01.10.2015 Семенюк Анатолій Володимирович

DSC_0952У медичному коледжі освячено каплицю

Духовність – це внутрішній стан людини, який визначає її ставлення до життя. Зрештою, саме духовна людина є зразком моральності й інтелекту. І тим більш  прикро чути окремих людей, котрі заявляють, що у Ковелі багато церков, і більше не треба.
Від таких слів незатишно стає на душі. Адже кожне Боже слово, яке засіває нашу свідомість, – це і є зернинка любові, така необхідна у наш жорстокий час.
l
У світле свято Різдва Пресвятої Богородиці 21 вересня ц. р. у Ковельському медичному коледжі відбулася знакова подія – освячення православної каплиці в ім'я Святителя Луки. Найменування святині не випадкове. Святитель Лука, архієпископ Сімферопольський і Кримський, професор Войно-Ясенецький,  крім пастирської діяльності, присвятив себе зціленню та лікуванню хворих.
Цей дивовижний шлях, наповнений стражданнями і діяльністю в ім'я людини, визначив Творець.
В юності він проявив хист художника. На цій мистецькій стезі міг прославитися, але провидіння його привело до Київського медичного університету. Закінчив його із "відзнакою", відмовився від наукової практики і пішов працювати земським лікарем. Це йому не завадило захистити унікальну докторську працю у 1916 році в Москві і стати лауреатом престижної премії Варшавського університету.
Так сталося, що Бог покликав його на священство. Він пройшов шлях від найнижчого чину священика до постригу в ченці та висвячення у єпископи.
Комуно-більшовицька влада силувала владику відректися від священства, але він відмовився. За непокору у 1923 році був заарештований і покараний на заслання. Заслання тривало аж до 1943 року.  Тамбов, Архангельськ, Турханськ, Крайня Північ, Єнісейськ, Ташкент та інші поселення Сибіру – така широка географія заслання.
Всюди, куди б не закинула доля владику Луку, він лікував і служив Богу.
Дивно, але факт: у 1946 році за свою наукову і практичну медичну діяльність він був удостоєний Державної премії і нагороджений медаллю "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р. р.".
І знову диво, яке можна пояснити провидінням Творця. Священний синод дорівняв лікування поранених і хворих до архієрейського служіння і підніс єпископа Луку у сан архієпископа.
У 1946 році Лука Войно-Ясенецький призначається архієпископом Сімферопольським і Кримським. Живе в Євпаторії і присвячує себе повністю служінню Богу. Тисячі вилікуваних і спасенних життів, вагомий вклад у наукову та практичну медицину і майже 2 тисячі проповідей вірним – такий вагомий слід на цій землі залишив лікар і владика, цілитель і святитель Лука Кримський.
Приниження, тортури, карцери в'язниць підірвали здоров'я святителя. Хворий, і вже незрячий відійшов на небеса 11 червня 1961 року.
Та повернемося на майдан коледжу. Зібралося багато студентів, а з ними – викладачі та очільники коледжу. Освячення каплиці провели о. Василь та о. Ігор, священнослужителі Св.-Благовіщенського собору УПЦ КП. Відтепер о. Ігор буде проводити молебні   щопонеділка та щоп'ятниці. Щодня кожен, кому важко на душі, зможе зайти в капличку, помолитися і поставити свічку.
Слід відзначити, що до облаштування каплиці великих зусиль доклав директор закладу Ігор Холейко. До того ж, він подарував ікону святителя Луки та пожертвував кошти на облаштування престолу.
Настоятель Св.-Благовіщенського собору повідомив, що каплиця буде під їхньою опікою. Словом, така співпраця несе в собі велику користь духовного значення у формуванні світогляду майбутніх працівників медицини.
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: під час освячення каплиці у Ковельському медичному коледжі.
Фото з архіву автора.

