Погода в Ковелі  

25 січня - 1 лютого

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 3⁰С. Вітер південний помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 695

Газета "Волинь-нова" вже декілька років поспіль веде рубрику "А як Ви думаєте?". Під нею журналісти друкують відгуки своїх земляків на найбільш резонансні події в житті країни. Досить часто колеги з проханням про бліц-інтерв'ю звертаються до мене. Хоч іноді буваю й зайнятим, ніколи не відмовляюся від наданої мені можливості висловити власну точку зору.

Точка ця у мене не завжди приємна для влади. Але я її оприлюдню, наївно сподіваючись, що мій голос, як і голос інших людей, представники цієї влади почують і зроблять певні висновки. Щоправда, у мене такого сподівання тепер  істотно поменшало, бо переконався, що влада й народ живуть ніби у двох паралельних площинах, які не перетинаються…

Декілька днів тому мені зателефонувала одна з найталановитіших і, як тепер кажуть, найкреативніших журналісток "Волині-нової", яку я дуже поважаю і матеріали якої читаю з величезним інтересом, Катерина Зубчук. Вона попросила висловити свою думку про утаємничену відпустку президента України Петра Порошенка і його подорож на екзотичні Мальдіви за власний кошт.

Щоб не переповідати свою відповідь, яку я дав пані Катерині, відсилаю охочих її прочитати до номера згаданої газети за четвер, 18 січня 2018 року. Заодно рекомендую всім, хто цікавиться політикою і кого хвилює доля держави, ознайомитися з точкою зору й інших відомих волинян, об'єднаною у величезну добірку під промовистим заголовком "Коли на Сході хлопці мерзнуть в окопах, то главі держави не дуже випадає грітися на Мальдівах…". (До речі, у тій добірці свої думки висловили так би мовити, й "іногородні" – Ірина Фаріон зі Львова, Дмитро Тарасюк з Рівного, Богдан Буткевич з Києва).

Знайомлячись із їх відповідями, бачиш: чим ближче до влади опитані особи, тим "м'якші" і "дипломатичнші" їх оцінки поведінки нашого гаранта. Однак особисто мені найбільше впали в око  два інтерв'ю. Одне з тих дав голова Волинської обласної ради і облвиконкому у 1990-1994 роках, добре знайомий ковельчанам, Володимир Блаженчук. Він сказав наступне: "Хай би що казали про комуністичне минуле, але важко навіть уявити, щоб керівник більш-менш високого рангу міг зробити щось подібне. Реакція була б миттєвою  – звільнити з посади".

Ще різкіше висловився молодий сержант, учасник бойових дій у складі 28-ої окремої механізованої бригади Роман Семенюк з Маневич: "На фронті хлопці в окопах мерзнуть, щодня хтось віддає життя на Сході, матерям привозять загиблих синів, а президент країни, яка воює вже четвертий рік, дозволяє собі закордонні вояжі, щоб погрітися на курорті. Це не просто ненормально – це аморально".

Як на мене, справедливіше не скажеш. Хоч від себе я ще додав би: у діях глави держави прослідковується нахабство, яке межує із злочином. Хай мені пан Порошенко і його прибічники вибачать за ці, можливо, образливі слова, але я їх кажу, бо душа розривається від болю і обурення. Особливо від усвідомлення того, що президент витратив на свій "заслужений" відпочинок 14 мільйонів гривень, або в перерахунку приблизно 500 тисяч американських доларів (!!!), орендуючи для цього якийсь екзотичний острів.

Подумалося: а чому б Петру Олексійовичу не пожертвувати хоча б частину цієї астрономічної (для більшості із нас) суми грошей на допомогу воїнам АТО або оздоровлення їх діток, чимало з яких вже ніколи не побачать своїх батьків живими?  Зробити такий крок – його громадянський обов'язок, адже війна, яку президент обіцяв завершити в короткий строк, триває вже четвертий рік. Хіба глава держави не відчуває своєї вини за смерть чоловіків і батьків, дітей, онуків перед їх рідними? Хіба не мучить його совість за майже щодня вбитих солдатів? Чи подібні почуття взагалі не притаманні українським посадовцям найвищого рангу?

Якщо так, то мені часто по-людськи шкода Петра Олексійовича і його прихильників та прислужників, котрі, очевидно, самі не відають, що творять. Не відали цього і "орли" Януковича, котрі думали, що прийшли до влади навічно. Що з ними сталося і де вони тепер, думаю, всі знають. То невже уроки не такого вже й далекого минулого не вчать теперішніх можновладців?

Соромно, зрештою, пану Порошенку мало б бути і перед тисячами, якщо не мільйонами, нужденних і знедолених громадян України, котрі ледве зводять кінці з кінцями, рахуючи кожну гривню. Гривню, яка "легшає" буквально на очах: сьогодні долар вартує уже майже 29 українських "дерев'яних". Навіть російський рубль, який ще вчора був слабким і немічним, різко пішов угору - його співвідношення практично 2 до 1 (проти 3 до 1 нещодавно). Це означає, що так зване підвищення заробітних плат і пенсій летить в "трубу" – його з'їдає інфляція. Зате стабільно підвищуються в країні ціни  й тарифи буквально на все.

Мені, людині, яка практично жодного року, як і покійний мій друг – головний редактор "Волині-нової" Степан Сачук, не була за все своє життя у повноцінній відпустці, важко уявити суму в 14 мільйонів гривень. Але я не заздрю ані президенту, ані його друзям-олігархам. Вони мають величезні гроші, але  сумніваюсь, що почуваються  щасливими. Не думаю, що сплять спокійно і не бояться за своє життя й багатство. Не дали і не дадуть їм мільйони і мільярди  поваги в суспільстві. Швидше навпаки:  принесуть зневагу і неславу.

Щасливими є ті, хто робить добро людям: волонтери, меценати, благодійники, військові капелани. Вони допомагають українській армії, бідним і знедоленим, дітям-сиротам, інвалідам і хворим. Вони не їдуть на Мальдіви і Канари, а регулярно, піддаючи ризику своє життя, з благодійною місією відвідують хлопців у зоні АТО, зустрічаються з місцевим населенням, несуть слово правди і молитву до Бога тим, хто перебуває у відчаї і розпачі, на межі життя і смерті.

Таких яскравих особистостей багато в Україні, на Волині і Ковельщині. Про них постійно пише і буде писати наша газета, інші засоби масової інформації, бо за такими людьми – майбутнє. Гарне, красиве, заможне, якого гідна наша багатостраждальна українська земля, її народ.

