24.06.2021

З Богом у серці
11 червня у Ковельському фаховому медичному коледжі поблизу каплички св. Луки відбувся водосвятний молебень з нагоди храмового свята. Щиро дякуємо декану Свято-Благовіщенського округу, настоятелю собору Благовіщення Пресвятої Богородиці протоієрею Василю Мичку та священнику Михайлу Левочку за благословення та напутні слова вдячності Богові за кожний день, за кожну секунду нашого життя, адже всі ми – Його діти, і всім нам Він щедро посилає Свої благодіяння.
Лікар зі світовим ім'ям Валентин Войно-Ясенецький прийняв священницький сан у часи післяжовтневого лихоліття та пройшов за це через жах сталінських катівень. Але пережив їх та допоміг величезній кількості людей, зцілюючи їх не лише талантом хірурга, а й пастирським словом та прикладом відданого святительського служіння. Розпочалась біографія цього святого у 1877 році в місті Керч у збіднілій старовинній шляхетській родині. Роки дитинства та навчання Валентин Ясенецький-Войно – а саме так звали святителя за його світського життя – провів у Золотоглавому Києві. Цікаво, але світ міг отримати в його особі видатного художника. Він з успіхом скінчив художню школу та навіть подав документи до знаменитої "Академії Художеств", натомість в останню мить вирішив стати лікарем.
Спонукало юнака на такий крок щире бажання бути корисним – в першу чергу – простим, бідним людям. Тому в 1898 році Валентин Ясенецький-Войно став студентом медичного факультету Київського Університету. Далі були Русько-японська війна, численні операції, а після – важка, сповнена самопожертви праця земським лікарем по різних обласних містечках.
І скрізь вірною помічницею була любляча дружина Анна – сестра милосердя, яка подарувала чоловікові трьох синів та доньку. До речі, нащадки святителя також пішли стежиною служіння людям як лікарі та досягли в цьому неабияких успіхів.
У ті роки віра в Бога у Валентина Феліксовича проявлялася у регулярних відвідуваннях храму та справах милосердя, адже лікував він найбільш незахищених, і робив це часто абсолютно безкоштовно. У 1919 році сталося горе  – його дружина померла. За два роки перед тим, рятуючи її від туберкульозу, Валентин Феліксович переїхав до Ташкента. Тому саме в Туркестані судилося йому стати на шлях церковного служіння.
Смерть коханої загострила релігійні почуття чоловіка. В Ташкентській єпархії Войно-Ясенецького знали як активного мирянина та знавця Священного Писання. У 1920 році на пропозицію єпископа Туркестанського Інокентія стати священником Валентин Феліксович погодився з радістю.
Відтоді і в лікарні, і в університеті він без остраху з'являється в рясі з хрестом на грудях, перед операцією завжди благословляє хворих, а в операційних ставить ікони. Його блискучі проповіді починають відроджувати віру в серцях у найкривавіші роки червоного терору, а спілкування з ним у лікарнях та на лекціях навертає до християнства тисячі відпалих душ. Невдовзі священник Валентин Войно-Ясенецький приймає високий святительський сан – а в ті часи бути єпископом дорівнювалося смертному вироку.
Незважаючи на світову лікарську славу, наукові праці з анестезії та гнійної хірургії, які врятували безліч хворих, святителя Луку постійно цькують, арештовують та висилають. Проте ніщо не змогло зламати в ньому образ Христа та змусити зректися своєї віри, яку він гідно проніс через усі терени випробувань, скінчивши свої дні архієпископом Сімферопольським і Кримським. А численні дива по молитвах цього унікального цілителя людських душ і тілес і по сьогодні красномовно підтверджують його святість.
l
…Якось під час чергового судового процесу на запитання начальника Ташкентської ЧК Петерса чи бачив він під час операцій людську душу, святитель Лука відповів: "Ні. Але я багато оперував мозок, і відкриваючи черепну коробку, ніколи не бачив там розуму, і совісті там не бачив. Проте ніхто не має жодного сумніву в їхньому існуванні".
Тож нехай молитвами цього дивовижного святого в нас завжди вистачає розуму дослухатися до голосу совісті та пам'ятати про наявність у кожного з нас  неповторної безсмертної душі!
Олена ГРИГОЛА,
директор Ковельського фахового медичного коледжу.11 червня у Ковельському фаховому медичному коледжі поблизу каплички св. Луки відбувся водосвятний молебень з нагоди храмового свята. Щиро дякуємо декану Свято-Благовіщенського округу, настоятелю собору Благовіщення Пресвятої Богородиці протоієрею Василю Мичку та священнику Михайлу Левочку за благословення та напутні слова вдячності Богові за кожний день, за кожну секунду нашого життя, адже всі ми – Його діти, і всім нам Він щедро посилає Свої благодіяння.

