Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 8 травня 2025 року №20 (12976)

Четвер, 8 липня 2021 року № 27 (12772) / Повідомлення в номер / Коли минуле перегукується з сучасним

08.07.2021

_DSC7950Коли минуле перегукується з сучасним
Ковельчани та їх гості урочисто відзначили День міста

За усталеною традицією, у  першу неділю липня ковельчани урочисто відзначають День міста. І хоч цьогоріч святкування було не таким, образно кажучи, широкомасштабним, як раніше (далися взнаки протиепідемічні заходи, які уряд продовжив до 31 серпня), все ж 4 липня відбулося багато цікавих і захоплюючих подій, учасниками і глядачами яких стали сотні мешканців нашого міста та їх гості.
Забігаючи наперед, можемо сказати, що зусиллями працівників культури, аматорів народного мистецтва, громадських активістів, очільників об'єднаної громади вдалося створити хвилююче дійство, в якому минуле  перегукувалося із сучасним, допомогло глядачам зримо побачити і відчути  найголовніші віхи історії міста над Турією.
Прологом до урочистостей стало офіційне відкриття свята, що розпочалося о 12-й годині  в Народному домі "Просвіта". Серед шанованих гостей – міські голови попередніх скликань Микола Вельма, Анатолій Семенюк, Володимир Бойко, Ярослав Шевчук, Сергій Кошарук (на світлині внизу  вони –  разом з теперішнім мером міста Ігорем Чайкою), депутати міської ради, члени її виконавчого комітету, представники громадськості, трудових колективів, підприємств, установ і організацій, духовенства, молоді.
(Закінчення 
на 2-й стор.).
За усталеною традицією, у  першу неділю липня ковельчани урочисто відзначають День міста. І хоч цьогоріч святкування було не таким, образно кажучи, широкомасштабним, як раніше (далися взнаки протиепідемічні заходи, які уряд продовжив до 31 серпня), все ж 4 липня відбулося багато цікавих і захоплюючих подій, учасниками і глядачами яких стали сотні мешканців нашого міста та їх гості.
Забігаючи наперед, можемо сказати, що зусиллями працівників культури, аматорів народного мистецтва, громадських активістів, очільників об'єднаної громади вдалося створити хвилююче дійство, в якому минуле  перегукувалося із сучасним, допомогло глядачам зримо побачити і відчути  найголовніші віхи історії міста над Турією.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 737
Читати далі

Четвер, 8 липня 2021 року № 27 (12772) / Погода / Погода в Ковелі 8 – 14 липня

08.07.2021
Погода в Ковелі 
8 – 14 липня

липеньПогода в Ковелі 
8 – 14 липня

Четвер. Ясно.  Температура: 29оС. Вітер південно-східний помірний.
В ніч на п'ятницю. Ясно. Температура: 21оС.  Вітер південно-східний помірний.
П'ятниця. Ясно. Температура: 30оС. Вітер північно-західний помірно сильний.
В ніч на суботу. Ясно. Температура: 22оС. Вітер південний помірний.
Субота. Мінлива хмарність, дощ, гроза. Температура: 30оС.Вітер південний помірний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер  північно-західний слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність, дощ, гроза. Температура: 25оС. Вітер західний слабкий.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 377
Читати далі

Четвер, 8 липня 2021 року № 27 (12772) / Повідомлення в номер / З молитвою по життю

