Повідомлення в номер / Дякуємо всім, хто з нами!

02.01.2026

Сьогодні, шановний читачу, ти тримаєш в руках перший номер "Вістей Ковельщини", що вийшов з друку в перший день січня нового 2026 року.

В цьому факті є щось новорічно-магічне. Можливо, продовження літопису громадсько-політичної газети у Ковелі – це не просто вихід чергового номера газети, а початок чогось нового, незбагненного, до якого ми всі прагнемо – дива припинення війни, нової епохи відродження України після майже чотирьох років жорстокої війни.

Хотілося б, звичайно, щоб так сталося. Хоча правду кажучи, багато незрозумілого діється довкола. Як в Україні, так і за її межами. Ніби всі прагнуть миру, спокою, а насправді ситуація залишається складною і непередбачуваною. У сутінках безнадії і песимізму, в якому перебуває частина із нас, променем світла була, є і залишається "міськрайонка", яка впродовж усіх майже чотирьох років бойових дій постійно з тобою, читачу, незважаючи на проблеми і негаразди в царині друкованого слова.

Ось чому редакція низько вклоняється усім, хто передплатив газету на 2026-й рік або хто допоміг її передплатити іншим. В цьому почесному ряду – і наші постійні читачі, і меценати та благодійники, і працівники "Укрпошти", і громадські розповсюджувачі преси. Велика Вам подяка!

Сьогодні не будемо багато обіцяти Вам. Скажемо просто: невеличкий колектив редакції за підтримки наших друзів і ділових партнерів робитиме все можливе, щоб "Вісті Ковельщини" продовжили виходити і надалі, несли читачам важливу інформацію, а головне – допомагали українському народу в його священній боротьбі за право бути народом, якого правди сила ніким звойована ще не була.

Разом – до Перемоги!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 37

Повідомлення в номер / Його твори вчать цінностям життя

02.01.2026

Твори Володимира Лиса цікаві вже тим, що герої його, зазвичай, волиняни, що живуть поруч. Тут і Лучеськ (Луцьк так колись називався) у романі "Максим Гонтар", і Згорани на Любомльщині (роман "Соло для Соломії"), де народився сам письменник.

Сьогодні нагадаю читачам про роман "Максим Гонтар". Враження незабутні. У ньому переплітаються долі людей різних поколінь сучасного і минулого. Сюжет заставляє замислитись над прочитаним. Бо завжди життя непередбачуване і має два кінці – невідомо, який по тобі “пройдеться”. А щоб не було боляче від необдуманих вчинків, треба задуматись над життям уже, щоб не було пізно.

Головний герой Максим Гонтар є патріотом не на словах, а на ділі. Як кандидат історичних наук, він шукає себе не тільки в історії, яка в свій час передавала викривлену правду (а ми всі вірили), а й в особистому житті.

Батьки і діти, пошук свого місця в житті, кохання, дружба і зрада, пам'ять і забуття. Ось неповний перелік проблем, які хвилюють героїв і читача. На прикладах їх вчинків книга застерігає не повторювати помилок, бо навіть одне лише слово часто вирішує долю людини.

Наводжу цей приклад із сюжету: "...Максим раптом пригадав весільну історію, почуту в Києві, яка трапилась у минулому столітті. Одного разу до ресторану завітав пообідати відомий бізнесмен. Йому сподобалась офіціантка. Запропонував їй через пів року руку і серце. Весілля мало відбутися в одному з найкращих ресторанів Києва. А перед застіллям мав пройти обряд реєстрації шлюбу і вінчання в соборі.

На сходах РАЦСу дівчата кидали під ноги молодим троянди, а обабіч музиканти грали урочисту і ніжну мелодію. Радісні й усміхнені, двоє винуватців торжества підіймалися сходинками до свого ще більшого щастя. І тут наречений ненароком наступив на край білої довжелезної, розкішної весільної сукні нареченої.

– Обережно, козел! – прошипіла наречена тихо, але дуже злісно.

Звісно, почув обранець, без п'яти хвилин законний чоловік. Він зупинився, підняв руку і голосно промовив:

– Усі гості з мого боку – за мною!

І пішов униз, а за ним його колеги по бізнесу, інші гості...

Від'їхали машини. Залишилася тільки купка людей – гості з боку нареченої. І вона – заціпеніла у неймовірному трансі.

Отож, слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш.

Валентина Остапчук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 36

Повідомлення в номер / ГОРОСКОП з 5 по 11 січня

02.01.2026

ОВЕН. Не варто глибоко занурюватися навiть у власнi проблеми, не кажучи вже про чужі – ними займатися не слiд. В кiнцi тижня не треба вдаватися щодо себе i своїх близьких до надмiрної економiї, це дозволить уникнути розбіжностей.

ТЕЛЕЦЬ. Тиждень обiцяє виявитися сприятливим, i навiть мiнiмальнi зусилля здатнi принести iстотнi результати. В середу блискуче зможете вiдстояти свої погляди на життя. Не виключено, що в кiнцi тижня доведеться розбиратися з проблемами рiдних або друзiв.

БЛИЗНЮКИ. Час сприятливий для здiйснення будь-яких iдей. У понедiлок не виключенi приємнi знайомства. Бiльше часу варто присвятити сiм`ї i дому, вам пiд силу гармонiзувати простiр навколо. Варто зайнятися творчим хобі, про яке давно мріяли.

РАК. Будете вiдкритi для пропозицiй, i вони почнуть надходити до вас в наростаючому темпi. У серединi тижня варто активізувати свої творчі зусилля.

ЛЕВ. У візерунку долi переплетуться двi нитки, одна з яких є енергiєю завершення процесiв, а iнша – вiдновлення старих зв`язкiв. Час сприятливий, щоб розстатися з шкiдливими звичками та набридлими справами.

