27.09.2018
В минулу неділю на стадіоні у селищі Голобах відбулося багатолюдне свято "На гостині  у лісівників". Воно було приурочене до традиційного Дня працівників лісу, але вперше проходило у новому "форматі": його організаторами спільно виступили три підприємства: ДП "Ковельське лісове господарство",  СЛАТ "Тур", Волинський військовий лісгосп. Велику підтримку надали очільники Голобської ОТГ, районної виконавчої і представницької  влади, а  участь у святі взяли не тільки лісівники, а й представники багатьох сільських і  селищних громад району, міста Ковеля.
НА ЗНІМКУ: виступ аматорів сцени з Попович, яких тепло вітали глядачі.
Фото Сергія ДАНИЛЮКА.
(Фоторепортаж про "гостину у лісівників" читайте на 9-й сторінці сьогоднішнього номера "Вістей Ковельщини").
В минулу неділю на стадіоні у селищі Голобах відбулося багатолюдне свято "На гостині  у лісівників". Воно було приурочене до традиційного Дня працівників лісу, але вперше проходило у новому "форматі": його організаторами спільно виступили три підприємства: ДП "Ковельське лісове господарство",  СЛАТ "Тур", Волинський військовий лісгосп. Велику підтримку надали очільники Голобської ОТГ, районної виконавчої і представницької  влади, а  участь у святі взяли не тільки лісівники, а й представники багатьох сільських і  селищних громад району, міста Ковеля.
НА ЗНІМКУ: виступ аматорів сцени з Попович, яких тепло вітали глядачі.
Фото Сергія ДАНИЛЮКА.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 570
27.09.2018 Зінчук Вікторія Петрівна

бізнес-проектЧий бізнес-проект найкращий?

На початку чергового засідання виконавчого комітету Ковельської міської ради відбулося нагородження переможців конкурсу "Кращий бізнес-проект", який був проведений Ковельським міськрайонним центром зайнятості спільно з міською радою з метою стимулювання підприємницьких ініціатив серед підприємців Ковеля й подальшого розвитку малого та середнього бізнесу.
Директор Ковельського центру зайнятості Ігор Приймак зазначив, що конкурс тривав півтора місяця, протягом якого надійшло чимало заявок від учасників. Однак до фіналу потрапило 6 конкурсантів, з числа яких 29 серпня було визначено двох переможців, котрі за рішенням конкурсної комісії стали авторами найперспективніших бізнес-проектів.
Ігор Приймак подякував за співпрацю та розуміння міському голові Олегу Кіндеру, депутатському корпусу міської ради, позаяк кошти призового фонду, який склав 30 тисяч гривень, були виділені з міського бюджету.
Отож, того дня вітання на свою адресу приймала підприємець Наталія Шевченко з бізнес-проектом на тему: "Барбершоп – перукарня для чоловіків", котра за зайняте друге місце на розвиток своєї справи отримала сертифікат на суму 10 тисяч гривень.
Перше місце з призовим фондом 20 тисяч гривень заслужила підприємець Олена Шилік з роботою на тему: "Реставрація виробів з деревини".
Вручаючи нагороди, міський голова Олег Кіндер привітав переможниць і побажав, аби їхні проекти успішно втілювалися в життя, справа була  прибутковою, а послуги – затребуваними.
l
В ході своєї роботи члени виконавчого комітету розглянули низку питань та ухвалили відповідні рішення. Серед них – "Про організацію харчування дітей у закладах загальної середньої освіти міста у 2018 – 2019 навчальному році".
З метою удосконалення системи харчування школярів рішенням виконкому встановлено безкоштовне харчування учнів та затверджено грошові норми видатків на його організацію для окремих категорій дітей.
Таким чином на харчування учнів 1 – 4 класів з міського бюджету передбачено 6 гривень в день на одну дитину плюс дві гривні за рахунок батьківських коштів. 
На забезпечення гарячого харчування – вісім гривень в день з бюджету міста виділено учням 1-4 класів із малозабезпечених сімей; сиротам та дітям, позбавленим батьківської опіки; дітям, батьки яких загинули при виконанні службових обов'язків; дітям з особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних класах ЗОШ № 8; дітям, батьки яких загинули в зоні АТО, а також батьки яких є учасниками антитерористичної операції та які постраждали під час участі у масових акціях громадського протесту в період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року.
Звільнено на 50% від оплати за харчування дітей батьків, переселених з Автономної Республіки Крим, Луганської та Донецької областей на тимчасове проживання.
Члени виконкому затвердили розмір плати за навчання у школах естетичного виховання, вартість якого за місяць відтепер складатиме від 125 до 340 гривень. Безкоштовно матимуть можливість навчатися  в Ковельській школі мистецтв та художній школі імені Андроника Лазарчука діти з багатодітних та малозабезпечених сімей; діти-інваліди; діти-сироти і діти, які позбавлені батьківського піклування; діти, які знаходяться під опікою; особливо обдаровані діти; діти з сімей загиблих військовослужбовців, які перебували в зоні дії АТО.
Виконком взяв до відома інформації про підготовку міського господарства, закладів культури  та спортивних закладів міста до роботи в осінньо-зимовий період 2018 –2019 років, про роботу територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Ковеля за 2018 рік. 
На засіданні було внесено зміни до рішення виконкому від 14. 12. 2017 року, № 406 "Про проект міського бюджету на 2018 рік". Як повідомила начальник фінансового управління міськвиконкому Валентина Романчук, місто отримало субвенцію з Державного бюджету на суму 1,2 млн. грн. на придбання житла окремим категоріям громадян та півмільона – на программу "Доступні ліки".
Із резервного фонду міста спрямують 769 тисяч на поточний ремонт доріг та ще 250 тисяч на інші роботи із благоустрою міста. Також додаткових 400 тисяч виділять закладам охорони здоров'я, які необхідні для ремонту хірургічного відділення, облаштування приміщення, де буде функціонувати ангіограф та на придбання медичного обладнання.  
Виконком розглянув та прийняв відповідні рішення з питань, що входять до компетенції служби у справах дітей, відділів обліку розподілу та приватизації житла, містобудування та архітектури, сектору з питань праці, інших відділів та управлінь міськвиконкому.
Вікторія ЗІНЧУК.
На початку чергового засідання виконавчого комітету Ковельської міської ради відбулося нагородження переможців конкурсу "Кращий бізнес-проект", який був проведений Ковельським міськрайонним центром зайнятості спільно з міською радою з метою стимулювання підприємницьких ініціатив серед підприємців Ковеля й подальшого розвитку малого та середнього бізнесу.
Директор Ковельського центру зайнятості Ігор Приймак зазначив, що конкурс тривав півтора місяця, протягом якого надійшло чимало заявок від учасників. Однак до фіналу потрапило 6 конкурсантів, з числа яких 29 серпня було визначено двох переможців, котрі за рішенням конкурсної комісії стали авторами найперспективніших бізнес-проектів.
Вікторія ЗІНЧУК.
Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 729
Читати далі
27.09.2018

електромобільЧому українці пересідають на електрокари?

