Їх поєднала любов
– Тату, а в мами лобик холодний, – тихенько сказав шестирічний Максимко, що першим з дітей вранці прибіг до ліжка уже неживої Оксани. Хлопчик поцілував маму, але вона нічого не бачила і не чула. Її бездиханне тіло було у владі смерті.
– Господи! Забери мене до ранку, щоб діти не бачили моїх страждань, – просила тієї ночі у Бога Оксана. І Бог виконав її прохання.
В ту ж мить прокинулись двоє старших дітей: 15-річна Софійка і 12-річний Вітя. Троє дітей не бачили, як помирала найдорожча людина – їхня мама. Вони лише усвідомили, що залишилися сиротами.
… Сім’я Юрія та Оксани Ліщуків, як і кожен із нас, раділа життю, виховувала 3 дітей, будувала плани на майбутнє. Вона була вчителем молодших класів, а він – пастором ЦАСД в м. Ковелі. Та їхнім планам не судилося збутися – непоправне горе увірвалось у сім'ю. Раптом без причини стала худнути дружина. Їй нічого не боліло, не турбувало. Але чоловіка такий стан не влаштовував, тож Юрій повіз Оксану у Львів на обстеження.
Та ніхто з лікарів не міг встановити правильний діагноз. Знову аналізи… обстеження… аналізи. І Оксану Ліщук направили в гінекологічне відділення Львівського онкодиспансеру. Зробили ще там аналізи, і страшний "подарунок" під Новий рік – рак 4 стадії.
Не описати словами ті емоції і стан Юрія. Як сказати правду дружині? Робив вигляд, що усе добре, аби лишень Оксана нічого не запідозрила і їй не стало ще гірше. У розпачі виходив з палати дружини і під лікарняними стінами давав волю сльозам. Сльози болю й страждання замерзали на морозі на чоловічій щоці.
– Скільки буде жити? – мучило питання чоловіка. – Лікарю, скажіть правду: півроку?
Лікар мовчав.
– Місяць? – мовчанка.
– Тиждень?..
Більше Юрій не питав у лікаря нічого. Він зрозумів без слів – лишилися лічені дні земного життя Оксани. Та вона й сама вже про все здогадалась.
– Кажи правду, я до всього готова, – просила дружина чоловіка. Вона не падала духом, навіть сусідку по палаті підтримувала.
– Не переживай… У мене рак, а в тебе ще невідомо що, – заспокоювала Оксана.
В кінці грудня, перед Новим роком, Юрій Ліщук привіз дружину додому. Разом зі своєю мамою по черзі були біля хворої. Вона просила чоловіка: "Не залишай служіння Богу і постав дітей на ноги…".
За півтора тижні до смерті Оксани Юрій вів найменшого синочка-першокласника Максимка до школи. Світ був йому немилий, ні їсти, ні пити не хотілось. Лише одне запитання було в голові: "Чому?..". Повертаючись додому, чоловік побачив, як у лютневий мороз на обледенілій гілці сидить малесенька пташина і співає.
– Де серед такого морозу вона взялася? – подумав він. Це був Божий знак: незважаючи на всілякі негаразди, треба жити далі. Так як і ця пташина: їй холодно, а вона співає. З цими роздумами йшов додому, бо на нього чекала хвора дружина, якій потрібна була його підтримка.
… Через 35 днів, 12 лютого 2011 р., Оксани Ліщук не стало. Тоді цілу ніч Юрій зі своєю матір'ю не відходили від ліжка хворої, молилися, читали Псалми. І з 5.00 до 7.00 год. ранку на руках у чоловіка вона помирала....
Не раз малий Максимко тулив до себе Оксанин халат і казав: "Він пахне мамою…".
l
… Йшов час. Шість з половиною років Юрій Ліщук був сам. Нелегко доводилося, молодому вдівцеві з трьома дітками. Але з Божою поміччю давав якось раду. Спочатку навіть і не планував вдруге одружуватись – все ніяк не міг забути кохану дружину. Та згодом старі рани потроху стали гоїтись, та й люди стали радити, щоб шукав собі пару.
Бо ж і в Біблії написано: "Недобре, щоб бути чоловіку самотнім…" (Буття 2:18) і "Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій, і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його. Також коли покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному?" (Еклезіястова 4:9-11).
Сім’я Ліщуків завжди була під пильним оком Господа. Він скрізь і всюди керував їхнім життям та ніколи не залишав їх. В 2013 році Ліщука перевели на пасторське служіння в Червоноград. І він разом з дітками переїжджає на нове місце проживання. У службових справах часто бував у Львові на християнському телеканалі "Надія", де працювала молода дівчина Уляна. Вона ще за сумісництвом в адвентистській школі викладала англійську мову. Дівчина сподобалась Юрію. Він став прислухатися до свого серця.
– Я не знав, чи подобаюсь я їй, чи ні… І як з нею потоваришувати? – розповідає чоловік. – Адже я старший за неї на цілих 20 років та ще й з "приданим" – троє дітей!
– Спочатку написав Уляні коротеньку есемеску: "Добрий вечір! Як життя молоде?". І більше нічого. І з того часу протягом півтора року спілкувалися щодня. Уляна знала про Юру все – за цей час вони встигли зрозуміти один одного. Вони постійно молилися і просили у Бога поради. Юра каже: "Я хотів, щоб моя сімейна картина складалася з двох пазлів. Перший – щоб Уляна любила мене, а другий – щоб мої діти прийняли її".
– Я молився: " Боже, якщо все це від Тебе – то виклич в Уляни взаємну любов до мене, і хай вона полюбить моїх дітей, а вони приймуть її в нашу сім'ю".
