До Міжнародного Дня Театру ковельський театр "10 ряд 10 місце" підготував музичну комедію за знаним твором М. Старицького "За двома зайцями". Це була друга наша вистава з повноцінним балетом, можна так сказати, – тобто, коли всі танці та хореографічні композиції створюються і виконуються спеціально для конкретної вистави. 

Адже вже другий рік поспіль з нами співпрацює зразковий ансамбль народного танцю "Дзвіночок" (кер. Інна Темрук). Проте наші актори теж інтенсивно тренуються поряд із танцюристами, тому що виконують усі танці разом з ними. Додаткова складність полягає у тому, що у виставі поєднуються танці різних напрямків – і українські народні, і кан-кан, і сюжетні музичні номери з трюками та кордебалетом, і драматургічні композиції тощо.

Історія створення вистави для нашого театру є досить непроста. Роботу над постановкою колектив почав ще минулого року, репетиції та допрем'єрна підготовка були у самому розпалі, коли всіх застав зненацька карантин. Втім, ми не впали у відчай, а продовжували репетирувати та займатись онлайн, чекаючи на можливість повернутись на сцену до повноцінних занять і репетицій, аби довести справу до кінця та представити свою роботу на суд глядачеві. Проте життя теж внесло певні корективи. Улітку хлопці – основні герої – потрапили під призов та вирушили на відбування строкової служби, змінились обставини і у деяких інших акторів-аматорів – хтось переїхав у інше місто, хтось вирушив на пошуки кращої долі за кордон… Здавалось, що виставу доведеться відкласти на невизначений термін. 

Проте у новому сезоні до театру прийшли нові люди, бажаючи навчатись акторському мистецтву та спробувати себе на сцені. Кілька місяців практичних занять показали гарний результат, і ось уже сценарій постановки можна було дістати з шухляди та з певними правками знову прийняти в роботу. Загалом були введені заміни на чотирьох головних персонажів та кількох – на ролі другого плану. В цілому у виставі задіяно 27 акторів та 17 танцюристів балету. Планувалось ще навіть трохи більше учасників, але людський фактор – ніхто не застрахований від хвороб чи непередбачуваних ситуацій. Добре, що цим остаточним складом ми зіграли допрем'єрний показ та анонсовані три вистави, які пройшли з аншлагами.

Щоб вистава відбулась, потрібна жертовна праця багатьох людей – при тому, що більшість з них глядач ніколи не бачить, а часто і не здогадується про їх величезну роботу. Друзі та шанувальники театру відгукнулись на наші прохання і приносили масу корисних та потрібних речей – одяг, взуття, прикраси, посуд, предмети побуту, навіть меблі та багато чого іншого – деталей, які стали в пригоді. Як завжди, неоціненною допомогою для акторів стали труди костюмера Лілії Літвін, чиї “золоті” руки не раз і не два вже виручали нас та продовжують творити дива з простих речей. Ще одна добра чарівниця та давній друг нашого театру – художник, директор ковельської художньої школи – Олена Цьомик, яка завжди не шкодує часу і сил для створення неповторних декорацій для вистав. Також ми вдячні нашим звукооператору Віталію Дрегелю та світлооператору Володимиру Федоруку, адже звук та світло – це невід'ємні частини постановки, без яких вона просто не може відбутись. Немало зусиль доклали і працівники господарської частини ковельського Народного дому "Просвіта" на чолі з директором Михайлом Пірожиком – Володимир Головницький, Олександр Олексюк, Анатолій Мельник, Ігор Воробей – мали багато напружених днів під час підготовки та монтажу декорацій і реквізиту. З ентузіазмом взялась за перуки та грим Ірина Цехончук. Не сиділи без роботи і наші актори, у яких є й інші таланти – кожен допомагав, чим міг – шили, фарбували, клеїли, лагодили, майстрували, робили декоративні букети, коробки та парасольки, готували страви і т. д. 

