17.06.2021

медики 20 червня – День медичного працівника

Завжди уважні до юних пацієнтів, вміють вислухати, надати кваліфіковану допомогу лікарі-педіатри та медсестри амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 5 Ковельського МТМО  (завідувач – Тетяна Клімчук), яких ви бачите на світлині. Напередодні професійного свята надсилаємо їм найсердечніше вітання і бажаємо завжди бути життєрадісними, здоровими, шанованими своїми  маленькими пацієнтами та їх батьками.
Нехай сповняться всі Ваші плани і задуми, а милосердний Господь дарує Своє благословення на кожен прийдешній день!
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА.
Завжди уважні до юних пацієнтів, вміють вислухати, надати кваліфіковану допомогу лікарі-педіатри та медсестри амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 5 Ковельського МТМО  (завідувач – Тетяна Клімчук), яких ви бачите на світлині. Напередодні професійного свята надсилаємо їм найсердечніше вітання і бажаємо завжди бути життєрадісними, здоровими, шанованими своїми  маленькими пацієнтами та їх батьками.
Нехай сповняться всі Ваші плани і задуми, а милосердний Господь дарує Своє благословення на кожен прийдешній день!
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 349
17.06.2021
Погода в Ковелі 
17 – 23 червня

maxresdefaultПогода в Ковелі 
17 – 23 червня

Четвер. Ясно.   Температура:  24оС. Вітер східний слабкий.
В ніч на п'ятницю. Ясно. Температура: 17оС.  Вітер східний слабкий.
П'ятниця. Ясно. Температура: 26оС. Вітер східний помірний.
В ніч на суботу.  Ясно. Температура: 15оС. Вітер східний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність, можлива гроза. Температура:  28оС. Вітер південно-східний помірний.
В ніч на неділю. Ясно. Температура: 19оС. Вітер східний слабкий.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 343
Читати далі
17.06.2021

скачанные файлы (2)Люди категорично проти

Соціальні мережі, сторінки деяких інтернет-видань переповнені повідомленнями про конфліктну ситуацію, яка склалася в Голобській об'єднаній громаді, а точніше – в Радошинському старостинському окрузі. 
Причина конфлікту – інформація про намір розташувати в Радошинському піщаному кар'єрі регіональне звалище для твердих побутових відходів і заводу для їх переробки. І хоча такого рішення офіційно ще не прийнято, люди обурюються тим, що подібні наміри оголошені без врахування думки місцевої громади. 
З приводу цього листа під заголовком "Бути чи не бути?" надіслала до редакції "Вістей Ковельщини" за дорученням громади вчителька з Радошина Валентина Петрівна Міщук. Вона, зокрема, пише:
"Як можна позитивно вирішувати це питання, не розібравшись в ситуації? Зробити там сміттєзвалище – це порушити всі санітарно-гігієнічні норми.
По-перше, кар'єр знаходиться в безпосередній близькості від села. По-друге, поблизу кар'єру знаходиться заказник. По-третє, підземні води розташовані дуже близько до поверхні. А це означає, що воду в колодязях і, можливо,  в свердловинах пити буде неможливо. Крім того, сюди на "тихе полювання" їдуть не тільки з Ковеля і району, а й із Луцька. Бо ліс щедро дарує всім маслята й зеленички, бабки й підберезники, білі гриби".
Далі пані Валентина висловлює своє обурення з приводу позиції місцевої влади, особисто очільника Голобської об'єднаної  громади С. В. Гарбарука, який вчасно не звернув уваги на серйозність проблеми, що назрівала. Не на "висоті" виявилися його заступник, працівники земельного відділу, які повинні були займатися цим питанням. Адже відповідний лист з екологічної служби Волинської області про намір будувати сміттєзвалище надійшов у Голобську селищну раду ще в листопаді 2020 року!
Однак реакції на цей лист не було ніякої, то у Луцьку вирішили: мовчання – знак згоди. І закрутилися "коліщатка" чиновницької машини, в результаті якої виник скандал, якому можна було запобігти. Критиці Валентина Міщук піддала й Радошинського сільського старосту Дмитра Ковгана, який безвідповідально поставився до справи, яка схвилювала виборців. 
На закінчення автор листа зазначила, що “обуренню радошинців та мешканців довколишніх сіл не було меж, а тому вони буквально заставили Ковгана Д. Д. і Гарбарука С. В. провести збори, на які зібралися майже 200  чоловік. Свої вимоги закріпили протоколом, де поставили вимогу не допустити відкриття сміттєзвалища в діючому кар'єрі села Радошина і зобов'язали Гарбарука С. В. провести позачергову сесію Голобської селищної ради, де розглянути дане питання".
У своєму зверненні Валентина Міщук висловила багато інших цікавих думок про відповідальність влади перед людьми, які в подальшому редакція постарається використати на шпальтах газети, чого не може зробити зараз за браком вільної площі. В будь-якому випадку ми дякуємо їй та односельцям за чітку громадянську позицію і сподіваємося, що голос виборців почують у Голобській селищній раді.
Михайло КУЗЬМУК.
Соціальні мережі, сторінки деяких інтернет-видань переповнені повідомленнями про конфліктну ситуацію, яка склалася в Голобській об'єднаній громаді, а точніше – в Радошинському старостинському окрузі. 
Причина конфлікту – інформація про намір розташувати в Радошинському піщаному кар'єрі регіональне звалище для твердих побутових відходів і заводу для їх переробки. І хоча такого рішення офіційно ще не прийнято, люди обурюються тим, що подібні наміри оголошені без врахування думки місцевої громади. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 210
Читати далі
17.06.2021

