Напередодні Дня Захисника України ми поспілкувалися з військовим комісаром Ковельського об'єднаного міського військового комісаріату Сергієм ГЛАДУНОМ.

–Сергію Андрійовичу, 14 жовтня – День Захисника України, чергова річниця створення УПА, День українського козацтва. Наскільки гідно, на Вашу думку, сучасна молодь продовжує традиції старших поколінь?

– Від самого початку АТО жителі міста та району активно приєдналися до лав Збройних Сил України і відправилися боронити державні кордони. Всього за цей час військовий обов'язок виконали 795 жителів Ковельщини. Усіх їх визнано учасниками бойових дій. Наразі в зоні ООС знаходиться до ста наших земляків.

Наші бійці успішно несуть службу на східних рубежах, багато з них мають державні відзнаки за проявлений героїзм. На жаль, серед них є й посмертні нагороди. Якщо конкретно, то медаллю "Захисник Вітчизни" нагороджено 16 воїнів, посмертно – Олександра Артемука. П'ятдесят наших земляків удостоєні відзнаки Президента України "За участь в антитерористичній операції". Орденом "За мужність" ІІІ ступеня відзначено бійців Олександра Солодуна і Тараса Чапка (п'ятеро наших Героїв – посмертно), орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня – Олександра Власюка, посмертно – Анатолія Шиліка, Андрія Задорожного, Олега Остапенка.

– Як працівники військкомату разом з органами влади, громадськими організаціями проводять роботу по вшануванню пам'яті загиблих у боях на Сході України?

– Нагадаємо, що, ставши на захист України від окупанта, загинули 18 мешканців Ковельщини: Олександр Артемук, Олександр Абрамчук, Станіслав Максимчук, Андрій Омелянюк, Анатолій Шилік, Андрій Мостика, Роман Данилевич, Олексій Тарасюк, Олександр Ярмолюк, Павло Редькович, Володимир Киян, Андрій Задорожний, Олег Вишневський, Микола Яворський, Сергій Дем'яник, Олег Остапенко, Сергій Ілюшик, Анатолій Іллюх. Ми маємо пам'ятати імена своїх Героїв, які, аби ворог не ступив на нашу землю, віддали найцінніше - своє життя.

Вічна пам'ять та слава полеглим Героям України!

Пам'ять про наших полеглих земляків увічнено в історії: впродовж цього часу відкрито 15 меморіальних дошок, сім вулиць названо на честь загиблих в АТО захисників України.

– Як проходить цьогорічний призов до Збройних Сил? Які є проблеми? 

– Не можна сказати, що з цим у нас повністю все гаразд, є певні проблемні питання, пов'язані з неконтрольованою трудовою міграцією громадян призовного віку за межі області та держави, непроживанням цих громадян за адресами реєстрації, погіршенням стану здоров'я молодих людей. Але в більшості призовники усвідомлюють свою відповідальність і готові до проходження служби.

Першу відправку осіннього призову провели 9 жовтня. 17 юнаків віком від 20 до 26 років з Ковеля та Ковельського району поповнили ряди Збройних Сил України. Служитимуть вони півтора року.

Підготовку до служби проходитимуть у 169-ому навчальному центрі Сухопутних військ Збройних Сил України, що дислокується в селищі Десна Козелецького району Чернігівської області та 184-ому навчальному центрі Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, що в с. Старичі Яворівського району на Львівщині.

Строковики проходитимуть службу виключно в пунктах постійної дислокації військових частин. Їх не направлятимуть на території, де триває операція об'єднаних сил.

Загалом у цей осінній призов маємо направити на проходження військової служби 78 хлопців, і до кінця грудня, вважаю, успішно завершимо цей призов.

– Як вирішується на Ковельщині питання укладання контрактів на армійську службу? Скільки бажаючих служити за контрактом було у 2017 - 2018 р. р.?

– Станом на сьогодні набір на військову службу здійснюється на контрактній основі постійно, бажаючих боронити Вітчизну достатньо. Держава забезпечує гідні гарантії військовослужбовцям та належну зарплату. Професія військовослужбовця є престижною, користується повагою в суспільстві.

Спільно з центром зайнятості, за посередництвом засобів масової інформації проводяться бесіди та інші агітаційні заходи.

За період 2017 - 2018 років Ковельським ОМВК було призвано на військову службу за контрактом 120 осіб.

– Що б Ви хотіли побажати читачам газети з нагоди Дня Захисника України?

– Це справжнє свято мужності й самовідданості, свято лицарства і благородства, якими володіють справжні оборонці, визволителі і захисники України, водночас стало уособленим святом усіх чоловіків. Це свято кожного, хто в той чи інший час віддав свої знання, силу, мужність і професіоналізм справі захисту нашої держави.

І, користуючись нагодою, вітаю усіх, хто носить високе звання Захисника України, бажаю успіху тим, у кого іспит на нього ще попереду. Ветеранам, учасникам війни, батькам та матерям солдатів, усім нам зичу мирного неба над головою, міцного здоров'я, добробуту в родинах, щастя та гармонії. Військова справа непроста, проте потрібна і важлива для всієї країни та кожного з її громадян. 

Розмову вела 

Вікторія ЗІНЧУК.   

Напередодні Дня Захисника України ми поспілкувалися з військовим комісаром Ковельського об'єднаного міського військового комісаріату Сергієм ГЛАДУНОМ.

– Від самого початку АТО жителі міста та району активно приєдналися до лав Збройних Сил України і відправилися боронити державні кордони. Всього за цей час військовий обов'язок виконали 795 жителів Ковельщини. Усіх їх визнано учасниками бойових дій. Наразі в зоні ООС знаходиться до ста наших земляків...

Розмову вела Вікторія ЗІНЧУК.   

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 21

Багато позитивних вражень за короткий час отримали голобчани, що надовго запам'ятаються всім.

