04.11.2016

_DSC75864 листопада в Україні – День залізничника

З хорошим настроєм зустрічають своє професійне свято провідники пасажирського вагонного депо Ковель (начальник Олександр Стречен) Андрій ЗІНЧУК, Любов  КОРОЛІК, Наталія МІЛІНЧУК. За сумлінне виконання службових обов’язків, увагу і чуйне ставлення до людей їм вдячні пасажири.
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА.

З хорошим настроєм зустрічають своє професійне свято провідники пасажирського вагонного депо Ковель (начальник Олександр Стречен) Андрій ЗІНЧУК, Любов  КОРОЛІК, Наталія МІЛІНЧУК. За сумлінне виконання службових обов’язків, увагу і чуйне ставлення до людей їм вдячні пасажири.


Шановні працівники залізничного транспорту, ветерани галузі!
З нагоди професійного свята – Дня залізничника, прийміть найщиріші вітання!
Ковель здавна здобув славу міста залізничників.  І сьогодні у місті працює багато справжніх майстрів галузі, які у свята й будні, вдень і вночі забезпечують чітке функціонування залізничних артерій, докладають чимало зусиль для  розбудови транспортної галузі.     
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 937
Читати далі
04.11.2016

_2fga94ftaqebНовий поїзд-експрес

Для забезпечення швидкого і надійного перевезення пасажирів  призначено новий поїзд категорії "Регіональний експрес" №704/703 сполученням "Львів-Ковель-Львів" відправленням зі Львова та Ковеля з 31.10. 16 р. по 10.12. 16 р. до введення в дію нового графіка руху поїздів на 2016-2017 р. р.  по 1, 5, 6, 7 днях тижня.
П. №703 "Львів-Ковель":
Відпр. зі ст. Львів - об 11 год. 31 хв.
Приб. на ст. Ковель - о 14 год. 37 хв.
П. №704 "Ковель-Львів":
Відпр. зі ст. Ковель - о 15 год. 10 хв.
Приб. на ст. Львів - о 18 год. 26 хв.

Для забезпечення швидкого і надійного перевезення пасажирів  призначено новий поїзд категорії "Регіональний експрес" №704/703 сполученням "Львів-Ковель-Львів" відправленням зі Львова та Ковеля з 31.10. 16 р. по 10.12. 16 р. до введення в дію нового графіка руху поїздів на 2016-2017 р. р.  по 1, 5, 6, 7 днях тижня.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 629
Читати далі

Четвер, 3 листопада 2016 року № 82 (12508) / Четвер, 3 листопада 2016 року № 82 (12508) / Запрошуємо до участі

04.11.2016
Українська книжка єднає Україну!
ГО "Військові капелани Волині" з благословіння Високопреосвященнішого Михаїла, Митрополита  Луцького і Волинського  розпочала безстрокову акцію "Українська книжка єднає Україну!". 
Проводимо збір будь-яких жанрів  української класики, дитячої літератури, духовної літератури, історичних книг, молитовників для бібліотек, шкіл, дитячих садочків на Сході України.
Будуймо Україну разом! Посіяне добре зерно нашої  правдивої історії України, її традицій, культури, а, найголовніше, духовності у книгах, рано чи пізно дадуть свій результат на спраглій землі Донбасу.  
Передавати книги можна  як нові, так і вживані, за адресою: смт Люблинець, Свято-Пантелеймонівський храм, настоятель священик Матвій Олійник – 097 768 4008, або в Люблинецьку ЗОШ. 
Література буде передаватися відповідно до ротацій капеланів. Найближча поїздка на Схід  – 21 листопада. Не будьмо байдужими до нашого майбутнього!
о. Матвій Олійник, 
настоятель Свято-
Пантелеймонівської громади
смт Люблинця.

0001Українська книжка єднає Україну!

ГО "Військові капелани Волині" з благословіння Високопреосвященнішого Михаїла, Митрополита  Луцького і Волинського  розпочала безстрокову акцію "Українська книжка єднає Україну!". ...

Запрошуємо до участі!

Щиро запрошуємо усіх бажаючих на відзначення Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва і на святковий концерт народного аматорського хору працівників культури району «Вишиванка» з нагоди 10-річчя...

До уваги ковельчан!