images (1)"Чорна" дата в історії України

80 років тому, 22 червня 1941 року, розпочалася війна між двома кривавими монстрами – фашистською Німеччиною і комуністичним Радянським Союзом. 
І хоч ще зовсім недавно Гітлер і Сталін та їх поплічники клялися у довічній дружбі, підписавши у серпні 1939 року пакт Молотова-Ріббентропа про ненапад, Берлін вирішив  випередити Москву у намаганні заволодіти Європою й почав стрімкий переможний наступ на більшовицьку імперію. 
Першими під вогняний смерч потрапили мешканці Західної України, в тому числі Волині і Ковельщини. Вже 22 червня німці бомбардували наше місто. Десятки мирних громадян були вбиті. Червоноармійці в паніці відступали, залишаючи напризволяще місцеве населення, амуніцію, озброєння. Мета була одна: швидше на схід, щоб не потрапити в оточення.
А ще зовсім недавно "визволителі" в червонозоряних кашкетах почувалися господарями на теренах Волині, Львівщини, Рівненщини та інших областей, які захопили у вересні 1939-го на підставі згаданого вище пакту і фактично разом із гітлерівцями розпочавши Другу світову війну.
Для жителів західних областей України кривава трагедія тих днів поглиблювалася репресіями сталінського режиму, який 22-23 червня 1941 року у в'язницях Ковеля, Луцька, Володимира-Волинського по-бандитському розстріляв сотні людей, котрі постраждали через свої ідейні переконання або взагалі ні в чому не були винні. Про ту трагедію нині нагадує меморіальна стела пам'яті жертв більшовицького терору, встановлена у сквері на вулиці Міцкевича.
Сьогодні точиться багато дискусій з приводу того, як ставитися до подій нашого минулого, що було причиною початку Другої світової війни тощо. Облишмо дослідження подібних фактів історикам, краєзнавцям, науковцям. Ми повинні пам'ятати одне: хто б і чому не починав війни, першими їх жертвами стають люди. Вони гинуть на полях битв, у в'язницях і концтаборах, під обстрілами ворожих одна одній армій. Саме про них ми й повинні завжди пам'ятати, вшановувати відомих і невідомих мешканців планети, яких правителі світу використовують як гарматне м'ясо. 
Саме тому  22 червня в Україні є Днем пам'яті і скорботи. Але таким днем має бути і 23 червня, коли у 1941 році більшовицька влада знищила представників української інтелігенції, учасників ОУН-УПА, мирних ковельчан і жителів довколишніх сіл. В моїй родині від куль бузувірів загинули дядько Микола, мамин перший чоловік Валентин та ще десятки їх земляків-турійчан, яких розстріляли у ковельській в'язниці. Розстріляли по-звірячому, без суду і слідства.
Згадаймо 22-23 червня жертв війни і політичних репресій. Згадаймо для того, щоб вшанувати їх світлу пам'ять і застерегти сильних світу цього від повторення подібних злочинів.
Микола ВЕЛЬМА.
80 років тому, 22 червня 1941 року, розпочалася війна між двома кривавими монстрами – фашистською Німеччиною і комуністичним Радянським Союзом. 
І хоч ще зовсім недавно Гітлер і Сталін та їх поплічники клялися у довічній дружбі, підписавши у серпні 1939 року пакт Молотова-Ріббентропа про ненапад, Берлін вирішив  випередити Москву у намаганні заволодіти Європою й почав стрімкий переможний наступ на більшовицьку імперію. 
Першими під вогняний смерч потрапили мешканці Західної України, в тому числі Волині і Ковельщини. Вже 22 червня німці бомбардували наше місто. Десятки мирних громадян були вбиті. Червоноармійці в паніці відступали, залишаючи напризволяще місцеве населення, амуніцію, озброєння. Мета була одна: швидше на схід, щоб не потрапити в оточення.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 227
Читати далі
17.06.2021