Спочатку приємно  було, що на Ковельщину завітали поляки через стільки років, щоб уклонитись пам'яті батьків, найдорожчих людей, що дали життя. Зустрів їх настоятель Свято-Георгіївського храму отець  Ніфонт, до якого вони в першу чергу звернулись. А він порадив їм корінну жительку з Вівчицька Галину Грицюк, яка знала, де на хуторі стояла хатина поляків. 

Під'їхали до села Вівчицька. "Треба було бачити, – згадує Галина Артемівна, – як хвилювався син, обережно, з трепетом ступаючи по землі, де жили колись його батьки. Припав згодом на горбочок вустами, приліг і заплакав. Присутні, що супроводжували його, не тривожили, а тільки спостерігали співчутливо". А коли піднявся, то гречно подякував Галині Артемівні за допомогу і за зворушливу мить в його житті, і поцілував їй руки.

Після всього хочеться тільки сказати: "Хай процвітає дружба між двома народами, хоч минуле і затьмарене трагічними сторінками історії. Хай відбуваються між ними тільки такі щасливі зустрічі".

l

Не менш хвилююча подія відбулася у сім'ї Лямцевих. Напевно, всі пам'ятають 2015 рік, коли у передачі "Чекай на мене" спостерігали за зустріччю через 64 роки двох братів, яких розкидала доля по світу ще малими. Цього літа брат Борис приїхав до Валерія і тиждень тут гостював. На Дніпропетровщину, де проживає нині Борис, їздив син Валерія Владислав. 

Голоби гостеві дуже сподобались. Він гуляв з братом по селищу, відвідали рідню,  відпочивали разом на риболовлі. Гість  повіз із собою незабутні враження,  частинку тепла і найкращі спогади про людей, які гостинно приймали його.

l

Пам'ятним був і день 23 вересня. Після служби у Свято-Георгіївському храмі прихожани відвідали виставку вишитих ікон у дзвінниці-галереї, яку презентувала 80-літня голобчанка Ніна Щесюк. Їх півтора десятка. Кожна приваблює виконавською майстерністю і оригінальністю. 

Автора цих шедеврів вітав отець Ніфонт, вчителька місцевої школи Світлана Бондарук, родичі, знайомі дарували квіти. Підходили й підходили голобчани до майстрині, бо всім вона добре відома. Працювала акушеркою в Голобському пологовому будинку і першою брала на руки новонароджених. Звучали на її честь від церковного хору величальна "Многая літа", найщиріші побажання здоров'я і довголіття. 

l

А на "блакитний" вогник, присвячений Дню ветерана, зібрала голова Голобської ветеранської організації Марія Янко представників старшого покоління в приміщенні одного із залів торгового центру. Допомогли їй в цьому селищна рада і спонсори. 

Шумно і гамірно було, бо декого десятки літ не бачили: спогади, спілкування, пісні гріли душу. Це люди, представники різних галузей, які колись, не шкодуючи здоров'я, віддавались повністю улюбленій справі. Про те свідчать їх нагороди. 

Це – Заслужені працівники сільського господарства і торгівлі, нагороджені орденами і медалями, Грамотами Верховної Ради. Серед них – доярки, механізатори, водії, бригадири тракторних і рільничих бригад, вчителі, учасники бойових дій, багатодітні матері, остарбайтери, учасники  війни, вдови учасників бойових дій.

Вітали присутніх голова селищної ради Сергій Гарбарук, голова ветеранської організації Марія Янко. Для гостей учасники художньої самодіяльності і хор "Червона калина" подарували концерт.

l

У бібліотеці теж відбулася цікава подія. Її працівники зібрали найактивніших читачів-ветеранів праці, щоб привітати і з Днем ветерана, і, спільно з головою селищної ради Сергієм Гарбаруком і куратором Університету ІІІ віку Людмилою Тимощук, оголосити початок нового навчального року. Довго за чашкою чаю звучали поезії, пісні у виконанні хору "Червона калина". А новостворений вокальний гурт бібліотекарів із сіл, що відносяться до Голобської ОТГ, під назвою "Первоцвіт" подарував теж зворушливі пісні і поезії. А ще приємна новина: Галина Грицюк видала книжку про Вівчицьк. З чим її й вітаємо. 

l

Школа теж запросила всіх ветеранів педагогічної праці на свято – День працівників освіти. Їх тепло вітали голова селищної ради Сергій Гарбарук, директор школи Наталія Хомяк, її заступники. За “солодким” столом ветеранам було що згадати. 

Учні порадували педагогів та гостей-ветеранів концертом, а також обдарували квітами.

l

А далі вже – “сенсація”, бо наші прихожани на чолі з отцем Ніфонтом вперше в історії Голоб подорожували по святих місцях Греції. Пізніше вони поділяться своїми враженнями. 

Як же приємно похвалитися хорошими новинами. Хай вони частіше прикрашають наше життя!

Валентина ОСТАПЧУК. 

Багато позитивних вражень за короткий час отримали голобчани, що надовго запам'ятаються всім.

Спочатку приємно  було, що на Ковельщину завітали поляки через стільки років, щоб уклонитись пам'яті батьків, найдорожчих людей, що дали життя. Зустрів їх настоятель Свято-Георгіївського храму отець  Ніфонт, до якого вони в першу чергу звернулись. А він порадив їм корінну жительку з Вівчицька Галину Грицюк, яка знала, де на хуторі стояла хатина поляків. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 25

Кожну працю благословляє  удача. А коли праця в ім'я пам'яті минулих поколінь про життя і боротьбу, про випробування знущанням, про нескореність роду українського, то вона благословенна самим Господом.

Назва цієї інтелектуальної праці – "Спогади". Автор – Остап Павлович Цеханчук. Ця людина добре відома ковельчанам, найперше порядністю, доброчинністю, відповідальністю за доручену справу. Він був активним учасником боротьби за Незалежність на початку  дев'яностих років ХХ століття, активно виступав за відродження Благовіщенської святині. Цей рух підтримали сотні  ковельчан. Немає сенсу звіряти, зважувати славу тих, хто йшов попереду.

