У лютому 2018-го в Міністерстві інфраструктури анонсували реформу пасажирських перевезень. В Кабміні впевнені, що затверджені зміни  поліпшать життя пасажирів. Вони стосуються покращення безпеки та якості перевезень, створення належних умов для людей з інвалідністю. 

Обіцянка серйозна, адже чого варта хоча б доля "маршруток"? Ці незмінні "герої" наших доріг мають зникнути, а натомість будуть тільки автобуси. Держава обіцяє, що на маршрутах залишаться лише легальні перевізники.

"Мільйони людей в Україні будуть користуватися не морально і фізично зношеними "маршрутками", часто нелегально переробленими з вантажних мікроавтобусів, а сучасними, комфортними, безпечними автобусами", – пообіцяв глава Міністерства інфраструктури Володимир Омелян, на думку якого, реформа завершиться через три – п'ять років, але перші зміни ми відчуємо незабаром. 

Вже з 2019 року перевізник буде зобов'язаний на міських і приміських маршрутах мати в автопарку не менше 35 відсотків транспортних засобів, які відповідатимуть вказаним стандартам. А після 2020 року – 50 відсотків. 

Перевізники ставляться до таких змін скептично. На їх думку, така "автобусна" реформа призведе до збільшення ДТП, зростання цін на проїзд і навряд чи позитивно вплине на їхні прибутки, а, отже, ті, що поки обслуговують й без того нерентабельні маршрути, від цього відмовляться. Тож у результаті програють і перевізники, і пасажири.

У Ковелі вже на початку цього року окремі перевізники почали відмовлятися від неприбуткових маршрутів. Своє небажання продовжувати терміни укладених угод вони пояснюють низьким пасажиропотоком, зростанням різного роду витрат – на пальне, запчастини, заробітну плату водіям, податки тощо.

Зараз у місті здійснюють перевезення 16 підприємців-перевізників на 35 автобусних маршрутах загального користування.

Аби не спричинити соціальної напруги у Ковелі, міська влада розривати договори з перевізниками не планує. Термін дії укладених угод ще не завершився.

Як розповіли у відділі економічного розвитку та торгівлі міськвиконкому, деякі маршрути у Ковелі завжди були неприбутковими. Та багато років поспіль міській владі вдавалося вирішувати цю проблему завдяки домовленості з перевізниками про соціальну відповідальність обох сторін. Адже ковельчанам, які живуть у віддалених мікрорайонах, також потрібен громадський транспорт.

Нагадаємо, що в місті діє Програма розвитку пасажирських перевезень автомобільним транспортом на міських маршрутах загального користування в м. Ковелі на 2017-2018 роки, яка й покликана сприяти якісному та безпечному обслуговуванню населення автотранспортом загального користування, виконанню соціально значущих перевезень, доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями до послуг громадського транспорту. 

Органи виконавчої влади міста працюють над залученням на прозорих умовах до здійснення перевезень суб'єктів господарювання, які мають бажання та можливості для оновлення рухомого складу та придбання автобусів більшої пасажиромісткості (сьогодні на міських маршрутах курсує 7 автобусів марки "Еталон"), здійснюють постійний контроль за рухом з допомогою сучасних засобів – GPS-навігації.

А от жителі Ковеля й сусідніх населених пунктів по-різному оцінюють "маршрутки", хоч дехто і не проти замінити їх на середні та великі автобуси.

Валентина, медсестра (37 років):

– Загалом, міський громадський транспорт не те, щоб не влаштовував. Мені не принципово, великогабаритний він чи ні. Головне, щоб водії дотримувались свого графіка, не пропускали рейсів, тоді не доведеться тіснитися в "маршрутці", як у "собачій будці". 

Я мешкаю на "Сільмаші", користуюся громадським автотранспортом щодня. Їжджу на роботу і звідти додому, хоч і у "годину-пік", але з комфортом, рідко коли стоячи (у цьому плані менше пощастило пасажирам, котрі заходять на наступних зупинках). 

Хоча покритикувати є за що. Сьогодні, наприклад, попалася "маршрутка", в якій хоч і було багато вільних місць, але сидіння в якихось крихтах, обшарпані і неохайні. На це потрібно звертати увагу водіям і власникам цих транспортних засобів.