Духовність – це внутрішній стан людини, який визначає її ставлення до життя. Зрештою, саме духовна людина є зразком моральності й інтелекту. І тим більш  прикро чути окремих людей, котрі заявляють, що у Ковелі багато церков, і більше не треба.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 875
Читати далі
01.10.2015

DSCN3350Її юність обпалена війною

Народилася Надія Микитівна Романюк у с. Поповичах. Як і її батьки та діди, не шукала легкої долі, йшла життям чесно, не цураючись тяжкої роботи. Вже 90 років накувала їй зозуля, а вона –  щаслива, оточена увагою дітей й онуків.
Летять, відлітають роки. Але скільки б їх не минуло, не зітреться з пам'яті пройдений шлях. Пригадує на хуторі дідову хатину, в ній жила велика родина Євтушків. Так заведено було: всі діти жили разом, хоч мали свої сім'ї. Троє братів із сім'ями дружно обробляли свою землю, спільною була і господарка. В сім'ї панував мир, лад. 
Згодом для старшого сина побудували хату. Тож батьки Надії Микитівни мали свій дім, в родині виховувалось троє дівчаток. В сім'ї велика увага приділялась вихованню і навчанню дітей. Хоч далеко було, але дітей підвозили до школи, де навчання було польською мовою. В той час купити книжку  було дорого, але для дітей батьки знаходили кошти. Пам'ятає Надія Микитівна, як в селі шанували шевченківський "Кобзар". Довгими зимовими вечорами читали вірші вголос. Вже тоді і зародилась у маленької Надійки любов до книги, бо усе життя з книгами не розстається.
У 30-ті роки в селах зароджувалися гуртки просвіти. Не минуло це й Поповичі. Взагалі, село завжди було прогресивним. Молодь збиралась вечорами – співали українських пісень, читали вірші, особливо Т. Шевченка. Згадуючи той час, Надія Микитівна зауважує, що твори Тараса Григоровича були чи не в кожній хаті. 
Але найбільше запам'яталось, як ставили п'єси, самі готували костюми. В клунях, які служили "клубами", збиралось багато людей. Ставили "Наталку-Полтавку", "Наймичку", "Безталанну". Самій теж доводилось виконувати роль. 
Проте не тільки цим займалися в просвіті. Молодь (чоловік 20) брала участь  у маївках. З цієї нагоди одягалися в українські вишиванки, ходили по селу, співаючи українських пісень. Звичайно, їх розганяла польська поліція. 
В селі, згадує Надія Микитівна, не мирилися з тим, що тут панувала Польща, на мітингах вимагали безоплатної передачі поміщицьких земель малоземельним селянам.  
З приходом перших "совєтів" в 1939 році в Поповичах організувався колгосп, головою обрали селяни батька героїні Микиту Євтушка. Але в 1941 році у мирне життя увірвалась страшна війна – якось відразу, несподівано, вибухами снарядів і бомб розірвало ранкову тишу нашого краю. Накрила чорним крилом і рідне село Надії. 
Згадуючи той час, Надія Микитівна каже, що 1941 року дуже вродили зернові. Люди,  в очікуванні достатку,  дружно працювали на жнивах. І раптом все обірвалось. Через три дні пішов на Схід батько. Правда, довелось невдовзі повернутись. У перший день війни поділили хлібне поле. Сім'ї голови колгоспу не дісталось нічого. Згоріла хата. Довелось іти найматись на роботу уже до нових господарів.
Лютували німці. Не було спокою ані вдень, ані вночі. Жорстокий терор. Людей вивозили на каторжні роботи до Німеччини. Забрали сестру, пізніше – батька. Але треба було жити й виживати. Багато людей не мирилися із свавіллям фашистів, опір загарбникам зростав. Партизанський, підпільний рух поширювався швидко, охоплюючи всі села. Недаремно пізніше назвуть Волинь партизанським краєм. Вже тоді діяли партизанська група В. Стасюка, загін Г. Мартинюка. Вир підпільної роботи захопив і юну Надію. Хата, де проживала їх сім'я, стала своєю  для партизанів. А щоб не виникало підозри, тут завжди на вечорниці збиралась молодь.
l
Важко словами описати життя тих, хто опинився в круговерті того  суворого часу. Слухаю спогади Надії Микитівни і ще раз переконуюсь в тому, яка висока ціна миру. За скупою розповіддю – смертельна небезпека, яка очікувала юну зв'язкову скрізь.