Українці все частіше обирають "зелені" автівки замість традиційного автотранспорту. Торік продажі електрокарів зросли вдвічі, і цього року продовжують рухатись вгору. Чим викликаний такий ажіотаж довкола електромобілів? Чи є в Україні відповідна інфраструктура та перспективи розвитку електротранспорту, розбирались експерти Центру громадського моніторингу та контролю.
20 електромобілів щодня
Електромобіль – екологічний та економічний вид транспорту. Він зручний у використанні, не забруднює повітря шкідливими викидами і не створює шуму. За даними МВС, на 1 червня в Україні було зареєстровано 7871 електромобіль. Найбільше електроавтівок у великих містах – Києві, Одесі, Харкові, Дніпрі  та Київській області. Загалом, за даними Міністерства інфраструктури, щодня 20 українців купують електромобіль. Лише за 6 місяців 2018-го в Україні було придбано у 1,4 рази більше екоавтівок, ніж за весь 2017 рік. Ринок електромобілів в Україні активно зростає, і цьому є очевидні причини. 
У 2015 році Президент України Петро Порошенко схвалив законодавчі зміни, які скасували ввізне мито на електромобілі. А минулого року Верховна Рада дозволила купувати електрокари взагалі без жодних податків впродовж 2018 року. Не потрібно сплачувати ПДВ (20% вартості) та акцизний збір (109 євро). Усе це, зазначають експерти, створило умови для зменшення ціни на електромобілі на 17% у 2017 році. 
Статистика свідчить, що українці віддають перевагу вживаним автівкам. За останні півроку частка нових електрокарів під час купівлі склала лише 15%. Беззаперечним лідером продажів є Nissan Leaf, також популярні моделі BMW i3 і Tesla Model S. Nissan Leaf із пробігом можна придбати за $13 000, новий – за $26 000. Дорожчими є вживані BMW i3 – від $31 000 – і Tesla Model S – від $65 000. 
Де заряджати?
Електромобілям не потрібне пальне, лише – електрика, що набагато дешевше. Як розповів голова клубу Electro-Cars-Club Володимир Романцов, у середньому автівку можна зарядити за 2 години, при цьому витративши лише 12 кВт. Власнику зарядної станції це коштує 30 грн. А от водії електромобілів мають вибір – заряджатись довше, але безкоштовно, чи швидко і за гроші (напр. 4 грн./хв.).
У Європі зарядити електрокар можна безкоштовно у супермаркетах чи кав'ярнях. В Україні бізнесмени не поспішають надавати такий сервіс, а комунальники часто виступають проти розміщення зарядних станцій у житлових будинках. Наразі в Україні працює 1179 зарядних станцій. Тому, наголошують експерти, разом зі стимулюванням продажів потрібно розвивати інфраструктуру для електромобілів.
На початку липня заступник міністра регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ Лев Парцхаладзе заявив, що відомство розглядає можливість нових будівельних норм для паркінгів: планується обладнати 5% місць спеціально  для електромобілів.
"Сподіваємося, що до 2030 року буде вже 100% паркомісць оснащено для електромобілів. Але може бути й таке, що до 2025 року електромобілі витіснять інший транспорт. Може, в якомусь році взагалі заборонять бензинові або дизельні авто. Відповідно, паркінги повинні бути готові до цього раніше", – зазначив Парцхаладзе і додав, що старі паркінги також можливо переоблаштувати під електромобілі.
Водночас низка великих зарубіжних виробників автомобілів, серед яких BMW, Hyundai і Renault, заявили, що готові за власний кошт побудувати спільну мережу швидкісних електрозарядок в Україні. На думку голови "Української асоціації учасників ринку електромобілів" Арсенія Абдураїмова, це забезпечить диверсифікацію витрат на будівництво та обслуговування такої мережі і сприятиме збільшенню електротранспорту в Україні.
Втім, важливим є не лише питання інфраструктури, а й заміни деталей, додають експерти. Вирішити його зможе локальне виробництво акумуляторів та електрокарів.   
Майданчик для виробництва
Минулого року у Міністерстві інфраструктури анонсували 15-річну стратегію розвитку електротранспорту в Україні, яка серед іншого передбачає і власне виробництво електроавтівок. 
"Перший (етап, – ред.) буде присвячений активізації ринку, скасуванню мит та ПДВ щодо імпорту електричних транспортних засобів і зарядних станцій. Ця стадія розрахована на п'ять років. У другому етапі, який розрахований на десять років, ми сподіваємося налагодити виробництво електромобілів в Україні, – розповів міністр інфраструктури Володимир Омелян. – І третій, п'ятнадцятирічний етап, передбачає стимулювання локалізації виробництва електричних транспортних засобів, компонентів та обладнання".
Наразі у парламенті зареєстровані два законопроекти, які мають зменшити податковий тиск на імпортерів та виробників електромобілів і деталей до них. Зокрема, серед пропозицій – на 15 років звільнити від податків підприємства, які видобувають і продають літій, виробляють і продають літій-іонні акумулятори, виробляють і продають зарядні станції, продають електрокари, електробуси чи електровантажівки. 
За словами першого віце-прем'єр міністра – міністра економічного розвитку і торгівлі України Степана Кубіва, виробляти електромобіль в Україні у чотири рази вигідніше, ніж, наприклад, у Німеччині. Наша держава цікава інвесторам своїми ресурсами, близькістю до Європи та умовами збуту. Адже в рамках Угоди про асоціацію з ЄС Україна може експортувати електромобілі до Європи без мита. Власне, у червні цього року найбільший виробник електротранспорту та літієвих батарей компанія BYD уже заявила, що розглядає Україну як майданчик для виробництва. 
Зі свого боку представники українського автопрому готові працювати з іноземними інвесторами, тож з нетерпінням чекають на ухвалення законопроектів.
"На сьогодні відомі автомобільні концерни шукають майданчики для розміщення заводів з виробництва електромобілів та літій-іонних акумуляторів до них. Ми маємо гігантські запаси літію на території України, одні з найбільших в світі. І ми маємо сьогодні вільний доступ на ринки Європи. Тому Україна є привабливою для інвестицій у цій сфері. Іноземні концерни можуть прийти партнерами до нас – діючих заводів, а можуть будувати заводи з нуля", – переконаний директор зі стратегічного маркетингу та розвитку бізнесу Корпорації "Богдан" Михайло Сокол.
Експерти наголошують, що електромобілі – це не лише альтернативний вид транспорту, а й елемент енергоефективності та енергонезалежності держави. За оцінками фахівців, до 2040 року автівки з низьким рівним викидів складатимуть половину продажів у світі. Зважаючи на те, що наявні заводи вже зараз не встигають із замовленнями, Україна має хороші шанси стати однією з країн, де створюють електротранспорт.
Оксана КОВАЛЬ.
Українці все частіше обирають "зелені" автівки замість традиційного автотранспорту. Торік продажі електрокарів зросли вдвічі, і цього року продовжують рухатись вгору. Чим викликаний такий ажіотаж довкола електромобілів? Чи є в Україні відповідна інфраструктура та перспективи розвитку електротранспорту, розбирались експерти Центру громадського моніторингу та контролю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 728
Читати далі
27.09.2018
Степан Івахів: "Моє завдання – виконати 
ту програму, з якою  йшов на вибори. І ми це робимо..."

original-1_119Степан Івахів: "Моє завдання – виконати ту програму, з якою  йшов на вибори. І ми це робимо..."

