Раніше на сторінках газети ви вже бачили фото щасливого сімейства Рубіновських – Андрія та Юлії. Щасливого, бо, попри випробування військовим часом, розлукою, особистими обставинами, продовжують нести світло, є люблячим подружжям, турботливими батьками та чуйними дітьми для своїх батьків.
Кожна, хоч і нетривала відпустка для Андрія, – це мов ковток свіжого повітря. Він відразу «включається» в життя сім’ї, багато часу проводить з дітьми, аби трішки полегшити турботи дружини. Дуже цінує підтримку Юлі, яка постійно з ним на зв’язку, завжди зрозуміє і розрадить, хоч і самій доводиться нелегко. Бо на тендітні плечі молодої жінки, окрім сімейної «вахти», хвилювань за чоловіка, який служить в ЗСУ і часто знаходиться на «гарячих» напрямках фронту, лягли обов’язки по догляду за хворими батьками.
Усю нашу зустріч пан Андрій не зводив погляду з дітей та дружини, які гралися в парку. «Юлічка – мій Всесвіт, мій «скарб», а діти та їх світле майбутнє – мій стимул у житті, – каже Андрій. – Я бачу, обрав правильний шлях, адже щасливі посмішки рідних під мирним небом України – це те, за що варто боротися”.
l
Йому завжди боліла доля України, тож військовий шлях розпочався ще під час АТО в 2014 році. Правда, через брак досвіду і юний вік (23 роки) його не відразу взяли до війська. У 2015 році була друга спроба, і після відбору чоловіка скерували в 25-ту окрему повітрянодесантну бригаду.
– Служити тут було за честь, адже це – елітний підрозділ ЗСУ, що відзначається високою професійністю, мужністю та відданістю своїй справі. Усі командири – «бойові», не штабні, пройшли шлях від рядового солдата. Офіцери, які тоді були зі мною в бригаді, зараз займають високі посади – це зразкові командири, командуючі ДШВ та інших бригад, морської піхоти, – розповідає пан Андрій.
Маючи певний бойовий досвід, пройшовши відповідну підготовку, він продовжив службу й після повномасштабного вторгнення окупантів на нашу землю. Але відразу наголошує, що ця війна має інший характер – жорстока і непередбачувана. А вічного ворога росію порівнює за характером з навалою диких кабанів, що прибігли на людське поле – перерили, пожерли, поспали і знов йдуть руйнувати.
– 23 лютого я побрив голову і точно знав, що буде далі, бо ж не дарма кажуть: «Хочеш миру – готуйся до війни!». Перед Новим 2022 роком я мав особисті розмови зі знайомими командирами і тихенько готувався, бо після служби в АТО внесений в першочерговий оперативний резерв. Багато хто не розумів мене й моїх застережень, намірів. Але 24 лютого почалось…
Зранку я вже був у військкоматі, записався у Ковельський батальйон тероборони, де на той час начальником штабу був Костянтин Король – «золотий» офіцер, зараз на пенсії. Моєму сину тоді було пів року, його перші кроки я бачив лише по відео в телефоні. Але по-іншому я не міг, – ділиться спогадами Андрій Рубіновський.
l
До того чоловік працював в автомайстерні на «Текілі». Його «золоті» руки дуже потрібні на війні. Та й він не може без машин, що стали частиною життя.
Його «ластівка», яку ще в 2023 році допомогли придбати (без реклами та зборів), Сергій Корсак, Сергій Фалюш, Валерій Хлап, й до сьогодні виконує важливі логістичні та бойові завдання на фронті. Андрій вдячний цим добродіям за постійну підтримку в цей важкий час.
Авто пройшло випробування разом із захисниками ЗСУ на Лиманському, Покровському, Серебрянському, Торецькому напрямках. Це місця важких і важливих боїв, де проводилась дуже ефективна робота і поставлені задачі вирішувались на сто відсотків завдяки і відповідальності керівництва, і командній єдності вояків.
