Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 319

Погода в Ковелі 

8 – 14 жовтня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 421

Наш обов'язок - допомогти і підтримати учасників бойових дій та їхні родини

В Україні вже сьомий рік триває війна за суверенність і цілісність держави,  яка забрала понад 13 тисяч життів.  Ви тільки вдумайтесь у це! Сьомий рік Україна ховає своїх синів та дочок, сьомий рік ми збираємо допомогу воїнам  і молимося, щоб вони повернулися  додому живими. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 297

У 2019 у Ковелі розпочала свою діяльність  комунальна установа  Молодіжний центр "Місто ідей". Його створено з ініціативи молоді  та за підтримки міського голови Олега Кіндера.

Усе розпочиналось з того, що  громадські організації конкретними справами доказували, що вони здатні реалізовувати цікаві проєкти, залучаючи все більше молодих людей у своє товариство. Згодом на зборах громадських організацій було підписано меморандум про співпрацю з метою об'єднання зусиль довкола створення молодіжного центру, де можна ділитися ідеями, втілювати їх у життя, розвиватися та навчатися разом.

Міська влада допомогла у цьому. Зокрема, надала приміщення  та забезпечила  заробітну плату для координаторів центру — усе для того, щоб установа функціонувала повноцінно. Але разом з тим, молоді люди самі планують роботу та визначають, що необхідно їм для самореалізації і організації змістовного дозвілля.

Зокрема, впродовж попереднього року вдалось: провести понад 200 різнопланових заходів: тренінги (неформальна освіта), воркшопи, національно-патріотичні вишколи, квести, флешмоби, інтелектуально-розвиваючі ігри, кілька цікавих загальноміських заходів, які відвідали понад 12 тисяч учасників.

Пишаємося та з гордістю інформуємо, що ініціаторами створення та координаторами чималої кількості проєктів у центрі є активна молодь 14-17 років. Вона зарекомендувала себе відповідальними та цілеспрямованими особистостями та отримала статус волонтерів Центру.

Про свій досвід волонтерської діяльності у Молодіжному центрі "Місто ідей" розповідає ковельчанка, одинадцятикласниця Руслана Ятчук.

— Можу сказати, що молодіжниий центр - це дуже  вдалий проєкт для Ковеля і особисто для мене! Він допоміг мені соціалізуватись, знайти друзів і хороших знайомих, отримати нові знання та розвинути організаторські навички.

Шкодую тільки, що дізналась про діяльність центру через рік після відкриття. До речі, моє знайомство з "Містом ідей" відбулось на тренінгу "SMM від А до Я", який проводила тренерка зі Львова.

Для мене хороший досвід приніс проєкт розвитку ораторської майстерності "Красномовець"! Це ж завдяки йому я відкрила в собі хист до ораторства у форматі гумору та стендапу, здобула перше місце у західноукраїнському  конкурсі ораторського мистецтва, що відбувся у Львові.

З ностальгією згадую перший свій проєкт, який ми реалізували разом з волонтером, десятикласником Денисом Макарчуком. На перший погляд, влаштувати тематичне дозвілля для молоді просто. Втім,  коли приступаєш до реалізації ідеї, розумієш, що все з точністю до навпаки, але це хороший досвід і з допомогою Люди і Юлі — координаторів Центру ми справились на відмінно, — ділиться своїми враженнями Руслана.

Ще одна волонтерка центру Надія Лукянчук каже, що теж з користю проводить час у центрі. "Запам'яталось, як організували для усіх бажаючих безкоштовний курс підготовки до ЗНО з літератури "Творознавець", влаштували "Квест по місту з патрульною поліцією" за ініціативи десятикласника Олександра Декарчука,  провели інтелектуальні ігри  "Що? Де? Коли?” для підлітків та "Неформальний диктант під відкритим небом" для учнів старшої школи зі студентом Савелієм Русаковим. Це було незабутньо".

— Постійно в житті використовую знання, отримані під час участі у різнопланових тренінгах та проєктах Молодіжного центру "Місто ідей". Наприклад, тренінг "Робота зі ЗМІ та правила ідеального інтерв'ю на ТБ" від журналістки Мар'яни Циганин допоміг  навчитись брати та давати  інтерв'ю, — зазначає ще одна активна учасниця в житті центру Ангеліна Махнюк.

Тренінг "Творимо зміни разом", що провів  Павло Медина, навчив його учасників роботі у команді та як ідею будь-якого проєкту втілити в життя. На "Основах відеозйомки" від Дмитра Тимощука молоді люди поліпшили свої вміння у постановці кадру і зніманні відео, що дуже знадобилось у шкільній діяльності і позашкіллі.

— Чого вартує серія тренінгів "Еко-виклик для молоді", реалізованих у "Місті ідей" спільно з волонтеркою Корпусу Миру США в Україні Кессіді Кремтон. Ми навчилися мислити екосвідомо: сортувати сміття, користуватись багаторазовим посудом замість одноразового пластику, виготовляти корисну екологічно чисту косметику замість шкідливої декоративної, — доєднується до розмови Анна Тишковець.