У рамках робочої поїздки на Ковельщину народний депутат України Степан Івахів зустрівся з мешканцями села Любитова та Люблинецької ОТГ, а також з колективом Ковельського міськрайонного територіального медичного об'єднання.  
Любитів
будівництво садочка, створення ОТГ та об'їзна дорога до Колодяжного.
На зустрічі з мешканцями села Любитова Степан Івахів зауважив, що приїхав не так звітувати, як обговорити нагальні місцеві проблеми та шляхи їх вирішення. Народний обранець коротко розповів про свою роботу в парламенті.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 935
Читати далі
27.09.2018

Собор_Благовіщенський_(м._Ковель) Протоієрей Василь Мичко: "Церковне життя не може обмежуватись стінами храмів"

Нещодавно указом керуючого Волинською єпархією УПЦ КП митрополитом Луцьким і Волинським  Михаїлом протоієрея Василя Мичка, настоятеля собору  Благовіщення Пресвятої Богородиці у м. Ковелі призначено деканом Ковельського міського  деканату УПЦ КП.
Саме ця подія й стала приводом для інтерв'ю з деканом. Постать отця Василя серед духовенства міста – одна із знакових. Він – людина глибокої віри, високого духу, неспокійної душі, наділена якостями, притаманними творчим та ініціативним особистостям, а головне – це патріот України не по вишиванці, а по духу, за переконаннями.
Отець Василь – активний учасник Майдану Гідності, член штабу Національного спротиву Волині, депутат Ковельської районної ради.
l
– Отче Василю, передусім щиро вітаю Вас із призначенням на відповідальну посаду, бажаю успіхів у Вашому непростому, але надзвичайно важливому церковному послусі!
Розкажіть, будь ласка, хоча б коротко про історію Ковельського міського деканату та функції декана.
– Радянська доба залишила у Ковелі тільки два православні храми, які з падінням імперії зла совєтів, залишились в підпорядкуванні  Московського патріархату.
Перший храм Української церкви в м. Ковелі постав у 1992 році в зв'язку з передачею  будівлі спорткомплексу "Спартак" релігійній громаді Благовіщення Пресвятої Богородиці  і відновленням Богослужінь та приходом на парафію священика Петра Левочка (на жаль, покійного). Саме о. Петро   був  благочинним Ковельського району й  опікувався ще храмами Ратнівського, Старокошарівсього і Турійського районів. За діяльного сприяння отця Петра в 1992-1995 роках були відкриті церкви в селах Білині, Дубовому, Облапах, Зеленому, Мощеній, Колодяжному, Колодниці, Кричевичах, Уховецьку.
 Нагадаю, що це –  те місце, на якому в 1505 році був побудований князем  Сангушком Божий храм. В 1961 році комуністи храм знищили і на його фундаменті в 1967 році побудували спорткомплекс "Спартак".
То була перша ластівка. За нею "прилетіли" і друга, й третя, й четверта…
Свого часу деканами були: протоієрей  Дмитро Кекляк, настоятель Свято-Андріївського храму та протоієрей Анатолій Александрук, настоятель Свято-Дмитрівського храму.
За останні роки кількість храмів УПЦ КП зросла не тільки в нашому місті, але і в районі та й в цілому по області.  У зв'язку із цим  Волинська єпархія в 2017 році була розділена на дві єпархії: Волинську  (керуючий – митрополит  Михаїл) і Володимир-Волинську (керуючий – єпископ Матфей).
Єпископ для зручності в духовній і адміністративній опіці над парафіями і духовенством з числа приходських священиків обирає собі помічників – деканів, котрі відповідають за ту чи іншу територію. Таке структурування  цілком себе виправдало і дозволяє єпархіальному управлінню через деканів оперативно реагувати на запити духовенства та громад.
Проте багатогранна діяльність Церкви не обмежується стінами храмів. В обов'язки декана входять зв'язки з місцевими органами державного управління, громадськими організаціями, проведення духовно-просвітницької та соціальної роботи, а також  контроль за виконанням розпоряджень Керуючого єпархією.
– Шановний отче Василю, функції декана Ковельського міського деканату Ви виконуєте тільки два місяці. Час дуже короткий, щоб говорити про якісь надбання. І все-таки, над вирішенням яких актуальних проблем має працювати духовенство міста, розв'язання яких питань вважаєте першочерговим?
– На жаль, формат газетного інтерв'ю не дозволяє мені розповісти про всі актуальні питання, що постають сьогодні і постануть в перспективі перед духовенством нашого деканату.  Але окремі з них спробую хоча б окреслити.
Не думаю, що скажу щось нове. Адже кожен християнин знає головне покликання Церкви, поставлене Господом нашим Ісусом Христом:  "Ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що і вам заповів (Матвій 28:19, 20)". Однак, з іншого боку, це покликання завжди нове, оскільки його доводиться реалізувати в конкретних, часто досить непростих умовах сьогодення.
Проте покликання  Церкви – не лише проголошення християнської звістки про спасіння в Царстві Божім, яке не від світу цього, але  для цього світу. Це покликання й у тому, щоб сприяти людській спільноті у будівництві та зміцненні їх земного життя за Божими Законами, бути  тією величною миротворчою,  консолідуючою силою, яка, спираючись на християнський універсалізм, розчиняла б  їдкий гнів, злобу, ненависть у безмежній всепрощаючій любові.
 Пам'ятаймо! Без відданого служіння світу Земному немає світу Небесного. Хочу звернути увагу на спільну проблему Церкви, держави, суспільства. Християнство не є  національною релігією для жодного народу, бо в його центрі не національні ідеї, а ідеї спасіння. Однак християнство і, зокрема, Православ'я – як основна релігія українців – освятило національні інтереси, національні ідеї, національні традиції, сповнивши їх вищим змістом любові, самопожертви, миролюбства.
Отож, Ваші слова, як автора книги "Росіяни – москалі на чужій землі" саме на часі: "Головне наше завдання – українізувати суспільство через звернення до національних традицій та християнських цінностей нашого люду. Бо інакше ми не матимемо не тільки власної Незалежної  від Москви Церкви, а й власної Самостійної держави".
І тут важливо бачити наших  священиків не тільки наповненими євангельським світлом, а й національною ідеєю.
Для реалізації цих завдань  необхідно піднести роль недільних шкіл, молодіжних братств, духовних лекторів для дорослих, дитячих церковних хорів.
Поряд з усіма проблемами просвітництва  немало клопотіву додають новобудови храмів, коли священик одночасно ще й "будівничий". Але й тут великий "плюс" – саме так і формуються  справжні громади, коли священик і люди випробовують  один одного в спільній молитві і справі.
Нам не слід тішити себе тим, що у свята в храмах людно, а відверто запитати: а скільки людей ще не знайшли дороги до храму?
– Сьогодні найбільш    гострим є питання  єднання Українського православ'я. Ваше бачення перспектив утворення Єдиної Помісної Православної Церкви.
– Ще на зорі нашої самостійності популярним стало гасло: "В Незалежній державі має бути Незалежна Церква!". І це природно. Також є історична практика усіх православних країн світу. Коли православний народ здобуває державну Незалежність, Православна Церква тієї країни рано чи пізно теж стає незалежною (автокефальною, самоуправною). Так було з Грецією, Грузією, Вірменією, Болгарією, Сербією, Албанією, Московією, так сталося і в Україні.
Але такий ласий шматок і важіль впливу на свідомість населення України Москва аж ніяк не хоче випускати зі своїх рук.
Намагання Росії втримати нашу  Церкву в руках Москви – зрозумілі. Без України російське православ'я за чисельністю своєї пастви буде лише третім у світі. І вже ніколи Москва не стане "Третім Римом", центром світового Православ'я. Тим більше, не зможе відродити "православноє Отєчество" в межах колишньої імперії – СРСР.  Саме у цьому й суть потужного спротиву РПЦ щодо єднання Православ'я України й надання Статусу автокефалії. Саме такий стан в Україні підтримує УПЦ, бо є гілкою РПЦ, яка давно стала політико-державним підрозділом імперії.