 

левочко 2З Богом у серці

11 червня у Ковельському фаховому медичному коледжі поблизу каплички св. Луки відбувся водосвятний молебень з нагоди храмового свята. Щиро дякуємо декану Свято-Благовіщенського округу, настоятелю собору Благовіщення Пресвятої Богородиці протоієрею Василю Мичку та священнику Михайлу Левочку за благословення та напутні слова вдячності Богові за кожний день, за кожну секунду нашого життя, адже всі ми – Його діти, і всім нам Він щедро посилає Свої благодіяння.
Лікар зі світовим ім'ям Валентин Войно-Ясенецький прийняв священницький сан у часи післяжовтневого лихоліття та пройшов за це через жах сталінських катівень. Але пережив їх та допоміг величезній кількості людей, зцілюючи їх не лише талантом хірурга, а й пастирським словом та прикладом відданого святительського служіння. Розпочалась біографія цього святого у 1877 році в місті Керч у збіднілій старовинній шляхетській родині. Роки дитинства та навчання Валентин Ясенецький-Войно – а саме так звали святителя за його світського життя – провів у Золотоглавому Києві. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 175
Читати далі
24.06.2021
Яскраві зустрічі 
з акторами театру

197356418_10223830992976450_4317092817878758917_nЯскраві зустрічі з акторами театру

1 червня, у Міжнародний День захисту дітей, актори Ковельського аматорського експериментального театру-студії "10 ряд 10 місце" організували для малечі театралізовану розважальну та ігрову програму – анімацію-квест "За 90 хвилин навколо світу". Казкові персонажі, герої мультфільмів та дітвора згуртувались у пошуках скарбів, – малювали кораблі, омріяні командою, складали девізи та вірші, долали перешкоди, виконували завдання, співали, танцювали, грались та досягали цілі на шляху до своєї мрії. Гучні вигуки, дзвінкий сміх, весела музика  додавали усім бадьорості та гарного настрою.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 253
Читати далі
24.06.2021

0620211310a_HDRНа хвилях Світязя

Ти – слава моя голосна і прадавня, Світязь!
Ти – гордість моя невмируща, висока, Світязь!
Тобі на крило півнеба лягло,
О, поліська легендо, Світязь!
Приспів:
Чайки злітають над хвилями,
Чайки вітають нас крилами,
Крилами білими, білими – Світязь.
Нашими днями чудесними,
Нашими щедрими веснами
В далеч омріяну сплескує, Світязь.
Ти гордо несеш свої хвилі, як море, Світязь,
Віками для тебе сія в небі сонце, Світязь.
Кленове весло на хвилю лягло,
О, волинська ти пісне, Світязь!
Приспів.
Зійшла над тобою зоря світанкова, Світязь.
Краса неповторна, краса неозора – Світязь.
Тобі на чоло роздолля лягло,
Українська ти думо – Світязь!
Приспів.
Нашими днями чудесними,
Нашими щедрими веснами
В далеч омріяну сплескує, Світязь.
Світязь...
Йосип Струцюк.
Ти – слава моя голосна і прадавня, Світязь!
Ти – гордість моя невмируща, висока, Світязь!
Тобі на крило півнеба лягло,
О, поліська легендо, Світязь!
Приспів:
Чайки злітають над хвилями,
Чайки вітають нас крилами,
Крилами білими, білими – Світязь.
Нашими днями чудесними,
Нашими щедрими веснами
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 317
Читати далі
24.06.2021

