Село Мислина знаходиться неподалік села Дубового обабіч Берестейського шосе. Воно мені добре знайоме з молодих років, бо часто бував тут як журналіст і гість декількох родин, які доводилися знайомими і навіть трохи родичами.
А згадалася Мислина та її люди, коли прочитав величеньку статтю в «Газеті «Волинь» під дещо інтригуючим заголовком «Поляки одружувалися з українцями, тож колись у селі Мислина жили змішані родичі» (22 жовтня 2025 року). Чесно кажучи, факти, які оприлюднила в публікації шанована мною одна з кращих журналісток Волині Катерина Зубчук, відомі не були, а тому з величезним інтересом ознайомився із її репортажем-нарисом.
Але раніше, аніж прийти до цих фактів, згадаю ті, яких не могла знати пані Катерина і які пам’ятаю я, бо авторка головним чином написала про теперішніх мешканців села, з якими познайомилася під час свого перебування тут.
Так от, за радянських часів село входило до складу Облапської сільської ради і тодішнього племрадгоспу «Ковельський», який займався молочним скотарством і вирощуванням поголів’я корів високоудійних порід. Багато років поспіль господарство очолював учасник Другої світової війни Михайло Васильович Борисенко, із сином якого я навчався у Ковельській середній школі №3.
Михайло Васильович був людиною вимогливою, але справедливою, користувався авторитетом і в трудовому колективі, і в районі та області. Його заступником працював Василь Денисович Карпук, у якого я часто брав інтерв’ю. Річ у тім, що радгосп вважався одним з кращим не тільки на Волині, а й в Україні, а місцеві доярки славилися високими надоями, які сягали 3-4 тисячі кілограмів молока щороку. Пригадую Марію Хмарук, Євдокію Вознюк та їх подруг, про яких постійно писала «міськрайонка».
Мощена загартувала і виховала ще одну відому людину – Миколу Григоровича Гайдучика, який певний період був заступником директора племрадгоспу, працював на інших відповідальних посадах і у 2006-2010 роках очолював Ковельську районну раду. Високоосвічений і високоінтелігентний керівник, з яким ми теж активно співпрацювали.
l
Але повернемося до Мислини. Багато років бригадиром тут трудився Володимир Іванович Сачук. Дуже роботящий і тямущий господарник, якого шанували люди, цінувало начальство. Займалася бригада головним чином рільництвом, вирощувала цукрові і кормові буряки, картоплю, овочі. При чому огірки й помідори дозрівали на відкритому грунті, ніхто їх не кропив хімією і ніякі хвороби їх не брали. Володимир Іванович любив приймати гостей, ніколи без обіду з хати не випускав.
Дружина Ольга Яківна теж відзначалася гостинністю, вміла і зготувати, і подати до столу. Виховували сина Валерія і доньку Світлану. Поруч мешкала сестри Євгенія Яківна з чоловіком і дітьми. Взагалі родина у них була чималенька: сестри Ольга, Євгенія, Марія, брати Михайло, Григорій, Микола, Василь. Як кажуть, «у нашого Омелька чимала сімейка». Жили дружно, допомагаючи один одному, де вирішальне слово належало старшій Марії Яківні.
На жаль, Володимир Іванович Сачук передчасно пішов у засвіти. Після нього бригадиром призначили Федора Ходонюка. Я його теж добре знаю, бо не один раз із ним зустрічався. Ось як про нього розповідає Катерина Зубчук у своєму репортажі:
«Хочу сказати про ще одного мешканця Мислини – Федора Ходонюка, котрий пів століття тому приїхав із сім’єю сюди із Старовижівщини… Федору Петровичу 79 років, 55 він у шлюбі зі своєю Надією – Надією Сергіївною. Троє дітей подружжя виростило (на жаль дочка, середня за віком, померла)».
В розповіді із журналісткою пан Федір згадує:
— Коли нашому синочку-первістку було декілька місяців, стали ми шукати житло, роботу. І нам дали в Мислині хату. Я працював тут і трактористом, і шофером молоковоза, а потім дванадцять літ – бригадиром польової бригади. Дружина була дояркою.
l
До речі, із публікації Катерини Зубчук я довідався про те, що на обійсті Федора Ходонюка в далекі часи знаходився будинок, в якому мешкали поляки. Після будинку тепер залишився тільки фундамент, однак колишні господарі з польського Холма Бартош і Тереза приїжджали у село, щоб побувати на дорогому для них місці. Адже тут жили їхні батьки, тут народилися вони (в 1943-му і 1946-му роках відповідно). Приїжджали Бартош і Тереза на весілля всіх трьох дітей Ходонюків, тривалий час підтримували дружні стосунки. Після смерті чоловіка Тереза вже не буває в Мислині, але й дотепер Федір Петрович і Надія Сергіївна передзвонюються із нею, обмінюються новинами.
