Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 8 травня 2025 року №20 (12976)

Четвер, 10 серпня 2023 року № 33 (12883) / Повідомлення в номер / Нагороду вручив Президент

16.08.2023

лікаркаНагороду  вручив  Президент

Як повідомив офіційний сайт Поворської сільської ради, днями заступниця медичного директора КНП “Львівське територіальне медичне об’єднання “Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги” Наталія Матолінець отримала звання Заслуженого лікаря України.
У Поворську її більше знають як Наталію Хміль, доньку Василя Івановича та Клавдії Петрівни Хмілів, що багато років почергово очолювали СТзОВ «Колос».
Маючи в родині багато медиків, пані Наталія ще з дитинства мріяла про професію лікаря та цілеспрямовано йшла до своєї мети.
У 2001 році закінчила Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького за спеціальністю «лікувальна справа». Після проходження інтернатури з серпня 2003 року по теперішній час працює на базі Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова лікарем-анестезіологом. З березня 2020 року очолила Відділення анестезіології та інтенсивної терапії Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова. 
Наталія Матолінець – кандидат медичних наук, доцент, лікар-анестезіолог вищої категорії, автор 85 наукових та навчально-методичних праць. Роботі в медичній сфері присвятила більше 25 років життя.
Тож, без сумніву, з таким послужним списком Наталія Василівна у 46 років стала гідним кандидатом для отримання звання «Заслужений лікар України».
Нагороду вручив Президент України Володимир Зеленський з нагоди Дня медичного працівника.
В указі президента від 25 липня 2023 року повідомляється, що нагорода вручається «за значний особистий внесок у розвиток вітчизняної системи охорони здоров’я, надання кваліфікованої медичної допомоги і рятування життя людей в умовах воєнного стану, сумлінне виконання професійного обов’язку та з нагоди Дня медичних працівників».
 Тож щиро вітаємо Наталію Матолінець з високою нагородою, зичимо усіляких життєвих гараздів та нових успіхів у благородній праці задля людей в Україні, що обов’язково переможе з такими достойними українцями, як Наталія Василівна! Шкода лише, що батьки уже з небес радіють досягненням славної  доньки.
Вл. інф.

Як повідомив офіційний сайт Поворської сільської ради, днями заступниця медичного директора КНП “Львівське територіальне медичне об’єднання “Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги” Наталія Матолінець отримала звання Заслуженого лікаря України.

У Поворську її більше знають як Наталію Хміль, доньку Василя Івановича та Клавдії Петрівни Хмілів, що багато років почергово очолювали СТзОВ «Колос».

Маючи в родині багато медиків, пані Наталія ще з дитинства мріяла про професію лікаря та цілеспрямовано йшла до своєї мети.

У 2001 році закінчила Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького за спеціальністю «лікувальна справа». Після проходження інтернатури з серпня 2003 року по теперішній час працює на базі Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова лікарем-анестезіологом. З березня 2020 року очолила Відділення анестезіології та інтенсивної терапії Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 155
Читати далі

Четвер, 10 серпня 2023 року № 33 (12883) / Повідомлення в номер / Відомий актор – на заході підтримки ЗСУ

16.08.2023
5 серпня, в міському парку культури та відпочинку імені Лесі Українки відбувся благодійний ярмарок на підтримку ЗСУ. Організаторами благодійного збору виступили громадська організація "Асоціація осіб з інвалідністю "Добродія в дії" та ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. академіка С. Дем’янчука».
Благодійний ярмарок проводився на підтримку Збройних Сил України, щоб на зібрані донати від небайдужих та свідомих громадян України придбати автомобіль для наших захисників, адже ми всі – разом, і в цьому наша сила!
Участь у ярмарку взяв український актор Михайло Жонін, відомий багатьом завдяки зіграній ролі капітана поліції Гнездилова у комедійному детективному телесеріалі «Пес», з яким ковельчани із радістю фотографувалися та вільно спілкуватися.
Також під час заходу одна з наших юних ковельчанок  запропонувала виконати декілька українських патріотичних пісень. Своїм співом та грою на гітарі, дівчина підтримала бойовий дух усіх присутніх.
Спільними зусиллями за дві з половиною години було зібрано 8427 гривень.
Наступний благодійний ярмарок відбувся 6 серпня поблизу озера Світязь в кафе "Альф" (10:00 – 17:00), ресторація "Nester-House" (17:30 - 19:00). Всі бажаючі мали можливість зробити свій внесок до доброї справи.
Дякуємо проректору з організаційно-виховної роботи, соціальних питань й розвитку, кандидату психологічних наук, доценту, професору кафедри психології Рівненського МЕГУ Наталії Анатоліївні Терновик, Михайлу Жоніну, Яні Артеменко за те, що допомагаєте ЗСУ та прискорюєте перемогу над ворогом.
Хочемо висловити подяку Ковельському міському голові Ігорю Чайці за підтримку, директору палацу учнівської молоді Тетяни Середюк – за допомогу. 
Щира вдячність та шана – нашому другу, депутату Ковельської міської ради  Ігорю Пінісу за те, що знайшов час відвідати та підтримати захід.
Окрема подяка – чудовій та чуйній людин Олені Місюрі.
Велике спасибі – Олені Лисюк, Вадиму Усатому, Володимиру Лисюку, Тетяні Шпилюк.
Ольга Яренчук,
прессекретар Громадської організації «АСОЦІАЦІЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ «ДОБРОДІЯ В ДІЇ».
Фото з архіву автора.