ДIВА.Не пiдпускайте до себе лiнь навiть на кiлометр і досягнете вагомих успіхів. Постарайтеся розвернутися лицем до своїх пiдсвiдомих страхiв, почнiть їх долати, i вiдчуєте, як на душi стає легко і спокiйно.

ТЕРЕЗИ. Будете здатнi ухвалити важливе i вiдповiдальне рiшення, втiлення якого в життя допоможе здiйснити таємний союзник. Не виключено, що надасте комусь важливу послугу.

СКОРПIОН. Загалом спокiйний i розмiрений тиждень. Але пора зайнятися ретельним опрацьовуванням деталей нового проєкту. У вiвторок доведеться активно вiдстоювати свої iнтереси.

СТРIЛЕЦЬ. Настає час рiшучих дiй. Не варто приймати близько до серця прикрi обставини. Не сидiть удома, сходiть в кiно або з дітьми на каток.

КОЗЕРIГ. Потрiбні зiбранiсть i рiшучiсть для просування до намiчених цiлей. У п’ятницю не беріться за кiлька справ одночасно, краще зробити одне до кiнця, нiж кинути десять на пiв дорозi. Цей тиждень принесе нові ідеї та натхнення.

ВОДОЛIЙ. Заспокойтеся i не метушiться, пливiть за течiєю. Постарайтеся рацiонально витрачати сили, уникайте перевантажень. Прислухайтеся до своїх почуттів та інтуїції, вони підкажуть правильний напрямок у складних ситуаціях. Хоча б короткий вiдпочинок необхiдний.

РИБИ. Ваша енергiя дивуватиме довколишніх. Інтуїцiя повинна підказати, де ховається ключ вiд заплутаної проблеми. Вiвторок i середу проведете у пошуках гармонiї i досягнете успiху в цьому аспектi. Не пропустіть шанс взяти на себе відповідальність за важливий проєкт чи ініціативу.

Підготував

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Не варто глибоко занурюватися навiть у власнi проблеми, не кажучи вже про чужі – ними займатися не слiд. В кiнцi тижня не треба вдаватися щодо себе i своїх близьких до надмiрної економiї, це дозволить уникнути розбіжностей.

ТЕЛЕЦЬ. Тиждень обiцяє виявитися сприятливим, i навiть мiнiмальнi зусилля здатнi принести iстотнi результати. В середу блискуче зможете вiдстояти свої погляди на життя. Не виключено, що в кiнцi тижня доведеться розбиратися з проблемами рiдних або друзiв.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 59

Повідомлення в номер / Безпечна ялинка — запорука спокійних і теплих свят

29.12.2025

Безпечна ялинка — запорука спокійних і теплих свят

✨ Зимові свята наповнюють оселі світлом, теплом і передчуттям дива. Та щоб святкова атмосфера залишалася радісною, варто пам’ятати про безпеку, адже саме в новорічно-різдвяний період значно зростає кількість побутових пожеж.

Рятувальники Ковельщини нагадують основні правила безпечного встановлення та прикрашання ялинки.

1. Розміщуйте подалі від джерел вогню

Встановлюйте ялинку на відстані щонайменше 1 метра від печей, камінів, обігрівачів, свічок та інших джерел відкритого вогню.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 46

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 25-31 грудня

26.12.2025

Четвер. Ясно. Температура: -4оС. Вітер північний помірний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: -6оС. Вітер західний помірно сильний.

П’ятниця. Хмарно, часом сніг з дощем. Температура: -1оС. Вітер західний сильний.

В ніч на суботу. Хмарно. Температура: 0оС. Вітер північний помірний.

Субота. Хмарно, по обіді – мокрий сніг. Температура: 0оС. Вітер північно-західний з переходом на західний помірно сильний.

В ніч на неділю. Хмарно, сніг з дощем. Температура: 0оС. Вітер північно-західний сильний.

Неділя. Хмарно, часом сніг з дощем. Температура: 10С. Вітер північно-західний сильний.

В ніч на понеділок. Хмарно, мокрий сніг. Температура: 0оС. Вітер північно-західний помірно сильний.

Понеділок. Хмарно. Температура: 1оС. Вітер північно-західний сильний.

В ніч на вівторок. Хмарно. Температура: -2оС. Вітер західний помірний.

Вівторок. Хмарно, мокрий сніг. Температура: 0оС. Вітер західний сильний.

В ніч на середу. Хмарно. Температура: -1оС. Вітер північно-західний помірно сильний.

Середа. Хмарно, мокрий сніг. Температура: 0оС. Вітер північно-західний сильний.

Четвер. Ясно. Температура: -4оС. Вітер північний помірний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: -6оС. Вітер західний помірно сильний.

Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 70

Повідомлення в номер / РЖКП №1 – підприємство соціально відповідальне

26.12.2025

Наближається до завершення 2025 рік. Він був і є надзвичайно складним для нас, українців. Триває російсько-українська війна, путінські війська продовжують нищити інфраструктуру країни, вбивати мирних людей, вести жорстокі бої на всіх ділянках фронту, який простягнувся на сотні кілометрів.

Нашим захисникам доводиться і непросто, і нелегко. Вони демонструють мужність і героїзм, захищаючи кожен метр рідної землі, ціною свого життя оплачують нашу майбутню Перемогу. В умовах воєнного стану з подвоєною енергією працюють більшість трудових колективів Ковельщини, девізом яких є гасло: "Все для фронту, все для Перемоги!".

В цьому строю – адміністрація, інженерно-технічні працівники, виробничий персонал ремонтного житлово-комунального підприємства №1. Тут розуміють: їх праця необхідна людям, які, незважаючи на війну, хочуть затишку, комфорту, належного обслуговування. Особливо це потрібно ветеранам війни і праці, учасникам бойових дій, сім'ям, які втратили рідних на фронті.

