31.08.2023
Четвер. Дощ, по обіді – ясно. Температура: 22оС. Вітер північно-західний помірний.
В ніч на п’ятницю. Ясно.  Температура: 14оС.  Вітер північний слабкий.
П’ятниця. Ясно. Температура: 23оС. Вітер північний помірний.
В ніч на суботу. Ясно. Температура: 14оС.  Вітер північний слабкий.
Субота. Ясно. Температура:  24оС. Вітер північний помірний.
В ніч на неділю. Ясно. Температура: 14оС.  Вітер північний слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 24оС. Вітер північний помірний.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність.  Температура: 16оС. Вітер південний слабкий.
Понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 28оС. Вітер південно-східний помірний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність.  Температура: 17оС.  Вітер південний слабкий.
Вівторок. Мінлива хмарність.  Температура: 30оС. Вітер південно-східний помірний.
В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура:  18оС.  Вітер південно-східний слабкий.
Середа. Мінлива хмарність.  Температура: 30оС. Вітер південно-східний помірний.

кавун

Погода в Ковелі 31 серпня – 6 вересня 

 Четвер. Дощ, по обіді – ясно. Температура: 22оС. Вітер північно-західний помірний.

В ніч на п’ятницю. Ясно.  Температура: 14оС.  Вітер північний слабкий.

П’ятниця. Ясно. Температура: 23оС. Вітер північний помірний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура: 14оС.  Вітер північний слабкий.

Субота. Ясно. Температура:  24оС. Вітер північний помірний.

В ніч на неділю. Ясно. Температура: 14оС.  Вітер північний слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 24оС. Вітер північний помірний.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 189
Читати далі
31.08.2023

скачанные файлы (1)

Сергій Гарбарук відповідає на запитання читача газети Дмитра Лепського

 

З приводу запитань мешканця Голобської громади Дмитра Лепського, опублікованих в газеті “Вісті Ковельщини” 10 серпня ц. р., повідомляю наступне.
У Ковельському районі стаціонарні ліжка мають багатопрофільні заклади охорони здоров'я (лікарні в "традиційному" розумінні): КНП "Любомльське територіальне медичне об'єднання" Любомльської міської ради, Ратнівська центральна районна лікарня, Турійська  лікарня планового лікування, Старовижівська багатопрофільна лікарня, Шацька лікарня Шацької селищної ради, Центральна районна лікарня КНП “Ковельське МТМО”. 
За інформацією сайту "Децентралізація", Любомльська міська територіальна громада має 15887 жителів, Ратнівська селищна територіальна громада – 22317, у Турійській селищній територіальній громаді проживає 18451 особа. Населення Старовижівської селищної територіальної громади становить 11973 громадян, а Шацької селищної територіальної громади – 16482.
У структурі Центру первинної медико-санітарної допомоги Ковельського МТМО – 17 амбулаторій загальної практики сімейної медицини. Голобська АЗПСМ – єдина амбулаторія, яка має відділення денного стаціонару.  
У Голобській селищній громаді 8078 мешканців. Тому невідомо, про яку громаду, що є меншою за Голобську і має лікарню зі стаціонарними ліжками, йшлося в запитанні пана Дмитра.
Для забезпечення надання медичних послуг мешканцям нашої громади з бюджету селищної ради додатково до коштів Національної служби здоров'я України на сьогодні спрямовано 1 млн. 671,6 тис. грн, на весь поточний рік заплановано 2 млн. 687,7 тис. грн. 
Дійсно, для того, щоб пройти належний медичний огляд у вузькопрофільного спеціаліста, потрібно відвідати багатопрофільну лікарню. Селищна рада, співпрацюючи з Ковельським МТМО, організовувала виїзний прийом окремих спеціалістів у доковідний період, до початку великої війни.
Щодо утримання та ремонту доріг комунальної власності  повідомляю, що в поточному році за кошти місцевого бюджету проведено капітальний ремонт частини вул. Берегова у с. Великий Порськ, поточний ремонт доріг комунальної власності – у с. Байківці, с. Битень. У с. Бруховичі проведено ремонт дороги до філії Голобського ліцею, частково підсипано щебенем вул. Лесі Українки та вул. Світанкова. 
У селищі Голоби відремонтовано частину заїздів у двори багатоповерхівок на вул. Романа Антонюка, проведено ямковий ремонт вулиці Залізнична, Перемоги, Романа Антонюка, Шевченка, вулиця Центральна у селі Дарівка. Для ефективного водовідведення понижено узбіччя доріг на вулицях Романа Антонюка, Вокзальна, Перемоги, Шевченка, Незалежності.
Погоджуюсь з паном Дмитром щодо асфальтування доріг, але цей перелік набагато більший і ці роботи дороговартісні, що ускладнює фінансування у воєнний час.
Тільки розуміння ситуації та взаєморозуміння щодо шляхів вирішення проблем наближає нас усіх до Перемоги.
Сергій ГАРБАРУК,
Голобський 
селищний голова.
P.S. Я та інші працівники селищної ради часто спілкуємося з паном Дмитром особисто та через соціальні мережі. Дякую йому за активну позицію. Його звернення в газету доводить, що "Вісті Ковельщини" є ще одним інструментом комунікації влади та громади. Цілком погоджуюся з державницькою позицією головного редактора щодо необхідності  максимального спрямування коштів на потреби, які диктує війна.

