21.09.2017
24 вересня своє професійне свято відзначатимуть працівники дошкільних установ. З цієї нагоди їх сердечно вітають міська і районна влада, батьківська громадськість, колеги по праці. Хай кожен день буде для «дошкільників» щасливим, багатим на гарні події, радісні усмішки дітей. Божого Вам благословення, миру і добра!
НА ЗНІМКУ: вихователь дошкільного навчального закладу № 3 «Теремок» Жанна СЕРЕДЮК зі своїми вихованцями. Гарний настрій педагога та малят без слів свідчить про те, що все у них добре. Хай так буде завжди!
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
_DSC3015 24 вересня своє професійне свято відзначатимуть працівники дошкільних установ. З цієї нагоди їх сердечно вітають міська і районна влада, батьківська громадськість, колеги по праці. Хай кожен день буде для «дошкільників» щасливим, багатим на гарні події, радісні усмішки дітей. Божого Вам благословення, миру і добра!
НА ЗНІМКУ: вихователь дошкільного навчального закладу № 3 «Теремок» Жанна СЕРЕДЮК зі своїми вихованцями. Гарний настрій педагога та малят без слів свідчить про те, що все у них добре. Хай так буде завжди!
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 600
21.09.2017
Погода в Ковелі 
21–28 вересня

погодаПогода в Ковелі  21–28 вересня

Четвер. Хмарно, дощ, гроза. Температура: 140С. Вітер  північний помірний.
В ніч на п’ятницю. Хмарно.  Температура: 13оС. Вітер південний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність, ввечері  – дощ.   Температура: 18оС. Вітер південно-західний  слабкий.
В ніч на суботу. Хмарно, дощ. Температура:  13оС. Вітер північно-західний помірний.
Субота. Хмарно, дощ.  Температура: 14оС. Вітер північно-східний помірно сильний.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 552
Читати далі
21.09.2017