08.07.2021

IMG-3694З молитвою по життю

Досі стоїть перед очима образ бабусі: худорлява постать, зігнута у дугу від праці. Руки немічні, покриті звивистими, мов гілля винограду, судинами. Обличчя маленьке, немов у дитини.
Народилася Веремчук Євгенія Панасівна 21 січня 1931 року у селі Секуні на хуторі. Коли прийшов час, пішла до школи, але встигла закінчити тільки перший клас.
Далі дівчинка не вчилася тому, що була необхідність працювати по господарству. Вставала до сходу Сонця. В сім'ї було двоє дітей: Євгенія і її брат Петро. Кожен виконував свої обов'язки. Як згадує донька Світлана: "Мама розказувала, що коли випасала худобу і, коли мерзли ноженята, то гріла у калюжі, що залишилася після тварини, яка справляла нужду".
У війну їхнє помешкання спалили німці. Батько дівчинки загинув. Мамі було дуже важко прогодувати дітей. В лісі шукали поживу: ягоди, гриби, різне коріння рослин. Панасівна дуже бережно ставилася до хліба, згортала зі столу кожну крихту і нас вчила, адже пережила голод, холод, злидні.
Коли дівувала, це вже був післявоєнний час, ходила на вечорниці, спілкувалася з ровесниками і займалася ремеслами, які були актуальні. Ще й досі збереглися ткані рушники, рядна.
Євгенія Панасівна вийшла заміж за коваля Ярему. Мій дідусь також був справний господар, гарної зовнішності чоловік. Тоді ковалі були шановані люди на селі. Вважалося, що дівчина була також із заможної сім'ї, оскільки родина мала багато землі і велике господарство. Після війни їх розкуркулили, відібравши землю. 
Бабуся все життя працювала на землі. Народила четверо дітей. Другою дитиною був хлопчик Микола. У двомісячному віці він захворів на запалення легень і покинув цей світ.
На війні втратила батька і дядька, потім дитину, а ще пізніше – матір, яка відійшла у Вічність від смертельної хвороби. А ще пізніше в зрілому віці втратила чоловіка, який останніх своїх вісім років був прикутий до ліжка. Дружина терпеливо доглядала його.
На вустах у бабусі завжди була молитва, коли прокидалася і засинала, працювала, навіть уночі, коли не йшов сон. Молилася за всіх: трьох дітей, шістьох онуків, двох зятів і невістку.
Панасівна пекла запашний хліб, пироги з маком, варила затірку. Все готувалося у печі і було неймовірно смачним. Кожного літа з мамою і бабусею ми ходили до лісу по чорниці.
Євгенія Панасівна все життя прожила в Секуні з наймолодшим сином, невісткою і онуками. Середня донька проживає в Чернівцях. Сюди бабуся приїжджала час від часу. Люди, які знали її, згадують тільки добрим словом.
Найстарша донька з сім'єю проживає у Ковелі. У нас вона провела свої останні сім років. Я горда, що мала таку бабусю.
Євгенія Панасівна була прикладом для своїх нащадків. Її любов була безмежна. Вона була спокійна, врівноважена, вміла прощати, ні з ким не була в сварці. Ввечері завжди чекала кожного, хто пізно повертався додому. Постійно старалася допомагати.
Відійшла у Вічність Веремчук Євгенія Панасівна 20 січня 2021 року, не доживши до свого дев'яностоліття.
Олена ВОЛЧУК.
НА ЗНІМКАХ: Євгенія ВЕРЕМЧУК у різні роки свого життя.
Фото з домашнього архіву.
Досі стоїть перед очима образ бабусі: худорлява постать, зігнута у дугу від праці. Руки немічні, покриті звивистими, мов гілля винограду, судинами. Обличчя маленьке, немов у дитини.
Народилася Веремчук Євгенія Панасівна 21 січня 1931 року у селі Секуні на хуторі. Коли прийшов час, пішла до школи, але встигла закінчити тільки перший клас.
Далі дівчинка не вчилася тому, що була необхідність працювати по господарству. Вставала до сходу Сонця. В сім'ї було двоє дітей: Євгенія і її брат Петро. Кожен виконував свої обов'язки. Як згадує донька Світлана: "Мама розказувала, що коли випасала худобу і, коли мерзли ноженята, то гріла у калюжі, що залишилася після тварини, яка справляла нужду".
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 236
Читати далі

Четвер, 8 липня 2021 року № 27 (12772) / Повідомлення в номер / Якби ж його знати...

08.07.2021

senfil.net_1514659395_1Якби  ж  його  знати...