IMG-5175Світлана ЛЯШУК – переможець конкурсу

Напередодні Дня журналіста підбито підсумки творчих конкурсів, які щорічно проводить обласна організація НСЖУ. Переможцями визнано:
У номінації "Журналістська зрілість":
– Світлану ЛЯШУК, заступника редактора газети "Вісті Ковельщини", голову первинної журналістської організації;
– Тамару ТРОФИМЧУК – відповідального секретаря газети "Волинь-нова":
– Лесю ВЛАШИНЕЦЬ – заступника редактора газети "Горохівський вісник";
У номінації "Творче довголіття":
– Євгенію СОМОВУ – завідувачку відділу  редакції газети "Волинь-нова";
– Валентину ПЕТРОЩУК – завідувачку відділу Нововолинської газети "Наше місто";
У номінації "Журналістська надія"  імені Григора Мацерука:
– Романа КОЛЮХОВА – журналіста Інтернет-видання "Волинь. Правда";
У номінації "Журналістська сміливість":
– Святослава ЛЕСЮКА – головного редактора сайту Громадського інтерактивного телебачення;
У номінації "Читацькі  симпатії":
– обласний тижневик "Твій вибір" (головний редактор Тарас ХОТИМЧУК);
– Камінь-Каширську районну  газету "Полісся" (редактор Петро ТРОФИМУК);
У номінації "Краща первинна журналістська організація"
– серед обласних  видань  – первинну спілчанську організацію "Волинської газети" (голова Сергій ЦЮРИЦЬ);
– серед місцевих видань – первинну спілчанську організацію Володимир-Волинської міськрайонної газети "Слово правди" (голова Антоніна МИХАЛЬЧУК);
У номінації "Подія року":
– книгу Заслуженого журналіста України, голови комісії з журналістської етики обласної організації НСЖУ Василя ФЕДЧУКА "Волинське радіо у наших долях" (до 80-річчя облтелерадіокомітету):
– вихід у світ книги уродженця села Піща Ковельського району Семена КОВАЛЬЧУКА "Віддайте мене мені", підготовленої до друку і виданої коштом сина Олексія КОВАЛЬЧУКА – голови Дніпропетровської обласної організації НСЖУ;
Премію імені Феодосія Мандзюка за краще висвітлення краєзнавчої тематики присуджено  власному кореспонденту парламентської газети "Голос України"  Миколі ЯКИМЕНКУ.
Михайло САВЧАК,
голова Волинської обласної організації Національної спілки журналістів України.
Напередодні Дня журналіста підбито підсумки творчих конкурсів, які щорічно проводить обласна організація НСЖУ. Переможцями визнано:
У номінації "Журналістська зрілість":
– Світлану ЛЯШУК, заступника редактора газети "Вісті Ковельщини", голову первинної журналістської організації;
– Тамару ТРОФИМЧУК – відповідального секретаря газети "Волинь-нова":
– Лесю ВЛАШИНЕЦЬ – заступника редактора газети "Горохівський вісник";
У номінації "Творче довголіття":
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 304
Читати далі
17.06.2021