Їхня нагорода – це золоті хрести Свято-Благовіщенського собору, які символізують тісну єдність з Богом. Їхня радість – це спогад, як у звільнений спортивний зал повінню весняною влилося тисячі спраглих за Христовою вірою людей. Їхнє щастя в тому, що звідти цілющими  струмками парафіяни розлилися по усіх куточках Ковельщини і там відродили православну віру з українським духом і розбудували нові храми. 

І сам Остап Цеханчук  був тим животворним потічком, який сприяв відродженню греко-католицької церкви. Його стараннями у Ковелі на бульварі Лесі Українки постала церковна громада з українським духом Різдва Пресвятої Богородиці, яка згодом перетворилася в храм і монастир Блаженного Миколая Чарнецького. Святиня стала його духовною домівкою. У свої 92 він, мов на крилах, летить кожної неділі на святу Божественну літургію.  Хай Бог дає сили!

Книга "Спогади" унікальна за своїм змістом. У ній – близька і далека історія рідного краю. Короткі штрихи про життя й епоху, в якій пан Остап ніс свій важкий хрест. Тут ви знайдете філософські, патріотичні та оптимістичні роздуми про минуле і сучасне, його особистий погляд на події і факти ХХ століття.

"Я – Остап, син Павла і Надії, народився в шкільному будинку (чим не символічно)", – пише автор. Село Гостинне розташоване за 12 кілометрів від Грубешова. Після Першої світової селяни стали, як кажуть, на ноги. Мазури (поляки) селилися окремо. Господарство розвивалося. Громада обирала солтиса. Діяла "Просвіта" і "Рідна хата". Була початкова школа. Навчання велося польською мовою.

Проте українці на цих землях мали свою мову, культуру, релігію, звичаї, традиції.

О. Цеханчук: " Українська мова – це є дух народу, його совість, його поступ вперед, а поза національною мовою зникає неповторний колорит народу, нівелюється специфіка освоєння багатства світу".

"Полонізація українців вводилася на основі братства, через єдину римо-католицьку віру. Українців, що працювали на державних службах, звільняли з роботи".

На жаль, полонізація велась різними методами: залякуванням, безчинствами уночі, нападами на села і навіть руйнуванням святинь.

Весною  1938 року до Гостинного прибула колона під польським прапором. На марші викрикували: "Хто пристане до поляка, хай живе! Хто залишиться русіном, нехай згине!".

Маю зробити суб'єктивний відступ: "Це перші паростки польсько-українського протистояння. Разом з тим автор зауважує, що більшість поляків виступало за мирне  співіснування.

Боже провидіння вело Остапа Цеханчука за руку і оберігало від біди.

При "перших" совєтах (1939-1941 р. р.) сім'я Цеханчуків шукала "рай" в радянській Україні. Переселилися на Житомирщину. Відчувши, що таке голод, насилля і несвобода, повернулися до рідної домівки.

Війна випробовувала юнака в Німеччині. Цей спогад свідчить, що західні німці толерантно ставилися до своїх поневолених "рабів". Прості німці розуміли, що таке війна і старалися дотримуватися моралі на основі доброти, а часом і милосердя.

Дорога додому була наповнена безліччю пригод на грані смерті, голоду та холоду. Щасливий фініш в Ковелі, і навіть дорога  знахідка – адреса місцезнаходження мами.

О. Цеханчук: "Моєю дорогою проводив мене Святий Дух без мого особистого втручання".

А потому була Херсонщина, зустріч з мамою і знову повернення – тепер до Ковеля.

У 1946 році Остапа зараховують до фабрично-заводського училища "здобувати шахтарський фах". А на шахті – "голодне життя, без жодних розваг, а лиш робота і сон". Не втримався, і весною 1948 року повернувся до Ковеля. Тут на нього чекали застінки НКВС, допити, карцер, знущання і суд. Вистояв. Витерпів і переміг.

У 1950 році закінчив гірничо-паливний технікум. Працював на торфопідприємствах Ковельщини, а на Гавчицькому – виконував обов'язки головного інженера.

На одному з випадків слід зупинитися детально. На підприємство якось завітали упівці. Реквізували гроші з каси, забрали одяг, взуття та речі, необхідні для проживання в умовах лісової криївки. Для Остапа Цеханчука цей напад залишився без наслідків. Лютували енкевесівці, та вояки, як у воду канули.

На підтвердження,  що експроприація цінностей підприємства законна, залишили довідку із своєю упівською печаткою.  Вдумаймося: у 1950 році, на гострому  лезі ножа, не здолані жорстокою каральною силою – хіба це не героїзм?!

l

О. Цеханчук помістив поезію упівця, яку спокійно читати неможливо:

Спадає листя із дерев останнє

До наших ніг, натомлених в боях.

Нема вже ні щастя, ні кохання,

Лише тривога на семи вітрах.

І ще не пізно здатися на ласку,

Та краще серце вирвати з 

грудей –

Життя вернути зрадою не важко,

Та як же жити потім між людей?

Останній бій,  неначе сповідь,

Прощальну тишу в лісі розітне,

Спочине тут навіки гордий провід,

Піде у Вічність братство лісове.

Уже без них зустрінуть Сонце квіти,

Біжать останні миті, як вода.

Ти мусиш, Україно, зрозуміти:

Загибель наша – то ще не біда!

Свободи дух нових борців породить

І з ними волю краю принесе,

Та ми вже не побачим, 

бо надходить

Нам пора… О, це нарешті все…

Слава Україні! Героям слава!

Остап Цеханчук описує жахливі картини польсько-українського протистояння. Вони підтверджені свідченнями очевидців. Маємо усвідомити, що загони оборони УПА були єдиними захисниками простих українців від оскаженілих польських  націоналістичних угруповань. І за це маємо дякувати тим, хто віддав своє життя останнім пострілом або страждав довгі роки на каторгах, – за нас, за Україну.