Про те, що зроблено колективом РЖКП №1 впродовж 2025-го року, які позитивні зрушення сталися в його роботі останнім часом, сьогодні розповідає заступник начальника підприємства, депутат міської ради Ігор Пініс, якого ми попросили відповісти на декілька запитань.

– Ігоре Олексійовичу, в одному із своїх постів в мережі Фейсбук Ви написали, що у галузі управління будинками РЖКП №1 рейтинговими агенціями визнано як одну з найкращих компаній України. В чому "секрети" успіхів підприємства?

– Якщо сказати коротко, то “секрет” простий: ми перебудували свою роботу відповідно до вимог населення, яке обслуговуємо. А "зона" нашої відповідальності чималенька – 195 багатоповерхових будинків у Ковелі. Саме нам їх мешканці довірили процес управління, що передбачає вміння вчасно бачити проблеми, які виникають, та ефективну роботу з вирішення цих проблем.

Одна з них – ремонтні роботи, які необхідно виконати, адже частина житлового фонду дещо застаріла, вимагає значного поліпшення. І хоч ми не можемо зарадити всім, хто цього потребує, в міру своїх сил та можливостей намагаємося допомогти ковельчанам.

– У своєму профілі в мережі Фейсбук Ви постійно подаєте інформацію про роботу, виконану колективом РЖКП №1 впродовж року, що минає. Думаю, така інформація потрібна людям, адже не всі знають чим займається підприємство, за які гроші проводить ремонти, де знаходить резерви для задоволення запитів ковельчан.

– Я вважаю, що відкритість і гласність дуже важливі в діяльності будь-якого підприємства чи установи. Чесність, правдивість, неупереджена інформація допомагають у формуванні світогляду людини, яка хоче знати реальний стан справ, бачити перспективу.

Саме виходячи з цього, я, наприклад, нещодавно повідомив про те, що ми провели ряд капітальних ремонтів у майже 100 багатоповерхівках, "закріплених" за нами. Це – і ремонт сходів, і цоколів будинків, і коминів, і дахів, і заміна частини холодних водогонів, жолобів водостоку та освітлення в місцях загального користування, тощо.

Такі роботи впродовж року виконані в будинках на бульварі Лесі Українки, вулицях Відродження, Володимирській, Володимира Кияна, Грушевського, Валерія Гонти, Косачів та інших. Щоправда, на деяких об'єктах роботи здійснені, як ми кажемо, частково. Чому? Бо кожен будинок, як і кожна родина, образно кажучи, живуть за рахунок свого "бюджету".

Що маю на увазі? У зв'язку з важким фінансовим становищем, яке склалося останнім часом, в багатьох мешканців тих чи інших будинків елементарно не вистачає коштів на ремонти. Причина? Інфляція, яка "з'їдає" гроші. Вартість матеріалів виросла в рази. Наприклад, рулон руберойду належної якості здорожчав удвічі. Те ж саме стосується цегли, лісоматеріалів, фарб і т. д., і т. п. Але ж ремонти робити вкрай необхідно.

У таких випадках ми пропонуємо власникам квартир вихід: ви купуєте матеріали, а ми виконуємо ремонт. Саме так було у будинку на вулиці Незалежності, 23. Парапет зруйнований по всьому будинку, труби водопостачання аварійні, покрівля тече. В першу чергу, ремонтуємо труби, покрівлю, східці.

Загальний кошторис – 120 тисяч гривень. Парапет сюди аж ніяк не "вписується", а треба. Тоді домовляємося з власниками: вони купують необхідні матеріали, а ми виконуємо роботи. Адже наше підприємство, як кажуть, соціально відповідальне, в біді залишити людей не маємо морального права. Зрештою, наша мета – не тільки отримати прибуток, а й забезпечити комфорт для ковельчан, які таким чином стають нашими діловими партнерами.

Ще приклад. У мешканців будинку по вулиці Грушевського, 92-А річний "бюджет" на ремонт – близько 2,5 тисяч гривень. Багато за такі гроші не зробиш. Але й залишити людей напризволяще не можемо. Використавши всі можливі резерви, виконали тут робіт більше як на 16 тисяч гривень. Завдяки чому?

Залучили кошти із міської Програми в сумі більше 6 тисяч гривень. Тобто виконали роботи власним коштом із придбаних матеріалів на 10 тисяч гривень. Це у 4 рази більше, аніж сплатили співвласники будинку за рік. При цьому дрібні ремонти продовжували робити теж.

– Виходить, підприємство працює собі на збиток? Хіба подібне можливе?

– Так. Ми не залишаємо мешканців із зруйнованими коминами та іншими проблемами напризволяще. Грошей ніколи багато не буває, а жити якось треба. Адміністрація підприємства у зв'язку з цим впровадила в життя дієвий механізм "самофінансування", який дозволяє поліпшувати життя ковельчан, використовуючи сучасні матеріали і технології у будинках із мінімальним "бюджетом".

Так, мешканці маленького будинку по вулиці Геологів, 2 для ремонту на рік мали всього 3,3 тисячі гривень. Як кажуть, крапля в морі. Навіть якщо б люди вирішили розробити кошторис на проведення якогось ремонту, то заплатили б проєктанту більше, аніж їх річний "бюджет".

Знову на допомогу прийшло РЖКП №1, яке виготовляє кошторис для будинків у відповідному управлінні міськвиконкому безкоштовно. Самі готуємо документи і забезпечуємо їх супровід при проходженні комісії в міській раді. Та й робіт здійснюємо на більші суми, аніж передбачає кошторис. Як результат, навіть при "малому" бюджеті будинку і "малому", образно кажучи, гранті від міської ради (всього 1,6 тисячі гривень), замінили освітлення на Геологів, 2 на сучасне, економічно вигідніше. "Малі" кроки, які роблять життя ковельчан кращим.

