Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 11 червня 2026 №24 (13033)

Повідомлення в номер / Код незламності і любові Світлани Пащенко

21.05.2026 Романюк Аліна Петрівна
Світлана Пащенко стала однією з двадцяти учасниць виставки «ДНК любові», що діє у Галереї мистецтв. А у книзі «ДНК любові. Код незламності та життя» написано детальніше про шлях, який довелося подолати сім’ї, до того, як вони потрапили в Ковель. Далі публікуємо цей текст. Вдячні авторам за те, що змогли словами описати жах пережитого і велику силу Любові.
«Це не просто історія виживання – це літопис незламного материнського серця, що проросло крізь бетон окупації, крізь холод чужих кордонів і крізь невимовний біль втрати.
Світлана Пащенко – жінка, чия доля стала дзеркалом української трагедії та водночас гімном непереможної любові. Дев’ятнадцять років щасливого шлюбу з Володимиром були схожі на міцний і затишний дім у рідному Сватовому. Але в один день цей дім став пасткою, а небо над ним – джерелом смерті. 
Коли чоловік-військовий став на захист країни у лавах Сумської ТРО. Світлана залишилася віч-на-віч із ворогом. Бути дружиною захисника в окупації – це щохвилини відчувати холодний подих небезпеки. Коли шлях через Україну було закрито вогнем, вона зважилася на відчайдушний крок – виїзд через територію ворога. «Якщо мене заберуть – ви маєте їхати далі з бабусею», – ці слова матері були завітом і молитвою водночас.
Польща, українське Дніпро, Фінляндія, Латвія... Світ обіймав їх знижками на квитки та волонтерською допомогою, але серце запишалося там, де в окопах перебував коханий Володимир. Навіть спокійна Фінляндія не змогла вилікувати панічні атаки від дніпровських сирен, бо душа Світлани рвалася додому. Маленький Вітя ще довго засинав, накручуючи пасмо материнського волосся на пальчик – так він перевіряв, чи вона тут, чи не зникла, чи не пішла в той страшний туман війни.
У рідному Сватовому батько Світлани залишився один на один не лише з голодом, а й зі страхом, що паралізував місто. Бути родиною українського військового в окупації – це жити з невидимим тавром, яке бачили всі навколо.
Там, у вимушеній еміграції, за тисячі кілометрів, Світлана відчула, як світ навколо занімів. Потім було прохання до тітки, дорога з Луганська до Сватового і страшне підтвердження: батько пішов, а разом із ним – вірний пес і двоє котів, які до останнього подиху ділили з господарем його самотність і голод. Це була тиха, німа трагедія одного будинку, яка розірвала душу Світлани на шматки. «Цей біль міг би зламати будь-кого, міг би стати останньою краплею, але Світлана вистояла. Вона навчилася дихати крізь цей біль, бо знала: за її плечима – двоє синів, які дивляться на неї, як на єдиний орієнтир у цьому понівеченому світі».
Сьогодні, коли Світлана згадує ті повідомлення в телефоні, вона міцніше стискає руки синів. Її життя – це перемога світла над темрявою, що забрала батька. Кожна хвилина проведена з Максимом та Віктором, кожна спільна гра чи малюнок – це її відповідь війні. Вона зберегла в собі здатність любити, мріяти, що колись вони знову матимуть власний дім, мирне небо і тата, який повернеться з фронту назавжди.
Сьогодні Світлана у Ковелі. Її рятують діти. Вони – її янголи-охоронці.
«Я залишаю ці рядки як щиру материнську молитву. Нехай ніхто не дізнається ваги материнського страху, коли твоє місто стає згарищем. Ми втікали від сирен, але не втекли від любові того, хто стоїть там, де найтемніше. Бережіть свої родини. Цінуйте мить, коли можна просто обійняти рідну людину, не чекаючи днями на коротке «Я живий». Нехай ваші діти вимірюють життя сміхом, а не місяцями в окупації. Нехай небо над вами завжди буде чистим».
Світлана Пащенко – донька Героя, дружина Героя і мати майбутніх героїв. Її світло не згасло, воно просто стало загартованим, як сталь».
l
Поспілкуватись із цією дивовижною жінкою вдалось і мені. Її відкритість і щирість вражають, а історія, пронизана болем і тривогою, вразила і розчулила присутніх. Ми дякуємо Вам, пані Світлано, що не зламались і несете Любов крізь життя. Так може тільки світла душею людина. «А як інакше?» – каже жінка, яка отримала ключі він нового помешкання, у будинку для тимчасово переміщених осіб в Ковелі на свій день народження, і вважає це знаковою подією. 
Адже нова квартира – це не просто квадратні метри, а шанс на новий початок, як для Пащенків, так і для багатьох інших сімей. Це віра, що незабаром так само легко відчиняться двері рідних домівок на визволених територіях, де зберуться рідні й повернуться назавжди захисники з фронту.
Аліна РОМАНЮК.
l
На світлинАХ: Світлана Пащенко із синами  Максимом та Віктором; Віктор ПАЩЕНКО з Катаріною МАТЕРНОВОЮ, посолкою Європейського Союзу в Україні.
Фото автора та із сімейного архіву Пащенків.
1000031971Світлана Пащенко стала однією з двадцяти учасниць виставки «ДНК любові», що діє у Галереї мистецтв. А у книзі «ДНК любові. Код незламності та життя» написано детальніше про шлях, який довелося подолати сім’ї, до того, як вони потрапили в Ковель. Далі публікуємо цей текст. Вдячні авторам за те, що змогли словами описати жах пережитого і велику силу Любові.
«Це не просто історія виживання – це літопис незламного материнського серця, що проросло крізь бетон окупації, крізь холод чужих кордонів і крізь невимовний біль втрати.
Світлана Пащенко – жінка, чия доля стала дзеркалом української трагедії та водночас гімном непереможної любові. Дев’ятнадцять років щасливого шлюбу з Володимиром були схожі на міцний і затишний дім у рідному Сватовому. Але в один день цей дім став пасткою, а небо над ним – джерелом смерті. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 57
Читати далі

Повідомлення в номер / Чорнобиль: і тут був «рускій мір»