захид Відомий актор – на заході підтримки ЗСУ

5 серпня, в міському парку культури та відпочинку імені Лесі Українки відбувся благодійний ярмарок на підтримку ЗСУ. Організаторами благодійного збору виступили громадська організація "Асоціація осіб з інвалідністю "Добродія в дії" та ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. академіка С. Дем’янчука».

Благодійний ярмарок проводився на підтримку Збройних Сил України, щоб на зібрані донати від небайдужих та свідомих громадян України придбати автомобіль для наших захисників, адже ми всі – разом, і в цьому наша сила!

Участь у ярмарку взяв український актор Михайло Жонін, відомий багатьом завдяки зіграній ролі капітана поліції Гнездилова у комедійному детективному телесеріалі «Пес», з яким ковельчани із радістю фотографувалися та вільно спілкуватися.

Також під час заходу одна з наших юних ковельчанок  запропонувала виконати декілька українських патріотичних пісень. Своїм співом та грою на гітарі, дівчина підтримала бойовий дух усіх присутніх.

Спільними зусиллями за дві з половиною години було зібрано 8427 гривень.

Наступний благодійний ярмарок відбувся 6 серпня поблизу озера Світязь в кафе "Альф" (10:00 – 17:00), ресторація "Nester-House" (17:30 - 19:00). Всі бажаючі мали можливість зробити свій внесок до доброї справи.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 164
Читати далі

Четвер, 10 серпня 2023 року № 33 (12883) / Повідомлення в номер / Всі запитання важливі

