Саме так захопила мене  книга Михайла Юхти під назвою «Долю обрав сам». В ній йдеться про життя і долю дисидента-шістдесятника Дмитра Іващенка. Тут історія боротьби за українство, мову, незалежність.  Разом з тим автор не оминає такої чутливої  теми, як кохання.  Адже кохання – це тонка духовна субстанція, яка змінює наше буття, окрилює  творчий дух, долає сил і натхнення. 

Воно сизокрилою Жар-птицею прилітає несподівано, негадано, сяйне щастям, заворожить красою. Буває, що й зникне  в навколишньому загадковому просторі.

Дмитро Іващенко словом торкнувся крила цієї загадкової птахи. Саме закоханість змінила вектори його життя, а разом із тим — погляди на нашу споконвічну боротьбу  за Волю і Долю.  

Розпочиналася історія його  першого кохання в останній день жорстокої, кривавої  війни   у німецькому місті Штетін, що на Одері. З нагоди  так званої  перемоги Іващенко отримав  три  вільних дні відпустки  і вирішив ознайомитися з містом.  Роздобув велосипеда й  поїхав по незнайомих вулицях. У-х-х! Нарешті тиша! Не чути пострілів  гармат, і вибухів бомб  і снарядів.

І він  на радощах  чимдуж накручував педалі. Не зчувся,  як зачепив велосипедистку, що їхала поруч,  і вони обоє попадали на землю. 

– Що ви наробили? Це ж не мій ровер! – почув він, немов через сон, рідну українську мову. 

З несподівання розгубився і не знав, що сказати. Отямившись, став заспокоювати, ремонтувати пошкоджене колесо і знайомитись. Саме у ці хвилини між ними сяйнула іскра кохання.

Вслухаймося в цю мелодію тонких почуттів у викладі Михайла Юхти:

«У неповних двадцять чотири спрагле серце Дмитра не могло не чути мелодії Весни. Перше кохання… Бентежне благоговіння перед  юною дівчиною. Радість, захоплення, ніжність, якою він був наповнений вщерть. Відчуття окриленості. Щемне бажання бути поруч. Дивитися і любуватися нею, не помічаючи руїн навкруг. Дмитро в ці хвилини відчував, як ніжна блакить її очей хлюпала на нього і огортала чарівною хвилею».

Марія (так звали дівчину) розповідала про себе, про рідне село Мильці, що на Волині, і тихим глибоким голосом наспівувала Дмитрові мелодії народних пісень. Автор пише: «Іващенка вразила обізнаність і любов до рідного краю цієї диво-дівчини. Її розповіді і пісні давали привід думати, що Волинь насправді казкова». 

Але сталося те, що сталося. Війна безжальна, і щастя в ній довготривалим не буває. Військову частину Іващенка передислокували в інше місце. Та іскра кохання не погасла, вона залишилася в його серці.

l

Демобілізація для Дмитра Іващенка усміхнулась в жовтні 1945 року.

На крилах радості летів до рідних Шишаків, де на нього з нетерпінням чекали батьки та родина. Приймали як найдорожчого, найулюбленішого гостя.

Та щасливі миті гостин промайнули стрілою.  Життя підказувало – треба братися до роботи. Освіту в Одеському педінституті Іващенко вирішив  продовжувати на заочно. Декан філологічного факультету вмовляв вчитись далі на стаціонарі, але Дмитро настояв на своєму. Іскра кохання  розгорялася і кликала на Волинь.

В Полтавському облвно  на його прохання видали скерування на вчительську роботу до Луцька. Він прямував  туди, де сяяла його зоря кохання на ім’я Марійка Мочичук.  Дмитро не знав, яка трагічна і разом з тим героїчна доля чекала на Марійку, а через роки — і на нього, де  табори, тортури та знущання.

Михайло Юхта поетичними словом передає почуття свого героя:

Тобі зозуля накувала

  щастя,

Мені ж вороння крякало

         сумне… сумне…

Та, попри все, душа закоханого Дмитра рвалася до квітучих Мильців, що притулились до тихоплинної річки Турії.

Автор, немов заглядає в комірку анатомії кохання двох сердець:

«А ця дівчина з Волині чимось заполонила його серце. Мабуть тим, що приваблювала, маючи поетичну духовно  багату натуру… Крім того, чарівна волинянка була безкомпромісна в любові до України. Між ними спалахнула іскра щирих романтичних стосунків».