IMG-1452680084027-VЩаслива людина – Микола Заікін

Кожен з нас розуміє щастя по-своєму. Для одних – це улюблена робота. Для других – міцне здоров’я. Для третіх – родинна злагода. Для четвертих – матеріальний достаток.
Для Миколи Михайловича Заікіна всі ці складові, безперечно, важливі. Але не менш важливе його життєве кредо: «Йти вперед, добиватися більшого!». А ще – активна трудова і громадянська позиції, готовність і бажання робити добро людям, відчувати свою потрібність суспільству. Таким виховали його батьки, зробило життя, не завжди до нього прихильне  і ласкаве. Однак Микола Михайлович труднощів ніколи не лякався, мужньо їх переборював і неодмінно досягав поставленої мети.
Народився герой нашої розповіді 22 травня 1955 року у далекій Башкирії. Батько Михайло Трохимович трудився головним інженером на одному з тамтешніх підприємств, мати Анна Павлівна – швачкою на швейній фабриці. Окрім Миколи, у сім’ї виховувалися брат Василь і сестра Надія.
З малих років батьки прищеплювали їм любов до праці, почуття відповідальності за доручену справу.
Після закінчення середньої школи Микола Заікін з 1973 по 1975 роки служив в армії. На службу був призваний з робітничих лав «Ковельсільмашу», де розпочав свою трудову біографію слюсарем у 1972 році. Згодом здобув вищу освіту у Львівському політехнічному інституті, отримавши фах інженера-механіка.
Молодий спеціаліст на роботі виявляв ініціативу, творчий підхід при вирішенні будь-яких виробничих питань. Тому його цінувало керівництво підприємства, поважали робітники й інженерно-технічні працівники.
– Працювати у ті часи було нелегко, але цікаво, – згадує Микола Михайлович. – Завод сільськогосподарських машин, як він тоді називався, постійно розширював виробничі потужності, нарощував обсяги вироблюваної продукції для потреб села, яке користувалося великою популярністю у різних куточках колишнього Радянського Союзу. Через те високими були вимоги до кадрів, суворим контроль за їх роботою.
l
Йшли роки. На жаль, зміни, які відбулися в країні, не завжди йшли на користь колективу «Ковельсільмаш». В ринкових умовах доводилося шукати шляхи збереження підприємства, недопущення його до банкрутства, як це сталося з багатьма заводами машинобудівної галузі.
З 1991 року «Ковельсільмаш» – акціонерне товариство. Згодом воно стало ВАТ, а нині – Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче об’єднання «Ковельсільмаш». І впродовж усього цього часу випробувань і кардинальних змін Микола Заікін, як-то кажуть, – на перших «ролях». Нині він  – Президент ТзОВ. Звичайно, сьогодні й обсяги виробництва не ті, що були колись, і кількість робітників та інженерно-технічних працівників значно скоротилася, але підприємство живе, не пасує перед труднощами, впевнено дивиться у майбутнє.
Ми поцікавилися у службах «Ковельсільмашу», що ж тут зараз виробляють? Виявилося, що підприємство займається виробництвом машин та устаткування для сільського та комунального господарства, запасних частин та комплектуючих для теплоелектростанцій, елементів гірничо­шахтного обладнання, поковок різної ваги та складності, круглоланкових ланцюгів різних калібрів, запчастин, напівфабрикатів та комплектуючих для підприємств ВПК України.
Для сільського господарства виготовляють машини для внесення мінеральних і органічних  добрив різних модифікацій та виконань, гноєприбиральну техніку різних модифікацій (гноєприбиральні конвеєри скребкові, установки скреперні), ґрунтообробну техніку, картоплесаджалки, картоплекопалки, катки водоналивні ґрунтові. Для комунального господарства випускають подрібнювачі деревини, машини для розкидання пісково­соляної суміші, навісне обладнання для тракторів та машин, контейнери для побутових відходів. Для гірничо­шахтного обладнання виготовляють ланцюги скребкові, ланки, скребки, зірочки, гаки, стяжки та траверси. Для ТЕС пропонують  пиложивильники різних модифікацій, запасні частини для допоміжного енергетичного обладнання (сита водоочисні, молотки струшування, ланцюги пластинчасті, мотор­редуктори планетарні, черв’ячні та ін.).
Зважаючи на зусилля та досягнення керівника, у 2009 році Виробниче об’єднання «Ковельсільмаш» здобуло Сертифікат на право використання знака якості. Крім того, на підприємстві розроблено і запроваджено у виробництво: розкидач органічних добрив з вертикальним бітером, машину КСГ-9 (конвеєр гноєприбиральний) з кованим ланцюгом, граблі­ворушилки.
Підприємство не стоїть на місці. Враховуючи побажання клієнтів, постійно модернізує свою техніку, розробляє її нові види. Так, активно ведеться розробка машин для внесення рідких органічних добрив об’ємом 12 м3, машин для внесення мінеральних добрив об’ємом до 10 м3, тракторних причепів вантажопідйомністю 2 тонни, пиложивильника на електростанцію.
Гордістю виробничого об’єднання «Ковельсільмаш» та конкурентоспроможною на ринках збуту є продукція, яку виготовляє цех ланцюгів,  ковальсько­пресовий цех, цех сільськогосподарської техніки та ін. За останні роки розроблено та впроваджено в виробництво ПЗМ­200 (транспортер зерна), нові модифікації пиложивильників для вітчизняних енергогенеруючих підприємств та запчастини до них, збільшена номенклатура поковок.
Завдяки умілій організації виробництва ВО «Ковельсільмаш» постійно розширює свої ринки збуту. Продукцію заводу добре знають не тільки в Україні, але й за кордоном – зокрема, в Білорусі, Польщі, Німеччині, Прибалтиці.
l
Але сказати про Миколу Заікна тільки як про тямущого, вмілого організатора виробництва, новатора й сучасного менеджера – значить, сказати лише половину. Бо поле його діяльності набагато ширше. Він багато зусиль доклав для фінансової і матеріальної допомоги Українській армії і добровольчих батальйонів, котрі воюють в зоні АТО. 
Так, «Ковельсільмаш» освоїв випуск  ряду виробів в кооперації з підприємствами державного концерну «Укроборонпром». Зокрема, це деталі для виготовлення нової бойової техніки, ремонту та модернізації наявної бойової техніки Збройних Сил України. Крім того, підприємством було запроваджено у виробництво виріб, який рятував життя нашим військовим, – протикумулятивний екран для бронетехніки.
Крім того, під керівництвом Миколи Михайловича підприємство продовжує відігравати важливу роль в соціально­економічному розвитку Волинської області. «Ковельсільмаш» став справжньою кузнею кадрів, яка виховала цілу плеяду висококласних фахівців, які згодом продовжили роботу в органах державної влади і місцевого самоврядування, на підприємствах промислового і сільськогосподарського виробництва, спеціалістів середньої ланки. Цій меті служила і служить діяльність колективів Ковельського професійно­технічного училища №7 (тепер – Ковельський професійний ліцей, який працює у складі міського центру професійної освіти),  машинобудівного технікуму (тепер – Ковельський промислово­економічний коледж Луцького національного технічного університету).
Підприємство дало робочі місця тисячам волинян, забезпечило їх житлом, соціально­культурними закладами, дитячими дошкільними установами, сприяло будівництву навчальних закладів.
За роки відданої та плідної праці на заводі М. М. Заікін впровадив понад 150 наукових та раціоналізаторських винаходів, особисто переробив 2 автомобілі «Волинянка», які атестовані на заводі виробника; власноручно виготовив трактор та автомобіль  ГАЗ-3902, яким  об’їздив половину Європи. На посаді технічного директора, Голови правління, Президента  організовує суботники із впорядкування міської території навколо підприємства, матеріально та технічно допомагає  навчальним закладам, підтримує об’єкти соціальної сфери. Бере активну участь у загальноміських заходах, є членом виконкому Ковельської міської ради. 
Відзначений Подякою Прем’єр­міністра України (2009 р.), Почесною грамотою Міністерства промислової політики України (2013 р.).  У 2016 р. здобув звання «Меценат року у м. Ковелі». Щорічно отримує нагороди від Волинської обласної ради, Волинської обласної державної адміністрації, від Ковельської міської влади за вагомий внесок у розвиток Волині. За успіхи у виробничій, технічній та громадський діяльності  неодноразово відзначений грамотами та подяками керівництва підприємства, преміями та авторськими винагородами. 
А Указом Президента України від 23 вересня 2016 року, № 407 Миколі Заікіну присвоєно почесне звання «Заслужений машинобудівник України» за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного машинобудування, впровадження передових технологій у виробництво сучасної продукції, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм. Що й говорити, нагорода цілком заслужена. До речі, подібне звання мають на Волині лише дві людини – Микола Михайлович і голова облдержадміністрації Володимир Гунчик.
Микола Заікін щасливий у шлюбі: разом з дружиною Валентиною Несторівною виростили трьох чудових дітей. Старша донька Анна  має власний бізнес, середній син Михайло – головний інженер ВО «Ковельсільмаш», молодший син Василь – заступник головного інженера підприємства «Ковельтепло». Микола Михайлович – щасливий дідусь, у нього 7 онуків. Старший онук Владислав продовжив династію машинобудівників  і пішов слідами дідуся: у 7 класі сам власноручно сконструював робота для роботи в небезпечних місцях. Успішно  навчається в Ковельському промислово­економічному коледжі ЛНТУ.
Незважаючи на шалений ритм життя, знаходить час для активного дозвілля. Так,  багато років захоплюється лижним спортом. Дуже цінує моменти, коли випадає нагода на кілька годин поєднатись з природою під час риболовлі або мисливства, де можна поринути думками в минуле і майбутнє, відпочити душею і тілом, відволіктись від буденності та безкінечних життєвих проблем.
Словом, життя у Миколи Михайловича – активне, творче, багате на добрі справи. Звичайно, бувають і проблеми, і негаразди, долати які йому допомагають оптимізм, наполегливість, уміння, як-то кажуть, тримати удар.
З нагоди професійного свята – Дня машинобудівника, яке в Україні відзначатимуть наступної неділі, 24 вересня, шлемо і Президенту ТзОВ «ВО «Ковельсільмаш», і очолюваному ним колективу, і сім’ї найкращі вітання й добрі побажання. Хай збудуться всі Ваші плани і задуми, а Господь подарує Своє благословення на многії і благії літа!
Микола ВЕЛЬМА.
НА ЗНІМКАХ: Президент ТзОВ «ВО «Ковельсільмаш» Микола Заікін; в колі сім’ї; з онуком Владиком; власноручно виготовлений Миколою Михайловичем автомобіль; сконструйований онуком Владиком робот для використання у небезпечних для життя місцях.
Фото 
Вікторії ПРИХОДЬКО.
Кожен з нас розуміє щастя по-своєму. Для одних – це улюблена робота. Для других – міцне здоров’я. Для третіх – родинна злагода. Для четвертих – матеріальний достаток.
Для Миколи Михайловича Заікіна всі ці складові, безперечно, важливі. Але не менш важливе його життєве кредо: «Йти вперед, добиватися більшого!». А ще – активна трудова і громадянська позиції, готовність і бажання робити добро людям, відчувати свою потрібність суспільству. Таким виховали його батьки, зробило життя, не завжди до нього прихильне  і ласкаве. Однак Микола Михайлович труднощів ніколи не лякався, мужньо їх переборював і неодмінно досягав поставленої мети.
Народився герой нашої розповіді 22 травня 1955 року у далекій Башкирії. Батько Михайло Трохимович трудився головним інженером на одному з тамтешніх підприємств, мати Анна Павлівна – швачкою на швейній фабриці. Окрім Миколи, у сім’ї виховувалися брат Василь і сестра Надія.
З малих років батьки прищеплювали їм любов до праці, почуття відповідальності за доручену справу.
Після закінчення середньої школи Микола Заікін з 1973 по 1975 роки служив в армії. На службу був призваний з робітничих лав «Ковельсільмашу», де розпочав свою трудову біографію слюсарем у 1972 році. Згодом здобув вищу освіту у Львівському політехнічному інституті, отримавши фах інженера-механіка.
Молодий спеціаліст на роботі виявляв ініціативу, творчий підхід при вирішенні будь-яких виробничих питань. Тому його цінувало керівництво підприємства, поважали робітники й інженерно-технічні працівники.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2469
Читати далі
21.09.2017