– Як підсумок нашої розмови, можна зробити висновок, що Ви задоволені результатами 2025-го року?

– Задоволений не тільки я, а, в першу чергу, члени трудового колективу, його адміністрація на чолі з керівником Віктором Солов'янчуком. Без усякого перебільшення скажу: виконано справді величезний обсяг робіт. Це – тисячі метрів замінених труб, тисячі квадратних метрів покрівель, десятки "козирків" та східців. І вартість цих робіт вимірюється мільйонами гривень.

Можна з упевненістю сказати, що на кожну сплачену на ремонт будинків його мешканцями гривню ми залучили ще таку саму суму коштів завдяки Програмі співфінансування з міським бюджетом. Плюс до того – залучені кошти безпосередньо від підприємства.

– Наша розмова відбувається напередодні зимових свят – Різдва Христового і Нового року. Що б Ви хотіли побажати читачам газети, всім мешканцям Ковельщини?

– Найперше – переможного миру в Україні, яка стікає кров'ю її захисників. Воїнам ЗСУ, яким допомагає наш колектив, – мужності, стійкості, віри в неминучу Перемогу над ворогом. Нехай збуваються у кожного всі мрії та задуми, а Господь подарує мирне, щасливе майбутнє!

– Дякую за розмову і співпрацю з редакцією газети "Вісті Ковельщини". Миру і добра Вам та колективу РЖКП №1!

Розмову вела

Аліна РОМАНЮК.

На світлинах: трудові будні працівників РЖКП №1.

Фото з архіву підприємства.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 59

Повідомлення в номер / Позивний “Вітер”

26.12.2025

Мамо люба, глянь, як сяють

Ясно зорі золоті!

Кажуть люди: то не зорі –

Сяють душі то святі.

Кажуть: хто у нас на світі

Вік свій праведно прожив,

Хто умів людей любити,

Зла ніколи не робив, –

Бог того послав на небо

Ясно зіркою сіять…

Борис Грінченко "Зорі".

Віктор Ярославович Кулик: за станом душі – Українець, для котрого Батьківщина була понад усе; за покликом – Воїн-Захисник; за переконаннями – Праведник, який збирав небесні скарби на землі; за принципами моралі – люблячий син, брат, батько, чоловік; за професією – інженер, зварювальник вищої категорії; за характером – "Вітер", що став навіки позивним для нього…

А в загальному він був Людиною з великої букви. Завжди усміхнений, привітний, готовий прийти на поміч в любу хвилину.

Народився Віктор Кулик 5 липня 1991 року в місті Ковелі Волинської області.

Після декретної відпустки його мама, Галина Миколаївна, провідниця поїздів далекого сполучення, була змушена вийти на роботу в пасажирське депо Ковель. На той час вона була єдиною годувальницею в сім'ї.

З цього періоду розпочалася життєва ореля маленького Віктора. Генетично споріднений з матір'ю, хлопчик сумував за нею, інколи вередував, чим викликав велике невдоволення батька, який не справлявся з роллю молодого татуся.

У п'ятирічному віці Віті довелося пережити розлучення батьків. Галина Миколаївна з маленьким сином переїхали жити в село Крижівку Рожищенського району, де мешкала Вітіна бабуся.

На деякий час хлопчина опинився у "жіночому царстві". Крім мами, його огорнули своєю любов'ю бабуся і дві тітки – мамині сестри. Хлопчик рано усвідомив чоловічу роль господаря в сім'ї. Живність в дворі ходила під його командами, гвіздки забивалися за призначенням в потрібному місці, в саду й на городі Віктор був незамінимим помічником.

Розрадою у вільний час для нього були іграшкові автомобілі і ключі, привезені матусею з поїздок. Бо не дивлячись на фінансові труднощі, Галина Миколаївна намагалася порадувати сина гостинцями, про які він мріяв. До автомобільної техніки у хлопця була непереборна тяга з раннього дитинства.

В часи маминої відсутності хлопчик печалився за нею. Намагався завжди зустріти матусю на зупинці, коли вона приїжджала з рейсу. Не раз бувало, переживаючи за дитину, бабуся назирці вирушала за малим онуком. Проте Віктор наполегливо відстоював своє чоловіче право бути самостійним.

Йому так хороше було йти вдвох з мамою, польовою дорогою, обмінюючись враженнями від прожитих в розлуці днів. І не тільки… Бо краса крижівських виднокраїв і розмаїття лугових трав і квітів суголосно відгукувалися у їхніх душах. Можливо, саме в такі моменти, у маленькому сердечку підлітка формувалася велика любов до рідного краю.

Ця любов протягом всього короткого життя буде кликати Віктора в Крижівку; до обріїв, де поле в поцілунку стрічається з блакитним небом; до річечки Крижви, береги якої вкриті шовковистими травами у вкрапленнях незабудок; до рідного обійстя з барвистими мальвами… Цей край стане для Віктора місцем сили, де на нього завжди будуть чекати, втішатися його успіхами, радіти допомозі – тітки і бабуся, у котрої він був найстаршим і найулюбленішим онуком…

…Життєва гойдалка завжди була плинною. Після закінчення першого класу Віктор з матір'ю переїхали в Люблинець під Ковелем, де винайняли квартиру ближче до маминої роботи.

В другому і третьому класах Віктор навчався в Люблинецькій школі. В четвертий клас пішов у Ковельську школу №8 І-ІІІ ступенів. Наука хлопчині давалася легко. В колективі він швидко адаптувався і вмів налагоджувати хороші стосунки з товаришами. З повагою ставився до вчителів і старших учнів. Віктор скрізь був "своїм". Тому на шкільних батьківських зборах Галина Миколаївна ніколи не чула нарікань на поведінку сина. За успішність його завжди ставили в приклад іншим.