За кадром для глядача залишаться і прибиральниці, і гардеробниці, і білетери, але ми вдячні також і за їх працю, бо саме все це разом і складає той єдиний організм, який потім живе одним життям на сцені. Щиро дякуємо і владі – мерії, міській адміністрації, управлінню та відділу культури, бухгалтерії – за підтримку та допомогу. Дякуємо усім, хто поруч, хто словом чи ділом завжди з нами.

Ми невимовно вдячні і нашим дорогим глядачам та гостям, які з дня у день заповнювали залу "Просвіти" – ваші оплески, ваш сміх і сльози, ваша енергія та тепло ваших сердець надихали нас та окриляли! Сподіваємось, що нам вдалось подарувати вам феєричне, яскраве, цікаве, веселе дійство з улюбленими акторами!

P. S.

Серед глядацького загалу були представники – гості з обласного центру. Уповноважена комісія у складі спеціалістів театрального мистецтва із Обласного науково-методичного центру культури та Волинського фахового коледжу культури та мистецтв імені І. Стравінського Волинської обласної ради переглянули спектакль і дали йому високу професійну оцінку на предмет присвоєння колективу почесного звання "народний аматорський".

Альона МАЛЮГА-МЕЛЬНИКОВА,

художній керівник  та режисер-постановник  Ковельського аматорського експериментального театру-студії 

"10 ряд 10 місце".

Фото з архіву театру-студії.

До Міжнародного Дня Театру ковельський театр "10 ряд 10 місце" підготував музичну комедію за знаним твором М. Старицького "За двома зайцями". Це була друга наша вистава з повноцінним балетом, можна так сказати, – тобто, коли всі танці та хореографічні композиції створюються і виконуються спеціально для конкретної вистави. 

Адже вже другий рік поспіль з нами співпрацює зразковий ансамбль народного танцю "Дзвіночок" (кер. Інна Темрук). Проте наші актори теж інтенсивно тренуються поряд із танцюристами, тому що виконують усі танці разом з ними.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 784

Вікторія Паращук важко захворіла. Її відлік на життя ішов дуже стрімко. Але чоловік Віктор, який знався ще з дитинства на травах, взявся сам лікувати дружину. І йому це вдалося. 

Ковельчани Віта і Вітя ходили в одну школу. Їй було 13 років, а йому  – 17, як познайомилися. І з того часу скрізь і всюди – обоє разом. Відслуживши в армії, Віктор покликав Віту заміж. І вона, молодесенька 17-річна, прийшла до свекрухи в невістки. 

Жили дружно. Народивши двох дітей, Віта, за порадою чоловіка, пішла вчитися в медучилище, яке закінчила успішно. Віктор забажав, щоб дружина принесла додому "червоний" диплом. І, незважаючи на домашні клопоти, дітей, Віта все-таки зуміла принести чоловікові подарунок – "червоний"  диплом. Навчання давалося їй легко, бо в школі вчилася добре (закінчила зі  срібною медаллю).

...Слабкість у тілі і постійна температура два роки мучили Вікторію Паращук. Через хворобу жінка мусила розрахуватися з роботи (працювала на "швидкій" медсестрою). Хвороба настільки вимучила її, що   не могла з "маршрутки"    дійти додому. Її зустрічав чоловік, бо важко було дихати,  і не мала сили йти.

– Я обстежилась у лікарів і мені сказали, що щитовидка дуже великих розмірів, яка перекриває дихальні шляхи, – розповідає Вікторія Паращук. – Я дихала ніби  через соломинку. А слова лікарів  мене вибили геть з колії – це був для мене вирок: "Стан дуже поганий,  і жити лишилося недовго. Погано. Дуже погано, а у вас ще діти малі...". 

Я не знала, що робити. Нікуди не ходила. Лише один раз на тиждень чоловік возив мене до церкви. Він не втрачав надію, що одужати мені допоможе лише Бог. Вся церква молилася за моє одужання. 

Вікторія відмовилася від медикаментозного лікування. І її чоловік, який ще з дитинства добре знається на травах, зайнявся оздоровленням дружини. Він підібрав правильно суміші трав, які дали гарний  результат. Віта з тими травами навіть їздила в Чернівці до фітотерапевта на консультацію, який підтвердив правильність підбору трав. І   обоє взялися за лікування. У щирих молитвах просили Бога мудрості і допомоги.   Господь не залишив їх у біді.