І ось по дорозі з Луцька до Мильців Дмитро згодом дізнається, що його Марійки немає. Сум і відчай огорнули юнака.

Михайло Юхта передає цей стан душі Дмитра: «Дорога в селі низько стелилася. В уяві Іващенко бачив струнку постать Марійки. Як в тумані, ніби вибігла подивитися – чи не йде Дмитро?

І тієї миті йому здалося, що перед ним бігла Марійка  й лунала пісня…

Благословенне почуття першого кохання! Яке близьке і щире»… 

l

Від мешканця села історика Івана Іващенка дізнався, що Марія Мочичук була зв’язковою УПА. І коли група вояків упівців потрапила в оточення, вона отримала завдання пробратися до оточених і передати наказ іти на Захід в ліси. 

Михайло Юхта пише: «Дівчина була смілива і відповідальна. Отримавши доручення, вона вночі, оминаючи пости енкаведистів, пробралася до вказаного місця  і передала наказ негайно вийти із розташування».

Знайомими  стежками, під покровом ночі зв’язкова Марія впевнено повела групу упівців   заданим  маршрутом. Їх переслідували енкаведисти. Під час перестрілки один із вояків був поранений. Марійка, не гаючи часу, надала першу медичну допомогу, і тим самим врятувала  його життя.

Дорога була непростою – густі зарості, кущі, болотиста місцевість і темрява ускладнювали рух бійців. Але вона, незважаючи на труднощі, вивела групу вояків до місця призначення, звідки вони мали іти самі.

Марійка ж залишилася, щоб відволікти енкаведистів від основної групи. Звивистою стежкою побігла до криївки. Та було вже пізно:  переслідувачі були поруч. Вона чула їхні голоси, гарчання вівчарки.

Про останні хвилини зв’язкової Михайло Юхта пише:

— Ну, все! Яка страшна “смерть? – подумала дівчина. – Краще… ніж здатися… Далі вона схилилася, піднесла пістолет до скроні і натиснула курок. Так і застигла… Усе навколо в лісі зашуміло. Над криївкою пішов дощ, холодний, краплистий, рясний, як злива. Марійка  лежала нерухома… Природа дихала ранковою свіжістю.  А в  Мильцях ще  ніхто не знав, що це був останній Марійчин ранок»…

Розповідь обірвалася, як життя Марійки.

Автор  продовжує цю сповідь, трагічну, патріотичну і жертовну: «Дмитрові в ту мить здалося, що його знайомство, зустрічі з нею, були ніби в сні… Не вірилося йому… Ой, як не вірилося…  Він у сльозах стояв біля пагорбка землі, під яким лежало його перше кохання. Тужливо вдивлявся в літери на хресті. Довго стояв над могилою у задумі. Скорбота, біль, линули з душі Дмитра. А серед гілля самотньої берізки йому почулося: «Не забудь! Не забудь! Не забудь!».

l

Що ж, мій шановний читачу, і  ми схилімо голови в пошані перед цим світлим, чистим і душевним  коханням. 

Пізнання істини

Дмитру Іващенку присвячую

Він вдихав небо

Її голубих очей.

Купався в її ніжності,

Насолоджувався 

Мелодією її голосу.

Був щасливим 

Від доторку її рук.

Навколишній світ 

Ставав прекрасним,

Коли цвітом усміху

Вона обсипала його.

х  х  х

Він задихався 

Від зажури в її очах.

Замерзав 

Від її холодних слів.

Прагнув  

Визволити із полону

 смутку.

Був нещасним, 

Коли на пагорбок землі, 

Під яким спочила кохана

Падали його сльози.

Світ видавався 

Нікчемним та жорстоким.

Кохання!..

Він пізнав його…

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА СВІТЛИНАХ: ось цю чарівну волинянку Марійку Мочичук зустрів Дмитро Іващенко на Одері. Її фото з дарчим написом зберігав усе своє життя.

Фото з книги Михайла Юхти «Долю обрав сам».

l

ВІД РЕДАКЦІЇ: 3 жовтня наш колега, ветеран української журналістики Михайло Юхта відзначив свій 80-й день народження. З цієї нагоди щиросердно вітаємо Заслуженого журналіста України, члена НСЖУ, лауреата звання «Відмінник радіо і телебачення України», Золотої медалі української журналістики, призу Популярності, Почесного знака Національної спілки журналістів України, бажаємо нових творчих успіхів, активного довголіття, Божого благословення на кожен прийдешній день!