За оцінкою експертів, нинішні стосунки між двома патріархатами УПЦ КП і УПЦ (МП) ще більше загострились у зв'язку з війною на Сході України та приходом до влади у Москві патріарха Кирила, а в нас – митрополита Онуфрія, що призвело до "перекосу" УПЦ у бік Москви, чого не було при митрополитові Володимиру і патріархові РПЦ Олексію ІІ.
 Архієрейський Собор РПЦ, що проходив на початку грудня 2017 року, ще більше закріпостив Українську Церкву приналежністю до Москви. Якщо раніше відносини між РПЦ і УПЦ (МП) були федеральні, то тепер стали  конфедеральні. А це вже – духовна окупація України, яка несе загрозу національній безпеці і Незалежності України.
Тому-то влада України  не могла собі дозволити споглядально-інертного ставлення до дій УПЦ (МП). На шляху демократичного зміцнення суверенітету України необхідним кроком мало стати нівелювання деструктивного впливу її на населення України. А надійним способом позбутися цієї залежності  є створення Єдиної Помісної Церкви.
Отож, виникло питання: хто надасть нам Томос про автокефалію –  Москва чи Константинополь?
Вище я, як  зумів, так окреслив позицію Москви щодо України. Тож, думаю, слід було позбутися ілюзії, що нам Москва дасть автокефалію. Слід було зосередитись на переговорах із Константинополем, із Вселенським Патріархом  Варфоломієм звідки, власне, Православ'я і прийшло в Україну. Саме так  вчинив Президент.
До його  Всесвятості й звернувся Петро Порошенко з офіційним проханням про надання Томосу. Верховна Рада України підтримала звернення Президента. "За" проголосувало 268 депутатів. Організовано виступили проти лише представники "Опозиційного блоку". Усі депутати від Волині підтримали документ. Таке рішення підтримала Волинська обласна рада, всі районні і міські ради краю. Важливо, що рішення Верховної Ради було підтримане і всіма обласними радами України.
Радію, що у Президента є розуміння необхідності створення Єдиної  Помісної Церкви, її важливості для розбудови Української держави і Церкви Христової. І за це він заслуговує найбільшої поваги і шани українського народу. Звичайно, якщо це  стане реальністю. А засуджувати, звинувачувати  Президента в піарі, як виграшному у передвиборних перегонах, може або недолугий політик, або людина недостатнього знання глибинної природи Української Православної Церкви, її ролі, як механізму об'єднання України в одну націю, народ,  або той, хто позиціонує себе з "руським міром". Маємо пам'ятати: чим     менше "руського міра" в Україні, тим більше шансів в українців вижити.
Але, як було сказано вище, Москва не хоче втратити такий ласий шматок впливу на Україну. В цю боротьбу включилися російські дипломати, церковні ієрархи й особисто Кирил і Путін. Не залишилися в  стороні і наші  проросійські ієрархи, народні депутати. Свідченням  цього є поїздка делегації УПЦ (МП) до Стамбула (червень 2018) на чолі з митрополитом Одеським й Ізмаїльським Агафангелом, щоб переконати Вселенського Патріарха Варфоломія не надавати Томос. Навіть 31 серпня спробував  удачі і сам Кирило, відвідавши Варфоломія.
Вселенський Патріарх вислухав Кирила і висловив думку після цього. Він заявив, що  рішення прийнято і відміняти він його не                                                                                              буде. Адже Україна – це його канонічна територія, і Російська Церква є дочірньою щодо української, а українська – щодо Константинопольської, і не варто це плутати.
Ображений Московський патріарх сів у машину і поїхав, відмовившись навіть дати інтерв'ю журналістам. 
Після автокефалії в Україні не буде трьох Церков (УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ), а буде одна Православна Помісна Церква. Тож, хто не захоче бути з Українською Православною Церквою, хай залишається, але вже називається Російською Православною Церквою в Україні.
Однак тиск Москви на Вселенського Патріарха не припинився, залякування і шантаж тривають. Нещодавно Російська Православна Церква зробила заяву про "рішучий протест і глибоке обурення" у зв'язку з рішенням константинопольського  патріархату призначити у Києві двох представників у межах підготовки до надання автокефалії Українській Православній Церкві.
У зв'язку з цим Московський патріархат заявив, що розірве відносини з Константинополем, якщо православній Церкві в Україні нададуть автокефалію.
Але не той сьогодні світ, не та сьогодні Україна. Навіть і Росія не та! Сьогодні Росія, Путін і Кирило  протиставили себе усьому світу. Тому спротив з боку Москви не буде їм на користь. Москва тим самим ізолює себе від православного світу.
Поки що Вселенський Патріарх про заяву Кирила  мовчить. А Президент Петро Порошенко заявив: "Ми не будемо питати дозволу ні в Путіна, ні в Кирила, як нам молитися, в які храми ходити, куди нам рухатись і як жити. А Томос і Єдина Помісна Церква будуть в Україні раніше, ніж будь-хто очікує".
Дійсно, коли саме – сказати важко. Нині інтенсивно йде підготовка як у Києві, так і в Стамбулі. А офіційно постане автокефалія тоді, коли з-поміж трьох Церков (УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ) буде обраний Патріарх УПЦ.
Важливо, що окремі ієрархи УПЦ (МП) у зв'язку з цими подіями, прозрівають і підтримують ідею автокефалії та приєднуються до цього процесу. Нині  понад 10 єпархій заявили про свою підтримку.
Аналітики та експерти прогнозують, що до нового року Єдина Помісна Українська Православна Церква – буде.
Довгоочікуваний Томос стане не тільки торжеством Православ'я, а й актом відновлення глибокої історичної справедливості – Київської Митрополії.
– Отче Василю, наша розмова відбувається напередодні дня Різдва Пресвятої Богородиці. Що б Ви хотіли сказати у зв'язку з цим віруючим християнам,  усім мешканцям Ковельщини!
– Безумовно, скористаюсь можливістю, аби привітати жителів м. Ковеля і району зі святом!
Свято Різдва Пресвятої Богородиці близьке і зрозуміле серцю ковельчан – вони й самі з сивої давнини до сьогодні шанують це свято.
Тому, вклоняючись Богородиці, вклоняюсь і всім Вам, дорогі ковельчани. Нехай Богоматір завітає у домівку кожного з Вас і поблагословить! Хай укріпить любов'ю, злагодою і спільною молитвою Ваші сім'ї і родини!
Будьте гідними дітьми Церкви Христової, бо кому Церква не Мати, тому Бог не Отець!
– Щиро дякую за розмову! Від імені журналістів газети, всіх її читачів зичу Вам і всім священнослужителям Ковельщини миру, добра, благополуччя і успіхів у Ваших добрих ділах і починаннях. А особисто Вам, отче Василю, як новопризначеному декану – плідних зв'язків з місцевими органами влади, громадськими організаціями та підтримку з боку духовенства й вірних.
– Дякую і Вам за інтерес до життя православної громади УПЦ КП нашого міста. Сподіваюсь, що "Вісті Ковельщини" будуть і надалі тим чистим джерелом інформації, котра втамовуватиме спрагу  читачів до пізнання.    
Колективу газети, її читачам щиро бажаю успіхів  в трудовому і особистому житті, миру й добра!
Розмову вів 
Дмитро КОРНЕЛЮК.
Нещодавно указом керуючого Волинською єпархією УПЦ КП митрополитом Луцьким і Волинським  Михаїлом протоієрея Василя Мичка, настоятеля собору  Благовіщення Пресвятої Богородиці у м. Ковелі призначено деканом Ковельського міського  деканату УПЦ КП.
Саме ця подія й стала приводом для інтерв'ю з деканом. Постать отця Василя серед духовенства міста – одна із знакових. Він – людина глибокої віри, високого духу, неспокійної душі, наділена якостями, притаманними творчим та ініціативним особистостям, а головне – це патріот України не по вишиванці, а по духу, за переконаннями.
Отець Василь – активний учасник Майдану Гідності, член штабу Національного спротиву Волині, депутат Ковельської районної ради.
Коментарів до новини: 5
Переглядів новини: 1230
Читати далі
27.09.2018