16.08.2023

ручка

Всі запитання важливі

Продовжуючи рубрику "Запитайте у Вельми…", мушу зауважити, що на запитання громадян (телефоном, в "електронці" чи при особистих зустрічах) відвідати доводиться майже щодня. Адже скільки людей – стільки запитань, пропозицій, зауважень.
Чим же сьогодні цікавляться наші читачі?
l
Так, Дмитро Лепський із Голобської громади в месенджері написав: 
"Добрий день! Хочу порушити таке питання. Знаю, що є громади, наполовину менші, аніж наша, але там працює денний стаціонар, є терапевтичне відділення, де лежать хворі і яких харчують. В Голобах лікарню закрили, є тільки денний стаціонар.
Навіть медичну комісію голобські школярі мусять проходити в Ковелі.
І ще таке. Мешканці Голоб просять зробити ямковий ремонт дороги на вулиці Шевченка. Асфальтове покриття не завадило б на Грушевського, Котляревського, Бенделіані.
Допоможіть!".
l
– Пане Дмитре! Ми цінуємо Вашу довіру  до нашої газети, а тому оприлюднюємо запитання, які стосуються всіх голобчан та й мешканців прилеглих населених пунктів. 
Звичайно, відповісти Вам негайно не можемо, бо розв'язання названих проблем – компетенція Голобської селищної  ради та її керівництва. Знаємо, що голова Сергій Гарбарук регулярно читає "Вісті Ковельщини", а тому, сподіваємося, не забариться з коментарем.
До речі, після призначення Генеральним директором Ковельського МТМО Валентина Вітра в медичному обслуговуванні Ваших земляків сталося чимало позитивних змін, про що наша газета не раз писала. Отже, коли налагоджена ділова співпраця між місцевою владою і очільниками закладів охорони здоров'я, позитивний результат неодмінно буде. Хотілося б, аби так сталося і в даному випадку.
Що стосується ремонту доріг, то знову ж таки повторюся: все - в "руках" депутатського корпусу ради і її голови. Щоправда, є один нюанс. Сьогодні дедалі голосніше звучать пропозиції відтермінувати будь-які будівельно-ремонтні роботи до закінчення війни, а всім дружно працювати під гаслом: "Все – для фронту, все – для Перемоги!".
Резон у цьому є, адже Збройні Сили України невідкладно потребують підтримки буквально з усіх джерел фінансування, в тому числі – й місцевих. Заклики військових та громадських активістів, волонтерської спільноти знаходять відгук в багатьох органах виконавчої та представницької влади. Так, буквально днями сесія Ковельської міської ради прийняла рішення спрямувати на допомогу ЗСУ понад 11 мільйонів гривень.
Безперечно, термінові ремонти проводити потрібно. Однак все це має бути прозоро і чесно, щоб не було звинувачень у корупції і зловживаннях, як іноді буває. Це особливо неприпустимо в умовах війни, яка щоденно забирає життя захисників України.
l
– Пане Миколо!     
Із задоволенням завжди читаю Ваші статті, в яких Ви порушуєте гострі суспільно-політичні проблеми. Але останнім часом таких матеріалів не зустрічаю. В чому справа?
Віктор Мар'юк, 
читач газети з 1990 року.
– Пане Вікторе!
Дякую за своєрідний комплімент на мою адресу. Так, раніше я друкувався більше. Цікаво, що іноді переглядаючи свої колишні публікації, ще й ще раз переконуюся, що у своїх прогнозах практично ніколи не помилявся. 
До прикладу згадаю статтю "Яку державу ми збудували і не спроможні її захистити?" із підзаголовком "Точка зору людини, яка щиро не хоче, щоб її передбачення справдилися втретє". Для тих, хто має  бажання її прочитати, нагадаю, що ті нотатки, написані 2016 року, вміщені у моїй книзі "Життя безкінечне" (Ковель, 2018 рік). Поруч –"Інтерв'ю з самим собою" – про те, що чекає Україну найближчим часом.
Пригадую, як одна з колег-редакторок, прочитавши згадану статтю, сказала:
– Ви надто песимістично оцінюєте ситуацію.
Не бажаючи дратувати співбесідницю, я тільки й мовив:
– Не песимістично, а реалістично. А це не одне й те ж.   
Час підтвердив мою правоту. Нагадаю, в чому вона полягала. Вже тоді, сім років тому, я попереджав, що Україна перебуває в смертельній небезпеці і необхідні рішучі дії влади, громадськості, силових структур для того, щоб зупинити сповзання у прірву, а для цього максимальну увагу приділити соціально-економічному розвитку країни, зміцненню Збройних Сил, боротьбі із злочинністю і корупцією, зупинити підривну діяльність “п'ятої колони”, посилити співпрацю з НАТО і ЄС, але в першу чергу – надіятися на себе й не чекати "манни небесної" у вигляді зарубіжних подачок і кредитів.
Звертаючись до тодішнього Президента України Петра Порошенка, я відверто написав: "Моя порада Петру Олексійовичу, за якого я голосував, бо вірив йому, але який навряд чи читатиме мої нотатки, визначитися, ким Ви є – Президентом великої європейської держави чи бізнесменом? Якщо Президентом, то будьте зі своїм народом, прислухайтеся до його голосу, який стає дедалі більш гнівним і голосним… Майте на увазі: ніхто ні на Сході, ні на Заході не хоче бачити Україну міцною, економічно й політично незалежною, духовно багатою. Така правда. Почуйте і зрозумійте її, якщо не хочете повторити долю деяких недалекозорих державних діячів".
Так думав і писав не тільки я. В Адміністрації Президента, мабуть, знали про подібні настрої, але висновків не робили. Щоправда, сам Порошенко їх на завершальному етапі своєї каденції зробив, проголосивши гасло: "Армія. Мова. Віра", однак суспільство, яке не бачило рішучих кроків до наведення порядку і утвердження букви Закону, не сприйняло в більшості своїй закликів Глави держави. Це знайшло підтвердження на президентських виборах 2019 року.
Чи задоволений я соціально-економічною ситуацією в Україні сьогодні? Ні. Чи є проблеми, які варто досліджувати у пресі? Так. Особисто мене непокоїть низька професійна підготовка корпусу дипломатів, які, на мою думку, працюють не завжди на користь України.  Іноді у нас забагато слів з вуст окремих чиновників, а малувато конкретних справ.  
Є й інші недоліки, за які варто критикувати владу. Але я іноді свідомо утримуюсь від такої критики. Чому? По-перше, триває війна. Журналісти не мають права розхитувати "човен", в якому нині всі пливемо, на радість ворогам. По-друге, який конкретний результат дасть навіть найгостріша стаття в газеті, якщо представники влади (за винятком окремих із них) друкованих медіа не читають і практично не підтримують?      
Але чи означає це, що ми, журналісти, маємо цуратися гострих тем? Ні, звичайно. Але досліджувати їх потрібно мудро, виважено, конструктивно. Це – як у медицині, де діє  неписане правило: не нашкодь.
Що стосується подальших планів, то можу сказати одне: поживемо – побачимо. На жаль, нині побачити світло в кінці тунелю журналістам стає все важче…
l
– Шановний Миколо Григоровичу!
В одному з номерів "Вістей Ковельщини" Ви надрукували запитання підприємця Юрія Рахлінського, який поцікавився, чому на привокзальній площі не працюють касові автомати для справляння плати за автостоянку, на що витрачені великі кошти (очевидно, з бюджету).
Чи отримала редакція і пан Рахлінський відповідь на своє запитання?
Марія КАЦЮК.
l
– Ні, пані Маріє, редакція такої відповіді не отримала. Сумніваюсь, що її отримав і Юрій Рахлінський, котрий, наскільки мені відомо, є законослухняним платником податків у міський бюджет.
Чому? Видно, окремі  чиновники газет не читають, обмежуючись спілкуванням із дописувачами у соціальних мережах. А даремно. Бо і в газетах іноді можна знайти щось цікаве для себе. 
Тому настійливо рекомендую: "Передплачуйте і читайте "Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас!".
Микола ВЕЛЬМА.
       

