Шановна редакціє!

Звертається до Вас учасник бойових дій в Афганістані. Раніше нам, працюючим на підприємствах та організаціях, були деякі пільги, зокрема двотижнева відпустка раз на рік, крім основної, а також частково або повністю звільнення від податків.

Коли ж через деякий час на новому місці роботи, де я офіційно працевлаштований,   з цим питанням звернувся у відділ кадрів і бухгалтерію, то ніхто нічого не знав і пояснити не зміг з цього приводу. 

Тож хотілося б на шпальтах «Вістей Ковельщини» почути детальну і конкретну відповідь фахівців з даного питання.

З повагою – 

Микола ПАСТУШЕНКО.

l

На запитання читача ми попросили відповісти начальника управління праці та соціального захисту населення виконкому міської ради Софію Сагаль. Ось що вона повідомила:

– Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення.

Згідно із  статтею  12 вищезазначеного Закону учасникам бойових дій надається ряд пільг:

-  п. 11: виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;

- п. 12: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання  додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік;

-   п. 13: переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації;

-  п. 18: зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.

Надання пільг зі сплати податків, зборів та інших платежів платникам податків, на яких поширюється положення вищезазначеного Закону, здійснюється виключно за нормами Податкового Кодексу України.

Тому за більш детальним роз’ясненням заявнику по п. 18 ст. 12 вищевказаного Закону рекомендуємо звернутись до Ковельської об’єднаної державної податкової інспекції.

Територіальним органом Державної служби з питань праці на Волині є Управління Держпраці у Волинській області за адресою: м. Луцьк, вул. Кравчука, 22-в. В  м. Ковелі державні інспектори з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і  гарантій   застрахованих   осіб  знаходяться   за   адресою:   м.   Ковель,  вул. Незалежності, 117 (в приміщенні КП «Ковельбуд»).

У разі порушення інших прав, рекомендуємо звернутися за правовою допомогою у відповідні структури.  

Шановна редакціє!

Звертається до Вас учасник бойових дій в Афганістані. Раніше нам, працюючим на підприємствах та організаціях, були деякі пільги, зокрема двотижнева відпустка раз на рік, крім основної, а також частково або повністю звільнення від податків.

Коли ж через деякий час на новому місці роботи, де я офіційно працевлаштований,   з цим питанням звернувся у відділ кадрів і бухгалтерію, то ніхто нічого не знав і пояснити не зміг з цього приводу. 

Тож хотілося б на шпальтах «Вістей Ковельщини» почути детальну і конкретну відповідь фахівців з даного питання.

З повагою – 

Микола ПАСТУШЕНКО.

ххх

На запитання читача ми попросили відповісти начальника управління праці та соціального захисту населення виконкому міської ради Софію Сагаль. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 13

Нещодавно ковельчани тішилися перемогами наших музик-солістів та камерного оркестру «Квінта» на Всеукраїнському фестивалі в Києві, про що повідомляли «Вісті Ковельщини».

Та не міліє криниця талантів нашого міста. Учні школи мистецтв знову привезли на крилах весняних ластівок здобутки з престижного VIII-го Всеукраїнського відкритого конкурсу молодих виконавців імені В’ячеслава Старченка. 25 навчальних закладів України гуманітарного спрямування взяли участь у творчих змаганнях серед учнів старших і   молодших груп.

Поїздка стала можливою завдяки старанням Миколи  Пірожика, викладача школи мистецтв, а також спонсорській допомозі магазину музичних інструментів «Мажор+». Мета конкурсу – виявити творчо обдаровану молодь, привернути увагу громадськості до проблем інструментального мистецтва в Україні та за кордоном і, разом з тим, обмінятися досвідом та вшанувати пам’ять В’ячеслава Старченка, видатного музиканта, диригента, педагога, науковця і засновника кафедри духових та ударних інструментів у Рівненському державному гуманітарному університеті.

В журі – провідні викладачі і знавці музики, заслужені діячі мистецтв, керівники музичних вишів та кафедр інститутів України.

Не потрібно й нагадувати, що у конкурсантів і серце тріпотіло у грудях, як у птаха, і руки тремтіли від хвилювання. Та перемагає той, хто має фундаментальну підготовку, сильний характер і мотивацію до перемоги.

Ось на сцені – саксофоніст Ковельської школи мистецтв молодшої групи Іван Лисковець. Залунала чарівно мелодія. Твір вищої складності. Та Іванко вміло піднявся на крилах музики і заворожив душі членів журі своїми високими і низькими переливами.

Поважні педагоги і віртуози музики  були зачаровані високим професійним рівнем юного музиканта.

Як результат – Диплом лауреата 2-го ступеня. Вагома й висока перемога.

Згодом на сцену вийшов Владислав Кушнірчук. Він пробує свої сили у номінації гри на гобої. І знову поважне журі ставить високі бали. Результат – третя сходинка і Диплом лауреата.

Дві нагороди у різних номінаціях – це переконлива перемога і школи, і її викладача Миколи Пірожика. Йому – заслужена Подяка за творчу працю, здобутки в підготовці майбутніх професіоналів музики.

Для зацікавленого читача скажу: ці хлопці вже давно грають у духових та інструментальних «дорослих» оркестрах міста – таких, як муніципальний естрадно-духовий, камерний інструментальний оркестр «Квінта» та в інших. Часто виступають як солісти.

Тож і ми вітаємо юних музикантів та їх викладача із перемогами! Бажаємо: «Летіть, наші соколята, високо, невтомно і творчо, прославляйте свій рідний край!».

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКАХ: під час вручення  нагород; переможці Всеукраїнського фестивалю Іван ЛИСКОВЕЦЬ і Владислав КУШНІРЧУК.