А олігархи, мільярдери, злодії в законі – це порох, пилинка, нікчемність у Всесвіті, який створив Бог. І той же всемогутній Бог воздасть їм по заслугах. Принаймні я у це вірю.

Микола ВЕЛЬМА.

Газета "Волинь-нова" вже декілька років поспіль веде рубрику "А як Ви думаєте?". Під нею журналісти друкують відгуки своїх земляків на найбільш резонансні події в житті країни. Досить часто колеги з проханням про бліц-інтерв'ю звертаються до мене. Хоч іноді буваю й зайнятим, ніколи не відмовляюся від наданої мені можливості висловити власну точку зору.

Точка ця у мене не завжди приємна для влади. Але я її оприлюдню, наївно сподіваючись, що мій голос, як і голос інших людей, представники цієї влади почують і зроблять певні висновки. Щоправда, у мене такого сподівання тепер  істотно поменшало, бо переконався, що влада й народ живуть ніби у двох паралельних площинах, які не перетинаються…

Коментарів до новини: 3
Переглядів новини: 524

Погода 

і самопочуття

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 562

З настанням холодів, на жаль, як правило, настає і час епідемій застудних захворювань. А один з найважливіших засобів, який допомагає нам боротися із застудою – це теплі напої. Рідина сприяє виведенню токсинів і мікробів з організму, запобігає появі сухості в горлі та носі, допомагає слизовим оболонкам залишатися відкритими. Крім того, існують певні відвари та настої, які мають протизапальну і жарознижуючу дію, прискорюючи процес одужання. Для того, щоб поліпшити самопочуття під час застуди, підтримати організм і одужати швидше рекомендуємо вам вітамінні чаї і коктейлі, які стимулюють імунну систему. 

Теплий чай з медом і лимоном

При перших ознаках застуди дайте вашому організму гарненьку порцію вітаміну С. Для цього приготуйте теплий зелений або чорний чай, не міцний, і додайте до нього мед та лимон. В окріп ці інгредієнти класти не варто: вони не тільки втрачають свої лікувальні властивості, але й замість користі можуть принести шкоду. Такий напій краще пити теплим, оскільки окріп руйнує всі корисні вітаміни. Як відомо, лимон багатий вітаміном С, мед крім вітамінів містить величезну кількість мікроелементів. Він також має  протизапальну і бактерицидну дію.

Малиновий чай 

Чай з малиною – найкращі ліки від застуди. Він посилює потовиділення, тим самим виводячи з організму мікроби і токсини. Пити його потрібно гарячим і бажано перед сном. Готувати такий чай можна з варення або із свіжоморожених ягід малини. Ягоди потрібно розтерти з цукром і залити окропом, а малинове варення просто розмішати в гарячій воді. Головне тут – не жалкувати малини. Випивши чашечку чаю, накрийтеся теплою ковдрою. Чим сильніше ви пропотієте після цього, тим швидше настане одужання.

Чай із шипшини

Шипшина – це найкраще джерело вітаміну С, більш корисного продукту для підтримки імунітету та його відновлення просто не існує.

Відвар з плодів шипшини має загальнозміцнюючу і оздоровчу дію на організм. Його корисно вживати після перенесених захворювань, а також у боротьбі з авітамінозом. У холодну пору року трав'яний напій заповнить нестачу вітамінів в організмі. Його застосовують в якості профілактики багатьох захворювань, а також у процесі лікування.

М'ятний чай

М'ята добре втамовує спрагу і зменшує подразнення в горлі, також діє як м'який заспокійливий засіб. Може використовуватися свіжа і сушена м'ята, окремо або у вигляді суміші трав, з медом або без нього. 

Найкраще, випивши напій проти застуди, лягти під ковдру і гарненько прогрітися.

Морс журавлинний 

При появі ознак застуди не поспішайте ковтати жарознижуючі пігулки, тим більше, що шкоди для організму вони можуть заподіяти більшої, ніж користі. Полегшити стан можна за допомогою звичайного журавлиного морсу. У ягодах журавлини міститься речовина, що має жарознижувальну і бактерицидну дію.

Гаряче молоко з мінеральною водою

Кожна людина знає про те, скільки корисних властивостей має мінеральна вода. На сьогоднішній день існує безліч різновидів напою, які добувають з цілющих джерел.

Молоко і "Боржомі" від кашлю – це перевірений і ефективний лікувальний засіб, відомий протягом століть. Молоко, особливо в гарячому вигляді, в народній медицині завжди прийнято використовувати при різних видах кашлю. Особливо продукт допомагає при сухому кашлі, оскільки зменшуються больові відчуття в горлі.

Якщо почався кашель, приготуйте домашній айран: змішайте гаряче молоко з лужною мінеральною водою. Такий коктейль сприяє відходженню мокротиння і пом'якшення кашлю. 

Молоко з часником

Часник і молоко – це продукти, які людство вживає з давніх часів. У сезон застуди та грипу важко переоцінити корисні властивості часнику: леткі сполуки сірки, які були виявлені в ньому, є дуже ефективним засобом для лікування застуди та інфекцій дихальних шляхів, а його ефірні олії мають сильні антибактеріальні властивості. У гаряче молоко потрібно додати сік часнику: 10 крапель на 1 склянку. 

Молоко з інжиром

З давніх часів інжир зарекомендував себе не тільки як дуже смачна і солодка, але і корисна ягода.

Інжир можна використовувати в їжу як в натуральному, так і сушеному вигляді. У другому випадку він сушиться на сонці як родзинки, має після висушування світлий колоподібний вигляд. Купити сушений інжир можна майже в кожному продовольчому магазині.

Інжир має різноманітні цілющі можливості: це відхаркувальний і жарознижувальний продукт, який володіє здатністю лікування кашлю, нежитю, болю в горлі та інших проявів застудних захворювань.

Імбирний чай

Корінь імбиру допомагає підвищити імунітет і зміцнити організм в цілому. Також він має антиоксидантну, протизапальну, заспокійливу та спазмолітичну дію. Імбир взимку краще купувати не сухий, в пакетах, а свіжий. Нарізати тонкими пластинками, залити окропом. Можна додавати імбир в трав'яний, чорний або зелений чай. У імбирний чай також добре додати мед і корицю. 