29.04.2026 Романюк Аліна Петрівна
У квітневі дні хочеться згадати ще одну страшну подію, коли Чорнобильська АЕС та Зона відчуження, під час повномасштабного вторгнення рф у 2022 році, знову опинилася під загрозою. Станція, що має стратегічне значення для ядерної безпеки України та світу, вперше в історії людства була окупована ворожою армією. 
Окупацію станції назвали актом ядерного тероризму, який змусив світ усвідомити хиткість нашої безпеки. Правда, цього разу боролися не з «атомом», а з людською жорстокістю та безрозсудливістю. рашисти грубо порушили міжнародні норми, утримували персонал, мінували територію та наразили світ на ризик, піднявши радіоактивний пил у «Рудому лісі». Станція працювала в екстремальних умовах, а персонал пережив полон та психологічний тиск. Серед тих, хто опинився в заручниках, – працівники підприємства, пожежної частини ДСНС, нацгвардійці, медики, сталкери.
Понад місяць промисловий майданчик ЧАЕС окупанти використовували як військову базу, де розміщували  військовослужбовців і техніку. Це місце було безпечне для ворогів, адже вони знали, що ЗСУ їх тут не обстрілюватимуть.
Кілька разів станція опинялася під загрозою через втрату електропостачання та обмежені запаси пального для дизель-генераторів, які виконували роль резервного джерела живлення під час перебоїв. А риття окопів та облаштування бліндажів у «Рудому лісі» свідчать лише про одне – варварській поведінці росіян немає меж. Але світ мовчав. Прихід «руського міра» в Чорнобильську зону традиційно лише «занепокоїв» світову спільноту.
Державне спеціалізоване підприємство  «Чорнобильська АЕС», згадуючи події вторгнення,  в черговий раз дякувала за героїзм персоналу, який через окупацію опинився в заручниках просто на робочому місці. Подвиг ліквідаторів 1986 року продовжився у стійкості тих, хто береже безпеку на станції до сьогодні. 
«Усвідомлюючи рівень відповідальності, люди в умовах жахливого морально-психологічного тиску продовжували виконувати свої обов’язки. Замість відведених 12 годин робочої зміни персонал відпрацював понад 600 годин! А дехто залишався й довше, перебуваючи на станції аж до її повної деокупації 31 березня 2022 року. Відступаючи, рашисти взяли в полон 169 нацгвардійців, які несли службу на Чорнобильській АЕС. Деяких із них і досі, попри всі зусилля,  не вдалося повернути додому», – йшлося у дописі.
l
Ще у 2022 році у виданні «Голос України» журналіст Світлана Чорна написала про помсту «Рудого лісу» окупантам, які базувалися там, куди навіть сталкери не ризикують заходити. Далі пропоную і вам ознайомитись з її дописом:
«На цій території ґрунт під час вибуху реактора у 1986 році поглинув найбільшу частку викиду радіоактивного пилу. Тоді висока доза радіації на площі майже 10 квадратних кілометрів знищила всі дерева, здебільшого сосни, перефарбувала їх у буро-червоний колір. Ночами було видно, як мертві дерева світилися – тож без захисних костюмів заходити в «Іржавий», або як його ще називають «Червоний ліс», небезпечно.
Окупанти ж тут розводили вогнища, готували їжу, палили траву, дихаючи радіоактивним димом. Фрагменти опроміненого ядерного палива, графітової кладки, розкидані вибухом по “Рудому лісу”, зараз лежать на глибині 40-80 см, окупанти ж копали глибше, отримуючи чималі дози опромінення – зовнішнього та внутрішнього, альфа- та бета-частинками, які тепер із середини бомбардують тіла окупантів, прирікаючи кого на швидку, а кого на відтерміновану, але неминучу смерть.
Після втечі окупантів один із показників, що формує внутрішнє опромінення, яке отримали рашисти від поверхні ґрунту (бета забруднення),  у місцях заміру становив по 90 Sr, що у 160 разів перевищує норму. Навіть на самій станції у кімнатах, де жили окупанти, що збирали пісок і набивали ним мішки для захисту житла, радіаційний фон підвищений у десятки разів.
З Чорнобильської зони окупанти забрали усю розбиту техніку, яка теж отримала великі дози опромінення, – і той, хто вивозив її, ремонтував, приймав на металобрухт, також отримали велике опромінення.
«Рудий ліс» помстився путінським вбивцям – за Бучу, Ірпінь, Гостомель, Бородянку, куди вони із Чорнобильської зони виходили, аби розстрілювати міста, ґвалтувати і катувати. За викрадення системи радіологічного моніторингу, що збирала, обробляла і передавала дані щодо рівня радіації у всій зоні відчуження.  За пограбування офісів, з яких виносили комп’ютерну техніку, чайники, кавоварки, ковдри, сервізи, виделки і ложки, вантажили на свої бойові машини і вивозили, а що не вивезли – розтрощили.  За знищений чорнобильський архів, який збирався десятиліттями. 
Перша інформація про опромінення російських окупантів з’явилася на білоруських опозиційних Telegram-каналах. Там повідомлялося,  що в Гомель на семи автобусах привезли рашистів з підозрою на променеву хворобу. На думку деяких українських експертів, росія проводила у Чорнобилі спецоперацію «Сніжок-2», щоб на своїх солдатах перевірити вплив радіації. 
З іншого боку – ні рядові рашисти, ні їхні генерали (хоч як це не дивно) не мають елементарного уявлення про Чорнобильську катастрофу та її наслідки. Генерал-полковник, герой росії владімір шаманов в ефірі заявив, що розмови про опромінення російських загарбників у «Рудому лісі»  – брехня. Ці позиції, каже він, займали ще партизани у…  велику вітчизняну війну, ні у кого ніякої променевої хвороби не було. Тут уже коментарі зайві».
l
Вже не один рік триває російсько-українська війна, через що напруженою і непростою залишається робота Чорнобильської атомної електростанції. І ось знову, 40 років після катастрофи, над Україною та світом, як дамоклів меч, нависла небезпека поширення радіації.
Під загрозою – найбільший захисний купол над 4-им реактором ЧАЕС. Саркофаг, який мав стримувати радіацію десятиліттями, більше не гарантує повної безпеки. Конструкція втратила герметичність після атаки дронів у 2025 році, а ризик обвалу – зростає. 
За словами директора станції Сергія Тараканова, пряме влучання ракети чи дрона або навіть вибух поблизу — можуть призвести до руйнування саркофага, і жодних гарантій його стійкості немає. Експерти Greenpeace Україна попереджають: постійні атаки ворога не лише ускладнюють контроль ситуації всередині, а й фактично блокують демонтаж старого укриття, адже ремонтні роботи  складно виконувати в умовах війни.  
Попри це, за даними адміністрації станції, рівень радіації за межами об’єкта наразі залишається в нормі. У разі гіршого сценарію – є загроза для прилеглих міст і сіл. 
Тож, як бачимо, небезпека полягає не лише в залишках реактора, а й у потенційних техногенних чи зовнішніх впливах, зокрема й постійних ворожих атаках. «Атомний монстр» жевріє та лякає непередбачуваністю, залишаючись небезпечним на сотні років.
Підготувала Аліна РОМАНЮК.
chaes1-4У квітневі дні хочеться згадати ще одну страшну подію, коли Чорнобильська АЕС та Зона відчуження, під час повномасштабного вторгнення рф у 2022 році, знову опинилася під загрозою. Станція, що має стратегічне значення для ядерної безпеки України та світу, вперше в історії людства була окупована ворожою армією. 
Окупацію станції назвали актом ядерного тероризму, який змусив світ усвідомити хиткість нашої безпеки. Правда, цього разу боролися не з «атомом», а з людською жорстокістю та безрозсудливістю. рашисти грубо порушили міжнародні норми, утримували персонал, мінували територію та наразили світ на ризик, піднявши радіоактивний пил у «Рудому лісі». Станція працювала в екстремальних умовах, а персонал пережив полон та психологічний тиск. Серед тих, хто опинився в заручниках, – працівники підприємства, пожежної частини ДСНС, нацгвардійці, медики, сталкери.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 67
Читати далі