Відповідно до рішень конкурсної комісії з призначення управителя багатоквартирних будинків від 20.10.2016 р. та від 21.10.2016 р. повторний конкурс ...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 530
Читати далі
04.11.2016

_DSC77236 листопада — День працівника соціальної сфери

Серйозна і відповідальна робота у працівників Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України. І вони намагаються виконувати свої професійні обов'язки чесно й сумлінно, бо знають: за кожним зверненням до них стоять люди, які заслуговують і на увагу, і на шану.
НА ЗНІМКУ: головний спеціаліст бюджетно-фінансового відділу Олена ЛІСЬ, головний спеціаліст бюджетно-фінансового відділу Юлія ВАВРУК, головний спеціаліст Оксана ОКСЕНЧУК, начальник управління Інна САМОЛЮК, начальник-головний бухгалтер бюджетно-фінансового відділу Тетяна РОМАХ, начальник відділу Наталія ВОЙТЮК, завідувач сектора Лариса ФЕДЧИШИНА.
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА.

Серйозна і відповідальна робота у працівників Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України. І вони намагаються виконувати свої професійні обов'язки чесно й сумлінно, бо знають: за кожним зверненням до них стоять люди, які заслуговують і на увагу, і на шану.

Шановні працівники соціальної сфери!

На Ваші плечі покладена дуже відповідальна робота — соціальна підтримка жителів Ковельщини. Турбуючись про людей, які потрапили у нелегкі життєві ситуації, забезпечуючи їм надання соціальних гарантій, Ви робите вагомий внесок у розбудову демократичного, громадянського суспільства.ії.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 779
Читати далі
04.11.2016
Депутати
працювали злагоджено, 
по-діловому

dsc_0253 (1)Депутати працювали злагоджено, по-діловому

Традиційними півгодинами оголошень депутатських запитів та звернень розпочалася п'ятнадцята сесія Ковельської міської ради, яку вів міський голова Олег Кіндер.  Так, Андрій Мілінчук у своєму запиті попросив, аби при будівництві пішохідних доріг, заміні світлофорів, встановленні інших комунікацій у місті були враховані засоби і технічні можливості, які полегшуватимуть життя людям з обмеженими фізичними можливостями.

Вікторія ЗІНЧУК. 