Ромашковий чай

Ромашка має м'який протизапальний ефект. Ромашковий чай можна використовувати як основу для імбирного чаю, додавати в нього лимон і мед, змішувати з іншими трав'яними настоями.

З настанням холодів, на жаль, як правило, настає і час епідемій застудних захворювань. А один з найважливіших засобів, який допомагає нам боротися із застудою – це теплі напої. Рідина сприяє виведенню токсинів і мікробів з організму, запобігає появі сухості в горлі та носі, допомагає слизовим оболонкам залишатися відкритими. Крім того, існують певні відвари та настої, які мають протизапальну і жарознижуючу дію, прискорюючи процес одужання. Для того, щоб поліпшити самопочуття під час застуди, підтримати організм і одужати швидше рекомендуємо вам вітамінні чаї і коктейлі, які стимулюють імунну систему. 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1508

У холодну пору року після прогулянок на свіжому повітрі у багатьох з'являється не зовсім здоровий рум'янець, що є ознакою алергії на холод. При цьому такий вид алергії може стати причиною інших захворювань, починаючи від вірусних і хронічних і закінчуючи паразитарними.

Холодова алергія – це алергічна реакція на дію низьких температур. Озноб, відчуття дискомфорту, нездатність зігріти руки або ноги, відчуття, що мерзне голова, довгопалаючі щоки – все це говорить про те, що організм адаптуватися до холоду не бажає. Зіткнувшись з такими проявами, багато хто з нас бачить єдине рішення проблеми в тому, щоб привчити себе до холоду, що, як відомо, досягається шляхом інтенсивного загартовування, але отримують лише зворотний результат. Справа в тому, що від алергії можна позбутися лише  на відстані  від алергену.

Симптоми 

і форми проявів недуги

Що стосується самих симптомів холодової алергії, то ними можуть бути будь-які з стандартного "алергічного списку".

Висипання

При холодовій алергії висип локалізується на щоках, губах (губи розпухають, і в куточках утворюються хворобливі ранки), кистях рук (у противників рукавиць та рукавичок). Висип може бути у формі кропив'янки (дрібних прищиків) і великого дерматиту (почервоніння чешуться і злущуються), а може перетворитися й у пухирі.

Нежить і чхання

Варто людині вийти на холод, як тут же на тлі повного благополуччя у нього з носа починає литися струмок. Та й чхання – вірний супутник подібного стану – може не залишати свою жертву до самого повернення в тепло.

Кон'юнктивіт і форма проявів

Алергічний кон'юнктивіт проявляється сильною різзю в очах, що підсилюється від Сонця в ясні зимові дні, сльозотечею, набряками і синіми колами під очима, а також вираженим почервонінням білків очей.

Холодова мігрень і форма проявів

Вона наздоганяє хворого вже хвилин через 5 після виходу на холод, проявляється спочатку запамороченням, потім темними плямами перед очима, відчуттям стиснення і  найсильнішої стріляючої болі, що проходить хвилин через 5 після повернення в тепло. Теплий одяг та взуття, захисний крем для рук та обличчя, а також прийом антигістамінних препаратів перед виходом на вулицю – ось вірні помічники тим, кому холод протипоказаний "за станом здоров'я".

Лікування 

холодової алергії

Боротьба з алергією на холод проходить досить складно. А головною причиною цьому служить відсутність можливості усунути алерген – холод в наших географічних широтах. Помилковою є  думка, що до холоду можна звикнути і почати загартовування. Це лише погіршить стан хворого.

Якщо факт холодової алергії встановлений, то, в першу чергу, треба приймати виписані лікарем в необхідних дозах антигістамінні препарати.

Перед виходом на холод на відкриті ділянки шкіри необхідно нанести спеціальний крем, а на губи – бальзам або помаду.

Одяг повинен відповідати погоді – головний убір, капюшон, шарф, рукавички і т. д.

Про загартовування, а тим більше "моржування", доведеться забути, інакше це може призвести до непередбачуваних наслідків.

По можливості час перебування на холоді треба обмежити.

У холодну пору року після прогулянок на свіжому повітрі у багатьох з'являється не зовсім здоровий рум'янець, що є ознакою алергії на холод. При цьому такий вид алергії може стати причиною інших захворювань, починаючи від вірусних і хронічних і закінчуючи паразитарними.

Холодова алергія – це алергічна реакція на дію низьких температур. Озноб, відчуття дискомфорту, нездатність зігріти руки або ноги, відчуття, що мерзне голова, довгопалаючі щоки – все це говорить про те, що організм адаптуватися до холоду не бажає. Зіткнувшись з такими проявами, багато хто з нас бачить єдине рішення проблеми в тому, щоб привчити себе до холоду, що, як відомо, досягається шляхом інтенсивного загартовування, але отримують лише зворотний результат. Справа в тому, що від алергії можна позбутися лише  на відстані  від алергену.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 610

Кожен ранок він розпочинає о дев'ятій, обов'язковими та незамінними для 20-річного ковельчанина стали ранкові пробіжки та відвідини спортзалу.Хлопець надає перевагу як активному, так і пасивному відпочинку. Любить великі міста та нові враження. А особливо до вподоби футбол. 

Своїми досягненнями у професійному футболі  сьогодні з нами ділиться  колишній вихованець ФЦ "Ковель-Волинь" Владислав ВАКУЛІНСЬКИЙ. Як все розпочиналося та якими зусиллями Владові вдалося реалізувати себе у професійній грі, він розповів під час інтерв'ю. 

l

– Владиславе, розкажи,  де ти почав грати в футбол, як довго займаєшся та хто мотивував тебе до цього?

– Почав я грати в ДЮФЛ за місто Ковель. Наша команда досить непогано виступала, адже на нас постійно мали хороший вплив тренери, і ми самі прагнули результату. Згодом у мене з'явилась можливість поїхати в луцьку "Волинь". Там підписав контракт і відіграв один сезон. Згодом мав переходити в U-19, однак не склалося.

Повернувшись в Ковель, долучився до команди дорослих, адже цього хотів тренер Роман Лис, котрий, я вважаю, вбачав в моїй грі перспективу. До речі,  найбільший внесок  в моє становлення як футболіста зробили  тренери Роман Миколайович та його батько Микола Вікторович Лиси. Дуже їм вдячний!

За Ковель виступав впродовж двох сезонів. Зрозумів, що хочеться грати на якомусь більш професійному рівні. Намагався постійно їздити на перегляди в різні команди. Але куди б  не приїжджав, мене завжди переслідувала "чорна смуга". 

