Завтра, 1 червня, в Україні відзначатимуть День захисту дітей. У зв’язку з цим в місті і районі відбудеться багато цікавих заходів, про які ми, зокрема, інформуємо на 2-й сторінці сьогоднішнього номера газети. 

Напередодні свята в дошкільних навчальних закладах відбулися випускні ранки, під час яких хлопчики і дівчатка прощалися з улюбленими вихователями, демонстрували свою підготовленість до навчання у школах, співали і веселились.

На знімку ви бачите вихованців Люблинецького дошкільного навчального закладу загального розвитку разом із вихователем Наталією Войтюк. Побажаємо ж діткам мирного неба над головою, добра, Божого благословення і турботи з боку дорослих!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА. 

Завтра, 1 червня, в Україні відзначатимуть День захисту дітей. У зв’язку з цим в місті і районі відбудеться багато цікавих заходів, про які ми, зокрема, інформуємо на 2-й сторінці сьогоднішнього номера газети. 

Напередодні свята в дошкільних навчальних закладах відбулися випускні ранки, під час яких хлопчики і дівчатка прощалися з улюбленими вихователями, демонстрували свою підготовленість до навчання у школах, співали і веселились.

На знімку ви бачите вихованців Люблинецького дошкільного навчального закладу загального розвитку разом із вихователем Наталією ВОЙТЮК. Побажаємо ж діткам мирного неба над головою, добра, Божого благословення і турботи з боку дорослих!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 684

Четвер. Ясно. Температура: 22о С. Вітер північний помірний.

В ніч на п'ятницю.  Ясно.  Температура: 12оС. Вітер північний слабкий.

П'ятниця. Мінлива хмарність, можливі дощ, гроза.   Температура: 23оС. Вітер   південно-східний помірний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура: 16о С. Вітер східний помірний.

Субота. Ясно.  Температура:  23оС. Вітер східний помірно сильний.

В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 15оС. Вітер східний помірний.

Неділя. Мінлива хмарність.  Температура: 23оС. Вітер південно-східний помірний. 

В ніч на понеділок.  Хмарно. Температура: 17оС. Вітер східний помірний.

Понеділок. Мінлива хмарність. Температура:  25оС. Вітер східний помірний.

В ніч на вівторок. Ясно. Температура: 14оС. Вітер південно-східний помірний.

Вівторок.  Мінлива хмарність.   Температура:  25оС. Вітер  південно-східний помірний. 

В ніч на середу.  Ясно. Температура:  15оС. Вітер південно-східний помірний.

Середа. Мінлива хмарність.  Температура: 28 оС. Вітер південний  помірний.

В ніч на четвер. Ясно.  Температура: 16оС. Вітер південно-східний помірний.

Четвер. Мінлива хмарність.  Температура: 29оС. Вітер західний помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 570

Шановні передплатники!

Продовжуємо розіграш призів (продовольчих товарів) серед наших читачів, які передплатили газету «Вісті Ковельщини» на І півріччя 2018 року і взяли участь у конкурсі «Передплатіть і виграйте».

Переможцями стали:

М. КОВЕЛЬ:

1. Наконечна Г. Г., вул. Косачів, 28/4;

2. Деменчук, вул. О. Пчілки, 6/30;

3. Бандура І. С., вул. 40 років Перемоги, 11/122;

4. Півень І. Д., вул. Володимирська, 79/74;

5. Хвіщук Л. П., вул. 40 років Перемоги, 20/137;

6. Поліщук А. В., вул. Міцкевича, 1 «а»/1;

7. Козачук  В. В., вул. Незалежності, 144/9;

8. Бондар Н. Й., вул. Володимирська, 99/80;

9. Демчук Н. М., вул. Грабовського, 3;

10. Гончар В.Ф., вул. Незалежності, 61/16;

11. Катеринюк В. Г., б-р. Лесі Українки, 33/3;

12. Кулішенко В. М., вул. Нова,9/18;

13. Гнатенко В. А., вул. Незалежності, 48/22;

14. Нестерук К. І., вул. Володимирська, 81/113;

15. Тирсіна Г. Г., вул. Театральна, 20/4.

КОВЕЛЬСЬКИЙ РАЙОН:

1.Суднік Н. М., с. Уховецьк;

2. Христюк, с. Дубове, вул. Садова, 14;

3. Абрамчук С. П., с. Нужель;

4. Слюсарчук  А. П., с. Вівчицьк, вул. Лісова,12;

5. Корінь Т. І., с. Тойкут;

6. Зінчук Т. М., с. Заріччя;

7. Кулик О. П., с. Колодяжне;

8. Моголюк В., с. Воля Ковельська, вул. Вишнева, 4;

9. Мацюк Є. І., с. Білашів;

10. Костевич Ю. А., с. Поворськ;

11. Глущук Н., с. Стеблі;

12. Вознюк М. С., с. Черкаси, вул. 40 р. Перемоги,20;

13. Сорочук  К., с. Білин;

14. Бархаба М., с. Воля;

15. Кобись В. М., с. Пісочне.