imagesЕпідемія  байдужості

Банально говорити, що цьогорічний День журналіста зустрічали за непростих умов. І не лише через зрозумілий відбиток, який наклали на наше життя війна та пандемія з карантинами. А й тому, що усвідомлюємо, що навряд чи настане час, однозначно сприятливий для журналістської діяльності. Але варто прагнути змін та усвідомлювати важливість нашої професії.
Епідемія COVID-19 навчила багатьох українців цінувати елементарне – повітря, яким дихаємо. Тому що в певний момент виявляється: його може критично не вистачати. Саме таким життєдайним повітрям для демократичного суспільства є й повноцінне функціонування засобів масової інформації, можливість журналістам вільно, безперешкодно здійснювати свою діяльність.
Якщо журналіст не поставить запитання Президентові, що приїхав до Луцька з робочим візитом, – це історія не про ущемлені амбіції самого журналіста чи редакційного колективу, а про обмежену можливість комунікації "виборці – влада". Адже саме голосом своєї громади і виступають представники мас-медіа.
Якщо районна газета на Луганщині, яка видається за кілька десятків кілометрів від лінії фронту, не потрапить до передплатників - це історія не про зрив виходу чергового номера і навіть не про порожній заклик діджиталізуватися на території без мобільного інтернету, а про загрозу інформаційній безпеці держави. Тому що за законами ринкового суспільства, в якому ми всі живемо, вакууму на ринку бути не може – на місце голосу, який замовк, прийде інший голос. Ось тільки далеко не факт, що голос той буде прихильним до української держави…
Якщо журналіст у Запоріжжі чи Житомирі, який віддав не один десяток років служінню своїм глядачам і слухачам, опиниться на вулиці через псевдореформи високооплачуваних грантових "експертів", які "зацементували" своє панування на Суспільному мовнику ще на 5 років, – це історія не про безробіття, а про профанацію прогресивної ідеї суспільного мовлення. Ідеї, яка в Україні на практиці стала годівничкою для широко відомої у вузьких колах тусовки "соросят" (При всій повазі до багатьох достойних громадських організацій та фонду "Відкрите суспільство", але окремі медійні ГО – здебільшого професійно паразитують на проблемах українських медіа, а не допомагають їх вирішувати!). І радикальне скорочення обсягів регіонального мовлення на тому самому Суспільному знецінює саму ідею єдиного національного інформаційного простору.
Тому, що з Києва всього не видно. Україна – це не лише Печерські пагорби, де ухвалюються закони, й затишні конференц-зали п'ятизіркових готелів, де одні й ті самі експерти з погодинними гонорарами, які дорівнюють місячній зарплаті редактора районної газети з 30-річним стажем, дискутують про "міжнародні стандарти" і про "правильну" журналістику.
Україна – це Черкащина і Запоріжжя, Галичина і Полісся, прифронтовий Донбас і безкраї степи Херсонщини… Це маленькі містечка, що втратили статус райцентрів, це загублені в лісах селища, куди з обласного центру - чотири години їзди маршруткою раз на добу. І де живуть мільйони "маленьких українців", голосом яких є журналісти. Журналісти, які щодня ходять на роботу, щоб розповідати людям новини й допомагати краще орієнтуватися в такому нестабільному навколишньому світі. Журналісти, яким так само потрібно годувати свої сім'ї та відчувати, що їхня праця потрібна й цінується, а право на професію й саме життя – гарантоване законом і захищене державою.
Багато цих журналістів працюють у редакціях, де всього колективу – дві-три людини. І їм щодня болить голова не про редакційні статути, єдині прес-карти чи створення наглядових рад, про що роками дискутують завсідники Страсбургів і Брюсселів. У них – прозаїчніші турботи. Чи не виселять місцеві можновладці з приміщення, на яке редакція має право за Законом про роздержавлення. (Цілком можливо, що принаймні намагатимуться виселити). Чи вчасно доставить “Укрпошта” передплатний тираж. (Швидше за все, ні). Чи укладе районна влада угоду на висвітлення діяльності, яка не лише допоможе місцевій громаді краще розуміти, що відбувається навколо неї, а й бодай трохи дозволить газеті звести кінці з кінцями за умов украй бідного регіонального рекламного ринку. І зрештою, чи буде наприкінці місяця чим сплатити податки державі й зарплату своїм працівникам.
І якщо редактор такої газети здасться під натиском столичного рекламного агентства й під страхом залишити колектив голодним, поставить у номер без плашки про рекламу чергове інтерв'ю Юлії Тимошенко або Олега Ляшка про те, як їхні партії борються з продажем землі, чи варто кидати в нього каміння як у найбільше джерело бід на вітчизняному медіаринку? Так, джинса підлягає засудженню, але що зробили законодавці та експерти для забезпечення сталої економічної незалежності локальних ЗМІ? Що зробили політики та медійна тусовка, аби національні канали не були збитковими? Де та економічна  незалежність медіа-ринку, яка унеможливила б джинсучі олігархічні дотації як ганебне явище?
Буваючи в регіонах, я вживу спілкуюся з колегами, які сьогодні, в 2021-му, отримують на руки 4-5 тисяч щомісяця. Гривень, не доларів (спеціально уточнюю для членів наглядових рад та інших грантових діячів, яким більш звичний саме такий порядок цифр).
Можна, звісно, говорити з таким колегою про стандарти й обговорювати результати "моніторингів джинси". Можна навіть запросити його на тренінг про висвітлення проблем певної спільноти та інші "суперактуальні" теми, щоб колега бодай побачив готель, на проживання в якому він ніколи не заробить журналістською працею. Можна подарувати ручку і блокнот з логотипом міжнародного донора. Можна…
…Але коли журналіст повернеться до свого регіону, він і надалі щодня долатиме проблеми, про які за великим рахунком ніхто з тих, хто при владі й при грошах, не чув і чути не хоче. Максимум - висловить "глибоку стурбованість" на черговому "експертному обговоренні", щедро оплаченому європейськими чи заокеанськими донорами.
А "експерти" тим часом запропонують Главі держави ще й відмовитись від присудження медійникам звання Заслуженого журналіста України – мовляв, це пережиток СРСР. Не реформувати нагородну державну політику, а саме викинути одну професію із 42 існуючих почесних державних звань.
"Експерти" поглузують із сотень журналістів у регіонах та столиці, які десятиліттями чесної праці заробили бодай таке визнання від держави. Образять своїм зверхнім ставленням, наприклад, достойного журналіста зі Сміли Олександра Вівчарика, якому Президент Володимир Зеленський присвоїв звання у серпні 2019 року. Олександр Ілліч "заробив" у професії кілька інфарктів та доплату до пенсії за звання у розмірі аж… 300 гривень (або 10 доларів!). Чому пан Вівчарик має соромитися державної нагороди за багаторічну професійну журналістику, зокрема, за написання автобіографічної публіцистичної книги "Подорож у каторжні місця" (Олександр Ілліч -  син українських політв'язнів, які відбували заслання в російській Республіці Комі)?
На дорадчій Раді на Банковій чомусь не говорять про потребу реформування всієї нагородної системи України. Про звання в інших галузях, які купувались і купуються. Про те, що вже за президентства Володимира Зеленського 9 медійників отримали звання "заслужених" – це що, їм тепер назад "кірочки" здавати? 
