Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 8 травня 2025 року №20 (12976)

Четвер, 17 вересня 2020 року, №38 (12730) / Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 17 – 23 вересня

17.09.2020
Погода в Ковелі 
17 – 23 вересня

грибиПогода в Ковелі  17 – 23 вересня

Четвер. Мінлива хмарність, часом дощ, гроза. Температура 180С. Вітер північно-західний помірно сильний.
В ніч на п’ятницю. Ясно. Температура 90С. Вітер північно-західний помірно сильний. 
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура 140С. Вітер північно-західний помірно сильний. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 389
Читати далі

Четвер, 17 вересня 2020 року, №38 (12730) / Повідомлення в номер / Презентація команди однодумців

17.09.2020

кошарук Презентація команди однодумців

Як повідомляли засоби масової інформації, у Ковелі 14 вересня ц. р. біля пам’ятника Тарасу Шевченку відбулася презентація команди місцевого осередку партії «Європейська Солідарність».
В цьому важливому заході взяв участь і автор цих рядків. Ми мали можливість поспілкуватися із Головою Верховної Ради України восьмого скликання Андрієм Парубієм, членом ради Волинської парторганізації «Європейської Солідарності» Іваном Миркою та претендентом  на посаду Ковельського міського голови  Сергієм Кошаруком.
Присутнім були представлені майбутні кандидати  в депутати. Бути серед них випала честь і мені. Ми будемо боротися за право представляти інтереси в міській раді мешканців Ковельської об’єднаної територіальної громади. Наша мета – зробити все можливе для того, щоб збудувати Україну в Європі, а наш рідний Ковель перетворити у справжнє європейське місто.
Віталій ВЛАСОВ.
НА ЗНІМКУ: учасник презентації команди місцевого осередку партії «Європейська Солідарність»  на майбутніх місцевих виборах Віталій Власов із Сергієм Кошаруком.
Як повідомляли засоби масової інформації, у Ковелі 14 вересня ц. р. біля пам’ятника Тарасу Шевченку відбулася презентація команди місцевого осередку партії «Європейська Солідарність».
В цьому важливому заході взяв участь і автор цих рядків. Ми мали можливість поспілкуватися із Головою Верховної Ради України восьмого скликання Андрієм Парубієм, членом ради Волинської парторганізації «Європейської Солідарності» Іваном Миркою та претендентом  на посаду Ковельського міського голови  Сергієм Кошаруком.
Присутнім були представлені майбутні кандидати  в депутати. Бути серед них випала честь і мені. Ми будемо боротися за право представляти інтереси в міській раді мешканців Ковельської об’єднаної територіальної громади. Наша мета – зробити все можливе для того, щоб збудувати Україну в Європі, а наш рідний Ковель перетворити у справжнє європейське місто.
Віталій ВЛАСОВ.
НА ЗНІМКУ: учасник презентації команди місцевого осередку партії «Європейська Солідарність»  на майбутніх місцевих виборах Віталій Власов із Сергієм Кошаруком.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 392

Четвер, 17 вересня 2020 року, №38 (12730) / Повідомлення в номер / На перехрестях життя