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 612
Читати далі
04.11.2016

_DSC7662Щаслива доля Євгенії Рибак

Мій шановний читачу! Чи задумувався ти над тим, що таке доля й чи щаслива вона? Життя ж бо – це безкінечний ланцюг удач, випробувань, тривог і радощів, а, буває, і горя.
Хто б і що не казав, але доля Євгенії Рибак із села Ситович щаслива і легендарна. У ній – християнське терпіння і Боже провидіння, жорстокі випробування і сімейний баланс радості.
Біографія –  «класична» для сільської трудівниці.
Рідне село, дитинство, навчання в школі та медичному училищі і безкінечна невтомна праця, як самопожертва в ім’я людини.
Тому заглянемо за «куліси», щоб побачити внутрішню суть людського єства.
…Чорні хмари над дитинством – це війна. Не вбереглися, не встигли заховатися в лісі, і опинилася сім’я Никитюків у фашистському  полоні. Поїхала  одинадцятилітня дівчинка Женя з дорослими до Німеччини. Мама з сестрами опинилися на заводах рейху, а діти (всі семеро) – у таборі дитячому.
Замість цукерки – шматочок буряка. Картоплина – це вже майже шоколадка. «Праця облагороджує» – це закон екзекутора, при невиконанні якого життя опиняється на лезі ножа. Але з ними було Боже провидіння – вижили.
Сім’ю роз’єднали, і мамину сестру відправили в Голландію окопи рити. Так сталося, що німець, у якого вона раніше працювала, побачив її і організував побачення з рідними. А там – уже й фронт. Так і поверталися всі разом додому.  Агітатори пропонували райське життя на Заході – відмовилися…
Це той щирий, непоказний патріотизм, якого декому так бракує сьогодні.
Тоді багато хто лишився на європейських хлібах, а Никитюки приїхали на попелище – хату спалили фашисти.
В повоєнні часи, щоб вижити, потрібно було важко працювати всім – від малого до дорослого. Для Жені сімейний “вердикт” гласив: вчитися. Вчилася добре в школі. Пройшла співбесіду, була прийнята в Ковельське медучилище, яке успішно закінчила.
Маю дуже позитивну особисту оцінку роботи медичного коледжу. Це – один із кращих освітянських закладів на Волині. Та десь у буденній суєті забули про Заслуженого працівника охорони здоров’я України – студентку другого випуску. До того ж, Євгенія Рибак–Никитюк «Відмінник охорони здоров’я». Це так – нагадування, яке буде корисне у виховному процесі коледжу.
l
Євгенія Севастьянівна після закінчення училища – незмінний багатолітній охоронець та лікувальник своїх односельчан. Правда, деякий час працювала акушеркою, а ще – в селі Грив’ятках.
Але життя розпорядилося по-своєму: в кінцевому підсумку стала лікарем-фельдшером на всі хворості і для всіх людей в окрузі. Це сьогодні «швидка» із Поворська доїжджає до хворого за 15–20 хвилин, а тоді доріг не було, і найшвидшою невідкладною допомогою була Євгенія Рибак.
–Про що Ви, пані Євгеніє, мріяли тоді? – запитую.
–Ой, Анатолію Володимировичу, не повірите!  Про тверду, без вибоїн дорогу,  якою можна було б пройтися в  туфлях. Згадую, як їздила на семінари до Ковеля і Колодяжного – всі взуті в туфлі, а я – в гумові чоботи. В тих гумових чоботах, як би хтось порахував кілометри, то, мабуть, кругосвітня стежка склалася б.
–А сімейне життя як складалося?
–Що гріха таїти – славно жили. Чоловік турботливий, добрий був. Хату побудували. Дітям освіту дали. Працювали й не бідували. Був і кінь, і корова, і свині. Коли мій рідний у 2000 році відійшов в інший світ, господарство «зменшилося» до кількох курей та кроля. Сьогодні 15 чи 20 сотих городу мені вистачає і для картоплі, і для городини.
– Які найцікавіші випадки із лікарської багаторічної праці згадуються?
– Вночі не раз стукали у двері: «Рятуйте!». Я швиденько одягаюся: чоловік відчиняє двері, і я прямую в непроглядну темінь по вибоїнах і багнюці або по снігу до хворого йдемо. Таких випадків було тисячі.
– А найщасливіша мить?
– Зустріч з сином, який повернувся з Афганістану живим. Знаєте, яке чутливе материнське серце? Вдень тривожиться, вночі не спить і мучиться.
Був випадок. Стукає хтось у двері. Відчиняю, а там офіцер-військовик. Я так і обімліла: «Все, похоронка!». Впала і не пам’ятаю нічого. А той офіцер приблудив і дорогу шукав до своїх колег,  які тоді навчання військові у наших краях проводили.
– Ваш  брат в Росії – відома людина. Знаю, що внесений в енциклопедію «Кращі люди Росії». На ювілей приїде?
–Де там! Російська пропаганда робить своє. Не знаю, наскільки він вірить у те все, але в Україну не приїде. Пропонує зустрітися в Бресті. Його дружина, росіянка, взагалі категорична і вірить у ту брехню, що про нас говорять.
–Скажіть, на Вашу думку, війна довго буде на Сході тривати?
–Хто вам скаже? Зрозуміло одне: Путін не відмовиться від цієї війни і намагатиметься руйнувати Україну до кінця. Але я вірю в Україну.
Так склалося життя, що я мріяла, щоб закінчилася ота страшна війна світова, потім – афганська. Хто міг подумати, що вона буде так близько біля нашого порогу, в Україні?
–Ви так гарно виглядаєте, що, побачивши Вас, подумав, що Вам – 60.
–Побійтесь Бога. Зараз молода, красива? А в 20 чи 30 я була старіша? (Сміється). В селі немає коли старіти. Коли якась хворість прийде до тіла, то я таблетку кину до рота і поздоровшаю. Нащо про ті хвороби згадувати.
–Ситовичі змінилися? 
–Так. Мешкало 850 осіб і учнів у школі було 250. Сьогодні, за статистикою, трохи більше 300. Є й інші  симптоми занепаду. Там, де я живу, хутір був. Тепер вулиця  із щебеневим покриттям.  Може, й повторюся, але я вірю, що буде краще. Я люблю свій край і село.
l
А що фіксує погляд навколо ювілярки? В хаті – ідеальний лад. Як і годиться, Божа матінка в квітчастих рушниках. Домоткані доріжки на підлозі і подушки пишні, ніби запрошують до відпочинку. Сама хата невелика, але як лялечка – вимальована, випещена і довкола  виметена.
А в очах господині – тепло і доброта. Десь промайне хмаринка зажури, і знову животворні іскринки проміняться до співбесідника. Вона  у селі однією з перших «Вісті Ковельщини» на 2017 рік передплатила – це значить, що є інтерес до новин місцевих. 
Домівка, родина – це основа її непростої, але щасливої долі. Бо як глянеш на сімейну світлину, то тішишся: родина велика, складається з маленьких і старших людей, всі теж добротою проміняться та усміхнені. А ще у неї є правнучки – милі, тендітні, гарні.
І краплини лірики впали на душу:
Життя прожити – то не поле перейти,
І ще, на тім шляху знайти щасливу днину.
Звивається дорога, хитаються мости.
Проходить той, хто йде в ім’я людини.
Шановна ювілярко, наша славна, мила
Севастьянівна Євгеніє! Ми любим Вас,
Невтомні, лікувальні Ваші крила.
Вже правнуки несуть у новий час –
Заради цього треба жити і творити.
Ви так і йшли у будень, і у свято.
Сьогодні Вам – осінні найгарніші квіти,
А від Бога – пригорщі святої благодаті.
Здоров’я, радості та щастя на многії літа!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: ювілярка у молоді роки і тепер; з улюбленими правнуками.
Фото з сімейного архіву і 
Мирослава ДАНИЛЮКА.