А головне – мовчать про те, чи справді почесні звання - проблема номер один для медіа, а не беззахисність перед загрозою економічної кризи і пандемії.
З яким би задоволенням ці модні "медіареформатори", які навчились хвацько вимовляти "проєкт" і послуговуватись фемінітивами, списали б на звалище як такий самий пережиток Союзу мільйони своїх співвітчизників – таких "немодних", "неправильних", "несвідомих"… Як у них заведено говорити - "токсичних" і "неформатних".
З якою радістю вони знищили б Національну спілку журналістів України, яка об'єднує понад 19 тисяч ось таких не зручних для будь-якої влади реальних живих журналістів із своїми такими земними проблемами…
І такі спроби робляться. Від 2014-го року й донині не міліє потік активістів, які воліють отримати на Банковій добро на розкол НСЖУ. Або пишуть багатомільйонні грантові заявки до донорів на створення ідеальної організації "правильних" журналістів. Або прописують у законопроєктах створення державою нової асоціації журналістів (така ініціатива була передбачена у реально токсичному законопроекті пана міністра культури Бородянського, який також лобіював запровадження кримінальної відповідальності для журналістів). І активісти вже потайки ділять між собою посади й бюджети у ще не створеній структурі, такому собі "детекторі" над журналістами чи "міністерстві правди"…
А незручні журналісти все не здаються. Все вештаються під ногами. Все прагнуть гідно і спокійно жити і працювати, несучи людям просте і правдиве своє слово.
За кілометр відчуваючи фальшивість турботи про себе з боку подібних новоспечених захисників.
Вони живуть і працюють там, де не тягне ніякий інтернет G - ні три, ні чотири…
Де, після знищення проводового радіо районна газета раз на тиждень залишилась єдиним джерелом новин.
Де поштарку виглядають, як світло у вікні.
Де місцеве медіа – це можливість і гроші на лікування тяжкохворого зібрати, і вирощений врожай продати, і про земляка-героя, що віддав життя на війні з російським агресором, усій громаді розповісти…
Де свіжий випуск української газети – це і є та ниточка, що зв'язує з матір'ю-Україною навіть там, де зовсім поряд досі чути постріли...
"Маленькі медіа". "Маленькі люди". У малих містечках.
День у день творять велику історію.
І всього-то їм потрібно – не заважати. Дати спокійно жити і працювати. А бажано – ще й трохи допомогти.
Так, як робить це цивілізована Європа, Сполучені Штати й весь світ.
Як це роблять там, де наші чиновники люблять їздити звітувати про чергові успіхи на європейському шляху й просити нову порцію грошей, ефект від яких навряд чи колись побачать у Корюківці чи Крижополі. А пригодовані ними експерти – підтакувати, провітрювати сукні й костюми та вести довгі політкоректні розмови на фоні синього прапора з багатьма жовтими зірочками.
Напевно, Україна незабаром залишиться єдиною країною Європи, де не було ухвалено державної програми підтримки медіа в умовах пандемії. Хоча НСЖУ, залучивши широке експертне коло (справжніх журналістів із регіонів, які щодня працюють "у полі", а не диванних аналітиків із ГО), ще рік тому напрацювала пакет відповідних пропозицій і передала до уряду.
Все не до того. Зате лякати законом про медіа, на кількарічне обговорення якого вже, певно, витратили не один грантовий мільйон євродонорів, – тут нашій владі та її підспівувачам немає рівних. Робити спробу загнати всі медіа в стійло жорсткого регулювання недореформованої Нацради – це турбота номер один. Попри обгрунтовані застереження тих самих європейських експертів щодо недоцільності регулювання друкованих і онлайнових ЗМІ в однаковому форматі з радіо і ТБ. Попри протести сотень авторитетних медійників, яких згуртувала на своєму дискусійному майданчику Національна спілка журналістів.
Здавалося б, усім очевидно – драконівський Закон про медіа абсолютно не є тим захистом, який потрібен сьогодні українським журналістам. Він вдарить не по російських пропагандистах, а саме по вітчизняних медійниках. 
Невже саме це сьогодні найбільше потрібно державі в умовах інформаційної (і не лише інформаційної) війни?..
Але поки що владі байдуже. 
Епідемія байдужості. Ось як можна назвати явище, яке з головою накрило нині  українську журналістику. 
Якщо раніше це була епідемія ворожнечі – з розподілом на "своїх" і "чужих", на "патріотів" і "п'яту колону", з цькуванням опонентів фейсбучними ботофермами, то нині ненависть змінилась байдужістю. За якою проглядається погано замаскована зневага.
Мовляв, "традиційні журналісти" – вчорашній день. Немає чого з ними панькатись. У нас усе буде "діджитал"!
А хто не встиг, не зміг, не зумів зручно вмоститися у новомодних форматах – нехай звинувачує лише себе. Блогери все і напишуть, і покажуть.
Картинка перемагає правду, імітація – важливий зміст.
Сьогодні ми маємо справу з імітацією реформ.
Метою реформ у сфері медіа повинно бути забезпечення сталого існування незалежних приватних ЗМІ в умовах свободи слова і вільного ринку.
А не проста зміна вивісок чи створення закритого "клубу реформаторів", як це здебільшого відбувається у нас. Тим самим перетворюючи реформи на імітацію.
Епідемія байдужості. Вона, подібно ковіду, перекриває кисень журналістиці.
Такі вони, реалії українського медіапростору в пандемічному 2021-му.
Чи є надія?
Пригадаю слова Ліни Костенко: "Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох!" Так і "епоха для журналістів" – навряд чи можлива. Напевно, мої слова підтвердив би багаторічний голова Національної спілки журналістів Ігор Федорович Лубченко, якого справедливо називали "адвокатом журналістів" і на якого рівняємося досі. Журналісти привели політиків до влади, а потім політики про них забули – так казав свого часу наш світлої пам'яті наставник. Так, за кожної влади сфера медіа мала свої труднощі. Бодай тому, що в самій нашій діяльності – якщо говорити саме про журналістику, а не про піар і рекламу – закладена неможливість однозначного її сприйняття і заохочення будь-якою владою. 
Тих, хто відкриває очі суспільству, не люблять в усі часи. Але цей безперервний конфлікт, як і будь-який конфлікт, – це й закладена в ньому можливість. Можливість руху вперед, подолання обмежень і виходу на нові щаблі розвитку. Це є той кисень демократичного суспільства, який народжується в муках його становлення. І відвойовувати кожен кубометр цього цілющого кисню – це наша спільна справа. Справа всіх, хто усвідомлює, що журналісти – важливі.
Сергій ТОМІЛЕНКО,
голова Національної спілки журналістів України,
член Виконкому Європейської федерації журналістів.
Банально говорити, що цьогорічний День журналіста зустрічали за непростих умов. І не лише через зрозумілий відбиток, який наклали на наше життя війна та пандемія з карантинами. А й тому, що усвідомлюємо, що навряд чи настане час, однозначно сприятливий для журналістської діяльності. Але варто прагнути змін та усвідомлювати важливість нашої професії.
Епідемія COVID-19 навчила багатьох українців цінувати елементарне – повітря, яким дихаємо. Тому що в певний момент виявляється: його може критично не вистачати. Саме таким життєдайним повітрям для демократичного суспільства є й повноцінне функціонування засобів масової інформації, можливість журналістам вільно, безперешкодно здійснювати свою діяльність.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 224
Читати далі
17.06.2021