Продовжуючи рубрику "Запитайте у Вельми…", мушу зауважити, що на запитання громадян (телефоном, в "електронці" чи при особистих зустрічах) відвідати доводиться майже щодня. Адже скільки людей – стільки запитань, пропозицій, зауважень.

Чим же сьогодні цікавляться наші читачі?

ххх

Так, Дмитро Лепський із Голобської громади в месенджері написав: 

"Добрий день! Хочу порушити таке питання. Знаю, що є громади, наполовину менші, аніж наша, але там працює денний стаціонар, є терапевтичне відділення, де лежать хворі і яких харчують. В Голобах лікарню закрили, є тільки денний стаціонар.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 180
Читати далі

Четвер, 10 серпня 2023 року № 33 (12883) / Повідомлення в номер / Щастя за гроші ніколи не купиш

16.08.2023
Після закінчення педінституту Станіслав отримав скерування на роботу в одну із сільських шкіл на Волині. Уродженцю Галичини попервах було важко звикати до поліських звичаїв і традицій. Але поступово освоївся. 
Мешкав у квартирі колгоспної доярки, яка завжди пригощала свіжим молочком, власноруч виготовленим маслом і сиром. Словом, на долю гріх було ображатися. Та й у школі все складалося якнайкраще: предмет знав досконало, викладав добре, отож, учні знання мали глибокі, батьки натішитися не могли. І від них дещо перепадало – то свіжину підкинуть, то ранніми овочами потішать, то картоплею на зиму допоможуть.
Так минав рік за роком. Ось і 25 виповнилося. Вже ніби про сім'ю подумати пора, а серед місцевих вчительок достойних не бачив, хоч деякі педагогині натяки робили. Але Станіслав хотів не тільки красиву і розумну, а й багату. У селі, де народився на Галичині, в пошані були дівчата із заможних сімей, бо вони ціну копійці знали, газдувати вміли, ще й чоловіками опікувалися по-материнському.
Та одного дня в школу за призначенням прибула вчителька англійської мови. Білява, симпатична, говірка й компанійська. Казали, що батько у неї в райцентрі бізнесом займається, а мати в торгівлі працює. Став молодий учитель до неї приглядатися, компліментами обдаровувати, то й поступово увійшов в довіру. Згодом запропонував руку і серце. Олена (так звали його симпатію) недовго й вагалася. Мати її завжди повчала: "Беруть заміж – іди. Потім захочеш, та не зможеш. Хто перебирає, той втрачає".
Весілля зробили в одному з найкращих міських ресторанів. Склалися одні батьки і другі – не бідні,  слава Богу. Гостей запросили чоловік 200. Гуляли три дні. Перепили молодим грошей стільки, що Станіслав навіть очам не повірив. Радів: значить, вибір правильний.
Згодом батько Олени допоміг подружжю перевестися на роботу в райцентрі – зв'язки мав надійні і життям перевірені. Обом дали повну ставку ще й класне керівництво. Невдовзі придбали невеликий, але симпатичний будиночок. Живи і тішся. Вгору пішла і громадська кар'єра Станіслава – обрали депутатом міськради, кандидатом у члени партії. Після закінчення кандидатського стажу молодого комуніста  рекомендували на посаду директора восьмирічної школи, через деякий час – середньої.
Тим часом в сім'ї народилися діти. Спочатку –донечка Василинка, потім синочок Іванко. Батьки допомогли із дитячим садочком, але Олені чоловік заборонив працювати. Мовляв, моєї зарплати вистачить, а ти сиди вдома, господарство доглядай. 
А час ішов. Ось уже й діти попідростали, пішли в школу, а після здобуття середньої освіти вступили до інститутів: син – до медичного, донька – до педагогічного. Олена продовжила займатися домашніми справами, а Станіслава забрали на роботу в обласне управління освіти, де відповідав за працевлаштування молодих педагогів. Працевлаштовував не безкоштовно, а спочатку за "могоричі", пізніше – за гроші. Частину віддавав дружині, яка лишилася у райцентрі, а частину (більшу) залишав собі. Адже винаймав благоустроєну квартиру, харчувався переважно в ресторанах або кафе, отож, на все потрібні були фінанси. Вже подумував, щоб і Олену забрати в обласний центр, але все відкладав справу на "потім".
Доки це "потім" настало, Станіслава зненацька настигло шалене і гаряче кохання до колеги по роботі – чорнявої і пристрасної красуні Валентини. Та так "настигло", що дати ради своїм почуттям не міг. Валентина не надто  пручалася. Адже сім'ї не мала, одружена не була. Їй імпонувало, що трохи старший за неї Станіслав, такий уважний і галантний: щодня дарував квіти, пригощав кавою і коньяком, міг розважити компліментами, які вона із задоволенням вислуховувала. Тому згодом перейшла жити до коханця. 
Засліплений пристрастю, Станіслав забув і про Олену, і про дітей, і про місто, в якому народився та виріс. Всі його думки тепер були заполонені одним питанням: де взяти гроші? Адже кохана хотіла гарно одягатися, смачно харчуватися, купувати наймодніший одяг і взуття, завжди мати у сумочці доларову готівку. Довелося напружити всі мозкові звивини, щоб щодня мати поповнення особистої "каси". 
Гроші у людей вимагав відкрито: одному обіцяв влаштувати сина в інститут, другому – посприяти у працевлаштуванні доньки, третьому – "відкосити" від мобілізації, четвертому –клопотати про інвалідність і т. д., і т. п. Обіцяв багато, бо мав багато друзів, яких в свій час теж виручав у важку хвилину.
Звичайно, не все вдавалося. Але загалом свіжа копійка (точніше долар) в кишені була завжди. Відповідно вдоволеною і щасливою почувалася Валентина, якій подруги заздрили, бо завжди дивувала наймоднішим одягом, вишуканим макіяжем та оригінальними зачісками. Але, як кажуть, все має свій кінець. Настав він одного чорного дня і в стосунках Станіслава й Валентини. 
Якось до квартири, де вони мешкали, з обшуком прийшла поліція. Виявилося, що її працівники давно "вели" Станіслава, на якого надійшла скарга від одного з клієнтів, у якого той взяв гроші, але обіцянки не виконав. Обшук практично нічого не дав, бо всі гроші чоловік витратив на коханку. Та й факт хабара слідству не вдалося встановити. 
Здавалося, все закінчилося добре. Але зненацька у Станіслава стався інсульт, його паралізувало, тому довелося лягати в реанімацію. Видно, стреси і нервові потрясіння далися взнаки. Дізнавшись про хворобу чоловіка, Олена приїхала до обласного центру, піднявши всіх медиків "на ноги" і змусивши застосувати найновіші способи і методи лікування. З обіймів смерті Станіславу вдалося вирватися, але інвалідом залишився на все життя. Відтак роботу довелося покинути й повернутися додому. Благо, що Олена про його шалене кохання нічого не знала. 
Валентина ж не дуже журилася. Невдовзі вона знайшла собі нового "спонсора", миттєво забувши про попереднього. А коли дізналася про смерть Станіслава, який помер через три роки після інсульту, то навіть не приїхала на похорон. Не довго журилася Олена: не маючи постійного місця роботи, поїхала на заробітки в Італію, де згодом вийшла заміж за багатого сеньйора. 
Діти залишилися в Україні. Не маючи коштів на прожиття, бо потрапили під скорочення, продали батьківський будинок, але, не досягнувши згоди, почали судитися за спадщину. Іван не витримав судової тяганини й пішов добровольцем на фронт, де невдовзі загинув. Василина вийшла заміж за однокласника, але щастя не мала: той виявився алкоголіком і наркоманом. Добре, що, дізнавшись про доньчину біду, мати забрала її до Італії. Кажуть, що там вона доглядає прикутих хворобою до ліжка інвалідів…
Володимир ПЕТРУК.