Однак  намагався не розчаровуватися. Чудово розумів, що якщо мене нікуди не беруть, необхідно більше тренуватися і працювати над собою.

На одному із переглядів до команди ФК "Олександрія" (в яку я теж не підійшов) мене помітили і запросили поїхати в "молодіжку" донецького ФК "Олімпік". Там мені вдалося гарно себе зарекомендувати, і зі мною одразу підписали професійний контракт. Відіграв півсезону, адже була величезна конкуренція – на кожну позицію по три людини. В "Олімпіку" мені мало довіряли, адже, повторюсь ще раз, до цього не мав жодного професійного досвіду.

Тому знову вирішую змінити команду. Спробував себе у ФК "Нікополь", який грає в другій Лізі, де зі мною теж підписали контракт. У складі цієї команди був ключовим гравцем. Саме  там вдалося продемонструвати  хорошу гру, після чого до мене почали телефонувати  та запрошувати в  інші команди. 

Справді постало багато варіантів клубів, в яких би я міг продовжити кар'єру. Приблизно в цей  же час мені подзвонив тренер ФК "Енергія" (Нова Каховка) та сказав, що хоче мене бачити основним гравцем в своїй команді. Хоча була можливість поїхати в сімферопольську "Таврію" або ж в "Мир" (Горностаївка). Не вагаючись,  вирішив поїхати в "Енергію", адже був впевнений, що саме тут я зможу вирости як футболіст.

– Окрім футболу,  чим ще займався? І чому в пріоритеті для тебе був футбол?

– В дитинстві ходив на вільну боротьбу і паралельно – на футбол. У мене тато був футболістом. Мені завжди хотілось йому довести, що я чогось вартую. Я думаю, що якби не він, я б так і займався вільною боротьбою. Він завжди мене мотивував та тренував, ми постійно разом виходили бігати, грати в футбол. За це я йому завдячую.

– Скільки років ти в футболі?

– Розпочав займатися з 6 років. Спочатку працював з татом. А з 19 років підписав свій перший професійний контракт з донецьким "Олімпіком".  Скоро буде два роки,  як займаюсь професійно.

– Сьогодні ти півзахисник "Енергії". Чи легко вдалося закріпитись на цій позиції в новій команді?

– Насправді, я граю на різних позиціях. Тренер мене так ставить, адже хоче розвивати в мені всі якості футболіста, щоб надалі мені було легше грати у вищій лізі. 

– У складі "Нікополя" тебе визнали найкращим молодим гравцем 30-го туру ПФЛ та нагородили премією "Золотий талант України". Розкажи, будь ласка, чи змінило це щось в твоїй кар'єрі?  

– Кожного туру серед гравців команди виділяється один футболіст, який найкраще себе показав по всій Україні –  тобто, це один із кращих футболістів ліги. Коли я ще грав за "Нікополь",  мені вдалося потрапити в "Герой туру", як одному із найбільш ефективних гравців. Насправді це не є чимось надзвичайним. Після гри мені вручили м'яча JAKO і футболку. Це непоганий спосіб мотивації.

А в кінці сезону виділяється символічна збірна ліги. Обирають одного з кращих футболістів, який найбільше разів ставав героєм туру і найчастіше потрапляв в збірну. Якщо туди потрапити, то далі буде легко, адже ти привертатимеш до себе як гравець значно більше уваги.

– Владе, тобі лише 20 років, а ти вже встиг змінити достатньо клубів. Чому довше, ніж на один сезон,  в жодному із них не затримався?

– В ФК "Олімпік" я відіграв півсезону, адже у мене не було ігрової практики. Я так не хотів грати, адже коли в тебе немає жодної ігрової практики, ти падаєш як футболіст. 

В "Нікополі" я побув рік і зрозумів, що потрібно іти кудись вище, адже в мене є завдання – рухатись вперед.

ФК "Енергія" запропонував мені кращу команду, кращі умови – все на порядок вище за попередні команди. 

Моє основне завдання – перша ліга,  і наразі у мене є хороші варіанти команд.

– Можливо, розповіси, які це команди першої ліги? 

– Це ще секрет (посміхається-авт.).

– У тебе були варіанти пограти в Польщі. В яких саме командах та чому не склалося?

– Мені запропонували зіграти за команду "Авіа" (Свидник). Я поїхав туди, побув лише тиждень, зміг себе зарекомендувати. Тренерам дуже сподобався. Але там щось було не так з документами, мені на той час не виповнилося  18 років. Потрібно було вступати до польського університету.  Було багато нюансів, які змусили мене це покинути. Я вирішив знайти в Україні подібний варіант.

– Матч з якою командою ти вважаєш найважчим у своїй кар'єрі?

– Найбільш важким для мене запам'ятався матч на Дніпро-Арені з командою СК "Дніпро-1". Важкий він був тому, що "Дніпро-1" дуже сильна команда. У складі -  футболісти, які раніше грали у вищій лізі: Кравченко, Лагвиненко, Вакуленко. Важко було грати на Дніпро-Арені, адже до цього не доводилося проводити матчі на великих стадіонах. 

Було багато вболівальників СК "Динамо-1". Коли всі в один голос кричать, то важко зосередитись на грі. Поєдинок закінчився поразкою для нас – 2:0. Однак було достатньо моментів, щоб вирівняти гру. 

Насправді всі матчі важкі: і з "Металістом", і зі звичайним "Дніпром", але намагаємося докладати максимум зусиль задля виграшу, здобувати  перемогу будь-якою ціною.

– Чи доводилося тобі на футбольному полі зустрічатися із командами, у складі яких раніше грав? Як тобі вдається налаштувати себе, адже твій суперник – колишній "побратим"?

– О, це реально важко. Коли я перейшов з ФК "Нікополь" у ФК "Енергія", у нас в 4-му турі була гра із "Нікополем". Вдома було грати набагато легше. Під час гри я ще й зумів забити гол. Однак, коли був матч на виїзді…, певно, це був найбільш складний матч за всю мою кар'єру! Суперник знає,  куди ти біжиш, знає твої слабкі та сильні сторони, знає, що ти будеш робити в той чи інший момент. В цьому матчі метою було зіграти нестандартно. 

Та і вболівальники ФК "Нікополь" не надто чемно себе поводили. Звучали погрози та лайка. Ми не зуміли виграти, програвши з рахунком 3:0.