Сайт"Я прибрав. Черга – за тобою"

Колектив Ковельського міжрайонного управління водного господарства разом з працівниками гідрогеолого-меліоративної партії і лабораторії Волинського облводресурсів, відділу з питань цивільного захисту та екологічної безпеки виконавчого комітету Ковельської міської ради і інспектором  відділу ОВБР "Рибоохоронний патруль" долучилися до екологічної акції "Міжнародний день чистих берегів".
Так,12 вересня 2018 року, було проведено прибирання берегів річки Турії (в межах міста Ковеля), річки Срібниця, берега озера Селище від сміття та побутових відходів.  
В акції взяли участь 36 працівників. Було вивезено 0,5 т сміття на сміттєзвалище і пройдено 12,4 км берегової лінії.        
Сподіваємося, що населення міста Ковеля і району не залишиться байдужим та долучиться очищення берегів водойм.
Валерій Грижук,
начальник 
Ковельського МУВГ.
Колектив Ковельського міжрайонного управління водного господарства разом з працівниками гідрогеолого-меліоративної партії і лабораторії Волинського облводресурсів, відділу з питань цивільного захисту та екологічної безпеки виконавчого комітету Ковельської міської ради і інспектором  відділу ОВБР "Рибоохоронний патруль" долучилися до екологічної акції "Міжнародний день чистих берегів".
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1144
Читати далі
27.09.2018

DSC00737Вшанували наших рятівників

17 вересня з нагоди Дня рятівника відбулись урочистості у Ковельському відділі управління державної служби надзвичайних ситуацій у Волинській області. З професійним святом працівників привітали представники міської та районної влади.

Перший заступник міського голови Михайло Гетьман зауважив, що колектив заслужив справжню повагу й шану ковельчан. Тут працюють люди сильні духом, самовіддані, котрі готові у будь-який момент прийти на допомогу. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 698
Читати далі
27.09.2018

