Новорічно-Різдвяні  свята кожному з нас близькі і дорогі. Але, напевне, найбільше їм радіють діти. Для них це пора  шкільних канікул, ранків і цікавих  мандрівок, яскравих вогників ялинок і веселих хороводів. Ну й, звичайно, подарунків від Святого Миколая, казкового Діда Мороза.

У такі дні ніби повертаються у дитинство тати й мами,  дідусі і бабусі. Вони щиро вірять у дива, у те, що завтра буде краще, аніж сьогодні. У молитвах до Бога, які лунають у храмах,  просять миру рідній Україні, щастя і добра кожній родині, щасливого майбуття для своїх донечок і синочків, онуків та онучок.

Тож хай і сповняться мрії і надії кожного з нас, а святковий настрій і духовне піднесення супроводжують впродовж всього 2020-го року!

НА ФОТОСВІТЛИНІ: вихованці дошкільного освітнього закладу № 4 "Ромашка" під час новорічного ранку.

Фото  Мирослава ДАНИЛЮКА.

Новорічно-Різдвяні  свята кожному з нас близькі і дорогі. Але, напевне, найбільше їм радіють діти. Для них це пора  шкільних канікул, ранків і цікавих  мандрівок, яскравих вогників ялинок і веселих хороводів. Ну й, звичайно, подарунків від Святого Миколая, казкового Діда Мороза.

У такі дні ніби повертаються у дитинство тати й мами,  дідусі і бабусі. Вони щиро вірять у дива, у те, що завтра буде краще, аніж сьогодні. У молитвах до Бога, які лунають у храмах,  просять миру рідній Україні, щастя і добра кожній родині, щасливого майбуття для своїх донечок і синочків, онуків та онучок.

Тож хай і сповняться мрії і надії кожного з нас, а святковий настрій і духовне піднесення супроводжують впродовж всього 2020-го року!

НА ФОТОСВІТЛИНІ: вихованці дошкільного освітнього закладу № 4 "Ромашка" під час новорічного ранку.

Фото  Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 121

Погода в Ковелі 

2 – 8 січня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 141

нтернеті  чи  особисто: 

як  краще  рахувати  українців?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 105

Він не загубився в сірому просторі буття. Його світанкова зоря художника-реаліста і мудрого навчителя сяє над Україною і сьогодні. Це – Андроник Григорович Лазарчук.

Народився 4 січня 1870 року у мальовничому селі Уховецьку, що на Ковельщині. Доля вела його через сирітство, поневіряння, напівголод і холод. Господнє провидіння підняло на хиткий гребінь хвилі таланту, втриматися на якому може лише той, хто в серці  має високу моральну стійкість та любов до рідної землі.

Божу волю А. Лазарчук виконав сповна. Його мистецтво – це своєрідна форма вираження правди реального  життя, це багатогранна палітра творчої душі, це скарбниця почуттів духовного світу простої людини. Зрештою, його картини – це наочна історія буття наших предків.

Україна має феномен Григорія Сковороди, мандрівного філософа, "якого світ ловив і не  спіймав",  Тараса Шевченка, котрий з глухої Кирилівки посягнув на найвищі висоти мистецтва і поезії, а в площині духовній став вище царату, здобувши славу пророка нації, Правди і Свободи.

Якщо перші два генії декларували свою філософію в умовах монархічного режиму, то Андроник Лазарчук торував свій шлях із поліської глибинки. Він вимушений був пройти через царські заборонні редути  та циклони революцій, громовицю війни, а з тим – жорстокі лещата голодомору.

В мистецтві, незважаючи на тиск модерністських новацій, набув слави "академіка з народу". В педагогіці, не зважаючи ні на царські русифіковані концепції, ні на совєто-комуністичні теорії, Андроник Лазарчук сміливо відстоював демократичні принципи виховання  і навчання. Він тонко відчував психологізм українця і повною мірою використовував всі засоби впливу на учня.

Кожна творча людина – це світоч нації і народу. А. Лазарчук – то невгасний маяк на  березі бурхливого українського океану. Люті хвилі і шторми не загасили світла цього маяка.

Художник Лазарчук не йшов хиткими крижинами незрозумілих абстракцій. Він знав, що все повертається на круги своя, тобто до простого, вічного реалізму. В абстракціях людина шукає реалістичні картини, а в реалістичних сюжетах – нових абстракцій. Зрештою, так і сталось за життя художника – в 30-их роках ХХ століття мистецька Європа повернула свій курс до берегів постреалізму.