Це дуже обурило, адже коли грав за ФК "Нікополь", вболівальники на руках носили, а в складі іншої команди ти – ворог номер один.

– Владе, ти, як професійний гравець, вбачаєш в собі недоліки та як намагаєшся змінити "мінус" на "плюс"?

– Свої недоліки я закриваю власними сильними сторонами. У мене невеликий зріст, але це мені допомагає на полі обіграти високих футболістів. Я граю за рахунок швидкості та різкості. На моїй позиції ріст неважливий.

Намагаюсь більше працювати над швидкістю, бути більш поворотким, щоб легше було грати. День в день працюю над собою, і це дає результат.

Розмовляла Тетяна БЕРЕГА.

Кожен ранок він розпочинає о дев'ятій, обов'язковими та незамінними для 20-річного ковельчанина стали ранкові пробіжки та відвідини спортзалу.Хлопець надає перевагу як активному, так і пасивному відпочинку. Любить великі міста та нові враження. А особливо до вподоби футбол. 

Своїми досягненнями у професійному футболі  сьогодні з нами ділиться  колишній вихованець ФЦ "Ковель-Волинь" Владислав ВАКУЛІНСЬКИЙ. Як все розпочиналося та якими зусиллями Владові вдалося реалізувати себе у професійній грі, він розповів під час інтерв'ю. 

ххх

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 860

У грудні 2017 року наша газета підбила підсумки конкурсу міні-поезій "Люблю тебе, мій рідний краю!", оголошеного серед читачів видання. Автором одного з кращих віршів визнано Володимира ВАСКОВЦЯ з Ковеля. 

Він навчається у 3-В класі ЗОШ № 12. У табелі школяра за перший семестр оцінки лише високого рівня – "11" та "12". Хлопчик багато читає, охоче вивчає українську мову. У листопаді 2017 року Володимир виборов ІІ місце серед третьокласників у міському етапі Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. У цьому ж конкурсі серед учнів 4-х класів зайняла ІІ місце його сестричка Катерина. 

Діти зростають активними, творчими, комунікабельними. Тож хай здійсняться усі мрії юних ковельчан і на життєвому шляху їх чекає ще немало успіхів та перемог!

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКУ: учні ЗОШ № 12 Володимир та Катерина ВАСКОВЦІ.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

У грудні 2017 року наша газета підбила підсумки конкурсу міні-поезій "Люблю тебе, мій рідний краю!", оголошеного серед читачів видання. Автором одного з кращих віршів визнано Володимира ВАСКОВЦЯ з Ковеля. 

Він навчається у 3-В класі ЗОШ № 12. У табелі школяра за перший семестр оцінки лише високого рівня – "11" та "12". Хлопчик багато читає, охоче вивчає українську мову. У листопаді 2017 року Володимир виборов ІІ місце серед третьокласників у міському етапі Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. У цьому ж конкурсі серед учнів 4-х класів зайняла ІІ місце його сестричка Катерина. 

Діти зростають активними, творчими, комунікабельними. Тож хай здійсняться усі мрії юних ковельчан і на життєвому шляху їх чекає ще немало успіхів та перемог!

НА ЗНІМКУ: учні ЗОШ № 12 Володимир та Катерина ВАСКОВЦІ.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 535

Вже не вперше  Асоціація з міжнародних питань (АМО) при підтримці МЗС Чеської Республіки  проводить Конкурс шкільних усно-історичних проектів "Повсякденне життя в СРСР  у період  1980-1991 років" для учнів шкіл України. Партнерами проекту  є Українська асоціація усної історії та Асоціація керівників шкіл України. Починаючи з 2015 року, АМО  співпрацює з Міністерством освіти і науки України та комітетом Верховної Ради України з питань науки та освіти.  

Восени  2017 року в такому конкурсі взяли участь  учні 10-Б класу  НВК "ЗОШ I-III ст.-ліцей №11" Анна Шевчук, Тетяна Шейка, Анастасія Родіонова. Координатором проекту була вчитель історії та трудового навчання  Т. С. Хавіна. Темою проекту ми обрали "Важливі феномени періоду: гласність в СРСР у 1980-1991рр."  З 73 робіт, представлених на конкурс, наша робота отримала 2-ге місце.

  Чому тема гласності періоду перебудови здалась нам актуальною на сьогодні? Тому, що її феномен вплинув на здобуття Україною незалежності, на події двох наступних революцій та й досі  продовжує визначати  наш спосіб життя, мислення. На жаль, феномен лишається не  повністю дослідженим, і ми продовжуємо пожинати  наслідки цього. За допомогою методу усної історії можливо "оживити історію"  та наблизитися до розгадки феномену гласності. 

Микола Вельма, редактор газети "Вісті Ковельщини", не тільки погодився бути респондентом, але й дав справжній урок, як слід готуватися і проводити інтерв’ю. Лідія Вакуліч, вчитель української мови та літератури та керівник факультативу  "Основи журналістики", була нашим експертом  та допомогла у транскрипції інтерв'ю, перевірці граматики та орфографії.  Робота над проектом стала мотивацією для учнів  вивчати  новітню історію не тільки на уроках та за шкільними підручниками, але й опитуючи своїх рідних та знайомих.

  Чому  я взяла участь у конкурсі?  По перше, мені самій цікава ця тема і захотілося  зацікавити в актуальності теми учнів. По-друге, те, що відбувається  в Україні в останні роки, підтверджує величезну роль ЗМІ  в суспільно-політичному житті країни, а також те, які наслідки має неправдива інформація, перекручені факти та фейки. Хотілося, щоб молодь навчилася аналізувати інформацію, документи, проводити паралелі між подіями, фактами, робити висновки, була би більш чутливою до спотвореної інформації. Використання  методу усної історії допомогло учням заглибитися в епоху 80-х років, порівняти важливість ЗМІ в період перебудови  та у наш час, зробити висновки, щоб не повторювати помилки. Наше суспільство не склало вдало іспити, поставлені перед ним історією ні після перебудови, коли  Україна отримала можливість розбудовувати незалежну державу, ні після помаранчевої революції. 

На запрошення Асоціації з міжнародних питань з  4  по 8  грудня 2017 року  шестеро переможців конкурсу, а саме вчителі-координатори учнівських проектів,  відвідали  Прагу.  Програма освітньої поїздки до Чеської республіки "Вивчення історії та усно-історичні проекти"  містила  і зустріч з Владімірою Вотавовою, директоркою АМО, обговорення конкурсних робіт за "круглим столом", презентацію учителями історії з гімназії "Modrany"  Лукашем Лебдушкою та Вацлавом Адамеком  свого досвіду роботи у напрямку усної історії, презентацію відеофільму, знятого учнями гімназії за темами власних проектів.