Призи жителям м. Ковеля можна отримати в редакції газети «Вісті Ковельщини» (м. Ковель, вул. Грушевського, 2), починаючи з вівторка 12 червня ц. р. (контактна особа – Троцюк Світлана Дмитрівна), телефон – 0681386812.

Переможцям конкурсу – мешканцям Ковельського району призи будуть доставлені у сільські та селищні відділення зв’язку.

Шановні передплатники!

Продовжуємо розіграш призів (продовольчих товарів) серед наших читачів, які передплатили газету «Вісті Ковельщини» на І півріччя 2018 року і взяли участь у конкурсі «Передплатіть і виграйте».

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 995

Війна – це катастрофа людства, всепоглинаюча безодня, яка нищить на своєму шляху все живе. На наших рідних землях вона триває п’ятий рік, і забрала уже дуже багатьох славних синів і дочок України.

Коли розпочалось АТО, першими, хто вирушили захищати нашу Неньку-Україну, були бійці  51-ої ОМБр, наші земляки-волиняни. 22 травня 2014 року під Волновахою, під обстрілами градів гинуть перші ГЕРОЇ, ті, хто мав би зараз розбудовувати славну Україну, бути поряд зі своїми сім'ями, адже це чиїсь сини, чоловіки, батьки, які не побоялись ворога і смерті й пішли захищати нас з Вами. Як каже Господь, немає більшої любові, ніж хто душу свою покладає за ближніх своїх. Загинули ті, які любили нас з Вами, а найперше Україну – патріоти, свідомі люди, справжні українці. Їхня геройська, славна пам'ять вічно має жити в наших серцях і душах. ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ, І УКРАЇНА НЕ ПОМРЕ, і нехай наші вороги це не забувають.

Трагічні події завжди об'єднують людей. Чомусь так склалось, що ми, українці, часто єднаємось в горі. І це горе загибелі наших земляків об'єднало жителів Волині і Донбасу з метою перемогти ворога і вшанувати вічну пам'ять героїв-захисників. Так народилась ідея побудувати в м. Волновасі храм Всіх святих Землі Волинської на честь пам'яті про загиблих волинян. Швидко, майже за рік, зусиллями, коштом і стараннями небайдужих волинян, віруючих Волинської Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату був побудований прекрасний, величний храм, настоятелем якого є волинянин, ігумен Макарій  та гуманітарно-просвітницький духовний центр в м. Волновасі (ще в процесі будівництва). 

Там також збудований хостел для паломників та нужденних. Завдяки небайдужим було придбано і доправлено військовими капеланами предмети побутової техніки: холодильник, пральна машина, електропіч.

І ось рівно через 4 роки після трагічної загибелі наших земляків-волинян, 22 травня 2018 року Божого, храм було освячено митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом. Участь в богослужінні взяло місцеве духовенство та військові капелани Волині, зокрема священики Ковельського осередку: протоієреї Матвій Олійник (настоятель храму св. Пантелеймона, смт Люблинець), Станіслав Беспалов (настоятель храму св. Іоана Хрестителя, м. Ковель), Роман Скірак (настоятель храму св. Михаїла, смт Шацьк), Олександр Добровольський (настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці, с. Кричевичі), Сергій Лівончук (штатний капелан Нацгвардії України, м. Луцьк).

"Початок кінця страху, війни, духовної залежності на теренах Батьківщини – ось що таке цей храм", – наголосив у промові Високопреосвященіший владика Михаїл на урочистому освячені храму у Волновасі. Волинський митрополит зумів довершити розпочату працю у прифронтовій частині Східної України. Єдина мета цієї справи – посіяти добрі зерна правдивої істини у розбудові України і рідної церкви там, де пройшла російська експансія. І всюди на українській землі буде вільна незалежна Україна та Єдина Помісна Православна УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА, бо цього хоче Господь! А ми покликані виконати Його цю святу волю, не дивлячись на труднощі і всіх ворогів видимих і невидимих. До цього нас закликає пролита нашими захисниками кров, яка освятила нашу землю. Там нині квітнуть квіти, цвіте калина і дихає пам'ять про наших Героїв.