– Коли мені стало легше дихати,  я пішла на УЗД, – розповідає Вікторія. – Лікарі були здивовані результатом лікування. І коли раніше казали, що це не лікується, то тепер кажуть: "Всяке буває.".

Віта зробила велику помилку, яку роблять всі важкохворі, коли одужують. Вона пішла проситися на роботу фельдшером на "швидку", де раніше працювала  (її б узяли). Та мудрий чоловік не дозволив, бо переживав за здоров'я дружини. Але, як кожна жінка, Віта "завантажилась" щоденною роботою, бо ж у неї п'ятеро дітей – клопоту вистачає. Вона думала, що цілком уже здорова. Але раптом жінці стало гіршати (хоча перед тим робила контрольний аналіз крові і було все добре). Віта, як медик, розуміла чому  організм почав слабнути. Вона знову зробила контрольний аналіз крові, який показав, що кожен день гинули сотні тисяч клітин крові. Жити залишалось тиждень – не більше.

– Мені з кожним днем ставало все гірше і гірше, – каже Віта  Паращук. – Чоловік мені призначив дуже строгу веганську дієту, якою уже треба було лікувати  не щитовидку, а кров. Ми їздили в Чернівці до фітотерапевта Сергія  Часовенка, який обстежив і підтвердив правильність підбору трав. Дав ще деякі свої трави, щоб розширити лікування. Мій покійний батько   як лікар  знав:  смерть неминуча, вона вже близько, і  ніхто вже не зможе допомогти.

Віктор дуже переживав за дружину, тож запропонував звершити єлеєпомазання. Під час єлеєпомазання Віта у Бога не просила здоров'я і життя, а просила лише витримати все, що назначив Господь. І в той момент жінка відчула, як одразу припинилося  погіршення здоров'я. І хоча стан був вкрай тяжким, але стабільним. Бо раніше відлік ішов на секунди.

– Я як медик розуміла, що може настати фатальна мить, – каже Вікторія. – І була до того готова. Але Бог по Своїй милості дарував мені життя і не дав померти.   Я продовжувала лікуватися травами, стала вільно дихати, веду здоровий спосіб життя, регулярно обстежуюся. 

Коли жінка зробила УЗД серця і кардіограму, то лікарі були дуже здивовані, що у 50-річному віці Вітине серце і судини в ідеальному стані. Як таке може бути? 

...Це лікування триває уже 11 років, жінка відмовилася від офіційної медицини і в онколікарню, куди її направляли, не їздила жодного разу.

– Я сама, працюючи медиком на "швидкій", неодноразово була свідком, як люди помирали у мене на очах після онколікарні, – говорить Вікторія Паращук. –Я власноруч хворим колола морфін. Всі, хто після мене захворів і приїжджав в онколікарню, уже повмирали. А я, дякуючи Богу, ще живу. Працюю помірковано і не роблю помилок, які колись робила. Ходжу влітку по  ягоди, на город. Завдяки мудрим порадам чоловіка,  стримуюся від важкої роботи, чим продовжую своє життя і покращую здоров'я. 

Мати-героїня Вікторія Паращук разом із чоловіком тішиться п'ятьма дітьми, шістьма онуками. Троє дітей вже одружені, а двоє ще біля батьків.

– Я дякую Богу, що до цього часу ще ходжу по цій грішній землі, де стільки горя і хвороб, – каже Віта. 

Галина ОЛІФЕРЧУК.

Вікторія Паращук важко захворіла. Її відлік на життя ішов дуже стрімко. Але чоловік Віктор, який знався ще з дитинства на травах, взявся сам лікувати дружину. І йому це вдалося. 

Ковельчани Віта і Вітя ходили в одну школу. Їй було 13 років, а йому  – 17, як познайомилися. І з того часу скрізь і всюди – обоє разом. Відслуживши в армії, Віктор покликав Віту заміж. І вона, молодесенька 17-річна, прийшла до свекрухи в невістки. 