кохання

Щастя за гроші не купиш

Після закінчення педінституту Станіслав отримав скерування на роботу в одну із сільських шкіл на Волині. Уродженцю Галичини попервах було важко звикати до поліських звичаїв і традицій. Але поступово освоївся. 

Мешкав у квартирі колгоспної доярки, яка завжди пригощала свіжим молочком, власноруч виготовленим маслом і сиром. Словом, на долю гріх було ображатися. Та й у школі все складалося якнайкраще: предмет знав досконало, викладав добре, отож, учні знання мали глибокі, батьки натішитися не могли. І від них дещо перепадало – то свіжину підкинуть, то ранніми овочами потішать, то картоплею на зиму допоможуть.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 190
Читати далі

Четвер, 10 серпня 2023 року № 33 (12883) / Повідомлення в номер / Лапу на дружбу, брати наші менші

16.08.2023
– Хочеш, ляльку тобі подарую, донечко, а, може, конструктор? 
– Ні, матусю. Подаруй мені краще котика…
Про це своє дитяче бажання моя чотирирічна доня Олександра ще напередодні Нового року писала у листі до Святого Миколая. А він їй тоді відповів, що обов'язково подарує маленьке кошенятко влітку, на її день народження. Я забула про це, а Чудотворець – ні…  
Тепер Оззі (так назвали ми з донею маленьку кішечку) – ще один член нашої невеликої сім'ї, наша улюблениця, як називає її Сашуня, "мила пустунка", без якої тепер наша оселя "засумувала" б.
І хоч для моєї маленької донечки у цій історії роль бородатого улюбленця дітей беззаперечна, та вона знає й те, що за його дорученням котика нам передали люди, які доглядають та підгодовують безпритульних собак і котів, лікують та виходжують хворих тварин, допомагають чотирилапим знайти домівку, шукають їм добрих, люблячих господарів.
Щасливі промінчики в оченятах моєї донечки заграли яскравіше, а чорна красунечка з проникливим поглядом знайшла нову домівку завдяки волонтерам громадської організації "ВО "Ковель Енімалс".
І це у нас з Сашунею не перший досвід спілкування з ковельськими зоозахисниками тварин. Був ще один, але, на жаль, не такий позитивний: якось сповістили їх про поміченого нами поблизу нашої домівки ледь живого від виснаження сліпого песика, якого хтось викинув помирати на місцевий смітник.
І мимоволі подумалося: "Яке ж то серце треба мати, щоб його вистачило на всіх чотирилапих пухнастиків, які не мають господарів? Скільки терпіння – на безкінечну біганину, догляд за тваринами, пошук їжі та ліків, догляд, стерилізацію, лікування, утримання, пошук житла для братів наших менших? А ще душевної сили, аби щоразу бачити наслідки бездомного існування собачок і котиків, а навіть у багатьох випадках гірше – результати "піклування" за хатніми тваринами їхніх "люблячих" господарів.
Тому й вирішила поспілкуватися і розповісти про роботу зооволонтерів, про ті справи, яким присвячують себе щодня.
l
Одна із засновниць організації Оксана говорить, що майже три роки в Ковелі працює  громадська організація "Ковель Енімалс", яка була створена для того, щоб комунікувати з владою міста. Однак рух зоозахисників у Ковелі започаткувався ще до офіційної реєстрації цієї громадської організації. Люди з добрим серцем просто не могли спостерігати за стражданнями покинутих тварин.
– У 2019 році  в Ковелі затверджено програму поводження з безпритульними тваринами. Виконання заходів покладено на комунальне підприємство "Добробут", – розповідає Оксана. – Така ж програма була прийнята і перед цим - ще у 2016 році. Однак на перших початках робота була мало результативною. За перший рік її впровадження було стерилізовано лише кілька бездомних собак. 
Згодом процес налагодився, наразі стерилізуємо усіх бездомних собак та котів. Тому сьогодні можна вже впевнено заявити, що завдяки стерилізації у місті значно зменшилась кількість бездомних тварин. Тварини не розмножуються, а відповідно і їхня кількість не збільшується. Усі малюки, яких ви бачите на нашій сторінці у мережах Фейсбук та Інстаграм, – приплоди від викинутих на вулицю домашніх "улюбленців".
l
Стерилізованих тварин у місті легко впізнати: на вухах у них жовті кліпси. Ці тварини не розмножуються, не агресивні, мають "свою" територію – біля магазинів, багатоповерхівок тощо. Вони мають статус "санітарних тварин міста". 
– Стерилізовані безпритульні тварини у місті не несуть загрози, – запевняють волонтери. – На даний час основну загрозу несуть домашні тварини, яких відпускають  на самовигул "дбайливі" господарі, і вони збираються у зграї під час тічок та в період розмноження.  
А те, що це справді так, мені випала нагода вкотре пересвідчитися, адже в день зустрічі з місцевими зоозахисниками довелося потиснути не одну собачу лапу, погладити пухнасті спинки чотирилапих "безхатченків", які так довірливо заглядали в очі. Вони – тимчасові мешканці (на період лікування та післяопераційного періоду) пункту стерилізації та ідентифікації тварин, який ось уже кілька років діє на базі КП "Добробут". У них і "гостювала", а ще спілкувалася з тими, хто за ними весь час наглядає, піклується про них, дарує їм свою ласку і любов – працівниками стерилізаційного пункту.
– Сьогодні місто фінансує стерилізацію, лікування, частково харчування тварин, комунальні витрати та заробітну плату працівників КП "Добробут", – розповідає моя співрозмовниця Оксана, яка разом з іншими волонтерами часто сюди навідується, й водночас проводить екскурсію, знайомить з працівниками та їхніми підопічними. 
Двір, де дружнім гавкотом "вітають" нас песики, – це перше, що  зустрічає. І огорнули двозначні почуття. З одного боку – позитивні, бо тут тваринки під дбайливим наглядом, а з іншого – не дуже, адже в пункті вони тимчасово і те, в якому стані вони сюди потрапляють, – це результати нашої бездіяльності і байдужості.