Висловлюємо вдячність усім, хто підтримав нас у звершенні цієї поїздки: Церковним громадам Різдва Іоана Хрестителя, м. Ковель; святого Пантелеймона, смт Люблинець; святого Михаїла, смт Шацьк, Івану Буряку  за наданий транспорт, постійним помічникам із заправкою Ігорю Рублю, голові Ковельської РДА Віктору Козаку, Василю Дзеблюку та Ярославу Гірічуку, Ковельському відділу патрульної поліції України. Хай Господь усім воздасть сторицею!

Протоієрей 

Станіслав Беспалов, 

настоятель храму Різдва Іоана Хрестителя

 м. Ковеля, 

військовий капелан.

Війна – це катастрофа людства, всепоглинаюча безодня, яка нищить на своєму шляху все живе. На наших рідних землях вона триває п’ятий рік, і забрала уже дуже багатьох славних синів і дочок України.

Коли розпочалось АТО, першими, хто вирушили захищати нашу Неньку-Україну, були бійці  51-ої ОМБр, наші земляки-волиняни. 22 травня 2014 року під Волновахою, під обстрілами градів гинуть перші ГЕРОЇ, ті, хто мав би зараз розбудовувати славну Україну, бути поряд зі своїми сім'ями, адже це чиїсь сини, чоловіки, батьки, які не побоялись ворога і смерті й пішли захищати нас з Вами. Як каже Господь, немає більшої любові, ніж хто душу свою покладає за ближніх своїх. 

настоятель храму Різдва Іоана Хрестителя м. Ковеля, військовий капелан.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 617

Свято останнього дзвоника, яке 25 травня ц. р. відбулося у школах міста і району, було хвилюючим, масовим і водночас дещо сумним. Адже це день, коли радість із смутком поєдналися, особливо для старшокласників, яким невдовзі   вирушати у самостійний шлях в житті. Для них цей дзвоник лунав дійсно востаннє.

На шкільних лінійках побували представники міської і районної влади, батьківської громадськості, духовенства. Вдячні слова виголошені на адресу педагогів, а школярам виступаючі бажали мирного неба над головою, добра й благополуччя, успішного  складання тестів.

 Так, у Ковелі свято відбулося в усіх тринадцяти міських школах. В ньому взяли участь понад 9 тисяч учнів, з них 319 - випускники одинадцятих класів. Міський голова Олег Кіндер привітав із завершенням навчального року педагогів та вихованців спеціалізованої школи № 3 імені Лесі Українки, а секретар міської ради Віра Федосюк – ЗОШ № 7.

В Ковельському районі останній дзвоник пролунав для 3826 учнів, в тому числі – 154-ох випускників-одинадцятикласників. Голова райдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак разом із заступником голови облради Олександром Пирожиком взяли участь в урочистостях у ОНЗ "Люблинецька ЗОШ І-ІІІ ст.".

Тут, до речі, відзначали не лише завершення навчального року, а й відкриття спортивного майданчика для міні-футболу, спорудженого в рамках бюджетної програми "Будівництво футбольних полів з штучним покриттям в регіонах України". З цього приводу теж відбулася урочистість. Віктор Козак також побував на святі у Люблинецькій спеціалізованій школі-інтернаті І-ІІІ ст. "Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки".

Голова районної ради Андрій Броїло, депутати  ради Наталія Лисковець та Віктор Сидорук взяли участь в святі останнього дзвоника в Облапській ЗОШ І-ІІІ ступенів. В той же день тут відкрили  освятили меморіальну дошку учаснику АТО, випускнику школи Ігорю Кірєєву.

Наш кор.

НА ЗНІМКАХ: під час урочистостей і ОНЗ "Люблинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів".

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Свято останнього дзвоника, яке 25 травня ц. р. відбулося у школах міста і району, було хвилюючим, масовим і водночас дещо сумним. Адже це день, коли радість із смутком поєдналися, особливо для старшокласників, яким невдовзі   вирушати у самостійний шлях в житті. Для них цей дзвоник лунав дійсно востаннє.

На шкільних лінійках побували представники міської і районної влади, батьківської громадськості, духовенства. Вдячні слова виголошені на адресу педагогів, а школярам виступаючі бажали мирного неба над головою, добра й благополуччя, успішного  складання тестів.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 709

Випускники Козлиничівської ЗОШ I-III ступенів. Вони прийшли на останню в їхньому житті шкільну лінійку з гарним настроєм, у вишуканих сукнях, з квітами в руках. І лише сповнені сліз очі та невпевненість у голосі видавали їхнє хвилювання. Так само помітно тривожилися й педагоги, адже вони за ці роки всією душею прикипіли до своїх вихованців, а тепер мусять їх відпускати у широку життєву дорогу.  