17.09.2020

DSCN0690На  перехрестях  життя

"Я все стерплю, моя
 жіноча доле,
Лише врятуй мене 
від самоти".
Життя кожної людини багатогранне і складне. Воно містить у собі не тільки білі і чорні кольори, а має багато різнокольорових відтінків.
Сьогодні Любов Іларіонівна Матушняк – хвора, прикута до ліжка, не може по хаті пройти, але дякує Богу, що не самотня. Бо не забувають її добрі, чуйні, милосердні люди, несучи своє тепло, та й не тільки, добрі знайомі, сусіди, рідні. Скільки слів вдячності вона посилає їм і просить в Бога, щоб дарував їм здоров'я, бо це – найбільше щастя, а також активне довголіття.
Усе своє життя Любов Іларіонівна свято вірила в Бога, молитва не згасала на її вустах: вона її підтримувала, у важкі дні допомагала вижити.
Всі ми часто згадуємо своє дитинство, те місце, де народилися. Спогад про згорьоване дитинство в Любові Іларіонівни викликає біль. Рідне село Александрію, що в Камінь-Каширському районі, пам'ятає зі слів матері. Народилась там серед лісів  в грізний 1942 рік. Вона не чула вибухів снарядів, її  маленьке серце не здригалось від свисту куль. Пам'ятає інше: як плакала мама, коли не було чого їсти, як хотілось, щоб у неї був добрий, люблячий тато. Це пізніше мама розповість, що й батько ішов фронтовими дорогами, і День Перемоги зустрів, коли в госпіталі заліковував рани війни. Фронтовики повертались зранені, пошарпані війною, додому.
Виглядала і мама свого господаря. Та не судилось. Поїзд не зупинився в рідній Україні, де його чекала сім'я, його господарство, його земля. Дорога воїна проклалась до Сибіру в Краснодарський край. В документах слідства напишуть: "Допомагав УПА". Хоча мама розповідала, що нічого поганого вони не робили – приходили хлопці з лісу, давали їм  харчі, якусь одежину, вони ж сільські, свої були. Проте в селі їх стали називати "бандерівцями", "ворогами", хоч вони просто любили свою землю, свою Україну.
Моя співбесідниця згадує:
– Вперше я зустрілась з батьком там, в далекому сибірському місті Тальшаті, коли закінчила 7 класів. Навіть на роботу мене тато влаштував. Але тільки півроку працювала, добре було і гроші платили. Не змогла, кликала мене додому моя Ковельщина. Так  скучила, що плакала ночами. Проводжаючи, плакав і тато, бо бачились вперше і востаннє. Не довгою була його земна дорога, а вороття додому не було.
"Пройшли роки, а спогад стукає в серце, бо ніби вчора все було. Нічого не забулось. Це сьогодні я – "дитина війни", копійки якісь доплачують на наше напівсирітське, голодне, бідове життя, – крізь сльози говорить Любов Іларіонівна. – Ми, діти повоєнні, знаємо ціну хліба. Нашу сім'ю вважали "куркульською", все забрали до колгоспу. Вціліла тільки швейна машинка, яку довелось заховати. Ото вона й виручала, бо кращої кравчині в селі не було. Але оте переслідування, приниження важкими були, то ж мама переїхала в с. Вербку. Влаштувалась на цегельний завод, я пішла в перший клас. Робота в мами була важкою. Прийде втомлена, руки болять, а картоплю їли без солі. Знайшла мама легшу роботу в Ковелі, пішли жити на квартиру. Скоро я закінчила сім класів і відразу  до мами на роботу в підсобне господарство. Стало легше. Робота горіла в моїх руках, ні втоми, ні болю не відчувала".
Сльози градом летять з очей жінки, бо глянула на свої руки, що нині вони можуть зробити? А робили! Майже 40 років працювала поваром в школі. Була спеціалістом високого класу, майстром 5-го розряду. Ті, кому довелось з нею працювати, дивувались її вмінню робити все швидко, вправно, вміло. Вона дивувала всіх своїм талантом, своїми, тільки їй притаманними, здібностями. А "секрет" був простий – понад усе любила роботу, своїх галасливих відвідувачів. Навіть, коли пішла на пенсію, довго не могла забути дитячого гамору, сміху і тих коротеньких слів: "Дякуємо!". І нині каже: "Не стільки за роботою, як за дітьми сумувала довго".