З приводу запитань мешканця Голобської громади Дмитра Лепського, опублікованих в газеті “Вісті Ковельщини” 10 серпня ц. р., повідомляю наступне.

У Ковельському районі стаціонарні ліжка мають багатопрофільні заклади охорони здоров'я (лікарні в "традиційному" розумінні): КНП "Любомльське територіальне медичне об'єднання" Любомльської міської ради, Ратнівська центральна районна лікарня, Турійська  лікарня планового лікування, Старовижівська багатопрофільна лікарня, Шацька лікарня Шацької селищної ради, Центральна районна лікарня КНП “Ковельське МТМО”. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 148
Читати далі
31.08.2023

лллллл

Згадуючи минуле, думаю про майбутнє

 

Шановна редакціє, шановні читачі! Те, що я хочу написати в першій частині листа, декому  може здатися не те, що недоречним, а просто небажаним напередодні нового навчального року. Але я особисто так  не вважаю, бо далі мова піде саме про школу, про стосунки між педагогами та учнями, про значення взаєморозуміння між ними.
Своїми думками вголос я не маю ані бажання, ані наміру очорнити  усю освітянську спільноту, абсолютно не сумніваючись в порядності переважної більшості педагогів. Але, як кажуть в народі, в будь-якій отарі може знайтися паршива вівця. Так було і в даному випадку. Не буду називати ані прізвищ, ані імен, бо саме про це просила моя співрозмовниця. 
Зрештою, це ж не скарга в якусь інстанцію, не бажання з кимось поквитатися. Просто невигадана історія - на розсуд читачів.
l
Цей випадок мав місце на початку Української державності, більше 30 років тому. В одній зі шкіл енної області, енного району  вже незалежної України, розмірено і спокійно протікало шкільне життя – навчання, виховні заходи, заняття гуртків, проведення концертів, вечорів.
В одинадцятому (випускному) класі готувалися до обласної олімпіади з української мови та літератури. Адже учениця цього класу, моя співрозмовниця, удостоїлась честі брати у ній участь. Був це кінець зими – початок весни. 
Олімпіада пройшла ніби успішно, дівчина вважала, що виступила вдало. Але час летів, ніхто ніяких результатів не оприлюднював, не говорив про переможців і призерів. А моя теперішня співрозмовниця, через свою вроджену скромність, нікого ні про що не розпитувала. Мовляв, потрібно буде – скажуть.
А між тим настала пора екзаменів, отримання атестатів зрілості і, як годиться, – випускного вечора, вступу до вишу. Вступила, куди задумала, як кажуть, без проблем.
Непомітно настала осінь, розпочався навчальний процес. Новий колектив, нові знайомства, нові предмети. Вирішені всі побутові питання. Мрія збулась.
Але якось на вихідні приїхала додому. І треба ж такому  статися, що раптом зустріла директорку школи. Розпашілу, веселу, бо в однієї з колег був день народження. Зав'язалася розмова про те, про се, про радість і гордість за випускників, які продовжують  навчання тощо. І зненацька – як грім на голову:
– А ти знаєш, що в обласній олімпіаді ти зайняла друге місце? Все якось забувала тобі сказати.
Німа сцена. Можна собі уявити, що в ту мить коїлося в душі дівчини. Горло перехопив спазм, на очах виступили сльози. Таке їй не могло приснитися в найстрашнішому сні. Розвернувшись, хотіла швидше втекти з того місця, але ноги були ніби ватяні. 
Поволі побрела, тамуючи душевний біль, додому. Адже призове місце, про яке їй ніхто нічого не сказав, дало б можливість  вступити на філологічний факультет без іспитів…І невідомо, як би склалася подальша доля юної обдарованої дівчини, коли б не "забудькуватість" педагогів. А хіба б недодало бій настрою й натхнення, якби  те повідомлення озвучили на випускному вечорі, щиро привітали?
Не буду детально розповідати подробиці нашої подальшої розмови, де основними були запитання без відповідей: "Чому? Навіщо? А що було б?..."  і т.д., і т. п. І головне: "Що це – підлість, помста, халатність чи професійний злочин?".
Сьогодні винуватців, причетних так чи інакше до того інциденту, вже немає на цім світі. "І зла на них я не тримаю, – зізнається співрозмовниця. – Але образа в душі залишилась на все життя".
Цієї розповіді, можливо, й не було б, якби моя землячка не захотіла  вилити душу, бо забути свою моральну  травму не може до цих пір. Звичайно, говорили не тільки про це, бо часу для спілкування  мали вдосталь. Найперше болить наша спільна біда – війна, яку путін по-бандитськи розв'язав проти українців. Говорили  і про сімейні справи, і  про роботу. На закінчення я попросив послухати й об'єктивно оцінити мого нового вірша. Вона погодилася, уважно вислухала, і  тут я побачив в її очах…сльози. Знову німа тиша.
У ту мить співрозмовниці згадалися, мабуть, шкільні роки, коли сама писала хороші вірші, оповідання. Через деякий час, вгамувавши біль у серці,  похвалила мої поетичні рядки, хоча я відчував, що думає про своє минуле і оте "якби?..".