"Наші вчителі, вони були нам за батьків у школі. Підтримували, розраджували, давали життєві поради, які, я думаю, мені особисто дуже згодяться в подальшому. Вони казали, що головне у житті - залишатися людиною. Тому я їх за це глибоко поважаю і люблю", - так щиро і відверто висловилася про своїх навчителів випускниця школи Валерія Жарко.

Тримаючи в руках пишний волинський коровай на вишитому рушникові, Людмила Володимирівна Андрусик, класний керівник одинадцятого класу, з'явилася на порозі школи разом зі своїми дорослими вихованцями. Вони ще раз усі разом обійшли рідну альма-матер, ніби захотіли попрощалися з храмом науки, де навчилися писати, читати, мислити, поважати і цінувати своїх рідних та одне одного, і приєдналися до учасників шкільної лінійки. 

Прозвучав Гімн України. Першими свої дипломи і порцію пошани отримали маленькі випускники, адже вони закінчили початкову школу. Цього святкового дня були нагороджені грамотами та грошовими преміями численні переможці та призери районних, обласних олімпіад з різних предметів, всеукраїнських конкурсів. Загалом за рейтингом успішності навчальний заклад села Козлиничі ввійшов у десятку найкращих шкіл району серед 30-ти і зайняв перше місце в Поворській об'єднаній територіальній громаді. Високих результатів учні досягли і на спортивних аренах Ковельщини. Як не дивно, але дівчата Козлиничівської ЗОШ люблять не лише читати і рахувати, а й грати в баскетбол, волейбол та футбол. Вони змогли у запеклих протистояннях зі своїми однолітками вибороти бронзу в районних змаганнях з баскетболу та посісти четверту сходинку серед футбольних команд. Усіх їх за активну участь у спортивному житті школи директор закладу Ольга Ковальчук нагородила пам'ятними медалями. Також цього дня відзнаки за спортивні досягнення отримали й хлопці.  

   У квітні проходила районна спартакіада допризовної підготовки серед учнів. І тут Козлиничівська школа виявилася одна з кращих. У підсумку її вихованці зайняли друге місце. Найбільш результативним був виступ випускника Богдана Васільєва. Щоправда, як зізнався пізніше сам Богдан, він не мріє стати військовим чи спортсменом, хлопець бачить себе актором або музикантом і хоче вступати у профільний вуз. 

Директор Ольга Ковальчук, яка очолює освітянський заклад лише три роки, каже, що її діти, так вона лагідно називає учнів школи, розвинені не за роками.

"Вони знають, чого хочуть в майбутньому, і сміливо йтимуть до своєї мети. А ми триматимемо за них кулачки. Щасливої вам дороги!" – побажала наостанок випускникам Ольга Ковальчук. 

До початку нового навчального року школа почала готуватися вже сьогодні. Зокрема, нині тривають роботи з перекриття всієї покрівлі двоповерхового навчального корпусу, якому торік виповнилося чверть століття, скоро доведуть до ладу і санвузли. А ще – з бюджету ОТГ виділені кошти на ремонт спортзалу. Також до 1-го вересня меценат і одночасно директор місцевого господарства ТОВ "Моноліт-Агро" Андрій Кур'ян пообіцяв освітянам збудувати за школою спортивний майданчик. Окрім цього, Андрій Сергійович, який постійно цікавиться проблемами закладу, відзначив грошовими преміями найкращих його учнів, передав для спортивного залу гральний інвентар, а також переможцям у загальношкільному конкурсі "Клас року" подарував солодощі, канцтовари і туристичну путівку до мальовничого міста Львів. 

Оксана Клекоцюк.

На знімку: випускники Козлиничівської ЗОШ I-III ступенів.

Фото автора.

Випускники Козлиничівської ЗОШ I-III ступенів. Вони прийшли на останню в їхньому житті шкільну лінійку з гарним настроєм, у вишуканих сукнях, з квітами в руках. І лише сповнені сліз очі та невпевненість у голосі видавали їхнє хвилювання. Так само помітно тривожилися й педагоги, адже вони за ці роки всією душею прикипіли до своїх вихованців, а тепер мусять їх відпускати у широку життєву дорогу.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 821

У третій четвер травня вся Україна відзначає День вишиванки. Вишиванка – це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

Вишивка сьогодні прикрашає сучасний одяг, надає йому своєрідності і неповторності.

Нас, українців, по вишиванках і чарівних рушниках – оберегах упізнають в усьому світі. Українська жінка і сорочку синові вишиє,  і доньці  рушника на щастя,  на долю.

Моя вишивана сорочка,

Наче долі святий оберіг.

В молитві вишиті рядочки,

За щастя всіх моїх доріг.

Її носити насолода,

І в будень, і в святковий час,

 Любов до неї то не мода,

Вона у серці повсякчас.