Мій шановний читачу! Чи задумувався ти над тим, що таке доля й чи щаслива вона? Життя ж бо – це безкінечний ланцюг удач, випробувань, тривог і радощів, а, буває, і горя. Хто б і що не казав, але доля Євгенії Рибак із села Ситович щаслива і легендарна. У ній – християнське терпіння і Боже провидіння, жорстокі випробування і сімейний баланс радості.

Анатолій СЕМЕНЮК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 686
Читати далі
04.11.2016 Зінчук Вікторія Петрівна

XV34rF92PZsВасиль Клюнда: "Корупцію зможемо перемогти всі разом!"

Чесність, прозорість, порядність – запорука успішного розвитку кожної держави, а для нас, українців, ще й єдина можливість нарешті "стати на ноги". В першу чергу, це мають усвідомити держчиновники і припинити запускати руку в державну казну, кишеню громадян та в мішок "донорських" грошей… А прискорити цей процес можемо тільки ми з вами, аби лишень бути небайдужими і власними вчинками не спонукати до процвітання цього ганебного та, на жаль, звичного для України явища.
– Подолання корупції слід починати з "низів", – впевнений голова Ковельського комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Василь КЛЮНДА. – Хоча вважається, що у нас найбільші прояви корупції спостерігаються "вгорі", але я думаю, що це не зовсім правильне твердження. Корупції вистачає і на місцевому рівні. 
Наш комітет створений для того, щоб згуртувати суспільство в боротьбі з проявами корупції, заручившись підтримкою національної поліції, громадських організацій, з якими вже є домовленості щодо підписання угод про співпрацю.  
До речі, наш комітет посідає чільне місце в структурі ВГО "СТОУ "Народна рада", заснованій 2003 року. На Волині він лише набирає обертів, тому всі свої дії координуємо з Києвом (у нашому місті комітет розпочав свою діяльність з початку нинішнього року).  
Одне з наших завдань – активна інформаційна робота серед мешканців Ковельщини. Люди, які стали жертвами корупційних дій з боку державних чиновників чи посадових осіб або володіють інформацією щодо таких дій, можуть звертатися до членів комітету аби повідомити про це. У Ковелі ми чекаємо на вас за адресою: вулиця Грушевського, 12. 
– З якими питаннями найчастіше звертаються люди? І чи задоволені вони результатами Вашої роботи?
– З різними. Сьогодні, на жаль, у громадян немає довіри ні до правоохоронних органів, ні до органів самоврядування. Чимало питань виникає й до закладів освіти, медицини. От, наприклад, звернулася до нас зі скаргою жінка, в якої нібито вимагали кошти для того, аби влаштувати у дитсадок дитину. Зважаючи на це, ми запропонували їй написати заяву, на підставі якої змогли б звернутись у відповідні служби. Однак скаржниця відмовилась від цього, мовляв: "Краще заплачу, ніж матиму потім якісь проблеми". От і висновок: ми самі привчили "оббирати" себе з будь-якого приводу.  
Схожа ситуація й з деякими навчальними закладами. Кілька років тому трапився випадок: для вступу в один з навчальних закладів у громадянки "попросили" понад тисячу доларів США. Вона заплатила цю суму, але її дитина так і не пройшла відбору. Жінка звернулась до правоохоронних органів. Було проведене слідство. Відбувся суд. Звинувачена зізналась у скоєному, однак кошти не повернула. На жаль, такі факти непоодинокі.
Образливо також за наших земляків-учасників АТО, яких окремі місцеві чиновники замість того, щоб сприяти у вирішенні їхніх питань, "ганяють" по різних кабінетах.
Ось, до слова, випадок: колишній боєць 51-ї бригади півроку не міг скористатися своїм правом на отримання земельної ділянки, дозвіл на яку, врешті-решт, сільська рада надала завдяки нашому втручанню. Та, зрештою, нічого дивного немає в такому зволіканні, адже, кому ж ті рішення приймати, коли на сесійні засідання депутати сільради з'являються далеко не в повному складі? І особливо прикро те, що ні сільський голова, ні секретар сільської ради на цей факт ніяк не реагують. 
Люди звертаються зі своїми начебто дріб'язковими питаннями на тлі державних. Але ми розуміємо, що для кожної людини її проблема є важливою. Тільки не треба боятись про це говорити.  