Своєю книгою Остап Цеханчук засвідчує, що немає окупації доброї, справедливої, толерантної – ні російської, ні польської, ні німецької, ні будь-якої іншої.

Він наголошує, що для завоювання України "руський  мір" робить головну ставку на УПЦ МП (читай  РПЦ в Україні).

О. Цеханчук: "Ми не хочемо церкви, яка, ігноруючи факт існування незалежності і суверенітету України, і далі переконує українських громадян, що вони "дєті єдиного руського міра"…

Праця – нелегка, цікава і корисна для нас. Вона ще й ще раз нагадує про протистояння у цьому неспокійному світі, в якому, щоб втримати омріяну незалежність, мусимо боротись до кінця.

У післяслові автор говорить: "Я закінчив свої спогади, які насичені війною, стражданнями, горем, смертю людей, а людське життя подібне до хреста, який людина має нести все життя".

Книга "Спогади" – це своєрідний подвиг автора, Остапа Павловича Цеханчука, який має намір написати й другу частину. Дай, Боже, творчих сил! Хай щастить!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Кожну працю благословляє  удача. А коли праця в ім'я пам'яті минулих поколінь про життя і боротьбу, про випробування знущанням, про нескореність роду українського, то вона благословенна самим Господом.

Назва цієї інтелектуальної праці – "Спогади". Автор – Остап Павлович Цеханчук. Ця людина добре відома ковельчанам, найперше порядністю, доброчинністю, відповідальністю за доручену справу. Він був активним учасником боротьби за Незалежність на початку  дев'яностих років ХХ століття, активно виступав за відродження Благовіщенської святині. Цей рух підтримали сотні  ковельчан. Немає сенсу звіряти, зважувати славу тих, хто йшов попереду.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 17

Про те, що потрібно берегти природу, ми чуємо з народження. Та, на жаль, тільки чуємо. Дорослі рідко пояснюють дітям, чому це потрібно робити. До того ж, поведінка окремих мам і татусів іноді демонструє протилежні приклади. Досить згадати хоча б те, скільки разів, відпочиваючи за містом, вони залишали тліюче багаття, ламали гілки, не прибирали сміття…

Щороку через заняття та експедиції Ковельської СЮН проходять сотні юних мешканців нашого міста. Важко переоцінити її вплив на світогляд і подальше життя цих дівчаток та хлопчиків. А от для директора Ковельської станції юних натуралістів Віри Бобчук її робота стала долею, призначенням. Сьогодні вона – наша співрозмовниця.

– Віро Тимофіївно, що, на Вашу думку, спонукає дітей займатися на станції юних натуралістів?

– Любов до природи. У багатьох випадках батьки – колишні вихованці станції до нас приводять своїх дітей. Адже з власного досвіду знають, що це найкращий спосіб пізнати навколишній світ. 

– Як саме діти сприймають екологічні проблеми? Чи змінюється з часом їх погляд на необхідність вирішення цих проблем?

– Найголовніше у справі виховання – результат. Хочеться, щоб екологічні проблеми, про які ми постійно чуємо, перестали сприйматися з байдужістю. Діти (як і дорослі) повинні розуміти, що вирішення екологічних проблем – це неминучість, це те, що залежить від кожного з нас особисто. Потрібно навчитися бачити і розуміти, які наслідки має споживацький і безвідповідальний вплив на природу у реальному житті. Це також серед завдань юних натуралістів.

З самого малечку ми привчаємо дітей бережливо ставитися до усього, що нас оточує. Пояснюємо на найпростіших прикладах і розрахунках. Одна зірвана однією людиною квіточка або зламана гілочка в масштабах планети перетворюється в сім мільярдів знищених квіток і гілок. За об'ємами це рослинний світ невеличкої країни. Ось з таких міркувань ми розпочинаємо екологічне виховання. 

Середня і старша ланка ковельських юннатів проводять дослідницькі роботи, реалізують екологічні проекти. Й в процесі такої діяльності шукають шляхи вирішення екологічних проблем, на які звертають увагу містян.

– А самі дослідження, які проводяться під час занять, – це все-таки гра чи тут все "по-дорослому"?

– Діти займаються справжньою науковою роботою, в їхніх дослідженнях визначені завдання, котрі ретельно сплановані. Звичайно, діти є діти. Вони сприймають усе, як цікаву пригоду, в ході гри відкривають для себе щось нове. 

Але ми розуміємо – це не гра, а адаптований до шкільного віку рівень наукової роботи. Наші юннати дуже люблять займатися дослідницькою діяльністю. Щороку всі групи вихованців обирають певні теми для дослідництва. Експериментують скрізь: в теплиці, в куточку живої природи, на квітниках та лікарському городі. Таким чином ми долучаємо їх до азів наукової діяльності.

Особливо цікавими виявилися дослідження червонокнижних рослин Ковельщини, в рамках якого було зроблено декілька відкриттів. Юннатами було виявлено нові види червонокнижних рослин, відомостей про зростання яких на території Ковельського району не було зареєстровано у літературних джерелах. Серед них – береза темна, любка дволиста і сальвінія плаваюча (водяна рослина, котрою влітку заростає р. Турія.)

Хочеться також згадати про таку форму роботи, як фітовітальня, джерелом отримання цілющої сировини для якої є наш лікарський город. Діти мають можливість готувати й куштувати цілющі чаї з власноруч заготовленої сировини. А її ми заготовляємо чимало. Це дає змогу долучатись до волонтерства. Останні кілька років ми передаємо набори лікарських трав нашим захисникам у зону бойових дій.

– Скажіть, а скільки видів рослин у вашій колекції? Які з них найунікальніші та найекзотичніші?

