Раніше на сторінках газети ви вже бачили фото щасливого сімейства Рубіновських – Андрія та Юлії. Щасливого, бо, попри випробування військовим часом, розлукою, особистими обставинами, продовжують нести світло, є люблячим подружжям, турботливими батьками та чуйними дітьми для своїх батьків.
Кожна, хоч і нетривала відпустка для Андрія, – це мов ковток свіжого повітря. Він відразу «включається» в життя сім’ї, багато часу проводить з дітьми, аби трішки полегшити турботи дружини. Дуже цінує підтримку Юлі, яка постійно з ним на зв’язку, завжди зрозуміє і розрадить, хоч і самій доводиться нелегко. Бо на тендітні плечі молодої жінки, окрім сімейної «вахти», хвилювань за чоловіка, який служить в ЗСУ і часто знаходиться на «гарячих» напрямках фронту, лягли обов’язки по догляду за хворими батьками.
Усю нашу зустріч пан Андрій не зводив погляду з дітей та дружини, які гралися в парку. «Юлічка – мій Всесвіт, мій «скарб», а діти та їх світле майбутнє – мій стимул у житті, – каже Андрій. – Я бачу, обрав правильний шлях, адже щасливі посмішки рідних під мирним небом України – це те, за що варто боротися”.
l
Йому завжди боліла доля України, тож військовий шлях розпочався ще під час АТО в 2014 році. Правда, через брак досвіду і юний вік (23 роки) його не відразу взяли до війська. У 2015 році була друга спроба, і після відбору чоловіка скерували в 25-ту окрему повітрянодесантну бригаду.
– Служити тут було за честь, адже це – елітний підрозділ ЗСУ, що відзначається високою професійністю, мужністю та відданістю своїй справі. Усі командири – «бойові», не штабні, пройшли шлях від рядового солдата. Офіцери, які тоді були зі мною в бригаді, зараз займають високі посади – це зразкові командири, командуючі ДШВ та інших бригад, морської піхоти, – розповідає пан Андрій.
Маючи певний бойовий досвід, пройшовши відповідну підготовку, він продовжив службу й після повномасштабного вторгнення окупантів на нашу землю. Але відразу наголошує, що ця війна має інший характер – жорстока і непередбачувана. А вічного ворога росію порівнює за характером з навалою диких кабанів, що прибігли на людське поле – перерили, пожерли, поспали і знов йдуть руйнувати.
– 23 лютого я побрив голову і точно знав, що буде далі, бо ж не дарма кажуть: «Хочеш миру – готуйся до війни!». Перед Новим 2022 роком я мав особисті розмови зі знайомими командирами і тихенько готувався, бо після служби в АТО внесений в першочерговий оперативний резерв. Багато хто не розумів мене й моїх застережень, намірів. Але 24 лютого почалось…
Зранку я вже був у військкоматі, записався у Ковельський батальйон тероборони, де на той час начальником штабу був Костянтин Король – «золотий» офіцер, зараз на пенсії. Моєму сину тоді було пів року, його перші кроки я бачив лише по відео в телефоні. Але по-іншому я не міг, – ділиться спогадами Андрій Рубіновський.
l
До того чоловік працював в автомайстерні на «Текілі». Його «золоті» руки дуже потрібні на війні. Та й він не може без машин, що стали частиною життя.
Його «ластівка», яку ще в 2023 році допомогли придбати (без реклами та зборів), Сергій Корсак, Сергій Фалюш, Валерій Хлап, й до сьогодні виконує важливі логістичні та бойові завдання на фронті. Андрій вдячний цим добродіям за постійну підтримку в цей важкий час.
Авто пройшло випробування разом із захисниками ЗСУ на Лиманському, Покровському, Серебрянському, Торецькому напрямках. Це місця важких і важливих боїв, де проводилась дуже ефективна робота і поставлені задачі вирішувались на сто відсотків завдяки і відповідальності керівництва, і командній єдності вояків.
Пригадує Андрій різні пригоди, пов’язані з авто – як от, наприклад, випадок біля Очеретиного: «Зловив «Град» між коліс, пробив радіатор і 15 км долав без тосолу, їхав до останнього. Машина глухла, але разом з побратимами вдалось вибратись в безпечне місце. Вже згодом в Мирнограді (біля Покровська) батько забрав авто на ремонт. Менш, ніж за тиждень, його полагодили, і знову – в стрій».
Увесь цей час до 9 липня ц. р. Андрій був у складі 100-ої ОМБр (Володимирський батальйон, мінометна батарея). У зв’язку із проблемами здоров’я змушений був перевестись в іншу бригаду – на захист неба неподалік лінії зіткнення на Сумському напрямку. Тож зараз боєць виконує обов’язки в мобільно-вогневих групах по знищенню безпілотних систем різних типів.
«До речі, останню з них напередодні відпустки, мені вдалось збити. У нас великий відсоток вдало виконаних завдань, мудрі командири та віддані своїй справі військові», – розповідає Андрій.
l
Попри вдалі операції, зрозуміло, за цей час було багато й втрат. Усіх побратимів, які загинули чи пропали безвісти, ковельчанин називає поіменно, розповідає про їх відвагу, їхні сім’ї. Серед них – як і земляки, так і воїни з інших куточків України. Усі вони – велика втрата як для родин, так і для держави, адже це щирі патріоти своєї землі.