Моя сорочка – вишиванка

Хіба ще є така краса

Моя сорочка – вишиванка,

В ній дух народу воскреса.

До Дня вишиванки в бібліотеці оформлена виставка -експозиція "День вишиванки – свято національної єдності". Тут представлені вишиті рушники, сорочки, український вишитий одяг, книги з вишивки, які допоможуть оволодіти секретами української вишивки.

З матеріалами виставки- експозиції ознайомилися учні групи № 27 (класний керівник Олександр Вельма).

Хай усі навколо день новий стрічають,

І співають гучно радісних пісень. 

Бо сьогодні свято, українці знають

Й весело святкують вишиванки день.

 Людмила Рихлюк,

бібліотекар.

У третій четвер травня вся Україна відзначає День вишиванки. Вишиванка – це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

Вишивка сьогодні прикрашає сучасний одяг, надає йому своєрідності і неповторності.

Нас, українців, по вишиванках і чарівних рушниках – оберегах упізнають в усьому світі. Українська жінка і сорочку синові вишиє,  і доньці  рушника на щастя,  на долю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 809

У вузькому колі  я їм просто  в очі говорив: для чого вони (чиновники зверху) налаштовують вас проти нас і навпаки? Це дуже простий принцип диявола: «Розділяй і владарюй», а ще просив, щоб вони не велися на таке, що повинні бути єдині. Як писав Тарас Шевченко:  «В єдності наша сила, Боже, нам єдність подай».

l

Дуже вражали концертні зустрічі в школах. Зокрема, в Красногорівці, місті, яке зазнало чи не найбільших обстрілів, з п’яти шкіл залишилася всього одна, бо більшість людей звідси виїхали. В цю школу, де навчаються діти, одного разу влучив ворожий снаряд, але, на щастя, обійшлося без жертв. Снаряд пошкодив зовнішній кут школи та фундамент.

Ще запам’яталися зустрічі з учнями с. Теплого Станично-Луганського району. Біля їхнього навчального закладу ми разом посадили калину, привезену з Волині. Пізніше  побували і на власні очі побачили, як вона успішно прижилася. Зустріч ця ще запам’ятається й тим, що не всі працівники школи захотіли з нами фотографуватися, бо боялися за свою безпеку. Ще запам’ятався маленький хлопчик, який під час виконання Гімну України встав з усіма дітьми, поклав руку на серце, але опустив голову, на відміну від інших, й сумно дивився додолу.

 Я запитав у вчительки в чому справа?  Вона відповіла, що його тато загинув, воювавши з «того» боку, тобто проти України. Чисто по-людськи мені стало шкода цього хлопчика, але ми усі зобов’язані допомогти цій дитині, не дивлячись ні на що, зробити все можливе, аби він не озлобився, а став справжнім громадянином України.

В цілому українську пісню люблять і знають на Сході. І не вірте, як хтось скаже, що там вже немає нічого українського. Це – неправда. Особливо в Луганській області по селах (не скажу, що панує), але живе український козацький дух.

 В станиці Луганській ми познайомилися з головою райдержадміністрації п. Юрієм. До речі, сам  він з Донецька – цей патріот, хоч і добре не розмовляє українською, проте чудова українська людина, котра робить багато добрих справ, аби Україна стала монолітною. Він організовує постійні поїздки для відпочинку дітей в Західній Україні. Розповідав нам, як спочатку батьки не хотіли, боялися, що з їхніми дітьми може щось трапитись зле. Проте по приїзду дітей побачили, які вони задоволені і мають бажання їхати ще і за допомогою мешканців Західної  України поліпшують знання рідної мови, знайомляться з українськими звичаями і  традиціями, міцнішають духовно, вивчаючи молитви. На запитання, скільки у вас ще є російських шкіл, то пан Юрій відповів, що жодної. Прошу мене правильно зрозуміти: я не проти вивчення інших мов, навпаки — чим більше людина їх знає, вона має кращі знання, стає більше освіченішою.

Однак, перебуваючи біля Новотроїцька в с. Степному (8 км від Донецька) місцеві мешканці сказали: «Ми не хочемо російської мови». Я запитав: «Чому?». Ось що вони відповіли: «Ця чума, «руській мір», а, значить, війна проникає туди, де панує російська мова, яка служить провідником. І під виглядом, що вони  нас захищають, вбивають і нас, і вас».

Щодо Новотроїцька, то там, на передовій, була зустріч з одним із бійців, в якого було день народження. Нас попросили, щоб ми поїхали і привітали його, що ми й зробили. Велика честь і хвала народній артистці України Світлані Мирводі, яка взяла з собою бандуру і гітару, і ми без всяких акустичних систем за відсутності електричної енергії дали концерт. 