Хоча були випадки, коли люди до кінця відстоювали свою правоту. Один місцевий підприємець звернувся із заявою про те, що у нього з невідомих причин вимагають повернення коштів за проданий ним товар, який покупці придбали аж місяць тому. Коли ж наш заявник відмовився повертати гроші, до нього задля "профілактики" зателефонували зі служби захисту прав споживачів. 
Тоді із відповідною заявою від підприємця ми звернулися у відділ економічного розвитку та торгівлі міськвиконкому і, зрештою, нам вдалося розібратися у ситуації. Запитаєте, де ж тут корупція? Дуже просто. А що, коли незадоволений покупець, аби повернути гроші за товар, яким уже скористався, ладен був поділитися ними з тим, хто допоможе "натиснути" на підприємця?
Великою проблемою є й те, що люди не знають своїх прав, їх "розводять" на кожному кроці. Адже більшість "платних" послуг у нас є безкоштовними! Зважайте навіть на дрібниці: добровільні внески в лікарнях, за які чомусь не видають чеків; банківські картки, за оформлення яких буцімто треба платити, а, виявляється, їх можна отримати безплатно. І подібних випадків чимало.
– Чи може зарадити в подоланні корупції пересічний громадянин?
– Головне – не замовчувати фактів корупційних дій, не боятись говорити про це. Зрозумійте, корупція завжди має прізвище. Не буває корупції абстрактної. Це завжди чиясь свідома дія, чийсь підпис під документом, це обличчя конкретного чиновника чи посадової особи. Прізвища цих людей мають бути відомі, має бути персональна відповідальність – чи то кримінальна, чи то адміністративна, чи то дисциплінарна, чи просто людська в соціумі. Інакше нам не змінити цю систему. І тут дуже важливою є роль громадськості, ЗМІ, щоб усе таємне ставало явним. 
З цією метою члени комітету боротьби з корупцією увійшли до складу громадської ради при міській раді, на розгляд якої вносимо питання, з якими звертаються до нас люди.  
– Чи кожен може стати членом комітету? 
– Нині до нього входить десять наших земляків – громадські активісти, учасники АТО, правоохоронці. Зрештою, до комітету можуть увійти ті люди, які бажають зламати існуючу систему, змінити на краще життя українців. Лише за умови, якщо особа притягалася до кримінальної відповідальності, вона не може займати наші ряди. 
– А Ви не боїтесь робити свою справу, адже це небезпечно?
– Є така народна мудрість: "Вовків боятися – в ліс не ходити". Ось цим все і сказано. Завжди існує якась загроза, проте ми знаємо, як правильно з нею розібратися. Це навіть не питання фізичного ризику, це просто питання гри в медійному і суспільному боях. 
Якщо вже про це говорити, то мій заступник Сергій Котищук побував у Іловайському котлі. Так чого ж йому після цього боятися?
– Люди виходили на Майдан, аби зламати систему. Сьогодні, на жаль, система майже не змінилася. Чи помітно, що Революція Гідності перемогла?
– Ви самі щойно відповіли на це запитання. Наша нова влада не справилася із завданнями, які взяла на себе. Не хотіла чи не змогла – питання дискусійне, але в принципі не змінилося нічого. Тож далі мають застосовуватись інші інструменти. Потрібні чесні медіа, нормальні депутати, держслужбовці та закони. І для цього нам з вами доведеться багато попрацювати. А мовчки, сидячи вдома, цього досягти навряд чи вдасться.
Війна на Сході країни, смерті й каліцтва наших бійців, принизливе становище українців, які опинилися за межею бідності, суцільне беззаконня та ігнорування прав людини – це все, на що спромоглися наші можновладці, які при цьому не соромляться називатись демократами і патріотами. Більше їм вірити не можна. Інакше ми й далі будемо вводити себе в оману.          
Тож гуртуймося в боротьбі за правду і справедливість!
Розмову вела 
Вікторія ЗІНЧУК.

Чесність, прозорість, порядність – запорука успішного розвитку кожної держави, а для нас, українців, ще й єдина можливість нарешті "стати на ноги". В першу чергу, це мають усвідомити держчиновники і припинити запускати руку в державну казну, кишеню громадян та в мішок "донорських" грошей… А прискорити цей процес можемо тільки ми з вами, аби лишень бути небайдужими і власними вчинками не спонукати до процвітання цього ганебного та, на жаль, звичного для України явища.