бумагаЗасідання міськвиконкому

Минулого четверга відбулось чергове засідання виконавчого комітету Ковельської міської ради, яке вів міський голова Олег Кіндер. Члени виконкому розглянули 43 питання порядку денного.
Розпочалося засідання виконавчого комітету із урочистого моменту. Слова найщиріших привітань та теплих зичень того дня з вуст міського голови Олега Кіндера лунали на адресу підприємців та фармацевтів міста, котрі саме у вересні відзначають свої професійні свята. Ряд кращих представників вищезазначених професій було відзначено Подяками.
У ході роботи виконкому прийнято рішення з питань розподілу, обліку і приватизації житла, містобудування і архітектури, соціального спрямування, а також захисту прав дітей. Зокрема, затверджено порядок встановлення плати для батьків за перебування дітей у дошкільних навчальних закладах. 
Так, з 1 вересня ц. р. батьківська плата становить 15 грн. в день для дітей раннього віку та 20 грн.  для дітей дошкільних груп. Звільняються від плати за відвідування дитиною дошкільного навчального закладу батьки із сімей, в яких сукупний дохід кожного члена сім’ї за попередній квартал не перевищував рівня забезпечення прожиткового мінімуму, встановленого згідно із законодавством України; діти із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»; а також звільнено від батьківської плати дітей-сиріт, дітей працівників органів внутрішніх справ, які загинули під час виконання службових обов’язків, діти учасників АТО, діти-інваліди, діти, які потребують соціального захисту (інтернатна група ДНЗ № 6), діти, батьки яких постраждали під час участі у масових акціях громадського протесту у період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року, а також смерть яких пов’язана з участю у даних акціях. Відповідно, розмір плати зменшено на 50 відсотків для батьків, у сім’ях яких є троє і більше дітей; сім’ям переселеним із Луганської та Донецької областей, Автономної Республіки Крим.
Взято до відома ряд інформацій, що стосуються підготовки закладів культури та спорту, комунального господарства до зими.
Члени виконкому затвердили режим роботи кафе та аптечного закладу, а також місця зупинок автобусів приміських маршрутів на території м. Ковеля. Загалом опрацьовано понад сорок питань та прийнято  відповідні рішення.
Того дня на засідання виконкому прийшли мешканці будинку №20, що на вулиці 40 років Перемоги, яким ще з 12 вересня було припинено газопостачання в зв’язку із встановленням  загальнобудинкового газового лічильника, з чим вони категорично не згідні. 
Як повідомив заступник міського голови Андрій Товстига, він звернувся до керівника Ковельського відділення ПАТ «Волиньгаз» з проханням якнайшвидше врегулювати ситуацію.
Разом з тим, начальник управління капітального будівництва Андрій Стернічук зауважив, що працівники газового підприємства мають  обстежити  обладнання кожної квартири на момент відновлення газопостачання будинку в цілому, що вимагає присутності мешканців кожної квартири у своїй оселі.
Міський голова порадив мешканцям якнайшвидше самостійно створити ОСББ, щоб самим вирішувати долю будинку. Окрім того,  доручив підлеглим розібратися з ситуацією вимкнення газового постачання й посприяти, аби до вечора того дня  постачання блакитного палива в помешканнях ковельчан було відновлене.
Наш кор.
Минулого четверга відбулось чергове засідання виконавчого комітету Ковельської міської ради, яке вів міський голова Олег Кіндер. Члени виконкому розглянули 43 питання порядку денного.
Розпочалося засідання виконавчого комітету із урочистого моменту. Слова найщиріших привітань та теплих зичень того дня з вуст міського голови Олега Кіндера лунали на адресу підприємців та фармацевтів міста, котрі саме у вересні відзначають свої професійні свята. Ряд кращих представників вищезазначених професій було відзначено Подяками.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 717
Читати далі
21.09.2017

пенсіяЩо передбачає законопроект про пенсійну реформу?

Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення опрацював більше двох тисяч поправок до  законопроекту про пенсійну реформу та підготував його до другого читання. Чи змінились базові позиції пенсійної реформи запропоновані Урядом,  ми попросили розповісти начальника Ковельського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Інну САМОЛЮК.
– Інно Петрівно, що саме зміниться у розрахунку пенсій?
– Пенсія українців залежить від трьох показників: зарплати працівника, стажу та показника середньої заробітної плати по Україні, який застосовується при обчисленні пенсії. Середня зарплата в Україні  зростає з кожним роком, однак в розрахунку пенсії середня заробітна плата застосовується та, яка була при виході працівника на пенсію і в подальшому цей показник залишався незмінним, навіть при умові подальшої роботи після призначення пенсії. На сьогоднішній день «левова» частка пенсійних виплат розрахована за застарілим показником заробітної плати – 1198 грн. за 2007 рік. Тоді як для сьогоднішніх пенсіонерів застосовується середня заробітна плата по Україні 3764,4 грн., тобто втричі більша. 
Проект пенсійної реформи передбачає перерахунок раніше призначених пенсій з використанням єдиного показника – 3764,40 грн. Такий перерахунок називається «осучасненням» пенсій і передбачає усунути дисбаланс в розмірах пенсій колишніх і нинішніх пенсіонерів. Проте при розрахунку пенсійної виплати, згідно із законопроектом, вартість одного року страхового стажу буде 1% а не 1,35.
Перераховано буде усі пенсійні виплати, проте кожну індивідуально, за єдиним підходом.
– Чи відбудеться «осучаснення» пенсій колишнім державним службовцям?
– У законопроекті не передбачається осучаснення спеціальних пенсій (для державних службовців, народних депутатів, прокурорів, журналістів тощо).
Нове призначення таких пенсій припиняється, за виключенням осіб, які набули необхідний спеціальний стаж для призначення такого виду пенсії на 01.05.2016 року. Згідно з запропонованим законопроектом, передбачається автоматичне перерахування цих пенсій на загальних підставах, якщо розмір пенсії у такому разі буде вищим.
– Що таке пенсійний коридор? 
– Сьогодні право на пенсію за віком мають чоловіки, яким виповнилося 60 років, і жінки, яким виповнилося 58 років (60 років починаючи з 2021 року) за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років матимуть тільки ті особи, які матимуть 25 років страхового стажу. Мінімальний страховий стажу щорічно збільшується на 1 рік, поки не становитиме 35 років у 2028 році. У 2028 році право на  призначення пенсії за віком після досягнення 60 років матимуть тільки ті особи, у яких буде не менше 35 років стажу.
У 63 роки на пенсію можуть виходити ті особи, які мають 15 років страхового стажу на 1 січня 2018 року, проте не мають 25 років (також упродовж 10 років зростатиме на 1 рік щорічно).
У 65 років вийти на пенсію зможуть ті особи, які на 1 січня 2019 року матимуть 15 років страхового стажу, а не 16 років.
Особам, у яких не буде 15 років страхового стажу, призначатимуть державну соціальну допомогу після досягнення 65 років.
При цьому передбачається надати можливість особі призначати пенсію після допрацювання нею необхідної тривалості страхового стажу, який було визначено на дату досягнення пенсійного віку (60,63,65 років), тобто після того, як особа допрацює необхідну тривалість стажу. 
– А чим страховий стаж відрізняється від трудового?
– Поняття «страхового» стажу ввійшло з 2004 року з прийняттям Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Страховий стаж – це період, за який сплачені страхові внески до Пенсійного фонду. До 01.01.2004 року весь стаж називався «трудовим», від прийняття на роботу до звільнення з неї, незалежно від того чи в цей період працювали на підприємстві чи ні (в разі простою виробництва або в період процедури ліквідації підприємства). Весь трудовий стаж до 2004 року враховується в страховий. 
Крім того,  до страхового (як і раніше,  до трудового) зараховуються періоди, коли працівник не працював: це – період отримання допомоги по безробіттю, догляд за особою з інвалідністю І групи, престарілим (більше 80 років), який потребує догляду згідно із заключенням ЛКК, період догляду за дитиною до 3-х років, період військової служби тощо.
– Чи передбачені пільги щодо дострокового виходу на пенсію багатодітним жінкам? Чи зберігаються вони в запропонованому Урядом законопроекті?
– Відповідно до чинного законодавства багатодітні жінки мають право вийти на пенсію після досягнення віку 50 років та наявності страхового стажу  не менше 15 років (багатодітними вважаються жінки, які народили п’ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку).
Зазначені пільги зберігаються і надалі. Відміна їх у запропонованому  Урядом законопроекті не передбачається.
– А як щодо призначення інших пільгових пенсій? 
– Суттєво скорочується перелік категорій осіб, які матимуть право на достроковий вихід на пенсію. Пропонують ліквідувати пенсії за вислугу років (крім артистів), залишивши пільговий вихід на пенсію тільки для працівників зі шкідливими і важкими умовами праці, чорнобильців, матерів, які виховали 5 дітей і інвалідів з дитинства (в 50 років); військових – учасників бойових дій (55 років); ліліпутів і людей з диспропорційною карликовістю. 
Виплата уже призначених «пільгових» пенсій за вислугу років здійснюватиметься тільки за рахунок коштів Державного бюджету.
– Що відбудеться далі з пенсіями тих жінок, які використали своє право на достроковий вихід на пенсію у 55 років? Адже розмір пенсій у такому разі був зменшений у зв’язку достроковим виходом на пенсію.
– За чинним Законом, до 1 січня 2015 року право на достроковий вихід на пенсію за віком мали жінки, яким виповнилося 55 років, якщо вони мали не менше 30 років страхового стажу, та за умови, що вони звільнилися з роботи. У такому разі розмір їхньої пенсії був зменшений на 0,5% за кожний неповний місяць дострокового виходу на пенсію. Таке зменшення  передбачається здійснювати на весь період отримання пенсії.
У законопроекті пропонується зупинити зменшення розміру пенсії за віком для таких жінок після досягнення віку, передбаченого законом для  відповідної вікової категорії. Після завершення цього періоду розмір пенсії пропонується переглянути без застосування зниження пенсії. Наприклад: у грудні 2014 року жінці достроково призначено пенсію за віком у віці 55 років. 15 жовтня 2017 вона набуває пенсійного віку відповідно до чинного законодавства, з 16 жовтня їй буде відновлено пенсію у повному розмірі (у разі ухвали законопроекту як закону).
– За яких умов отримуватимуть пенсію в Україні громадяни, які працюють за кордоном?
– Громадяни України набувають право на пенсію із солідарної системи лише у разі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України. Ніхто не позбавляє права осіб, які працюють за кордоном самостійно сплачувати ЄСВ в Україні й таким чином забезпечити собі можливість отримати пенсію за віком.  
– Які суттєві поправки до законопроекту внесено після першого читання? 
– За пропозицією Міністерства соціальної політики жінкам, котрі перебували у декретній відпустці по догляду за дитиною шість років, усі ці роки враховуватимуться у стаж (на даний час тільки до 3-х років). Перша редакція законопроекту передбачала, що у разі відсутності необхідного страхового стажу для призначення пенсії громадяни зможуть придбати не більше 5 років страхового стажу. Однак нова редакція дає можливість купити лише два додаткових роки.
– Коли передбачається ввести накопичувальну пенсійну систему в Україні?
– В 2019-му році повинна запрацювати накопичувальна пенсійна система. Тобто частина зарплати українців буде йти до Пенсійного фонду  на виплату пенсій (солідарний рівень), а друга частина – на персональні рахунки (накопичувальний рівень). В результаті українці зможуть в майбутньому отримувати відразу дві пенсії з двох рівнів системи. Це нововведення не торкнеться пенсіонерів, але може значно збільшити майбутні пенсії ще працюючих українців.
Розмову вів
Володимир ПЕТРУК. 
Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення опрацював більше двох тисяч поправок до  законопроекту про пенсійну реформу та підготував його до другого читання. Чи змінились базові позиції пенсійної реформи запропоновані Урядом,  ми попросили розповісти начальника Ковельського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Інну САМОЛЮК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1069
Читати далі
21.09.2017