Оксана, домогосподарка (33 роки):

– Проживаю в Люблинці. В нас їздять "маршрутки" кожні 10 – 15 хвилин. Якщо пропускають рейс (а це у нас трапляється нерідко), то й на півгодини можна "застрягнути" на зупинці. Десь до 9-ї ранку майже кожна з них переповнена людьми вже з першої зупинки. Дивно, що, зупиняючись на вимогу в Ковелі, туди стараються "пробитися" й містяни, хоч за цим напрямком по місту "маршрутки" їздять одна за одною.

Олександр, пенсіонер (69 років):

– Я працюю, тому плачу за проїзд в автобусі. Звісно, що хочеться їхати з комфортом. І це майже завжди вдається. Якщо й постояти інколи доведеться, то не бачу у цьому ніякого страху. Але хочу сказати інше. Сам водій і знаю, що дорога помилок не прощає, тому за кермом слід бути уважним. А в наших "маршрутках" водій, буває, то зі знайомими розтеревениться, то "мобілку"  з рук не випускає, то, вирушивши, решту пасажирам роздає. 

Артем, старшокласник (16 років):

– Оскільки я високий, то мені в "маршрутках" некомфортно. Доводиться пригинатися. Ще й, буває, не завжди зручно всістися, бо важко просунути ноги між вузькими сидіннями. Хотілося б, щоб буси замінили на більші автобуси.

Анна, вихователька (40 років):

– "Маршрутки" не такі вже й погані. Принаймні, вони швидко їздять. Живу на Володимирській. Щодня ними користуюсь і не боюся запізнитися, бо тільки-но з зупинки відправилась одна, як відразу під'їжджає інша. Думаю, якби натомість їздили великі автобуси, то не було б такого "жвавого" руху.

Олег, будівельник (48 років):

– Я не їжджу "маршрутками", маю власний транспорт. Тому мені однаково, але, думаю, ковельчани, котрі ними користуються, не проти, щоб їх замінили на габаритніші автобуси.

Олена, продавець (57 років):

– Думаю, тим, хто приймає рішення на державному рівні, потрібно перед цим зважувати всі моменти, враховувати всі деталі. А то поговорять, зайвий раз по телевізору попіаряться, мовляв, бачте, як дбає влада про людей. А насправді нічого там "вгорі" не знають про наші реалії. От, наприклад, я проживаю в районі "другого" Ковеля. Якось не уявляю, як тутешніми дорогами мали б їздити великогабаритні автобуси.    

Володимир, будівельник (40 років): 

– Думаю, місту не можна відмовлятися від більш маневрених і компактних "маршруток", бо з ними було б важко "конкурувати" автобусам на наших вузьких дорогах з крутими та різкими поворотами, особливо у віддалених мікрорайонах. І взагалі, навіщо великі автобуси на тих маршрутах, де пасажирів мало? Дореформуємось до того, що жителям міських околиць доведеться в центр ходити пішки чи їхати на таксі.   

Наталія, перукар (29 років):

– Не подобається, що "маршрутки" у "годину-пік" бувають битком-набиті. Але транспорту вистачає, "маршрутки" добре їздять. Замінити їх на великі автобуси? Я – "за", бо це для пасажирів зручніше і для міста солідніше. Зрештою, ми ж у Євросоюз ідемо. А в якій його країні перевозять пасажирів в бусах, та ще й переобладнаних з вантажних? А в нас часом  (що всередині, що зовні) не "маршрутка", а консервна банка.

l

Важко не погодитись, адже 80 відсотків українських "маршруток" знаходиться в незадовільному технічному стані, про що інформує Державна служба України з  безпеки на транспорті –відомство, яке має здійснювати нагляд за дотриманням автомобільними перевізниками вимог транспортного законодавства.  Але, виявляється,  на це ніяк не вплинути: зараз служба позбавлена права на перевірку перевізників через мораторій. Тобто завітати в автопарк перевізника, перевірити його і в разі порушення покарати її представники не можуть. Тому й виходить, що і в цьому плані Україні заглядатись на Європу, як курці на небо.    

Вікторія ЗІНЧУК.