За вікном миготіли пройняті вільним духом легкості поля поміжсілля. «Недовго вже залишилось їм розкошувати незасіяними, – думала Ганна, вдивляючись у знайомі з дитинства краєвиди. – Ось-ось сівба почнеться, і приймуть у свої обійми зерно…».
Про те, яке саме збіжжя тут посіють цього року, жінка не думала – їй важливо було, що земля, покликана родити, не облогуватиме. А значить, не тривожитиме ока і серця бур’янами чи самосівом берези, сосонки… Бо споконвіку переймалися ще її батьки, аби не дармував ґрунт, не порожніло родюче поле. Навіть існує й до цих пір у їхньому селі неписаний закон: весняна сівба має не обминути жодного клаптика, жодної п’яді городу, бо якщо залишиш його незасіяним, то матимеш цю землю, як казали, для покійника з хати.
Жінка важко зітхнула, тихо, без сліз схлипнула своїм думкам і вже не звертала уваги на красу ранньої весни, що неквапом пропливала за вікнами автобуса.
Як не рвалася з усіх сил до материної хати в село, проте торік так і не діждала збирати з ненькою посаджене-сіяне… Відійшла у засвіти старенька якраз по кількох годинах її, Ганниного, від’їзду до міста. Жінка знову й знову переживала ту звістку, перелистувала подумки, мов книжку, кожну хвилину того дня. Краялась, чи могла бодай на мить ще затриматися біля найріднішої людини, чи не зарано поспішила до автобуса, чи не пропустила якогось надважливого слова в останній, як виявилося, розмові…
Мабуть, шукала свою провину, бо лише так могла приглушити не властиву своїй натурі образу. Це присмачене гіркотою почуття стосувалося свекрухи, яку доглядала совісно кілька останніх років як рідну матір. Навіть більше і ретельніше, бо ж у селі коло мами жив в одній хаті ще й брат, а свекруха після смерті свекра залишилася в квартирі сама. 
Чи то самотність таке коїть з людиною, чи щось інше – яка б не була причина, а Валентина Іванівна, поховавши чоловіка, почала стрімко втрачати пам’ять, та так, що навіть не могла згадати ні сина, ні Ганну, котра добросовісно навідувалася через день із приготовленими харчами та займалася всіма хатніми справами. Морально було нелегко не тільки бачити ці разючі зміни, а й витримувати безглузді звинувачення і доскіпування. 
Проте невістка, медик за освітою, добре розуміла, що жінкою керує не розум, а хвороба, і продовжувала терпляче годувати, прати, прибирати. До мами їздила двічі на тиждень: везла з міста щось смачненьке їй і брату, а назад в обох руках – великі сумки прання. Єдиним перепочинком у цій круговерті була… робота. В лікарні ніхто навіть не здогадувавсь, як ця мила, привітна, завжди усміхнена, із легким бездоганним макіяжем та модною зачіскою жінка виснажується у постійному метанні між двома хворими і чи не однаково близькими людьми.
Та все ж мусила, попри заперечення сина і чоловіка, піти на пільгову пенсію: мама в селі зламала ногу і потребувала постійного догляду, а братові вистачало клопотів по господарству.
Того гіркого дня Ганна вийшла на кілька хвилин у грядки: обсіли бур’яни цибулю, тож, поки мама задрімала, мерщій взялася до роботи. Аж раптом зателефонував із міста син: «Приїзди, мам, бабусі зле, без тебе не впораємося». Зібралася похапцем і ще встигла на останній рейсовий…
Вона і тепер картає себе за те, що поспішила на дзвінок, адже все обійшлося тоді. Валентина Іванівна прожила після смерті мами ще пів року, але забрала, хотіла того чи ні, останні найдорожчі хвилини спілкування з матусею!
Гірка втрата не сповільнила ходу життя, не зняла обов’язків турботливої невістки. Але Ганна тепер мала до всіх клопотів ще й брата – хоч і доброго, але зовсім самотнього і безпорадного без мами, незважаючи на далеко вже не дитячий вік. Тож із такою ж регулярністю, як і до матері, навідувалася до нього, вже йому везла щось смачненьке, а головне – власними руками приготовлене, як було ще за життя батьків. Все не могли наговоритися – не вистачало часу то за городніми роботами, то за постійною потребою Ганни їхати до свекрухи, котра на той час уже злягла. Ще буде час, думала жінка, встигнуть…
– Приїзди, Ганю, Шуру вашого неживим застали в хаті, – громом серед ясного неба пролунало якогось ранку в слухавці голосом маминої сусідки Марусі.
…А тижнів за два хоронили й свекруху. Ганна вже не мала сили на живу якусь реакцію, на емоції – виснажена до краю, жінка просто сприймала факти, не маючи сили осягнути їх серцем. Та й воно, здається, заніміло. Їхала вже до дорогих могил під березами за селом, а ще – до хати, де назустріч радо вибігали кілька курок і пес: небагате господарство мами і брата, з котрим так і не знайшла у собі сил розпрощатись одразу після похоронів, тож попросила сусідів наглядати. 
Не піднімалася рука порубати курей, а з відданим Дружком розмовляла, як із людиною, вбачаючи у тваринці дух домочадців. По-своєму вдячна була собаці за те, що зустрічав з автобуса і проводжав, щоразу зазираючи темними очицями в самісіньке, здається, дно душі. Мабуть, і він розумів її стан: бувало, притулиться до ніг, тихенько поскімлить, підбиваючи головою руку, – погладь, мовляв, мені теж нелегко, як і тобі, а я тебе пожалію…
Автобус минув третє село, польова дорога змінилася асфальтом. Ганна їхала додому, а відчуття втрати тяжіло на серці, змішане з гіркою провиною: не закрила матусі очі, не виговорилася брату, не виплакала свого болю. Та якби ж його знати, що в певну мить життя найголовніше…
Леся Гудзь.
За вікном миготіли пройняті вільним духом легкості поля поміжсілля. «Недовго вже залишилось їм розкошувати незасіяними, – думала Ганна, вдивляючись у знайомі з дитинства краєвиди. – Ось-ось сівба почнеться, і приймуть у свої обійми зерно…».
Про те, яке саме збіжжя тут посіють цього року, жінка не думала – їй важливо було, що земля, покликана родити, не облогуватиме. А значить, не тривожитиме ока і серця бур’янами чи самосівом берези, сосонки… Бо споконвіку переймалися ще її батьки, аби не дармував ґрунт, не порожніло родюче поле. Навіть існує й до цих пір у їхньому селі неписаний закон: весняна сівба має не обминути жодного клаптика, жодної п’яді городу, бо якщо залишиш його незасіяним, то матимеш цю землю, як казали, для покійника з хати.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 174
Читати далі