Людське життя швидкоплинне, а картини живуть століттями і розмовляють із сучасниками на доступній для кожного мові. Вони випромінюють енергію та філософію життя. Кожна картина чи то Рафаеля, чи то Караваджо, чи то Ван Гога, чи то Рєпіна, виражає не просто сюжет, форму і пластику, а, насамперед,  характер, психологічний світ самого митця. Звихрений Ван Гог  і темпераментний Караваджо розпізнаються в їхніх полотнах. Кожна картина Лазарчука – це світло на реалії тогочасного буття.

Ось на глядача поглядає "Шкільний сторож". Мудрий, спокійний "вартовий" освітянського закладу ніби промовляє до нас: "Так, я бідний. Але суть мого життя визначена Творцем. Я знаю своє місце в ієрархії каст". Вдивляючись у цей портрет, відчуваєш, що він віддзеркалює світ самого художника. З полотна випромінюється розум, мудрість і готовність до безкінечної праці заради виживання. І хай на одному вчительський макінтош, а на іншому – селянська свитка із  згірклим куском чорного хліба, проте перед Господом Богом вони  рівні.

Такою близькою і реалістичною є "Молодиця". Це тип українки,  доброї і вічної берегині роду. Майстер знову і знову утверджує культ простої людини на цій Землі – людини гідної,  із чистою душею.

Десятки, сотні картин… Це мистецьке поле засіяне краєвидами волинської природи, рідного села, образами селян, підкреслюючи високу, невмирущу духовність народу.

Революція не зламала поглядів художника. Впадав у крайнощі, скажімо, О. Блок – від "Прекрасної незнайомки" до революційної поеми "Дванадцять". Розкошував у  бурхливому морі пристрастей С. Єсєнін, так і не знайшовши відповіді на запитання, які хвилюють його. Андроник Лазарчук залишився непорушним у своїх поглядах, у світосприйманні соціальних процесів. Він бачив цей світ єдиним і неподільним, який може існувати в органічній єдності, визначеній Всевишнім.

Андроник Григорович, показуючи життя таким, яким воно є, був провидцем. Його картини і сьогодні хвилюють наші серця, змушують думати про долю рідного краю і людини в ньому.

І як би не намагався його сучасник, відомий український художник Дейнека заперечувати  станковий живопис, архаїчні  стилі реалізму та академізму, художник залишався вірним сам собі. Другою вершиною творчого життя А. Лазарчука є педагогічна діяльність. Ця нива колоситься добірним врожаєм. Сина Іполита по праву вважають основоположником мультиплікації в Україні. Мультфільми режисера І. Лазарчука неодноразово ставали переможцями міжнародних кінофестивалів і завойовували головні призи. Йому присвоєно високе звання "Заслужений діяч мистецтв". Олексій Лазарчук, командир військової частини зв'язку, пройшов крізь пекельні вогнища Другої світової війни від Харкова до Болгарії та Румунії. У відставку пішов у чині майора.

Та найбільше душа А. Лазарчука намагалась перебувати в своїх учнях.  Сенс педагогічної діяльності він бачив в тому, щоб "вірус" творчості спонукав кожного із них до праці в ім'я прекрасного. Багато учнів, які пройшли мистецьку школу Лазарчука, стали відомими в Україні особистостями. Це Володимир Костецький, Олександр Кордюк, Борис Пашкуденко, Олександр Саєнко, Мойсей Фрадкін.

В одному ряду з ними – сузір'я місцевих художників: Арон Добрушин, Федір Кривошеїн, Валентина Погорілецька, Ольга Булич, Ірина Косенко та інші.

А. Г. Лазарчук жив у гармонії з природою і людьми. Його заповіт – "Працювати так, щоб життя було красивим" є актуальним і для нас, сьогоднішніх.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Р. S.  В кулуарах Всеукраїнської конференції, присвяченої 30-річчю Волинської організації краєзнавців, відомі науковці та краєзнавці запитували, чи буде в Ковелі музей А. Лазарчука? Таке питання хвилює багатьох ковельчан. Зважаючи на рішення, що історичний музей буде перенесено в інше, більш комфортне приміщення, бачу можливість створення такого закладу в старому приміщенні музею. Сюди гарно могли б вписатися постійно діючі експозиції про життя і творчість відомих в Україні та Європі художників Валентина Данилюка та Валерія Гурського.