— А фільми під відкритим небом минулого року, пам'ятаєте? Чудовий проєкт "Міста ідей"! Ми з друзями обожнюємо ці вечори. І не можу не згадати про  "Сучасну леді", де викладачка етикету і гарних манер Анастасія Азанова допомогла нам, його учасницям освоїти основи етикету, елегантності та стилю поведінки. Усе це змінило моє життя і я відчуваю, що стала впевненішою і готова досягати нових вершин. Спасибі "Місту ідей", — доповнює її Анастасія Спицька.

— Варто зазначити, що Ковельський молодіжний центр "Місто ідей" визнано Міністерством молоді та спорту  одним з кращих в Україні у конкурсі "НАЙКРАЩІ ПРАКТИКИ МОЛОДІЖНОЇ РОБОТИ В УКРАЇНІ", — резюмувала директорка центру Людмила Зубарєва.

Наш кор.

У 2019 у Ковелі розпочала свою діяльність  комунальна установа  Молодіжний центр "Місто ідей". Його створено з ініціативи молоді  та за підтримки міського голови Олега Кіндера.

Усе розпочиналось з того, що  громадські організації конкретними справами доказували, що вони здатні реалізовувати цікаві проєкти, залучаючи все більше молодих людей у своє товариство. Згодом на зборах громадських організацій було підписано меморандум про співпрацю з метою об'єднання зусиль довкола створення молодіжного центру, де можна ділитися ідеями, втілювати їх у життя, розвиватися та навчатися разом.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0

1 жовтня Україна відзначила Міжнародний день людей поважного віку, проголошений Генеральною асамблеєю ООН, а в Україні – це також і День ветерана. 

З цієї нагоди в Голобському будинку мистецтв зібрались люди, що відповідають цій категорії: представники усіх професій у минулому з нашої ОТГ. На жаль, не усі запрошені прийшли. Хто через стан здоров'я, хто через карантин чи дощову погоду.

Із вітаннями до присутніх звернулися депутат обласної ради Віктор Козак, голова Голобської ОТГ Сергій Гарбарук, Заслужений працівник торгівлі і голова Голобської ветеранської організації Марія Янко, Заслужений працівник сільського господарства Валентин  Приступа, голова Радошинської ветеранської організації Галина  Пушенко та інші.

Приємно було чути про найбільше багатство  кожного з присутніх – досвід, знання, вміння, мудрість, які передаються ними молодому поколінню. Виступаючі виголошували вдячність тим, хто на фронті чи в тилу вистояли і зробили найбільший внесок у Перемогу. Цього не можна забути. Це люди з найбільшою честю, вихованістю, відданістю.

Завдяки своїм духовним якостям, вони гідно пройшли крізь всі труднощі голодоморів, репресій і війн.

Їх приклад помагає нашим захисникам сьогодні на Сході України.

Виступаючі наголошували на  тому, що хоч уже декому з ветеранів за 8 і 9 десяток літ перейшло, але вони ще в  строю. Займаються громадською роботою, займають активну життєву позицію,  беруть участь у різних масових заходах. Це похвально!

Окремим з них, а саме: Марії Янко, Катерині Махнюк, Галині Пушенко, Надії Відринській, Марії Газюк – очільником Голобської ОТГ було вручено грамоти.

А хор ветеранів війни і праці "Червона калина", тріо "Чарівниці" і музиканти подарували присутнім концерт. Їх обдарували квітами.

За святковим столом не  припинялись спогади, бесіди, дружнє спілкування.

На закінчення організатори зустрічі побажали всім миру, добра, щастя. Міцного здоров'я, радості, довголіття, родинного тепла.

Валентина ОСТАПЧУК.

НА ЗНІМКУ: голобські ветерани разом із селищним головою Сергієм Гарбаруком під час відкриття бібліотеки і клубу ветеранів. Жовтень 2019 року.

Фото з газети 

“Голос України”.

1 жовтня Україна відзначила Міжнародний день людей поважного віку, проголошений Генеральною асамблеєю ООН, а в Україні – це також і День ветерана. 

З цієї нагоди в Голобському будинку мистецтв зібрались люди, що відповідають цій категорії: представники усіх професій у минулому з нашої ОТГ. На жаль, не усі запрошені прийшли. Хто через стан здоров'я, хто через карантин чи дощову погоду.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 341

Ковельська міська філія "Союзу Українок" урочисто відзначила 20-літній ювілей  відродження організації.

26 вересня ц. р. святково вбрані "союзянки" вранці прибули до Свято-Благовіщенського собору на службу Божу. Літургію очолив декан ПЦУ митрофорний протоієрей о. Василь Мичко у співслужінні з о. Ростиславом Дідухом, о. Іваном Оринчаком та о. Олегом Куцовим. На прохання "союзянок" після літургії був відправлений  подячний  молебень Матінці Божій. Далі відбулась панахида, під час якої "союзянки" щиро молились за душі посестер нинішніх і 1928-1941 р. р., які відійшли у Вічність.

Величне і потужне "Многоліття" собору священиків наповнило храм і наші серця глибоким зворушенням та благодаттю.

Після завершення служби Божої усі присутні вирушили до пам'ятника Тарасу Шевченку, де вшанували його пам'ять покладанням квітів і разом із священиками помолилися за Україну. Квіти від "Союзу Українок" лягли також до пам'ятників Лесі Українці та Івану Франку.