Четвер, 8 липня 2021 року № 27 (12772) / Повідомлення в номер / Було весело, цікаво, пізнавально

08.07.2021

208407812_977409839761960_2745438135093672757_n

Було весело, цікаво, пізнавально

Напередодні святкування Дня міста, з  метою організації змістовного  дозвілля для дітей та молоді з особливими потребами, в центральному парку культури та відпочинку відбулись змагання з спортивного орієнтування “Я зможу”. Організатори: громадська організація “Дитячий клуб туристів-рятувальників “Контур”; управління культури, молоді та спорту; служба у справах дітей.

З вітальним словом до учасників та присутніх звернулися начальник  відділу у справах молоді, фізичної культури та спорту Ігор Семенюк, начальник служби у справах дітей Жанна Вельма. Побажали присутнім гарного настрою, бадьорості, перемог! Ірина Артемук голова ГО “Контур” ознайомила учасників з програмою змагань та завданнями, які необхідно виконати.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 545
Читати далі

Четвер, 8 липня 2021 року № 27 (12772) / Повідомлення в номер / І потренувалися, і відпочили

08.07.2021

IMG20210627142834

І потренувалися, і відпочили

Відповідно до календарного плану фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів Волинського регіонального центру з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» на 2021 рік, враховуючи заяву тренера-викладача Кравчука В.А. та з метою підготовки до Всеукраїнських змагань з 20 червня по 02 липня 2021 в селі Пульмо Ковельського району на спортивно-реабілітаційній базі «Паралімпієць» було проведено навчально-тренувальний збір з БОЧА серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 323
Читати далі

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025