"Не було страшно, –  згадує нині ветеран. – Знала, що треба. Коли хтось зустрічався, ховалась за дерева, в кущі. Траплялися й важкі ситуації. Якось взимку ішли ми вдвох до Великого Порська на зустріч з Г. Мартинюком. Не зчулись, як під'їхала підвода, на якій сиділи німці. Відступати нікуди, довелось сісти. Думалось: все. Але, коли під'їхали до перших хат села, ті пішли грітися. Залишився один нас стерегти. На диво, фашист на польській мові сказав, щоб ми швидше втікали. Отак залишились живими. А випадків таких – ой, як багато".
По завершенню бойових дій поступово налагоджувалось мирне життя. Перша повоєнна робота – Голобський млин. Це нині – запущене приміщення, яке, до речі, збереглось ще з тих часів. А тоді тут вирувало життя. Люди їхали звідусіль, везли зерно – треба був хліб. 
Директором став Іван Янко. Тут працювали головний бухгалтер і два помічники. 
Коли повернувся з фронту батько, сім'я переїхала в Поповичі. І знову організувався колгосп, який очолив Микита Євтушко. Робота лягла на плечі жінок, дітей, стариків, бо багато односельчан назавжди залишилися на полях битв. 
Все виконували вручну. Тяжко було, хотілось вчитись, але коли і як? Не встигали одне зробити, як друге настигало. Але то була мирна праця,  результати якої були відчутні,  з кожним кроком ставало легше. 
Молодість брала своє: вдень – робота, ввечері по хуторах чулись музика, пісні.  Отак і уподобав її на вечірці  сільський парубок Антон, котрий повернувся з армії. Невдовзі справили весілля.  Молода сім'я почала будувати  таку-сяку хату – маленьку кімнату, кухоньку, але то був свій куточок, своє сімейне гніздечко. Це вже пізніше, коли пройдуть роки, зміцніє, об'єднавшись колгосп, чоловік Надії стане працювати бригадиром, побудує сім'я в селі просторий і світлий будинок. Тут підростатимуть дві донечки – Галина і Людмила. 
"От і щастя до мене прийшло, – ронить сльозу Надія Микитівна. – Є усе: і сім'я, і робота, і  діточки щасливі. Чого іще хотіти? Є хліб і до хліба. Недаремно стільки пережито. 
Не боялась ніякої роботи, здоров'я не раз підводило. Приймала молоко від населення, сама возила на молокозаготівельний пункт в Голоби. Тоді корів було багато, не те, що зараз". 
l
З часом запросили Надію Микитівну працювати в сільську крамницю. Отак аж до виходу на пенсію працювала продавцем. Село розбудовувалось, виникла потреба побудувати новий магазин, де розмістили продовольчі та промислові товари. Надія Микитівна старалась організувати роботу торгівлі  в селі якнайкраще, аби жителів забезпечити необхідними товарами. З місяця в місяць виконувала плани товарообороту. Її відзначали грамотами, подяками за сумлінну роботу.
Надія Микитівна давно на пенсії.  З роками тяжко стало жити самій у великій хаті, бо ж чоловік пішов у Вічність, а доньки розлетілися з батьківської домівки. Обом батьки дали освіту, обоє – вчителі.  Галина в с. Жмудчому проживає, Людмила – в Люблинці. Люблячі доньки завжди чекають рідну матусю на гостину. Хороших зятів має Надія Романюк, а ще бабусю найбільше люблять онучата.
Надія Микитівна веде активний спосіб життя, ще й донькам допомагає по господарству. Не нарікає на життя, негаразди. На диво, ще багато читає (до речі, без окулярів). "Мій порятунок від самотності, – говорить ветеран. – Єдиною моєю розрадою є книга". 
З Надією Микитівною дуже цікаво спілкуватися на різні теми. Вона – оптиміст. Розповідаючи про своє життя, жінка враз ніби помолоділа: очі засвітилися, обличчя посвітлішало. Спогади навіяли і сум, і радість, зігріли душу. Доля подарувала багато випробувань, але вона щаслива.
І  у День партизанської слави 22 вересня  знову згадувала вона роки війни, своїх побратимів В. Стасюка, Г. Мартинюка, В. Рудніка, братів Хлопуків, М. Сокола, О. Андросюка, Т. Пасюка та багатьох інших, з якими доводилось зустрічатись на важких перехрестях війни.
Тож нехай Бог дарує Вам, Надіє Микитівно, многії і благії літа, зміцнює здоров'я і укріплює душевні сили, а рідні оточують увагою, любов'ю і теплом!
Валентина СІЧКАР, 
голова районної 
ветеранської організації.
НА ЗНІМКУ: героїня розповіді Надія РОМАНЮК.
Фото з архіву автора.