Наступного дня відвідали п. Любов Ткачук, п. Єлизавету Бондюк, Марію Бондар, Ларису Гладун, Іраїду Чорну та Анну Ісюк. Спогади, віншування, пісні під акомпанемент гітари Оксани Мулярчук подарували справжнє свято нашим посестрам.

28 вересня біля пам'ятного знака на місці розстрілу  Лесі Підгірської квітами і молитвою вшанували пам'ять першої голови "Союзу Українок" Ковеля (1928-1943 р.р.). Квіти  лягли також до фотостендів героїв, які загинули, захищаючи Україну у нинішній війні.

"Союзянки" Ковеля неймовірно вдячні священикам о. Василю Мичку, о. Ростиславу Дідуху, о. Івану Оринчаку та о. Олегу Куцову за духовний супровід нашого свята.

Щиро вдячні редактору газети "Вісті Ковельщини" п. Миколі Вельмі і всьому колективу редакції за постійну неоціненну і потужну інформаційну підтримку "Союзу Українок" упродовж 20-ти  років.

Висловлюємо щиру подяку союзянці п. Лідії Савлук, п. Анатолію Корцю, працівникам магазину "Дари Волині" по вул. Грушевського, 1 та іншим благодійникам за підтримку наших ювілейних заходів.

Усім нам разом – многих і благих літ!

Алла ПОЛЯКОВА.

Р. S.  Просимо вибачення у п. Катерини Бортюк за те, що у переліку волонтерів організації її прізвище було надруковано як Бородюк в газеті "Вісті Ковельщини" від 24 вересня 2020 року.

А. П.

Ковельська міська філія "Союзу Українок" урочисто відзначила 20-літній ювілей  відродження організації.

26 вересня ц. р. святково вбрані "союзянки" вранці прибули до Свято-Благовіщенського собору на службу Божу. Літургію очолив декан ПЦУ митрофорний протоієрей о. Василь Мичко у співслужінні з о. Ростиславом Дідухом, о. Іваном Оринчаком та о. Олегом Куцовим. На прохання "союзянок" після літургії був відправлений  подячний  молебень Матінці Божій. Далі відбулась панахида, під час якої "союзянки" щиро молились за душі посестер нинішніх і 1928-1941 р. р., які відійшли у Вічність.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 285

Щоразу, заходячи у вестибюль спортивної школи, звертаю увагу на чималий гурт людей, котрий юрмиться біля стоматологічного кабінету, який розміщений на першому поверсі. Бачу тут людей різного віку, серед них – чимало молоді.

Підходжу ближче, запитую: "Ви звідки?".

– З Любешівського району, – відповідає юнак.

– Я – з Ратного,  – долучається до розмови жінка.

– А я приїхав із Старовижівщини, – зізнається дідусь. – Мені цей лікар зробив протез. Сказав приїхати через 10 років. Ото я й приїхав. Можливо, треба дещо прилаштувати. Але мені комфортно. Зуби – як свої. Горіхи кусаю. 

Дивлюсь на годинник – 16 година 30 хвилин.

– Ви не хвилюйтеся – лікар прийме усіх, – заспокоюють мене.  – Адже прийом пацієнтів він веде за попереднім записом.

Поряд зі мною – бабуся, що стоїть з чоловіком   років 45-50. Запитую: "А ви з якого краю?".

– З Білорусі. Ми ваші сусіди з Бреста – чую у відповідь. – Чекаю, доки покличуть.

Мить помовчавши, додає: 

– Хороший лікар. Десять років тому  Іван Васильович зробив мені протез. Не нарадуюсь. Сьогодні із сином приїхали. 

– В нас у Бресті так і кажуть: "Шукай у Ковелі Івана Чопея. Не пошкодуєш. Зуби матимеш на десятиліття", – продовжує розмову бабуся.

Робити здоровими, красивими, а, значить, і щасливими всіх пацієнтів стало справою життя приватного лікаря-стоматолога Івана Чопея.

Сьогодні ортопед-стоматолог Іван Васильович – гість нашої газети.

l

– Серед багатьох медичних спеціалістів професія стоматолога посідає особливе місце. Прикметою рисою цього фаху є те, що здорові  зуби - окраса кожної людини, – наголошує Іван Чопей.

Він знаний не лише в Ковелі, а й в усій окрузі. Лікар-стоматолог вищої категорії, з 35-річним стажем роботи. Адже він в протезуванні зубів – неперевершений майстер.

Народився пан Іван 21 жовтня 1960 року на Закарпатті у багатодітній сім'ї колгоспників  – Василя Івановича  і Олени Василівни. В 1976 році у своєму рідному селі закінчив з похвальною грамотою восьмирічну школу. Того ж року вступив до Коломийського медичного училища, яке закінчив в 1980 році. Згодом – служба в армії. Вищу освіту здобув у Івано-Франківському медичному інституті. З 1988 по 1989 р.р. проходив інтернатуру у Ковельській центральній районній лікарні зі спеціальності "ортопедична стоматологія". Його вчителями  і наставниками були Петро Іванович Антошко та Світлана Олексіївна Рудь. 