У коловороті снігів і весен промайнуло сімнадцять літ. В 2008 році юнак отримав атестат про повну загальну середню освіту. Постало питання: "Куди іти далі?".

Матері хотілося, щоб син отримав дуже престижну на той час спеціальність – машиніста поїзда. Та у Віктора були свої плани. Через рік він закінчив з “відзнакою” Ковельський професійний ліцей, здобувши професію електрогазозварника. За наполегливою рекомендацією майстра групи, котрий запримітив у юнака неабиякі здібності до навчання, Віктор поступає у Державний вищий навчальний заклад "Нововолинський електромеханічний коледж" і вже в 2012 році здобуває кваліфікацію техніка-електрика і отримує диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю "Монтаж і експлуатація електроустаткування підприємств і цивільних споруд". Паралельно з навчанням у коледжі, Віктор здобував освіту заочно в Приазовському державному технічному університеті в місті Маріуполі на факультеті прикладної механіки (автоматизація та механізація процесів зварювання).

В період навчання цілеспрямований юнак виявив бажання пройти строкову службу в армії. Після оформлення академвідпустки Віктор служив в окремому Президентському полку імені Богдана Хмельницького.

Зачином до цієї служби була військова підготовка в одному з найпрестижніших навчальних центрів України. При відборі на службу в Президентський полк враховувалися найдрібніші дані як фізичного, так і розумового потенціалу курсантів. Ходили чутки, що юнаків з неповних сімей в елітний полк брати не будуть. Після відбору, на другий день, Віктор зателефонував матері: "Мене відібрали в полк при Генеральному штабі ЗСУ…". На материне радісно-занепокоєне запитання "Як відібрали?", Віктор відповів: "Першим відібрали. Сказали, що по розуму…".

З нагоди звільнення з лав ЗСУ, Віктору Кулику була вручена Грамота "За сумлінну службу, зразкове виконання військового обов'язку, бездоганну дисципліну, відповідальність та ініціативність…" і винесена пропозиція залишитися служити в армії. Віктор, не роздумуючи, відповів: "Не можу. Вдома мене чекають". У нього в душі завжди було непереборне бажання допомогти матері, облегшити її долю. Адже вона самотужки виростила його з сестрою. Юнак цінував материнську жертовність, любив її беззавітно і відчував себе зобов'язаним перед нею.

Осіннім вечором в листопаді 2010 року він постукав у вікно рідного дому.

Радість родини була безмежною. Додому повернувся змужнілий господар, котрий відразу взявся до роботи. Протягом року було перекрито хату, замінено старі вікна, добудовано веранду… В бабусиному домі також щось підбивалося, латалося, замінювалося на нові конструкції.

Робота ладилася: співав рубанок, дзвеніла коса, линула у надвечір'ї родинна пісня. І… Віктор наполегливо продовжував навчання, розпочате до служби в армії. Як кажуть в народі: "Була б охота, заладиться всяка робота…".

Отримані дипломи, – як доказ цієї мудрості.

Невдовзі юнак зустрів свою долю… Одружився в 2015 році. Через рік дружина Оксана подарувала йому сина Артема. Віктор виявився напрочуд хорошим чоловіком і батьком. Сім'я завжди для нього була на першому місці.

Проте в огромі любові половина його почуттів незмінно належала матері і сестричці Даринці.

Дбаючи про свою родину, Віктор намагався багато працювати, щоб фінансово забезпечити своїх рідних. Влаштувався на роботу в приватну фірму, де займався ремонтом великогабаритної техніки. Цінували Віктора в колективі за "золоті руки", акуратність і безвідмовність у виконанні замовлень, за спокійний і врівноважений характер, за готовність прийти на допомогу товаришам в любу хвилину.

Перед повномасштабним вторгненням ворога на рідну землю Віктор працював "далекобійником". Війна застала чоловіка в Харкові. Летіли шахеди і падали бомби на багатомільйонне українське місто…

Роботодавець кричав у трубку: "Шукай загрузку!". А довкруж обрушувалися конструкції будинків, летіли уламки скла та покрівлі. Тут уже було не до пошуків товару. Віктор виїжджав з міста з однією думкою: "Врятувати нову великогабаритну вантажівку", яка коштувала шалені гроші.

По дорозі, біля Києва, де точилися запеклі бої, його автомобіль кидало декілька разів з такою силою, що, здавалося, він розлетиться на друзки.

Виснажений і знесилений важкою дорогою, в ніч на 25 лютого 2022 року він постукав у вікно рідного дому. Чайкою припала мати до синових грудей після його слів: "Мамо, я іду на війну"… Плакала, просила не спішити… і розуміла, що не спинити сина в оцю важку для країни годину.

25 лютого Віктор прийшов в поліцейський відділок, звідти – у військовий комісаріат… Скрізь бурлило людське море. Чоловіки намагалися якнайшвидше потрапити на фронт. Кожен думав, що саме його участь в обороні рідної землі покладе кінець війні… Віктор серед цього гурту не був винятком…

До вечора він уже був зарахований в 100-ту окрему механізовану бригаду територіальної оборони.

З цього моменту розпочався його бойовий шлях. Для рідних – нестерпна розлука і очікування вістей. Для матері – безсонні ночі і волонтерська діяльність… Воєнні дороги Віктора Кулика проляжуть крізь найгарячіші точки війни у складі легендарної "Сталевої Сотки". Його будні будуть наповнені боями і жахіттями "на нулю", тяжкою працею по відновленню військової техніки у прифронтовій зоні. Здобуті знання будуть народжувати сотні проєктів з удосконалення військової техніки, її модернізації для того, щоб розбити ненависного ворога і зберегти життя своїх побратимів.

Віктора будуть шанувати брати по зброї, поважати командири і самовіддано любити рідні та друзі, котрі залишилися на волинській землі.