Жили дружно. Народивши двох дітей, Віта, за порадою чоловіка, пішла вчитися в медучилище, яке закінчила успішно. Віктор забажав, щоб дружина принесла додому "червоний" диплом. І, незважаючи на домашні клопоти, дітей, Віта все-таки зуміла принести чоловікові подарунок – "червоний"  диплом. Навчання давалося їй легко, бо в школі вчилася добре (закінчила зі  срібною медаллю).

...Слабкість у тілі і постійна температура два роки мучили Вікторію Паращук. Через хворобу жінка мусила розрахуватися з роботи (працювала на "швидкій" медсестрою). Хвороба настільки вимучила її, що   не могла з "маршрутки"    дійти додому. Її зустрічав чоловік, бо важко було дихати,  і не мала сили йти.

– Я обстежилась у лікарів і мені сказали, що щитовидка дуже великих розмірів, яка перекриває дихальні шляхи, – розповідає Вікторія Паращук. – Я дихала ніби  через соломинку. А слова лікарів  мене вибили геть з колії – це був для мене вирок: "Стан дуже поганий,  і жити лишилося недовго. Погано. Дуже погано, а у вас ще діти малі...". 

Я не знала, що робити. Нікуди не ходила. Лише один раз на тиждень чоловік возив мене до церкви. Він не втрачав надію, що одужати мені допоможе лише Бог. Вся церква молилася за моє одужання. 

Вікторія відмовилася від медикаментозного лікування. І її чоловік, який ще з дитинства добре знається на травах, зайнявся оздоровленням дружини. Він підібрав правильно суміші трав, які дали гарний  результат. Віта з тими травами навіть їздила в Чернівці до фітотерапевта на консультацію, який підтвердив правильність підбору трав. І   обоє взялися за лікування. У щирих молитвах просили Бога мудрості і допомоги.   Господь не залишив їх у біді.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 205

Без лицемірства і брехні

 – живуть же люди! 

Без суєти і в чистоті –

живуть же люди! 

Дороги рівні всі, як   скло,

 –  живуть же люди! 

То, може, їм так повезло –

живуть же люди!

Працюють на своїй землі

 –  живуть же люди!

Дітей виховують самі –

 живуть же люди!

Природно уникають зла –

 живуть же люди!

То, може їм,  так повезло –

 живуть же люди! 

Висаджують сади й ліси

 –  живуть же люди! 

Вони з природою на Ви –

 живуть же люди! 

То, може, вчитись й треба

 нам, 

А то живемо – просто

 СРАМ?

Цікаво поговорити про сучасну Німеччину, але не тільки про чистоту і порядок. Тут, справді,  акуратно підстрижені газони, охайні, рівненькі дороги, що серпантином пробігають по доглянутих, чистих містах  і селах. Кожен будиночок індивідуально неповторний, як і люди з глибоким внутрішнім світом, високою духовністю і культурою.

І саме про культуру нації хочеться сказати добре слово. Про культуру, що прищеплюється, передається від покоління до покоління і виховує таких самородків духу, які залишили гідну спадщину, як приклад, вартий наслідування. Назвемо хоч окремі імена – Гете, Бетховен, Вагнер.

Ця величність нації відчувається в кожному рухові, погляді, поставі сучасного німця.  

Найперше і найважливіше, чому приділяють увагу німці, – виховання дітей. Сім'я, родина, взаємоповага і взаєморозуміння для них стоять на першому місці. Ще змалечку дітей привчають  до охайності і порядку, щоб кожна річ мала своє місце; дисципліни і чесності; самостійності і самообслуговуванню; відповідальності за свої думки, слова, вчинки.

Батьки і саме батьки проводять з дітьми максимум часу, особливо у вихідні дні, віддаючи перевагу активному спільному відпочинку – прогулянкам, походам з краєзнавчою, історичною, пізнавальною, природознавчою метою на велосипедах (до речі, дуже популярний вид транспорту в країні), пішим, на автівках...