001Поетична сповідь матері Героя

Так буває, коли ти боїшся своїм словом наполохати чиюсь легкокрилу думку, сформовану романтикою щирого серця і заглиблену у філософську мудрість буття.
Саме таке застереження виникло у моєму єстві після того, як познайомився із збіркою поезій Валентини  Матвіїв "Легкокрила". Автор – мама Героя України Тараса Матвіїва.
Вслухаюся, читачу, в легке, як вітер, і глибоке, як бездонне небо, її поетичне слово:
Так кортить часом пташкою
 стати,
Відірватись умить від землі.
І нікого не чути, не знати –
Лише подих вітрів на крилі.
І хоч в реальному житті цей світ випробовує нас на міцність духа, але:
Хай цей світ знов  і знов
 приземляє,
Хай сміється у очі – дарма!
Та сильних йому не здолати, бо: 
Доки житиму – доти літаю:
Крил лише в слабкодухих нема!
Намагання летіти!.. О, як нелегко знайти підйомну силу, коли на тебе тиснуть тонни людського горя, втрата рідного сина і найрідніших, коли на добро та людяність, на твоє сокровенне посягає хиже двоголове зло, розриває на шматки  тіла патріотів-воїнів, поетів і отих приземлених трудівників.
"За що  і хто карає нас?" – іноді в розпачі запитуємо себе. Скільки сліз омило цю стражденну українську землю:
Кожен раз, як гине наш Герой, –
Я не плачу вже… Сльоза – як
 камінь…
Море сліз, що вимиті війною, 
Кам'яними  стали берегами…
Скільки українців не змогли піднятись над цими "кам'яними берегами"!  Валентина Матвіїв підіймає планку своєї патріотичної місії  і закликає:
Вибирай: українець для світу 
чи так…
Якийсь недо… напів…
 малорусич…
Ти господар своєї землі чи
 жебрак:
Просто зараз обрати ти мусиш.
Поетеса  і підносить своя материнські настанови ще на вищу орбіту:
Хутчій облиш життя, що "все
 пропало"…
Будуй нове життя для нас
 живих!!!
Адже ж ми, брате, для того 
й повстали,
Щоб клич "Героям слава" 
не затих!
Ці слова – немов просвітління. Вони нагадують просту істину, що Герої нації і народу народжуються з жертовного лона Матерів-патріоток. Це подвиг – знаходити сили для боротьби і запалювати тих, хто став своїм життям віч-на-віч  з жорстокою війною.
І природно, що поетеса звертається до Бога:
Із молитов тоді черпаю сили,
З Твоїх очей батьківського 
тепла –
Лише з Тобою я стаю стосила
І зможу те, що спершу не  могла!
Поезія – це незбагненна скарбниця почуттів: духовних і душевних, ліричних і патріотичних, філософських і молитовних. Але, щоб розбудити ці почуття в єстві кожного із нас, потрібен майстер, наділений неабияким творчим хистом. Валентина Матвіїв від Бога має цей хист і сміливо виступає в ролі підкорювача людських сердець. В її поезіях присутня витончена образність та відкритість душі, яка випромінює доброту і любов. Фрагментарно торкнемося цього скарбу в різних іпостасях.
Про маму:
А, може, квіткою в саду моїм
 розквітнеш
Чи ластівкою  глянеш  у вікно,
Впадеш в  долоні рясним цвітом
 вишні,
Яку садила ще не так давно.
Про рідну Любешівщину:
Ці спогади присвячую тобі,
Мій синьоокий Любешівський
 краю.
 Бо ти зі мною в  щасті і журбі,
І іншого такого я не знаю.
Про весну:
А я щаслива здатись їй 
у рабство!
Роби що хочеш:  лий дощем,
 цвіти,
Бентеж, хвилюй, п'яни своїм
 нахабством…
Віднині – бо Цариця моя – Ти.
Про осінь:
Я думала, що не люблю тебе…
Усе чекала поцілунків весен
Та вуст твоїх торкання ледь слабе
Вдихнуло мрії в сіре піднебесся.
Відкритість душі – це ознака святості. Так, так! Така душа завжди чесна і чиста перед собою, людьми та Богом. Вона готова переборювати блискавки зла, холод і вітер, й вірити у свою світлу місію на цій  Землі. Кожна людина – це відкритий Космос; не піщинка сірого буття, а Творець.
Поетеса усвідомлює це:
А не було  б мене – не цвів би так
 мій сад…
А не було б мене – не народився
 б син…
А не було б мене – не написався
 б вірш…
А не було б мене – не та була 
б Любов…
Більше того, вона свідома того, що біля кожного людського творіння сіються чортополох, сміття... 
Не спить лихий, тому:
Сьогодні приберусь… Почищу
 душу…
Я вимету із неї все сміття.
І якнайшвидше це зробити 
мушу –
Щрб не вселилось темне
 небуття…
Валентина Матвіїв – педагог і навчитель, із тонким чуттєвим серцем.  Вона купається в царині співучого солов'їного слова. В цій купелі – всі ті, хто опинився в просторі її благодатної карми. Коли ми заглиблюємось у сутність щастя, то безперечно воно присутнє у її слові. А вона його й не ховає, а розсипає  дорогоцінним намистом для юних,  зрілих та сивочолих.
В одній із поетичних притч про маленьке бездомне цуценя авторка торкається глибокої філософії сенсу буття у цім неадекватнім та жорстокім світі. (Можливо, поети і приходять у цей світ, щоб збалансовувати його по Божому  "образу й подобі"). Отож,  малий безхатченко, який жебрав на вулиці, терпів від окремих бездушних людей зневагу і навіть побої, в критичну мить   кидається під автівку, ризикуючи життям, і відвертає непоправну біду – рятує  маленьку дівчинку.
Послухаймо поетку:
Так неважливо, ким прийдеш 
в цей світ  –
Слабким щеням чи сильним
 чоловіком.
Важливо – душ падіння чи політ,
Що стануть комусь трунком 
або ліком.
Ми  тільки одним начерком пера торкнулися чарівних струн поетичної душі Валентини Матвіїв. Не можна оминути таку важливу деталь, як гарне художнє оформлення збірки, позначене  талантом художниці Олени Артисюк. Гортаючи сторінки книги першого разу, я немов би відкривав  ще один паралельний світ, наповнений подихом весни. Життєдайні кольори,  які супроводжують поетичні твори, навіюють  світлі мотиви природи і буття.
Признаюся, що в моїх думках і назва збірки ще одна з'явилася –  "Дівчина-Весна". Бо ж полетить на крилах "Легкокрила"! А куди від нас? Вона ж щира веснянка-українка, і розквітати мусить не тільки для Львівщини і Волині, а ще й  для всієї України. Але це – до слова.
…З неосяжних святих висот дивиться на нас Тарас Матвіїв,  Герой України. Він бачить своїх воїнів-побратимів,  істинних  патріотів, а найперше  – свою рідну Маму. Він бачить,  як вона впевнено увірвалась в когорту кращих митців поетичного слова. Він бачить і гордиться і з нами промовляє: "Пишіть, творіть і розсипайте свій талант поміж людьми. Ваші поезії окрилюють, спонукають до творчості, піднімають дух для боротьби. І найголовніше – вселяють віру у те, що все в нас буде добре".
Анатолій СЕМЕНЮК.
Так буває, коли ти боїшся своїм словом наполохати чиюсь легкокрилу думку, сформовану романтикою щирого серця і заглиблену у філософську мудрість буття.
Саме таке застереження виникло у моєму єстві після того, як познайомився із збіркою поезій Валентини  Матвіїв "Легкокрила". Автор – мама Героя України Тараса Матвіїва.
Вслухаюся, читачу, в легке, як вітер, і глибоке, як бездонне небо, її поетичне слово:
Так кортить часом пташкою стати,
Відірватись умить від землі.
І нікого не чути, не знати –
Лише подих вітрів на крилі.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 446
Читати далі
17.06.2021