стрибаютьІвана Купала

Івана Купала – це день літнього сонцевороту, що тепер співпадає з християнським святом Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, який відзначаємо 7-го липня. Як народне свято, день Івана Купала відбувається з багатьма своєрідними обрядами та піснями. У старих писаних джерелах Купало характеризується як поганський бог земних плодів, якому приносили в жертву хліб – головний плід землі.
У XVII столітті український історик Інокентій Гізель про Купала висловлювався так: "Идолъ Купало, его же бога плодовъ земныхъ быти мняху и ему прелестью бесовскою омраченіи благодараніе и жертву въ начале жнивъ приношаху".
Польський ботанік Мартин, який описує собутки (так поляки називали свято Івана Купала) в кінці XVI століття, каже, що дівчата в його час приносили в жертву трави; плели вінки й ними вбирали себе. В цей “диявольський день”, як він висловлюється, розводили вогонь, який добували через тертя дощок, щоб свято було справді диявольське, що в ньому брали участь самі демони. Співали сатанинські пісні, і з ними стрибали від радості дияволи, яким вони молилися і їх восхвалювали, а Бога забували. 
У день святого Івана нікого не було в церкві, бо всі проводили собутки з бісами з усякими безчинствами. Жіноча стать до розпалювання вогню ходила в поле шукати різних трав, і зібрані в цей день трави мали чудесну силу. Найголовніші з них були: іванів цвіт (святоянське зілля), лопух, богородська трава (чебрець) і ведмеже вухо. Дівчата плели з них вінки, пускали на воду і ворожили по тому, як ті вінки пливли: чий тонув, та з дівчат не вийде заміж. Інші, сплівши вінки з богородської трави, святили їх у церкві та зберігали протягом усього року. Під час хвороби людей чи тварин напували хворих настоєм із зілля тих вінків. Цей запис Мартина закінчується словами: "Такий звичай був і в Червоній Русі", тобто в Галичині. 
l
З давніх-давен в Україні дівчата й хлопці виходять із села з радісними співами, розкладають вогнища на горі або десь у лісі поблизу ріки, танцюють навколо того вогнища й стрибають через вогонь. Дівчата ще співають ворожбицьких пісень і за різними прикметами примічають, чи здійсняться їхні сердечні бажання. Вранці до сходу Cонця вмиваються "іванівською" росою на красу. В Карпатах дівчата оперізуються перевеслом із пахучих трав, із тих самих трав плетуть вінки й кладуть собі на голови. 
Подібні звичаї існували або існують ще й тепер і в багатьох інших індоєвропейських народів. Так, чехи роблять із соломи опудало на людську подобу, піднімають його на палиці, виносять за село, там топлять у воді або розривають на шматки і розкидають навколо. 
Німецькі парубки в Баварії роблять "Pfingstl" – це теж солом'яне опудало на людську подобу, яке топиться в криниці.
В Тюрінгії хлопчаки обходять селянські двори, збирають солому, роблять з неї опудало, прив'язують його до колеса, запалюють і пускають з гори. 
Роблять солом'яне опудало і в Австрії та в багатьох інших європейських народів.
Щодо купальських вогнів, то у свій час горіли вони по всій Європі. У великих європейських містах та в столицях вогнища розкладалися перед ратушами, а честь запалювати їх належала самому мерові (посадникові міста). Та найміцніше і найдовше зберігався цей звичай у слов'янських народів. 
Так, білоруси в ніч на Івана Купала вбивають у землю великий кіл, обкладають його соломою та кострицею і запалюють. Коли вогонь розгориться, господині кидають на вогнище березові гілки й примовляють: "Кабы мой ленъ былъ также великъ, какъ ета березка!". 
В Сербії напередодні Іванового дня пастухи запалюють смолоскипи і обходять з ними овечі загороди та коров'ячі стайні, а потім складають ті смолоскипи десь на найближчому горбі й залишають їх догоряти в одній спільній купі.
Чехи запалюють змочені в дьогті мітли й бігають з ними по полях, розмахуючи в повітрі, в ніч напередодні Івана Купала. 
l
У словах пісні "Купало! Грало сонечко на Івана" висловлюється стародавнє вірування нашого народу в те, що в день Івана Купала Сонце "грає".
Болгарська легенда розповідає про те, як у день Івана Купала Сонце танцює, крутиться і розмахує шаблями.
Польські дівчата (в Силезії) на цей день печуть печиво, що зветься "slonczeta", виходять на ранішній зорі в поле, розкладають те печиво на білому обрусі й примовляють: "Graj, slonce, graj, tutaj sa twoi slonczeta".  
Серби і словенці кажуть, що Іванів день таке велике свято, що "на ньего сунце на небу трипут од страха  стане". 
У нас дівчата свої купальські вінки зберігали на горищі, вірячи в те, що зілля, з якого сплетені вони, має цілющу силу. 
Болгари кладуть купальські вінки в кадильницю і обкурюють ними хворих. Серби вішають купальські вінки під дахами хат і в хлівах як захист від злих духів.
Щодо нашого купальського гільця (або вільця), то ми знаходимо щось подібне аж в Індії, де хлопці й дівчата несуть у село молоде деревце "корма", ставлять його на площі посеред села й оздоблюють шматками барвистої матерії або папером, а потім танцюють і бавляться навколо нього. 
В Англії ввечері на святого Івана (St. John's Eve) люди йшли колись у ліс, ламали зелене гілля з дерев, несли додому і квітчали тим клечанням двері своїх будинків. Це робилося з великими веселощами й радістю. Папороть і тут відігравала визначальну роль у святоіванівських віруваннях. Англійці тільки шукали не квіток, як у нас, а насінину цієї рослини, вірячи, що знайдене насіння папороті може зробити людину невидимою.
Підготував  
Ігор  ВИЖОВЕЦЬ.
Івана Купала – це день літнього сонцевороту, що тепер співпадає з християнським святом Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, який відзначаємо 7-го липня. Як народне свято, день Івана Купала відбувається з багатьма своєрідними обрядами та піснями. У старих писаних джерелах Купало характеризується як поганський бог земних плодів, якому приносили в жертву хліб – головний плід землі.
У XVII столітті український історик Інокентій Гізель про Купала висловлювався так: "Идолъ Купало, его же бога плодовъ земныхъ быти мняху и ему прелестью бесовскою омраченіи благодараніе и жертву въ начале жнивъ приношаху".
Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 217
Читати далі
24.06.2021