Фото з архіву школи мистецтв.

Нещодавно ковельчани тішилися перемогами наших музик-солістів та камерного оркестру «Квінта» на Всеукраїнському фестивалі в Києві, про що повідомляли «Вісті Ковельщини».

Та не міліє криниця талантів нашого міста. Учні школи мистецтв знову привезли на крилах весняних ластівок здобутки з престижного VIII-го Всеукраїнського відкритого конкурсу молодих виконавців імені В’ячеслава Старченка. 25 навчальних закладів України гуманітарного спрямування взяли участь у творчих змаганнях серед учнів старших і   молодших груп.

Поїздка стала можливою завдяки старанням Миколи  Пірожика, викладача школи мистецтв, а також спонсорській допомозі магазину музичних інструментів «Мажор+». Мета конкурсу – виявити творчо обдаровану молодь, привернути увагу громадськості до проблем інструментального мистецтва в Україні та за кордоном і, разом з тим, обмінятися досвідом та вшанувати пам’ять В’ячеслава Старченка, видатного музиканта, диригента, педагога, науковця і засновника кафедри духових та ударних інструментів у Рівненському державному гуманітарному університеті.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 28

Великдень. Його чекають і дорослі, і діти, сповнюються новими надіями та сподіваннями на краще. До цього величного свята готуються заздалегідь – оновлюють гардероб, наводять чистоту і лад в оселях та на подвір’ях. Але чи не найприємнішим клопотом напередодні Христового Воскресіння є складання святкової корзини. Традиційно до неї кладуть паску, крашанки, домашню ковбасу, сир, масло.

Щоправда, дещо захмарює святковий настрій те, що далеко не всім у цьому році ці клопоти видаються надто вже приємними, бо свято – це не лише веселощі та родинні посиденьки, а ще чималі грошові витрати, а більшості з нас сьогодні при всьому бажанні з цим не розженешся. 

За розрахунками науковців Інституту аграрної економіки, традиційні пасхальні смаколики на Великдень в цьому році нам обійдуться на 129 гривень, тобто на третину, дорожче, ніж торік. Тоді мінімальний набір продуктів коштував 377 гривень. Тобто за середніми цінами в Україні його ціна складе близько 506 гривень.

Усталених правил, що саме класти в кошик для освячення, немає: паска, крашанки, м’ясо. Для цього є біблійні підстави. Все решта, кажуть церковники, — відповідно до регіональних звичаїв. Але радять нести небагато, щоб освячені продукти не псувались.

Звісно, і цьогоріч — передсвятковий ажіотаж у супермаркетах й на ринках. Та те, що бажали б бачити не на прилавках, а на своєму великодньому столі, більшості лише й залишається, що «смакувати» очима. 

– Готуєтесь до Пасхи? – якось запитала старшого віку сусідку, яку на днях випадково зустріла на ринку.

– Ой, за що там маю готуватись? – зітхнула старенька у відповідь. – Може, потім куплю яку пасочку. А так – і не питай…

Немає з чого особливо витрачатися й пенсіонер Олег Миколайович. У них з дружиною все буде по-скромному: паска, яєчко… Бочок, сало, ковбаса – не на їхні статки. Говорить, все йде на ліки, на «комуналку», то й настрій не дуже святковий.

– Ціни за минулий рік дуже зросли. Вже на той ринок і ходити не  хочеться. Народ не може купити те, що раніше міг, – журиться колишня медсестра пані Наталія. – Наші люди не з магазину наповнюють свої святкові кошики. Вони давно звикли виживати з підсобного господарства: картопля, консервація, шматок сала в коморі. От і перебиваються, чим Бог послав. 

Не поспішають аж надто витрачатися до свята не лише пенсіонери. 

– Ми не купуємо багато продуктів на Великдень і не забиваємо холодильник на місяць. Загалом на великодній кошик плануємо витратити десь приблизно 500 гривень, — каже моя знайома Олена, котра працює у приватній фірмі.

А от домогосподарка Ірина виявилась економнішою.

– Великодній кошик  не роблю великим. Вважаю, що у ньому мають бути лише традиційні продукти – такі, як паска, яйця, ковбаса, хрін. Не кладу в кошик фруктів чи цукерок або ж вина. Я проти такої “екзотики”. Тому на зайве витрачатися не буду. Тим паче хочу щось вдома приготувати. Думаю, вдасться вкластися десь в двісті гривень.

l

Що ж, поцікавимося, що по чім у продавців. Тож вперед, за покупками. 

Для великоднього обряду виберемо пасхальну корзину. Стандартний кошик на привокзальному ринку вартує  90–200 гривень, дитячий – 50 – 70.

А ще ж не забути про пасхальні атрибути: ікони, свічі, статуетки… Одна з продавчинь на привокзальному ринку, де можна все це придбати, зокрема, зауважує, що: «Великодній рушничок ручної вишивки обійдеться від 160 гривень і більше. Дуже багато їх напередодні свята беруть на подарунки. Рушнички з нанесеним малюнком, які коштують від 10 до 50 гривень та серветки  – 40 – 50 гривень, теж у нас добре розходяться».

Нарешті, прямуємо до продуктових рядів.

Жоден святковий стіл не обійдеться без паски. Її, звичайно, можна купити. Проте домашня – смачніша. Для її випікання потрібне борошно (вісім-десять гривень за кілограм), масло вершкове (110 — 150 гривень), молоко (15-18 гривень за півтора літра). 

Щоб паска була пухкою, туди треба не пожаліти яєць.  Для цього краще підійдуть домашні яйця, за десяток яких нині просять – 35 – 40 гривень. Цукор – 14 гривень за кілограм. Плюс іще родзинки, посипка. Тож, зважаючи на кількість великодньої здоби, яку збираєтесь пекти, паска за «бабусиним» рецептом обійдеться десь у дві сотні.

