Майдан: біль і надія
3. Михайло Гетьман: "Зберегти життя інших –було моїм головним обов'язком"
Майдан – це вища сходинка самоорганізації людської спільноти. Побут, соціальне забезпечення, оборона, захист, порядок, культура і духовність – все функціонувало тільки на основі високої свідомості кожного індивідууму. Високий патріотизм, згуртованість і самопожертва в ім'я України – це ще одне диво в рамках української ментальності.
l
Михайло Гетьман, керівник Волинського загону "майданівців", розповідає:
– Майдан ніхто не створював і не організовував. Люди вийшли з думкою про європейські цінності – жити по правді, без корупції і по Закону. Громадою визначали своїх лідерів, які брали на себе відповідальність за все, що тут діялося.
Людей, які прибували з регіонів, необхідно було розселити. Наші ковельчани і волиняни могли зігрітися і переночувати та відпочити в Будинку профспілок, КМДА, Жовтневому палаці, в офісах опозиційних партій, пристосованих підвальних приміщеннях тощо.
Палатки і намети з'явилися значно пізніше. Волинська палатка завдячує своїм "народженням" партії "Батьківщина".
Організація самооборони, нічні чергування покладались на Андрія Парубія.
Кожен зареєстрований "майданівець" знав своє місце і виконував покладені на нього обов'язки. Одні куховарили, інші прибирали сміття, треті слідкували, щоб не було хуліганів і п'яних. Все підпорядкували головній меті – повернути владу обличчям до народу і домогтися, щоб вона чула суспільство і відповідно реагувала.
l
Психологія Майдану унікальна. З одного боку – піднесений настрій, відчуття єдності, надія, мрія і віра в краще майбутнє та позитивні зміни. А поруч чатувала небезпека. Михайло Олександрович розказує далі:
– З першого дня мене сфотографували невідомі. Мобільний телефон теж постійно прослуховувався. Тобто я був занесений у спеціальну картотеку. Нагнітався синдром страху. Але, як не дивно, нічого не думав про небезпеку.
Ні зброї, ні засобів захисту не було. Якось з Ковеля я привіз бронежилет. Походив у ньому хіба що один день, і відмовився. Я розумів, що коли мої підопічні не захищені, то яке маю моральне право бути захищеним від куль більше, ніж вони?
Пізніше львів'яни нам подарували декілька касок і бронежилетів для бійців самооборони.
Наші ковельчани викупили каски у мисливському магазині і теж презентували "майданівцям". Але це була допомога більше для підняття духу, заспокоєння душі. Відчуття того, що ти не один, відігравало важливу роль.
Бо від снайперських куль ці засоби не захищали. Коли смертельна куля влучила у бронежилет мого друга Андрія, то лишилася дірка завбільшки в кулак. Якоюсь мірою, щити, шоломи і жилети захищали від травматичної зброї.
Інстинкт самозбереження, страх були поза свідомістю. В побуті, коли поріжеш палець і бачиш кров, стає моторошно.
А тут – поранені, вбиті, кров на бруківці сприймалася по-іншому. Виносити з-під куль поранених було буденним і звичним.
Кожен з нас щомиті міг бути теж пораненим чи вбитим, але якийсь вищий, священний обов'язок спонукав до дії. Кожен переживав не за себе, а за свого ближнього, друга і далекого незнайомого.
l
Чорна стіна із щитів "беркутівців", а за ними агресивна зграя "тітушок", які були готові бити, нищити і стріляти у мирних людей.
Михайло Гетьман звертає нашу увагу на аспекти цієї безкомпромісної боротьби:
– Волиняни, як і "майданівці" з інших областей країни, брали участь у пікетуванні Адміністрації Януковича, стояли на барикадах. Часто віч-на-віч йшли проти "Беркуту", загонів міліції та внутрішніх військ.
Після розгону протестувальників на Інститутській нас оточували і розбирали барикади. Хотіли відбити і забрати палатки. Нас було 40 проти 400 силовиків. Вели перемовини з командиром "беркутівців". Майор виявився людяним і пішов на поступки: віддав прапори і деякі речі побуту. Палатки, які рятували від іншого "ворога" – морозу й холоду, залишилися у нас.
Спрацювало і усвідомлення факту, що на барикадах – наші діти й навпроти за щитами теж знаходилися чиїсь діти.