Найболючішим очікуванням буде заповнене материнське серце Галини Миколаївни, котра поряд зі своєю трудовою діяльністю, буде активно вирішувати сотні питань громадськості як депутат міської ради, організовувати волонтерські збори, опікуватися їх відправкою на фронт. Істинна мати патріотичного сина, Галина Миколаївна відправиться на Лиманський напрямок, щоб відслідкувати доставку за призначенням дорогоцінного автомобіля-рефрижератора, купленого за кошти територіальної громади…

Їдучи фронтовими дорогами, вона побачить розруху на Сході України, тисячі розбитих автомобілів, спалені дотла соняхи і пшениці на родючих колись полях. В дорозі її буде невідступно переслідувати думка про хоча б короткочасне побачення з сином…

Жахливим болем відгукнуться синові слова у її серці: "Мамо, чому Ви тут?! Негайно повертайтеся додому! Тут ходить смерть на кожному кроці…".

То яким же він був люблячий син, чоловік, батько, брат і Воїн Світла – Віктор Кулик?

Український красень, фізично розвинутий, підтягнутий, за характером спокійний, врівноважений. Він був дуже надійним, людяним, мав загострене почуття справедливості. За своїм фахом мав відмінні теоретичні і практичні навики, був спеціалістом найвищої категорії у сфері автоматизації та механізації процесів зварювання. Віктор Кулик – був універсальним фахівцем по діагностиці й ремонту автомобілів…

Командир відділення ремонтно-відновлювального батальйону Віктор Ярославович Кулик загинув 19 грудня 2024 року в районі міста Краматорськ Донецької області разом зі своїми побратимами під час влучення 250-ти кілограмової авіабомби в ремонтний ангар.

Закінчиться війна… Минатимуть зими і весни на рідній землі, падатимуть літні сріблясті дощі й кружлятиме листя в осінніх карнавалах. І неодмінно у цьому круговороті буде фантастично кружляти "Вітер", який повертатиметься із парадизу, щоб нагадувати нам про "золоту зорю" Віктора Кулика.

Валентина Клюнтер,

членкиня Національної

спілки краєзнавців України.

Мамо люба, глянь, як сяють

Ясно зорі золоті!

Кажуть люди: то не зорі –

Сяють душі то святі.

Кажуть: хто у нас на світі

Вік свій праведно прожив,

Хто умів людей любити,

Зла ніколи не робив, –

Бог того послав на небо

Ясно зіркою сіять…

Борис Грінченко "Зорі".

Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 77

Повідомлення в номер / Найближчі родичі – сусіди

26.12.2025

(Продовження.

Початок у номері за

18 грудня 2025 року).

Спочатку про наше нове сусідство. Жили Головії у квартирі №12 три роки. Ігор часто їздив на заробітки, щоб поповнювати сімейний бюджет. А ми з Людою й Артемчиком здружилися так, як і хотілося. Коли малого запитували: "З ким ти живеш?", він відповідав охоче:

– З мамою, з татом, Овеною Іванівною і з дядею Васею.

Незнайомі, котрі із ним отак знайомилися, часто вдавалися за поясненням до мами чи тата. А я завжди казала:

– Слава Богу, що хоч на старість послав нам дочку, зятя і внука…

Ці молоді сусіди справді стали для нас надійною опорою в нелегкому житті двох пенсіонерів. Через три роки вони перебралися у нову квартиру (через дорогу від нашого будинку), але і зараз завжди готові прийти на допомогу одні одним. Отак і ділимо всі радощі й печалі вже 22 роки. Було всього і на їхньому шляху, і в нашій долі. Та ми завжди, як могли, підтримували нашу дружбу.

У 2012 році помер мій чоловік і його мати. Я залишилася сама. Та не відчуваю себе одинокою. Бо в складних житейських ситуаціях є до кого звернутися і за порадою, і по допомогу. Хай благословить Господь доброту і повагу моїх сусідів до мене: і Дудок, і Головіїв.

Зараз у квартирі №12 живе Наталія Зінюк зі своєю сім'єю. Про них буде розповідь далі.

А поки що хочу повернутися до розповіді про найменшого сусіда – хлопчика Артемка. Було особливо цікаво спостерігати, як він ріс, розвивався, з якою любов'ю хилився до нас, чужих йому старих людей. І взагалі він змалечку був цікавим співрозмовником. Я писала про нього вірші. Ось один із них:

Артемко і Котик

Котик воду п'є з калюжі,

Артемкові – небайдуже:

Він до Котика підходить,

Річ таку із ним заводить:

– Не пий, Котику, водички,

Не погань свого язичка,

Бо вода така брудна,

Що не видно навіть дна.

А як будеш її пити,

Захворієш стоматитом,

Будуть мазати тоді

Рот зеленкою тобі.

Це був дійсний факт. Хлопчик повертався з мамою із дитячого садочка. Побачив, що кіт п'є воду брудну із калюжі, й почав повчати тваринку так, як його навчала мама. Тоді ми від душі раділи, що малюк так запам'ятав мамину науку. Ще в дошкільному віці він знав усі реклами, які часто повторювалися по телевізору. Любив співати під музику разом зі мною. Ганяли з ним м'яча по підлозі.

Вчила його дитячих віршиків про пори року, про квіти. Дуже швидко все схоплював. Хитрував, коли не хотів йти в дитсадок, придумував різні причини або випрошував у тата щось йому купити. Це було так кумедно, що в мене знову з'явився вірш "Хитрий синочок". Коли мамі треба було щось нагадати татові, щоб не забути, вона казала малому: "Я тобі щось скажу, але не кажи про це татові, бо це буде наша таємниця. Добре?". Малий твердо обіцяв: "Добре, не скажу…". Але варто було Ігорю з'явитися у дверях, як він біг до нього і на ходу розкривав їхню з мамою "таємницю".