Пригадує Андрій різні пригоди, пов’язані з авто – як от, наприклад, випадок біля Очеретиного: «Зловив «Град» між коліс, пробив радіатор і 15 км долав без тосолу, їхав до останнього. Машина глухла, але разом з побратимами вдалось вибратись в безпечне місце. Вже згодом в Мирнограді (біля Покровська) батько забрав авто на ремонт. Менш, ніж за тиждень, його полагодили, і знову – в стрій».
Увесь цей час до 9 липня ц. р. Андрій був у складі 100-ої ОМБр (Володимирський батальйон, мінометна батарея). У зв’язку із проблемами здоров’я змушений був перевестись в іншу бригаду – на захист неба неподалік лінії зіткнення на Сумському напрямку. Тож зараз боєць виконує обов’язки в мобільно-вогневих групах по знищенню безпілотних систем різних типів.
«До речі, останню з них напередодні відпустки, мені вдалось збити. У нас великий відсоток вдало виконаних завдань, мудрі командири та віддані своїй справі військові», – розповідає Андрій.
l
Попри вдалі операції, зрозуміло, за цей час було багато й втрат. Усіх побратимів, які загинули чи пропали безвісти, ковельчанин називає поіменно, розповідає про їх відвагу, їхні сім’ї. Серед них – як і земляки, так і воїни з інших куточків України. Усі вони – велика втрата як для родин, так і для держави, адже це щирі патріоти своєї землі.
Андрій закликає не забувати подвиг тих, хто віддав життя заради майбутнього, виховувати дітей у дусі патріотизму. Не просто нести квіти до Стели під час особливих днів, а щоденно завдячувати їм у думках і молитвах: «Наш пожиттєвий обов’язок цінувати вклад воїнів ЗСУ. Гине цвіт нації, а такі – як Олександр Філон, Максим Бурда, Єгор Лобанов, Михайло Волошук та інші Герої Небесного Легіону є гідним прикладом для наших дітей».
l
А ще пан Андрій впевнений, що запорука успіху на війні – це надійний тил. Приємно, що у нашому місті багато порядних і гідних людей серед авторитетних особистостей, які завжди подадуть руку помочі. Серед таких – В’ячеслав Шворак, Вадим Кужель, Олег Корень, Валерій Хлап, Сергій Корсак, Сергій Фалюш, Валерій Шевчик, Дмитро Колотюк, Роман Дідицький, Олена Місюра, військовий капелан Микола Канівець, отці Василь Мичко та Василь Скулинець з прихожанами та багато інших небайдужих мешканців громади, які не стоять осторонь потреб військових.
Про кожного з них пан Андрій розповідає багато доброго і від себе, і від імені інших військовослужбовців, бо ніколи не отримали відмову в допомозі – ба більше: вони самі цікавляться потребами на фронті. Особливу підтримку всі ці роки надають Віктор Дудік, Василь Савлук, Сергій Кисляк. Вони не афішують свої добрі справи, але є патріотами країни, постійно на зв’язку з військовими, допомагають дітям з особливими потребами, дбають про активне дозвілля юнацтва.
Усім захисники дуже вдячні за фінансову, моральну та молитовну підтримку.
l
Війна навчила Андрія бути мобільним та нічого не відкладати на потім. У відпустці він намагається багато встигнути – перш за все, зустрітись з рідними, сім’ями побратимів, набутись з дітьми, відправитись з синами на рибалку, яку так люблять. Улюблене місце відпочинку – природа Волинського краю, наші міські парки.
– Приємно, що місто розвивається, облаштовують зручні місця на зупинках, у парках відпочинку, озеленюють вулиці – це одразу видно після повернення. Я підтримую ці ініціативи, адже місто має жити повноцінно. Заради цього ми там, – каже залюблений у рідний Ковель Андрій Рубіновський. – Так хочеться, щоб і наша Турія «ожила». Розумію, що це не просто зробити, але вірю, що влада знайде вихід, і річка знову стане окрасою міста.
У всьому пан Андрій вбачає позитив, мріє про мир. А ще – про щасливу долю малечі, про донечку – сестричку для Дмитра і Матвія, адже дуже любить дітей. У нього велика родина: батьки, 2 сестри, 2 брати та 6 племінників.