– Творчою лабораторією для вихованців станції є теплиця, в якій зібрано унікальну колекцію з понад ста видів рослин, в числі яких чимало лікарських і дійсно рідкісних. Серед наших "старожилів" – опунція (сімейство кактусових), якій вже понад сорок років. Цей кактус живе на станції із часу заснування закладу – з 1976 року. Спочатку він ріс у звичайному горщику, згодом переселився у тепличний ґрунт і  сьогодні сягає розмірів чималого дерева. Його "ровесник" – вирощений з насінини кипарис. Дещо молодший, з 1985 року, панкраціум прекрасний, котрий у природному середовищі поширений на Канарських островах та в Середземномор'ї. В останнє десятиріччя в нашій теплиці оселилося чимало цікавих екзотичних плодових рослин.

Нещодавно порадував першим врожаєм карликовий банан, який у нас росте вже сьомий рік, проте лише зараз почав плодоносити. Є в нас й чотири рослини ананасу, дві з яких вже теж плодоносили. Юні натуралісти доглядають за інжиром, котрий п'ять років тому привезла з Криму. 

Нещодавно колекція поповнилась кавовим деревом, котре нам презентувала наша колишня вихованка, а нині секретар міської ради Віра Федосюк. До речі, пасифлора (рід декоративних багаторічних трав'янистих ліан), яка зеленим вбранням обвиває арки в теплиці, теж дарунок Віри Іванівни. 

– Піклування про тварин також серед завдань вихованців станції юних натуралістів. Кого сьогодні з числа чотирилапих та крилатих вони опікають?

– З пернатих у нас живуть хвилясті папужки, папуги нерозлучники, папуги корели. А ще в живому куточку "прописалися" пухнасті улюбленці діток: морські свинки і хом'ячки. Юннати привчаються доглядати й за акваріумними рибками, котрі в нас також є. 

Не забуваємо і про тварин, які мешкають у природному середовищі. З настанням холодів разом з вихованцями виготовляємо годівнички для птахів, аби допомогти їм легше перенести зиму.

– А скільки на станції натуралістів діє гуртків, якого вони спрямування?

– Пізнавати природу та використовувати набуті знання на практиці в Ковельській станції натуралістів навчаються понад чотириста школярів. Ми проводимо заняття ще й на базі шкіл. Різноманітні гуртки нашого закладу позашкільної освіти мають вісім тематичних профілів. Діти, які люблять квіти, відвідують гурток "Юні квітникарі", любителі тварин ходять на гурток "Тварини живого куточка", а є діти, котрим цікаво вирощувати овочі, тому вони обирають гурток "Юні овочівники" тощо. Для наймолодших діє гурток "Юні друзі природи". Тож ласкаво просимо до нас!

– Похваліться здобутками колективу Ковельської СЮН.

– Наш колектив невеличкий: п'ять керівників гуртків, директор і методист. Два керівники гуртків мають звання "Керівник гуртка-методист", маємо переможців обласного та всеукраїнського етапів Всеукраїнського конкурсу "Джерело творчості" у номінаціях "Директор", "Методист", "Керівник гуртка", у міському конкурсі "Успішний педагог" та в багатьох інших професійних конкурсах.

А наші вихованці з року в рік є переможцями міського, обласного та всеукраїнського етапів Всеукраїнських конкурсів "Парад квітів біля школи", "Юннатівський зеленбуд", "Галерея кімнатних рослин", "Вчимося заповідувати", "Дослідницький марафон", "Юний дослідник" та ін. У цьому можна переконатися, переглянувши виставку їхніх досягнень, що розміщується в нашому закладі. 

Усі ми, як дружна сім'я, докладаємо максимум зусиль для того, щоб наш заклад був затишним і мав сучасний вигляд. А дві перемоги упродовж останніх п'яти років у міському конкурсі "Кращий…" в номінації "Найкращий благоустрій території підприємства, організації" є логічним результатом нашої праці.

Розмову вела 

Вікторія ЗІНЧУК.

НА ЗНІМКАХ: епізоди з “життя” станції юних натуралістів у Ковелі.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Про те, що потрібно берегти природу, ми чуємо з народження. Та, на жаль, тільки чуємо. Дорослі рідко пояснюють дітям, чому це потрібно робити. До того ж, поведінка окремих мам і татусів іноді демонструє протилежні приклади. Досить згадати хоча б те, скільки разів, відпочиваючи за містом, вони залишали тліюче багаття, ламали гілки, не прибирали сміття…

Щороку через заняття та експедиції Ковельської СЮН проходять сотні юних мешканців нашого міста. Важко переоцінити її вплив на світогляд і подальше життя цих дівчаток та хлопчиків. А от для директора Ковельської станції юних натуралістів Віри Бобчук її робота стала долею, призначенням. Сьогодні вона – наша співрозмовниця.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 36

Ковельський промислово-економічний коледж Луцького національного технічного університету – навчальний заклад, який вирізняється з-поміж інших неординарним підходом як до навчання, так і до студентського дозвілля. Єдність коледжівської родини простежується у кожному заході, у вирішенні нагальних питань, у підготовці та проведенні різного роду свят. Адже тільки той, хто вміє добре працювати, вміє гарно та з користю відпочивати. Тому до Всесвітнього дня туризму коледж готується ґрунтовно.

Викладачі фізичного виховання Ющук Світлана, Андріюк Надія та Лук'янович Володимир цього разу перевіряли спритність та вправність студентів новими та цікавими завданнями: естафета засобами туристичного спорядження, складання намету, формування колодязя з полін, приготування козацької страви. Юнацький запал, неперевершене бажання перемогти спонукало студентство бути активними, швидкими, точними та влучними. Схилившись над казанами, студенти чаклували над козацькою смакотою. А підігрівали інтерес до конкурсів грошові винагороди від громадської організації "Студентський спортивний клуб "Атлет". 