Повідомлення в номер / Вони були одними з перших

23.04.2026 Романюк Аліна Петрівна
Організацією, яка стала справжнім тилом для тих, чиє здоров’я підірвав «мирний атом», є Благодійний фонд «Інваліди Чорнобиля» у Ковелі. В осередку – 23 людей, серед них 10 ліквідаторів, а також потерпілі та вдови. Вже чотири роки  фонд очолює Наталія Сітарова, чия енергія та небайдужість перетворили осередок  на ефективний “механізм” допомоги.
Наталія Іванівна, вдова ліквідатора, який теж одним з перших став на захист світу від ядерного монстра. Олександр Сітаров (1956 р.н., помер у 2014 р.), працював на «швидкій». Дуже любив своїх рідних, захоплювався риболовлею. Отримавши повістку, в зону ЧАЕС потрапив у 1987 році, де перебував з травня по серпень. Виконував надскладну і відповідальну роботу. Про це свідчать архіви сімейних фото, де пан Олександр стоїть на даху реактора, з якого вручну прибирав графіт.
У подружжя народилося двоє дітей. Менший  Тарас з дружиною теж виховують двох діток та проживають у Києві. Нині чоловік стоїть на захисті нашої держави та несе службу в Краматорську.
А старший Олександр проживає разом з Наталією Іванівною. Перебування батька у радіаційній зоні та висока доза опромінення позначились на здоров’ї  сина, який з дитинства належить до осіб з інвалідністю  внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Тож саме така особиста історія пані Наталі стала поштовхом до ініціатив, яка допомагає підтримати ліквідаторів, їх родини. Жінка з особистого досвіду розуміє проблеми і потреби таких сімей. Спільно з осередком «Союз Чорнобиль України», активістами пані Наталія є ініціатором організації багатьох змістовних заходів. 
Наталія Сітарова разом із волонтером, дружиною  ліквідатора, членом громадської ради при міському голові Ніною Хілюк постійно піклуються про людей, яких торкнулася Чорнобильська трагедія. Активно співпрацюють з місцевою владою щодо отримання муніципальних надбавок на оздоровлення потерпілих. Свої пропозиції обговорюють і узгоджують з членами ГО «Союз Чорнобиль України» на чолі з Оленою Чеханюк та іншими активістами. За те, що дослухаються до їх пропозицій, вдячні міському голові Ігорю Чайці та усім членам міськвиконкому. 
– Минуло 40 років. Так, рани  на серці й душі зажили, але шрами, які по собі залишили, будуть вічним спогадом і болем тих, хто це пережив, – каже Наталія Іванівна. – Сьогодні 26 квітня – важливе нагадування про те, як потрібно ставитися до природи, навколишнього середовища, поважати тих, хто виконує небезпечні роботи. 
Нині Україна переживає нове випробування у боротьбі з рашистами. Знову гинуть молоді люди, страждають мирні жителі, які змушені покидати свої домівки, шукаючи прихистку в умовному тилу чи за кордоном. 
Особливі слова підтримки пані Наталія адресує жінкам ліквідаторів, вдовам. І ми висловлюємо вдячність їм за силу та витримку, за те, що стали надійною опорою для чоловіків у подоланні наслідків трагедії. А ще – за турботу та віру в життя, попри всі випробування. Ваші самовідданість та мужність у вихованні дітей і подоланні життєвих труднощів  заслуговують на найвищу повагу. 
Наталія Сітарова дуже творча, енергійна, активна в різних культурних і спортивних  заходах міста, про що ми неодноразово повідомляли на сторінках нашого видання. А ще вона й сама часто дописує до «Вістей Ковельщини». І сьогодні ми теж публікуємо підготовлений нею матеріал про окремих ліквідаторів та їх історію, пов’язану із аварією на ЧАЕС.
А на світлині в центрі ви бачите ліквідаторів (окремі з сім’ями): Тамару Орлову, Ніну та Сергія Хилюків, Юрія Сомського, Віктора Кудацького, вдову ліквідатора Наталію Сітарову, Ірину Дику, Віктора та Лілію Белінських, Василя Савчука, Анатолія СМаля. 
l
Одним із перших  «солдатів» Чорнобиля, який став на захист  був Микола Панасович Демидюк  (на світлині  внизу). 
Молодий 21-річний юнак у червні 1987 року отримав повістку з військкомату і був відправлений в Чорнобильську зону. 
Як згадує Микола Панасович, жили вони в наметах у селі Нова Радча, що знаходиться за 70 км від реактора. На роботу в зону ліквідатори їздили автобусом через день. Кожна група військових чекала своєї черги, щоб піднятися ліфтом на дах реактора. Працювали по 1, 2, 3 хвилини, доза радіації була смертельна. На даху розчищали завали високорадіоактивних уламків за допомогою крана та вручну прибирали графіт. І зразу заступала друга група, третя  черги...
За один день проходила величезна кількість людей. Після роботи змінювали роби та чоботи. Медики вимірювали  тиск та показники крові. Ліквідатори працювали в умовах вкрай високої радіації, із захисту були тільки свинцеві фартухи та марлеві пов’язки.
20260415_133717Організацією, яка стала справжнім тилом для тих, чиє здоров’я підірвав «мирний атом», є Благодійний фонд «Інваліди Чорнобиля» у Ковелі. В осередку – 23 людей, серед них 10 ліквідаторів, а також потерпілі та вдови. Вже чотири роки  фонд очолює Наталія Сітарова, чия енергія та небайдужість перетворили осередок  на ефективний “механізм” допомоги.
Наталія Іванівна, вдова ліквідатора, який теж одним з перших став на захист світу від ядерного монстра. Олександр Сітаров (1956 р.н., помер у 2014 р.), працював на «швидкій». Дуже любив своїх рідних, захоплювався риболовлею. Отримавши повістку, в зону ЧАЕС потрапив у 1987 році, де перебував з травня по серпень. Виконував надскладну і відповідальну роботу. Про це свідчать архіви сімейних фото, де пан Олександр стоїть на даху реактора, з якого вручну прибирав графіт.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 91
Читати далі

Повідомлення в номер / Минуле, що й досі болить

23.04.2026 Романюк Аліна Петрівна
26 квітня 2026 року виповнюється 40 років від дня аварії на Чорнобильській АЕС.  Трагічна подія світового масштабу назавжди змінила життя  і долі мільйонів людей. Героїзм та стійкість у боротьбі з невидимим ворогом виявили звичайні люди з різних міст і сіл. Їх подвиг мав надвисоку ціну – життя і здоров’я. 
Особливо глибокі шрами в душі, які ніколи не зарубцюються, – у ліквідаторів, вдів, переселенців із зони відчуження. Болі та тривоги вони розділяють між собою, адже, як ніхто інший, розуміють один одного. Створені фонди та осередки об’єднують цих людей, допомагають відстоювати права родин ліквідаторів і потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи. 
l
Громадська організація «Союз Чорнобиль України» у Ковелі є однією з таких. В осередку – 69 осіб, з них 39 – ліквідатори. Вже багато років очолює організацію Олена Чеханюк. Олена Павлівна з особистого досвіду знає про біль втрати та розуміє проблеми сімей, яких не оминула  чорна біда. Адже в молодому віці вона з двома дітьми залишилась вдовою пожежника-ліквідатора аварії. У 1987 році її чоловік, ковельчанин Петро Чеханюк, 25-річний боєць місцевої пожежної частини, брав участь у ліквідації техногенної катастрофи. 
Діяльність осередку зосереджена на соціальному захисті та підтримці родин ліквідаторів. Співпрацюючи з міською владою, тут відстоюють права та допомагають в отриманні пільг і матеріальної допомоги, відшкодуванні витрат на медичне обслуговування (за придбані лікарські засоби за пільговими рецептами, для постраждалих, віднесених до 1 та 2 категорії). 
Дякуємо активістам організації за те, що не залишаєте ліквідаторів, їх сім’ї та потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи наодинці зі своїми проблемами. 
Шановні ліквідатори та усі, кого торкнулася трагічна подія на Чорнобильській АЕС! Минуло чотири десятиліття з того дня, але Ваш подвиг не має терміну давності. Ми схиляємо голови перед Вашою мужністю, яка стала щитом для всієї планети. Завдяки Вашій стійкості маємо можливість жити. Ви йшли в невідомість, коли вогонь і радіація здавалися нездоланними, а про наслідки й гадки не мали. Ви показали, що таке справжній обов’язок, пожертвувавши власним здоров’ям заради мільйонів інших. 
Низький уклін і безмежна повага кожному, хто боровся з наслідками аварії. Вічна пам’ять тим, хто пішов у Вічність…
l
Друкуємо підготовлений Оленою Чеханюк список окремих членів Громадської організації «Союз Чорнобиль України» та короткий опис їх біографій, пов’язаних з ліквідацією наслідків катастрофи після вибуху на четвертому енергоблоці ЧАЕС. 
Головей Олександр Павлович, 16.04.1959 р. н.
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брав участь у період з 25.06 по 26.09.1987 року.
Пожежник. Забезпечував протипожежну безпеку в зоні відчуження.
Демчук Анатолій Євтухович, 12.12.1946 р. н.
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брав участь у період з 12.08 по 10.11.1987 р. Працівник міліції. Забезпечував охорону громадського порядку, вів боротьбу з мародерством у м. Прип’ять.
Апостол Алла Яківна, 14.03.1963 р. н. 
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брала участь в період з 25.05 по 6.12.1986 року.
Виконувала роботи із замірів рівнів ґрунтових вод, відбору проб води для встановлення радіоактивного забруднення у водоймах зони відчуження.
Апостол Віктор Петрович, 23.05.1961 р. н.
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брав участь у період з 25. 05.1986 р. по 26.12.1987 року.  Виконував роботи з вимірювання рівня радіоактивного забруднення водойм на території зони відчуження.
Іванюк Василь Васильович, 14.08.1958 р. н. 
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брав участь у період з 23.06 по 16.07.1986 р. Виконував роботи з будівництва автомобільних доріг у м.  Чорнобиль.
Рачинський Микола Григорович, 19.02.1961 р. н. 
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брав участь у період з 10.05 по 5.08.1986 року. Виконував роботи з дезактивації техніки у 30-кілометровій зоні ЧАЕС.
Яровий Анатолій Федорович, 15.03.1948 р. н.
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брав участь у період з16.05 по 9.08.1987 р. Машиніст автоскрепера. Виконував роботи з утилізації верхнього шару ґрунту в 30-кілометровій зоні ЧАЕС.
Якимчук Петро Лаврентійович, 1.05.1948 р. н. 
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брав участь у період з 17.08 по 15.09.1986 р. Водій автобуса. Виконував роботи з перевезення ліквідаторів на ЧАЕС.
l
В організації – значна частина й тих, хто став опорою для чоловіків, у той важкий час – вдови ліквідаторів. Серед ковельчанок це – Надія Попеско, Тетяна Тимощук, Тетяна Шавлай, Любов Римарчук, Ніна Домець, Тамара Сачук, Галина Антонюк, Олександра Омелянюк, Галина Долонько, Надія Самчук, Катерина Матвійчук, Олена Чеханюк, Ніна Бебес, Ніна Ющук, Ніна Борисюк, Надія Холончук, Антоніна Клімашевська, Віра Ляшук.
Ви є прикладом незламності, любові й відданості. Низький уклін за те, що були надійною опорою для своїх чоловіків, розділяли біль і тривоги, підтримували їх у найтяжчі хвилини. Дякуємо за збереження пам’яті про подвиг ліквідаторів, за вашу стійкість перед життєвими випробуваннями!
Підготувала 
Аліна РОМАНЮК.
НА СВІТЛИНІ:  ліквідатори аварії на ЧАЕС зліва направо: Анатолій ЯРОВИЙ, Іван ІЛЮШИК, Григорій ГОЦ, Петро ЯКИМЧУК, Микола КУХАРЧУК, Володимир МОРОЗ, Василь ІВАНЮК. 
Фото автора.
Ліквідатори26 квітня 2026 року виповнюється 40 років від дня аварії на Чорнобильській АЕС.  Трагічна подія світового масштабу назавжди змінила життя  і долі мільйонів людей. Героїзм та стійкість у боротьбі з невидимим ворогом виявили звичайні люди з різних міст і сіл. Їх подвиг мав надвисоку ціну – життя і здоров’я. 
Особливо глибокі шрами в душі, які ніколи не зарубцюються, – у ліквідаторів, вдів, переселенців із зони відчуження. Болі та тривоги вони розділяють між собою, адже, як ніхто інший, розуміють один одного. Створені фонди та осередки об’єднують цих людей, допомагають відстоювати права родин ліквідаторів і потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи. 
ххх
Громадська організація «Союз Чорнобиль України» у Ковелі є однією з таких. В осередку – 69 осіб, з них 39 – ліквідатори. Вже багато років очолює організацію Олена Чеханюк.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 69
Читати далі