Андрій закликає не забувати подвиг тих, хто віддав життя заради майбутнього, виховувати дітей у дусі патріотизму. Не просто нести квіти до Стели під час особливих днів, а щоденно завдячувати їм у думках і молитвах: «Наш пожиттєвий обов’язок цінувати вклад воїнів ЗСУ. Гине цвіт нації, а такі – як Олександр Філон, Максим Бурда, Єгор Лобанов, Михайло Волошук та інші Герої Небесного Легіону є гідним прикладом для наших дітей».
l
А ще пан Андрій впевнений, що запорука успіху на війні – це надійний тил. Приємно, що у нашому місті багато порядних і гідних людей серед авторитетних особистостей, які завжди подадуть руку помочі. Серед таких – В’ячеслав Шворак, Вадим Кужель, Олег Корень, Валерій Хлап, Сергій Корсак, Сергій Фалюш, Валерій Шевчик, Дмитро Колотюк, Роман Дідицький, Олена Місюра, військовий капелан Микола Канівець, отці Василь Мичко та Василь Скулинець з прихожанами та багато інших небайдужих мешканців громади, які не стоять осторонь потреб військових.
Про кожного з них пан Андрій розповідає багато доброго і від себе, і від імені інших військовослужбовців, бо ніколи не отримали відмову в допомозі – ба більше: вони самі цікавляться потребами на фронті. Особливу підтримку всі ці роки надають Віктор Дудік, Василь Савлук, Сергій Кисляк. Вони не афішують свої добрі справи, але є патріотами країни, постійно на зв’язку з військовими, допомагають дітям з особливими потребами, дбають про активне дозвілля юнацтва.
Усім захисники дуже вдячні за фінансову, моральну та молитовну підтримку.
l
Війна навчила Андрія бути мобільним та нічого не відкладати на потім. У відпустці він намагається багато встигнути – перш за все, зустрітись з рідними, сім’ями побратимів, набутись з дітьми, відправитись з синами на рибалку, яку так люблять. Улюблене місце відпочинку – природа Волинського краю, наші міські парки.
– Приємно, що місто розвивається, облаштовують зручні місця на зупинках, у парках відпочинку, озеленюють вулиці – це одразу видно після повернення. Я підтримую ці ініціативи, адже місто має жити повноцінно. Заради цього ми там, – каже залюблений у рідний Ковель Андрій Рубіновський. – Так хочеться, щоб і наша Турія «ожила». Розумію, що це не просто зробити, але вірю, що влада знайде вихід, і річка знову стане окрасою міста.
У всьому пан Андрій вбачає позитив, мріє про мир. А ще – про щасливу долю малечі, про донечку – сестричку для Дмитра і Матвія, адже дуже любить дітей. У нього велика родина: батьки, 2 сестри, 2 брати та 6 племінників.
Тож хай все збувається у Вас, пане Андрію! Дякуємо за сумлінну службу і надійний захист, Вашу активну громадянську позицію, життєву мудрість та відданість українському народу. Ви разом з іншими захисниками – щит і міць нашої країни.
Аліна РОМАНЮК.
НА СВІТЛИНАХ: Андрій Рубіновський з сім’єю та з побратимами на фоні залізничного вокзалу Костянтинівки на Донеччині.
Фото автора та з архіву військовослужбовця.
Раніше на сторінках газети ви вже бачили фото щасливого сімейства Рубіновських – Андрія та Юлії. Щасливого, бо, попри випробування військовим часом, розлукою, особистими обставинами, продовжують нести світло, є люблячим подружжям, турботливими батьками та чуйними дітьми для своїх батьків.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 138
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 11оС. Вітер західний помірний.
На початку року газета «Вісті Ковельщини» надрукувала під рубрикою «Досвід» мої нотатки, які я озаглавив досить обнадійливо і багатообіцяюче. – «Щоб бути з картоплею».
Торік на презентації книги Олени Чабан «На все, Господи, воля Твоя» зичила авторці видати ще одну книгу її творчого доробку. Власне, це побажання здавалося, на перший погляд, неймовірним: Олена Іванівна, відома на Старовижівщині журналістка, поетка, письменниця, розміняла дев’ятий десяток віку. 
(Закінчення. Поч. в номері за 9 жовтня ц. р.).
Зашелестів золотавим листом жовтень, насичений святами. Спершу, як і годиться, він зібрав людей поважного віку, в котрих життя було багате на різні значимі події. Та й саме свято символізує глибоку повагу суспільства до тих, хто будував фундамент нашої Незалежності.
17 жовтня, п’ятниця
ОВЕН. Намагайтеся у всьому знаходити позитивнi моменти. Спочатку буде непросто, потiм це навiть сподобається. Розраховуйте на власнi сили i не розраховуйте на колег i друзiв. Не забувайте про близьких, їм необхiдні увага i пiдтримка.
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер західний помірний.
Сьогодні, 9 жовтня, – Всесвітній день пошти. Як сказано у Вікіпедії, сучасна пошта – це усесвітня мережа доставки кореспонденції, як правило, через державні поштові компанії. Деякі країни (наприклад, США) мають державну монополію тільки на частину послуг зв’язку. Але в ряді країн (Велика Британія, Німеччина) всі поштові послуги монополізовані державою.
Раніше на сторінках газети ви вже бачили фото щасливого сімейства Рубіновських – Андрія та Юлії. Щасливого, бо, попри випробування військовим часом, розлукою, особистими обставинами, продовжують нести світло, є люблячим подружжям, турботливими батьками та чуйними дітьми для своїх батьків.