l
Зустріч, про яку розповів, викликала у мене бажання поділитися спогадами про своє шкільне життя. Воно було в мене непересічне, адже довелося навчатися в чотирьох школах. У результаті реорганізації  восьмирічки в рідному селі Заприп'ять  у початкову школу, я вдома встиг  закінчити  лише п'ять класів. Шостий закінчив у Щедрогірській середній школі, сьомий – восьмий – у Залухівській восьмирічці, а дев'ятий – десятий – у Межиситівській середній  школі Ратнівського району.
Так от, починаючи з "азів" мого шкільного життя, з моєї першої вчительки Ніни Ничипорівни, молоденької випускниці педагогічного училища, яка вкладала в нас всю свою душу і все своє педагогічне вміння, за що ми її просто обожнювали, я зберіг високу повагу до вмілих і знаючих педагогів, які працювали у той час. 
Тільки  хороше  можу сказати і про педагогічний колектив Щедрогірської десятирічки на чолі з директоркою Вірою Іллівною Середюк, і педагогічний колектив Залухівської восьмирічки на чолі з директором Антоном Антоновичем Медведчуком, а також і педагогічний колектив. Межиситівської  середньої школи на чолі з директором  Максимом Петровичем Приймачуком.
Про один епізод, пов'язаний з Максимом Петровичем, хочу згадати, аби ви краще зрозуміли, які люди нас вчили. Директор викладав історію. Як і годиться, розповідав  про  "загниваючий капіталізм", який ось-ось відкине копита, про експлуатацію трудящих  при капіталізмі, про світову  пролетарську революцію, а також про те, що ми, семикласники, впевнено крокуємо до світового майбутнього – комунізму, що радянські діти – найщасливіші у світі тощо. Зрештою, про це говорили  на кожному кроці, в кожній газеті, кожній теле- і радіопередачі. Не знаю, чи всі вірили у ті "казки", але так було.
Одного разу Максим Петрович сказав на уроці  таке, у що я не повірив (та й не тільки я). Мова йшла про підкорення  Космосу, найсучасніші відкриття в галузі науки і техніки,  передові  технології.
І ось директор, звертаючись  до нас, раптом мовить: "Ви, шановні учні (з наголосом на останній  букві), обов'язково доживете до того часу, коли будете бачити один одного в телефонах".
Всі ми так і завмерли. Адже в той час  (1975 р.) і дротових телефонів було обмаль, а тут – такі фантазії. Про що він говорить?
Виявилося, однак, що Максим Петрович мав цілковиту рацію, і ми в цьому тепер переконалися. Ось що  значить, коли тебе навчала розумна, мудра, далекоглядна Людина, а до того – ще й високоморальна, яка ніколи не вчинила б так, як  вчинила  директорка, про яку написав вище. Хочеться  вірити, що подібного сьогодні немає, бо вчительська спільнота у нас – справжні сівачі розумного, доброго, вічного. Їм  в умовах воєнного стану працювати і нелегко, і непросто. Тим більше  потрібна турбота  про них з боку держави, а з їх боку – увага й терпіння у ставленні до учнів.
Тож просімо Бога допомогти Україні швидше перемогти ворога для того, щоб навчання в закладах освіти проходило під мирним небом, у чистих, світлих приміщеннях – де відбудованих після деокупації, а де – в оновлених і належно облаштованих.  Бажаю усім школярам і студентам   успіхів у навчанні, здійснення найзаповітніших мрій і задумів!
А на завершення адресую і шкільній молоді, і  педагогам, і батькам слова геніального Тараса Шевченка:
…Учітеся, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь...
Василь КОВЧ.
с. Гута.
Ковельського району.
l
Від редакції: прагнучи повідомити читачам газети більше інформації про  події, згадані нашим громадським дописувачем Василем Ковчем з Ратнівщини, поцікавилися, що ж пишуть про героїв його розповіді інші ЗМІ. Ось які дані розшукали.
"Їх праця стала династичною" – це заголовок нарису із газети "Ратнівщини", де сказано, зокрема, таке:
"Доброю традицією у Межиситі стало наслідування  праці педагогів. Більшість теперішніх вчителів закладу – випускники цієї ж школи, а частково вони діти й  онуки вчителів. Безперечними корифеями на цій ниві є члени сім'ї колишнього директора школи Максима Приймачука. Розпочавши свою діяльність у далеких 40-х роках, він майже пів століття  сіяв в дитячих душах розумне, добре, вічне. Дивлячись  на батька, переживаючи з ним усі шкільні радощі й негаразди, шлях вчителя обрали й  дочки – Ольга  та Галина. Ольга свою долю поєднала з молодим вчителем фізики  Миколою Солдатенком, а їхні діти – В'ячеслав та Наталія – стали вчителями фізкультури й історії".
До речі, Максима Приймачука на посаду директора школи призначили у 1954 році. На цій посаді він працював до 1977 року. Нині тут працює Межиситівський ліцей Самарівської сільської ради Ковельського району. (на архівних світлинах бачите його приміщення і членів педколективу).