Розмову вела Вікторія ЗІНЧУК.


Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 820
Читати далі
04.11.2016 Зінчук Вікторія Петрівна

114w (1)«Спорт для мене – друге життя»

Серед пересічних мешканців інколи трапляються незвичайні люди. Знайомтесь: Олександр Майданський – ковельчанин, котрий у свої 74 роки щодня пробігає не один кілометр. І влітку, і в холодну пору року щоранку він на біговій доріжці.
А ще Олександр Іванович – член громадської організації «Спортивний клуб «Ковель», МГО «Спарта», ФК «Ковель-ФОК», а також активний учасник традиційних легкоатлетичних пробігів, які проводяться у місті та обласному центрі.
Хто ж такий Олександр Іванович Майданський? Звідки у нього любов до спорту, з яким не розлучається ще з юних літ?
Народився він у 1942 році в селі Майдані, де й промайнуло його дитинство. Щодня долав більше п’яти кілометрів по дорозі до школи, в якій навчався в початкових класах. Продовжив навчання в Голобській середній школі, куди доводилось долати вже десять кілометрів. Тож і не дивно, що у шкільні роки Сашко серйозно захопився спортом. Особливо футболом. І результат не забарився: у 1959 році команда м. Ковеля, у складі якої грав 17-річний Олександр, зайняла друге місце на ХІІ спартакіаді школярів з футболу.
 А вже через рік юнака нагородили Почесною грамотою за зайняте перше місце у розіграші на першість району з футболу.
Колишні спортивні досягнення не перевершують нинішніх. Адже Олександр Іванович й сьогодні є прикладом для наслідування молодому поколінню ковельських спортсменів. Він і тепер, не задумуючись, бере участь у різноманітних марафонах і поряд з молодими бігунами легко «підкорює» п’ять-сім кілометрів, аби на своєму прикладі довести, що спорт – це здоров’я, а люди, які займаються бігом – найздоровіші у світі. 
Серед найяскравіших моментів його сьогодення – участь у легкоатлетичних пробігах з нагоди Дня Перемоги, Дня Ковеля, новорічних пробігах і т. д. І хоч серед учасників змагань він один з найстарших, та заввиграшки долає чималі дистанції поряд із молоддю. 
Наполегливий у спорті, як і у житті – ось так коротко можна охарактеризувати Олександра Івановича. У цьому можна пересвідчитись, прослідкувавши за його життєвим шляхом, який завжди переплітався зі спортом. Й, до речі, не тільки зі спортом… 
Ще одне захоплення пана Олександра – художня самодіяльність. Він входив до складу Любитівської хорової народної капели, а згодом, закінчивши з відзнаками Володимир-Волинський технікум механізації й працюючи на заводі «Ковельсільмаш» (1971 – 1977 роки), співав у його хоровому колективі. Також виступав у складі чоловічого вокального ансамблю ПТУ-7, де викладав спеціальні науки. Наш земляк є лауреатом першого Всесоюзного фестивалю самодіяльної творчості трудящих у м. Миколаєві (1975 р.) та ін. А ще був учасником славнозвісного чоловічого вокального ансамблю «Промінь».
Працював вчителем в Радошинській школі, потім на різних посадах в «Сільгосптехніці», на «Ковельсільмаші», у ПТУ-7. Закінчив курси іноземних мов (французьку) у Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка.
Та й це не всі найяскравіші сторінки в біографії Олександра Майданського. У 1980 – 1984 роках він перебував у закордонному відрядженні в Гвінеї (Західна Африка): викладав автомобільну справу в політехнічному інституті м. Лабе. І хоч доводилось багато працювати у незвичних для нього умовах, не падав духом. Як завжди, в непрості життєві моменти, знаходив віддушину в спорті та пісні. Олександр Іванович став ініціатором проведення інтернаціональних вечорів, організував групу здоров’я, займався спортом сам та інших заохочував до цього. 
Повернувшись додому, викладав загальнотехнічні і спеціальні предмети у Ковельському машинобудівному технікумі.      
Так склалося, що у молоді роки Олександр Майданський навіть в короткі миті відпочинку не звик сидіти, склавши рук. Й нині, на пенсії, його не втримаєш вдома. Він активно займається громадською діяльністю, бере участь у фізкультурно-масовому житті регіону, пропагує здоровий спосіб життя серед дітей та молоді. Неодноразово з цією метою відвідував Ковельський професійний ліцей, промислово-економічний коледж, НВК №№ 11, 13, сільські школи та інші навчальні заклади.
У перспективі планує зустрітися зі студентами Луцького НТУ, а також з вихованцями Володимир-Волинського агротехнічного коледжу та місцевого ліцею.
Олександра Івановича неабияк хвилює життя територіальної громади міста і району. Завдяки його зверненням до відповідних служб вирішені питання освітлення вул. Варшавської у мікрорайоні «Сільмаш», монтажу дорожніх знаків по вул. Шевченка і Грушевського та ін. У полі зору влади й інші порушені ним питання, зокрема, — реконструкція стадіону  ФОК МЦ «Спорт для всіх», облаштування «кишень» для паркування автомобілів по вул. Заводській і т. д.
Герой нашої розповіді – чуйний, інтелігентний, енергійний. Він – людина, на яку хочеться рівнятись.
– Спорт для мене – це друге життя, — ділиться своїми поглядами Олександр Майданський. – Та й взагалі, переконаний, що заняття спортом – це життєва необхідність для кожного. Фізична культура і спорт дають організму заряд енергії й позитивних емоцій, сприяють збереженню міцного здоров’я на довгі роки. Перевірено на власному досвіді.
Валентина ОЛІЩУК.
НА  ЗНІМКАХ: Олександр МАЙДАНСЬКИЙ під час марафону; на п’єдесталі пошати; з головою районної ради Андрієм БРОЇЛОМ.
Фото з архіву автора.