Перше  своє трудове "хрещення" отримав 1 серпня 1989 року в Ковельській стоматологічній поліклініці. Працював і вчився. Набував досвіду. І  не тільки з питань протезування, але й хірургії.  Нині це – один із ведучих стоматологів регіону.

В Івана Васильовича – досить милосердна і добра душа, яка формувалась із раннього дитинства під впливом простих сільських трудівників – батьків. Людяність, порядність, співчуття і милосердя Івана Васильовича добре відомі пацієнтам. Тому й звертаються до нього люди звідусіль.

l

Під час зустрічі Іван Чопей люб'язно відповів на декілька наших запитань.

–  Іване Васильовичу, чому обрали непростий шлях лікаря? Адже у Вашій сім'ї, навіть у родині лікарів не було.

–  Ваша правда. Моя мрія стати лікарем з'явилася за дещо незвичайних  обставин, спонтанно. В четвертому класі виникла потреба видалити зуб. Мама повела до стоматолога. Зуб лікар мені все-таки видалив, але намучив так, що я цю "зустріч" пам'ятаю й донині. Отож, пройшовши твердо, вирішив: "Стану стоматологом і лікуватиму зуби безболісно".

Тому професія лікаря стала для мене абсолютно свідомим вибором. Мій намір підтримали і в сім'ї, особливо дядько Юрій Янюк. Стоматологія – це моє покликання, моє життя.

– Скажіть, що потрібно, перш за все, для спеціаліста Вашої професії?

– Хочеш бути успішним лікарем – стань сильним і впевнено йди до своєї мети.

І ще – кожен лікар повинне вірити в Бога та усвідомлювати, що сам ти нічого не робиш, а лише виконуєш волю Всевишнього.

Для лікаря моєї професії дуже важливим є рішучість, швидкість мислення, здатність до концентрації уваги, холоднокровність. Обов'язково не можна бути байдужим до чужого болю. 

Багато залежить і від совісті лікаря.

– Ви приватний стоматолог. Як прийшли до цього?

– Після інтернатури (1988-1989 р.р.) мене залишили працювати в Ковельській стоматполіклініці. Працював ортопедом і хірургом на 0,5 ставки. Думаю, що я не осоромив своїх наставників Світлану Олексіївну  Рудь та Петра Івановича Антошка. Це лікарі з вищою категорією, "чародії" своєї справи.

Працюючи чотири роки в стоматполіклініці, мріяв про власну справу. А спонукали до цього – мізерна заробітна плата та економічна скрута в країні. Отож, в 1992 році я створив власний стоматологічний кабінет.

– Ваш кабінет був одним із перших приватних кабінетів у Ковелі. Як почувались у перший рік в ролі приватного лікаря?

– Звісно, все було непросто. Та й хвилювання, звичайно, були. Не все вдавалось. Потрібно було докласти чимало зусиль, уміння, терпіння. Одним словом, показати "клас", щоб повірили люди і до тебе прийшли. А запас такої "міцності" я надбав, працюючи в Ковельській стоматполіклініці: до мене люди там йшли, мені довіряли. Отож, надія була лише на себе. Пів дня працював в поліклініці, а пів дня – приватно. 

Часто трудився допізна. Навіть  не заради грошей, а заради довіри пацієнтів. Згодом став записувати на чергу, бо не встигав усіх приймати.

Так було до 2018 року, аж допоки не скоротили посади лікарів у поліклініці. Нині я повністю займаюсь власною справою.  Скажу чесно, "голоду" не відчуваю. Затим пацієнтів веду наперед – за місяць до прийому.

– Чи вважаєте себе щасливим? 

– Щасливий, якщо можу допомогти людям.

– Ви родом із села. Які спогади дитинства береже Ваша пам'ять?

– Дійсно, я народився й виріс на Закарпатті в хліборобській сім'ї. В нашій дружній сім'ї було п'ятеро дітей, я найстарший. Мої батьки – прості люди, колгоспники. З дитинства ми, сільські діти, трудились, допомагали батькам і вдома, і в полі.  В цьому немає нічого дивного – в селі всі так живуть.

Предметом гордості для дітей було те, що вони вміють працювати не гірше за дорослих. Сільська праця змушувала  мене навіть школу пропускати.  Але це не завадило восьмирічку закінчити на "відмінно".

А ще Волинь славиться своїми неперевершеними мальовничими краєвидами: річками, озерами, лісами. "Де  ще знайти таку красу, Як в казці намальовану", – як співається у пісні Степана Кривенького "Волинь моя".

Ця пісня стала для мене, моєї сім'ї гімном. На всіх святах після молитви "Отче наш" звучить пісня "Волинь моя". Це – наша сімейна традиція.

– Ваше улюблене заняття.

– Спорт. Я чемпіон України в естафетній гонці з біатлону (1987 р.), кандидат у майстри спорту. Своє захоплення спортом я не закинув донині. Думаю, я непоганий грибник і рибалка.

– Як сприймаєте і оцінюєте свою долю в іпостасі  сина, чоловіка, батька? 