скачанные файлы"Дивні  діла  твої, Господи!"

Слова, які винесені у заголовок цих нотаток, як правило, вимовляють люди, котрі не знають, як пояснити суть тієї чи іншої події, того чи іншого факту.
Як на мене, винен тут не стільки Господь, скільки ми, люди. Бо те, що часом робимо і говоримо, грубо кажучи, ні в які ворота не лізе. Як наголошено у Святому письмі, самі не відаємо, що творимо.
І аби переконатися у цьому, не потрібно бути великим аналітиком або вченим-мудрагелем. Достатньо послухати виступи деяких урядовців чи навіть глави держави або прем'єр-міністра. ЗМІ – і електронні, і друковані – оперативно доносять їх "умовиводи" до широких мас.
Ось тільки дещо з останніх новин. Як відомо, з 14 червня Україна увійшла в "зелену зону" за критеріями ЄС, адже показники захворюваності у нас найнижчі за останній рік.
У зв'язку з цим Кабмін дозволив "проводити масові заходи за умови наявності в усіх учасників та організаторів заходу негативного результату тестування на COVID-19 методом ПЛР або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу SARS-Cov-2, яке проведене не більше, як за 72 години до здійснення заходу, або документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації".
На перший погляд, написано все правильно. Обережність не завадить. Але постає запитання: а як забезпечити виконання заходів, передбачених урядом пана Шмигаля організаторам будь-якого масового заходу – концерту, фестивалю, мітингу і т. д., і т. п.? Пів біди, якщо цей захід проводитимуть у закритому приміщенні (хоч тут теж є свої ризики). А якщо на свіжому повітрі? Де взяти стільки контролерів, щоб у кожного учасника акції (а їх може бути кілька тисяч) перевірити наявність антитіл або довідки про вакцинацію?
В той же день засоби масової інформації повідомили, що Президент України Володимир Зеленський заявив в інтерв'ю цілому ряду зарубіжних пресових агентств, що "Україна ОБОВ'ЯЗКОВО зробить те, що пообіцяла, і може отримати транш від МВФ, але у разі його відсутності глобальної проблеми НЕ БУДЕ".
Знову виникає крамольна думка: якщо проблеми НЕ БУДЕ, то для чого ОБОВ'ЯЗКОВО виконувати всі вимоги МВФ? Тут, на мій хлопський розум, потрібно чітко визначитися молодим реформаторам, чи потрібен Україні новий транш кредиту, чи можемо обійтися без цього? Але в тверезомислячих людей є великий сумнів в тому, що наша країна виживе без іноземних запозичень. Надто непевна ситуація в економіці, прискорилась інфляція, скаженими темпами ростуть комунальні тарифи тощо.
Так, іноземна валюта в силу сприятливих і незалежних від уряду обставин "тупцює" на місці або навіть "відкочується" назад. Але так не буде завжди! Зрештою, долари чи євро мало цікавлять пересічного українця, котрий розраховується на ринках і в супермаркетах не валютою, а гривнями, які не можуть наздогнати ціни на товари першої необхідності, що зростають не по днях, а по годинах. Зрештою, й "комуналку" ми оплачуємо все тими ж гривнями.
А, може, пан Президент повірив пану Коломойському, котрий якось сказав, що дефолт – це не страшно, це навіть добре, бо в разі його оголошення будь-якій країні списують всі борги? Правителям країни, можливо, дефолт не страшний, враховуючи їх золото-валютні запаси в зарубіжних банках, а от Івану Васильовичу з Ковеля чи Марії Іванівні з Голоб, котрі не живуть, а виживають, він не тільки не страшний, а смертельно небезпечний. Але кого у Києві хвилює їх доля? 