У лютому 2018-го в Міністерстві інфраструктури анонсували реформу пасажирських перевезень. В Кабміні впевнені, що затверджені зміни  поліпшать життя пасажирів. Вони стосуються покращення безпеки та якості перевезень, створення належних умов для людей з інвалідністю. 

Обіцянка серйозна, адже чого варта хоча б доля "маршруток"? Ці незмінні "герої" наших доріг мають зникнути, а натомість будуть тільки автобуси. Держава обіцяє, що на маршрутах залишаться лише легальні перевізники.

"Мільйони людей в Україні будуть користуватися не морально і фізично зношеними "маршрутками", часто нелегально переробленими з вантажних мікроавтобусів, а сучасними, комфортними, безпечними автобусами", – пообіцяв глава Міністерства інфраструктури Володимир Омелян, на думку якого, реформа завершиться через три – п'ять років, але перші зміни ми відчуємо незабаром. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 501

24 травня ц. р. на телеканалі "Мега" з'явилось таке повідомлення: "Угорщина пробує домовитись із США, щоби натиснути на Україну через НАТО". А ще раніше, 21 травня, на цьому ж каналі сповістили: "Угорський уряд розпочав роботу із затвердження Меморандуму по захисту закарпатських угорців".

З цього можна зробити висновок, що в Закарпатті сила-силенна угорців. Про це говорить і той факт, що, за заявою ЗМІ, Угорщина розповсюдила у Закарпатській області понад сто тисяч угорських паспортів, – є кому їх вручати.

Звідкіля ж їх, отих угорців, стільки набралося у Закарпатті? Звернемося до історії не такої вже й далекої. Коли у 1938 році з мовчазної  згоди англійського прем'єра Чемберлена і французького прем'єра Деладьє Гітлер наклав фашистську лапу на Чехословацьку республіку, то у Закарпатті, яке було під протекторатом Чехословаччини, виник політичний та адміністративний вакуум.

Цим скористалися патріоти України на чолі з видатним українським політиком Августином Волошиним, які проголосили  створення Закарпатської України. Я ще пам'ятаю таку пісеньку: "В Закарпатті радість стала - Україна там настала. Та мадяри наступали, Україну  воювали. А Польща їм помагала, диверсантів засилала".

Так добре вишколена та озброєна гітлерівцями угорська армія розв'язала у Закарпатті криваву різню. Нашвидкоруч створені та абияк озброєні загони закарпатських вояків, не змогли протистояти такій потужній силі. В результаті патріоти Закарпатської України мусили пробиватися через польський кордон в Галичину або були  перебиті. Отже, багато осель залишилось  без їхніх законних господарів. Але їх зразу ж позаселяли угорці.

У своїй безпардонній нахабності не так давно угорці вимагали ввести в Закарпатську область спостерігачів ОБСЄ і навіть миротворців ООН, блокували роботу комісії "Україна – НАТО". Складається враження, що вони намірились наводити свій "лад" у Європі. А досвід у якого з них в цьому є, бо вони були чи не найзаповзятливішими помічниками гітлерівців у роки Другої світової війни.

Пригадується, що райхкомісар України Еріх Кох видав циркуляр, за яким усі українці мають здати жорна (так називався примітивний млинок для розмелювання зерна на хліб). Повірте: я молов – то справді каторжна робота. Але українці не поспішали здавати жорна. Ховали їх, хто і як міг. Мололи тільки в нічну пору.

Виконуючи наказ, німці інколи нишпорили в пошуках отих жорн. Ще у німця сяк-так можна було випросити пощади. Давали кусень доброго сала, пляшку міцного самогону або обсмалену курку. Але якщо у вас виявив жорна мадяр (а їх в західних областях було до стобіса), то вже насувалася біда. Знаєте, як ото у Шевченка: " І не благай, не вимолять ні діти, ні жінка"? Зрозуміло, що жорна поб'є, та ще й спалить стодолу чи хліва, де були заховані жорна.

Відчуваючи, що пахне "смаленим" , угорці оголошують під кінець Другої світової  гітлерівцям війну. І тут з'являється   у них активний будівник комунізму Матіас Ракоші, "сталініший" за самого  Сталіна. Та ось Сталін помирає. Ракоші на похороні – один з найзапекліших прихильників СРСР. Але, повернувшися з похорону, Ракоші невдовзі  підозріло швидко помирає. Очевидно, пильне око КГБ запримітило червоточину і зробило відповідний висновок. І не даремно, бо у 1956 році угорці спробували вивернутися з-під російсько-комуністичного пресу. Та тут їм  Микита Хрушов показав "Кузькіну мать", та так показав,  що вони до Горбачовської перебудови сиділи тихо, як миші у норі.