Діти здебільшого зайняті у спортивних секціях. Майже у кожному містечку чи селі, не говорячи вже про великі міста, є цілий ряд доглянутих, сучасних стадіонів, в тому числі й приватних, спортивних майданчиків, басейнів, кінних баз, де вчать спілкуватись і розуміти тварин, їх характер, звички, доглядати за ними.

Німці дуже ощадливі. Бюджет сім'ї планується заздалегідь,  і жодна покупка не здійснюється спонтанно, без попереднього обговорення. Хоч рівень життя у країні досить високий, але дітей оберігають від розбещенності і необдуманих вчинків,  змалку привчають до праці. Якщо, наприклад, хоче чадо нову сучасну куртку чи кросівки, а старі ще в досить пристойному стані, то на них він мусить сам заробити, допомагаючи по господарству старшим людям, вигулюючи собак, розповсюджуючи реклами чи в інтернеті. Точно так само –  і на своє захоплення, якщо воно не “вписується” у прийнятий і обговорений сімейний бюджет.

Індивідуальна  відповідальність за чистоту навколишнього середовища також виховується: заборонено смітити, голосно розмовляти, порушувати встановлений порядок розміреного, самодостатнього життя. Але, крім того, в них популярні пасажирські подорожі  пароплавом для того, щоб допомогти у наведенні порядку в сусідів.   Наприклад, в Амстердамі юні волонтери благодійно очищають місцеву затоку від куп  сміття з метою зробити нашу планету чистішою, щоб дихати стало легше. Про це потім знімають фільми і показують по телевізору, як гарний приклад для наслідування.

Німці дуже скромно і мало їдять. Пропаганда здорового способу життя – на першому плані. Заздалегідь на тиждень складають меню,  і під нього закуповують необхідні продукти. З їжі вони практично нічого не викидають, хоч  час від часу дозволяють собі  купівлю різних смаколиків. Цікаво, що дні народження і свята святкують досить скромно: один чи два тортики і чай  або  кава, кока-кола, фрукти. Або в кафе – тістечко і щось з напоїв.

Ще економлять газ, світло воду. До речі, на стічні, дощові води введено податок в залежності від величини даху. Ця вода збирається в спеціальні ємкості і використовується для поливу квітів, кущів, дерев, які німці просто обожнюють, в їх маленьких, охайних міні-садочках.  

Ще німці – завзяті колекціонери, починаючи з дитинства. До досить похилого віку нагромаджують чимало предметів в колекції, а  потім у своїх приватних оселях (в окремій кімнаті  чи декількох) відкривають музей, доступний для відвідування широкому загалу. Є у них музей кішок, старожитностей,   каміння і т. п.

У дітей виховують велику повагу до людей старшого віку. Онуки постійно провідують своїх дідусів і бабусь, діляться з ними своїми досягненнями, але стараються їх не засмучувати і їм не набридати.

Що ж до сім'ї, то вони довговічні і довготривалі: стосунки        закріплюються і регулюються Законом. Німцям просто не вигідно розривати сімейні "пута", бо розлученого члена сім'ї обкладають додатковими податками. Після цього досить важко влаштуватись на пристойну роботу,  бо за ним закріплюється тавро "неблагонадійний". Тому, якщо і є в сім'ї якісь непорозуміння, стараються їх приховати, владнати і далі жити разом. Часто сімейні узи зміцнюють контракти.

Ще німці – великі патріоти своєї держави, і дуже гордяться цим. Вони з більшим задоволенням купуватимуть німецький національний товар, який сертифікований, більш якісний і коштує значно дорожче, аніж  зарубіжного виробника. Це стосується і продуктів, і товарів широкого вжитку.

Розважливі, зі своїм глибоким внутрішнім світом, німці максимально уникають щонайменших стресів, які провокують різноманітні хвороби, посміхаються і радіють життю. Живуть здоровими і активними до глибокої старості під Богом і з Богом.                      

Світлана ПЕЛИП, 

член товариства 

"Творчий світ".

P.S. Такою побачила німців моя гарна приятелька, якій довелося у них деякий час пожити і попрацювати.  

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 245

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 188

Гороскоп

з 19 по 25  квітня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 305