У магазинах й супермаркетах готова паска вартуватиме залежно від розміру, інгредієнтів випічки та її оздоблення (16-52 грн.).

Розмаїті традиційні крашанки завжди прикрашають великодній кошик. У цьому випадку можна й зекономити на «фабричних» яйцях, які коштують значно дешевше домашніх – 24-28 гривень за десяток.

Найдорожчі на великодньому столі традиційно м’ясопродукти. Сьогодні у наших магазинах є вдосталь м’ясних та ковбасних виробів. Вгинаються від них торговельні ряди і на ринку, де продавці «зі стажем» розповідають, що у великодній кошик зазвичай кладуть одне кільце ковбаски. Із загальнодоступних вибирають здебільшого «Домашню», що «стартує» від 130 гривень. Беруть до святкового столу й дорожчі сорти, зокрема, «Баликову», «Дрогобицьку», «Салямі»… Шинка коштує 250 грн. за кг, бочок – 140 грн. за кг. 

А ще ж потрібно запекти м’ясце, зробити холодцю, приготувати паштети… Та, зрештою, яка ковбаса з магазину зрівняється зі справжньою домашньою, начиненою власними руками за улюбленим рецептом? Тому не прогадали покупці, які м’ясом запаслися наперед. Бо, як відомо, в Україні, чим ближче до свят, тим вищі ціни.

Хрін – символ сили і здоров’я. А ще – це незамінна приправа до пасхальних страв. На ринку він коштує 5 гривень за кілька корінців. Ціна столового буряка – 7 – 13 гривень за кілограм.     

Серед молочних продуктів найбільше правлять за твердий сир (120 – 200 грн. за кг) та вершкове масло (110 – 150 грн. за кг). М’який домашній сир пропонують за 35 – 51 грн. за кг. 

Ціни на овочі та фрукти теж захмарні. Ймовірно, через піст та те, що зараз на них не сезон (томати тепличні – 43 – 60 грн. за кг, огірки – 46 – 60 грн. за кг, яблука – 14 – 26 грн. за кг).

Йти в церкву з випивкою не обов’язково. Але можна освятити пляшку червоного вина, зазвичай «Кагору», за яку в середньому доведеться заплатити 90 гривень.

l

Отже, найскромніший великодній кошик може обійтися значно дешевше, ніж у цьогоріч розрахованих експертами півтисячі. А от аби наготувати, як ми звикли на свята, з «запасом», щоб і вдома попоїсти, і колег та друзів пригостити, плюсів до цієї суми потрібно додавати й додавати…

Вікторія ЗІНЧУК.

Великдень. Його чекають і дорослі, і діти, сповнюються новими надіями та сподіваннями на краще. До цього величного свята готуються заздалегідь – оновлюють гардероб, наводять чистоту і лад в оселях та на подвір’ях. Але чи не найприємнішим клопотом напередодні Христового Воскресіння є складання святкової корзини. Традиційно до неї кладуть паску, крашанки, домашню ковбасу, сир, масло.

Щоправда, дещо захмарює святковий настрій те, що далеко не всім у цьому році ці клопоти видаються надто вже приємними, бо свято – це не лише веселощі та родинні посиденьки, а ще чималі грошові витрати, а більшості з нас сьогодні при всьому бажанні з цим не розженешся. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 47

Шановні ковельчани 

та гості міста!

Працюючи другий рік в сфері житлово-комунальних послуг,  трудовим колективом ТзОВ «К.П.Верес» надано широкий спектр послуг з виконання робіт із прибирання снігу, озеленення територій та утримання зелених насаджень міста, ремонту й технічного обслуговування дорожньої інфраструктури і пов’язаного з нею обладнання, знесення старих будівель, утримання місць загального користування тощо. 

Нині робота працівників комунальної дільниці є відповідальною та напруженою, оскільки від цього залежить гарний настрій жителів та гостей міста. 

Протягом трьох місяців 2018 року виконано ряд доручень замовника робіт та жителів міста. Здійснено вирубку та часткове кронування (формування крон) дерев на бульварі Лесі Українки, вулицях Винниченка, Тімірязєва, Богуна, Ольжича, Симоненка, Кониського, Театральній, Богомольця, Вербицького, Липинського. Роботи з озеленення територій та утримання зелених насаджень міста тривають й надалі.

Як ми пам’ятаємо, в минулих роках ковельчани отримували призові місця (1-2) за результатами проведеного Всеукраїнського конкурсу з благоустрою міст відповідної категорії за кількістю населення. Тому, не порушуючи доброї традиції, працівники ТзОВ «К.П.Верес» намагаються й надалі утримувати в зразковому стані місця загального користування — парки Слави, Лесі Українки, Тараса Шевченка та прибережну зону лівого берега водосховища. Всі пропозиції, які надходять від ковельчан, враховуємо при виконанні таких робіт.

Працівники комунального господарства ТзОВ «К.П.Верес» з відповідальністю ставляться до поставлених перед ними завдань, тому їхня щоденна наполеглива праця приносить певні успіхи. Прибирання кладовищ напередодні Великодніх свят – в центрі нашої уваги. Сотні людей щодня відвідують кладовища, приводять надмогильні пам’ятники в належний стан. При цьому всі залишки (бур’ян, старі квіти та інше сміття) мали б викидати у призначені для цього контейнери, однак в цьому році їх кількість з ряду причин істотно зменшилась.  

Тому керівництво ТзОВ «К.П.Верес» вишукує можливості для якнайшвидшого встановлення таких контейнерів на кладовищах. Після Великодніх свят буде  ще й Провідна неділя, тож лад потрібно підтримувати постійно. 