завантаження (1) Мистецтво бути мільйонером

Українські мільйонери завжди були друзями митців і письменників. Тарас Шевченко із вдячністю згадував свого благодійника Платона Терещенка, а Антон Чехов із захопленням писав про відомого сумського землевласника і цукрозаводчика Івана Харитоненка. За словами письменника, Харитоненко був непересічною особистістю – із надзвичайним діловим чуттям й організаторським хистом. Виходець із низів, без професійної освіти, він став однією з чільних постатей свого часу. 
«Харитоненко і син»
Іван Харитоненко заробив своє багатство наполегливою працею. Як син селянина-чумака, він міг продовжити справу свого батька або спробувати досягти чогось більшого, використовуючи свій природний хист підприємця. Він обрав останнє і почав скуповувати цукровий буряк для петербурзького купця Єлисеєва. Але згодом вліз у страшенні борги: орендований ним цукровий завод згорів зі всією продукцією і виявився незастрахованим. На щастя, стати знову на ноги допомогли ділові партнери.
Справжньою удачею для майбутнього цукрового магната стала селянська реформа 1861 року, що звільнила селян із кріпацтва. Поміщики, втративши дармову робочу силу, стали масово продавати свої землі. Скориставшись вільним обігом землі, Харитоненко почав скуповувати їхні десятини та вирощувати цукровий буряк. Водночас   будував заводи для переробки. У 1867 році Харитоненко спорудив у Сумах Павловський рафінадний завод – один із п’ятірки найбільших в Україні на той час. Загалом він побудував близько 30 підприємств у різних містах Харківської та Курської губерній. Як зазначають історики, більшість заводів регіону після реформи перейшли до рук Івана Харитоненка і родини Терещенків.  
У 1860-х роках підприємець заснував торговий дім «Харитоненко і син». Головна контора компанії була у Сумах, а інші – у Харкові, Москві, Томську, Владивостоку та інших містах. Всього торговий дім налічував 279 контор і поставляв цукор, окрім внутрішнього ринку, до Австро-Угорщини,  Туреччини, Китаю, Ірану, Фінляндії та Німеччини. За архівними даними, лише за шість років після заснування компанії виробництво цукру у Сумах зросло у 20 разів. А 1874 року торговий оборот компанії перевищив 20 млн. рублів сріблом.
Перший цукровий синдикат імперії
У 1887 році Іван Харитоненко ініціював створення першого в Російській імперії цукрового синдикату. Це була перша монополія, що об’єднувала майже 92% усіх цукрових підприємств на теренах тодішньої імперії. Всього – 203 заводи. Страховий капітал підприємств складав 1 млн. рублів. Харитоненко був одним із головних членів синдикату.
Цукрова продукція торгового дому Харитоненка була високої якості й отримувала заслужені нагороди на батьківщині і за кордоном. Серед них – медаль першого класу на Всесвітній виставці у Філадельфії 1876 р., золота медаль на Всесвітній виставці в Парижі 1878 р. та Антверпені 1885 р. Крім того, за свою працю він отримав дворянський титул.  
Як свідчать історики, Харитоненко мав також 11 маєтків та економій у Сумській, Чернігівській і Харківській губерніях. За одними даними, на 1891 рік він володів 40 тис. десятин землі, за іншими – у його власності було майже 100 тис. десятин. При цьому у деяких економіях працювали селекційні лабораторії, а насіння буряка закуповувалося у Німеччині та Франції.
Особливою гордістю Харитоненка були також лісові господарства, де існували лісорозсадники і вирощували цінні породи дерев.
Робота як мистецтво
Іван Харитоненко зумів стати одним із найуспішніших промисловців кінця ХІХ ст. завдяки своєму таланту підприємця, а також сміливості братися за щось нове. Не останню роль, звісно, зіграли й сприятливі умови – селянська реформа із можливістю вільно купувати землю і зручні кредити. На своїх заводах Харитоненко використовував передові технології того часу: водотрубні парові котли, підвісні канатні дороги, плівкові апарати Кестнера, безперервні дефекатори і сатуратори тощо. А сам підприємець у 56 років почав вивчати французьку мову і, як зазначають історики, чудово нею потім розмовляв.   
«Іван Герасимович пристрасно любив свою комерційну діяльність, але не своєкорислива спрага надбання і збагачення була душею його підприємств і праці. Він любив промисловість, як вчений любить свою науку, як художник любить своє мистецтво, тому всі його великі заклади носять на собі печатку не тільки відповідного меті благоустрою, а й краси та витонченості», – відгукувався про нього архієпископ Харківський Амвросій.
І справді, Іван Харитоненко, який у 1867-1873 рр. був міським головою Сум, зробив чимало для освітнього і культурного розвитку свого міста. На кошти його родини було засновано кадетський корпус, дитячу лікарню і притулок, придбано будинок для окружного суду, побудовано Свято-Троїцький собор і споруджено залізобетонний міст через Сумку. Також завдяки його щедрій участі було відкрито жіночу гімназію та церкву у рідному селі Нижня Сироватка. Більше того, Харитоненко дав гроші на спорудження гуртожитку для студентів Харківського університету і навіть пам’ятника Богдану Хмельницькому в Києві. 
Навряд чи хтось зможе точно порахувати, скільки було витрачено на благодійність, але з певністю можна сказати одне: Іван Харитоненко був шанованим промисловцем і громадянином. 
Матеріал Центру громадського моніторингу та контролю.
Українські мільйонери завжди були друзями митців і письменників. Тарас Шевченко із вдячністю згадував свого благодійника Платона Терещенка, а Антон Чехов із захопленням писав про відомого сумського землевласника і цукрозаводчика Івана Харитоненка. За словами письменника, Харитоненко був непересічною особистістю – із надзвичайним діловим чуттям й організаторським хистом. Виходець із низів, без професійної освіти, він став однією з чільних постатей свого часу. 
«Харитоненко і син»
Іван Харитоненко заробив своє багатство наполегливою працею. Як син селянина-чумака, він міг продовжити справу свого батька або спробувати досягти чогось більшого, використовуючи свій природний хист підприємця. Він обрав останнє і почав скуповувати цукровий буряк для петербурзького купця Єлисеєва. Але згодом вліз у страшенні борги: орендований ним цукровий завод згорів зі всією продукцією і виявився незастрахованим. На щастя, стати знову на ноги допомогли ділові партнери.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 779
Читати далі
21.09.2017