Гортаю стрічку новин далі. Про мільярд дерев, які мають бути посаджені протягом найближчих років в Україні, нецікаво. Навіть не тому, що це нереально, а тому, що стільки вільної землі у нас незабаром не стане – її просто скуплять ті, у кого є великі гроші. Та й набагато цікавіше було б, якби в країні прийняли закон, згідно із яким той мільярд мали б посадити негідники, котрі вирубали наші ліси, а деревину вивезли за кордон. Грошей у них вистачить не на один мільярд саджанців, бо заробили на експорті лісу трильйони. Тільки хто такий закон прийме, коли чимало нардепів "у долі"?
А от ідея про будівництво президентського вишу вже цікавіша. Будемо мати свою Сорбонну або Кембрідж, закінчити який вважатиметься престижно і кльово. Це ж не Київський чи Львівський університети, який ми з вами закінчували, а ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ. Не можу уявити, хто там навчатиметься і яка у студентів буде стипендія, але вже знаю, що, судячи з повідомлень преси, заробітна плата у викладачів починатиметься з 4-ох тисяч доларів(!). Саме стільки обіцяють на Банковій.
Але ж обіцяли і вчителям… Та хіба порівняєш простого сільського вчителя – якогось Голобородька із професором європейського штибу паном Коцьким? Звичайно, що ні. Як кажуть, Богові боже, а кесарю – кесареве.
"Вишенькою на торті" останніми днями стало, звичайно, повідомлення про намір пані Зеленської створити офіс першої леді (!) при ОПі. Чудово! Тільки цього нам для повного щастя не вистачало. Як кажуть, леді є, а офісу немає. Куди це годиться? Правда, не знаю, в які краї пані президентші за досвідом податися, бо, наскільки мені відомо, подібних офісів немає ні в Парижі, ні у Варшаві. Але то таке – головне захотіти і сміливо йти до поставленої мети. Чого хоче жінка, того хоче Бог.
Отакі-то в нас діла у вищому товаристві. І це тільки невеличка їх часточка. А скільки всього цікавого попереду! І боротьба за місце під сонцем НАТО та ЄС, і зустріч Зеленського з Путіним, і продовження засідань РНБО, і судовий процес над п'ятим президентом, який виявився бандитом, гіршим за Карабаса-Барабаса. 
Словом, нудьгувати не доведеться. Аби тільки не заплакати. Від щастя і гордості за наших проводирів нації. Але то вже, як Бог дасть…
Охрім СВИТКА.
На підтримку Охріма Свитки
До слова не пришиєш дії,
Що, може, й хоче влади
 ера?
Свитки Охрімові надії
Тонуть в балачках із етера.
Кварталу літнього сюжети,
У титрах – цвіль
 політиканства.
Продюсери олігархату –
У прислужниках гаранта.
Корупції вітрина
 зрозуміла,
У зРаді – рука руку миє.
Загни памфлет, козаче, 
у ріжок,
Луна у буквах трьох народ!
Армія, мова і віра –
Пута для "руського міра".
Щоб з'їсти теляті вовка,
Треба приспати Вовку.
В колеса не ставте 
дроту –
Йдемо ми у Європу!
"Зелень" хоче багато:
Крим і Донбас – для НАТО!
Іван ЯРОШИК.
Слова, які винесені у заголовок цих нотаток, як правило, вимовляють люди, котрі не знають, як пояснити суть тієї чи іншої події, того чи іншого факту.
Як на мене, винен тут не стільки Господь, скільки ми, люди. Бо те, що часом робимо і говоримо, грубо кажучи, ні в які ворота не лізе. Як наголошено у Святому письмі, самі не відаємо, що творимо.
І аби переконатися у цьому, не потрібно бути великим аналітиком або вченим-мудрагелем. Достатньо послухати виступи деяких урядовців чи навіть глави держави або прем'єр-міністра. ЗМІ – і електронні, і друковані – оперативно доносять їх "умовиводи" до широких мас.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 159
Читати далі