Десь там, в далекій юності, зустріла  своє кохання.
"Роки вихором пролетіли, і сама не зчулась, як стала дорослою. Злякалась свого кохання. Але серцю не накажеш. Бог послав мені доброго чоловіка – десь в її спогадах промайнули іскорки радості. – Колись з мамою ми будували свою хату на вул.  Довгій (це було таке передмістя Ковеля). Скоріше це була не хата, а тимчасове наше помешкання, яке складалось з маленької кухоньки і такої ж кімнатки".
Вир сімейного життя захопив молодих, дружніх.   Всі разом почали будувати хату. Невдовзі в ній  весело гомоніло трійко діточок: донечка Світлана і синочки Сергійко та Саша. Чому не радіти? Микола – спеціаліст високого класу, кращий зварювальник на заводі  "Сільмаш". Народження дітей, звичайно, створило нові клопоти, але завжди в сім'ї були  дружні, щирі стосунки. Життєві проблеми не остудили їх почуття. Молода дружина встигала всюди – і вдома, і на роботі, вміла берегти сімейне вогнище.
Та біда стояла поряд: помер синок Саша. Чи можна передати материнський біль? Незагоєна   рана назавжди залишилась в згорьованому серці батьків.
Бігли роки. Біль глушила в роботі, в домашніх клопотах, дітях. Старались оточити їх любов'ю, увагою, материнським теплом, батьківськими порадами. Хотіли прихилити їх, аби лиш вони росли щасливими, здоровими.
Не зчулися, як виросли, закінчили школу. Настав час вибирати професію. Сергій пішов по маминій дорозі – став поваром, донька опанувала професію перукаря. Робота була їй до вподоби, тому швидко завоювала авторитет серед жіноцтва міста. Згодом розлетілись їх діти із батьківського гнізда, з батьківським благословенням на щасливу сімейну долю, як у пісні:
Щасливу долю синові 
й дочці
Щодень в сльозах 
у Господа благала…
Раділи батьки, а що в дітей лад, то й їх серця спокійні. Вже й онуки підростати стали, кожному дідусь і бабуся просили у Всевишнього щасливої долі.
"Мої батьки були глибоко віруючими людьми, ніколи не заподіяли шкоди, – враз замислилась Любов Іларіонівна. – Нас до того привчали: "Тільки в молитві знайдете спокій. Тільки велика любов до Бога дасть вам віри у завтрашній день", – часто повторювала наша ненька". То й ми з Миколою завжди ходили до  храму. Так з вірою крокували Божими стежками з своїми діточками".
Та враз щось ніби надірвалось в їхньому житті. Біда не спала, стояла поряд на їхній життєвій дорозі. Вона вплела в їх життя чорні смуги.
"Першим із життя пішов мій Микола, з яким ділила багато щасливих років спільного життя. Горе велике, але втішали діти. А тут в один рік не стало Лариси, невістки. Через місяць пішла у Вічність моя дорога донечка Світланка. Її земна стежина зупинилась, як недоспівана пісня, – із слізьми на очах важко розповідає Любов Іларіонівна. – Світлані було 43 роки. Її смерть забрала у мене серце, і Сонце набрало чорного кольору. Та в народі кажуть: "Біда  біду кличе". Ще рана кровоточила, а тут повідомлення, що помер брат, котрий проживав в Сімферополі. Молодий, 33 роки, а мав звання підполковника. Ще рік не закінчився, як нове горе в онучки Танюшки – онкозахворювання. 14 років, навчалась у четвертій гімназії".