Враховуючи, що Ковельщина має когорту талановитих художників, що тут успішно діє художня школа ім. А. Лазарчука та мистецька галерея, такий проєкт під назвою "Ковель мистецький", є на часі і надзвичайно  актуальний.

А. С.

Він не загубився в сірому просторі буття. Його світанкова зоря художника-реаліста і мудрого навчителя сяє над Україною і сьогодні. Це – Андроник Григорович Лазарчук.

Народився 4 січня 1870 року у мальовничому селі Уховецьку, що на Ковельщині. Доля вела його через сирітство, поневіряння, напівголод і холод. Господнє провидіння підняло на хиткий гребінь хвилі таланту, втриматися на якому може лише той, хто в серці  має високу моральну стійкість та любов до рідної землі.

Божу волю А. Лазарчук виконав сповна. Його мистецтво – це своєрідна форма вираження правди реального  життя, це багатогранна палітра творчої душі, це скарбниця почуттів духовного світу простої людини. Зрештою, його картини – це наочна історія буття наших предків.

Україна має феномен Григорія Сковороди, мандрівного філософа, "якого світ ловив і не  спіймав", 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 546

Дружно й організовано розпочали вранці 19 грудня позачергове шістдесяте сесійне засідання депутати Ковельської міської ради. Чи то на них вплинула благодать Святого Миколая, день пам’яті про якого вшановують православні християни 19 грудня, чи то якісь інші позитивні чинники, але в залі не було ані традиційних запитань і запитів, ані бурхливих дискусій,  ані запеклих суперечок, як це частенько має місце.

Оперативно затвердивши порядок денний, обранці міської громади одностайно проголосували за бюджет Ковеля на 2020 рік з усіма доповненнями і зауваженнями, які були висловлені попередньо на засіданнях постійних депутатських комісій, громадських слуханнях тощо. Таким чином ґрунтовна підготовча робота дозволила міській раді чи не найпершою в області прийняти головний фінансовий документ наступного року.

Зокрема, обсяг фінансового ресурсу  Ковеля на наступний рік  складе  понад 595 млн грн. Основні його призначення  спрямовуються на освіту, охорону здоров’я та комунальну сферу. Щодо соціального захисту, то виплати субсидій, пільг, допомог на дітей будуть відбуватись через Міністерство соціальної політики за призначенням управління соцзахисту, а це для Ковеля — 300 мільйонів гривень.

Як і у попередніх роках, базовим джерелом наповнення загального фонду  міського бюджету  залишається податок та збір на доходи фізичних осіб, частка якого в прогнозованому обсязі доходів загального фонду (без урахування трансфертів) становить 49,5 відсотка.  Відповідно до вимог чинного бюджетного законодавства норматив відрахування податку на доходи фізичних осіб до міського бюджету залишається на рівні 60 відсотків. 

Таким чином, цих коштів місто отримає понад 207 млн грн., що більше  очікуваних надходжень 2019 року  на 18 млн грн. 

Майже три мільйони  гривень скерують податку на прибуток підприємства комунальної власності міста.

Ковельчани (власники об’єктів житлової та нежитлової нерухомості) сплачують до міського бюджету й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Ця сума у 2020 році має сягнути понад  4,5 мільйона гривень.

Сума надходжень до бюджету від сплати земельного податку фізичними та юридичними особами становитиме понад 79 мільйонів гривень.

Від  акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (алкогольних напоїв та тютюнових виробів) Ковелю дістанеться понад 22 млн грн.

Поки у 2020 році 13,44 відсотка акцизного податку з виробленого в Україні та ввезеного пального зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування.  Очікувана сума  цих надходжень – понад  17 млн грн.

Власні надходження бюджету становлять 417 млн грн. У порівнянні з початковим прогнозом 2019 року ріст — 27%, до уточненого плану  — 11%. 

Міський бюджет сформовано по загальному фонду з профіцитом у 90 млн грн. Ці кошти буде спрямовано до бюджету розвитку, який  за планами  – 5, 2 млн грн. Тож ці 95, 2 млн буде використано на інфраструктуру, модернізацію об’єктів, благоустрій та придбання основних засобів.