Також наші працівники дбають про утримання багатоквартирних житлових будинків та прилеглих до них територій. В осінній період минулого року проведені роботи з косіння трави на прибудинкових територіях, які обслуговує ТзОВ «К.П.Верес». На даний час продовжуємо обрізання дерев біля житлових будинків, прибирання прилеглих територій. На превеликий жаль, є ще в нашому місті і такі жителі, які замість того, щоб винести сміття до сміттєприбиральної машини у встановлений час, викидають через вікна своїх осель побутові відходи, пляшки, пачки з-під цигарок, недопалки та інше. Якщо ми всі разом не будемо дотримуватись чистоти, жоден прибиральник не в змозі буде це зробити. Тому постійно ведемо діалог з жителями будинків, враховуємо їх пропозиції та зауваження. 

З метою поліпшення обслуговування мережі вуличного освітлення в місті виникає потреба у його диспетчеризації. Дана система має вмикатись та вимикатись  з однієї точки.

В січні-березні ц. р. енергетичною дільницею підприємства проведені роботи по заміні 206 ламп в світильниках вуличного освітлення та 97 лампочок в світлофорних об’єктах. Здійснено ремонт і монтаж повітряних та кабельних ліній вуличного освітлення, замінено 55 метрів кабелю в світильниках та змонтовано 315 метрів повітряних ліній по вулицях Некрасова, Богуна, Патріарха Мстислава, замінено 60 метрів кабельної лінії на вулиці Міцкевича   бульварі Лесі Українки.

Трудовий колектив ТзОВ «К. П. «Верес» усвідомлює, що надання якісних комунальних послуг жителям міста є основним та найважливішим напрямком його  діяльності. Спільно з іншими комунальними підприємствами будемо до цього прагнути.

Користуючись нагодою, хочу за дорученням працівників товариства щиро привітати Вас зі святом Світлого Христового Воскресіння! Свято Пасхи завжди об’єднує не тільки родини, але й усіх християн світу. А це значить, що вже у наступну неділю за святковими столами будуть лунати щирі вітальні слова з Великоднем, який несе нам довгоочікувану радість перемоги Сина Божого, дарує надію та впевненість у завтрашньому дні, вселяє спокій у серцях, укріпляє віру та живить душу. Тож нехай Божа милість та благословення скрасять Ваше життя, а мир, любов і злагода запанують у кожній оселі. 

Зичимо Вам гарного настрою, відмінного здоров’я, сімейного затишку, незмінного успіху та здійснення усіх задумів! Щиро  бажаємо, щоб переможний дух надії, радості, всепрощення і надалі супроводжували Вас і Ваші родини, додавав сил, енергії, наснаги для добрих і корисних справ задля процвітання нашої рідної України! 

Нехай радісні Пасхальні дні стануть початком нових перемог і звершень на Вашому життєвому шляху!

Олександр БАЛАК,

директор житлово-комунального 

господарства ТзОВ «К.П.Верес».

Шановні ковельчани  та гості міста!

Працюючи другий рік в сфері житлово-комунальних послуг,  трудовим колективом ТзОВ «К.П.Верес» надано широкий спектр послуг з виконання робіт із прибирання снігу, озеленення територій та утримання зелених насаджень міста, ремонту й технічного обслуговування дорожньої інфраструктури і пов’язаного з нею обладнання, знесення старих будівель, утримання місць загального користування тощо. 

Нині робота працівників комунальної дільниці є відповідальною та напруженою, оскільки від цього залежить гарний настрій жителів та гостей міста. 

Протягом трьох місяців 2018 року виконано ряд доручень замовника робіт та жителів міста. Здійснено вирубку та часткове кронування (формування крон) дерев на бульварі Лесі Українки, вулицях Винниченка, Тімірязєва, Богуна, Ольжича, Симоненка, Кониського, Театральній, Богомольця, Вербицького, Липинського. Роботи з озеленення територій та утримання зелених насаджень міста тривають й надалі.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 25

Чи можна покохати людину, яку не бачиш? Виявляється, можна. Віктор Буткевич з села Берестя  Рівенської області у свою кохану закохався не з першого погляду, а з першого слова, як тільки почув її голос.

Ще звечора Вітя бачив, як усі люди, а на ранок – суцільна темрява в очах. Одного разу ранок в нього не настав. За одну ніч хлопець втратив зір (настала атрофія зорового нерва), висока температура мучила тіло. Йому тоді було лише 22 роки. Це був 1993 рік. Чекав допомоги від медицини – не дочекався. З розвалом Союзу – все пішло шкереберть. 

Батьки повезли сина в лікарню. Та лікарі, поставивши неправильний діагноз, сказали, що Вітя скоро помре. Йому лишилося жити якихось три місяці. 

Мама з татом вже й готувалися до найстрашнішого. Вітя приїхав додому, а в шафі лежить одяг, приготований йому «на смерть». Хлопець, звичайно, не повірив, що помре. Він не здавався. Сам собі хотів довести, що він не буде собі і комусь тягарем. Якось, взявши голку і нитку в руки, сорок разів попадав ниткою у вушко голки. І все-таки попав! Тоді Віктор зрозумів, що може дати собі раду. 

У Віті розпочалося нове життя. В минулому залишились друзі по чарці і цигарці. Він став по-новому переосмислювати своє життя. Вчився ходити напомацки, обслуговувати себе в побуті і пристосовуватися до навколишнього.

– Я щасливий, що я незрячий, бо я не знаю, де б я був, якби був зрячий, - каже Віктор Володимирович.