На прохання читачів
Як відомо, нині триває чемпіонат Європи з футболу. Він проходить з 11 червня по 11 липня ц. р. у 12 європейських містах. Транслюють матчі Євро-2020 телеканали "Футбол 1/2/3"  і ТРК "Україна".
В престижному футбольному турнірі бере участь збірна команда України. Минулої неділі, 13 червня, вона зустрілася із сильною командою Нідерландів, продемонструвавши гру високого класу. І хоча на останніх хвилинах не зуміла втримати рівновагу й поступилася суперникам з рахунком 2:3, уболівальники впевнені: перемоги синьо-жовтих – ще попереду. Це відзначив і Президент України Володимир Зеленський,  подякувавши підопічним головного тренера Андрія Шевченка за вдалий стартовий виступ.
На прохання читачів газети друкуємо календар матчів футбольного Євро-2020 на найближчий тиждень:
17 червня, четвер
· 16:00. Група C. Україна - Північна Македонія (Бухарест)
· 19:00. Група B. Данія - Бельгія (Копенгаген)
· 22:00. Група C. Нідерланди - Австрія (Амстердам)
18 червня, п’ятниця
· 16:00. Група E. Швеція - Словаччина (Санкт-Петербург)
· 19:00. Група D. Хорватія - Чехія (Глазго)
· 22:00. Група D. Англія - Шотландія (Лондон)
19 червня, субота
· 16:00. Група F. Угорщина - Франція (Будапешт)
· 19:00. Група F. Португалія - Німеччина (Мюнхен)
· 22:00. Група E. Іспанія - Польща (Севілья)
20 червня, неділя
· 19:00. Група A. Італія - Уельс (Рим)
· 19:00. Група A. Швейцарія - Туреччина (Баку)
21 червня, понеділок
· 19:00. Група C. Північна Македонія - Нідерланди (Амстердам)
· 19:00. Група C. Україна - Австрія (Бухарест)
· 22:00. Група B. Росія - Данія (Копенгаген)
· 22:00. Група B. Фінляндія - Бельгія (Санкт-Петербург)
22 червня, вівторок
· 22:00. Група D. Чехія - Англія (Лондон)
· 22:00. Група D. Хорватія - Шотландія (Глазго)
23 червня, середа
· 19:00. Група E. Словаччина - Іспанія (Севілья)
· 19:00. Група E. Швеція - Польща (Санкт-Петербург)
· 22:00. Група F. Німеччина - Угорщина (Мюнхен)
· 22:00. Група F. Португалія - Франція (Будапешт).

ЄвроНа прохання читачів

Як відомо, нині триває чемпіонат Європи з футболу. Він проходить з 11 червня по 11 липня ц. р. у 12 європейських містах. Транслюють матчі Євро-2020 телеканали "Футбол 1/2/3"  і ТРК "Україна".
В престижному футбольному турнірі бере участь збірна команда України. Минулої неділі, 13 червня, вона зустрілася із сильною командою Нідерландів, продемонструвавши гру високого класу. І хоча на останніх хвилинах не зуміла втримати рівновагу й поступилася суперникам з рахунком 2:3, уболівальники впевнені: перемоги синьо-жовтих – ще попереду. Це відзначив і Президент України Володимир Зеленський,  подякувавши підопічним головного тренера Андрія Шевченка за вдалий стартовий виступ.
На прохання читачів газети друкуємо календар матчів футбольного Євро-2020 на найближчий тиждень:
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 223
Читати далі
17.06.2021
Як змінити постачальника 
газу заради економії?