Микола БУЛІГА: “У цій раді набагато менше політиканства та пустослів’я”
Депутат Волинської обласної ради Микола Буліга у політиці – не новачок. Має чималий досвід не лише у громадсько-політичній роботі, а й у бізнесі. Створив не одне підприємство у сфері надання послуг із теплопостачання з альтернативних джерел енергії. Однак ситуація в країні змусила Миколу Булігу знову спробувати безпосередньо впливати на політичне життя, як мінімум, на Волині. 
Сьогодні у облраді Микола Буліга працює у складі фракції Радикальної партії Олега Ляшка, від якої, власне, і був обраний до представницького органу в рідному йому Ковельському окрузі. Крім того, очолює одну з найважливіших комісій облради – майнову. 
– Миколо Миколайовичу, Ви прийшли в облраду з бізнесу. Що, власне, спонукало до цього тоді, у 2015-му?
– Був час, коли я зрозумів, що стомився від політики. До цього мав за плечима досвід активної роботи у виборчих штабах, керівництва виборчим штабом “Нашої України” на Волині у 2010-му,  позачергові парламентські вибори... Потім був бізнес. Споруджував котеджі, освоював нові енергоощадні технології, що згодом привело до діяльності у сфері надання послуг з теплопостачання з альтернативних, тобто відновлюваних, джерел енергії. Створив кілька підприємств, які працюють у цьому напрямку. 
Волинь має чималий потенціал розвитку і впровадження нових енергоощадних технологій. Зважаючи на природні багатства, на зручне географічне розташування займатися цим, як кажуть, сам Бог велів.
Згодом змінилася суспільно-політична ситуація. І це, чесно кажучи, спонукало до роздумів. Переломним моментом у прийнятті рішення була, напевне, Революція гідності. 
– Ви – історик за фахом. Чому свого часу так і не лишилися в школі?
– У дитинстві  я себе в майбутньому чомусь бачив винятково у військовій формі. Навіть коли у школі дітей запитували: «Ким хто хоче вирости?», говорив не про космонавта чи пілота, а про генерала. Тому спершу вступав до Києва у вище зенітно-ракетне училище. Проте підвели іспити з математики, то був крах мрії, яку виношував багато років.
Потім служив у Самарканді, іще рік – в Архангельську. Армія розвалювалася на очах. Усе розкрадалося і продавалося. Честь офіцера для багатьох стала порожнім звуком. Тоді я (хоча мав направлення на вступ до військового вишу) назбирав якнайбільше підручників з історії, аби після повернення додому знову спробувати вступити до вишу, тільки вже на мирну професію. Тим паче, що моя мама теж була вчителем. Обрав історію. Те, що до душі. Хоча ніколи не бачив себе у сфері педагогіки, радше – науки.
Однак, коли закінчував навчання, вже був одруженим, і ми чекали народження першої дитини. Тобто: хочеш не хочеш, а мусив думати, як прогодувати сім’ю. Після п’яти років роботи у школі, де викладав географію, історію та правознавство, відклав свій диплом у “довгу шухляду” та вирушив на заробітки. 
Довелося опанувати будівельні спеціальності в Чехії та Словаччині. Освоїв фактично всі будівельні професії. Тамтешні колеги дуже дивувалися, зустрічаючи «чорноробочих» українців із вищою освітою. Але тоді ми так потоваришували, що хороші стосунки підтримуємо до цих пір – тобто ось уже 20 років.
Відверто кажучи, чим би я не займався, – кожну справу маю “пропустити” крізь себе. Байдужості до того, що роблю, не було ніколи. Чи то вчителювання, чи то політика, чи то громадська діяльність. Я вдячний долі, що це все було у моєму житті. З кожного етапу виносиш новий урок. 
–  Хто із людей, які Вас оточують, є Вам моральною підтримкою? 
–  Як казав Черчілль, у політиці не буває друзів чи ворогів, а є інтереси. А відтак я не шукаю друзів у політиці. Для мене друзі – ті, хто крокує пліч-о-пліч у житті, незалежно від того, які вибори на часі або чим ти займаєшся на даному етапі. Моя опора – це Бог, сини і доньки, старшій із яких уже 23. Заради них я не маю права впадати у відчай. 
А щодо моральних дороговказів, то це – мій учитель історії В’ячеслав Стасюк. Він мені – багато в чому орієнтир у житті. В’ячеславу Петровичу вже за 70, він дещо по-іншому дивиться на світ, однак я вдячний йому за життєву мудрість, за доречні поради. Іноді мені достатньо з ним просто поспілкуватися, аби для себе зробити правильні висновки. 
– В обласній раді – цікава розстановка сил. Складно приймати рішення в умовах протистояння виконавчої та представницької гілок влади?
– Коли керуєшся винятково інтересами громади, приймати рішення легко. Є питання особистої роботи і командної, питання в умінні домовлятися з колегами і правильно прийняти рішення щодо майже ста об’єктів, які належать громаді Волині. 
Насправді у депутатів обласної ради більше того, що їх поєднує, аніж того, що роз’єднує. Ми всі – обранці однієї громади. 
– А як би оцінили перших два роки роботи обласної ради?
– У стінах нинішньої обласної ради наразі – шість фракцій. У кожної – своя позиція і свої міркування. Найважче, знаходити компроміси. Але нам це, переконаний, вдається. Є більшість. Відбуваються сесії. Хоч і не без дискусій, але приймаємо бюджетні питання, профільні програми тощо. У цій раді набагато менше політиканства і пустослів’я. Конструктив переважає. 
Звичайно, завжди хочеться зробити більше. Тим паче, що я очолюю комісію з питань комунального майна. Часто від роботи того чи іншого комунального підприємства (або ж установи) залежать перспективи регіону. Іноді, як бачимо, ситуацією на тому чи іншому підприємстві чи в установі пробують скористатися певні політичні сили. Підбурюють людей, а проблема вимагає зваженого і мудрого рішення. 
– Ви постійно тримаєте у полі зору проблему округу, в якому були обрані. Які завдання перед собою ставите на найближчий час?
– Безперечно хочеться у межах своїх можливостей допомогти розвиватися територіям свого округу та й Волині загалом. А роботи – хоч відбавляй. Аграрна область, а збувати вирощену продукцію людям надзвичайно складно. Сьогодні вкрай відчутними стали екологічні проблеми, актуальною є тема примноження лісових ресурсів, ремонту доріг...
Для переважної більшості волинян, які сьогодні виживають у селах, важливо мати свій “голос” у сесійній залі. Іноді навіть банальні потреби і проблеми людей того чи іншого округу треба відстоювати. Навряд, чи десь хтось у столиці це зробить ліпше за тих, хто обраний на місцях. 
Уляна КЛИМЕЦЬ. 
Фото з архіву 
Миколи Буліги.Микола БУЛІГА: “У цій раді набагато менше політиканства та пустослів’я”