Сліпота чоловіка обмежила його в роботі. Часу у нього було вдосталь, аби зайнятися чимось цікавим і корисним. Став вчитися грати на гітарі, складати вірші і музику до своїх пісень. Має гарний голос – став співати.

– У моєму домі був старенький поламаний радіоприймач, який можна було налаштувати лише на одну хвилю. Це була християнська хвиля, – ділиться розповіддю Віктор Буткевич. — Тоді я став ближче і краще пізнавати Бога. Я зрозумів: сліпота – це мій ковчег спасіння. Певно, у Бога є Свій план щодо мого життя. 

Хлопець втратив всяку надію на лікарів і став більше надіятися на Господа. По радіо він чув, що можна служити Богу, будучи незрячим.

– Боже, використай мої можливості, –   молився Віктор.

Пізнавши глибше Бога, хлопець прийняв хрещення і став членом ЦАСД (Церква Адвентистів Сьомого Дня). Закінчив Львівський теологічний інститут. Згодом поїхав в Нові Обиходи вчитися в медико-місійну школу для людей з обмеженими можливостями. Але там не вистачило таких людей, як він, щоб наповнити групу – то добрали повноцінних людей, серед яких була киянка Ліля.

– В перший же день навчання у Лілі був день народження, – згадує Віктор Буткевич. – Це було 10 вересня. 

А через шість років у той же день 2013 року відбулося весілля – Ліля і Віктор одружилися. З тих пір і до сьогодні скрізь разом. 

Мама Лілі відмовляли дівчину від такого рішучого вибору, на що дівчина відповіла: «Це послана Богом моя доля…», і згодом змирилась. Вітя настільки полюбив Лілю, що, будучи незрячим, їхав поїздом у Київ сім годин туди і стільки ж назад, щоб побачити душею (не очима) свою кохану. А «побачення» тривало всього три години – і знову додому. 

– Я став духовно зрячим, бо побачив Бога, а коли був зрячим, то не знав Господа і жив світським життям. Тепер я щасливий, – розповідає Віктор Буткевич. 

Їхнє весілля відбулося в колі друзів: гітара, гармошка і весільна подорож по Дніпру на теплоході. Ліля залишила столичне життя і разом з чоловіком стали працювати для Бога і людей.

Вони вивчились на професійних масажистів і пропагують людям здоровий спосіб життя. Адже Слово Боже теж говорить, щоб ми були здорові і жили згідно Його волі. 

Буткевичі ходять в гори, лазять по скелях, живуть в палатках, їздять верхи на конях – ведуть активне життя. Поки є бажання і сили, подружжя трудиться. Працювали у Луцьку, Львові, Червонограді, Маневичах, Слов’янську. 

Ліля розповідає про досвіди, які з допомогою Бога творять чудеса. Так, в одного начальника СБУ була хвороба Бехтерева – він перестав рухатися, бо хребет «скувало». Цей чоловік випивав щодня по дві літри «Кока-Коли», їв багато жирної м’ясної їжі,  що й стало причиною недуги. Надії на одужання не було ніякої. А коли Буткевич розповів про правильне харчування, фізичні вправи, а ще дав зрозуміти, що подолати труднощі йому допоможе Господь, чоловік видужав, навіть став пробігати щодня по 60 метрів.

– Я молилась, щоб Бог дав мені такого чоловіка, який любив би більше Його, аніж мене, – каже Ліля. – І Бог виконав моє прохання. Я щаслива, бо коли чоловік живе по волі Божій, то і мене Господь благословляє.

У Віктора дуже розвинута пам’ять: він знає напам’ять номери мобільних телефонів, по пам’яті читає проповіді.

– Мій чоловік повністю самостійний, – говорить Ліля. – Він може сам попрати, зварити їсти, прибрати і ще допомогти мені. До того ж, має принциповий характер. З таким чоловіком не пропадеш. Ми повністю довіряємо Богові, бо Він сказав у Своєму Слові: «І Я попроваджу незрячих дорогою, якої не знають, стежками незнаними їх поведу, оберну перед ними темноту на світло, а нерівне в рівнину. Оце речі, які Я зроблю, і їх не покину!». (Ісая 42:16).

Галина Оліферчук.

Чи можна покохати людину, яку не бачиш? Виявляється, можна. Віктор Буткевич з села Берестя  Рівенської області у свою кохану закохався не з першого погляду, а з першого слова, як тільки почув її голос.

Ще звечора Вітя бачив, як усі люди, а на ранок – суцільна темрява в очах. Одного разу ранок в нього не настав. За одну ніч хлопець втратив зір (настала атрофія зорового нерва), висока температура мучила тіло. Йому тоді було лише 22 роки. Це був 1993 рік. Чекав допомоги від медицини – не дочекався. З розвалом Союзу – все пішло шкереберть. 

Батьки повезли сина в лікарню. Та лікарі, поставивши неправильний діагноз, сказали, що Вітя скоро помре. Йому лишилося жити якихось три місяці. 

Мама з татом вже й готувалися до найстрашнішого. Вітя приїхав додому, а в шафі лежить одяг, приготований йому «на смерть». Хлопець, звичайно, не повірив, що помре. Він не здавався. Сам собі хотів довести, що він не буде собі і комусь тягарем. Якось, взявши голку і нитку в руки, сорок разів попадав ниткою у вушко голки. І все-таки попав! Тоді Віктор зрозумів, що може дати собі раду. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 22

(Продовження. Початок в номерах “Вістей Ковельщини” за 25 січня, 1, 8, 22 лютого, 15, 22 березня ц. р.).

Січень 2008 року. Ретельно готуємось до святкової академії з нагоди 80-річчя «Союзу Українок» Ковеля: друкуємо афіші, запрошення, видаємо книжечку «Союз Українок: велике і близьке», запрошуємо гостей.