– Сином я був слухняним. Сподіваюся, виправдав надії батьків, бо з глухого села вибився, як-то кажуть, у "люди". Як чоловік, стараюсь, щоби дружина мене не сварила (посміхається – автор). А взагалі між нами сварок не буває. Суперечки – так. Однодумці – тільки на цвинтарі. А коли між нами виникають проблеми непорозумінь, докладаю максимум зусиль, щоб подолати почуття образи. Я не соромлюсь попросити вибачення, якщо когось образив. Адже моя мета – виправити ситуацію, а не перемогти у суперечці. В Біблії є такі слова: "Хто відповідає злом на зло – не відступить лихо з дому твого".

Як батько, намагаюся бути з синами щирим і відвертим, в міру добрим і в міру строгим. Чим можу, допомагаю, поважаю їхню думку і вибір, часом щось підказую. Самому себе об'єктивно оцінити важко.

– Чого Ви б не пробачили своїм дітям?

– Такого не існує в природі. Адже  діти – то наше віддзеркалення. Чого ми (батьки) їх навчили, як виховали – такими вони і є. Я намагаюся в дітях найперше бачити позитивні риси, а не їх слабкості. По-друге, прощення – це найважливіша християнська чеснота.

–  Батьківська порада, яку досі пам'ятаєте?

– Ніколи не сперечайся з дурним, бо важко буде в кінці зрозуміти, хто дурніший.

– Як давно Ви перебуваєте у шлюбі? Якою є Ваша сім'я?

– Моя дружина Тамара Георгіївна – також лікар, терапевт, родом із Торчина, працює у Ковельському військовому ліцеї. А познайомились ми, навчаючись в медінституті. Вона була неперевершеною красунею. Завжди зібрана, зі смаком вбрана, з елегантною зачіскою. А її посмішка завжди торкалась  найпотаємніших струн моєї душі. Отож, саме тоді (1985 р.) я раз і назавжди  закохався в неї – цю Берегиню своєї долі. З тієї миті багато чого змінилося у моєму житті, окрім дружини. 

В ній щасливо поєдналися талант лікаря і мудрість Берегині сімейного щастя. 

Через роки нам вдалось зберегти взаєморозуміння, довіру і почуття.

…Минали роки, як роса на Сонці. Не минула, не погасла лиш любов цієї щасливої пари. І сьогодні подружжя –таке ж молоде і щасливе, як і 35 років тому. 

Господь подарував батькам двох прекрасних синів – Віталія, який закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка (іноземні мови) та  Андрія, який закінчив Волинський університет ім. Лесі Українки (міжнародні відносини). Обоє вони – щирі українці і працюють на благо України.

Я слухав Івана Васильовича  і дивувався його цілеспрямованості, тій енергії, з якою він розповідав  про себе, про сім'ю, про Україну. Відчувалося, як болить його душа за державу, за народ. 

Ось такий він, закарпатський волинянин  Іван Чопей – звичайний сільський хлопець, який всього у житті досяг самостійно.

Дмитро КОРНЕЛЮК.

Щоразу, заходячи у вестибюль спортивної школи, звертаю увагу на чималий гурт людей, котрий юрмиться біля стоматологічного кабінету, який розміщений на першому поверсі. Бачу тут людей різного віку, серед них – чимало молоді.

Підходжу ближче, запитую: "Ви звідки?".

– З Любешівського району, – відповідає юнак.

– Я – з Ратного,  – долучається до розмови жінка.

– А я приїхав із Старовижівщини, – зізнається дідусь. – Мені цей лікар зробив протез. Сказав приїхати через 10 років. Ото я й приїхав. Можливо, треба дещо прилаштувати. Але мені комфортно. Зуби – як свої. Горіхи кусаю. 

Дивлюсь на годинник – 16 година 30 хвилин.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 540

1 жовтня розпочався новий газовий рік. Це означає, що АТ “Волиньгаз” формує обсяги споживання газу з 1 жовтня 2019 по 30 вересня 2020 року, які стануть основою для розрахунку платежів за розподіл (доставку газу). У січні 2021 року клієнти отримають оновлену платіжку від газорозподільної компанії.

Плата за розподіл газу не є якимось новим платежем. Ці кошти споживачі сплачували завжди і вони були включені у вартість кубометра газу. Лише з початку 2020 року, в зв’язку з реформуванням ринку газу в Україні за європейськими стандартами, цю плату винесено в окрему квитанцію, як окрему послугу для кожного користувача газу.

До речі, систему нарахування плати за розподіл газу рівними частинами впродовж року було створено в інтересах споживачів — це дозволяє зменшити фінансове навантаження в осінньо-зимовий період.

Крім того, з 1 січня 2020 року вартість послуги розподілу газу визначається для кожного споживача у простий та прозорий спосіб. Вона залежить лише від обсягу споживання кожного окремого домогосподарства і її легко можна розрахувати самостійно. Для цього споживачу газу потрібно свій обсяг споживання у минулому газовому році помножити на тариф АТ «Волиньгазу» – 1,176 грн. за 1 м куб. на місяць (відповідно до змін, внесених Постановою НКРЕКП № 1153 від 24.06.2020 р.). Якщо поділити отриману суму на 12 рівних платежів, це і буде розмір щомісячної платні за доставку газу. Також нова тарифна модель є гнучкою до динаміки споживання газу кожним учасником ринку. 