Мушу щире слово подяки висловити Євгену Нищуку, теперішньому Міністру культури. Під час найбільшої агресії і протистояння він зі сцени попереджав, де найбільша небезпека, спрямовував "майданівців" у безпечні місця, застерігав від снайперів. "Туди не йдіть, небезпечно. Відступайте на іншу вулицю, біля консерваторії "тітушки" – остерігайтеся", – доносилось до нас із головної сцени.
Небезпека чатувала всюди. Страшно було бачити, як снайпери, мов на полюванні, відстрілювали беззахисних людей.
Попри все, я ставив перед собою єдину мету: люди мають залишитися цілі і неушкоджені. Зберегти їх життя – вважав головним своїм обов'язком.
Не раз доводилося стримувати людей від провокацій. Коли "беркутівців" вели через "живий коридор", багато хто хотів помститися. Але ще раз повторюсь: там були теж наші діти-українці. Вони виконували наказ, хоч часом без розуміння, який саме.
l
Кожен із нас задається запитанням: як в холод, мороз і сніг, під кулями і льодяними струменями водометів Майдан вистояв, переміг?
Михайло Олександрович переконливо стверджує, що дух справедливої ідеї непереможний:
– Ми не раз і не два ходили на "антимайдан". Як порівняти? Ті хлопці зі Сходу приїхали за гроші. Багато з них не знали, що вони роблять у Києві, кого відстоюють.
Євромайданівці вимагали жити по-справедливому, мати відповідний рівень гідності, зруйнувати систему корумпованої злочинної влади. Люди, які вийшли на Майдан, заявили на весь світ, що жити так далі не можна.
Влада і опозиція – хто більше, хто менше – сподівалися, що Майдан розійдеться. Люди не витримають довго на морозі і холоді. Страх зробить свою справу. Не відступили! Не розійшлись і вистояли!
Хочемо ми чи ні, але контроль за діями чиновників у нових структурах влади повинен бути й надалі. Герої Небесної Сотні гинули за краще європейське життя, за наше з вами майбутнє.
Хто був на Майдані, готовий знову стати в стрій і відстоювати людські цінності.
l
Майдан пройшов через серце і душу кожного українця. Але є загрози повернення в старе політичне русло. Залишилися проблеми соціального захисту і хворої економіки. Поза Майданом вирують політичні пристрасті, сепаратизм і злочинність.
Керівник волинських "майданівців" Михайло Гетьман з відстані післямайданівського відрізку часу підсумовує велику роль Майдану і проблеми, які залишилися:
– Майдан в душі кипить. Ми побачили що у нас армії боєздатної немає. Міліція обслуговувала окремо "обраних" чиновників і багатіїв. Це спонукає нас жити і працювати по-новому.
Політики намагаються використати Революцію Гідності у своїх цілях. Я з самого початку казав, що на Майдані не повинно бути партійних прапорів, а тільки державний і європейський. Ми побачили, що проблема двомовності в Україні чисто політична. Ми відчули свій програш Росії в інформаційній війні, і маємо зробити із цього серйозні висновки.
Є багато подій, які поза моїм розумінням. Домовлялися про єдину кандидатуру на посаду Президента – не спрацювало. Не розумію, хто і для чого організовував "шоу" з побиттям голови Держтелерадіо або провокації із участю Саші "Білого" в прокуратурі та інших установах. Це все використовував проти нас Путін.
Як оцінити, що Томенко, Луценко та деякі інші зрадили "Батьківщину" і перейшли до табору Порошенка?
Не сприймаю я критики влади, що стосується здачі Криму. По-перше, попередня влада зробила все, щоб не було кому і чим захищатись. А з іншого боку, сотні, тисячі невинних жертв – було б краще? Коли б у Ковель привезли десятки трун, як би це сприймалося батьками?
Майдану, хай із сльозами на очах, потрібно дякувати за те, що він показав не тільки пробудження суспільства, його нове обличчя, але й виявив ті негаразди, проблеми, болячки, які ми маємо лікувати й розв'язувати.
Аналізуючи події, які відбувалися на моїх очах, я не раз казав: "Бог був із волинянами".
Хочеться, щоб Бог допоміг нам зберегти єдину Україну і побудувати нове життя, а ми розуміли, як це зробити, і віддавали всі сили, щоб саме так сталося.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Майдан – це вища сходинка самоорганізації людської спільноти. Побут, соціальне забезпечення, оборона, захист, порядок, культура і духовність – все функціонувало тільки на основі високої свідомості кожного індивідууму. Високий патріотизм, згуртованість і самопожертва в ім'я України – це ще одне диво в рамках української ментальності.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 519