26 січня зала НД «Просвіта» переповнена. Фойє прикрашене роботами вишивальниць з Володимира-Волинського, альбомами і стендами з фотографіями «СУ» Ковеля. На святкування прибули посестри з Луцька, Володимира-Волинського, з Франківщини. З Києва – благодійник Іван Омелянюк. 

Вечір урочисто розпочався з молитви і благословення декана о. Анатолія Алексанрука та співом церковного хору під орудою пані матінки Оксани. Після вітального слова голови «СУ» короткий реферат зачитала юна союзянка Іванна Кушнірук. Юнки в українських строях вирушили з кошиками квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку і Лесі Українці. 

Серед глядачів у залі – міський голова Сергій Кошарук, заступник міського голови Ігор Прокопів, депутат міської ради Микола Гнатюк, луцькі посестри. 

Нас вітали: голова обласної організації НСПУ Ніна Горик, голова обласної організації «Союзу Українок» Любов Ганейчук, благодійник Іван Омелянюк, священики о. Іван Оринчак і о. Василь Фурман, міський голова Сергій Кошарук, керівник міського відділу освіти Віктор Бичковський, депутат міської ради Микола Гнатюк, педагог школи с. Білина Марія Хилюк із своїми вихованцями, котрі щороку в с. Колодниці дарували учасникам Шевченкового свята живе і вогненне Тарасове слово, голова міської організації УНП Ярослав Шевчук, Леся Савицька і Марія Гнатюк з Франківщини, голова «СУ» княжого Володимира Ольга Стольницька, депутати районної ради Лідія Козуля, Володимир Кравчук і Анатолій Корнійчук. Редактор газети «Вісті Ковельщини» Микола Вельма подарував «Союзові Українок» Пам’ятний адрес і квіти.

Вітальні виступи мережились словом ведучої Галини Голубович, виступами камерного оркестру «Квінта» школи мистецтв (керівник Тетяна Корнєва), юного дарування Віктора Мостики, Володимира Михалевича, Іванни Кушнірук, дуету «Райдуга», вокальної групи «Союзу Українок».

Алла ПОЛЯКОВА.

НА ЗНІМКАХ: 1  – урочиста академія з нагоди 80-річного ювілею «Союзу Українок» Ковеля розпочалося молитвою, яку звершив декан Ковельського благочиння УПЦ КП о. Анатолій  у супроводі хору церкви Свт. Дмитра Солунського (регент – паніматка Оксана); 2 – реферат виголошує Іванна Кушнірук; 3 – учасники урочистої академії (перший ряд) міський голова Сергій Кошарук, його заступник Ігор Прокопів, (другий ряд) – депутати міської ради Микола Гнатюк, посестри-«союзянки» з м. Луцька; 4 – ковельських «союзянок» вітає педагог з Білина Марія Хилюк з нашими юними друзями і постійними учасниками урочисто-поминальних заходів у Колодниці – учнями Білинської ЗОШ; 5 – «Союз Українок» вітає депутат міської ради Микола Гнатюк, син заступника голови філії Ганни Михайлівни Гнатюк; 6 – після урочистої академії «союзянки» Валентина Голік і Валентина Шепшелей найкращі квіти подарували церковній громаді храму Свт. Дмитра Солунського. 

Фото з архіву Ковельської філії «Союзу Українок». 

(Далі буде).

(Продовження. Початок в номерах “Вістей Ковельщини” за 25 січня, 1, 8, 22 лютого, 15, 22 березня ц. р.).

Січень 2008 року. Ретельно готуємось до святкової академії з нагоди 80-річчя «Союзу Українок» Ковеля: друкуємо афіші, запрошення, видаємо книжечку «Союз Українок: велике і близьке», запрошуємо гостей.

26 січня зала НД «Просвіта» переповнена. Фойє прикрашене роботами вишивальниць з Володимира-Волинського, альбомами і стендами з фотографіями «СУ» Ковеля. На святкування прибули посестри з Луцька, Володимира-Волинського, з Франківщини. З Києва – благодійник Іван Омелянюк. 

Вечір урочисто розпочався з молитви і благословення декана о. Анатолія Алексанрука та співом церковного хору під орудою пані матінки Оксани. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 34

 Багато українців у пошуках кращої долі виїжджають за кордон, але щастя посміхається одиницям. Тетяна Калівошко з Ковеля покинула власний дім, щоб підкорити світові мегаполіси. Вона була дизайнером і художником в Шанхаї, а нещодавно переїхала в Маямі.

Батько Василь та мама Ніна родом з невеличких сусідніх сіл Синове та Шкроби Старовижівського району, а от Таня народилась в Ковелі, куди переїхала згодом сім’я. Тут вирішили відкрити власну справу з виготовлення і продажу меблів. Напевно, сподівались, що дочка долучиться до сімейного бізнесу. Але не так сталось, як гадалось…

Любов до творчості у дівчини була з дитинства, а перші професійні навички отримала від вчителя Шумського Ігоря Петровича.

– Я зрозуміла, що моє призначення – мистецтво, – каже дівчина. – Тому навчалась на дизайнера інтер’єрів у Львівській Національній академії мистецтв. Не пропускала жодного майстер-класу по живопису і скульптурі. Закінчивши університет, ніяких перспектив в Україні не бачила, тож вирішила спробувати себе за кордоном.

Надумала їхати аж за тридев’ять земель – до Китаю. Тому дівчина з вдячністю згадує батьків, які не відмовляли від такої затії, а підтримали.

– У мене були знайомі, які збудували в цій країні досить успішну кар’єру і гарно відгукувались про місцевих жителів. Я вирішила і собі ризикнути, – посміхається співрозмовниця. – Хоча не все було просто. Інше харчування, інші традиції. Та основне – мова! Вивчала її в китайському університеті. Щоб заробити якусь копійку, навчала малювати дітей в приватній школі.