пожежникиБоротися.  Любити.  Перемагати

Людина – творець легенди свого життя. Ця легенда буває доброчинною, героїчною, а іноді й злочинною.
Життя – легенда нашого земляка Володимира Беха – це вінок, сплетений із доброчинних, жертовних вчинків в ім’я спасіння людей. Не раз і не два він ішов у пекельний вогонь заради порятунку інших.
Сьогодні прикутий до інвалідного візка, обмежений в фізичних рухах.
Слово до легенди життя
Хвороба – це інструмент сатани, яким він намагається зламати дух, затягнути людину в нетрі деградації, затиснути в лещата безнадії.
Попри все, Володимир Стахович бореться за милосердя світу. Бореться і перемагає. Більше того – спогади про пережите викладає на папір.
Біля нього багато добрих, співчутливих людей. Вони допомагають долати недугу, полегшують пересування у цьому світі.
А він у відповідь своїм духом, стійкістю, любов’ю до життя зцілює нас, здорових, від хандри, депресії та розчарування.
Він переконаний, що «життя, яким би воно не було важким, дане Богом і тим – прекрасне».
Доторкнутися до літопису життя Володимира Беха мені пощастило завдяки ієромонаху о. Леоніду Григоренку, який використовує всі можливості (духовні і медичні) для оздоровлення хворого.
В теперішніх умовах існування, коли частина суспільства неухильно скочується в безодню бідності, черствості, байдужості, духовного та  морального занепаду, надзвичайно важливо оприлюднювати життєстверджуючі історії перемоги любові і добра над злом. 
Загляньмо в рукопис Володимира Беха.
Ангел – охоронець
«Я переконаний, що мою долю супроводжує і оберігає ангел-охоронець.
Після школи, в училищі вивчився на автослюсаря. Не маючи знайомств, роботи не знайшов. Чоловік сестри Василь запропонував піти працювати на будову. Я радо погодився, адже до армії ще було більше як півроку. Вивчився на муляра третього розряду.
Старався працювати добре. А в грудні 1989 року мене забрали  в армію. І там, в далекому Липецьку, намагався служити чесно. Закінчив школу сержантів. У запас звільнився у званні старшини.
Повернувся у своє рідне будуправління. Невдовзі мені запропонували попрацювати на акордному об’єкті у м. Жовкві. Необхідно було закінчити п’ятиповерховий будинок. Мотивація проста: попрацюєте добре, то й гроші заробите добрі. Я погодився.
Якось до місця перекриття четвертого поверху панелями я без будь-якої страховки ішов по високій стіні, не дивлячись під ноги.
Раптом під ногою тріснула й розламалася цеглина. Я похитнувся, втратив рівновагу і полетів вниз із висоти 12–13 метрів.
Смерть неминуча! Та в ту мить, якась невидима сила штовхнула мене в протилежний бік, і я впав всередину будинку на цеглу. Відбувся синцями та подряпинами.
Щоб не складати акт про нещасний випадок, мене відпустили на 3 дні додому. Все боліло, але я був живий.
Колись у мене був старший брат Володя. Він помер у три роки. Мене назвали його іменем. Думаю, що то він був моїм ангелом-охоронцем. Як би там не було, а за диво  спасіння я дякував Господу нашому Ісусу Христу.
В пошуках щастя
Так буває, що доля людини, попри її наміри і плани, повертає життя в інше русло. Може, вона знає, де щастя людини?
Випадково я зустрів «старого» друга Юру. Він закінчив музичне училище і грав на кількох народних інструментах. Юрко запропонував грати на весіллях у вихідні дні. Я погодився, адже таким чином можна було заробити трохи грошей. Опанував ударні,  і життя пішло веселіше.
На одному із весіль я познайомився із  Людмилою, майбутньою дружиною, – це теж доля. Нове життя спонукало до відповідальних дій. На пропозицію Юрія я перейшов працювати заступником командира взводу (друг служив прапорщиком у військовій частині). Зарплата на новій роботі була вдвічі більша, ніж на будівництві. Так я став військовим. Мешкали в гуртожитку без зручностей.
Та юність завжди в русі і шукає, де краще. Випала нагода перейти працювати в Червоноградський гірничо-рятувальний загін. Швидко освоїв спеціальність пробовідбірника, став набувати підземний стаж.
Згодом перевчився на посаду рятівника і респіраторника. Завдання ніби й прості: рятувати людей, гасити пожежі, разом з тим відповідальні і небезпечні.
9 відсотків метану
У 2002 році на шахті «Степова» сталася пожежа. Ми мали загасити і локалізувати вогонь. Заливали  гіпсові перегородки. 5 таких перемичок – перегородок  знаходилося на відстані 2,5 кілометра від підйомної кліті, якою з глибини 580 метрів ми піднімалися на поверхню.
Біля тих перемичок ми чергували і в спеціальні камери відбирали проби повітря. Набравши 4 камери згідно з інструкцією, доставляли їх в спеціальну лабораторію для визначення рівня загазованості.
Під час моєї зміни раптом пролунав тривожний дзвінок: «Забирайте камери і піднімайтеся нагору. У повітрі – 9 відсотків метану». Це означало, що в будь-яку мить може статися вибух.
Я поспішив до кліті-ліфта. У вибухонебезпечному просторі два з половиною кілометри пройти нелегко, тим більше навантаженому камерами. Біля кліті чекали ліфтер і мій працівник. Ми благополучно піднялися нагору. Вибуху не сталося. Із Божої ласки все обійшлося. Господь оберігав наше життя. Ми ще були потрібні на цьому світі, щоб рятувати людей.
Вірте в Бога. Він вас чує, допомагає і життя спасає.
Спасіння Марічки
Наша служба була в підпорядкуванні Міністерства надзвичайних ситуацій, а тому часто виїжджали на різні аварії.
Якось надійшло повідомлення до чергової частини, що в селі Острів впала в криницю дівчинка. Наш загін вирушив на місце події.
Там уже були пожежники. Біля криниці зібралося майже все село. Спустили драбину, але охочих витягати дитину із води не знайшлося. Навколо тільки кричали: «Давайте, лізьте! Витягайте!».
Бачу, у мого хлопця руки трусяться. Страх! І я перший опустився в глибоку холодну воду. На дні знайшов утоплене відро і горнятко. Дівчинки не було. Піднявшись нагору, сказав: «Немає там нікого». Не повірили. Зашуміли ще більше. І я знову спустився туди, та результат той самий.
Через якийсь час 8-річна Марійка вийшла із-за хліва. Виявилось, що вона опустила відро. Злякалася, що будуть сварити, і втекла. Малий братик, який слова ледве вимовляв, прибіг в хату і батькам, що святкували «літнього Івана»,  повідомив: «Марічка – буць». Ті подумали, що дитина втопилася, наробили «ґвалту». Після тієї купелі від холоду тіло і ноги були білі, як сніг. Думаю, що те переохолодження далось взнаки – звідти моя хвороба.
Та я не звинувачую нікого. І таку роботу хтось має виконувати, ризикувати здоров’ям заради життя інших.
Трагедія 
на очисних
Іншим разом нам повідомили, що на очисних спорудах міста Червонограда – аварія і задихаються люди. Із увімкненими сиренами чимдуж помчали туди. Одного робітника-сантехніка вже відправили «швидкою» в лікарню. Інші знаходилися в каналізаційному колодязі.
Із командиром взводу опустилися туди. Біля стіни, з відкритим оком сидів робітник. Перевірили пульс – мертвий… Виявляється, що око було вставне і не закривалося. Передали тіло нагору. Два інших лежали в каналізаційній  жижі, теж без ознак життя.