Чималий фінансовий ресурс буде виділено на  реалізацію проєкту з реконструкції колишнього стадіону “Локомотив”. 

Нагадаємо, що Ковель отримав європейські кошти на цей об’єкт — це понад 800 тисяч євро. Їх недостатньо, аби повністю реалізувати проєкт, який  загалом вартує понад 100 млн грн. Тож місто теж виділяє значні фінансові ресурси. 

У наступному році у бюджеті  на стадіон передбачено 38 млн грн. Цьогоріч було спрямовано18 млн грн.

Першочергово у місті будуть виконуватись роботи на тих об’єктах, на які уже є проєктно-кошторисна документація та  де уже розпочато роботи.

Обсяг капітальних вкладень у житлово-комунальне господарство  визначений в розмірі понад 45 млн 680 тис. грн.

Зокрема, щодо ремонту доріг, то на це передбачено понад 13 млн грн. 

У  2020 планують  продовжити реконструкцію вулиці Відродження, капітальний ремонт буде здійснено на вулицях Павлова, 40 років Перемоги, Вітовського.

Крім того, понад 18 млн грн. виділяється  на поточний ремонт міських шляхів.

Також відремонтують прибудинкову територію за адресою:  вул. Театральна, 28 – Мічуріна. 

Понад 4 млн. грн.  буде спрямовано на прокладання мереж водовідведення. Це вулиці – Вітовського, Павлова, Сагайдачного, Ярослава Мудрого, що допоможе вирішити проблему підтоплень під залізничним мостом.

Водогони продовжать будувати в районі Ковель-2. Реконструкція вуличного освітлення чекає на мешканців вулиць 40 років Перемоги, Левицького, Шевченка, Грушевського.

Передбачено будівництво зовнішніх мереж для електропостачання 286 житлових будинків в районі вул. Полуботка (вул. Тичини, Сосюри, Рильського, Куліша, Черемшини, Панча, Відродження, Кривоноса, Яворницького, Івана Сірка, Дорошенка, Руданського, Грінченка).

Виділяються кошти  РЖКП №2 на  капітальний ремонт ліфтів, ПТМ “Ковельтепло” — на реконструкцію котельні із встановленням твердопаливного котла, УВКГ — реконструкцію водопроводу.

У наступому році також вестимуться роботи в закладах освіти. Це — продовження  капітального ремонту фасаду із заміною вікон СШ №3. Також буде здійснено ремонт санвузлів ЗЗСО №12,  даху ДНЗ №11. На ці роботи піде 6 млн грн.

Збільшаться фінансові ресурси на утримання і розвиток закладів фізичної культури та спорту, що дозволять повноцінно функціонувати комплексній дитячо-юнацькій школі ім. Є. Кондратовича, спортивній школі №1, міському центру фізичного здоров’я населення, “Спорт для всіх” та проводити масові спортивні заходи. 

Місто спрямує кошти на ремонтні роботи  в спортивній школі. Крім того, планують зробити освітлення на території ФЦ “Спорт для всіх”, де нещодавно відкрили найбільше на Волині поле зі штучним покриттям.  

Як відомо, заклади культури міста були оновлені в попередні роки. Тож у 2020 буде здійснено лише ремонт фасаду культурно-просвітницького центру.

11,5 млн. отримає Ковельське МТМО. Ці кошти вони планують використати на придбання медичного обладнання на умовах співфінансування —  ангіографа. Таку ж суму медики отримають з Державного бюджету. 

Також депутати внесли зміни до програм місцевого значення. Ряд програм прийнято на 2020-й рік. 

l

У четвер, 26 грудня 2019 року, відбулася шістдесят перша сесія Ковельської міської ради, яку вів міський голова Олег Кіндер.

На початку засідання було відведено 30 традиційних хвилин для виголошення депутатських запитів і звернень. Ними скористалися обранці громади Геннадій Кіндер, Ігор Пініс, Галина Стасюк.

Затвердивши порядок денний, депутати першим розглянули питання про зміни до бюджету міста на 2020-й рік. Вони викликані тим, що Ковель отримав медичну субвенцію з Державного бюджету в сумі понад мільйон гривень. Окрім того, надійшло 148 тисяч на придбання або компенсацію на купівлю житла дитині-сироті та 150 тисяч на інключизвну освіту тощо. Це дало змогу перерозподілити кошти в межах бюджетних асигнувань.