Майже через рік волинянка взяла участь у міжнародному проекті з  ініціативи посольства Китаю в Україні. Разом з іншими працювала над фільмом за мотивами книги Джен Гана «Закохався в Україну». Потрібно було передати особливості української культури, якою її бачать китайці.

– Потім працювала дизайнером інтер’єрів в італійській компанії, – продовжує дівчина. – Там розробляли дуже цікаві проекти. Проте я «розривалась» на два фронти: вдень робота в офісі, а вночі малювала в студії. 

Основна діяльність забирала занадто багато зусиль. Тому я звільнилась! З того часу почала лише малювати. Свою першу приватну колекцію показала в місті Чанчжоу. Виставка мала успіх, і я зрозуміла, що якщо хочу займатися виключно мистецтвом, то відповідно і країна має бути така, в якій цінують мистецтво і гарно оплачують роботу художників. Тож вибір був однозначним – Америка. Не маючи жодних знайомих в Маямі, все ж наважилася купити квиток  в один бік.

Маямі – місто мистецтва. Там є район Вінвуд, де галереї і студії на кожному кроці. Тут виставляються видатні художники. Лише за сім  місяців перебування в Америці Таня вже п’ять разів демонструвала свої роботи (картини, скульптури) на серйозних виставках, одна з яких входить в список найбільш популярних виставок у світі.

З 2014 року ковельчанка живе за кордоном. Вона вже давно не була вдома. Добре, що є Інтернет, тож щодня може поговорити та побачити рідних по комп’ютеру. Звичайно, всі за нею сумують, але водночас і тішаться, що їхня доня та сестричка займається улюбленою справою і досягла такого успіху.

Руслана ТАТАРИН, 

(«Вісник+К0»). 

 Багато українців у пошуках кращої долі виїжджають за кордон, але щастя посміхається одиницям. Тетяна Калівошко з Ковеля покинула власний дім, щоб підкорити світові мегаполіси. Вона була дизайнером і художником в Шанхаї, а нещодавно переїхала в Маямі.

Батько Василь та мама Ніна родом з невеличких сусідніх сіл Синове та Шкроби Старовижівського району, а от Таня народилась в Ковелі, куди переїхала згодом сім’я. Тут вирішили відкрити власну справу з виготовлення і продажу меблів. Напевно, сподівались, що дочка долучиться до сімейного бізнесу. Але не так сталось, як гадалось…

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 25

Мудреці стверджують, що на земній тверді немає подібності чи повторення у чому б то не було. 

Кожен листочок дерева не схожий на інший. 

Кожна рослина неповторна.  А про людину годі й говорити.

Переступаю через аксіоми мудрих і наважусь заперечити: є в природі подібності.  Вслухаймося у Шевченкове слово:

Зацвіла у лузі

Червона калина, 

Ніби засміялась 

Дівчина-дитина...

Калина і жіноцтво – мов рідні сестри із схожою долею  й душею.

Побутує древня легенда, в якій предки наші стверджують, що калина-дерево виросла із долі людської. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 13

8 квітня   християни  Східного обряду святкуватимуть Великдень. Цей день особливий для всіх, принаймні тому, що родина,  нарешті,  може зібратися і почастуватися за святковим столом. 

Не варто також забувати, що це -  одне з найрадісніших свят, адже символізує початок нового життя. Але чи все ми знаємо  про традиції та звичаї Великодня?

Святкування     

Хто знає, чому Великдень щороку святкується в різні дні? Напевно знає  більшість із нас. І все ж… У першому  столітті нашої ери воскресіння Христа святкували кожного тижня, але у другому  вже почалися суперечки на цей рахунок. Тому відбувся Нікейський собор, на якому постановили, що Великдень святкуватиметься після 21 березня в неділю після повного місяця. 

А  оскільки   це явище відбувається завжди в різний час, то й  дата святкування різниться. Тому, щоби визначити дату святкування Великодня, спочатку визначають, коли місяць вперше буде повним після весняного рівнодення. А наступна неділя і буде святковою. 

Однак християни користуються двома різними календарями. Православні  слідують Юліанському календарю. Католики віддають перевагу Григоріанському, згідно з яким весна розпочинаєтсья раніше на 13 днів. Саме тому католицький та православний Великдень святкують у різні дні, але деколи трапляється, що обидві дати збігаються. 

Великодня ніч

У цей час відбувається  чимало цікавого. Більшість християн йдуть до церкви на нічне богослужіння. Однак у деяких європейських народів є звичай: люди запалюють великі вогнища, які символізують перемогу Христа над темрявою язичницьких часів.

Наші предки цієї ночі розпалювали вогнище біля церкви та всю ніч слідкували, щоби воно не згасало. Всі решта, хоч і залишались вдома, теж намагались не спати. Казали:  хто засне у цю ніч, весь рік буде сонним.

У Великодню ніч будь-хто міг випробувати свою удачу. Вважалося, що обов’язково пощастить.

Писанки

Традиція розмальовувати писанки є практично у всіх народів. Яйце завжди символізувало нове життя. Але неодмінно стається так, що старе повинне дати місце новому. Тому писанку символічно розбивають.

Слов’яни катали писанки по землі для родючості та зберігали впродовж року, щоби захистити домівку від різних негараздів. Якщо хтось хотів поспілкуватися з померлим родичем, він брав три червоних яйця і христосувався з покійним  на його могилі, а самі яйця згодовував потім птахам.