Повідомлення в номер / Ворог продовжує кривавий розбій

08.04.2026 Романюк Аліна Петрівна

658217208_1386643150170237_5129124121760308324_n Ворог продовжує кривавий розбій

Вночі та зранку 1 квітня російські війська масовано атакували територію України. Вранці Луцьк ворог атакував дронами. Повітряна тривога у Луцькому районі тривала від 5:59 до 07:06 год. Перші вибухи пролунали о 6:17 год.
Президент України Володимир Зеленський повідомив: «Були влучання в суто цивільні об’єкти – росіяни знищили продовольчі склади й термінал «Нової пошти». Був пошкоджений і житловий будинок. Усі необхідні сили ДСНС України та комунальних служб залучені, щоб ліквідувати наслідки цієї атаки. Були  під російськими ударами вночі ще Дніпровщина, Житомирщина, Полтавщина, Одеська область, Харківщина та Хмельницька область. Загалом тієї ночі росія застосувала проти України 339 безпілотників, і близько 200 із них – “шахеди”».
За повідомленнями Головного управління ДСНС України у Волинській області, на місці подій працювали рятувальники, сапери, пожежні автоцистерни, спецтехніка та два пожежних роботи ДСНС. На щастя, обійшлося без постраждалих. 
Рятувальники ліквідували масштабні пожежі, які виникли на цивільних об’єктах через російські обстріли, у місті виникло сильне задимлення.  
Зокрема, вогнеборці приборкали займання на території термінала «Нової пошти» на площі 3,6 тис. кв. м, не допустивши розповсюдження вогню на адмінбудівлю. Також локалізували пожежу в складській будівлі, площею 21 тис. кв. м. У діях наших рятувальників – відповідальність і витримка. 
Унаслідок падіння уламка «Шахеда» горіла багатоповерхівка. Виконувачка обов’язків міського голови Луцька Катерина Шкльода повідомила: «Уламки шахедів потрапили на балкони багатоповерхівки, внаслідок чого відбулось займання, пожежа там була ліквідована доволі оперативно, фактично постраждало дві квартири. Ми уже сконтактували з мешканцями цих квартир, повідомили про усю  допомогу, яка може бути надана від Луцької міської ради тим, хто   постраждав від збройної агресії росії. Також після експертних висновків комісії від міської ради може бути надана допомога суб’єктам господарювання, які звернуться до нас». Пані Катерина подякувала силам ППО та усім екстреним службам, які працювали на місцях.
 Крім цього, міська рада забезпечила харчування особового складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій, які були задіяні на гасінні пожежі й тривалий час працювали над ліквідацією наслідків ворожої атаки. 
У Волинській обласній державній адміністрації висловили вдячність  Раді волонтерів та благодійників при ОДА за згуртованість і допомогу рятувальникам. На прохання допомогти із забезпеченням вогнеборців водою, вони зробили набагато більше. Об’єдналися підприємці, які оперативно надали продукти, благодійні фонди й організації, волонтери. 
«Приємно усвідомлювати, що завжди є кому підставити плече і ми лишаємось згуртованими, готовими допомогти й підтримати. Дякую кожному. Таку силу небайдужості – не перемогти», – зазначив т. в. о. начальника ОВА Роман Романюк.
У коментарях особливо щемливими були слова лучанки Віолети Фадеєвої: «Коли всі біжать від небезпеки, вони поспішають  їй назустріч. ДСНС — це люди, чиї руки пахнуть димом, а серця випромінюють неймовірне світло. Кожна врятована душа, кожен погашений вогонь і кожен розібраний завал — це їхній тихий подвиг. Дякуємо за вашу мужність, за те, що ви стаєте щитом там, де здається, що надії вже немає! Ви — наші титани без зброї, але з незламною волею».
l
Варварський обстріл Луцька ворогом – ще одне нагадування усім нам про те, що війна все ближче. Вона  загрожує небезпекою кожному населеному пункту України, його мешканцям. Про це особливо потрібно пам’ятати сьогодні, напередодні Великодніх свят. У такі дні рашисти активно обстрілюють територію нашої країни, несуть смерть, руйнування, пожежі. Тож будьмо пильними, не ігноруймо системи ППО, бережімо своє життя і життя рідних, друзів, сусідів! 
Підготувала 
Аліна Романюк.
На світлинах: вогнеборці приборкують вогонь.
Фото ДСНС України у Волинській області.
  

Вночі та зранку 1 квітня російські війська масовано атакували територію України. Вранці Луцьк ворог атакував дронами. Повітряна тривога у Луцькому районі тривала від 5:59 до 07:06 год. Перші вибухи пролунали о 6:17 год.

Підготувала Аліна Романюк.