Всього було опрацьовано майже 70 питань. Серед них — Програма економічного і капітального розвитку Ковеля, інвестиційні програми “Ковельводоканалу” та “Ковельтепла”.

Депутати підтримали звернення до Дубівської ОТГ щодо передачі земельної ділянки військового містечка № 25 в комунальну власність міста.

Наш кор. 

Дружно й організовано розпочали вранці 19 грудня позачергове шістдесяте сесійне засідання депутати Ковельської міської ради. Чи то на них вплинула благодать Святого Миколая, день пам’яті про якого вшановують православні християни 19 грудня, чи то якісь інші позитивні чинники, але в залі не було ані традиційних запитань і запитів, ані бурхливих дискусій,  ані запеклих суперечок, як це частенько має місце.

Оперативно затвердивши порядок денний, обранці міської громади одностайно проголосували за бюджет Ковеля на 2020 рік з усіма доповненнями і зауваженнями, які були висловлені попередньо на засіданнях постійних депутатських комісій, громадських слуханнях тощо. Таким чином ґрунтовна підготовча робота дозволила міській раді чи не найпершою в області прийняти головний фінансовий документ наступного року.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 72

Друже мій читачу! Сьогодні повідаю тобі бувальщину, почуту від бабці Маньки. Правда її уже більше  десяти років немає, але добре слово про цю жінку ще й тепер почуєш.

Ти знаєш, мій друже, цікаву сутність осіннього життя, коли захід до темної ночі наближається, то кожен намагається більше добра творити, в церкві сповідатися та каятися,  себто до Бога наблизитися. А весною і літом  головний пріоритет  життя – виживання за всяку ціну. На гріх людина менше зважає.

Отож, бабця Маня  все своє свідоме життя мешкала у селі Клевецьку і глибокими, хитромудрими філософіями не переймалася. Сильна жінка, чоловічої статури,  косила, орала, сіяла, була їздовою і ланковою в колгоспі. Мудрості, і розуму та вправності на п'ятьох. В ті часи комуно-сталінська система заганяла людей у глухий кут. День і ніч працюй – все одно будеш напівголодним та напіводягненим. Грошей за важкий труд не платили, а писали трудодні. 

Вихід із важкого становища був один – "гнати" самогон і продавати. Селяни потайки від сусідів, міліції та голови сільради виробляли заборонений продукт. Не подумай, мій читачу, що все так легко. 

Технологія, розроблена народом,  вимагала неабияких навиків, знань та зусиль. В двох словах розповім про таємниці виробництва самогону в ті часи. Виготовляли  закваску із житнього борошна, картоплі та дріжджів. Суміш вистоювалась, бродила відповідний термін. Потім "закваску" заливали в спеціальний бачок, в кришку вмонтовували  змієвик та металевий стержень. В кінці його кріпилася лопатка для підмішування, щоб не  пригоріло. 

Палахкотить вогонь, нагріває ту бунтівну суміш, а ти мусиш весь час крутити  лопатку. Разом із тим має бути постійна дегустація продукту на смак та міцність – ложкою. Окремі самогоновари таки добре частувалися – земля оберталася під ногами. Міцність вимірювалась не якимись приладами, а тією ж ложкою. Запалюється синій вогник від сірника – значить, міцність допустима, якщо ні – це вже вода, і процес припиняється.

Після цього самогон пропускали через вугілля, щоб очистити від сивушних масел, і розливали в гумові грілки, в яких переправляли в установлені перекупні центри у Ковелі.

У яких критичних ситуаціях опинялися іноді торгівці самогоном, розповіла якось  бабця Маня.

– У вихідний день я зібралася до Ковеля, щоб доставити "свіжак" на "точку" до знайомих. Наповнені грілки прив'язала міцно до живота та боків. Думка була така:  якщо зустрінуть, то, може, роздягати не насміляться. Іду собі по стежині –  думки рояться, що прикупити за виручені гроші. Вже й Люблинець минула. Аж тут за Дьомкіним хутором "полуторка" стоїть і два міліціянта  в околишках (кашкетах –  авт.). Людоньки добрі, що ж мені робити? Втікати – здогадаються. Повернути назад – ризиковано, вони ж не дурні, зметикують і доженуть. Страх охопив мене всю.  Ноги трясуться, не йдуть. 