– Тварин, яких ви бачите, викинули як непотріб з дому. Усі вони в минулому домашні, народжені у родинах, – продовжує знайомити з невеселими реаліями життя домашніх тварин, що стали безпритульними, Оксана. – На жаль, їхніх колишніх власників не завжди пощастить знайти. Якщо ж їх встановити, то пишемо в поліцію заяви про жорстоке поводження з тваринами. Тому сьогодні працюємо над популяризацією чіпування чотирилапих друзів, аби кожен ніс відповідальність за своїх тварин.
– Скільки часу тварини можуть перебувати у стерилізаційному центрі? – цікавлюся далі.
– У пункті стерилізації чотирилапі не перебувають на постійному місці проживання. Тут знаходяться хворі тварини, тварини-інваліди та ті, які  найближчим часом будуть стерилізовані, а згодом, якщо за цей час не вдасться знайти їм родину, будуть випущені на місце відлову. Це не притулок для тварин, якого у Ковелі ніколи не було,  немає і в найближчому майбутньому не буде, – наголошує волонтерка. – На облаштування притулку потрібно чимало коштів, які місто просто фізично не зможе виділити на фінансування такої установи. 
Якщо заглиблюватися у тему, то ще потрібно знайти відповідне місце на декілька сотень, якщо не тисяч, тварин, побудувати усе, а найголовніше – закласти десятки мільйонів гривень на майбутнє утримання притулку. Потрібно думати на років десять вперед, де щорічно брати кошти, адже це не разове вкладення: тварини будуть просити їсти щодня, їх потрібно щодня лікувати та доглядати. З іншого боку, притулок – це не чарівне місце, як декому уявляється, де котики та собачки бігають по травичці, гріються на сонечку, усі щасливі та радісні. Це місце, де тварини постійно сидять у вольєрах, мають брак уваги та спілкування, це велике скупчення тварин, а відповідно і поширення інфекційних хвороб.  
l
Крім того, дехто вважає, що якщо буде притулок, то він відразу зможе віддати туди собаку, якою вже "натішились", або привезти приплід від своїх домашніх тварин та здати їх туди, адже для них це простіше, ніж один раз витратити 15 хвилин свого дорогоцінного часу та стерилізувати тварину.  
Міський бюджет сьогодні має змогу оплатити лише стерилізацію, лікування й частково харчування тварин. Решта (витрати на перевезення, спецхарчування для хворих тварин, платні перетримки для кошенят та цуценят тощо) – коштом волонтерів і небайдужих людей. А це, повірте, немало. 
А ще, окрім цього, вдалося домогтися прийняття запровадження Правил утримання домашніх тварин в населених пунктах Ковельської ОТГ, які спрямовані на забезпечення належного санітарно-епідеміологічного стану території громади, підтримку і розвиток комфортного співіснування людини та тварин, захисту тварин від страждань та загибелі внаслідок жорстокого поводження, укріплення принципів гуманності мешканців громади та відповідального ставлення до тварин.
З початку повномасштабного вторгнення ГО "Ковель Енімалс" тісно співпрацює з волонтерами з-за кордону. Велику частину спільно зібраної допомоги захисники тварин передають військовим на передову, адже бодай чи не в кожного в родині є військовослужбовці, від яких сьогодні отримують безліч запитів про допомогу, адже наші хлопці мусять подбати і про чотирилапих, які тікають до них у бліндажі від війни. Тому разом з передачами військовослужбовцям відправляється й корм для тварин.
За словами зоозахисниці, щороку кількість стерилізованих собак та котів збільшується ще й тому, що люди почали більш свідомо ставитися до добробуту тварин, не боятися стерилізації та пов'язаних із нею прочитаних у інтернеті міфів. З'явилося розуміння того, що лише таким методом можна зменшити кількість безпритульних тварин. 
Сьогодні не тільки волонтери почали привозити тварин на стерилізацію. До цього процесу стали залучатися багато ковельчан, яким не байдужа доля тварин. Отож, якщо ви знаєте, що в вашому дворі живе кішка чи собака, то привозьте їх в пункт стерилізації або повідомте про це волонтерів.
l
Окрім вольєрів для тимчасового утримання, у центрі є кухня для приготування їжі тваринам, господарські приміщення і, звісно ж, операційна та кабінет лікаря.
 У день екскурсії був саме "стерилізаційний" день: чекали  своєї черги десяток котиків та три собачки. 
За операційним столом – лікар-ветеринар Юрій Бакай, який, попри зайнятість знайшов хвилинку, аби поспілкуватися.
– Юрію Григоровичу, декого насторожує той факт, що за операцію не потрібно платити, мовляв: "безкоштовно – неякісно". Чи варто хвилюватися з цього приводу?
– Немає жодних причин для хвилювання. Немає різниці, безкоштовно це чи ні, – процес відбувається однаково. Залежить все від лікаря і від стану тварини. Це проста процедура, яка займає 15 хвилин. Реабілітаційний період – 2 - 3 дні, коли тваринка буде менш активною, дещо в'ялою, не матиме апетиту. Спеціального догляду при цьому не потрібно.
– На Вашу думку, в чому переваги стерилізації, адже дехто вважає, що це "псує" тварину?
– Швидше, навпаки. Стерилізована тварина не виснажується народженням і вигодовуванням потомства, не травмується під час шлюбного періоду тощо. При цьому вона така ж активна, як і до операції. Котики так само ловлять мишей, а собаки охороняють територію. Є ще один неприємний нюанс: при постійному застосуванні гормональних таблеток і уколів для заспокоєння при статевому збудженні у тварин виникатиме багато побічних ефектів – зокрема, можуть розвиватися онкозахворювання. 
– Якщо про це заговорили, то в яких тварин – породистих чи безпородних – зараз більше проблем зі здоров'ям?
– Це болюча тема сьогодні. У нас з'явилася проблема з розведенням, так би мовити, "породистих" тварин. Люди не знають і не розуміють, що породиста тварина – це не кіт-"британець" і не собака породи "хаскі", куплені по інтернету за двісті чи за тисячу гривень. Це – тварини з клубними метриками і родоводом. Навіть не кожна клубна тварина є такою, що їй дають дозвіл на розведення. Не можна таких тварин розводити бездумно, тому що вони – штучно виведені, мають низький імунітет.  
(Закінчення 
на 6-й стор.).