Цікавим та приємним залишається той факт, що жодної байдужої людини на святі туризму не знайшлося. Навіть члени журі (адміністрація коледжу), досхочу скуштувавши козацьких страв, намагалися пройти не таку вже й просту естафету. Як це випробування вдалося суддям? Добре, що аматорські спроби оцінювалися не на час (жарт, звичайно).

23 команди змагалися за перше місце, долі секунди вирішували переможців. Одного балу не вистачило 209 "Д" групі спеціальності "Галузеве машинобудування" до перемоги, тому журі вирішило нагородити заохочувальним грошовим подарунком. Третє місце виборола команда механіків, студентів 301 "Д" групи спеціальності "Галузеве машинобудування", друге місце посіла команда 303 "Д" групи спеціальності "Автомобільний транспорт", які впевнено та цілеспрямовано йшли до фінішу, приз за перше місце отримала команда згуртованих та цілеспрямованих дівчат 213 "Д" групи спеціальності "Менеджмент". Вітаємо переможців! Так тримати!

Гостем спортивного свята був запрошений інспектор Волинського рибоохоронного патруля, депутат міської ради Андрій Неридько. Під час оголошення результатів змагань він відзначив, що день, проведений на природі, виявився плідним та корисним для усіх коледжівців. Найактивнішим та найспритнішим студентам було вручено цінні подарунки. 

Усіх учасників спортивного свята привітали заступник директора з виховної роботи Олена Шульган та заступник директора з навчальної роботи Ігор Ілюшик. Вони подякували коледжівській родині за  активність, спритність, дружність, а ще – за чистоту та охайність, залишену після себе у лісі.  

Загальне враження від дня, проведеного на лоні природи, у колі друзів та однодумців –це щастя, радість та неймовірна насолода. Дружна коледжівська родина повернулася у коледж стомленою, але задоволеною. Бо у коледжі вчитися весело та надзвичайно цікаво! 

Руслан Ющук. 

керівник фізичного виховання.

Ковельський промислово-економічний коледж Луцького національного технічного університету – навчальний заклад, який вирізняється з-поміж інших неординарним підходом як до навчання, так і до студентського дозвілля. Єдність коледжівської родини простежується у кожному заході, у вирішенні нагальних питань, у підготовці та проведенні різного роду свят. Адже тільки той, хто вміє добре працювати, вміє гарно та з користю відпочивати. Тому до Всесвітнього дня туризму коледж готується ґрунтовно.

керівник фізичного виховання.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 40

Прискіпливий читач, прочитавши заголовок статті, може саркастично усміхнутися і сказати автору:

– Що за дурню ви пишете? Нічого й нікого Путін не боїться, бо ним усе "схоплено" – і в країні, і в світі. Бояться його – різні там трампи, меркелі й інші орланди.  Всіх він тримає в руках, насміхаючись і глузуючи над західними політиками-невдахами. У нього – ядерна зброя, монолітна команда бандюганів-кадебістів, багатомільйонне стадо рабів-росіянців.

Не буду сперечатись. Все це, безумовно, у Путіна є. Можливо, є навіть більше. Бо диктатори, дії яких ніхто не контролює, почуваються небожителями, яким усе дозволено і яких мають слухатися абсолютно всі. Переконаний, що так думав у свій час Чаушеску в Румунії, Каддафі у  Лівії, Хусейн в Іраку, Сталін в СРСР, не кажучи вже про осіб, котрі жили і царювали раніше. Вони вважали себе рівними майже Всевишньому, всесильними і непідвладними долі. Цю впевненість їм "вбивали" у свідомість їх підлеглі, котрі розуміли: вмре диктатор – згинуть і вони.

Однак чомусь мені здається, що серед згаданих і не згаданих вище   історичних персон Владімір Путін все-таки має почуття страху. І не тільки тому, що йому бракує  гарту запеклої політичної боротьби чи досвіду здобуття перемог у відкритих боях з ворогами. Він – недоношене дитя російської псевдодемократії, на яке зробив ставку Борис Єльцин з російськими та зарубіжними олігархами, що побачили у ньому майбутнього лідера нації,  повноправного члена сім'ї керівників цивілізованих держав планети.

Час показав, що вони дуже й дуже помилилися. Та й сам Путін підсвідомо відчуває, особливо сьогодні, що сів не у свої сани. Здавалося б, чого? На останніх президентських виборах кремлівський вождь "переміг" із переконливим результатом (правда, там не було кого й перемагати – не вважати ж серйозними суперниками Ксюшу Собчак чи біснуватого Жіріновського?). Стабілізувалася ситуація в економіці завдяки зростанню цін на нафту, барель якої марки "Брент" уже коштує більше 80 американських доларів – це ж не 40, як було зовсім недавно.

Європа "проковтнула", хоч і не зовсім, окупацію Криму, неоголошену війну з Україною, підтримку ще одного кривавого диктатора Сирії Асада, нищення мирного населення у цій багатостраждальній країні. Вдалося успішно провести у США операцію під назвою "Трампнаш", хоч і не настільки бездоганно, як обіцяли лицарі плаща і кинджала. Дедалі більше відчутні міжусобні сварки серед лідерів ЄС і НАТО, в чому далеко не останню  роль відіграють росіянські "дипломати" і викохані ними п'яті колони у цілому ряді європейських держав.

Словом, живи, Путін, радій і лови кайф.

Але повноцінного кайфу не виходить. Щось пішло у створеній Путіним системі не так. Не вдалось приспати населення ерефії  блискуче проведеним чемпіонатом світу з футболу влітку цього року. Мундіаль  мундіальом, футбол футболом, та їсти ж хочеться! А як нормально людям поїсти, коли апетит народу зіпсували пенсійною реформою? Такої "підстави" від президента ніхто не чекав. І хоч він клявся й божився, що підвищення пенсійного віку не буде, слова не дотримав, бо гроші в державі  кінчаються. Є вони на Сирію, на Україну, на Крим, а от на пенсії  їх катастрофічно не вистачає. В той час, як друзі  Путіна – мільярдери казково збагачуються, простий  люд  зубожіє. Той самий люд, який   ще навесні свого лідера трохи не цілував нижче спини.