Тоді з цим строго було: спіймали з самогоном – і від 5 до 7 літ Біломорканалу на Півночі (була в ті часи та всесоюзна будова,  зековсько-комсомольська).  Отож, серце з грудей вилітає, а я  ніби в пащеку до змія заповзаю. В голові, немов у "баняку" з картоплею, – все кипить, а думки нема.

– Куди, тітко, прямуєте? – з єхидною усмішкою запитав старший.

А мене якась спасенна блискавка просвітила:

– До Ковеля йду. Хіба  не бачите мого живота? В роддом треба, а то "строки" всі проходять.  

Зморозила, що прийшло в голову, ще й мимохідь скривилася, немов те "дитя", що в утробі, ніжкою кудись вперлося. По правді, я таки була  притомлена – адже 8 кілометрів пройшла  по стежці із села, а ще й перелякана.

Перезернулися  міліціянти. Відійшли  і про щось пошепталися. Раптом старший, той що із зіркою на погонах, мені запропонував:

– Сідай, тітко, в кабіну, підвеземо тебе до больніци. А ти – на кузов, – наказав своєму товаришу. 

Сиджу в кабіні міліцейській, кидає "автівку" на глибоких ямах, а думка одна:  хоч би мої грілки не розв'язалися. Тоді кінець. Довезли мене, немов пані, до самої лікарні. Я подякувала і чимдуж від них  до місця свого  призначення побігла.

 Дійшла благополучно. На мене уже чекали. Стали переливати мій самогон в скляні бутлі. Я їм розказую про свою пригоду. Сміються. "То над тобою янгол-охоронець тоді був", – зробила висновок господиня. І я так подумала, навіть перехрестилася. Та радість і веселість були передчасними. Вбігає в хату малий Юрчик, настраханий, розгублений і вигукує:

– Мамо… Мамо. До нас міліціянти і якісь дядьки йдуть!

О, Боже милий, що ж воно робити? З однієї халепи – в іншу! Я, дурна, і не подумала, що антисамогонний рейд вони за Ковелем і в місті проводять. Мабуть, хтось "настукав". Та як же мудро влаштована голова! Здавалось, все,  крах, а тут,  мов у казці, хтось приходить на поміч. Дивлюсь: відро з-під води  та ще й з кришкою… "Виливайте горілку у відро і закривайте кришкою", – кажу я.  Ось уже і хвіртка рипнула, і міліціянт із своїми дружинниками-понятими в хаті.

– Добрий день, хазяйко. Нам сказалі, что у вас самогон єсть. Прізнаніє віну уменшаєт, – невідомо якою мовою сказав глава групи.

– Та боронь, Боже. То вам набрехали. Немає у нас нічого. Ми чесні люди.

– Ми всьо  знаєм. Кто к вам приходіл?

– Та сестра двоюрідна. Ось вона перед вами, – показала господиня на мене.

– Нє вєрім. Будєм іскать…

Перешукали все і скрізь: і під ліжком, і в коморі, і в погребі. Навіть в піч заглядали. Нема!

– Пошлі, – наказав міліціянт.

Вийшли. А тут один вертається і питає, чи можна води напитися. Знову страх. Мовчимо. Взяв він  кварту, зачерпнув майже повну і став пити. Спочатку гірко скривився, але не подав вигляду і швидко випив, витер рукавом рота і усміхнувся загадково. "Добра вода", – сказав, виходячи.

Біля третьої хати захмелів, захитався. Міліціант та другий дружинник не могли второпати, коли і де він напився. Питали – не признався.

Саме після того випадку і народилася приказка: "За добру самогонку  не садять!". Ось така історія трапилася зі мною! – завершила свою розповідь мудра бабця. 

Любомир ФІАЛКО.

Друже мій читачу! Сьогодні повідаю тобі бувальщину, почуту від бабці Маньки. Правда її уже більше  десяти років немає, але добре слово про цю жінку ще й тепер почуєш.

Ти знаєш, мій друже, цікаву сутність осіннього життя, коли захід до темної ночі наближається, то кожен намагається більше добра творити, в церкві сповідатися та каятися,  себто до Бога наблизитися. А весною і літом  головний пріоритет  життя – виживання за всяку ціну. На гріх людина менше зважає.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 153

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 159

Гороскоп

з 6 по 12 січня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 167