Шановна редакціє, шановні читачі! Те, що я хочу написати в першій частині листа, декому  може здатися не те, що недоречним, а просто небажаним напередодні нового навчального року. Але я особисто так  не вважаю, бо далі мова піде саме про школу, про стосунки між педагогами та учнями, про значення взаєморозуміння між ними.

Своїми думками вголос я не маю ані бажання, ані наміру очорнити  усю освітянську спільноту, абсолютно не сумніваючись в порядності переважної більшості педагогів. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 248
Читати далі
31.08.2023

редВручено нагороду

Напередодні Дня Незалежності України до редакції газети “Вісті Ковельщини” завітав голова  Волинської обласної організації Національної спілки журналістів Михайло Савчак.
Пан Михайло вручив редактору газети Миколі Вельмі Почесну грамоту Волинської обласної ради. Як сказано у ній, нагорода – за високий рівень професійної майстерності, відданість справі, вагомий особистий внесок у розбудову місцевого інформаційного простору, розвиток демократії і свободи слова.
Михайло Савчак привітав колектив з Днем Державного Прапора України і Днем Незалежності України, побажав нових творчих успіхів, а головне – ще активніше працювати на інформаційному фронті, словом і ділом сприяти Перемозі українського народу над рашистськими окупантами.
Микола Вельма подякував за високу нагороду, а також поінформував очільника журналістської спільноти Волині про стан справ в редакції, проблеми, над розв’язанням яких працюють його колеги.  
Свої думки, зауваження, пропозиції висловили  голова первинної організації НСЖУ, заступник редактора Світлана Ляшук, голова міськрайорганізації НСКУ, громадський дописувач, Почесний громадянин міста Ковеля Анатолій Семенюк, завідувач відділу редакції “Вістей Ковельщини” Світлана Троцюк.
Наш кор.
НА СВІТЛИНАХ: під час вручення Почесної грамоти Волинської обласної ради; фото на пам’ять – Михайло Савчак в колі ковельських колег.
Фото Ганни Яворської.

Напередодні Дня Незалежності України до редакції газети “Вісті Ковельщини” завітав голова  Волинської обласної організації Національної спілки журналістів Михайло Савчак.

Пан Михайло вручив редактору газети Миколі Вельмі Почесну грамоту Волинської обласної ради. Як сказано у ній, нагорода – за високий рівень професійної майстерності, відданість справі, вагомий особистий внесок у розбудову місцевого інформаційного простору, розвиток демократії і свободи слова.

Михайло Савчак привітав колектив з Днем Державного Прапора України і Днем Незалежності України, побажав нових творчих успіхів, а головне – ще активніше працювати на інформаційному фронті, словом і ділом сприяти Перемозі українського народу над рашистськими окупантами.

Микола Вельма подякував за високу нагороду, а також поінформував очільника журналістської спільноти Волині про стан справ в редакції, проблеми, над розв’язанням яких працюють його колеги.  

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 224
Читати далі
31.08.2023

пппп Розкажу  про свої "секрети"...