Четвер, 24 червня 2021 року № 25 (12770) / Повідомлення в номер /

24.06.2021
Яскравий феєрверк вечірніх вбрань, щасливі посмішки випускників, їх батьків, вчителів осяяли центр міста минулої п’ятниці – ковельські школярі урочисто відзначили випускний вечір. 
Їх шкільна пора уже стала історією, але попереду юних чекають не менш цікаві, насичені сторінки життя. Тож нехай перший крок у доросле життя буде щасливим, успішним та позитивним, хай чистим і світлим буде їх подальший життєвий шлях, освітлений променями любові, правди та добра!
НА ЗНІМКАХ: випускники ліцею № 3 імені Лесі Українки (11-Б клас).
IMG-5515 (2)Яскравий феєрверк вечірніх вбрань, щасливі посмішки випускників, їх батьків, вчителів осяяли центр міста минулої п’ятниці – ковельські школярі урочисто відзначили випускний вечір. 
Їх шкільна пора уже стала історією, але попереду юних чекають не менш цікаві, насичені сторінки життя. Тож нехай перший крок у доросле життя буде щасливим, успішним та позитивним, хай чистим і світлим буде їх подальший життєвий шлях, освітлений променями любові, правди та добра!
НА ЗНІМКАХ: випускники ліцею № 3 імені Лесі Українки (11-Б клас).
 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 179
Читати далі
24.06.2021

0619211013aТеніс: кубок "Інтарсіо"

З 14 по 19 червня 2021 року на тенісному корті, що знаходиться по вул. Кияна, 40, відбувся турнір на кубок "Інтарсіо" з тенісу серед чоловіків. 19 учасників змагалися у  4 групах по круговій системі. Додаткової інтриги до змагань додала участь у турнірі тенісистів з м. Нововолинська та м. Луцька. Крім того, у змаганнях брав участь перший заступник міського голови Тарас Яковлев. 
Учасники, які посіли перше та другі місця у групах, змагалися у чвертьфіналах. У першій грі чвертьфіналу Сергій Григоренко з  рахунком 7 : 5 переміг Віталія Дем'янкова, у другій — Василь Войтович поступився  з рахунком 1 : 6 Роману Багінському,  у третій —  Ігор Приступа з рахунком 6 : 1 здолав Валентина Деменюка, а у четвертій — Валентин Січкар поступився Ігорю Балабанову з рахунком 0 : 6. У півфінальних поєдинках Ігор Приступа з рахунком 6 : 1 переміг Сергія Григоренка, а Ігор Балабанов — Романа Багінського з рахунком 6 : 2. 
У грі за ІІІ місце Роман Багінський виборов перемогу у Сергія Григоренка — 6 : 3, а у фіналі  зустрілись Ігор Приступа та Ігор Балабанов. З рахунком 6 : 4 переміг Ігор Приступа,  ставши переможцем змагань.
У змаганнях пар брали участь 5 команд, які змагалися по круговій системі. Найсильнішими виявилися спортсмени з м. Нововолинська Ігор Балабанов та Віталій Дем'янков, друге місце здобула пара Павло Супрунюк та Анатолій Матвеєв, а третє — Валентин Деменюк та Василь Климовець.
На урочистому закритті змагань начальник відділу у справах молоді, фізичної культури та спорту міськвиконкому Ігор Семенюк нагородив переможців і призерів  в особистій першості та у парних змаганнях медалями і грамотами.
Відділ у справах молоді, фізичної культури та спорту управління культури, молоді та спорту виконавчого комітету Ковельської міської ради щиро вдячний Юрію Рахлінському (на знімку) за безоплатне надання тенісного корту для проведення змагань, Валентину Січкарю та суддям змагань — за допомогу в організації та проведенні видовищних змагань. 
Дмитро РИЖКО,
головний спеціаліст відділу у справах молоді, фізичної культури та спорту міськвиконкому.
З 14 по 19 червня 2021 року на тенісному корті, що знаходиться по вул. Кияна, 40, відбувся турнір на кубок "Інтарсіо" з тенісу серед чоловіків. 19 учасників змагалися у  4 групах по круговій системі. Додаткової інтриги до змагань додала участь у турнірі тенісистів з м. Нововолинська та м. Луцька. Крім того, у змаганнях брав участь перший заступник міського голови Тарас Яковлев. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 201
Читати далі
12