БулигаМикола БУЛІГА: “У цій раді набагато менше політиканства та пустослів’я”

Депутат Волинської обласної ради Микола Буліга у політиці – не новачок. Має чималий досвід не лише у громадсько-політичній роботі, а й у бізнесі. Створив не одне підприємство у сфері надання послуг із теплопостачання з альтернативних джерел енергії. Однак ситуація в країні змусила Миколу Булігу знову спробувати безпосередньо впливати на політичне життя, як мінімум, на Волині. 
Сьогодні у облраді Микола Буліга працює у складі фракції Радикальної партії Олега Ляшка, від якої, власне, і був обраний до представницького органу в рідному йому Ковельському окрузі. Крім того, очолює одну з найважливіших комісій облради – майнову. 
– Миколо Миколайовичу, Ви прийшли в облраду з бізнесу. Що, власне, спонукало до цього тоді, у 2015-му?
– Був час, коли я зрозумів, що стомився від політики. До цього мав за плечима досвід активної роботи у виборчих штабах, керівництва виборчим штабом “Нашої України” на Волині у 2010-му,  позачергові парламентські вибори... Потім був бізнес. Споруджував котеджі, освоював нові енергоощадні технології, що згодом привело до діяльності у сфері надання послуг з теплопостачання з альтернативних, тобто відновлюваних, джерел енергії. Створив кілька підприємств, які працюють у цьому напрямку. 
Волинь має чималий потенціал розвитку і впровадження нових енергоощадних технологій. Зважаючи на природні багатства, на зручне географічне розташування займатися цим, як кажуть, сам Бог велів.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1249
Читати далі
21.09.2017
Ковельський промислово-економічний коледж Луцького національного технічного університету – навчальний заклад, який вирізняється з-поміж інших неординарним підходом як до навчання, так і до студентського дозвілля. 
Єдність коледжівської родини простежується у кожному заході, у вирішенні нагальних питань, у підготовці та проведенні різного роду свят. Адже тільки той, хто вміє добре працювати, вміє гарно та з користю відпочивати. Тому до Всесвітнього дня туризму коледж завжди готується ґрунтовно.
Керівник фізичного виховання Ющук Руслан кожного разу пропонує студентам нові та цікаві завдання: естафета на новому спорядженні, складання намету, формування колодязя з полін, приготування козацької страви. Юнацький запал, неперевершене бажання перемогти спонукало студентів бути активними, швидкими, точними та влучними. Схилившись над казанами, студенти чаклували над козацькою смакотою. А підігрівали інтерес до конкурсів грошові винагороди від громадської організації «Студентський спортивний клуб «Атлет». 
Цікавим та приємним залишається той факт, що жодної байдужої людини на святі туризму не знайшлося. Навіть члени журі (адміністрація коледжу), досхочу скуштувавши козацьких страв, намагалися пройти не таку вже й просту естафету. Як це випробування вдалося суддям? Добре, що аматорські спроби оцінювалися не на час (жарт, звичайно).
19 команд змагалися за перше місце, частки секунди вирішували долю переможців. Одного балу не вистачило 113 «Д» групі спеціальності «Менеджмент» до перемоги, тому журі вирішило нагородити першокурсників заохочувальним грошовим подарунком. Третє місце виборола команда завзятих перевізників, студентів 204 «Д» групи спеціальності «Транспортні технології», друге місце посіла команда хлопців, студентів 203 «Д» групи спеціальності «Автомобільний транспорт», які впевнено та цілеспрямовано йшли до фінішу.  
Приз за перше місце отримала команда згуртованих та спортивних юнаків 388 «Д» групи спеціальності «Галузеве машинобудування». Вітаємо переможців! Так тримати!
Усіх учасників спортивного свята привітала директор коледжу Тетяна Селівончик. Тетяна Василівна подякувала коледжівській родині за  активність, спритність, дружність, а ще за чистоту та охайність, залишену після себе у лісі. Ігор Ілюшик, заступник директора з навчальної роботи, відзначив, що день, проведений на природі, виявився плідним та корисним для усіх коледжівців: як для студентів, так і для викладачів.  
Загальне враження від дня, проведеного на лоні природи, у колі друзів та однодумців – це щастя, радість та неймовірна насолода. Дружна коледжівська родина повернулася у коледж стомленою, але задоволеною.
Олена Шульган,
заступник директора з виховної роботи.

КПЕК туризмСвято туризму у коледжі

Ковельський промислово-економічний коледж Луцького національного технічного університету – навчальний заклад, який вирізняється з-поміж інших неординарним підходом як до навчання, так і до студентського дозвілля. 
Єдність коледжівської родини простежується у кожному заході, у вирішенні нагальних питань, у підготовці та проведенні різного роду свят. Адже тільки той, хто вміє добре працювати, вміє гарно та з користю відпочивати. Тому до Всесвітнього дня туризму коледж завжди готується ґрунтовно.
Керівник фізичного виховання Ющук Руслан кожного разу пропонує студентам нові та цікаві завдання: естафета на новому спорядженні, складання намету, формування колодязя з полін, приготування козацької страви. Юнацький запал, неперевершене бажання перемогти спонукало студентів бути активними, швидкими, точними та влучними.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 877
Читати далі
21.09.2017