Нещодавно до мене звернувся ковельчанин, з яким знайомий давно.
– А чому б вам не написати в газеті про свої хобі, про які колись розповідали в інтерв'ю "Газеті "Волинь"? – мовив він.
– Що маєте на увазі?
– Ви казали, що захоплюєтеся городніми справами, вмієте робити добре вино…
– Так, казав. Від своїх слів не відмовляюсь. Над вашою пропозицією подумаю.
Подумавши, я вирішив: напишу. Не тільки ж політичними проблемами живе людина. Читачу цікаво знати й про інші "нюанси" нашого повсякденного буття. В умовах війни це має особливе значення. Кожному хочеться  поповнити запас харчів на зиму, потішити рідних якимись смаколиками, шоб відігнати погані думки, налаштуватися  на позитив
Але з чого почати? "Секретів" знаю чимало. Які ж  "розкрити"  в  першу чергу?  Поміркував  і…написав дещо. Це  "дещо" пропоную й читачам газети. Враховуючи, що нині літо, ділюся рецептами деяких страв і  заготовок на зиму.
Літнє рагу нашвидкоруч
Нині непогано вродили овочі. На ринку – роздолля. Були б гроші. Але гроші майже не потрібні, коли маємо своє, вирощене власними руками.
Пропоную   рецепт літнього овочевого рагу, яке зможе легко приготувати навіть кулінар-початківець. Що потрібно? Олія, кабачок, цибуля, помідори, морква, картопля, часник, капуста, овочева приправа. Ваги  і кількості не вказую – все залежить від того, скільки осіб буде за столом.
Починаємо з того, що на добре нагріту сковорідку ллємо олію і закидаємо у неї дрібно порізану цибулю. Коли підрум'янилася, додаємо картоплю і  моркву (теж порізані на кубики). Їх потрібно починати готувати першими, бо тверді.
Далі шинкуємо трохи капусти, нарізаємо шматочками помідори  (одного чи два), а також порізаного кабачка  (можна  половину). Для смаку додаємо часник (теж подрібнений). Рагу слід тушкувати доти, доки картопля і морква не стануть м'якими. На завершення посипати приправою, посолити і поперчити. За бажанням, можна додати трохи  шампіньйонів. Тушкувати  слід поволі, при потребі – додати трохи води.
Смачного!
Салат із молодої  капусти
Цей салат дуже смачний, але бажано капусту брати молоду, не тверду. Для початку  її  шинкуємо, тоді додаємо дрібно нарізану цибулю, натерті моркву і яблуко (небагато!). Все перемішуємо руками – так, щоб капуста пустила сік.
Додаємо олії, солимо (в міру). Оцет (небагато) наливаємо в чашку або склянку, старанно розтираємо з невеликою кількістю цукру, вливаємо в миску із салатом. Можна трохи поперчити.
Ще раз все старанно перемішуємо і ставимо в холодне місце хвилин на 30-40.
Салатом можна смакувати як окремо, так і з гарніром, який  ви любите.
Квашені помідори 
з морквою 
і яблуками
Помідорів цьогоріч вдосталь – як завізних із Одещини й Закарпаття, так і вирощених у домогосподарствах. Отож, зимовий запас може вийти солідний.
Звичайно, рецептів квашення томатів є багато. Але я поділюся тим, якого "позичив" у ковельчанина Богдана Дяківа – тямущого і умілого господарника, кухаря, як кажуть, від Бога.