 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 82
Читати далі

Повідомлення в номер / Бібліотечна справа – складова інформаційного “фронту”

27.11.2025 Романюк Аліна Петрівна
Нещодавно Ковель приймав учасників обласного семінару на тему: «Публічні бібліотеки Волині: сучасні виклики та можливості». У Ковельській публічній бібліотеці зібрались директори бібліотек та керівники структурних підрозділів у сфері культури територіальних громад Волині, представники міської влади. 
Окрім обміну досвідом та практичними напрацюваннями, говорили про важливу роль бібліотек в сучасних умовах, які давно перестали бути просто книгозбірнями, їхню адаптацію до цифрової ери та розширення функцій. Адже сьогодні бібліотеки – це культурний та освітній центр, простір спілкування, психологічної підтримки, місце реалізації талантів та ідей для різних вікових груп. А ще – складова інформаційного “фронту”, волонтерський осередок, який об’єднує у воєнний час спільними справами для підтримки ЗСУ.
Окрім цього, на зустрічі вперше вручили Премію імені Галини Божик «За подвижництво у розвитку бібліотек Волині», яку засновано Ковельською міською радою та ГО «Волинське обласне відділення УБА». Приємно, що першою лауреаткою стала багаторічна колега Галини Михайлівни – Ольга Бичковська (на світлині). 
Загалом на цьому своєрідному бібліотекарському форумі, який пройшов організовано, чітко, змістовно, відбулась конкретна розмова про роль  і значення книгозбірень у вихованні людей взагалі і в умовах воєнного стану зокрема. Фоторепортаж про цю подію читайте і дивіться в сьогоднішньому номері газети. 
20251111_121120Нещодавно Ковель приймав учасників обласного семінару на тему: «Публічні бібліотеки Волині: сучасні виклики та можливості». У Ковельській публічній бібліотеці зібрались директори бібліотек та керівники структурних підрозділів у сфері культури територіальних громад Волині, представники міської влади. 
Окрім обміну досвідом та практичними напрацюваннями, говорили про важливу роль бібліотек в сучасних умовах, які давно перестали бути просто книгозбірнями, їхню адаптацію до цифрової ери та розширення функцій. Адже сьогодні бібліотеки – це культурний та освітній центр, простір спілкування, психологічної підтримки, місце реалізації талантів та ідей для різних вікових груп. А ще – складова інформаційного “фронту”, волонтерський осередок, який об’єднує у воєнний час спільними справами для підтримки ЗСУ.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 229
Читати далі

Повідомлення в номер / «КОВЕЛЬ ПОРТО»: від стратегії до дії,

21.11.2025 Романюк Аліна Петрівна

IMG-20251106-WA0002або Як Конгрес Тримор’я відкрив нові можливості для Ковеля та Волині

В парку передбачені сучасні термінали для зберігання олії, паливно-мастильних матеріалів, нові товарні та митні склади, потужні зернові термінали та склади з супутньою інфраструктурою, склади мінеральних добрив та сипучих матеріалів, велика площа віддана під контейнерний термінал. 
l
Отож, пропонуємо увазі читачів газети нове інтерв’ю з Іллею КОШКІНИМ.
– Пане Ілля, минулий рік був надзвичайно плідним для «Ковель Порто». Розкажіть про те, над чим працювали та чого вдалось досягти? 
– Почати варто з найголовнішого: ми перейшли від стратегічного планування до фізичної реалізації, конкретних кроків для створення сприятливого бізнес-середовища. Дуже важливим етапом стало будівництво суміщеної колії, яка сполучає «Ковель Порто» зі станцією Ковель та відкриває «вікно» в Європу. Такі роботи вимагали значних матеріальних затрат, тож дуже вчасно для нас був прийнятий Закон «Про індустріальні парки».
За підтримки держави, яка компенсувала 50% вартості проєкту, вже завершено цей ключовий етап інфраструктурного розвитку – будівництво залізничних колій європейського (1435 мм) та українського (1520 мм) стандартів протяжністю 4,5 км. Це не просто технічне поліпшення – це фізичне відкриття нових перспектив для транскордонної логістики. Тепер маємо реальну основу для подальшого розвитку. Наразі йдуть роботи із облаштування другої черги прокладання колії.  
– Міжнародний Конгрес Тримор’я став знаковою подією для регіону. Які враження від його організації, адже такий захід відбувався вперше у нашому місті? 
– Впродовж кількох днів у межах Національної платформи «Ініціатива Трьох Морів – Україна» на Волині й у Ковелі зокрема відбувалися заходи у рамках Міжнародного Конгресу Тримор’я (3SI) «Регіони, які з’єднують Європу». Все пройшло на високому рівні. 
Дуже важливо, що у неспокійні часи випробувань України європейські  партнери підтримують нас. Приємно, що серед учасників були посли, консули, дипломати Литви, Латвії, Польщі, Хорватії – країн-учасниць Тримор’я – міжнародної, економічної та інфраструктурної формації, що об’єднує 13 держав Європейського Союзу й Україну, розташованих поблизу Балтійського, Чорного й Адріатичного морів. До роботи Конгресу долучилися представники органів влади різних рівнів, бізнесу, агенцій регіонального розвитку, громадських інституцій, науковці й експерти.
У рамках заходів делегація представників влади, бізнесу, громадськості та залізничників  побували на території «Ковель Порто». Окрім ділових зустрічей, відвідали унікальний потяг-галерею, що завітав у Ковель завдяки «Укрзалізниці» з нашої ініціативи. 
«Мистецький поїзд» у фотовиставці «Відвага нації» розповідає правду про війну в Україні через фотографії Говарда Баффетта – американського бізнесмена, філантропа і фотографа, одного з найбагатших людей планети та найвідоміших благодійників, який неодноразово виділяв кошти на потреби ЗСУ. 
Така мистецька подія нагадала усім, яка ціна життя в Україні. Вражаюча фотовиставка продемонструвала мужність та відданість українського народу, який відстоює демократію та свободу. Тож дякуємо захисникам! Їх стійкість – це наша впевненість та можливість працювати, розвивати чесний бізнес на благо людей та розвитку країни. 
– Повертаючись до Міжнародного Конгресу, хочу запитати, як він вплинув на розвиток парку? 
– Конгрес став каталізатором інвестиційної привабливості. Можна сказати, це перший захід, де ми так голосно заявили про «Ковель Порто». Презентація парку на такому рівні значно підвищила інтерес з боку європейських інституцій та потенційних інвесторів. Але найважливіше – ми отримали конкретні результати. 
Під час Конгресу підписано угоду про стратегічне партнерство між Ковельською міською радою та нашим парком. Цей документ передбачає спільну реалізацію проєктів, спрямованих на інтеграцію до європейської транспортної мережі TEN-T та Rail Baltica, і розвиток транскордонної логістики за напрямками «Ковель – Люблін – Каунас – Рига» та «Ковель – Львів – Чернівці – Сучава».
– А як щодо міжнародного визнання?
– Зацікавленість та увага міжнародних спільнот зростає. Показовим свідченням цьому є підписання угоди в рамках Конгресу з литовською компанією LTG Cargo, яка передбачає передачу тепловоза для потреб парку та розвиток співпраці у сфері транспортних перевезень. Це конкретний приклад міжнародної довіри та початок нашої інтеграції у балтійсько-європейські логістичні ланцюги. 
Нещодавно відбулась зустріч з Генеральним директором литовської LTG Cargo Егле Сіме безпосередньо у «Ковель Порто», де домовились про початок співпраці в напрямку реалізації прямого регулярного залізничного маршруту «Ковель-Каунас»  безпосередньо між їх терміналом КІТ (Каунаський Інтермодальний Термінал) та терміналом «Ковель Порто». 
– Які практичні результати вже відчуває місцева громада?
– Як зазначив міський голова Ігор Чайка, «Ковель Порто» – це нові робочі місця, додаткові надходження до бюджету та зростання інвестиційної привабливості всього регіону. Ми створюємо не просто логістичний хаб, а цілісний економічний кластер, де кожен мешканець може знайти перспективу для праці в Україні та свого професійного розвитку.
– Які плани на найближче майбутнє?
– Наша робота надалі зосереджена на кількох ключових напрямках:
n Розвиток проєктів у галузі відновлювальної енергетики та інтермодальних перевезень.
n Співпраця з ЮНІДО для реалізації принципів функціонування еко-індустріального парку.
n Співпраця з ІП «ЛЮБЛИНЕЦЬ». 
– Щодо останнього, то, як нам здається, це дуже цікавий та важливий напрямок для Ковельщини. Розкажіть детальніше, у чому полягає суть співпраці з індустріальним парком «ЛЮБЛИНЕЦЬ»?
– Наше стратегічне розташування в Ковелі, на перехресті автомобільних та залізничних магістралей з доступом до траси М07 і залізниці 1520/1435 мм. дає для індустріального парку «ЛЮБЛИНЕЦЬ» унікальну синергію у співпраці з «Ковель ПОРТО»: використовуючи той факт, що межі парків знаходяться на відстані 450 метрів один від одного, ми можемо запропонувати підключення до нашої інфраструктури: енергомережі та залізниці двох стандартів 1520/1435 мм, що на старті гарантує парку «ЛЮБЛИНЕЦЬ» зниження капітальних витрат на H” 30-40 % та прискорення реалізації їх запуску на 12-24 міс. 
Також орендна плата, яку «Ковель Порто» сплачуватиме селищній раді вже з початку 2026 року, зможе значно покращити  рівень надання комунальних послуг в громаді. Офіційна пропозиція Люблинецькій селищній раді про співпрацю надіслана. Ми також плануємо взяти участь у їхньому конкурсі з вибору керуючої компанії.
– Що б Ви хотіли сказати на завершення?
– Перш за все, хочу подякувати Сергію Тігіпку, власнику групи «ТАС», за віру в проєкт європейської залізниці в Ковелі, керівництву Мінекономіки за державну підтримку нашого проєкту, керівництву Волинської ОДА, яка дуже допомагає з координацією проєкту.  Особлива подяка – депутатам Ковельської міської ради та виконавчим органам влади міста, з якими співпрацюємо кожен день, бо разом ми будуємо майбутнє Ковеля та Волині.
l
Ілля Кошкін наголосив, що «Ковель Порто» продовжує динамічно розвиватися, реалізуючи принципи сталого розвитку та відкритості для міжнародного співробітництва. Найближчими місяцями очікуються нові угоди, які зміцнять позиції Ковеля як важливого логістичного хабу в міжнародному проєкті «Трьох Морів».
Розмовляла 
Аліна РОМАНЮК.
В парку передбачені сучасні термінали для зберігання олії, паливно-мастильних матеріалів, нові товарні та митні склади, потужні зернові термінали та склади з супутньою інфраструктурою, склади мінеральних добрив та сипучих матеріалів, велика площа віддана під контейнерний термінал. 
ххх
Отож, пропонуємо увазі читачів газети нове інтерв’ю з Іллею КОШКІНИМ.
– Пане Ілля, минулий рік був надзвичайно плідним для «Ковель Порто». Розкажіть про те, над чим працювали та чого вдалось досягти? 
– Почати варто з найголовнішого: ми перейшли від стратегічного планування до фізичної реалізації, конкретних кроків для створення сприятливого бізнес-середовища. Дуже важливим етапом стало будівництво суміщеної колії, яка сполучає «Ковель Порто» зі станцією Ковель та відкриває «вікно» в Європу. Такі роботи вимагали значних матеріальних затрат, тож дуже вчасно для нас був прийнятий Закон «Про індустріальні парки».
За підтримки держави, яка компенсувала 50% вартості проєкту, вже завершено цей ключовий етап інфраструктурного розвитку – будівництво залізничних колій європейського (1435 мм) та українського (1520 мм) стандартів протяжністю 4,5 км. Це не просто технічне поліпшення – це фізичне відкриття нових перспектив для транскордонної логістики. Тепер маємо реальну основу для подальшого розвитку. Наразі йдуть роботи із облаштування другої черги прокладання колії.  
– Міжнародний Конгрес Тримор’я став знаковою подією для регіону. Які враження від його організації, адже такий захід відбувався вперше у нашому місті? 
 