А трагедія сталася, здавалося б,  із «нічого». Забилася каналізаційна труба. Хлопці без будь-яких засобів захисту (респіратора, протигаза)  вирішили прочистити аварійну ділянку. Була спека. Інтенсивно виділявся смертельний газ. Вони задихнулися і втратили свідомість. Врятувати їх життя не було кому. Перший також помер в лікарні.
Чотири смерті – через необачність та халатність. На робочому місці не було елементарних засобів захисту. Злегковажили, і поплатилися життям.
Маємо пам’ятати, що для спасіння чужого життя або ліквідації надзвичайних ситуацій потрібно берегти і своє життя. Бережіть себе. Недаремно кажуть: «Береженого Бог береже».
Завал на площі Ринок
Отримано наказ виїхати до Львова. Там на площі Ринок – обвал будинку. Спішимо, адже можуть бути потерпілі. На місці бачимо завали із  дощок, брусів, штукатурки двоповерхового будинку.
З’ясували, що напередодні там відбувалася якась вечірка. Танцювали, стрибали. Коли почули, що підлога тріщить і валиться – повтікали хто куди. Нам повідомили, що під завалом може бути троє людей.
На щастя, вияснилося, що одна жінка почула тріск і втекла з кухні на вулицю. Вона була в шоковому стані і плакала. Іншої не було вдома. А ось чоловік, який дивився телевізор, опинився під завалами. Жінка  оговталася і показала, де стояв диван. Ми кинулися туди.
Серед мотлоху я знайшов 100 доларів, передав командиру. Нарешті знайшли складений, як книга, диван. Постукали. Там справді лежав господар квартири. Він став кричати, а коли його звільнили, намагався кудись бігти. Ввели заспокійливе і передали на «швидку».
Звичайно, ризик і небезпека чатували на кожному кроці. На нас могли впасти балки згори. Могли поранити ногу, наступивши на гвіздки, і таке інше. Але про це ніхто не думав.
Після виконання завдання львівські еменесники нас приймали, як рідних: нагодували, напоїли чаєм. Вони теж були на руїнах. Нас похвалили: мовляв, ми добре знаємо, що і як робити. Це правда, адже на шахті теж всяко буває. Головне, що ми були щасливі, бо врятували чиєсь життя.
Повінь 
на Закарпатті
На Закарпатті – повінь! Вирушаємо на допомогу. «Наші» села – це Варієво, Оросєво, Очиново.
Перші поверхи і одноповерхові будинки до дахів затопила Тиса. Картина невтішна. Нам виділили військові човни, але без… весел. Гребли лопатами. Вивозили, на сушу людей, живність, речі. Здається, цьому немає кінця. Хати, змуровані з глини, розсипаються на очах. Ті, що з цегли, витримують стихію. Чуємо іржання. Відкриваємо стайню. Кінь вирвався із пастки.
Коли вибирався на сушу, він об щось гостре поранив живіт аж до нутрощів. Картина страхітлива. А його зачинили господарі, щоб потім отримати компенсацію.
Надаємо чоловіку допомогу,  на очах у якого зруйнувався дім. Істерика. Розпач. Розслаблятися не маємо права ні вдень, ні вночі. Хочемо  відпочити в школі, але раптом підніметься вода? Обігріваємось і перепочиваємо в автобусі й спецмашині. Харчуємось консервами – переважно «Кількою  в томаті». П’ять літ потому не міг дивитися на той харч. Ставимо палатку на 120 чоловік. Обкладаємо мішками з піском церкву – святиню треба спасати.
Потерпілі бачать наші старання і дякують. Це зігріває. 2 тижні боротьби за порятунок людей пройшли, як одна мить. Зробили все, що змогли. Нарешті, стихія відступила.
Вдома розказуємо і смакуємо подароване нам закарпатське вино.
Пожежа 
на шахті № 3
Пожежі сняться уночі… На шахті № 3 – вогонь і завал. За планом ліквідації аварії маємо рятувати людей, яких могло засипати, перекрити свіжий струмінь повітря. Ідемо в пекло, оснащені всім необхідним для надання першої медичної допомоги.
Розвідка повідомила, що людей в зоні небезпеки немає – їх вивезли на поверхню. Зробили базу і встановили зв’язок з диспетчером. Відчуваємо, що штрек заповнюється димом. Це значить: вогонь близько.
Швидко готуємо пожежні рукави і підключаємо до води. Гасимо вогонь по черзі – 2 чоловіки по півгодини. Задимленість така, що світло коногонки сягає хіба що на відстань простягнутої руки.
Так кілька днів. На четвертий день, коли ми ішли до місця гасіння пожежі, я відчув, що перестали слухатися ноги. Сил немає. Впав. Хлопці взяли мій апарат і пішли далі. Сказали, щоб я відпочивав, а як будуть іти назад, то заберуть. Але через якийсь час відпустило, і я прийшов до них й допомагав приборкувати вогонь. Почувався погано.
Мабуть, далася взнаки перевтома і нервове перенапруження. Піднявшись нагору, доповів командиру, що зі мною сталося. Той направив до лікарів на обстеження. Мені сказали: «Потрібно пролікуватися».
Відгомін серця
Так розпочалася епопея боротьби за своє здоров’я і життя.
Місяць пролежав у лікарні. Мене обстежували, діагностували, просвітлювали на МРТ. Думали робити операцію на хребті. Нарешті, після довгих консультацій лікарі встановили діагноз – розсіяний склероз.  Лікувався в клініці Львівського медінституту. Результат невтішний. На МСЕК встановили другу групу інвалідності. Думав працювати  на легших роботах – не вдалося. Потому знову довго  був прикутий до ліжка. Ось так уже більше  6 років хворію, борюся і лікуюся, але не здаюся.
Щоб якось звести кінці з кінцями, дружина Люда поїхала на заробітки в Іспанію. Нам ще ж треба меншу донечку Лілію вивчити. Вона нині навчається у Ковельському медичному коледжі.
Старша Наталка закінчила інститут. Одружена, у них донечка Марієчка. Вони провідують мене. Ліля приїжджає щосуботи. Прибирає, робить закупи на тиждень. Варить їсти. Я тішусь тим.
Цікавляться моїм здоров’ям побратими. Не оминають оселі і сусіди – вони знають, як непросто  рухатися на візку.
А ще мене не забуває отець Леонід. Коли проїжджає через Червоноград, то обов’язково із майбутнім священиком Олександром провідують. Отець Леонід дає мені і родині Боже благословення.
Він добрий. Як має трохи часу, то в магазин піде і продуктів купить. Розказує багато цікавого. Не знаю як встигає скрізь, адже весь час в дорозі. Я радий, що є такий священик. Хай Бог йому допомагає, а він – людям!
Взагалі, я щиро дякую рідним, близьким, друзям-побратимам, всім, хто опікується мною. Згадую і молюся за всіх і прошу для них Божої ласки.
Молюся за хлопців, дівчат, які воюють за вільну Україну.
Молюся за священиків, ченців, що моляться за наш народ і духовно допомагають хворим та простим людям.
Ми не маємо права здаватися. У нас – наша Земля, Вода і Повітря. В нас є самобутня культура, традиції, звичаї.
Родина, сім’ї, діти, онуки повинні жити в мирі і спокою.
Моліться і вірте в Господа нашого та свого Ангела-охоронця. Моліться до Божої Матінки.
Бережіть себе! Слава Ісусу Христу!”.
До друку підготував 
Анатолій СЕМЕНЮК.
Людина – творець легенди свого життя. Ця легенда буває доброчинною, героїчною, а іноді й злочинною.
Життя – легенда нашого земляка Володимира Беха – це вінок, сплетений із доброчинних, жертовних вчинків в ім’я спасіння людей. Не раз і не два він ішов у пекельний вогонь заради порятунку інших.
Сьогодні прикутий до інвалідного візка, обмежений в фізичних рухах.