Для заквашування потрібні помідори (бажано не перезрілі), яблука (різних сортів, але найкраще – пізніх, наприклад, антонівки), морква (терта). Квасити слід або в дерев'яній бочці, або в емальованій каструлі, або в поліетиленовій ємності. Розсіл робимо за смаком – сіль, трохи цукру (небагато!), прянощі (листя вишні, хрону, смородини, кріп та ін.).
Прянощі вкладаємо на дно, на них – шар яблук, потім – шар моркви і шар помідорів. І так пошарово, аж доки не заповните ємність. Зверху знову кладемо прянощі, накриваєте чистою полотниною, кладемо кришку від каструлі  або бочкову дерев'яну кришку і притискаємо камінчиком або банкою (відром) з водою – залежно, яка у вас ємність.
Результат ваших трудів буде пречудовий: отримаєте квашені яблука неповторного смаку і пресмачнющі помідори. Морква додасть приємного запаху, кольору й смакового "шарму". Це воістину кулінарний шедевр, який потрібно обов'язково вживати. Адже ніякі мариновані овочі такого задоволення  вам не подарують.
До речі, дієтологи настійливо  радять в холодну пору року вживати саме квашені помідори, огірки, яблука, капусту, які попереджають  онкологічні захворювання. Недарма ж наші предки, котрі на зиму солили і квасили різну смакоту,  хворіли рідше, довше жили – згадайте  своїх прабабусь і прадідусів.
Солені гриби
Такі гриби я вперше покуштував  у пана Рабенка, який колись  працював в агропромисловому комплексі району. Смакота неперевершена!
Що  потрібно? Найперше – гриби: рижики  (найкраще!), грузді, опеньки, хоча можна й білі, лисички, маслюки. Їх слід старанно помити, очистити від бруду,  в разі потреби розрізати, видаливши корінці.
Вище я написав, що найкраще солити рижики. Річ у тім, що їх не потрібно попередньо відварювати, а можна солити сирими. Для цього підберіть посудину, залежно від кількості грибів (тільки не металеву!), хоча можна й емальовану каструлю. На дно покладіть трохи прянощів, але небагато, додайте кілька горошин чорного перцю, лавровий листок.
Далі вкладайте щільно рижики в ряд, соліть їх в міру, потім – знову ряд грибів, знову соліть, і так – до верху ємності. Води не потрібно  –  рижики  самі пустять сік. Зверху накрийте  полотниною і чимось притисніть. За 2 - 3 тижні гриби готові. З них можна робити окрему закуску або подавати на стіл з картоплею.
Можна гриби ще солити, попередньо відваривши, але я цього не практикую. Зберігати соління потрібно в холодному місці.
Юшка (уха) без "прибамбасів"
Знову ж таки, рецептів рибної  юшки, або ухи, дуже багато. Мій простий і, як кажуть друзі та родичі, не найгірший, а, може, й найкращий.
Риба може бути будь-яка, але тільки не щука! Її слід акуратно почистити, порізати на шматки. Ще потрібні картопля, морква, цибуля, лавровий  листок, приправа (як правило використовую готову, придбану або в супермаркетах, або на ринку).
Рибу,  нарізану на невеличкі шматочки, картоплю і моркву, цілу цибулину, поділену на 4 частини і не до кінця розрізану, кидаю в казан (найкраще на свіжому повітрі розвести вогнище, якщо є така можливість). Додаю лаврові листочки і доводжу до кипіння, акуратно знімаючи шумівкою все зайве. За хвилин 15 до завершення варіння всипаю приправу, додаю трохи перцю, солю і вливаю грамів 100 доброї домашньої горілки.