Існує багато легенд про появу звичаю фарбувати яйця. Одні пов’язують його з імператором Марком Аврелієм. Курка, що належала його матері, знесла яйце, всіяне червоними крапками, що означало народження майбутнього правителя. Римляни надсилали один одному фарбовані яйця як привітання.

Інші вважають, що після смерті Христа іудеї зібрались на бенкет, на якому серед інших страв була засмажена курка та зварені яйця. Один з присутніх заявив у ході розмови, що Ісус воскресне через три дні, на що господар відповів: “Якщо курка на столі оживе, а яйця почервоніють”. На його подив,  так і сталось.

Ще одна легенда розповідає, що першою фарбувала яйця Діва Марія, яка таким чином забавляла маленького Ісуса.

Хтось більше дотримується  версії, що все набагато простіше: колись (як і тепер) впродовж посту не можна було вживати багато продуктів, серед яких були і яйця. Бажаючи зберегти цінні харчі, люди варили їх, а щоб не переплутати із сирими, фарбували.

Однак  найбільш розповсюдженою є розповідь про те, як Марія Магдалина прийшла до Тиверія і подарувала йому за тодішнім звичаєм яйце. Коли вона розповідала йому про воскресіння Христа, той не повірив: “Як може хтось воскреснути з мертвих? Це так само неможливо, як  неможливо, що  це яйце раптом стало червоним”. 

Так  сталось, що  яйце почервоніло,  і  здивований імператор вигукнув:  “Воістину воскрес!”.

До речі,  писанка-гігант  знаходиться в канадському містечку Вегревілль: 8 метрів  завдовжки, 5  –  завширшки, а важить це диво близько 2 тонн. Не дивуйтесь, писанка  така важка, тому що збудована з уламків літаків (хоч як не дивно це звучить). Подібно до флюгера, вона повертається за вітром, а видно її в радіусі кількох кілометрів. Створили це диво на згадку про перших українців, котрі приїхали на територію Канади багато років тому.

Великдень

Святкування Великодня  овіяне  новими звичаями та традиціями. Але це не означає, що ми забули про старі обряди.

Ось, наприклад, в давнину першого Великоднього дня всі господині залишались вдома та накривали стіл. Гостинці були заздалегідь готові для приходу гостей і стояли весь день. Натомість чоловіки ходили від хати до хати, вітаючи родичів та знайомих.

За святковим сніданком споконвіків збиралася уся сім’я, щоби триматися разом і наступного року. У цей час свати ходили один до одного. Молодята сідали в «червоний» кут, наречений звертався до своєї майбутньої дружини тільки на “ви” і пригощав її різними стравами.

А ще кажуть, якщо у четвер Великоднього тижня викинути з будинку весь мотлох, то впродовж року у домі буде чисто. Це –  на замітку  справжнім господиням. 

Паска

Щороку наші господині готують паску, яка є чи не найголовнішим атрибутом у святковому кошику. Однак   в кожної країни є свій аналог святкового хліба. Британці, наприклад, печуть Великодній кекс.

Найстаріший святковий кекс, котрий зберігся до наших днів, був приготовлений ще у 1821 році Вільямом Скіннером. Цікаво, що за стільки часу він навіть не запліснявів і досі пахне,  як свіжий. На ньому все ще видно зображення хреста. 

Реліквія належить пра-пра-правнучці пекаря, 91-річній Ненсі Тітман, яка планує передати її своїм дітям, внукам, а згодом -  і правнукам.

А якщо звернутись до древніх традицій, шматком освяченої паски українці годували птахів, котрі сідали на вікно. Це був символ багатства та удачі.

Святкові гуляння

Після святкового сніданку наші пращури влаштовували гучне гуляння з іграми, гойдалками та хороводами. Подекуди вони могли затягнутись на кілька тижнів. У багатьох народів була традиція водити великий хоровод під народну музику. А на гойдалках каталися всі, хто хотів позбутися гріхів та різних напастей. 

Цікаві традиції народів світу

Святкування Великодня не має жодних стандартів, тому кожен народ має власні цікаві звичаї та обряди.

Наприклад, у Болгарії люди виготовляють багато різних глиняних горщиків із хорошими побажаннями та скидають їх з верхніх поверхів будинків на знак перемоги над злом. А кожен бажаючий може взяти собі кусник цього горщика додому на щастя. 

Писанки тут дозволено фарбувати тільки у Чистий четвер, а на святковому столі повинні бути баранина та червоне вино.

У Фінляндії  в  цей день також святкують прихід весни. Напередодні свята фіни садять в горщики жито або траву. Коли з’являються перші пагінці, вважається, що вони приносять до домівки весняні барви та настрій.

Для шведів Великоднім символом є не яйце, а саме курча. Тому тамтешні жителі прикрашають ними свої домівки. Крашанки вони роблять з картону, а всередину кладуть цукерки.

Колись в Італії напередодні Великодня по домівках розносили палаючий факел – вогонь із церкви, однак сьогодні на місце цієї традиції прийшли феєрверки.

Підготувала Орися ФІЛІПЧУК.

8 квітня   християни  Східного обряду святкуватимуть Великдень. Цей день особливий для всіх, принаймні тому, що родина,  нарешті,  може зібратися і почастуватися за святковим столом. 

Не варто також забувати, що це -  одне з найрадісніших свят, адже символізує початок нового життя. Але чи все ми знаємо  про традиції та звичаї Великодня?

Святкування     

Хто знає, чому Великдень щороку святкується в різні дні? Напевно знає  більшість із нас. І все ж… У першому  столітті нашої ери воскресіння Христа святкували кожного тижня, але у другому  вже почалися суперечки на цей рахунок. Тому відбувся Нікейський собор, на якому постановили, що Великдень святкуватиметься після 21 березня в неділю після повного місяця. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 15

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 14