Коли Артем пішов до школи, то йому було важко звикнути до того, щоб сісти вдома за уроки. Тоді він видав мамі свою пропозицію:

– Знаєш, мамо, я після занять зі школи піду до Олени Іванівни, в неї поїм і сяду з нею уроки вчити, бо вдома мені самому скучно… Поки ви з татом з роботи прийдете, я вже все вивчу. І не будете мене сварити…

Але за роботу свою тут, у мене, він не поспішав братися, намагався якось мене заговорити. Мені було смішно. Маючи 15-річний досвід роботи у школі, я знала, як зацікавити дитину. І всім нам було добре. Артем поступово привчався до того, що раніше треба всі завдання виконати, а тоді можна й поговорити, погратися.

Ми з чоловіком дуже любили свого маленького друга. І він віддавав нам свою любов. Їздив "верхи" на своєму "дяді Васі", грався, як рівний з рівною зі мною. І дуже плакав, коли прощалися з Василем, який лежав у домовині.

Так сталося, що рано померли його бабуся Люба і бабуся Галя. Проводжаючи в останню дорогу мамину маму, хлопчина підійшов до мене. Я прихилила його до себе. Він, витираючи сльози, тихо сказав:

– Вже ви в мене, Олено Іванівно, одна бабуся зосталися.

Я ще міцніше притулила його до себе:

– Ну що ж, внучку, так і будемо з тобою, як бабуся з онучком, жити…

Та так і не назвав більше ніколи мене бабусею. Але, ставши дорослим, коли приїжджає зі Львова додому, забігає мене провідати. Обійме, поцілує… І це найвища нагорода для мене за наше добросусідство. Дякую тобі, онучку. Дякую вам, Ігорю і Людо, що виростили і виховали такого сина своїми люблячими серцями. Дякую Богові, що ви в мене є!

Олена ЧАБАН,

член Національної спілки журналістів України.

На фото: Ігор Головій (справа) та його син Артем з подружжям Чабанів.

Фото з сімейного архіву.

(Продовження. Початок у номері за18 грудня 2025 року).

Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 72

Повідомлення в номер / Голодомор – трагедія України

26.12.2025

(Закінчення.

Початок у номері за

18 грудня 2025 року).

Ця війна не перша і, можливо, не остання у протистоянні з нашими підступними ворогами. Вони нищать нас не лише гарматами. Можна вбивати цілі нації і народи хитрощами, облудою, брехнею та спокусливими обіцянками "світлого" майбутнього. Уже у 18 столітті було знищено Запорізьку Січ – військовий козацький осередок, що боронив українські землі. Після Першої світової війни і революцій була проголошена Українська Народна Республіка, що викликало великий страх у тодішній більшовицькій владі у Москві. І новонароджену Республіку знищили.

Щоб зламати волю народу почали використовувати методи приниження, придушення, обездуховлення. В Україні уціліли лише 10 відсотків церков. Решту було знищено, підірвано, сплюндровано, розграбовано. Бюджет совєтського союзу поповнили золоті та срібні церковні вироби – святині, які мали велику історичну та духовну цінність, їх переплавляли на звичайні злитки.

Священників греко-католицького обряду або розстрілювали, або засилали в Сибір. Пригадайте жертвоприношення митрополита Андрея Шептицького. Його було заарештовано у 1914 році ще царською владою. Митрополита боялися і тримали під жорстким контролем совєцькі нквс до самої смерті у 1944 році. Віру в Бога влада намагалась замінити атеїзмом.

Але народ України намагався вижити: сіяв і садив, молився Богові, народжував дітей, співав пісень, вірячи, що лихо мине і це лише тимчасово... Але не так сталося, як гадалося.

"Лише справжній голод може навчити селян усвідомити, що таке совєтська влада", – заявив Лєнін.

І голод настав. 1932-1933 роки були найжорстокішими, найтрагічнішими в історії ХХ століття. Держава не мала коштів на будівництво заводів і фабрик, тож Сталін вирішив об'єднати усі приватні селянські господарства в колективні, тобто в колгоспи (можливо, дехто з вас чув про це від своїх батьків). Люди опиралися такому відвертому пограбуванню, але силою, обманом, погрозами все-таки колгоспи створили. Хто не йшов у колгосп – того висилали в Сибір. Людей обклали податками: на худобу, на землю, на фруктові дерева (і селяни почали масово вирубувати садки), був і податок на безшлюбних, який скасували лише у 1991 році.

У селян відбирали усе: зерно, навіть призначене для посіву, харчі, одяг, не гребували нічим. Люди опинилися в повній нужді, без хліба і будь-якої поживи. Не було чим прогодувати сім'ю... Спочатку вмирали діти і старі, потім немічними ставали молоді та сильні, і теж помирали. Тисячі сіл спорожніли, не залишилося нічого живого – ні людей, ні пташок, ні тварин... Стукіт і гомін, пісні та жарти змінилися на тишу. Лише вітер відкривав двері порожніх будівель, і шаруділо неопале листя на деревах...

До 10 мільйонів українців загинули у ті страшні роки... Тож нині ми підносимо молитви за упокій їхніх душ. Нехай Господь прийме їх у Своє Царство, де немає болю і смерті. А нам нехай пошле силу пам'ятати і передавати правду далі, щоб подібне зло ніколи не повторилося – ні в Україні, ні у світі. "І витре Бог кожну сльозу з очей їхніх. і смерті не буде, ані смутку, ані крику, ані болю більше не буде, бо перше минулося".

Голодомор 1932-1933 років визнано геноцидом українського народу. У порожні хати завозили з Сибіру та Уралу ешелонами москалів, які, не вагаючись заселялися у порожні будинки померлих українців. І зараз вони так само заселяються у порожні хати маріупольців та інших окупованих міст.