Коментарів до новини: 101
Переглядів новини: 851
Читати далі

Повідомлення в номер / «Парафіяльні павучки» – волонтери за покликом душі

06.11.2025 Романюк Аліна Петрівна
Відомо, що Ковельщина славиться волонтерським рухом та допомогою славним воїнам Збройних Сил України. Неодноразово ми писали про діяльність спільнот чи окремих людей, які безкорисливо, але зі щирим бажанням долучаються до цієї благородної справи в ім’я нашої Перемоги. Серед таких патріотів – громада та актив Храму святого апостола Андрія Першозваного Волинської єпархії ПЦУ на чолі з настоятелем храму протоієреєм Іваном Оринчаком.
«Парафіяльні павучки» – так назвали волонтерів (серед яких – староста, голова ревізійної комісії, сестри-господині, свічниці, хористи, прихожани), основною діяльністю яких стало плетіння сіток. Попри те, що наймолодшим близько 65 років, вони вправно виконують свою місію. Це не просто колектив однодумців, це – сім’я, адже стіни храму за час війни стали для них другим домом, не менш близьким і дорогим, ніж перший.
20251022_102805Відомо, що Ковельщина славиться волонтерським рухом та допомогою славним воїнам Збройних Сил України. Неодноразово ми писали про діяльність спільнот чи окремих людей, які безкорисливо, але зі щирим бажанням долучаються до цієї благородної справи в ім’я нашої Перемоги. Серед таких патріотів – громада та актив Храму святого апостола Андрія Першозваного Волинської єпархії ПЦУ на чолі з настоятелем храму протоієреєм Іваном Оринчаком.
«Парафіяльні павучки» – так назвали волонтерів (серед яких – староста, голова ревізійної комісії, сестри-господині, свічниці, хористи, прихожани), основною діяльністю яких стало плетіння сіток. Попри те, що наймолодшим близько 65 років, вони вправно виконують свою місію. Це не просто колектив однодумців, це – сім’я, адже стіни храму за час війни стали для них другим домом, не менш близьким і дорогим, ніж перший.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 201
Читати далі

Повідомлення в номер / Богдан БАЙЧУК: «Мир – наша заповітна мрія»

30.10.2025 Романюк Аліна Петрівна

20251015_142915Життя – це рух, а здоровий стан опорно-рухового апарату кожної людини – запорука працездатності й гарного настрою. Усі знаємо, яким надокучливим і часом нестерпним є біль, навіть під час невеликих травм. Вивихи, переломи кісток та суглобів, розтягнення м’яких тканин, різні ушкодження – на жаль, часті явища в нашому житті, які ведуть і дорослих, і дітей в травматологію.