 П’ятого грудня  наша група відвідала загальноосвітню школу "Vratislavova". Павел Мартіновські, не тільки заступник директора школи та вчитель історії та чеської мови, але й директор Асоціації вчителів історії Чеської Республіки, провів цікаву екскурсію у навчальному закладі.  Ми відвідали майже усі класи, спортивний майданчик,  їдальню, побачили як учні, молодші і старші, готуються до Різдвяних свят. 

П. Мартіновські ознайомив нас із основними принципами навчання  у чеських школах,  проведення інтегрованих уроків, вивчення  історії  та підручниками.  Школа знаходиться в історичному центрі Праги, і діти молодших класів починають вивчати історію своєї країни  "з вікна". 

Вразив психологічний клімат на уроках, ерудованість, високий фаховий рівень  та відкритість педагогів, співпраця адміністрації та викладачів, педагогічного колективу, батьків та дітей. На жаль, школа не може вмістити більш, ніж 310 учнів, а у класах навчається не більше 18 дітей, винятком є 1-й клас. Охочих навчатися у цій школі більше, ніж вона може вмістити.  Особлива увага приділяється художньо-естетичному вихованню.

Вражаючим був візит до Центру візуальної історії Malach у Карлівому університеті, де нам була надана можливість попрацювати в архіві з відео- джерелами з усної історії. Мене цікавили матеріали, які так чи інакше мали якийсь зв'язок  з Ковелем. Ці матеріали  стосувалися довоєнного періоду, Другої світової війни та повоєнного часу, і їх виявилося дуже мало. 

Змістовним  був візит до Інституту досліджень тоталітарних режимів (USTR, чеський аналог українського Інституту  національної пам'яті). Співробітники інституту ознайомили із методикою роботи  з фото- та відео- джерелами на уроках історії та подарували методичну літературу.

Не менш яскраві спогади залишило знайомство з Прагою,  її неперевершеною архітектурою, старовинними історичними місцями. Передріздвяна Прага  зустріла нас дуже гостинно. Це місто має таку позитивну енергетику, що хочеться повернутися туди ще не один раз.

Я дуже вдячна  організаторам конкурсу "Усна історія"   АМО та координатору проекту  в Україні доктору історичних наук Юрію Волошину за надану можливість  не тільки взяти участь  у даному конкурсі,  але й в освітній поїздці в Чеську Республіку.  Але, найголовніше, я зустрілася з дуже цікавими людьми і з України, і з Чехії.  Організація поїздки  продемонструвала дійсно європейський професіоналізм.

 У 2018 році Ковель буде відзначати 500-річчя з надання місту Магдебургського права.  Хочу запропонувати проект "Ковель -500", в якому би вчителі, використовуючи  метод усної історії, залучили учнів  до  зібрання  відео- та аудіоматеріалів з історії нашого міста та району. Ковельчани можуть допомогти нам в пошуках цікавих людей, тем.

Аня ШЕВЧУК.

Вже не вперше  Асоціація з міжнародних питань (АМО) при підтримці МЗС Чеської Республіки  проводить Конкурс шкільних усно-історичних проектів "Повсякденне життя в СРСР  у період  1980-1991 років" для учнів шкіл України. Партнерами проекту  є Українська асоціація усної історії та Асоціація керівників шкіл України. Починаючи з 2015 року, АМО  співпрацює з Міністерством освіти і науки України та комітетом Верховної Ради України з питань науки та освіти.  

Восени  2017 року в такому конкурсі взяли участь  учні 10-Б класу  НВК "ЗОШ I-III ст.-ліцей №11" Анна Шевчук, Тетяна Шейка, Анастасія Родіонова. Координатором проекту була вчитель історії та трудового навчання  Т. С. Хавіна. Темою проекту ми обрали "Важливі феномени періоду: гласність в СРСР у 1980-1991рр."  З 73 робіт, представлених на конкурс, наша робота отримала 2-ге місце.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 566

"Блаженні милостиві, 

бо вони

помилувані будуть" 

(Мт. 5,7).

Чи запитував ти себе, шановний читачу, яка головна прикмета часу в захмареному просторі України сьогодні?

Скажеш: війна, економічний та фінансовий занепад, бідність, корупція, нестабільність і таке інше. І будеш правий!

Не секрет, що названі вище негативні прояви вселяють у наші душі зневіру, байдужість, недовіру до владних структур, депресію, психічні розлади, які впливають не тільки на фізичний стан конкретної людини, а й на загальне здоров'я країни. Мусимо шукати відповідь на запитання часу: а як боротися із кризовими явищами?

Не хочу голослівно пророкувати, але, на мою суб'єктивну думку, для оздоровлення суспільства має діяти потужна професійна, духовна, моральна та психологічна реабілітація. Особливо – в середовищі, де присутнє відлуння війни, де в мирному Ковелі в снах та думках постають картини жорстокої  дійсності із вибухами снарядів та понівеченими людськими тілами, де залишається без відповіді запитання  малого янголятка: "А де мій татко?".

На щастя, все частіше нині з'являється промінчик надії, який, немов весняний пролісок, пробиває сніг до світла. Він промовляє: "Я знаю діагноз і маю ліки для оздоровлення".

Цей промінчик – міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, який очолює  Інна Третяк. Звідси нещодавно пролунало: "Небайдужі ковельчани, активісти громадського руху! Організуймо духовну зустріч із воїнами АТО та їхніми сім'ями. Запитаймо і проникнімося їх болями та проблемами". Ця  ініціатива знайшла відгук у багатьох серцях.

Настоятель Свято-Благовіщенського собору о. Василій Мичко із священиками-побратимами першими підтримали цю пропозицію і запропонували конкретну допомогу.

До слова, Свято-Благовіщенський храм споконвіку ніс свою патріотичну і Божественну місію. У далекому ХVІ столітті тут благословляли воїнів-ковельчан, які ішли на захист рідної батьківської землі від бусурманів та інших ворогів. Під час полонізації  20-30-их років ХХ ст. святиня була осередком українства і молитви рідною мовою. На початку 1990-их парафіяни і священики відстояли право на відродження найстарішої у Ковелі церкви і разом з тим були у перших рядах боротьби за Незалежність.