Тепер полуда з очей в декого зникла і дедалі частіше в різних регіонах ерефії спалахують вогнища  конфліктів. Люди виходять на майдани різних міст, висувають не тільки економічні, а й політичні вимоги. Не допомогли репресії проти головного опозиціонера   Олексія Навального, якого раз за разом кидають у в'язницю, проти тисяч його соратників і однодумців. І чи найстрашніше при цьому для влади те, що в акціях бере участь величезна кількість молоді. Їй надокучили брехня, лицемірство, нахабство можновладців, примітивна пропаганда  з  екранів телевізорів, відсутність реальної свободи слова.

Про те, що Путін втрачає твердий грунт під ногами, засвідчують підсумки виборів губернаторів в ряді росіянських регіонів, де висуванці провладної "Єдиної Росії" або з тріском програли, або заздалегідь зняли свої кандидатури, зрозумівши, що електорат їх не підтримає – антипатія до Кремля перекидається і на його ставлеників.

Неабияк тривожить президента  ерефії те, що Захід вперто не хоче знімати з держави-терориста санкції. І хоч урядовці бадьоро запевняють, що нічого страшного немає, що економіка росте і розвивається, а так зване імпортозаміщення дає блискучі результати, реальні справи виглядають трагічніше – не тільки для простого люду, який звик до відсутності умов для цивілізованого способу життя, скільки для найближчого оточення Путіна. Того оточення, яке, образно кажучи, його "поїть" і "годує", а нині мусить терпіти дискримінацію з боку сильних світу цього, і найперше – Сполучених Штатів Америки. 

Маючи величезні капітали, всіма силами підтримуючи Кремль, багато з них зв'язані санкціями по  руках і ногах. Напевно, не один з них задумується над тим, чи Владімір Владімірович  веде їх і свій народ правильним шляхом? І не лише замислюється, а, мабуть, подумує, як із цієї ситуації вийти з найменшими втратами.

Дедалі більше Путін відчуває неприязнь і з боку деяких політиків, так би мовити, національно-патріотичного спрямування, на яких він звик опиратися. Вони прямо звинувачують свого лідера в зраді інтересів Росії, підігруванні Вашингтону, Тель-Авіву і Берліну, запроданстві і спробах… розвалити імперію (?!).

Є ще одна проблема, згадка про яку не дає Путіну нормально спати. Це війна, в яку ерефія занурюється, наче в трясовину. Точніше – війни, бо важко назвати країну світу, де б московити  не воювали або таємно, або цілком відкрито. Якщо в Україні "іх там нєт", то в Сирії вони присутні  стовідсотково,  навіть не приховуючи цього. Кожен день перебування за сотні кілометрів від рідного дому дорого обходиться і місцевому населенню, на голови якого постійно сипляться бомби, міни й снаряди, і, звичайно ж, воякам-"визволителям". Не одного з них відправили "двохсотими" на Батьківщину, де ховають, як правило, "героїв" таємно і без надмірного галасу.

Останні події на Близькому Сході стають все більш вибухонебезпечними. Загибель екіпажу літака-розвідника ІЛ-20, якого, судячи з усього, збили самі сирійці не без допомоги росіянців, викликала різке протистояння військової верхівки ерефії та Ізраїлю. Не дочекавшись результатів розслідування, Москва вустами міністра оборони Шойгу та  високопоставлених чиновників генштабу в інциденті звинуватили ізраїльських льотчиків, які у той день завдали удару по ворожих позиціях на території Сирії.

Одразу Путін зайняв досить помірковану позицію, заявивши, що причиною знищення військового літака став збіг випадкових обставин. Однак така позиція верховного головнокомандуючого не сподобалася ані політикам-яструбам, ані генералітету. Вони розгорнули в засобах масової інформації справжнісінький антиізраїльський  шабаш, вимагаючи "адекватних" дій у  відповідь. Тут же було заявлено, що Москва забезпечить сирійську армію найсучаснішими протиракетними засобами, які даватимуть рішучу відсіч спробам порушити повітряний простір "братньої" країни.

Достеменно невідомо, чи Шойгу, якого дехто розглядає як реального претендента на пост глави держави у майбутньому, пішов проти свого шефа самостійно при підтримці однодумців з генштабу, чи свої дії узгодив з володарем Кремля, але факт залишається фактом: світ ще на крок наблизився до термоядерної війни. Ізраїльський народ та його лідери не з тих, кого можна залякати найсучаснішою зброєю – свою свободу, волю і незалежність вони готові захищати, не шкодуючи життя. 

Тепер Путін стоїть перед дилемою: чи й далі нагнітати ситуацію, до чого його підштовхують військові, чи дати "задній хід", чого не зрозуміють ті, хто за нього голосував на президентських виборах. Війна – маленька або велика – йому потрібна, щоб відволікти народ від сумних думок про пенсії, заробітні плати, високі ціни і т. д, і т. п. Але неодмінно потрібна перемога, бо останнім часом Москва на міжнародній арені більше програє, аніж виграє.

Питання тільки в тому: чи буде ця перемога в умовах, коли земля вислизає з-під ніг? Це, як кажуть шахісти, цугцванг у чистому вигляді. Та Путін в шахи не грає, тому його цугцванг загрожує не тільки ерефії, а й світові. На жаль.

Ярема ГОЯН.

Прискіпливий читач, прочитавши заголовок статті, може саркастично усміхнутися і сказати автору:

– Що за дурню ви пишете? Нічого й нікого Путін не боїться, бо ним усе "схоплено" – і в країні, і в світі. Бояться його – різні там трампи, меркелі й інші орланди.  Всіх він тримає в руках, насміхаючись і глузуючи над західними політиками-невдахами. У нього – ядерна зброя, монолітна команда бандюганів-кадебістів, багатомільйонне стадо рабів-росіянців.

