Поштовхом до запровадження рубрики «Запитай у Вельми…» деякий час тому стали слова одного з читачів газети, котрий якось сказав: «Вельма знає все. Отож, прошу мені відповісти на такі запитання…». І далі той чоловік «навантажив» мене низкою проблем, які сам не міг розв’язати.
Я, звичайно, постарався, в міру своїх сил та можливостей, задовольнити прохання читача, після чого згадана вище рубрика періодично з’являється на шпальтах видання. Вона засвідчує факт: люди хочуть дізнаватися про те, що відбувається довкола, не лише зі слів офіційних осіб, а й із журналістських коментарів та роз’яснень.
Однак, зізнаюся чистосердечно, сьогодні стало важче коментувати деякі звернення людей, бо я не можу задовільнити їх цікавість повною мірою. На те є багато причин, про які говорити не хочу, але запевняю: кожне ваше звернення я аналізую, досліджую і намагаюсь свою точку зору з приводу порушеної теми відверто висвітлити. Роблю це й сьогодні, хоча не впевнений, що моя інформація всіма буде сприйнята однозначно.
l
Отож почнемо. Василь Дмитрук із Ковеля подякував редакції за статтю «60 років тому: «спецоперація» Кремля», з якої він дізнався багато нового і водночас йому невідомого. Водночас попросив пояснити, чому у 60-их роках минулого століття взагалі виникла ситуація, коли проблема пам’ятника Тарасу Шевченку стала міжнародною і досить гострою?
Справа у тому, пане Василю, що події того періоду історії людської цивілізації були настільки драматичні, що іноді нагадували гостросюжетні пригодницькі фільми. Не минало року, щоб якась надзвичайна ситуація не ставила світ на грань катастрофи. Звернемося до фактів.
1961 рік. Виникла так звана “Берлінська криза”, яка тривала з червня по листопад. Причиною став ультиматум тодішнього очільника радянського союзу Микити Хрущова з вимогою вивести західні війська з Берліна до кінця року. В протилежному випадку москва погрожувала підписати двосторонню мирну угоду зі Східною Німеччиною, що унеможливлювало б перебування там американських, британських і французьких військ.
У відповідь президент США Джон Кеннеді оголосив про план збільшення військових озброєнь і кількості західних вояків. Це, однак, не зупинило вояччину срср, які разом із владою Східної Німеччини 13 серпня 1961 року оголосила про будівництво так званої “Берлінської стіни” і заборону східним німцям втікати до Західного Берліна.
Незважаючи на те, що США спрямували до Європи 8 тактичних підрозділів військової авіації (216 літаків) і 140 резервістів, комуністичні уряди срср і ндр від своїх намірів не відступили. Розпочався затяжний період “холодної війни”.
1962 рік. “Карибська криза”, спричинена спробами того ж Микити Хрущова розмістити на Кубі радянські ракети середньої дальності, здатних нести ядерні заряди. Тільки дивом, завдяки витримці і дипломатичному хисту Джона Кеннеді та вимушеній поступливості Микити Хрущова вдалось уникнути термоядерної війни (до речі, у Ковелі є ще свідки тих драматичних подій, про які наша газета писала декілька років тому).
1963 рік. Вбивство президента США Джона Кеннеді, таємницю якого не розгадано до цих пір. У той день під час проїзду центром Далласа (штат Техас) у відкритому автомобілі глава найпотужнішої держави світу був смертельно поранений і через пів години помер. Новим президентом США став віце-президент Ліндон Джонсон. Джону Кеннеді було 46 років. Це – наймолодший американський президент, католик за віросповіданням, який вперше в історії був обраний на таку високу посаду.
Але не тільки драматичними міжнародними подіями запам’яталися людям старшого покоління 60-ті роки. Надзвичайних ситуацій, подій, як-то кажуть, вистачало і в радянському союзі. Одна з них – трагедія у місті Новочеркаську Ростовської області (росія). 2 червня 1962 року тут військові за командою тогочасного компартійного керівництва розстріляли демонстрацію робітників, що виступили проти підвищення цін на продукти, зокрема, м’ясо, масло, рибу, борошно тощо. Про той акт варварства ми, тогочасна молодь, чули лише “краєм вуха”. Переважно – із передач “Голосу “Америки” та “Радіо Свобода”, які нещадно “глушили”.