Через рік спілкування Юрій Ліщук дійсно побачив, що Уляна любить його дітей і його самого. Бог дав відповідь на молитву.
l
… За півроку до одруження Юрій Ліщук працював на будівництві молитовного будинку. Поїхав у Ковель на фірму "Верес", щоб купити облицювальну плитку. Розрахувавшись, чек викинув у смітник біля каси.
– Не викидайте чек! – сказала касир.
– Чому?
– Хіба ви не знаєте, що в цьому році (2016 р. – саме перед Новим роком) розігрується остання путівка в Єгипет?
– Ні, не знаю. А що для цього потрібно? – спитав Юрій.
– Напишіть номер "молільника" і своє прізвище і вкиньте в урну, а наступної неділі о 14.00 год. приходьте на розіграш і будьте присутні особисто.
Юрій Ліщук не вірив в удачу, бо ніколи нічого не вигравав,та все-таки свій чек вкинув в урну. Через тиждень Уляна завітала до Юрія, і вони удвох поїхали на "Верес".
– Ти йди на розіграш, а я буду молитися за тебе, – сказала майбутня дружина Юрія. Уляна молилася в машині, а Юра пішов на розіграш. Він стояв збоку і дивився, як маленький хлопчик діставав з урни чиїсь чеки, на які випали 500 і 1000 грн. І ось настав вирішальний момент: всі чекали головного призу – путівки. Кому ж випаде таке щастя, кому ж воно дістанеться? З натовпу кричали, щоб малий добре перемішав чеки. Всі затамували подих…
– І раптом з самого дна урни хлопчик дістав найменший чек, на якому ледве вмістився номер мобільного телефону і прізвище, хоча там було багато довжелезних чеків. Журі зачитує прізвище власника чека: "Ліщук Юрій! Є такий?"
– Є!
Юрій не вірив власним вухам, не знав, чи це сон, чи реальність. Йому вручили сертифікат і путівку в Єгипет на двох. Щасливий володар путівки пішов до машини, щоб поділитися радістю з майбутньою дружиною. Їй теж не вірилось, що Господь так щедро їх благословив.
l
Оскільки Юрій з Уляною ще не були одружені, то мав їхати в Єгипет найменший син Максимко з татом. Та раптом Юрія "схопила" спина, і він зліг пластом. Ні про яку подорож не могло бути й мови. Зателефонував на фірму. Перенесли поїздку на пізніший термін – десь після Нового року. Але кожен раз знаходились якісь вагомі причини, щоб не їхати. І тоді Ліщук сказав адміністрації "Вересу": "Певне, у Бога є свої плани щодо моєї поїздки".
Він розказав про своє минуле життя та плани на майбутнє. І адміністрація пішла назустріч Юрію: вона дозволила (з невеличкою доплатою) їхати на відпочинок утрьох. 21 травня 2017 року Ліщуки Юрій та Уляна зіграли весілля і зареєстрували свій шлюб. А через два дні, взявши з собою Максимка, полетіли в Єгипет. Враження від подорожі – незабутні. Всі були щасливі і задоволені. Нарешті, життя Юрія Ліщука, як він і мріяв, склалося з двох пазлів, на яких вималювалася сімейна картина.
Зараз сім'я Ліщуків живе повноцінним життям, звершуючи служіння в церкві АСД м. Любомля. Софійка вже доросла – вийшла заміж у Львові і працює секретарем, де трудилася раніше Уляна. Вона поступилася їй своїм місцем. Живе на квартирі в Уляниної бабусі.
Син Віктор закінчує Ковельський медичний коледж і мріє вчитися далі – на лікаря. А Максимко – ще школяр, він біля тата і Уляни, яка не обділяє його своєю любов'ю: кожен ранок він прокидається від Уляниного поцілунку і не ляже спати, доти, доки Уляна не поцілує його. Вона – як подруга для Юриних дітей. Влітку Юрій та Уляна планують поїхати до Уляниних батьків у Мадрид, які вже більше 10 років живуть там. І на цей раз візьмуть з собою старшого сина Віктора. Юрій Ліщук безмежно вдячний Богу за те, що Він не залишив його самого, а дарував йому повноцінну сім'ю.
Галина Оліферчук.
НА ЗНІМКАХ: миті життя сім'ї Ліщуків.
Фото з архіву автора.
– Тату, а в мами лобик холодний, – тихенько сказав шестирічний Максимко, що першим з дітей вранці прибіг до ліжка уже неживої Оксани. Хлопчик поцілував маму, але вона нічого не бачила і не чула. Її бездиханне тіло було у владі смерті.
– Господи! Забери мене до ранку, щоб діти не бачили моїх страждань, – просила тієї ночі у Бога Оксана. І Бог виконав її прохання.
В ту ж мить прокинулись двоє старших дітей: 15-річна Софійка і 12-річний Вітя. Троє дітей не бачили, як помирала найдорожча людина – їхня мама. Вони лише усвідомили, що залишилися сиротами.
… Сім’я Юрія та Оксани Ліщуків, як і кожен із нас, раділа життю, виховувала 3 дітей, будувала плани на майбутнє. Вона була вчителем молодших класів, а він – пастором ЦАСД в м. Ковелі. Та їхнім планам не судилося збутися – непоправне горе увірвалось у сім'ю. Раптом без причини стала худнути дружина. Їй нічого не боліло, не турбувало. Але чоловіка такий стан не влаштовував, тож Юрій повіз Оксану у Львів на обстеження.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 851