Народилася Надія Микитівна Романюк у с. Поповичах. Як і її батьки та діди, не шукала легкої долі, йшла життям чесно, не цураючись тяжкої роботи. Вже 90 років накувала їй зозуля, а вона –  щаслива, оточена увагою дітей й онуків.

Валентина СІЧКАР.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 714
Читати далі
01.10.2015

imagesЖиття – найвища цінність для кожного з нас

Допомогти зрозуміти це має на меті Місячник безпеки громадян на залізничному  транспорті

Є така приказка: "Життя прожити – не поле перейти". Але, мабуть, для того, щоб його прожити, життя ще треба й вміти зберегти.
Чому про це говоримо? Бо, на жаль, сьогодні почастішали випадки, коли люди забувають цю, здавалося б, незаперечну істину, ризикують найціннішим, що у них є, без усякої на те причини. Звичайно, трапляються обставини, коли ми не в силі запобігти природному катаклізму або техногенній катастрофі, де смерті неминучі. Однак часто-густо в силу необережності або надмірної самовпевненості самі ставимо себе, образно кажучи, під "удар".
Такими "ударами" були і є для декого із нас  трагедії на залізничному транспорті, де гинуть або зазнають важких травм сотні жителів України. Чому так буває і що потрібно знати, аби уникнути подібного, – про це розмовляємо з начальником залізничної станції Ковель Русланом АЛЕКСАНДРУКОМ.

Є така приказка: "Життя прожити – не поле перейти". Але, мабуть, для того, щоб його прожити, життя ще треба й вміти зберегти.

Розмову вів Михайло КУЗЬМУК.


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 749
Читати далі
01.10.2015

DSCF1100Жіноча краса у творах мистецтва

У Ковельській галереї мистецтв відкрилась виставка малярства знаної української художниці Оксани Ядчук-Мачинської. Це знакова постать в українському художньому середовищі. Її малярство сприймається на рівні з сучасними європейськими митцями, адже саме її інтерпретація модерну різниться з-поміж багатьох художніх візуалізацій. 
Чудове поєднання філософсько-естетичних аспектів дає можливість глядачам насолоджуватись поєднанням жіночих образів і довкілля. Дотримуючись чіткої, виваженої лінії, вона занурюється у роздумах до глибин пізнання людської, а саме жіночої сутності. Роботи вражають ліризмом і водночас гостротою виражальних засобів, повнотою філософського осмислення людського буття. 
І все-таки, намагаючись визначити пріоритетні цінності через призму власної особистості, художниця не полишає пошуку жіночності й краси, гармонійного ритму внутрішнього стану своїх образів. Принципово, що  митець ніколи не приступає до творчої праці в поганому настрої або хвилюванні. Здається, що в такої врівноваженої людини, як Оксана, не може виникнути депресії, адже переважна більшість її картин відображають оптимістичний настрій, виводять із пригнічення і навіть врівноважують внутрішній стан глядача. Їх внутрішня складова так щільно переплетена із духовною сутністю самої мисткині, що майже неможливо їх розрізнити. 
Частенько, переживаючи та переосмислюючи жіночу сутність, ми бачимо то смуток, то рівновагу, замріяність, медитацію, впевненість або ж рішучість зображених рис та грації жіночих фігур, тобто всі риси, що присутні позитивному образу жінки. 
Вдало вписуються в композицію виставки пейзажі та натюрморти. Вони прості за змістом, але їх декоративність приваблює та заспокоює.
Репрезентував творчий доробок Оксани Ядчук-Мачинської голова обласного відділення Українського Фонду культури Геннадій Сарапін, який і був куратором виставки.
Про творчість колеги говорила директор Ковельської художньої школи Олена Цьомик. Директор ДП "Ковельське ЛГ" Володимир Данилюк подякував художниці і організаторам за чудовий подарунок лісівникам, адже виставка відкрилася напередодні їх професійного свята – Дня працівників лісу. Голова Ковельської районної ради Ігор Верчук, даруючи художниці букет троянд, також подякував за подаровані миттєвості спілкування з визначними творами образотворчого мистецтва.
– У наш напружений час такі виставки вкрай необхідні для реабілітації та рівноваги внутрішнього стану людей, –наголосив куратор виставки.
Організували виставку Волинське обласне відділення Українського Фонду Культури за сприяння ДП "Ковельське ЛГ".
Володимир Іваненко.