котиЛапу на дружбу, брати наші менші

– Хочеш, ляльку тобі подарую, донечко, а, може, конструктор? 

– Ні, матусю. Подаруй мені краще котика…

Про це своє дитяче бажання моя чотирирічна доня Олександра ще напередодні Нового року писала у листі до Святого Миколая. А він їй тоді відповів, що обов'язково подарує маленьке кошенятко влітку, на її день народження. Я забула про це, а Чудотворець – ні…  

Тепер Оззі (так назвали ми з донею маленьку кішечку) – ще один член нашої невеликої сім'ї, наша улюблениця, як називає її Сашуня, "мила пустунка", без якої тепер наша оселя "засумувала" б.

І хоч для моєї маленької донечки у цій історії роль бородатого улюбленця дітей беззаперечна, та вона знає й те, що за його дорученням котика нам передали люди, які доглядають та підгодовують безпритульних собак і котів, лікують та виходжують хворих тварин, допомагають чотирилапим знайти домівку, шукають їм добрих, люблячих господарів.

Щасливі промінчики в оченятах моєї донечки заграли яскравіше, а чорна красунечка з проникливим поглядом знайшла нову домівку завдяки волонтерам громадської організації "ВО "Ковель Енімалс".

 

Коментарів до новини: 3
Переглядів новини: 636
Читати далі

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025