А зараз угорськім націоналістам захотілося наводити лад у Європі – такий лад, який вигідний для них. А чи це добре для Євросоюзу? Сумніваюсь. Зате у Кремлі схвально оцінюють позицію Угорщини.

Отже, як бачимо, угорські шовіністичні сили переходять усі дозволені межі у міжнародних стосунках. Особливо це стосується їхніх безпардонних наскоків на Україну і злодійських поглядів на Закарпатську область.

На превеликий жаль, наші вищі політичні кола не дають цим силам належної відсічі. А ті  тільки й чекають слушного моменту, щоб загарбати благодатне Закарпаття. Сподіваюсь, пояснювати нема сенсу, якого саме моменту чекають і яку покладають надію на нього.

Микола ВОЛЯНЮК,

пенсіонер, мешканець м. Ковеля.

Р. S. 25 травня ц. р. Угорщина поставила перед НАТО вимогу переглянути всі зобов'язання щодо України. 26 травня повідомили, що НАТО не змінюватиме політику щодо нашої держави через перешкоди з боку Угорщини. У той же день Литва та Канада  висловили обурення тим, як Угорщина шантажує Україну вступом до НАТО.

Із цих повідомлень ЗМІ напрошується висновок, що радикали-угорці намагаються встановити у Європі "свої порядки". Бо ще дещо раніше було повідомлення ЗМІ, що угорці мали намір заблокувати бюджет Європейсього Союзу, якщо цей бюджет не буде їх влаштовувати.

Отакої! Складається враження, що мадяри навмисне розхитують європейський човен, у якому ж і самі сидять на радість кремлівським "дебілам". Бо хай мені вибачить Володимир Путін, що й він підпадає, у моєму розумінні, під категорію "дебілів". Хоче переконатись у своїй дебільності, то нехай перегляне телевізійний показ, де він з дурнуватою посмішкою сідає за кермо великоваговика, щоби першому в'їхати на чужу територію. Тим більше, "дебіл" добре знає, що раніше чи пізніше доведеться Крим повернути законним господарям – українцям і кримським татарам.

М. В.

24 травня ц. р. на телеканалі "Мега" з'явилось таке повідомлення: "Угорщина пробує домовитись із США, щоби натиснути на Україну через НАТО". А ще раніше, 21 травня, на цьому ж каналі сповістили: "Угорський уряд розпочав роботу із затвердження Меморандуму по захисту закарпатських угорців".

З цього можна зробити висновок, що в Закарпатті сила-силенна угорців. Про це говорить і той факт, що, за заявою ЗМІ, Угорщина розповсюдила у Закарпатській області понад сто тисяч угорських паспортів, – є кому їх вручати.

пенсіонер, мешканець м. Ковеля.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 823

Понад  2000  волинян  зібралось 

у  Ковелі  на  “Ярмарку  ремесел”

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 800

Дитинство – найпрекрасніша мить нашого життя, це – пора сподівань та здійснення мрій. Ми, дорослі, у вирі щоденного життя і клопотів не помічаємо багато важливих речей.  Завітавши 1 червня ц. р. на свято до вихованців  КУ "Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей",  мали нагоду ще раз пересвідчитись:"Немає більшого щастя у світі, ніж посмішка дитини". Це був незабутній, хвилюючий і водночас щасливий день.

Скільки любові, душевності, теплоти, щоденної праці вкладено у кожен виступ, який дарували під час концертної програми глядачам талановиті зірочки сцени! 

Кожен учасник святкового дійства гарно підготувався, на обличчях – посмішки, які випромінювали життєдайне світло, віру і сподівання на краще.

Вдало підібрані костюми артистів, зворушливі пісні на українську тематику, хореографічні постановки свідчили про високу сценічну культуру, талант викладатися сповна, та так, щоб не залишити байдужим жодне серденько. Непрохані сльози на обличчях дорослих і, звісно ж, найвища нагорода – шквал емоцій і аплодисментів. 