Сьогодні церковна громада в умовах війни не Сході виконує не лише волонтерську, а й не менш важливу духовну реабілітаційну місію.

Поряд із цим осередком  патріотизму, як завжди, на передовій – о. Матвій Олійник, голова ковельського  осередку ГО "Військові капелани Волині", настоятель храму Св. Пантелеймона із Люблинця. Саме він на передовій не раз відчував гіркий запах пороху, знає, що потрібно там для солдата-воїна, а вдома на Ковельщині – для його сім'ї і діток.

Прибули на зустріч волонтери ГО "Зігрій душу" (Анна Лисакова) та ГО "Велика ідея" (Людмила Зубарєва).

Особливо приємно було бачити волонтерку корпусу миру в Україні Кесіді Кремтон. Не забув своїх підопічних військовий комісар Сергій Гладун. Зворушила душі присутніх група підтримки – вояків із Володимира-Волинського.

Більше 30 сімей із дітками прийшли на Різдвяну зустріч до Свято-Благовіщенського собору. Серед них - дружини та дітки загиблих воїнів: Наталія Задорожна та Світлана Кірєєва. Святвечір під назвою "У дружньому колі" швидко перетворився на духовне та душевне дійство.

Найпросторіший у місті молитовний зал храму благословив присутніх на мир, благополуччя та здоров'я Божественними молитвами та піснеспівами чудового церковного хору.

Соколино, до неба злітали колядки та пісні у виконанні хору священиків УПЦ КП не тільки з Ковеля, а й із Старої Вижівки, Люблинця та ін.

Особливо слід відзначити, що у цих піснеспівах були присутні повстанські колядки. Вони не просто зворушили серця присутніх, але й нагадали, що боротьба за омріяну, щасливу Україну триває. Естафетна паличка із знаком волі від повстанців УПА перейшла у надійні руки воїнів АТО.

– Низький уклін воїнам та їхнім сім'ям за те, що вони виконали  і продовжують тут, на місцях, виконувати свій патріотичний обов'язок із захисту рідної землі, яку нам дарував Господь… Єдину нашу матір-Україну не маємо права зрадити, засудити чи від неї вимагати щось. Ми повинні любити її так, як люблять кращі сини народу, що готові віддати своє життя за Батьківщину, – проник у душі присутніх патріотичним словом о. Матвій.

Щирі зичення на адресу сімей "атовців"  лунали з вуст о. Василія Мичка, Інни Третяк, Людмили Зубарєвої, Світлани Лисакової та інших.

Різдвяний святвечір був позначений практичною дією на перспективу. Члени сімей воїнів АТО заповнили анкети, в яких висловлювали свої побажання для подальшої співпраці у вирішенні наболілих проблем.

Особливо важливим бачиться і те, що ініціатори зустрічі здекларували ідею створення у місті Ковелі осередку підтримки сімей воїнів АТО. Гарне починання!

До духовної "страви" доречно вписався "солодкий" стіл для дітей і дорослих. Найменші ішли додому не з порожніми руками, а із різдвяними подарунками.

А ще присутні поласували американським різдвяним пирогом, який приготувала власноруч Кесіді Кремтон, а випікала "прийомна мама" Тетяна Москалик із "сестрою" Олександрою.

Словом, перша духовна реабілітація вдалася. Про це свідчать слова подяки організаторам акції від членів сімей "атовців" та розчулені, емоційні сльозинки на очах.

У милої і чарівної Інни Третяк запитую:

– Різдвяна зустріч засвідчила, що у нас є високопрофесійні священики, які готові до моральної та духовної реабілітації потерпілих від наслідків війни. Але не менш важливим є фізичне та психічне оздоровлення. Яка перспектива?

– Ми маємо чіткий перспективний план. Опрацюємо анкети. Визначимо можливості  фізичної реабілітації у співпраці із МТМО. Будемо залучати професійних психологів.

Думаю, що створений "Осередок допомоги" допоможе нам у цьому.

Мудрість гласить": "Хто йде, той долає шлях". Що ж, щасти Вам на цьому шляху!

Анатолій СЕМЕНЮК.

"Блаженні милостиві,  бо вони

помилувані будуть" 

(Мт. 5,7).

Чи запитував ти себе, шановний читачу, яка головна прикмета часу в захмареному просторі України сьогодні?

Скажеш: війна, економічний та фінансовий занепад, бідність, корупція, нестабільність і таке інше. І будеш правий!

Не секрет, що названі вище негативні прояви вселяють у наші душі зневіру, байдужість, недовіру до владних структур, депресію, психічні розлади, які впливають не тільки на фізичний стан конкретної людини, а й на загальне здоров'я країни. Мусимо шукати відповідь на запитання часу: а як боротися із кризовими явищами?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 628

"За нами, сестри, темінь

 ночі,

А перед нами – світло

 дня…".

Уляна Кравченко. 

("Гімн "Союзу Українок").

"Союз Українок" Волині зареєстрований у Волинському воєводстві (м. Рівне) 11 квітня 1927 року і розпочав роботу на терені цілого воєводства. В цей же день 11 ковельчанок були прийняті в члени "Союзу Українок" Волині. Н. Баховець, Г. Коленда, Н. Кос, М. Мацюк, Г. Малашевська, Л. Малиновська, О. Новичевська, М. Нездрянь, У. Романенко, К. Тонизька і стали основоположниками філії, яка об'єднала для спільної праці близько двох сотень жінок Ковельщини.

Установчі збори філії "Союзу Українок" у Ковелі відбулись 23 січня 1928 року. До неї належали понад 70 осіб, які активно впливали на суспільне життя значної частини української інтелігенції на терені Ковеля. Головою Ковельської філії "Союзу Українок" було обрано Лесю (Олександру) Підгірську. Приміщення філії знаходилось по вул. Варшарській, 163.

"Союз Українок" Ковеля підтримувало міське управління, щорічно виділяючи по 150-200 злотих. В основному ж її бюджет складали членські внески і доходи з масових заходів (приблизно 2000 злотих на рік).

Діяльність філії не обмежилась жіноцтвом Ковеля, а характеризувалась "розростом вшир". Поряд із тим, що до її складу входили жінки з наближених населених пунктів – Люблинця, Любитова, Облап, Голоб, Довгонос, Мощеної – структурними ланками організації були гуртки в Турійську та в селах Окуніно й Шайно.