скачанные файлы (1)Як змінити постачальника газу заради економії?

Минулого літа в Україні запрацював ринок газу для населення. Це означає, що споживач отримав право вільно змінювати постачальника газу залежно від ціни та сервісу.Але досі ця послуга не була дуже популярною. Адже з січня по травень 2021 року діяла встановлена урядом гранична ціна на газ, яка була значно нижчою за ринкову. Зараз обмеження цін урядом закінчилось, і газопостачальні компанії оприлюднили свої актуальнітарифи. Як обрати найвигіднішу пропозицію та за потреби змінити постачальника, дізнавсяЦентр громадського моніторингу та контролю. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0
Читати далі
17.06.2021

скачанные файлыНесподівані способи застосування кока-коли

Виявляється, цей напій може допомогти захистити рослини від шкідників і підвищити врожайність.
Своїм особливим властивостям кока-кола завдячує одному з інгредієнтів – ортофосфорній кислоті, яка здатна очищати різні матеріали від забруднень, а також згубно діє на комах.
Кока-кола вважається непоганим інсектицидом, який може впоратися з такими небезпечними шкідниками, як попелиці й мурахи. Цукор, що міститься в напої, приклеїть комах до рослини і не дасть їм змоги продовжити харчуватися соками, а кислота завдасть шкоди зовнішній оболонці комах.
Для приготування розчину знадобляться 2 л кока-коли і 7 л води. Ретельно струсіть пляшку і відкрийте, щоб із неї вийшов вуглекислий газ, змішайте інгредієнти і обприскайте плодові дерева і чагарники. Стежте, щоб рідина потрапляла і на зворотний бік листя. Ефект буде помітний уже після першої обробки. Якщо комах дуже багато, кількість води зменшіть до 2 л, зробивши розчин більш насиченим. Головна умова: обприскування потрібно проводити регулярно протягом тижня-двох.
Не варто обприскувати рослини цим напоєм у період формування суцвіть, інакше пелюстки склеяться, і плодів не буде. Також концентрований розчин кока-коли загрожує пошкодити молоде листя, тож, якщо дерева і кущі вже розпустилися, сильніше розбавляйте засіб водою.
Мурах можна спробувати позбутися, заливаючи колу всередину мурашника.
Якщо вам набридло боротися зі слимаками і равликами, які псують листя і плоди, також почастуйте їх кока-колою. Налийте трохи напою в неглибокі ємності й прикопайте їх біля місць, де найчастіше зустрічаються шкідники. Солодкий аромат привабить молюсків, а кислота стане для них смертельною. Забравшись у миску, слимаки вже не зможуть звідти вибратися. Вам залишиться тільки прибрати скупчення загиблих шкідників з ділянки і підготувати нові пастки.
Всюдисущого колорадського жука вже не так легко налякати пестицидами, тому кока-кола стане чудовою альтернативою хімічним препаратам. Всього через кілька днів після обприскування жуки та їхні личинки почнуть відчувати дискомфорт і знизять свою активність. Великий плюс, що використовувати напій можна навіть у період визрівання бульб, коли застосування пестицидів заборонене.
Перед обприскуванням картоплі розведіть 2 л кока-коли в 2, 5 або 7 л води, залежно від кількості шкідників. Процедуру проводьте у безхмарний день, щоб рідину не змило дощем.
Для профілактики фітофтори спробуйте такий рецепт: 0,5 л кефіру або сироватки змішайте з 250 мл кока-коли, розведіть у 10 л води, ретельно перемішайте і обприскайте рослини. На листі утворюється тонка плівка, яка не тільки захистить від хвороботворних бактерій, але і не дасть змоги шкідникам поласувати рослинами.
Особливо ефективно проводити процедуру на початку липня, коли фітофтора набирає силу. Обприскуйте рослини кожні сім-десять днів протягом місяця.
Кока-колу можна використовувати і для прискорення росту бактерій у компостній купі. Коли в ній накопичаться бур’яни і харчові відходи, рівномірно полийте компост 2 л напою. Потім кожні 10 днів ворушіть купу і підливайте трохи води. Цукор і ортофосфорна кислота активізують процеси розкладання. Через чотири-шість тижнів компост достигне і буде готовий до використання.
Кока-кола стане у пригоді і для очищення іржавих інструментів, почорнілих столових приборів і навіть ганчір’я, лише слід заздалегідь замочити їх у напої. Якщо вас укусила бджола або комар, змочіть полотнинку в кока-колі й прикладіть до місця ураження – свербіж ущухне.
А ще кока-кола – прекрасний маринад для шашлику. Залийте нею м’ясо перед приготуванням, і воно стане особливо соковитим і смачним!
(“Сільські вісті”).
Виявляється, цей напій може допомогти захистити рослини від шкідників і підвищити врожайність.
Своїм особливим властивостям кока-кола завдячує одному з інгредієнтів – ортофосфорній кислоті, яка здатна очищати різні матеріали від забруднень, а також згубно діє на комах.
Кока-кола вважається непоганим інсектицидом, який може впоратися з такими небезпечними шкідниками, як попелиці й мурахи. Цукор, що міститься в напої, приклеїть комах до рослини і не дасть їм змоги продовжити харчуватися соками, а кислота завдасть шкоди зовнішній оболонці комах.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 649
Читати далі
12