Ще запам’яталося це місце тим, що ми вкотре зустрілися з капітаном ЗСУ, командиром підрозділу родом з Луганщини за позивним «Музикант», в якого трагедія в сім’ї.  Він – офіцер ЗСУ, а син  воює  по «той» бік. І дуже гірко дивитися, як він з сльозами на очах розмовляв по мобільному зі своїм сином, пропонуючи перейти на нашу сторону або просто зустрітися, а той йому відповідав, що не може, бо вже  на ньому – кров. Все це реалії непростого українського  життя. І оця глибока кровоточива рана, завдана російською дикою ордою, невідомо коли загоїться.

Тут же, в цьому підрозділі, під час концерту я звернув увагу на молоду тендітну медсестру, яка, слухаючи наші пісні, складала до сумки медикаменти. Я запитав у командира «Музиканта»: «Вона така тендітна, як же  витягне пораненого з поля бою?» На що той  відповів: «Це – не страшно. Головне, що під час стрільби в бою вона веде себе мужньо і не впадає у паніку. Це одна із вимог, а особливо – на передовій. Бо є випадки, коли  навіть кремезні хлопці в перших боях ведуть себе не зовсім так, як хотілося б. Але це всі розуміють, адже ми усі люди і не можемо гарантувати, як поведемося  в екстремальній  ситуації».

Далі були поїздки в інші місця нашого розбурханого Донбасу. Зокрема, запам’яталася поїздка з представницями ВО «Союз Українок» на чолі з головою Ориславою  Хомик,  в м. Маріуполі, де ми зустрілися з місцевими мешканцями цього великого промислового потужного міста, з населенням 500 тисяч чоловік. Зустріч була дуже теплою. І чим частіше буваєш в тих чи інших регіонах України, тим краще  пізнаєш людей та історію цього краю. Вони нам казали, що, коли  ви  думаєте, що ми – «москалі», то ви  помиляєтесь. Незважаючи на те, що ми тут зросійщені, зберегли прадавній етнос, знаємо хто ми і чиї ми діти. Зокрема, вони про себе сказали: «У нас, в Приазов’ї  багато греків і українців, так званих козаків-бродників, а етнос  зберігся тому, що їх врятувало море. Під час Голодомору вони рятувались рибою (тюлькою), яку виловлювали у морі.

l

Аналізуючи перші і останні поїздки в зону АТО на Схід, можна зробити наступні висновки. Початок війни: я бачив нашу розвалену армію і повертався додому у пригніченому стані, про що  соромлюсь  писати, бо  на душі був неспокій, хоч і поводив себе бадьоро, не подаючи вигляду, що мені недобре від побаченого. Переймався долею України, думав, що ще більше «москаль» схопить української землі. Одна надія була на Бога. Надія на Бога так і залишається, але з Його допомогою Україна оговталася і сьогодні у нас вже є боєздатна, загартована в боях армія. Щоби там скептики не казали, але вона вже не та, що  у 2014 році. На власні очі бачив нове озброєння, нову техніку, а особливо – вітчизняні автомобілі КРАЗи, на яких встановлені різновидності реактивної зброї з економічними двигунами. Один з найкращих у світі танк «Онлот», інша зброя, армія одягнена і нагодована. І це все додає оптимізму. 

Звісно, у своїй розповіді в повному обсязі я розкрити побачене і пережити зміг. Щоб усе описати, треба значно більше терпіння й часу, але, в кінці, не можу не розповісти про особливих людей, які  поруч з  нашими воїнами, ризикуючи власним життям, знаходяться постійно, є їх духовними наставниками, в яких замість автоматів – інша зброя. Це – велика віра у Господа, Його Слово. Духовна підтримка і молитви капеланів додають сили і надії. Серед мудрих наставників — в основному, священики УПЦ КП та Греко-католицької Церкви, а саме:

Проповідуючи Боже Слово, вони кажуть, що народи створені Творцем Господом Богом і що ніхто не має права їх  знищувати. Бо коли знищувати народ, то значить вести війну з Богом, але війну з Богом ще ніхто не виграв. Тому  й перемога буде за нами, за багатостраждальним українським народом, адже  Господь на нашій стороні, бо захищаємось ми на своїй землі. І якби там московський супостат не бісився, все одно добро переможе зло. Після темряви настане світло й після всіх випробувань повстане та розквітне наша наймиліша, найрідніша ненька-Україна. І зникне ненависть, а натомість запанують любов і мир.

Слава Україні! Героям слава!