На цьому розповідь Любові Іларіонівни закінчилася. Тремтячими руками вона подала вирізки з  газет і звернення до тодішнього  Президента України В. Януковича. Кажуть, чужої біди не буває. На лікування Тані необхідно було дуже багато грошей. В місті  збирали гроші діти, вчителі, батьки, прості ковельчани. Акція тоді набрала широкого розмаху. Але цього було мало. Любов Іларіонівна знайшла в собі силу і звернулася з листом до Президента. Відповідь надійшла швидко. Таню лікували в Італії. Але пізно…
На похорон дорогої онучки бабуся вже не могла піднятись.
Скільки болю у вицвілих від сліз очах, скільки горя випало на її жіночу долю! "Доля" – таке коротеньке слово, а який гіркий буває його зміст.
Нині Любов Іларіонівна  проживає в хаті сама. Ні, самотньою вона не буває. Її двері відчинені для добрих, чуйних людей. Щодня прибігає онучок Станіслав. Завжди приносить із собою радість, любов і вдячність бабусі. Не забуває син (правда, і сам хворіє, він – ліквідатор-"чорнобилець", інвалід.
Коли Любов Іларіонівна   дізналась про мету мого візиту, зраділа й    щиро розплакалась: "Про мене нічого писати, бо я в житті мала багато горя. Живу  я лише завдяки добрим, чуйним людям.  Про них напишіть і подякуйте від мене, бо життя нині жорстоке, складне, незрозуміле.  Я все життя відвідувала                                                                                    богослужіння в Українській Греко-католицькій церкві блаженного Миколая Чарнецького, нині за станом здоров'я  не можу, але мене ніколи не забуває наш священик о. Михайло. Щиро вдячна родині Гайчуків – Ніні та Олександру за їх доброту і турботу. Теплим сонячним промінчиком є візити до   мене Тетяни Заболотної – надзвичайно чуйної і доброї жінки. Вона приносить не тільки продукти, але й тепле слово розради. Я дякую своїм дорогим сусідам, котрі підтримували мене у важку годину, та й нині не забувають.  Посилаю слова подяки педагогічному колективу сьомої школи за підтримку і допомогу Стасіку. Для  нас, ось таких немічних пенсіонерів, діє соціальна служба. Це дуже добре, бо що б ми без тих сестричок милосердя робили? Спасибі Вам, Діно  Володимирівно, що ви знаходите час відвідати, добре налагодити нам допомогу".
…В спогадах цієї жінки –стільки життєвої мудрості, стільки доброти. Не кожен так проникливо може розказати про своє життя. І жінка, хоч часто й заплакані очі, але теплий погляд, доброта у серці, незважаючи на те, що не стихає біль втрат і досі болить її зранена душа.
Із щемом у серці думаю, скільки на долю цієї жінки випало горя і як добре, що й самотність зігрівають добрі, чуйні люди, які підтримують її. Дай їм, Боже, здоров'я і щастя!
Валентина СІЧКАР.    
"Я все стерплю, моя  жіноча доле,
Лише врятуй мене  від самоти".
Життя кожної людини багатогранне і складне. Воно містить у собі не тільки білі і чорні кольори, а має багато різнокольорових відтінків.
Сьогодні Любов Іларіонівна Матушняк – хвора, прикута до ліжка, не може по хаті пройти, але дякує Богу, що не самотня. Бо не забувають її добрі, чуйні, милосердні люди, несучи своє тепло, та й не тільки, добрі знайомі, сусіди, рідні. Скільки слів вдячності вона посилає їм і просить в Бога, щоб дарував їм здоров'я, бо це – найбільше щастя, а також активне довголіття.
Усе своє життя Любов Іларіонівна свято вірила в Бога, молитва не згасала на її вустах: вона її підтримувала, у важкі дні допомагала вижити.
Всі ми часто згадуємо своє дитинство, те місце, де народилися. Спогад про згорьоване дитинство в Любові Іларіонівни викликає біль. Рідне село Александрію, що в Камінь-Каширському районі, пам'ятає зі слів матері.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 395
Читати далі