У Ковельському МТМО цим відділенням завідує ортопед-травматолог, кандидат медичних наук Богдан Петрович БАЙЧУК. Сьогодні він – гість нашої газети.
l
– Богдане Петровичу, розкажіть як прийшли в медицину? Чи справдились очікування від професії? 
– Я закінчив Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця. Навчання тут було цікавим і змістовним, а коли отримав спеціалізацію, то ще більше захопився професією. Проходив підготовку в клінічній ординатурі Інституту ортопедії, закінчив аспірантуру, здобувши науковий ступінь кандидата медичних наук.  З 2008 року працюю в травматологічному відділенні Ковельського МТМО, а на посаді завідувача – з 2019 року.
Лікарі – це люди, які працюють  за покликанням. Ми потрібні хворим у різні відповідальні моменти їхнього життя, а наші знання та практичний досвід допомагають долати різні недуги та бути здоровими. 
– За роки функціонування відділення склалася висока довіра до спеціалістів-травматологів Ковельського МТМО. Чим живе колектив нині?
– Колектив відділення – це єдина команда, де все і всі взаємопов’язані, функціонують, як злагоджений організм. Близько 30 осіб задіяні в безперервній роботі. Це – професіонали своєї справи, кваліфіковані та відповідальні лікарі-травматологи дорослої та дитячої поліклінік: Василь Шворак, Ореста Єдинак, Руслан Янів, Петро Дмитрук, Ігор Гаврилюк, Іван Драган, Борис Тріхмінов; спеціалісти травматологічного пункту, де надають ургентну допомогу пацієнтам цілодобово; середній медичний персонал на чолі із старшою медсестрою Тетяною Стецюк. 
Щороку проходять інтернатуру та набувають досвіду молоді фахівці, які нерідко й залишаються працювати у нашій лікарні. Лікарі відділення Андрій Римарчук та Олександр Авсюкевич мобілізовані до лав ЗСУ.
Відділення травматології з цілодобовим травмпунктом забезпечує доступну високотехнологічну допомогу хворим із ушкодженнями та захворюваннями опорно-рухового апарату. У відділенні для кожного пацієнта розробляють індивідуальні програми діагностики, лікування та реабілітації, що включають новітні розробки в галузі ортопедії та травматології з використанням сучасного обладнання.
За останній час розширився спектр оперативних ортопедичних та травматологічних втручань і кількісно, і  якісно, і за складністю. У нас можливі всі види оперативних втручань із заміни суглобів (ендопротезування), синтезу кісток. 
Також проводимо артроскопічні (малоінвазивні та малотравматичні) втручання, зокрема, на колінному суглобі (видалення менісків, пластика зв’язкового апарату колінного суглоба). Артроскопія дуже ефективна, адже мінімізує травми, прискорює відновлення та має низький ризик ускладнень. 
– В останні роки Ковельське МТМО значно підвищило рівень медичного обслуговування пацієнтів. Нині це сучасний лікувальний заклад, де постійно дбають про зміцнення матеріально-технічної бази. Що нового з’явилось у Вашому відділенні?
– Скажу так: маємо все необхідне для роботи. Ми працюємо і розвиваємось, як і вся лікарня, що дає змогу проводити все складніші операції. На високому рівні надається широкий спектр діагностичних послуг: рентгенографія, ультразвукова діагностика, комп’ютерна томографія. Ці сучасні методи діагностики є дуже важливими в процесі лікування, зокрема, при ушкодженнях опорно-рухового апарату. 
Генеральний  директор Ковельського МТМО Валентин Вітер, адміністрація установи, весь її персонал наполегливо впроваджують в життя сучасні методи лікування, забезпечують високу якість медичних послуг для мешканців Ковельщини. Окрім того, до нас звертаються люди з Ратнівщини, Старовижівщини, Любомльщини, Шаччини, Камінь-Каширщини, Турійщини.
– Які зміни в роботі колективу сталися після повномасштабного вторгнення?
– У зв’язку з війною сфера діяльності розширилась. Окрім лікування цивільних, багато працюємо з військовими. До нас вони їдуть, як на черговий етап медичної евакуації після поранення, з різними політравмами, черепно-мозковими травмами чи травмами хребта. Лікуються чи проходять реабілітацію після перебування в прифронтових лікарнях. 
– А з якими скаргами найчастіше звертаються цивільні? Чи існує у Вашій роботі поняття «сезонність»?
– Найчастіші звернення, звісно, пов’язані із травмами, захворюваннями суглобів, кісток, м’язів, деформації кінцівок та й всім, що пов’язане з функціонуванням опорно-рухового апарату.
На жаль, ризик травмування високий протягом всього року, а не тільки взимку, як дехто думає. Так, зимою слизько, але весною і осінню люди багато працюють  на будівництвах, присадибних ділянках, а влітку активно відпочивають. Рівень нещасних випадків високий скрізь і завжди. Останнім часом зросла кількість ДТП, адже не всі автомобілісти та мотоциклісти вміло поводяться з технікою, а головне не слідують правилам дорожнього руху. 
Операційний процес доволі напружений – близько 15-20 операцій щотижня. Не всі складні, але усі відповідальні.
– Кого вважаєте наставником,  на кого  рівняєтесь у своїй роботі?
– Багато колег надихають мене своєю відданістю професії, та, перш за все, хочеться самому бути професіоналом, а це значить – постійно удосконалюватись. Спілкування з колегами – це завжди відкриття, обмін досвідом дуже цінний і пізнавальний процес. 
Лікарі відділення постійно удосконалюють свої практичні та теоретичні навички на тематичних курсах, семінарах, беруть активну участь у конференціях, симпозіумах, з’їздах та майстер-класах. Професійний розвиток – це турбота  про пацієнтів і про своє майбутнє. От і нещодавно я з колегами Василем Швораком та Орестою Єдинак відвідали конференцію у Львові на тему: «Проблеми лікування тяжкої поліструктурної травми».
– Відомо, що у Ковельському МТМО лікарі-травматологи успішно проводять ендопротезування суглобів. Наскільки складною є операція, в яких випадках проводиться та які є застереження, аби уникнути цього?
– Ендопротезування – це хірургічна операція, за якої відбувається заміна пошкодженого травмою чи захворюванням суглоба на штучний. Таке втручання проводять, коли інші методи лікування не дають результату, а біль і обмеження рухливості суттєво знижують якість життя. Допомога медиків дає змогу людині повернутися до звичної  активної  життєдіяльності. 
Наш заклад є учасником державної програми з ендопротезування, тож імпланти безкоштовні. Для цього потрібно зареєструватись в електронній черзі. Найчастіше ендопротезують кульшові та колінні суглоби. Так щорічно ми проводимо близько 100 операцій. Здебільшого показом для ендопротезування є перелом шийки стегнової кістки, дегенеративні захворювання суглобів, асептичні некрози.
Як убезпечити себе від цього? На жаль, не завжди можна уникнути дегенеративних захворювань опорно-рухового апарату, а ще є генетична схильність, спосіб життя (наприклад, через часті травми у зоні ризику є професійні спортсмени), різні шкідливі фактори, які впливають протягом всього життя. 
– Про що мрієте, Богдане Петровичу?
– Про мир. Це найзаповітніша мрія, і не лише моя. Аби живими зі служби в ЗСУ повернулися колеги, всі захисники й захисниці України. 
– Так, Вашу мрію розділяють всі українці. Дякую за розмову, за самовідданість і професіоналізм. Вам та усім працівникам Ковельського МТМО – Божого благословення, успіху і процвітання! 
Розмовляла 
Аліна РОМАНЮК.
l
НА СВІТЛИНАХ: завідувач травматологічного відділення Ковельського МТМО Богдан БАЙЧУК; колектив відділення травматології; ковельські   лікарі ортопед-травматологи на конференції у Львові.
Фото автора та 
з архіву лікарів. 
У Ковельському МТМО цим відділенням завідує ортопед-травматолог, кандидат медичних наук Богдан Петрович БАЙЧУК. Сьогодні він – гість нашої газети.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 392
Читати далі

Повідомлення в номер / Андрій Рубіновський: “Хочеш миру – готуйся до війни!”