Не буду сперечатись. Все це, безумовно, у Путіна є. Можливо, є навіть більше. Бо диктатори, дії яких ніхто не контролює, почуваються небожителями, яким усе дозволено і яких мають слухатися абсолютно всі. Переконаний, що так думав у свій час Чаушеску в Румунії, Каддафі у  Лівії, Хусейн в Іраку, Сталін в СРСР, не кажучи вже про осіб, котрі жили і царювали раніше. Вони вважали себе рівними майже Всевишньому, всесильними і непідвладними долі. Цю впевненість їм "вбивали" у свідомість їх підлеглі, котрі розуміли: вмре диктатор – згинуть і вони.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 10

Одним із кращих серед вищих навчальних закладів Волині по праву вважається Луцький національний технічний університет, котрий користується неабиякою популярністю і серед випускників нашого міста. Перлиною ж цього університету сміливо можна назвати кафедру товарознавства та експертизи в митній справі, яка готує майбутніх митних брокерів, експертів, товарознавців, спеціалістів у галузі захисту прав споживачів, торгівлі та митного регулювання зовнішньо-економічної діяльності підприємств і т. д.

Та найбільшою гордістю навчального закладу є, звичайно ж, його викладачі, 100 відсотків з яких — доктори та кандидати наук, які застосовують сучасні підходи до навчання і виховання студентів. Професія викладача поєднує у собі мудрість і молодість душі, креативність і величезну енергію, доброту і виправдану суворість.

Дорогий наш професорсько-викладацький склад кафедри товарознавства та експертизи в митній справі! Ми високо цінуємо  щедрість Ваших люблячих сердець, Ваші терпіння і розуміння, відданість справі і любов до нас, студентів! Щире Вам «спасибі» за те, що Ви є, за те, що вклали в нас чимало знань і старань, за те, що ніколи не шкодували своїх сил, емоцій, часу і турботи. Віримо, що добро, яким Ви щедро обдаровуєте нас, повернеться до Вас сторицею. 

Сердечно вітаємо Вас із професійним святом — Днем працівників освіти! Бажаємо Вам міцного здоров’я, довгих років успішного викладання, невичерпного ентузіазму та оптимізму, світлого щастя в житті і добрих чудес на шляху! Нехай Вас оточують повага і любов, доброзичливість і милосердя, життєрадісність і наша подяка!

Допоки Сонце світить з висоти,

Щебечуть птахи, зацвітають квіти,

Ми Вам життям бажаєм твердо йти

І днем грядущим від душі радіти!

Хай щастя завжди супроводить Вас,

Людська повага й шана не минають,

А Ваші мрію й працю повсякчас

Лиш визнання вінчають!

З повагою та вдячністю — 

магістри спеціальності “Підприємництво, торгівля та біржова діяльність” спеціалізації “Товарознавство та експертиза в митній справі” Луцького НТУ.

Одним із кращих серед вищих навчальних закладів Волині по праву вважається Луцький національний технічний університет, котрий користується неабиякою популярністю і серед випускників нашого міста. Перлиною ж цього університету сміливо можна назвати кафедру товарознавства та експертизи в митній справі, яка готує майбутніх митних брокерів, експертів, товарознавців, спеціалістів у галузі захисту прав споживачів, торгівлі та митного регулювання зовнішньо-економічної діяльності підприємств і т. д.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 337

В минулу неділю на стадіоні у селищі Голобах відбулося багатолюдне свято "На гостині  у лісівників". Воно було приурочене до традиційного Дня працівників лісу, але вперше проходило у новому "форматі": його організаторами спільно виступили три підприємства: ДП "Ковельське лісове господарство",  СЛАТ "Тур", Волинський військовий лісгосп. Велику підтримку надали очільники Голобської ОТГ, районної виконавчої і представницької  влади, а  участь у святі взяли не тільки лісівники, а й представники багатьох сільських і  селищних громад району, міста Ковеля.

НА ЗНІМКУ: виступ аматорів сцени з Попович, яких тепло вітали глядачі.

Фото Сергія ДАНИЛЮКА.

(Фоторепортаж про "гостину у лісівників" читайте на 9-й сторінці сьогоднішнього номера "Вістей Ковельщини").

В минулу неділю на стадіоні у селищі Голобах відбулося багатолюдне свято "На гостині  у лісівників". Воно було приурочене до традиційного Дня працівників лісу, але вперше проходило у новому "форматі": його організаторами спільно виступили три підприємства: ДП "Ковельське лісове господарство",  СЛАТ "Тур", Волинський військовий лісгосп. Велику підтримку надали очільники Голобської ОТГ, районної виконавчої і представницької  влади, а  участь у святі взяли не тільки лісівники, а й представники багатьох сільських і  селищних громад району, міста Ковеля.

НА ЗНІМКУ: виступ аматорів сцени з Попович, яких тепло вітали глядачі.

Фото Сергія ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 10

"Лісова  пісня":  зберегти  традиції 

народного  свята

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 45

Завжди на варті перебувають працівники  ДПРЧ-4 Ковельського міськрайонного відділу управління державної служби з надзвичайних ситуацій, яких ви бачите на знімку. Це — командири відділень  Анатолій КНИШ та Роман КУЛИК, водій Роман ПОКАЛЬЧУК, пожежні Микола ХАЙМИК та Олег ПОТЕРУХА.

Фото Сергія ДАНИЛЮКА.

Завжди на варті перебувають працівники  ДПРЧ-4 Ковельського міськрайонного відділу управління державної служби з надзвичайних ситуацій, яких ви бачите на знімку. Це — командири відділень  Анатолій КНИШ та Роман КУЛИК, водій Роман ПОКАЛЬЧУК, пожежні Микола ХАЙМИК та Олег ПОТЕРУХА.

Фото Сергія ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 151