Четвер, 17 вересня 2020 року, №38 (12730) / Повідомлення в номер / В небо — на повітряній кулі

17.09.2020

IMG-7211В небо — на повітряній кулі

Днями в небі над Ковелем уважні перехожі помітили рідкісну в наших краях дивину - справжню повітряну кулю.
Жовтогарячий літальний апарат вражав своїми розмірами, величчю, плавним польотом. Ті, кому пощастило побачити дивовижний політ, зокрема, над Турією, парком імені Т. Шевченка, отримали неймовірні враження і настрій на весь день. 
Нам достеменно не відомо, як і чому  повітряна красуня з'явилася у небі над Ковелем, але ця чудова подія стала приємним сюрпризом для ковельчан та гостей міста.
l
У всі часи люди мріяли піднятися в повітря й літати, наче птахи. Прагнення до польотів спонукало винахідників до створеннях різних  літальних апаратів. Одна з конструкцій зачаровує прихильників уже впродовж століть — це  повітряна куля, яка вперше здійнялася у небо 5 червня 1783 року у французькому місті Анноне. Її винайшли брати Монгольф'є. Куля мала оболонку з грубого лляного полотна, обклеєного папером. Вона  наповнювалась гарячим повітрям, завдяки чому підіймалась угору.
Під час першого польоту повітряний апарат досяг висоти близько 1800 метрів.  
У другий політ, що відбувся 19 вересня 1783 року у Версалі, аеростат вирушив з "екіпажем" — бараном, півнем і качкою. Куля пролетіла близько чотирьох кілометрів і спустилася на землю настільки плавно, що тварини анітрохи не постраждали.
Перший в історії політ людей на "монгольф'єрі" відбувся 21 листопада 1783 року. Куля, діаметром п'ятнадцять із половиною метрів і заввишки двадцять чотири метри з екіпажем із двох осіб, стартувала на території замку де ла Мюет у західній частині Парижа. На повітряну прогулянку в кошику аеростата наважилися справжні сміливці — науковець Жан Франсуа Пілатр де Роз'є та маркіз Франсуа д'Арланд.
Через рік, 24 вересня 1784 року, в повітря піднялася і перша жінка — пані Тибль. Її політ над землею тривав 142 хвилини.
Цікаві факти
У повітряних кулях використовується газ, який легший за повітря, тому куля піднімається вгору.
Більшість  оболонок куль виготовлені з нейлону. Точка плавлення цього матеріалу складає приблизно 230оС. Температура всередині кулі зазвичай нижче 120о С.
Повітряні кулі не можуть бути використані в дощ. 
При вивільненні гарячого повітря, повітряна куля знижується. 
Повітряна куля летить туди, куди її несе вітер (тобто нею не можна керувати). 
Повітряна куля не здатна перевозити габаритний і важкий вантаж. 
На повітряній кулі можна літати не тільки 20-30 хвилин. Мандрівники на повітряних кулях літають набагато довше і далеко, добу або навіть тижні. У 1991 році швейцарець П'єр Линдстренд і англієць Річард Бренсон здійснили перший тривалий політ на повітряній кулі з Японії до Північної Канади.
У 1999 році Бертран Піккар і Брайан Джонс на аеростаті Breitling Orbiter 3 здійснили безпосадковий кругосвітній політ за 20 днів, подолавши 40814 кілометрів. А потім навколосвітню подорож на повітряній кулі зробив Стів Фоссет в 2002 році. Він пролетів 34 000 кілометрів за два тижні.
Повітряні кулі здатні підніматися на висоту до 5000 метрів. Однак людей для розваги піднімають значно нижче. 
Щоб управляти повітряною кулею, потрібно мати відповідну ліцензію і пройти навчання, отримавши необхідну практику.
У Туреччині є особливе місце — Каппадокія, де щодня в небо піднімаються 250 повітряних куль.
Світовий рекорд з одночасного підйому 408 повітряних куль був встановлений в 2013 році у Франції.
Підготувала Світлана ЛЯШУК.
Фото з соцмереж.
Днями в небі над Ковелем уважні перехожі помітили рідкісну в наших краях дивину - справжню повітряну кулю.
Жовтогарячий літальний апарат вражав своїми розмірами, величчю, плавним польотом. Ті, кому пощастило побачити дивовижний політ, зокрема, над Турією, парком імені Т. Шевченка, отримали неймовірні враження і настрій на весь день. 
Нам достеменно не відомо, як і чому  повітряна красуня з'явилася у небі над Ковелем, але ця чудова подія стала приємним сюрпризом для ковельчан та гостей міста.
ххх
У всі часи люди мріяли піднятися в повітря й літати, наче птахи. Прагнення до польотів спонукало винахідників до створеннях різних  літальних апаратів. Одна з конструкцій зачаровує прихильників уже впродовж століть — це  повітряна куля, яка вперше здійнялася у небо 5 червня 1783 року у французькому місті Анноне. Її винайшли брати Монгольф'є. Куля мала оболонку з грубого лляного полотна, обклеєного папером. Вона  наповнювалась гарячим повітрям, завдяки чому підіймалась угору.
Під час першого польоту повітряний апарат досяг висоти близько 1800 метрів.  
У другий політ, що відбувся 19 вересня 1783 року у Версалі, аеростат вирушив з "екіпажем" — бараном, півнем і качкою. Куля пролетіла близько чотирьох кілометрів і спустилася на землю настільки плавно, що тварини анітрохи не постраждали.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1199
Читати далі

Четвер, 17 вересня 2020 року, №38 (12730) / Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

17.09.2020
Від  четверга 
до  четверга

20200804_081804Від  четверга  до  четверга

18 вересня, п'ятниця
Схід Сонця - 07.05;  захід - 19.24.
Місяць - у Терезах.
Всесвітній день моніторингу якості води.
Всеукраїнський день пам'яті загиблих байкерів.
Прор. Захарії та прав. Єлисавети. Прмч. Афанасія  Берестейського. Мчч. Раїси, Максима.
Іменини: Олексія, Олександра, Опанаса, Давида, Гліба, Юхима, Захара, Максима, Федора.

19 вересня, субота
Схід Сонця - 07.07; захід - 19.22.
Місяць - у  Терезах/Скорпіоні.
День винахідника і раціоналізатора України.
День фармацевта України.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 291
Читати далі

Четвер, 17 вересня 2020 року, №38 (12730) / Повідомлення в номер / Гороскоп з 21 по 27 вересня

17.09.2020
Гороскоп
з 21 по 27 вересня

гороГороскоп з 21 по 27 вересня

ОВЕН. Невгамовна енергiя не дозволить сидiти на мiсцi. Планомiрно просувайтеся до мети. 
ТЕЛЕЦЬ. Незапланована зустрiч у вiвторок може привести до вигiдної угоди. Хороший час для оформлення документiв — тiльки будьте уважнi. 
БЛИЗНЮКИ. Прекрасний тиждень для нових iдей i смiливих проєктiв. Тиждень може порадувати цiкавими знайомствами. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 466
Читати далі

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025