бачились вперше. 

«Літагентом Ковельської бібліотеки» жартома назвав себе письменник і книговидавець Микола Мартинюк, завдяки якому читачі нашої книгозбірні познайомилися з багатьма поетами та прозаїками з різних куточків України. 

Поетичний голос Анни Малігон із Києва творив контраст із її тендітною постаттю. До Дня Незалежності-2014 її поезію зворушливо читала незрівнянна Ніна Матвієнко. 

Зачарувало всіх письменницьке подружжя з Мінська: поетка, автор книг для дітей, директор Поетичного театру «Арт.С» Аксана Спринчан та музикант, історик і літератор Яраш Малішевскі, – усміхнені, талановиті, закохані у життя та творчість, великі патріоти білоруської мови, якою пишуть і спілкуються в сім’ї, і щирі друзі України. Аксана читала свої чудові поезії-мініатюри, а Яраш дивував нас грою на старовинних народних інструментах – дуді, жалейці, пищику, спариші – забутими мелодіями далеких предків.

Радість свята випромінювали на всіх присутніх поезія, музика, чарівні квіткові композиції, що прикрашали залу. А найкращі, сонячні, квіти нашої любові та шани – для Лесі Українки. 

Ольга Бичковська, 

бібліотекар Ковельської ЦРБ.

НА ЗНІМКАХ: під час зустрічі в Ковельській центральній районній бібліотеці.

Фото з архіву автора.

Нечимне, Колодяжне, міський парк ім. Лесі Українки – така географія чудового мистецько-поетичного свята «Лісова пісня», що вже стало улюбленим, традиційним, а, зважаючи на те, звідки прибули його гості, – всеукраїнським і навіть міжнародним. Завітало воно і до нашої бібліотеки. 

На жаль, лиш незримо були з нами його засновники й багаторічні організатори – незабутній, світлої пам’яті, Василь Гей та неперевершена Ніна Горик, яка призначила нам зустріч у вересні. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 666

Гороскоп

з 21 по  27  серпня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 503