Серед пересічних мешканців інколи трапляються незвичайні люди. Знайомтесь: Олександр Майданський – ковельчанин, котрий у свої 74 роки щодня пробігає не один кілометр. І влітку, і в холодну пору року щоранку він на біговій доріжці.

Валентина ОЛІЩУК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1132
Читати далі
04.11.2016

_DSC7554Щедроти осіннього поля

Велику популярність здобули серед ковельчан традиційні ярмарки сільськогосподарської продукції, які з настанням осені все частіше відбуваються в місті. Їх організовують з ініціативи міської і районної влади, а участь у торгах беруть і колективні, й індивідуальні виробники сільгосппродукції. 
Відбувся такий ярмарок у Ковелі і минулої суботи. 29 жовтня вулиця Незалежності навпроти Будинку рад була, як-то кажуть, по вінця виповнена вантажними і легковими автомашинами, спеціально обладнаними прилавками, з яких жваво велася торгівля усім, чим порадувала цьогорічна осінь дбайливих і турботливих господарів.
Очі  розбігалися від розмаїття дарів поля і саду. Найширше, звичайно, були "представлені" овочі — капуста, цибуля, морква, буряк, картопля, квасоля, а також фрукти —  яблука, груші, сливи, виноград. 
М'ясо пропонували фермери й власники індивідуальних господарств, серед яких бачимо й сім'ю депутата районної ради Валерія Миронюка. Подружжя пропонувало покупцям свинину за порівняно невеликою ціною, а також м'ясо птиці. 
На ярмарку можна було придбати продукцію бджільництва в широкому асортименті. Цілком очевидно, що з кожним роком "сім'я" пасічників на Ковельщині зростає. Найвибагливіші смаки садоводів-любителів могли задовільнити саджанці плодових дерев і ягідних кущів, які пропонували у той день. Охоче купували люди ковбаси і молочні вироби тощо. 
Наш кор.
НА ЗНІМКАХ : під час сільськогосподарського ярмарку у Ковелі.
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА.

Велику популярність здобули серед ковельчан традиційні ярмарки сільськогосподарської продукції, які з настанням осені все частіше відбуваються в місті. Їх організовують з ініціативи міської і районної влади, а участь у торгах беруть і колективні, й індивідуальні виробники сільгосппродукції. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 469
Читати далі
04.11.2016

IMG_6133Хай лине пісня над селом!