Головна управа "Союзу Українок" Волині знаходилась у Рівному. 8 серпня 1933 року вона прийняла рішення про створення гуртка у с. Шайно   гм. Старі Кошари. Очолила товариство Наталія Яцина. Кількість членів коливалась від 16 до 35 осіб. Значний вплив на місцеве населення мала філія "Союзу Українок" у Мацієві, створена 20 листопада 1930 року. Вона нараховувала 49 членів, очолювала філію Теодозія Солодуха. Гурток у Турійську заснований 12 лютого 1933 року. Щорічний дохід організації становив 700 злотих. Кількість членів – близько 30 осіб, очолювала організацію О. Козловська.

В гуртках "Союзу Українок"  Ковельщини беззаперечним авторитетом користувалася О. Підгірська та члени управи. Значну роль вони приділяли організаційній праці, керівництву діяльністю гуртків. Із членів управи є світлина лише Єлизавети Тарасевич (фото №1).

В 1934 році у Станіславі відбувся Всеукраїнський жіночий конгрес. О. Підгірська, Н. Зубенко, Д. Морозовська, Є. Тарасевич, К. Стаднюк гідно представляли Ковельську філію "Союзу Українок". К. Стаднюк долучилася до привітань конгресу.

Головними напрямками роботи осередків "Союзу Українок" Ковельщини були культурно-освітня і допомогова діяльність. При осередках "Союзу Українок" діяли бібліотеки та читальні, де особливою популярністю користувалися книги й часописи, які виходили у видавництві "Союзу Українок" у Львові. Серед них - журнали "Нова хата", "Жіноча доля" та інші. Вони знайомили з питаннями розвитку жіночого руху і його видатними постатями, проблемами жіночих організацій на Західній Україні та за її межами. Крім того, містили корисні для жінок поради з домоведення, гігієни, сімейного виховання й освіти дітей, знайомили з новинками моди і тонкощів кулінарного мистецтва.

Традиційними стали щорічні проведення академій, присвячених вшануванню визначних українських діячів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Миколи Лисенка, а також пам'ятні дні української історії, до яких належали свято Державності (22 січня), свято Базару (у листопаді), академія пам'яті оборонців Крут (29 січня). У липні відзначали річницю прийняття християнства на Русі.

З травня 1929 року в осередках почали проводити свято Матері. 12 травня 1929 року його влаштували українські жінки в театрі "Експрес". Щорічні Різдвяні свята, Великдень, свято Миколая з виставами для діток і подарунками для них сприяли формуванню національної свідомості підростаючого покоління.

Під час канікул "союзянки" Ковеля утримували 50 діток, на повному утриманні філії був дитячий садочок при Благовіщенській церкві, вихователькою в ньому працювала Єлизавета Тарасевич – тітка О. Баховця (очільника юнацького підпілля в школі № 3, багатолітнього в'язня сталінських таборів, автора книги "Колима"), який виховувався в цьому садочку.

29 жовтня 1933 року з нагоди проголошення дня жалоби і протесту в Свято-Юріївській церкві Ковеля відбулася урочиста панахида за душі померлих від голоду братів і сестер на Великій Україні. Панахида відбулася і в Благовіщенській церкві. Зібралася також філія "Союзу Українок", реферат про становище на Великій Україні виголосила голова філії пані Леся Підгірська. Було вирішено створити повітовий громадський Комітет порятунку голодуючих України. З ініціативи "СУ" панахиди відбулися в церквах  Володимира та інших міст.

Про діяльність "Союзу Українок" в Ковелі згадував нині покійний Василь Олексюк: "Союзянки збиралися в приміщенні навпроти Свято-Воскресенського собору. На Різдво вони ставили ялинку для дітей і молоді, а 13 січня влаштовували Маланчин вечір в приміщенні теперішнього Народного дому  "Просвіта". Ставили вистави "Ой, не ходи, Грицю…", "Чорноморці", "Про що тирса шелестіла". Український хор готував вечір до Шевченкових днів, на який з'їжджалося багато людей із сусідніх сіл".

Нам пощастило отримати світлину цього вечора (фото 2) від Алли Перепелиці (її мама Євдокія Деркач – в першому ряду друга зліва). Влітку минулого року в Ковелі перебувала Ірина Олександрович (мешкає в Києві, доцент кафедри кібернетики університету ім. Тараса Шевченка, яка на цій світлині впізнала свою тітку (крайня справа в 1-му ряду) і свою маму (за сестрою – в 2-му ряду). Керівник – пан Бартко.

Леся (Олександра) Підгірська очолювала "Союз Українок" в Ковелі з 1928 по 1943 р.р. (з 1939  року по червень 1941 року організація була заборонена). Леся походила з відомої на Галичині родини Бачинських. Один з них, Лев, готував Акт злуки Західно-Української Народної Республіки  з Українською Народною Республікою. Старша сестра Марія була заміжня за Дмитром Донцовим – ідеологом українського націоналізму, сестра Ксеня Бачинська допомагала Лесі в суспільно-громадській роботі в Ковелі, брат Володимир був одружений з дочкою лікаря Пирогова Оксаною.

 Алла ПОЛЯКОВА.

"За нами, сестри, темінь  ночі,

А перед нами – світло  дня…".

("Гімн "Союзу Українок").

"Союз Українок" Волині зареєстрований у Волинському воєводстві (м. Рівне) 11 квітня 1927 року і розпочав роботу на терені цілого воєводства. В цей же день 11 ковельчанок були прийняті в члени "Союзу Українок" Волині. Н. Баховець, Г. Коленда, Н. Кос, М. Мацюк, Г. Малашевська, Л. Малиновська, О. Новичевська, М. Нездрянь, У. Романенко, К. Тонизька і стали основоположниками філії, яка об'єднала для спільної праці близько двох сотень жінок Ковельщини.

Установчі збори філії "Союзу Українок" у Ковелі відбулись 23 січня 1928 року. До неї належали понад 70 осіб, які активно впливали на суспільне життя значної частини української інтелігенції на терені Ковеля. Головою Ковельської філії "Союзу Українок" було обрано Лесю (Олександру) Підгірську. Приміщення філії знаходилось по вул. Варшарській, 163.

"Союз Українок" Ковеля підтримувало міське управління, щорічно виділяючи по 150-200 злотих. В основному ж її бюджет складали членські внески і доходи з масових заходів (приблизно 2000 злотих на рік).

Діяльність філії не обмежилась жіноцтвом Ковеля, а характеризувалась "розростом вшир". 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1046