За офіційною статистикою, загинуло 26 і поранено 39 чоловік. Пізніше за рішенням верховного суду ррфср розстріляли ще 7 осіб, 105 – ув’язнили. У 1996 році всіх їх реабілітував тодішній президент росії Борис Єльцин. Події у Новочеркаську стали суворими застереженням тим, хто думав, що “хрущовська відлига”, як її тоді називали, відкриває шлях до демократії і свободи.
Марні надії! Так, прихід до влади Микити Хрущова, засудження компартійною верхівкою культу особи Сталіна дещо послабив режим, спричинив так званий рух “шістдесятництва”, в результаті якого відбулися деякі зміни в політичному, літературно-мистецькому житті країни, поверненні з небуття імен людей, які були невинно репресовані. Але вже наприкінці вересня 1965 року органи держбезпеки урср за вказівкою з москви провели низку арештів учасників дисидентського руху. Почався новий етап репресій.
Щоправда, у той час Хрущова вже при владі не було – його усунули з посади в результаті заколоту в політбюро цк кпрс 1964 року. Керувати країною змовники доручили Леоніду Брежнєву.
Ми так детально розповіли про ситуацію в 60-их роках минулого століття, щоб читач краще зрозумів підґрунтя непересічної події, яка влітку 1964 року відбулася майже одночасно у Вашингтоні і москві: тоді, крім інших форм протистояння у світі, штучно створили ще одну, яку деякі історики назвали “війною пам’ятників”.
На жаль, сьогодні протистояння між США і росією не тільки не зменшилося, а навпаки – загострилося. Причина та ж, що і в 60-их роках: кремль хоче нав’язати світовому співтовариству своє розуміння міжнародних стосунків, де домінує не сила закону, а закон сили. В цьому – одна з причин широкомасштабного вторгнення путінських військ в Україну. Бачимо, що історія вчить тому, що не вчить нічому.
l
Друге звернення, яке редакція отримала нещодавно, теж стосується історії. Ось що написав Василь Токарчук, надіславши листа на нашу електронну пошту:
“Добрий день!
Третій рік повномасштабної окупаційної війни раші проти України. І до цього часу в Ковелі є вул.брестська...
Це – увіковічнення міста брест країни-агресорки до України.
Сьогодні білорусь визнали посібницею раші у війні проти України. З її території 24.02.2022 р. почалося повномасштабне вторгнення військ раши.
На неодноразові звернення з цього питання влада м. Ковеля не хоче провести роз’яснювальну роботу серед населення щодо необхідності змінити назву цієї вулиці міста. Нам кажуть, що названа ця вулиця за напрямком дороги. Так, але в тому напрямку є наші українські – Ратне, Стара Вижівка.
Прошу вас порушити це питання в газеті “Вісті Ковельщини”. Увіковічнювати вороже місто – це неповага до пам’яті тих, хто віддав і віддає за Україну найдорожче – своє життя, і тих, хто сьогодні зі зброєю в руках її захищають.
Дякую за розуміння!
В. Токарчук”.
l
Одразу скажу, що повністю згоден із паном Василем Токарчуком. Вулицю Брестську давно пора перейменувати, і не тільки з тих причин, які називає автор, хоч вони – найголовніші! Річ у тім, що білоруський Брест – це фактично українське місто, яке має історичну назву Берестя. Тому логічно було б вулицю назвати Берестейською, і на цьому питання вичерпати.
Нагадаю, що Вікіпедія стверджує незаперечну істину: «Берестя, Брест – місто на південному заході республіки білорусь, адміністративний центр Берестейського району Берестейської області». Вичерпно і конкретно.
Таким чином, перейменувавши Брестську на Берестейську, ми нагадаємо лукашенцівцям історичні факти, з якими не варто сперечатися: Берестя – місто українське.
Для обґрунтування цієї точки зору проведу мініурок лікнепу (ліквідації неписьменності). Як засвідчують історичні джерела, Берестя – одне з найдавніших міст Галицько-Волинського князівства та Київської Руси-України. В пізніші часи події там відбувалися різні, адже точилися війни між Литвою, Польщею, росією, до яких безпосередній стосунок мала Україна.