Про готовність ухи суджу по картоплі і моркві - якщо вони м'які, то можна знімати з вогню. Безперечно, найкраще вживати з чорним хлібом і  "ста грамами", якщо дозволяє здоров'я.
ВДВ, або вельми добре вино
Ну й, нарешті, останній на сьогодні мій "фірмовий" рецепт вельми доброго вина (ВДВ). Повинен сказати, що вино можна робити з будь-яких ягід або фруктів. "Методика" його виробництва  універсальна. Які ж складові успіху?
По-перше, сировина (ожина, виноград, смородина, порічки, яблука, груші, сливи і т.д., і т.п.). Одразу  попереджаю: в жодному разі їх мити не можна!
По-друге, перероблена маса (відтиснути  руками, пресом, м'ясорубкою тощо).
По-третє, тепла вода, засолоджена цукром. Пропорцій не даю, бо є різний цукор і різні ягоди та фрукти. Керуйтесь своїм смаком!
По-четверте, посуд для вина – в жодному разі не металевий! Це може бути  емальована каструля, пластикова або дерев'яна бочка,  бідон і т. д.
Коли ви все це підготували, перероблену масу, або сусло, вливаєте в ємність, додаєте засолоджену воду (приблизно стільки, скільки є сусла), накриваєте кришкою і ставите бродити на 3-4 дні в тепле місце.
Після первинного бродіння сусло проціджуєте  (в зручний для вас спосіб), пробуєте на смак, додаєте в разі потреби цукор, а очищене  вино переливаєте в бутлі, закриваєте їх спеціальними кришками і розміщуєте знову в теплому місці. Це  вже буде друге бродіння, яке може тривати до  6 місяців. Найшвидше, до речі, "достигає" ожинове вино. Якщо у бутлях вино "грає" погано, додайте трохи родзинок.
Готовність  напою відзначають за його кольором: якщо воно повністю очистилося, а сусло осіло на дно, вино готове. Акуратно, за допомогою гумових шлангиків  перелийте його у пляшки або банки, закоркуйте  й поставте на дозрівання.
Вельми добрим вино буде тоді, коли милуватиме око прозорістю, гарним кольором, приємним смаком   (не надто солодким і не надто кислим).
Вино, звичайно, не горілка. Люблять його головним чином жінки, які розуміються  в цих вишуканих і пікантних напоях. Тож нехай у кожного з вас вино вдасться на славу, а питимемо його тоді, коли вже святкуватимемо Перемогу.
Дай, Боже, щоб так сталося якнайшвидше!
Микола ВЕЛЬМА.

Нещодавно до мене звернувся ковельчанин, з яким знайомий давно.

– А чому б вам не написати в газеті про свої хобі, про які колись розповідали в інтерв'ю "Газеті "Волинь"? – мовив він.

– Що маєте на увазі?

– Ви казали, що захоплюєтеся городніми справами, вмієте робити добре вино…

– Так, казав. Від своїх слів не відмовляюсь. Над вашою пропозицією подумаю.

Подумавши, я вирішив: напишу. Не тільки ж політичними проблемами живе людина. Читачу цікаво знати й про інші "нюанси" нашого повсякденного буття. В умовах війни це має особливе значення. Кожному хочеться  поповнити запас харчів на зиму, потішити рідних якимись смаколиками, шоб відігнати погані думки, налаштуватися  на позитив

 

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 202
Читати далі