Рівень підготовки дітей був високим, з професійним підходом й відзначався виконавською майстерністю. Вихованці Центру можуть сміливо виступати не тільки в області, столиці, а й підкорювати міжнародні сцени.

Спасибі за професіоналізм й недоспані ночі музичному керівнику Центру Світлані Романчук. Дякуємо щиро за відданість справі, підготовку до свята, любов до дітей працівникам колективу Центру, який очолює Олена Гануліч.

Багато гостей завітали цього дня  на свято дитинства. З особливим трепетом сприймались слова-привітання від настоятеля храмового комплексу на честь Почаївської ікони Божої Матері, старшого благочинного Ковельської округи УПЦ протоієрея Володимира Ровінського. Діти недільної школи, що діє при храмовому комплексі (керівник  Віра Артемук), доповнили захід задушевним виконанням пісень, жартівливими нотками веселих сценок і гуморесок.

Чудовим подарунком від прихожан православної святині для щоденних потреб Центру стала швейна машинка з усією необхідною фурнітурою.

Треба віддати належне усім, хто вже не вперше долучається до благодійних справ та збору необхідної допомоги для дітей. 

Завдяки нашій землячці Оксані Кушнір з Києва та її колегам, нашим друзям Олександру та Оксані Долінчукам придбано столові набори. До того ж, за кошти, зібрані О. Кушнір, вдалося закупити засоби гігієни. Різними смаколиками (солодощами) малечу порадували подружжя Олександра та Ірини Гордунів (супермаркет "Наш край"), В'ячеслава та Іванни Ярмолюків. Цікавиться долею і справами дітей ковельчанка Юлія Стружук та її донька, котрі теж завітали на свято.

Неможливо не згадати господаря магазину "Хім-маркет" Віктора Оліферовича, що знаходиться по вул. Заводській, який завжди з готовністю відгукується на будь-які прохання волонтерів, надає посильну допомогу вихованцям Центру. Завжди готові підтримати і допомогти подружжя ковельчан Олега та Наталії Рижків.

Щиро вдячні нашому колезі, професіоналу своєї справи, відеографу Олегу Слюсару, який відзняв свято дитинства в реабілітаційному Центрі. 

Засвідчуємо слова вдячності колективу Волинського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів (керівник – Юрій Цьома, головний інженер – Вадим Шавлай, голова профкому – Юрій Мартинюк). Наші друзі-газовики вже не перший рік підтримують благодійні акції, спрямовані на підтримку дітей, котрі опинились у складних життєвих обставинах. 

Гарна співпраця закладу склалась з іншими благодійниками, які допомогли відчути дітям свято. Щиросердечне "спасибі" – адміністрації торгово-розважального комплексу "Bristol", керівництву "Ковельського хлібокомбінату", приватної фірми "Юкон-Продтрейд", спортивного клубу "Апперкот" та ін.

Колектив та вихованці Центру також щиро вдячні за турботу і добро релігійній громаді церкви п'ятидесятників "Спасіння" на чолі з пастирем Олександром Колотюком.

l

З нагоди Міжнародного Дня захисту дітей вихованців КУ "Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей відвідали голова райдержадміністрації Віктор Козак, голова районної ради Андрій Броїло,  працівники служби у справах дітей міськвиконкому. Представники влади привезли дітлахам солодощі, поцікавились їхніми повсякденними справами, побажали безтурботного дитинства, гарно провести літо у колі друзів, бути щасливими і здоровими.

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКАХ: під час святкового заходу в реабілітаційному центрі.

Фото  з архіву храмового комплексу Почаївської 

ікони Божої Матері.

Дитинство – найпрекрасніша мить нашого життя, це – пора сподівань та здійснення мрій. Ми, дорослі, у вирі щоденного життя і клопотів не помічаємо багато важливих речей.  Завітавши 1 червня ц. р. на свято до вихованців  КУ "Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей",  мали нагоду ще раз пересвідчитись:"Немає більшого щастя у світі, ніж посмішка дитини". Це був незабутній, хвилюючий і водночас щасливий день.

Скільки любові, душевності, теплоти, щоденної праці вкладено у кожен виступ, який дарували під час концертної програми глядачам талановиті зірочки сцени! 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 537