Плата за розподіл (доставку) газу – це не «гроші за труби», як у нас часто вважають. Це життєво необхідні кошти для утримання газового обладнання й мереж, їх осучаснення, виконання капітальних реконструкцій та поточних ремонтів, підтримку належного тиску газу, аби блакитне паливо надходило до кожного споживача.

Послуга розподілу (доставки) газу, яку надає АТ «Волиньгаз», полягає, насамперед, у тому, що кожен споживач має на своєму газовому обладнанні належний тиск газу для безперебійного функціонування всіх приладів. За даними дослідження Центру Разумкова, проведеного у вересні цього року, лише 0,7% опитаних українців стикались із перериванням газопостачання і ще 3,2% мали такі випадки час від часу. Отже, розподіл природного газу залишається найстабільнішою серед усіх комунальних послуг.

Коли ми говоримо «плата за доставку», то, насправді, йдеться про підтримку безперебійного газопостачання для всіх споживачів. До цього процесу залучений увесь комплекс мереж та регулюючого устаткування, які обслуговує АТ «Волиньгаз». А станом на сьогодні це 7,7 тис. км розподільних газопроводів, через які газ надходить до 240 тис. споживачів.

Наближення нового опалювального сезону викликає серйозну тривогу. В зв’язку з пандемією коронавірусу Україна з березня живе і працює в режимі надзвичайної ситуації. Прагнучи захистити соціально вразливі верстви населення у період карантину, Верховна Рада України встановила тимчасовий мораторій на відключення від газопостачання побутових споживачів, нараховувати їм штрафи і пені за несвоєчасну оплату спожитих житлово-комунальних послуг. Наслідком цього державного рішення стала глибока криза неплатежів у газовій сфері, яка наростає і вкрай згубно впливає на можливості газорозподільних підприємств підготувати мережі й обладнання до осінньо-зимового періоду.

Нині на Волині майже 14 тис. споживачів понад пів року не сплачують за послугу з розподілу газу.  Загальна сума боргів неплатників становить близько 4 млн. грн. З них  більше 2 млн. грн. боргують споживачі, які проживають у приватних будинках.

АТ «Волиньгаз» не застосовує санкцій за прострочення оплати за послугу розподілу газу, однак під час карантину немає мораторію на стягнення боргів у судовому порядку. В умовах, що склалися, підприємство змушене вдаватися до крайніх заходів: боржникам вже надіслано понад 10 тис. досудових попереджень про необхідність сплатити за надану послугу.

На жаль, активно нарощують борги і отримувачі субсидій. Компанія передає структурним підрозділам з питань соціального захисту населення списки споживачів, в яких наявна заборгованість більше трьох місяців. У випадку несплати заборгованості житлова субсидія на опалювальний період не призначатиметься.

“Компанія «Волиньгаз» дякує всім, хто платить своєчасно, та особливо – клієнтам, які вже заплатили за розподіл до кінця року. Таким чином, вони зменшили фінансове навантаження  для себе у майбутньому опалювальному періоді, а для компанії забезпечили стабільні надходження за тарифом”, – зауважив директор комерційний АТ “Волиньгаз” Андрій Карпомиз.

«Волиньгаз» закликає споживачів відповідально дотримуватись платіжної дисципліни. Адже своєчасна оплата послуги розподілу газу – це, насамперед, кошти за безпеку та комфорт у сезон низьких температур.

“Сплачуючи за доставку, ви підтримуєте надійну роботу фахівців аварійно-диспетчерської служби. Вони працюють в умовах підвищеної небезпеки 24 години на добу, без вихідних і свят, реагують в середньому на 3000 викликів щомісяця, виїжджають у найвіддаленіші куточки області, щоб допомогти споживачам газу та вберегти їх від загроз”, – пояснив Павло Козюк, директор технічний АТ “Волиньгаз”.

Сплачувати за розподіл газу потрібно до 20 числа поточного місяця. Це зручно робити за допомогою онлайн-сервісів 104.ua. Один із найпопулярніших серед споживачів газу – чат-боти 7104ua у Viber. З його допомогою можна передавати показники лічильників газу й переглядати їх історію, перевіряти нарахування та архів оплат, завантажувати квитанції та сплачувати за газ і розподіл газу.

Наш кор.

1 жовтня розпочався новий газовий рік. Це означає, що АТ “Волиньгаз” формує обсяги споживання газу з 1 жовтня 2019 по 30 вересня 2020 року, які стануть основою для розрахунку платежів за розподіл (доставку газу). У січні 2021 року клієнти отримають оновлену платіжку від газорозподільної компанії.

Плата за розподіл газу не є якимось новим платежем. Ці кошти споживачі сплачували завжди і вони були включені у вартість кубометра газу. Лише з початку 2020 року, в зв’язку з реформуванням ринку газу в Україні за європейськими стандартами, цю плату винесено в окрему квитанцію, як окрему послугу для кожного користувача газу.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 301

Павло вертівся на лавці в аудиторії, як святий Лаврентій на жаринах. А думки виривалися за стіни коледжу. Мрії ластівками здіймались над юначим світом, летіли до незнайомої дівчини. Невідступне бажання познайомитися з нею наповнювало душу.