До друку підготував Анатолій СЕМЕНЮК.


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 868
Читати далі
27.09.2018

12А ліс співає пісню про любов

Ліс – це засіб для виживання і романтика.
Ліс – це еліксир здоров'я і духовний наповнювач.
Ліс – це легені навколишнього середовища. 
Ліс – це незбагненний  дарунок людству.
І на сторожі цього багатства, про яке йдеться вище, стоїть людина.
l
У неділю, 16 вересння цього року, Голоби стали (вкотре!) урочистим центром Ковельщини.  Сюди прибули працівники лісових господарств краю, щоб  віншувати тих, хто оберігає, захищає і леліє це Боже творіння. 
Вдивляюся в обличчя героїв свята. Одні заклопотані, інші – в спілкуванні.  В більшості з них радість проміниться із облич.  Особливо приваблює жіноча стать – це справжні квіти лісу. 
Словом, свято!
Дух свята підіймає життєрадісна музика  муніципального естрадно-духового оркестру з Ковеля (керівник Василь  Марцинковський).   Для зацікавлених – виставка 100 живописних робіт, присвячених лісу. Картини просто чудові.  Тут представлені відомі художники України. Словом, треба їх бачити, відчувати і насолоджуватись.  Виставку підготував Геннадій Сарапін, голова Волинського відділення фонду культури України.  Акцію "Ліс очима художника" підтримало ДП "Ковельське лісове господарство" (керівник Володимир Данилюк).
В загальний колорит урочистостей гарно вписалися роботи шкільних лісництв Скулина, Замшан, Солович та інших.  Юні лісівники презентували  вироби з соломки, обереги, колекції комах, квітів і, що найцінніше, – дослідницькі роботи з проблем місцевого лісу. Тішить те, що керівники господарств  дбають про своє майбутнє. Впевнений, що досвід вартий поширення і на підприємствах інших галузей.
Лісівники не замкнені у своєму просторі. На урочистостях присутні очільники районної влади та територіальних громад Ковельщини. Тут – культурна еліта району й міста – співуча і танцююча. Багато керівників організацій та підприємств, представників бізнесу, журналісти і прості мешканці району. І що особливо зворушує, – ветерани! Їм – шана і повага.
Сьогодні на Ковельщині функціонує 3 лісових господарства.  Це СЛАТ "Тур", Ковельське державне лісове господарство та Волинське військове  лісове господарство.  У загальному на благо лісу трудиться понад 400 фахівців почесної справи.  Слід відзначити вагомий внесок цих колективів  у місцеву та  державну скарбниці.
Працелюбів, відданих своїй професії, привітали керівники лісових підприємств  Олександр Смаль, Володимир Данилюк та головний лісничий військового лісгоспу Віктор Максимчук.
– Тут різні покоління. Є ті, які щойно ступили на лісову стежину. А поруч – ветерани, котрі роками віддають свої сили на благо збереження і примноження зелених багатств.
Всіх  їх об'єднує любов до лісу, до праці, до важливої справи. Ліс – це великий державний ресурс. І ми маємо тримати баланс між вирубкою та переробкою, збереженням того, що маємо і новими насадженнями, – підкреслив у своєму виступі Володимир Данилюк.
Він вручив Подяки та Грамоти кращим працівникам господарства. Кожна нагорода супроводжувалась дружними оплесками та схвальними вигуками.  Це значить, що нагороди заслужені працею.
Не забуло ковельських лісівників і обласне управління. Кращим працівникам нагороди вручив головний спеціаліст Волинського управління лісового  та мисливського господарства Сергій Сичук.
Сердечно вітали лісівників Віктор Козак, голова райдержадміністрації, депутат обласної ради, та Андрій Броїло, голова районної ради. 
– Хотів би зупинитися на соціальному аспекті діяльності  лісових господарств.  Вони безвідмовно виділяють дрова для сімей загиблих в АТО, безкоштовно відправляють ліс для захисних споруд у зону бойових дій на Сході, не забувають допомагати і церковним громадам. Хочеться одного: щоб у цих успішних колективах не з’явився політичний "короїд".
І ще. Особливо слід подякувати ветеранам, які є прикладом для молодих. На жаль, не всі сьогодні з нами. Серед тих, хто відійшов у Вічність, – Петро Петрович Смаль. Схилімо голову в пошані.  Дякуємо долі – його місце зайняв молодий керівник, тепер уже досвідчений Олександр Смаль. Побажаємо йому і всім працівникам галузі дружної і плідної роботи на благо ковельчан й мирного неба над лісом, – наголосив Віктор Козак.
– Районна рада – це партнер лісівників. Депутати готові приймати позитивні рішення, які будуть спонукати до плідної праці. Не забуваймо, що ліс, за словами поетеси Ліни Костенко, – це жива істота. І він має бути в гармонії з Людиною, – зазначив Андрій Броїло. 
Очільники влади вручили кращим працівникам лісових господарств Почесні грамоти та Подяки від районної ради та райдержадміністрації.
З особливою увагою присутні слухали виступ Віталія Дятла, ветерана галузі.
– Ліс – це четвертий компонент життя після повітря, води і землі. Тому його потрібно берегти і розвивати.  Лісові господарства багато роблять для цього: Нагадаю статистику:  у 1946 році Волинь була заліснена всього на 17 відсотків.  Сьогодні цифра досягла 32 відсотків, а на Ковельщині – майже 50. За цим – велика праця. 
В колективах лісництва працюють трудові династії. Я вірю в цих людей, – сказав у своєму вітальному слові виступаючий, який 40 років свого життя віддав лісовій галузі.
Слід наголосити, що програма урочистостей  була складена творчо і цікаво. Офіційні вітання “перегукувалися” з виступами аматорських колективів із Голоб, Ковеля, Турійська, Попович та інших сіл і міст.
Нарешті не можна оминути гостинність Голобської територіальної громади, її очільника Сергія Гарбарука.  Він зустрічав  і вітав гостей як добрий господар. Милує око порядок на спортивному комплексі. Тут – велике футбольне поле. Поряд – ігорове поле із штучним покриттям.  Придбано багато унікальних спортивних снарядів. А ще на стадіоні – справжній "рай"  для дітей.  До їх послуг –  казкове дитяче містечко, надувні гірки і міні-потяг. 
Хто б що не казав про діяльність новостворених об'єднаних територіальних громад, практика засвідчує, що свобода економічних та адміністративних дій при вправному керівнику багато чого вартує. Але це – до слова.
А загалом свято вдалося.  Маємо відзначити, що урочистості – це тільки вершина "айсберга". За тим – нелегка, клопітка і відповідальна праця.  І за це всім – подяка і шана. 
…Над Голобами – блакитне і безхмарне небо, усміхнене яскраве Сонце. Це віщий знак і Боже благословення на успішну працю, благополуччя й мирне небо над лісом і всією Ковельщиною. Хай щастить!
Треба зауважити, що велику допомогу у підготовці і проведенні свята надали Ковельська районна державна адміністрація і районна рада, працівники культури. Гарного настрою додали виступи хору ветеранів “Червона калина”, колективу РБК “Колорит”, фольклорного гурту з Попович “Оберіг” та ін. Як завжди, емоційно і урочисто захід вели Наталія Гончар і Андрій Мигуля.
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: під час свята працівників лісу в Голобах.
Фото Сергія ДАНИЛЮКА 
і відділу  внутрішньої  та інформаційної політики РДА.
У неділю, 16 вересння цього року, Голоби стали (вкотре!) урочистим центром Ковельщини.  Сюди прибули працівники лісових господарств краю, щоб  віншувати тих, хто оберігає, захищає і леліє це Боже творіння. 
Вдивляюся в обличчя героїв свята. Одні заклопотані, інші – в спілкуванні.  В більшості з них радість проміниться із облич.  Особливо приваблює жіноча стать – це справжні квіти лісу. 
Словом, свято!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1126
Читати далі