14 жовтня, в день Покрови Пресвятої Богородиці, жителі Тойкутської сільської ради відзначали потрійне свято — престольний празник, День Захисника України та День села.
Отож, мешканці та гості мали змогу не лише зустрітися, поспілкуватися за святковими столами,  але й взяти участь у різноманітних культурно-масових заходах, приурочених до цих свят (на знімках).
Розпочався день, як і годиться, із святкового богослужіння в Покровській православній церкві.
Потому святкування продовжилось урочистим відкриттям музею-філіалу ветеранів Афганістану та воїнів АТО, у якому взяли участь голова Ковельської районної ради А. П. Броїло, перший заступник голови РДА Р. Я. Кульцман,                                  депутат обласної ради Г. В. Йовик, ветерани Афганістану та АТО, місцеві жителі.
Здавна Тойкутська сільська рада славиться своїми односельчанами-футболістами, тож і цього дня на стадіоні пройшла товариська зустріч між командами "Наше місто" та "Тойкут". А оскільки зустріч, як було сказано вище, була товариською, то й перемогла дружба.
В цей же час в парку біля річки проходила спортивно-туристична естафета під керівництвом начальника служби у справах дітей райдержадміністрації С. Л. Ілюшика.
Весело протягом того дня було і на шкільному подвір'ї. Тут дітвора мала змогу продемонструвати свої художні здібності, малюючи "Дитячі мрії" на асфальті.
Продовжилось святкування в будинку культури, де на присутніх чекало святкове дійство, підготовлене аматорськими колективами.
На гарно прикрашеній сцені — ведучі концерту Тетяна Бархаба та Валентина Ілюшик розпочинають святкову програму. Урочисто й піднесено звучить Гімн України, який підхоплюють всі присутні в залі (а в залі ніде яблуку було впасти).
Хвилиною мовчання було вшановано пам'ять про тих, хто віддав своє життя за свободу і незалежність нашої держави.
З вітальним словом до односельчан та гостей свята звернувся сільський голова Віталій Грицюк, котрий вручив місцевим мешканцям грамоти за активну  участь в громадському та культурному житті села, за вагомий внесок у патріотичному вихованні молоді та з нагоди Дня Захисника України.
З подарунками від благодійного фонду народного депутата України Степана Івахіва "Патріоти Волині" завітав представник фонду Павло Самолюк. Він зачитав та вручив сільському голові вітальний лист, привітав усіх з потрійним святом, побажав миру, добра, достатку в кожну домівку та гарного святкового настрою.
А концертну програму продовжив дитячий гурт "Козачата". У його виконанні  пролунали пісні "Добрий день, матусю Україно", "Українка я маленька", "Будем козаками".
Під гучні аплодисменти звучали імена односельчан, які пройшли бойовими шляхами на Сході нашої країни, та солдат, які нині несуть строкову службу в лавах Української армії. А в якості музичного вітання для них пролунала пісня "Присягу двічі не дають" у виконанні Олексія Жалая. 
Також прозвучали пісні "Над землею тумани", "Не твоя війна", "Україна — мати", "Ми — за мир", "Не сумуй, моя Вкраїно" у виконанні Павла Лися, Наталії Ілюшик, Олексія Жалая, Софії Ілюшик, Юлії Мартинюк, Ангеліни Шадріної, дитячої вокальної групи.
Друга частина святкового дійства була присвячена Дню села.
Перша письмова згадка про містечко Несухоїжі датується 11 серпня 1502 року. Багато літ минуло з тої пори. Всього довелося побачити на своєму віку — і Речі Посполитої, і царської Росії, і панської Польщі, і Радянського Союзу, і фашистської Німеччини, пережити польську пацифікацію, радянську колективізацію. 
Перетерпіли з горем-бідою Першу і Другу світові війни, страшну трагедію 1942 року, коли містечко було спалено до тла… 
В цьому році  одружилися чотири молоді пари. З нагоди Дня села "наймолодша" пара Іванни та Івана Денисюків отримала подарунок від фонду "Патріоти Волині".
Сільська родина поповнилася в цьому році аж  вісімнадцятьма немовлятками, а це означає, що село живе і молодіє. Наймолодший житель села Назар Котік також отримав подарунок.
Крім цього, у номінаціях були відзначені: багатодітна сім'я Ольги та Юрія Грицюків, які виховують  десятеро діток, сімейна пара Єфросинії Андріївни та Якова Максимовича Зінчуків, котрі  відсвяткували 60-річчя подружнього життя, найстарша жителька села Любов Сачук. 
Святкового веселого настрою додали присутнім пісні "Червона рута", "Рідний край", "Сопілка", "За столом збирається родина" у виконанні Василя Марчука, Олексія Жалая, Наталії Ілюшик.
На завершення святкового концерту прозвучав гімн Несухоїж "Мій отчий край" у виконанні автора — талановитого, творчого, співучого, завжди молодого душею Василя Марчука.
Після концерту всі бажаючі мали змогу потанцювати на дискотеці.
Хай лине пісня над селом, хай
колосяться ниви,
Комори повняться добром і
будьте всі щасливі!
Любов Марчук,
вчитель Тойкутської ЗОШ.
Фото автора.

14 жовтня, в день Покрови Пресвятої Богородиці, жителі Тойкутської сільської ради відзначали потрійне свято — престольний празник, День Захисника України та День села. Отож, мешканці та гості мали змогу не лише зустрітися, поспілкуватися за святковими столами,  але й взяти участь у різноманітних культурно-масових заходах, приурочених до цих свят (на знімках).

Любов Марчук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 974
Читати далі
12