Безперечно, про кожну сім’ю котра мешкала або мешкає в Мислині, можна розповісти багато цікавого. Катерина Зубчук під час відрядження з деякими із них познайомилася. Це, зокрема, Галина Крупіца, яка працює землевпорядником у Дубівській сільській раді, Надія Клинова. На жаль, особисто їх не знаю. Пригадую хіба свекра пані Надії, з яким не раз зустрічався в молоді роки. Пам’ятаю і його дружину – гарні люди були. Вічна їм пам’ять!
l
До речі, колись у Мислині племрадгосп «Ковельський» утримував тваринницьку ферму, де працював знайомий мені Віктор Шум. Він із сім’єю мешкав у двоповерховому багатоквартирному будинку, який спорудило для своїх робітників господарство. Між іншим, в певний період на фермі доглядали групу високоудійних корів з Голландії, яку сюди завезли. Мав тоді мороки з ними Віктор, про якого згадував вище: мусили «нянчитися» з ними, як із малими дітьми. Адже придбало їх відомство, до складу якого входив і племрадгосп, за валюту. Що із тим стадом сталося пізніше, я не знаю, бо умови догляду за ним, м’яко кажучи, бажали кращого.
Тепер тут здійснює господарську діяльність селянсько-фермерське господарство, при якому працює забійний цех. Принаймні про це йдеться у «Вікіпедії». А ще нині село відоме тим, що поблизу нього розташований комплекс відпочинку «Мислина. У ньому, правда, не бував, але впевнений, що відпочиваючі задововолені – природа довкола мальовнича і налаштовує на ліричний лад (на світлині). Сам колись збирав у місцевому лісі гриби, і не які-небудь, а білі. Проводирем був той самий Віктор Шум, який уже, на жаль, покійний.
l
Ось такі мої думки і спогади викликав спеціальний репортаж колеги Катерини Зубчук. На завершення, вона подає інформацію про те, «Що каже всезнаючий ШІ (Штучний Інтелект) про назву села Мислина? ШІ повідомив: «Назва села Мислина, найімовірніше, має давнє коріння і пов’язана з полюванням, яке в ті часи називали «мислити».
Що ж, важко сперечатися із Штучним Інтелектом. Тим більше, що місцевість довкола Мислини навіть у недалекому минулому була справді заповідною і майже по-дівочому недоторканною. Змінюватися вона почала з 70-их років минулого століття, коли провели міліоративні роботи, осушили болота, спорудили газокомпресорну станцію. Але навіть це не заважало любителям полювання проводити свій вільний час з рушницею в руках, як і їх далеким попередникам.
Як би там не було, село Мислина, незважаючи на всі негаразди сучасного буття, живе, працює, сподівається на зміни до кращого, а головне – довгожданий мир в Україні.
Микола ВЕЛЬМА.
Село Мислина знаходиться неподалік села Дубового обабіч Берестейського шосе. Воно мені добре знайоме з молодих років, бо часто бував тут як журналіст і гість декількох родин, які доводилися знайомими і навіть трохи родичами.
Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 78
Наш співрозмовник – голова Ковельської районної ради В’ячеслав Шворак 
Овен. Тиждень сприятливий для починань, сміливих рішень та впевнених дій. Не бійтеся йти проти течії, ваша енергія дозволить вам подолати усі труднощі. Можливо, вам довірять керувати важливим проєктом. 
Четвер. Хмарно, часом сніг з дощем. Температура: 3оС. Вітер західний сильний.
Дорогі читачі!
В кожного друкованого видання є свої читачі. У якого – більше, в якого – менше.
Нещодавно Ковель приймав учасників обласного семінару на тему: «Публічні бібліотеки Волині: сучасні виклики та можливості». У Ковельській публічній бібліотеці зібрались директори бібліотек та керівники структурних підрозділів у сфері культури територіальних громад Волині, представники міської влади. 
Після поїздки ветеранської делегації Ковельщини в одне з наймальовничіших місць Волині – село Радовичі, подумала: «Чи, бува, не тут набрався натхнення поет і композитор Степан Кривенький, пишучи пісню «Волинь моя», яка стала своєрідним гімном нашого краю?».
Старовижівчани знають Валентину Мороз як творчу особистість: вона вже багато років співає у ветеранському хорі «Надвечір’я» і є старостою цього колективу, має талант до вишивання, у чому переконалися ті, хто відвідав виставку її робіт, що діяла у Старовижівському краєзнавчому музеї. 
28 листопада, п’ятниця