Під час Другої світової війни й Італія заплатила надзвичайно високу ціну. Близько 300 000 цивільних і військових загинули, або зникли безвісти під час бомбардувань і в боях. Лише в Неаполі між 1940 і 1944 роками загинули від 20 000 до 25 000 мирних жителів, убитих під час авіаційних нальотів. Війна не знає кордонів – вона всюди приносить смерть, страждання і сльози. Сьогодні ми з повагою вшановуємо і їхні душі.

Після того, як ми довірили пам'яті й молитві душі загиблих усіх без винятку жертв, ми, відчуваємо також обов'язок висловити щиру подяку. У цьому святому місці хочемо подякувати італійському народові, який у ці роки відкрив свої домівки і свої серця для багатьох українців, що тікали від війни.

Якось, на уроці української мови я сказала: "Хочу бачити Україну такою ж гарною, як квітка". Я мріяла про це з дитинства. Уже понад шістдесят років ношу в серці цю мрію – і досі сподіваюся побачити, коли вона справді розквітне. Україна живе, Україна чинить опір, Україна незламна. І настане той день, коли ми повернемо собі все – нашу землю, наших дітей, наших братів, нашу гідність".

Зінаїда Воробей, працівниця Музею історії Луцького братства.

(Закінчення. Початок у номері за 18 грудня 2025 року).

Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 80

Повідомлення в номер / ГОРОСКОП на тиждень з 29 грудня по 4 січня

26.12.2025

ОВЕН. У понедiлок вiрогiднi дiловi зустрiчi, якi вiдкриють новi перспективи. Бажано наперед нiкого не присвячувати у плани i задуми. Варто остерігатися конкурентiв. Родичi будуть вдячні, якщо придiлите їм бiльше часу i уваги. Можете отримати неочікувану премію.

ТЕЛЕЦЬ. Якщо партнери роблять крок назустрiч, то не обов’язково шукати в цьому негативний підтекст. Це майже iдеальний тиждень, щоб зайнятися пiдготовкою i реалiзацiєю планiв i влаштувати приємну новорiчну вечiрку. У вихiднi сходіть з дiтьми на каток. Сприятливий час для розв’язання проблем i знайомств.

БЛИЗНЮКИ. Спробуйте себе в чомусь новому, але нiчого про це не говоріть iншим, поки не будете упевненi у власних силах. Прекрасний час для творчостi, реалізуєте багато iдей, що принесе прибуток. Особисте життя повне романтики i сюрпризiв. Обранець зізнається в нiжних почуттях i зробить подарунок на Новий рiк.

РАК. Вдало пройдуть поїздки i подорожi. Виберіть головну задачу, вiдсуньте подалі дрiбнi i не такi важливi справи. Необхiдно реально оцiнити ситуацiю, що створилася, i постаратися досягти вигiдних домовленостей. Будьте активнi, будуйте амбiтнi плани.

ЛЕВ. Може збiльшитися коло спiлкування. Можливо, виникне причина збиратися в дорогу. Цiкаве знайомство у понедiлок сприятиме професiйному успiху. Середа принесе пiдйом сил, зможете багато чого встигнути i вiдчути задоволення вiд одержаних результатiв. Новорiчну нiч краще провести вдома.

ДIВА. Не варто кидатися здiйснювати ризикованi заходи, якi обiцяють щось нереальне. Але, щоб володiти ситуацiєю, необхiдно проявити рiшучiсть та iнiцiативу. Не сидiть удома. Бiльше спiлкуйтеся, подорожуйте. Нові знайомства допоможуть в майбутньому.

ТЕРЕЗИ. Сприятливий перiод для реалiзацiї задумiв. Будете енергiйнi, активнi, винахiдливi. Зараз вам легко пiднятися службовими сходами, розбагатiти, зустрiти людей, якi зможуть надати допомоги i пiдтримку.

СКОРПIОН. Легко подолаєте перешкоди, якi виникатимуть. У вас з’являться однодумцi i прихильники. Зараз у вас явно творчий пiдйом, тому максимально використовуйте сприятливу ситуацiю. Звернiть увагу на нову iнформацiю, вона вiдкриє додатковi можливостi.

СТРIЛЕЦЬ. На початку тижня одним з важливих питань стане узгодження з працедавцем обсягу наднормових робiт i змiни в робочих графiках. Зараз час для вiдпочинку, а не для перепрацювань. Поради доброзичливцiв можуть посипатися на вас, як з рогу достатку, бажано звертати на них менше уваги.

КОЗЕРIГ. Першу половину тижня займуть передсвятковi клопоти. Схоже, доведеться узяти вiдповiдальнiсть на себе, оскiльки знайти вихiд з ситуацiї, що створилася, пiд силу тiльки вам. Друга половина тижня буде повна застіль, неформального спiлкування i прогулянок.

ВОДОЛIЙ. Мобiльнiсть i контактнiсть дозволить справитися зі складними проблемами, якi виникнуть. Друзi пiдтримають i допоможуть у ситуацiї, що склалася. В середу краще не пред’являти претензiй або вимог. У вихiднi вiрогiднi знайомства з цiкавими людьми.

РИБИ. Справи пiдуть легко, треба буде тiльки спрямовувати свою енергiю в потрiбне русло, пiдтримуючи власний рух в потоцi подiй. Зараз варто звертати увагу на знаки долi. Робочі питання вирішаться несподівано легко. Проводьте удвох з коханою людиною якомога бiльше часу.

Підготував

Степан зорепад.

ОВЕН. У понедiлок вiрогiднi дiловi зустрiчi, якi вiдкриють новi перспективи. Бажано наперед нiкого не присвячувати у плани i задуми. Варто остерігатися конкурентiв. Родичi будуть вдячні, якщо придiлите їм бiльше часу i уваги. Можете отримати неочікувану премію.

Коментарів до новини: 21
Переглядів новини: 119