У Ковельській галереї мистецтв відкрилась виставка малярства знаної української художниці Оксани Ядчук-Мачинської. Це знакова постать в українському художньому середовищі. Її малярство сприймається на рівні з сучасними європейськими митцями, адже саме її інтерпретація модерну різниться з-поміж багатьох художніх візуалізацій. 

Володимир Іваненко.


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 570
Читати далі
01.10.2015 Романюк Аліна Петрівна

imagesВід четверга до четверга

(Астрономічні відомості наведено за місцевим часом).
2 жовтня, п'ятниця
Схід Сонця - 7.23; захід - 18.57; тривалість дня - 11.34.
Місяць у Близнюках.
Фаза Місяця – повний Місяць.
Міжнародний день ненасильства.
Міжнародний день соціального педагога.
День уролога.
Мучеників Трофима, Савватія та Доримедонта. Благовірного князя Феодора Смоленського і чад його Давида й Констянтина, Ярославських чудотворців. 
Іменини: Федора, Ігоря, Констянтина, Давида. 
3 жовтня, субота
Схід Сонця - 7.25; захід - 18.55; тривалість дня - 11.30.
Місяць у Близнюках.
Великомученика Євстафія Плакиди, дружини його Феопистії і синів їхніх Агапія та Феописта. Преподобного і благовірного князя Олега Брянського. 
 Іменини: Євстафія, Михайла, Олега, Дениса.
4 жовтня, неділя
Схід Сонця - 7.26; захід - 18.53; тривалість дня - 11.27.
Місяць у Раці.
Фаза Місяця – остання чверть.
День працівників освіти.
Всесвітній день тварин.
Віддання свята Воздвиження. Апостола від 70 Кодрата. Знайдення мощей святителя Димитрія, митрополита Ростовського. 
Іменини:  Дмитра, Андрія, Кіндрата, Овсія.
Минає 85 років від дня смерті Олени Пчілки, поетеси, драматурга, публіциста, етнографа, громадського діяча, матері Лесі Українки.
5 жовтня, понеділок
Схід Сонця - 7.28; захід - 18.50; тривалість дня -11.22.
Місяць у Раці.
День працівників карного розшуку.
Всесвітній день архітектора.
Міжнародний день житла (Всесвітній день Хабітат).
Міжнародний день лікаря.
Пророка Іони. Преподобного Макарія Жабинського, Бєлевського чудотворця.
Іменини: Іони, Петра, Федора, Макара, Феофана.
6 жовтня, вівторок
Схід Сонця - 7.29; захід - 18.48; тривалість дня - 11.19.
Місяць у Леві.
Всесвітній день охорони місць проживання.
Зачаття чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Іоанна. Мучениці Іраїди діви. Мучеників Андрія, Іоанна і синів Іоаннових Петра та Антоніна. Словенської ікони Божої Матері.
Іменини:  Івана, Петра, Андрія, Інокентія.
7 жовтня, середа
Схід Сонця - 7.31; захід - 18.46; тривалість дня - 11.15.
Місяць у Леві.
Преподобного Феодосія Манявського. Першомучениці рівноапостольної Фекли. Мирозької ікони Божої Матері.
Іменини: Фекли, Владислава, Галактіона, Никандра, Данила.
8 жовтня, четвер
Схід Сонця - 7.33; захід - 18.44; тривалість дня - 11.11.
Місяць у Діві.
День юриста України.
Всесвітній день зору.
Преподобної Євфросинії Олександрійської. Кончина преподобного Сергія, ігумена Радонезького, всієї Руси чудотворця. 
Іменини:  Єфросинії, Сергія, Германа.
У прикмети вір, але й перевір
n Грім у жовтні – на малосніжну, м'яку й коротку зиму.
n Восени довго не зникають мухи, то осінь буде довгою, сніг ляже пізно.
n Калина вже достигла, а листя на ній ще зелене – на теплу осінь.
n Якщо 8 жовтня (на Фросини) випаде сніг, то зима встановиться на Михайла (21 листопада), а якщо буде тепло, то така погода триватиме ще три тижні. 
Підготувала Аліна Бондар.