09.10.2025 Романюк Аліна Петрівна
Раніше на сторінках газети  ви вже бачили фото щасливого сімейства Рубіновських – Андрія та Юлії. Щасливого, бо, попри випробування військовим часом, розлукою, особистими обставинами, продовжують нести  світло, є люблячим подружжям, турботливими батьками та чуйними дітьми для своїх батьків.
Кожна, хоч і нетривала відпустка для Андрія, – це мов ковток свіжого повітря. Він відразу «включається» в життя сім’ї, багато часу проводить з дітьми, аби трішки полегшити турботи дружини. Дуже цінує підтримку Юлі, яка постійно з ним на зв’язку, завжди зрозуміє і розрадить, хоч і самій доводиться нелегко. Бо на тендітні плечі молодої жінки, окрім сімейної «вахти», хвилювань за чоловіка, який служить в ЗСУ і часто знаходиться на «гарячих» напрямках фронту, лягли обов’язки по догляду за хворими батьками. 
Усю нашу зустріч пан Андрій не зводив погляду з дітей та дружини, які гралися в парку. «Юлічка – мій Всесвіт, мій «скарб», а діти та їх світле майбутнє – мій стимул у житті, – каже Андрій. – Я бачу,  обрав правильний шлях, адже щасливі посмішки рідних під мирним небом України – це те, за що варто боротися”.
l
Йому завжди боліла доля України, тож військовий шлях розпочався ще під час АТО в 2014 році. Правда, через брак досвіду і юний вік (23 роки) його не відразу взяли до війська. У 2015 році була друга спроба, і після відбору чоловіка скерували в 25-ту окрему повітрянодесантну бригаду. 
– Служити тут було за честь, адже це – елітний підрозділ ЗСУ, що  відзначається високою професійністю, мужністю та  відданістю своїй справі. Усі командири – «бойові», не штабні, пройшли шлях від рядового солдата. Офіцери, які тоді були зі мною в бригаді, зараз займають високі посади – це зразкові командири, командуючі ДШВ та інших бригад, морської піхоти, – розповідає пан Андрій.
Маючи певний бойовий досвід, пройшовши відповідну підготовку, він продовжив службу й після повномасштабного вторгнення окупантів на нашу землю. Але відразу наголошує, що ця війна має інший характер – жорстока і непередбачувана. А вічного ворога росію порівнює за характером з навалою диких кабанів, що прибігли на людське поле – перерили, пожерли, поспали і знов йдуть руйнувати.
– 23 лютого я побрив голову і точно знав, що буде далі, бо ж не дарма кажуть: «Хочеш миру – готуйся до війни!». Перед Новим 2022 роком я мав особисті розмови зі знайомими командирами і тихенько готувався, бо після служби в АТО внесений в першочерговий оперативний резерв. Багато хто не розумів мене й моїх застережень, намірів. Але 24 лютого почалось… 
Зранку я вже був у військкоматі, записався у Ковельський батальйон тероборони, де на той час начальником штабу був Костянтин Король – «золотий» офіцер, зараз на пенсії.  Моєму сину тоді було пів року, його перші кроки я бачив лише по відео в телефоні. Але по-іншому я не міг, – ділиться спогадами Андрій Рубіновський.
l
До того чоловік працював в автомайстерні на «Текілі». Його «золоті» руки дуже потрібні на війні. Та й він не може без машин, що стали частиною життя. 
Його «ластівка», яку ще в 2023 році допомогли придбати (без реклами та зборів), Сергій Корсак,  Сергій Фалюш, Валерій  Хлап, й до сьогодні виконує важливі логістичні та бойові завдання на фронті. Андрій вдячний цим добродіям за постійну підтримку в цей важкий час. 
Авто пройшло випробування разом із захисниками ЗСУ на Лиманському, Покровському, Серебрянському, Торецькому напрямках. Це місця важких і важливих боїв, де проводилась дуже ефективна робота і поставлені задачі вирішувались на сто відсотків завдяки і відповідальності керівництва, і командній єдності вояків.
Пригадує Андрій різні пригоди, пов’язані з авто – як от, наприклад, випадок біля Очеретиного: «Зловив «Град» між коліс, пробив радіатор і 15 км долав без тосолу, їхав до останнього. Машина глухла, але разом з побратимами вдалось вибратись в безпечне місце. Вже згодом в Мирнограді (біля Покровська) батько забрав авто на ремонт. Менш, ніж за тиждень, його полагодили, і знову – в стрій». 
Увесь цей час до 9 липня ц. р. Андрій був у складі 100-ої ОМБр (Володимирський батальйон, мінометна батарея). У зв’язку із проблемами здоров’я змушений був перевестись в іншу бригаду – на захист неба неподалік лінії зіткнення на Сумському напрямку. Тож зараз боєць виконує обов’язки в мобільно-вогневих групах по знищенню безпілотних систем різних типів.
«До речі, останню з них  напередодні відпустки, мені вдалось збити. У нас великий відсоток вдало виконаних завдань, мудрі командири та віддані своїй справі військові», – розповідає Андрій.
l
Попри вдалі операції, зрозуміло, за цей час було багато й втрат. Усіх побратимів, які загинули чи пропали безвісти, ковельчанин називає поіменно, розповідає про їх відвагу, їхні сім’ї. Серед них – як і земляки, так і воїни з інших куточків України. Усі вони – велика втрата як для родин, так і для держави, адже це щирі патріоти своєї землі.
Андрій закликає не забувати подвиг тих, хто віддав життя заради майбутнього, виховувати дітей у дусі патріотизму. Не просто нести квіти до Стели під час особливих днів, а щоденно завдячувати їм у думках і молитвах: «Наш пожиттєвий обов’язок цінувати вклад воїнів ЗСУ.  Гине  цвіт нації, а такі – як Олександр Філон, Максим Бурда, Єгор  Лобанов, Михайло Волошук та інші Герої Небесного Легіону є гідним прикладом для наших дітей». 
l
А ще пан Андрій впевнений, що  запорука успіху на війні – це надійний тил. Приємно, що у нашому місті багато порядних і гідних людей серед  авторитетних особистостей, які завжди подадуть руку помочі. Серед таких – В’ячеслав Шворак, Вадим Кужель, Олег Корень, Валерій  Хлап, Сергій Корсак, Сергій Фалюш, Валерій Шевчик, Дмитро Колотюк, Роман Дідицький, Олена Місюра, військовий капелан Микола  Канівець, отці Василь Мичко та Василь Скулинець з прихожанами та багато інших небайдужих мешканців громади, які не стоять осторонь потреб військових. 
Про кожного з них пан Андрій розповідає багато доброго і від себе, і від імені інших військовослужбовців, бо ніколи не отримали відмову в допомозі – ба більше: вони самі цікавляться потребами на фронті. Особливу підтримку всі ці роки надають Віктор Дудік, Василь Савлук, Сергій Кисляк. Вони не афішують свої добрі справи, але є патріотами країни, постійно на зв’язку з військовими, допомагають дітям з особливими потребами, дбають про активне дозвілля  юнацтва.
Усім захисники дуже вдячні за фінансову, моральну та молитовну підтримку. 
l
Війна навчила Андрія бути мобільним та нічого не відкладати на потім. У відпустці він намагається багато встигнути – перш за все, зустрітись з рідними, сім’ями побратимів, набутись з дітьми, відправитись з синами на рибалку, яку так люблять. Улюблене місце відпочинку – природа Волинського краю, наші міські парки. 
– Приємно, що місто розвивається, облаштовують зручні місця на зупинках, у парках відпочинку, озеленюють вулиці – це одразу видно після повернення. Я підтримую ці ініціативи, адже  місто має жити повноцінно. Заради цього ми там, – каже залюблений у рідний Ковель Андрій  Рубіновський. – Так хочеться, щоб і наша Турія «ожила». Розумію, що це не просто зробити, але вірю, що влада знайде вихід, і річка знову стане окрасою міста. 
У всьому пан Андрій    вбачає позитив, мріє про мир. А ще  – про щасливу долю малечі, про донечку –  сестричку для  Дмитра і Матвія, адже дуже любить дітей. У нього велика родина: батьки, 2 сестри, 2 брати та 6 племінників.
Тож хай все збувається у Вас, пане Андрію! Дякуємо за сумлінну службу і надійний захист, Вашу активну громадянську позицію, життєву мудрість та відданість українському народу. Ви разом з іншими захисниками – щит і міць нашої країни.
Аліна РОМАНЮК.
НА СВІТЛИНАХ: Андрій Рубіновський з сім’єю та  з побратимами на фоні залізничного вокзалу Костянтинівки на Донеччині.
Фото автора та з архіву військовослужбовця.
20250918_131455Раніше на сторінках газети  ви вже бачили фото щасливого сімейства Рубіновських – Андрія та Юлії. Щасливого, бо, попри випробування військовим часом, розлукою, особистими обставинами, продовжують нести  світло, є люблячим подружжям, турботливими батьками та чуйними дітьми для своїх батьків.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 362
Читати далі
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2026