Дивна сила піднімала хлопця спозаранку. В гуртожитку ще всі додивлялися вранішні сни, а Павло нетерпляче поглядав на годинник. Коли нарешті час побачення наближався, хлопець одягався, виходив на вулицю і сідав на лавочку. Чекав. Виглядав.

Чоловіки конкретні: глянув – і полюбив. А особливо, коли дівчина здивувала, зачарувала і відповідає вимріяному образу коханої. Передчуття кохання зводить із розуму. Всі думки заполонює обраниця…

Ось і вона… Йде неквапною ходою, гордовито несе красиву голівку. Хлопець вдивляється в обличчя: губи – наче вишеньки, так і просяться до поцілунку. А карі очі – як мрія.

Чарівниця проходить повз Павла і – нуль уваги на нього. Хлопця дивує її байдужість, адже однокурсниці постійно стверджують, що він – суперхлопець. А ця проходить і наче його не бачить. Навіть не гляне.

Студент вирішив розвідати, де працює незнайомка. Перевів подих і пішов назирці за нею. Милувався розкішним волоссям, що хвилями розсипалося по дівочій спині. Обіймав  поглядом струнку постать, осину талію. Його переповнювало п'янке бажання підійти, пригорнути дівчину до серця, вдихнути аромат її кіс і… цілувати.

Павло підносить її несуєтну сутність до зір. Незнайомка, судячи з її виваженої, ритмічної ходи, спокійна, добра, розсудлива, справедлива, ніжна… Закоханим завжди об'єкти їхнього захоплення видаються вершиною мікеланджелівського мистецтва.

…Дівчина підійшла до відділу соціального забезпечення, піднялася східцями до входу. І Павло раптом наче прокинувся з летаргічного сну. Згадав про навчання й побіг до коледжу. У голові зароджувався план знайомства з красунею.

Наступного дня, закинувши книжки й конспекти, забувши про суєту студентського життя, хлопець знову сидів на лавці біля будинку, в якому містився відділ соцзабезу. Уявляв, як дівчина вийде в обідню перерву, а він підійде до неї, ітиме поруч… Любове! Якими фантазіями ти примушуєш вірити в щастя!

Обабіч дороги красувалися кущі бузку. Павло милувався їхнім цвітінням, а від пахощів наче хмелів. Хотілося наламати оберемок квітучих гілок і кинути їх до ніг дівчині. Ото здивувалась би. Від цієї думки усміхнувся, перевів погляд на дерева. Здавалося, вони тягнуться до Cонця, як його душа до цієї чарівної незнайомки.

Звернув увагу, що до будинку соцзабезу підійшов старенький дідусь. Опираючись на палицю, поволі піднявся сходами. Зупинився, переводячи подих. І раптом із дверей вибігла вона й мало не збила пенсіонера з ніг. Старенький щось їй сказав, а дівчина сердито заперечила:

– Не можу вас прийняти. В мене обідня перерва, – показала на табличку з розпорядком дня і додала:

– Ви що, читати не вмієте?

– Я вже не бачу читати, – відповів дідусь і простягнув документ:

– Візьміть, будь ласка, цей папірець. Його мені дали в сільраді на призначення субсидій. Пенсія така, що годі вижити, – cтаренький перевів подих і продовжив: – У мене по обіді автобус. Якщо не встигну, доведеться чекати до вечора. Здоров'я не дозволяє.

– Сидіть і чекайте! – відрубала дівчина. – Після обіду прийму, – і легенько збігла східцями.

Павло підвівся і попрямував їй назустріч:

– Прошу вас, будьте такі ласкаві, прийміть дідуся.

– Ви хто? – сердито поцікавилася вона. – Мені тільки начальник може вказувати, що я повинна робити.

Дівчина обійшла Павла боком, а він, приголомшений, дивився їй услід. Відтак, оговтавшись, підійшов до дідуся і допоміг йому зійти зі сходів. Той, важко дихаючи, знесилено опустився на лавочку.

– Я вам допоможу добратися до автостанції, – запропонував хлопець.

 – Пробач, юначе, що завдав тобі клопоту, – мовив стомлено дідусь. – Старість – не радість. Сам якось доберуся. Спасибі тобі за чуйне серце.

 "Старенький, а думає про інших, – зауважив подумки Павло. – Не хоче завдавати мені клопоту. А ця думає тільки про себе. Навіть на старість не зважила".

Павло сів поруч із дідусем. Згадав про свою маму, котрій теж нелегко живеться на самоті. Після смерті батька, серце котрого зупинилося, коли Павло був іще маленьким, ненька віддавала йому, синові, всю свою любов, оточувала увагою. Пригадав мамину пораду: "Запам'ятай, як у народі кажуть: не закохуйся в святково одягнену дівчину, а спершу придивися, як вона поводить себе в буденному житті. На красиву жінку добре дивитися, а з розумною, ласкавою добре жити".

 Павло розумів, що не зможе привести матері таку невістку. Якщо незнайомка так неадекватно вела себе з дідусем і з ним, то так само буде грубіянити матері. Це засмучуватиме її. Він такого ніколи не допустить.

l

…Кохання незбагненне. Наперекір свідомій думці почуття до незнайомки ще жило в серці Павла. Йому було хороше з ним, як хороше квітам і деревам із Cонцем. Він іще не раз приходив до цієї лавочки, виглядав незнайомку й милувався нею. Втішався, що вони живуть під одним небом. Але знайомитися не наважувався.