2-8 жовтня.

У прикмети вір, але й перевір.

 Підготувала Аліна БОНДАР.


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 649
Читати далі
01.10.2015

DSCN0115Олімпійський день в ПТУ № 5

24 вересня ц. р. на спортмайданчику ПТУ № 5 був проведений виховно-оздоровчий захід "Веселі старти", присвячений "Олімпійському руху в Україні". В ньому взяли участь учні груп І та ІІ курсів.
Захід відкрила заступник директора по навчально-виховній роботі Л. М. Козел. Вона наголосила на тому, що в теперішній нелегкий  час для України молодь, як ніколи, повинна рости здоровою, сильною та мужньою духом.
Головний суддя — керівник фізичного виховання В. В. Косяк та викладач предмету "Захист Вітчизни" М. П. Мельничук оголосили програму змагань. У ній були різноманітні бігові та силові естафети.
В запеклій та безкомпромісній боротьбі перше місце здобула команда  гр.    № 1 (кл. керівник Л. В. Кара та  майстер виробничого навчання В. В. Подляшаник); друге — гр. № 3 ( Т. Є. Шафета, В. В. Рибачук та Т. О. Мовчан); третє місце виборола гр. № 12 (кл. керівник М. П. Мельничук, майстер виробничого навчання Г. А. Гузей та О. В. Ковальчук).
Слід відзначити учнів, які продемонстрували характер та прагнення до перемоги. Це — Н. Королюк, О. Ткачук, А. Ярмольський, О. Савчук, А. Соботович, Н. Хилюк, І. Борзовець, Б. Ягодка.
Команди переконливо продемонстрували, що навіть у ці нелегкі часи для нашої Батьківщини, молодь прагне здобути не лише інтелектуальний, але й фізичний гарт, стати гідним захисником рідного народу. Приємно, що у змаганнях взяли участь не тільки юнаки, а й дівчата.
Користуючись нагодою, вітаю своїх колег-педагогів в училищі, інших навчальних закладах міста з Днем працівників освіти!
Олександр ВЕЛЬМА,
старший викладач фізкультури професійно-
технічного училища № 5 
м. Ковеля.
НА ЗНІМКАХ:  учні під час змагань; учасники Олімпійського дня.
Фото з архіву ПТУ № 5.

24 вересня ц. р. на спортмайданчику ПТУ № 5 був проведений виховно-оздоровчий захід "Веселі старти", присвячений "Олімпійському руху в Україні". В ньому взяли участь учні груп І та ІІ курсів.

Олександр ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1224
Читати далі
01.10.2015
Діти переселенців із зони АТО — у Словенії

dscn0126Діти переселенців із зони АТО — у Словенії

З ініціативи уряду Словенії, Міжнародної організації Червоного Хреста, за сприяння фонду "Глобальна Християнська підтримка" (GCS), місіонерського служіння "Вода життя", релігійної громади "Смірна" сорок українських дітей з сімей переселенців із зони АТО відпочили у Словенії.
Ковельський міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 525
Читати далі
01.10.2015
Гороскоп
(з  5 по 11  жовтня)

скачанные файлы

Гороскоп (з  5 по 11  жовтня)

 Овен. На цьому тижнi справдяться вашi надiї, доля неодмiнно посмiхнеться вам. Не зупиняйтеся на пiвшляху, продовжуйте справи, якi почали ранiше. Вихiднi — чудовий час для розваг i веселощiв.  

Телець. Дружня пiдтримка знадобиться вашим близьким. Можливо, ви й самi здивуєтеся, наскiльки грунтовними i практичними можуть бути вашi поради. У вихiднi придiлiть час улюбленим справам. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 687
Читати далі
12