– Ой, не кажи, подруго, не кажи. Якби досі стояв пам'ятник лєніну в Києві, то росія була б милішою до нас. Коли знесли – все й почалося.
– Ти віриш тому? москва все одно знайшла б привід причепитися. Україна для неї, як кістка в горлі. росіяни звиклися із роллю “старших братів” і люблять повчати українців, вказувати, як належить порядкувати в своїй хаті.
– Біда в тому, що багатьом нашим людям навіть подобається бути "хохлами".
– А "хохол" – це той, хто відвертає мурло від рідної материнської мови, соромиться бути українцем. Хто ні перед чим не зупиниться, аби лишень догодити “старшому брату”, проковтне найгіршу його образу і не скривиться.
Цей діалог двох українок я підслухав у пункті для біженців, що працював на вулиці Торговій у Варшаві.
Постійна, цілеспрямована, підло витончена, висмоктана з пальця московська брехня віками день і ніч лилася і ллється нескінченими потоками на Україну, робить свою чорну справу, перетворюючи окремих українців на зомбоване, бездуховне і безголове середовище.
Мета одна – посіяти розбрат, байдужість до своєї країни, сумніви у своїх розумових здібностях, недовіру до національних зверхників, бездіяльність і скепсис. Хоч-не-хоч, але багато з того, чого москалі домагаються, проросло й розквітло в душах окремих співвітчизників. Он скільки вже їх, безхребетних слизняків з ослабленим імунітетом, тяжко “занедужали” на підлабузництво, продажність і холуйство. Хіба це не вони наввипередки пішли у прислужництво до російських окупантів на Півдні і Сході?
Нацполіція України повідомила про тисячі з гаком встановлених імен колаборантів. А скільки їх ще не встановлено?! Є ще так звана "п'ята колона", агенти якої сприяють росіянам у пошуку об'єктів для бомбардувань безпілотниками. Самі нищать військову й цивільну інфраструктуру, влаштовують диверсії, терористичні акти на замовлення спецслужб ворога. А якого слова заслуговують громадяни з українськими паспортами, які постійно голосували за відверто проросійські партії на чолі з медведчуками, рабиновичами, шаріями, мураєвами та іже подібними "солов'ями" кремля?
"московщина – це суспільство, упорядковане страхом. Все – фасади, фальш, чванькуватість і злоба. Це раби фізичні, душевні, з рабською душею і рабською совістю. Її зовнішньою політикою керують внутрішній потяг орди завойовувати, підбивати інші народи, красти, мордувати, грабувати і панувати. Москалі називають це своєю "месіанською ідеєю", – так писав французький маркіз Астольф де Кюстін ще в ХІХ столітті в своїй книзі "Правда про росію".
Справедлива, але вбивча характеристика народилася після тривалої подорожі доскіпливого француза теренами московської держави. Здається, мовиться і про сьогоднішню російську федерацію, з її неадекватними правителями та міфічним "руськім міром". Інстинкт завойовника підштовхнув північного сусіда напасти на українську землю. Він зазіхнув на нашу споконвічну територію – Крим, Донбас, Херсонщину, Запоріжжя. Вояччина держави, що претендує на перше місце у світі, по-бандитському вдерлася 24 лютого 2022 року в наш дім, аби вбивати й грабувати. Як підготовлені і навчені мародери, росіяни хапали усе на своєму шляху в окупованих містах і селах України – від унітазів до собачих будок і вивозили до себе, або відправляли поштою з території свого васала білорусі.
Уже викрали не одне українське підприємство, а медичного обладнання та культурних цінностей – на сотні мільйонів доларів. Вивезли тисячі тонн українського зерна... І байдуже, що там каже Міжнародне право, нуль уваги на протести світової громадськості. Як цей ординський потяг – красти, мордувати, грабувати, перегукується зі словами вождя лєніна: "Тєпєрь с завоєванієм Украіни наша сіла крепнєт. Тєпєрь у нас єсть возможность получіть топліво із Донєцкого басєйна, єсть істочнік хлєба і продовольствія".
За даними Українського інституту національної пам'яті, у 1991 році в Україні налічувалося 5500 пам'ятників лєніну. Для порівняння: у росії їх стояло 7000, в білорусі – 600, у країнах Балтії – 160. Мало було зроблено для виконання Указу президента України Віктора Ющенка "Про демонтаж пам'яток тоталітарного режиму" (2007-2009). Тому довго й після того бовваніли бронзові та гранітні лєніни на наших теренах. Лише в грудні 2013 року зображення ідола-ката українського народу повалили в Києві, а через 2 роки, попри перешкоди регіональних вождів, – і в Харкові.