Знову ж таки Вікіпедія нам нагадує, що згідно з ухвалами Берестейського миру (9 лютого 1918 року) до складу Української Народної Республіки увійшли Берестейшина, Холмщина і Підляшшя. В березні 1918 року у складі УНР було утворене Холмське губерніальне староство (губернія), адміністративним центром якого стало Берестя. В ньому активно діяли українські патріотичні організації, виходили газети «Рідне слово», «Мир», «Вісник Холмського губерніального староства». 1 грудня 1918 року відбувся установчий з’їзд української «Просвіти».
Незважаючи на те, що в лютому 1919 року в Берестя увійшли польські війська, позиції українства залишалися досить сильними. У 1920 році в місті базувалось 6-та Запасна бригада Армії УНР, знаходився табір інтернованих вояків УГА (Української Галицької Армії).
За польської влади активно працювали «Просвіта», «Сельсоюз», «Сельроб», Волинське українське об’єднання Союзу Українок. Коли влада перейшла до кайзерівської Німеччини, життя української громади тривало, підтвердженням чому – діяльність Українського допомогового комітету, часопису «Наше слово». В роки Другої світової війни місто належало до Берестейського надрайону («Круча») Берестейського окружного проводу ОУН. 1943 року саме в Бересті німці розстріляли українських громадських і політичних діячів Гайового, Тарасюка, Пантелевича.
У повоєнні роки, коли білорусь, як і Україну, окупувала москва, наші земляки зробили вагомий внесок в економічний і соціально-культурний розвиток сусідньої республіки.
Звичайно, сьогодні ніхто не ставить питання про повернення Україні її колишніх територій. Але в тому разі, коли перейменуємо вулицю Брестську на Берестейську, то ще раз нагадаємо сусідам, що не все так просто і однозначно, як стверджує білоруська влада і її слухняні пропагандисти. І не варто їм нагнітати пристрасті в білорусько-українських стосунках, як це дехто робить сьогодні, бо кожна дія викликає протидію. А це дуже небезпечно в час російсько-української війни, до якої путін втягнув і білорусь.
Микола ВЕЛЬМА.
На продовження теми
Цими днями я звернувся з приводу проблеми з перейменуванням вулиці Брестської до відділу містобудування і архітектури міськвиконкому. Його начальник пані Людмила Мурай надіслала мені копію відповіді Василю Токарчуку, яку пропоную увазі читачів газети:
“Ваше звернення щодо перейменування вулиці Брестської було розглянуто на засіданні топонімічної комісії з присвоєнням назв вулицям, провулкам, бульварам, майданам на території Ковельської територіальної громади.
Інформуємо, що назва вулиці Брестської не належить до топонімів, які підпадають під дію Закону України “Про засудження та заборони пропаганди російської імперської політики в Україні і декомунізацію топонімів.
Комісією рекомендовано вулицю Брестську не перейменовувати, так як це одна із історичних назв вулиць, які збереглися у місті.
Заступник міського голови Віктор Жигаревич”.
Поважаючи позицію і рішення членів комісії, котрі ухвалювали його на основі своїх переконань і вимог сучасного законодавства, все-таки насмілився висловити свою думку, абсолютно не претендуючи на істину в останній інстанції.
Микола ВЕЛЬМА.
Поштовхом до запровадження рубрики «Запитай у Вельми…» деякий час тому стали слова одного з читачів газети, котрий якось сказав: «Вельма знає все. Отож, прошу мені відповісти на такі запитання…». І далі той чоловік «навантажив» мене низкою проблем, які сам не міг розв’язати.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 73
Четвер. Мінлива хмарність, дощ. Температура 240С. Вітер північно-західний помірний.
Майже чверть століття тому у Ковелі з'явилася фірма під дещо інтригуючою назвою "Юкон", засновниками якої були молоді підприємці Юрій Семенюк і Богдан Конопацький. Наша газета постійно тримала діяльність цієї компанії в полі свого зору, регулярно інформувала про шлях до місця "під Сонцем" – українського ринку продуктів швидкого споживання.
Щастя, радості, добра, благополуччя хочемо побажати за посередництвом газети «Вісті Ковельщини» в день народження керівнику нашого господарства «Дружба», чарівній жінці Валерії Адамівні Яромчук!
ОВЕН. У середу можете багато чого досягти – не сидiть нi хвилини без дiла, але й не поспiшайте. Дiлiться своїми знаннями з тим, кому це необхiдно. Впливові люди потурбуються про вас.