Василь МАРЧУК, громадський діяч, член ради ГО «Майдан Гідності» м. Ковеля,  автор і виконавець, член Ліги українських письменників ім. Павла Чубинського, член волонтерського проекту «Вбережу Україну».

НА ЗНІМКАХ: під час перебування в зоні АТО в різні періоди; волонтерський підрозділ, серед якого  — Ігор ВЕРЧУК, Світлана МИРВОДА, Едуард СКОЛІНЧУК, Микола ГРИЦЮК та…

Фото з архіву 

Ігоря ВЕРЧУКА.

У вузькому колі  я їм просто  в очі говорив: для чого вони (чиновники зверху) налаштовують вас проти нас і навпаки? Це дуже простий принцип диявола: «Розділяй і владарюй», а ще просив, щоб вони не велися на таке, що повинні бути єдині. Як писав Тарас Шевченко:  «В єдності наша сила, Боже, нам єдність подай».

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 770

Рука не хоче писати. Свідомість не сприймає сказане. Думаєш: "А, можливо, такого не було?".

На жаль, було!

Про геноцид української нації б'є у дзвони на всю Україну Андрій Бондарчук у своїй книзі "Голодомор 1946-1947 р. р. Непокарані злочини, забуте добро".

Андрій Іванович добре відомий волинянам, як народний депутат України першого скликання,  журналіст, письменник та громадський діяч. Він — Почесний громадянин Волині, Луцька та села Серахович.

Книга, яку цими днями презентував ковельчанам, не має ліричних відступів. В ній — про сумну і трагічну долю нашого народу. Книга побудована на наукових матеріалах, архівних документах та розповідях очевидців. Зацікавленому відкриваються  страшні події минулого. 70 років пройшло з тих пір, але пече незагоєна рана.

Вдумайся, шановний читачу, у ці факти історії. Понад 2 мільйони померлих від голоду, 130 випадків людоїдства за два роки (!). І це — в одній із найбагатших, з високим інтелектом, країн Європи. І разом з тим все це відбувалося на підмостках християнської моралі, де реально діє заповіт: поділись із ближнім останнім своїм.

Андрій Бондарчук розказує:

— Той, хто не знає історії, — беззахисний. В умовах гібридної війни з Росією правда історії — головна зброя. Важливо, щоб наша молодь знала минуле. Коли видавав книгу, я з'ясував незбагненну для себе річ — високопосадовці області не чули про голодомор 1946-47 років! Не знаю, чи хтось почує, але, на мою думку, кожен чиновник, котрий приходить до влади, має скласти тест на знання історії. Сьогодні точиться безкомпромісна війна за розум, інтелект і свідомість. Тому ми повинні бути у всеозброєнні, мусимо знати, звідки прийшов голод в Україну і разом з тим розуміти, чому він  оминув Волинь і Західну Україну.

Причина проста — тут не встигли провести масову колективізацію. Ось типовий приклад, як організовувався і створювався голод. На Харківщині за несплату податків, нездачу встановленої норми зерна, м'яса, яєць, молока у господаря забирали корову  та інше майно, прирікаючи сім'ю з дітьми на голодну смерть. Це — типовий приклад для всієї України.

Комуно-совєтська влада, сталінські злочинні  вельможі намагалися вбити дух українства, зламати націю. Проте Україна боролась, як і бореться зараз. Очевидці розказують, як голодуючі масово йшли в Західну Україну, щоб врятуватися. Моя родина жила в землянці, бо згоріла хата, але з усіма, хто приходив, ділилася останньою міркою зерна та куснем хліба.

Працюючи в архівах, я натрапив на звіт, де йшлося про те, скільки людей, що потерпали від голоду, прибували на Захід з інших областей. За моїми підрахунками, за два роки голодуючих пройшло не менше 6 мільйонів.

Мешканці Західної України звершили своєрідний подвиг — вони врятували цих людей від смерті. З ініціативи відомого краєзнавця Григорія Гуртового в Луцьку встановлено єдиний в Україні пам'ятник Християнського милосердя. Він — на обкладинці книги (на знімку). Сюжет символічний: над хлопчиком і дівчинкою парить Ангел Господній. Він стоїть на охороні життя. Дай, Боже, охоронця-оберега на віки для всієї України!

Сказане неминуче веде до хвилини мовчання. Секунди  вистукують у серцях. Але розмова не закінчується. Її продовжує Анатолій  Александрук, земляк і побратим Андрія Бондарчука. Він нагадує (як юрист), на основі яких законів творились репресії і покарання. Так, за зібраних самовільно на полях 5 колосків тогочасний Закон передбачав від 5 до 7 років ув'язнення. Ще більш жорстоке покарання чекало на тих, хто  посмів взяти полову або невелику мірку зерна.