Як вважає читач із запорізького краю Анатолій Живогляд ("Україна молода", січень 2011), не було в Україні міст, сіл, вулиць, майданів, не названих на честь російських рейхсфюрерів та гауляйтерів. російській цариці-розпусниці пам'ятник постав в Одесі за часів незалежної України. Його донедавна охороняли українські поліцейські, які отримували платню з державного бюджету. катерина ІІ знищила Запорозьку Січ, гетьманат України, перекреслила нашу мову і – була в пошані українців?
До речі, декомунізація, дерусифікація в Україні, хоч і квола, не віталася в росії. Про неї мимохіть згадав у день нападу на Україну у своєму зверненні диктатор путін. Отже, ми на правильному шляху. Все, від чого крутить носом москва, нам на руку, це наш бонус.
Рвімо енергійніше й цілеспрямованіше умовну пуповину, яка нібито зв'язує український і російський народи. Ми є слов'янами з роду-віку, а вони є угро-фіно-монголами. Яке вже тут може бути братство?! Ми – господарі у своїй державі, а не нацменшина. І маємо вигнати зі своєї землі московських окупантів, ненажерливу й вічно голодну орду. Розгромити вщент тих, хто не складе зброю, показати світові, “що ми, браття, козацького роду”.
Правда – на нашому боці. Україна чужого не завойовує. З цього приводу актуально звучать полум'яні рядки всесвітньовідомої поетеси Ліни Костенко:
Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож, нам так і важко через те...
Олександр ХОМЕНЧУК.
– Ой, не кажи, подруго, не кажи. Якби досі стояв пам'ятник лєніну в Києві, то росія була б милішою до нас. Коли знесли – все й почалося.
– Ти віриш тому? москва все одно знайшла б привід причепитися. Україна для неї, як кістка в горлі. росіяни звиклися із роллю “старших братів” і люблять повчати українців, вказувати, як належить порядкувати в своїй хаті.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 45
Вперше у Ковелі 23-25 січня ц. р. відбувся розіграш Кубка України з ловлі риби з криги мормишкою. Цікаві дні напруженої боротьби, спортивного азарту на Ковельському водосховищі подарували незабутні емоції учасникам, вболівальникам та іншим любителям риболовлі, які спостерігали за ходом змагань наживо та в онлайн трансляціях.
Чарівниця-зима цього року вдосталь потішила нас і снігом, і морозом, подарувавши справжню казкову атмосферу. Щастю дітвори не було і немає меж! Хлопчики й дівчатка катаються на санчатах, ковзанах, спускаються з гірок.
ОВЕН. Цього тижня реально оцінюйте свої можливості. У першій половині тижня доведеться багато працювати, хоча це й не відповідатиме вашим початковим планам. Водночас результат не розчарує. Стриманість і холодний розрахунок допоможуть досягти успіху.
Четвер. Хмарно. Температура: 0оС. Вітер північний помірний.
Сказати, що цьогорічний січень для українців важкий – нічого не сказати. Він просто пекельний, чого навіть старожили не пам'ятають. І не тільки тому, що сніжний та холодний (часами із 20-тиградусними морозами) і постійними перервами в енергопостачанні.
– Ой, не кажи, подруго, не кажи. Якби досі стояв пам'ятник лєніну в Києві, то росія була б милішою до нас. Коли знесли – все й почалося. 
На початку 2026 року антикорупційна тематика знову опинилася у центрі суспільної уваги. Гучні розслідування, судові рішення та політичні заяви – лише частина складного процесу, який Україна проходить на шляху до верховенства права. Які уроки винесли з 2025 року та що стане викликом у 2026-?
19 січня ц. р. виповнилося 80 літ від дня народження кандидата історичних наук, професора, голови Волинської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Геннадія Васильовича Бондаренка. На жаль, йому не судилося дожити до ювілею – 2023 року він пішов у засвіти.
Назву мого рідного села – Погині спотворено вже у новітні часи до зменшувального Погіньки. Село і справді невеличке – у часи мого дитинства воно вважалося найменшим в окрузі, налічувало усього шістдесят хатинок переважно під солом’яною стріхою і називалося По(у)гинями, або ж Погиньками.
Імбир – це один з найкорисніших продуктів, в якому міститься безліч активних речовин, що зміцнюють імунітет та допомагають при хворобах. Корінь імбиру традиційно використовується на історичній батьківщині – у Південно-Східній Азії. Майже третина всього імбиру у світі вирощується в Індії.