Перше кохання часто стає передчуттям доленосної події, коли люди зустрічають свою долю на все життя. Щастя воно приносить чи розчарування, ми однаково носимо його, незабутнє, в серцях.

Олена ПОЛІЩУК.

Павло вертівся на лавці в аудиторії, як святий Лаврентій на жаринах. А думки виривалися за стіни коледжу. Мрії ластівками здіймались над юначим світом, летіли до незнайомої дівчини. Невідступне бажання познайомитися з нею наповнювало душу.

Дивна сила піднімала хлопця спозаранку. В гуртожитку ще всі додивлялися вранішні сни, а Павло нетерпляче поглядав на годинник. Коли нарешті час побачення наближався, хлопець одягався, виходив на вулицю і сідав на лавочку. Чекав. Виглядав.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 303

Ох і злітають же аркушики з календаря!..

Не встигли озирнутися, а на ньому перших тридцяти з лишком осінніх вже немає. Наче листячко із розлогого клена, що під вікном, обсипалися. І летять далі – в небуття.

Та все ж лишився ще порох у порохівницях чудового дерева, біля якого дітлахи, як і колись, збирають ажурні золоті оті червінці. І він то весело, то журно лопотить поріділою шевелюрою в залежності від того, чи пестять промені його гілля і стовбур, чи розкачує рвучкий вітер і посипає голову срібним попелом холодний дощ.

Жаль, що все колись минає. І дні мчать, і місяці проходять, і літа спливають. От іще одне річне кільце утворилося під корою… Чому ж так швидко молодість іде, а весняна пора нетривка?! 

Та скільки б не розпачував, а час бере своє. Єдине, що оце нині втішає, – у жовтня з травнем є дещиця спільного. Травень прикрашає землю у зелене, жовтень – всіма відтінками жовтого, червоного, рудого, фіолетового. Тільки перший одягає доли і ліси, а другий знімає-струшує наряди з трав, квітів, дерев.

Але на цей процес можна – і конче потрібно – дивитися оптимістично. Саме у жовтні-листопаді рятують себе рослини від майбутніх неприємностей і неминучої загибелі взимку. А так і собі, і землі добре вчиняють: утеплюють свої корені і її від промерзання. Згодом же, перегнивши, угноюють і розпушують грунт. 

Травень із жовтнем ріднить і те, що впродовж останнього вже закладають бруньки і майбутні квіти багато хто з рослин. Тому, коли через півроку ми починаємо дивуватися буйноцвіттю, необхідно найперше дякувати “десятому брату”. Чого не заготовлено ним зараз, того не буде навесні. 

Справедливо каже мудре прислів'я: "Для працьовитого Федота і в жовтні знайдеться робота". Федот-жовтень саме і намагається виконати все, що задумане природою. Майбутнє не лише попереду – воно вже реально існує. Тільки приховане від людських очей… 

Синиці, які все літо були непомітні, в'ються біля жител, і їхнє тоненьке, не дуже веселе попискування можна трактувати так, перефразуючи відоме прислів'я: "Продай воза – купляй сани!". Горобці, заповзятливі з кінця березня індивідуали (через родинні турботи), тепер знов позбивалися у ватаги. Гуртом не так страшно осінь перебути та й зимувати. Побільшало у місті галок, граків, ворон – біля людини легше прохарчуватися… 

Різьблене листя каштанів ціле літо вкривало все живе від спекотливих променів. А нині з тріском розколюються об асфальт колючі оболонки їхніх "горіхів". Коричневі, глянсовиті, вони всипають тротуари і дороги. І мало хто з перехожих не вклониться блискучому плоду. Кияни, львів'яни, чернігівці та інші містяни кладуть їх у шафи – кажуть, запобігає появі молі. Гості цих міст везуть їх додому – як сувеніри… 

Посвітліли, мов розсунулися, парки і сквери.  І темно-зелені й сріблясті ялини, не дуже помітні нещодавно через гущавину листяних дерев, ніби вибігли на авансцену – покрасуватися зубчатими пірамідами. Всіяні зверху різнокольоровим листям сусідів, вони стоять, як прикрашені новорічними іграшками… 

Ще довго можна буде гуляти по барвистих паркових теремах, виїжджати в просторі й вигадливо прибрані світлиці приміських лісів, милуватися довершеністю картин, виписаних вправним пензлем чарівниці-осені.

Ох і злітають же аркушики з календаря!..

Не встигли озирнутися, а на ньому перших тридцяти з лишком осінніх вже немає. Наче листячко із розлогого клена, що під вікном, обсипалися. І летять далі – в небуття.

Та все ж лишився ще порох у порохівницях чудового дерева, біля якого дітлахи, як і колись, збирають ажурні золоті оті червінці. І він то весело, то журно лопотить поріділою шевелюрою в залежності від того, чи пестять промені його гілля і стовбур, чи розкачує рвучкий вітер і посипає голову срібним попелом холодний дощ.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 708