Успішних господарів відносили до стану куркулів і вивозили до Сибіру.

— Потрібно в пошані низько голову схилити і подякувати Андрію Івановичу за цю книгу історії, на якій має вчитись молодь, щоб не допустити подібного в майбутньому. Голодомор не залишиться непокараним злочином, бо рано чи пізно кара приходить від Всевишнього, — наголосив виступаючий.

До сказаного долучився о. Євген Задорожний. Він зауважив, що кожна людина має земну місію через Боже покликання. Із середовища доброти виникає покликання до святенництва і творення добра: "Маємо бути переконаними, що добро ніколи не залишається без відповіді. Я народився в селі, що на Львівщині. Уже в наш час, до моєї родини приїхали мешканці з Одещини з подякою за спасіння їхніх родичів від голоду. Бабуся померла, а молодь уже й не знала про це благочинство. Але цей приклад засвідчує, що Бог все знає, бачить, не забуває і повертає благодаттю і людською подякою тим, хто його творив".

Зал центральної районної бібліотеки був переповнений молоддю. Ота мила юнь, яка не знає, що таке голод, затамувавши подих, слухала виступаючих. Це значить, що маленькі зернинки правди десь падали в куточки душі, залишалися там, щоб потому прорости життєдайністю.

Подячного слова, як завжди, заслуговує невтомна, мила українка і патріотка Ольга Бичковська. Все було організовано чудово та змістовно: і відеосюжети на моніторі, і тужлива пісня (щемом  вливалася в душу), і змістовне, заквітчане влучними образами, вступне й супровідне слово.

Загалом потрібно зазначити, що колектив бібліотеки і його очільник Галина Божик, як ніхто в області, багато роблять для утвердження українства, підняття духу і воскресіння надії на краще майбутнє українців та  України.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Рука не хоче писати. Свідомість не сприймає сказане. Думаєш: "А, можливо, такого не було?".

На жаль, було!

Про геноцид української нації б'є у дзвони на всю Україну Андрій Бондарчук у своїй книзі "Голодомор 1946-1947 р. р. Непокарані злочини, забуте добро".

Андрій Іванович добре відомий волинянам, як народний депутат України першого скликання,  журналіст, письменник та громадський діяч. Він — Почесний громадянин Волині, Луцька та села Серахович.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 706

З 15 по 20 травня ц. р. в Одесі проходив 5-й чемпіонат України з БОЧА серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату. В ньому взяли участь 67 спортсменів із 13 областей України, в тому числі й Волинської.

Волинь представляли: в категорії ВС-5 Бакаєвич Валерій (м. Луцьк), Дубінська Ольга (Горохів), Барбарук Олександр (с. Погиньки Ковельського району). В категорії ВС-4 — Мажула Володимир (с. Замшани Ратнівського району), Яренчук Ольга (м. Ковель). В категорії ВС-2 — Вакульський Олександр (м. Ковель).

В неофіційному медальному заліку Волинь посіла п’яте місце.

Олександр Барбарук зайняв почесне 2-е місце. Однак головне досягнення, як наголосив заступник начальника обласного "Інваспорту" В. Л. Шевчук, — це здобутий досвід і бажання розвивати БОЧА на Волині.

Також у вільний час спортсмени мали можливість відвідати цікаві місця Одеси, покупатись в морі.

Спортсмени висловлюють щиру вдячність тренеру Володимиру Кравчуку, супроводжуючим Іллі Савчуку, Сергію Яремчуку, Олені Лисюк. А також Михайлу Пірожику (директору ковельського Народного дому "Просвіта") — за надання приміщення для тренування і підготовки до чемпіонату та Ковельській районній раді під керівництвом Андрія Броїла.

Осіб з інвалідністю, які бажають спробувати себе в такому виді спорту, як БОЧА, просимо звертатися за тел. 097-8358332.

Ольга Яренчук,

прес-секретар ГО "АСОЦІАЦІЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ "ДОБРОДІЯ В ДІЇ".

З 15 по 20 травня ц. р. в Одесі проходив 5-й чемпіонат України з БОЧА серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату. В ньому взяли участь 67 спортсменів із 13 областей України, в тому числі й Волинської.

Волинь представляли: в категорії ВС-5 Бакаєвич Валерій (м. Луцьк), Дубінська Ольга (Горохів), Барбарук Олександр (с. Погиньки Ковельського району). В категорії ВС-4 — Мажула Володимир (с. Замшани Ратнівського району), Яренчук Ольга (м. Ковель). В категорії ВС-2 — Вакульський Олександр (м. Ковель).

прес-секретар ГО "АСОЦІАЦІЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ "ДОБРОДІЯ В ДІЇ".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 841