DSC01936Село моє – краплиночка на карті

В газеті «Вісті Ковельщини» 7 вересня ц. р. був опублікований фоторепортаж про День села Поворська, якому виповнилося 519 літ. Свято пройшло гарно, урочисто, змістовно, про що автор докладно розповів.
У своєму листі я хочу продовжити розмову, адже нині Поворськ не просто населений пункт, а центр об’єднаної територіальної громади, яку очолюють вмілі організатори людей, ініціатори багатьох корисних починань голова Сергій Семенюк, його заступник Михайло Никитюк. По-діловому працює новообрана сільська рада.
Сьогоднішні здобутки громади спираються на результати праці, бойові і трудові подвиги попередніх поколінь. Адже історія села – багата, героїчна і просто цікава. У недалекому минулому Поворськ був справжнім центром сільськогосподарського, промислового, культурно-освітнього розвитку тутешнього регіону.
У писемних джерелах село вперше згадується 1498 року в дарчому акті литовського князя Олександра на ім’я А. Сангушка. В 1511 році король Сігізмунд І подарував Поворськ князю К. Островському, після смерті якого власником став його син Ілля. Звичайно, про ті часи ми можемо довідатися лише з історико-краєзнавчої літератури, але люди мого покоління пам’ятають повоєнні літа, коли тут поступово налагоджувалося життя після кровопролитної Другої світової війни.
Сьогодні ми добрим словом згадуємо учасників боїв з фашистськими поневолювачами, багато з яких загинули в боротьбі за волю України. Безпосередньо за Поворськ віддали свої молоді життя понад 1700 чоловік. Чисельними були партизанські загони, котрі діяли в тутешніх лісах, а також підрозділи Української Повстанської Армії.
Зокрема, широко відомий Петро Самчук, який очолював загін народних месників. У селі він збудував хату, яка й нині у хорошому стані. Тут живуть його рідні. Бойовими і трудовими справами відомий дільничний інспектор поліції Іван Дубницький, білорус за національністю. Вдвох з дружиною Марією виховали гарних дітей: син Анатолій – військовий, дочка Надія  – педагог. 95 років виповнилося ветерану війни Федору Дятлу. Перелік мужніх захисників Батьківщини можна продовжувати, як-то кажуть, до безкінечності.
Традиції ветеранів гідно продовжує молодь, виконуючи свій патріотичний обов’язок в армійських лавах, а також у зоні АТО. Поворчани свято бережуть пам’ять про свого земляка Миколу Яворського, який загинув у боях з агресором на Сході України. Без чоловіка і батька залишилися дружина і двоє діток. Вічна слава Герою!
Ще не так давно на території села діяли потужні підприємства – відділення райсільгосптехніки і райсільгоспхімії, сільське споживче товариство, яке мало розгалужену мережу магазинів і закладів громадського харчування, безалкогольний і ковбасний цехи, пекарню. Відділення зв’язку об’єднувало і поштовиків, і електрозв’язківців. Взагалі, можна сказати, що тут було справжнє містечко з досить розвинутою інфраструктурою (комунально-побутові заклади, ветлікарня, аптека, дільнична лікарня і т. д.).
У соціально-економічному розвитку населених пунктів важливу роль відігравало колективне сільськогосподарське підприємство, яке в різні часи очолювали Василь Тимощук, Федір Гейчук, Василь Хміль. На належному рівні  займалися тваринництвом і рільництвом, мали тракторну бригаду, млина, лазню, цегельний завод, від якого, на жаль, залишилася тільки труба. Все це – робочі місця, на яких залюбки працювали сотні людей з довколишніх сіл.
У Поворську – чисельний загін інтелігенції, котрі рухають вперед нашу освіту (загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів), культуру (місцевий будинок культури, бібліотека тощо). Свої послуги надавали і надають залізнична станція, лісництва. Далеко за межами Волині відомий військовий полігон. Я пам’ятаю, як колись літаками можна було за один карбованець політати і помилуватися довколишніми краєвидами з висоти пташиного польоту.  Адже між Ситовичами, Пісочним і Поворськом функціонував аеродром. Авіація тоді обробляла поля хімікатами.
Звичайно, все те саме не робилося. Це – наслідок напруженої праці людей, їх керівників. Згадую їх прізвища – Підлужний, Ващук, Голуб, Швидкий, Бєляєв, Романюк, Туревич, Цибуляк, Дерев’янчук, Байда, Гайко, Гайдучик, Борисюк, Новарчук, Басіста, Клеутін та багато, багато інших – всіх практично неможливо згадати, бо газета не «гумова». Вони працювали в різних галузях, а робили спільну справу – примножували славу   села.
Про гарні діла поворчан вчора й сьогодні говорили на святі і голова Сергій Семенюк, й інші виступаючі, і ведучі Валентина Бубулас і Юрій Бусел. Цікавою і насиченою була розважальна програма на гарно прикрашеному місцевому стадіоні. Приваблювали увагу «Корчма», оформлена в старовинному українському стилі, де господарював Федір Рудь. Добру справу зробив благодійний фонд «Патріоти Волині» Степана Івахіва, сприяючи проведенню лотереї.
Хочеться щиросердно подякувати за велику організаторську роботу керівництву об’єднаної громади, особисто Сергію Семенюку, всім, хто долучився до підготовки і проведення Дня села. Бажаю, шановні земляки, кожному з Вас миру, добра, благополуччя, здійснення всіх планів і задумів!
Олена ВАВРЕНЮК,
голова ветеранської організації с. Ситович.
НА ЗНІМКАХ: під час Дня села в Поворську.
Фото з архіву автора.
В газеті «Вісті Ковельщини» 7 вересня ц. р. був опублікований фоторепортаж про День села Поворська, якому виповнилося 519 літ. Свято пройшло гарно, урочисто, змістовно, про що автор докладно розповів.
У своєму листі я хочу продовжити розмову, адже нині Поворськ не просто населений пункт, а центр об’єднаної територіальної громади, яку очолюють вмілі організатори людей, ініціатори багатьох корисних починань голова Сергій Семенюк, його заступник Михайло Никитюк. По-діловому працює новообрана сільська рада.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1066
Читати далі
21.09.2017

Інформує 102

Чоловіка побила 
до смерті

нівжЧоловіка побила  до смерті

У Любитові Ковельського району дружина до смерті побила свого 44-річного чоловіка. 
Повідомлення про смерть потерпілого надійшло до поліції вранці 19 вересня. Правоохоронці з’ясували, що ввечері напередодні трагедії між чоловіком та дружиною виникла сімейна сварка. Під час шарпанини 43-річна ковельчанка відібрала у чоловіка металевий совок та кілька разів ударила ним його по голові та інших частинах тіла.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 520
Читати далі
12