Тож хай все збувається у Вас, пане Андрію! Дякуємо за сумлінну службу і надійний захист, Вашу активну громадянську позицію, життєву мудрість та відданість українському народу. Ви разом з іншими захисниками – щит і міць нашої країни.
Аліна РОМАНЮК.
НА СВІТЛИНАХ: Андрій Рубіновський з сім’єю та з побратимами на фоні залізничного вокзалу Костянтинівки на Донеччині.
Фото автора та з архіву військовослужбовця.
Раніше на сторінках газети ви вже бачили фото щасливого сімейства Рубіновських – Андрія та Юлії. Щасливого, бо, попри випробування військовим часом, розлукою, особистими обставинами, продовжують нести світло, є люблячим подружжям, турботливими батьками та чуйними дітьми для своїх батьків.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 362
Світлана Пащенко стала однією з двадцяти учасниць виставки «ДНК любові», що діє у Галереї мистецтв. А у книзі «ДНК любові. Код незламності та життя» написано детальніше про шлях, який довелося подолати сім’ї, до того, як вони потрапили в Ковель. Далі публікуємо цей текст. Вдячні авторам за те, що змогли словами описати жах пережитого і велику силу Любові.
У квітневі дні хочеться згадати ще одну страшну подію, коли Чорнобильська АЕС та Зона відчуження, під час повномасштабного вторгнення рф у 2022 році, знову опинилася під загрозою. Станція, що має стратегічне значення для ядерної безпеки України та світу, вперше в історії людства була окупована ворожою армією. 
Організацією, яка стала справжнім тилом для тих, чиє здоров’я підірвав «мирний атом», є Благодійний фонд «Інваліди Чорнобиля» у Ковелі. В осередку – 23 людей, серед них 10 ліквідаторів, а також потерпілі та вдови. Вже чотири роки фонд очолює Наталія Сітарова, чия енергія та небайдужість перетворили осередок на ефективний “механізм” допомоги.
26 квітня 2026 року виповнюється 40 років від дня аварії на Чорнобильській АЕС. Трагічна подія світового масштабу назавжди змінила життя і долі мільйонів людей. Героїзм та стійкість у боротьбі з невидимим ворогом виявили звичайні люди з різних міст і сіл. Їх подвиг мав надвисоку ціну – життя і здоров’я. 
Ворог продовжує кривавий розбій
Нещодавно Ковель приймав учасників обласного семінару на тему: «Публічні бібліотеки Волині: сучасні виклики та можливості». У Ковельській публічній бібліотеці зібрались директори бібліотек та керівники структурних підрозділів у сфері культури територіальних громад Волині, представники міської влади. 
або Як Конгрес Тримор’я відкрив нові можливості для Ковеля та Волині
Відомо, що Ковельщина славиться волонтерським рухом та допомогою славним воїнам Збройних Сил України. Неодноразово ми писали про діяльність спільнот чи окремих людей, які безкорисливо, але зі щирим бажанням долучаються до цієї благородної справи в ім’я нашої Перемоги. Серед таких патріотів – громада та актив Храму святого апостола Андрія Першозваного Волинської єпархії ПЦУ на чолі з настоятелем храму протоієреєм Іваном Оринчаком.
Життя – це рух, а здоровий стан опорно-рухового апарату кожної людини – запорука працездатності й гарного настрою. Усі знаємо, яким надокучливим і часом нестерпним є біль, навіть під час невеликих травм. Вивихи, переломи кісток та суглобів, розтягнення м’яких тканин, різні ушкодження – на жаль, часті явища в нашому житті, які ведуть і дорослих, і дітей в травматологію.
Раніше на сторінках газети ви вже бачили фото щасливого сімейства Рубіновських – Андрія та Юлії. Щасливого, бо, попри випробування військовим часом, розлукою, особистими обставинами, продовжують нести світло, є люблячим подружжям, турботливими батьками та чуйними дітьми для своїх батьків.