З роси і води, шановний ювіляре! 

Саме так захопила мене  книга Михайла Юхти під назвою «Долю обрав сам». В ній йдеться про життя і долю дисидента-шістдесятника Дмитра Іващенка. Тут історія боротьби за українство, мову, незалежність.  Разом з тим автор не оминає такої чутливої  теми, як кохання.  Адже кохання – це тонка духовна субстанція, яка змінює наше буття, окрилює  творчий дух, долає сил і натхнення. 

Воно сизокрилою Жар-птицею прилітає несподівано, негадано, сяйне щастям, заворожить красою. Буває, що й зникне  в навколишньому загадковому просторі.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 49

На моє тверде переконання, Україна п’ятий рік поспіль витримує підступні удари путінських вбивць головним чином завдяки героїзму Збройних Сил України та активності учасників волонтерського руху.

Сказаним я не хочу применшити роль і значення органів влади різного рівня, в тому числі депутатського корпусу, господарських керівників, закордонних партнерів. Однак ті дві потужні сили, які назвав  вище, є визначальними. 

Щоправда, іноді у мене виникає запитання:  чому у час, коли точиться кривава війна за волю і незалежність держави, урядовці не пояснюють, чому не вистачає грошей на стовідсоткове забезпечення війська? На що витрачені мільярди коштів, які надійшли і надходять від наших закордонних союзників? Як розподіляють кошти військового збору, котрий сплачують законослухняні платники податків?  Чому не викоренена корупція в країні, за яку проливають кров наші Захисники, а підозрювані у важких злочинах відбуваються тільки більшим або меншим переляком?  Зрештою, хто із воєнно-політичного керівництва покараний  за безлад, який подекуди коїться в армії і про що повідомляють найбільш «сміливі» ЗМІ?

Розумію, що запитання, котрі непокоять не тільки мене, мають дещо риторичний характер,  і відповіді на них ніхто сьогодні не дасть, але  й мовчати про них не можна. Хоча б тому, що нині вирішується доля держави, майбутнє якої – під серйозною загрозою.

Але як би там не було, Україна стоїть, дає відсіч ворогу і, хочеться сподіватися, що так буде й надалі.  Принаймні, оптимізму додають і наші воїни, і ті, хто їм активно допомагає. А допомагають сотні, якщо не тисячі людей, громадських організацій, благодійників, релігійних громад, молодіжних об’єднань. Девіз їх діяльності:  «В єдності – наша сила!». Щоб краще зорієнтуватись в розмаїтті форм і методів волонтерської роботи, я звернувся за допомогою до офіційних джерел. 

l

Що вдалося з’ясувати?

Волонтерських рух на Ковельщині сьогодні залишається потужною і добре структурованою мережею підтримки, яка об’єднує тисячі мешканців краю, релокований і місцевий бізнес, міжнародних партнерів, учнів і студентів шкіл і навчальних закладів. У 2026 році  діяльність  волонтерів адаптувалась до нових викликів війни, змістивши фокус із стихійної допомоги  на системне забезпечення  потреб. Сил оборони та комплексну реінтеграцію ветеранів.

Які ж ключові напрямки цієї важливої і вкрай необхідної роботи? Коли говорити про допомогу військовим на передовій, то варто згадати так звані логістичні «десанти». Так називають виїзди мобільних волонтерських груп безпосередньо у місця дислокації тих чи інших бойових підрозділів – наприклад, до бійців 100-ої ОМБр, 14-ої ОМБр імені князя Володимира Великого  та ін.

Важливим напрямком роботи є так звана «тактична медицина». На базі великих волонтерських осередків, як от Міжнародний волонтерський логістичний центр «Марлог», постійно ведеться комплектування тактичних аптечок  за міжнародними стандартами, здійснюються інші заходи для зміцнення здоров’я військових, реабілітації учасників бойових дій.

Поширення набрало сімейне та дитяче волонтерство, до якого залучені   батьки, місцеві активісти, які разом з дітьми, онуками і правнуками виготовляють окопні свічки, збирають кошти для воїнів тощо.  В полі зору волонтерів – підтримка ветеранів та їх родин, психологічна та соціальна допомога, залучення до масових і спортивних заходів, організація дозвілля. Великою популярністю користується сервіс «Волонтерська допомога в м. Ковелі». 

За його допомогою можна замовити допомогу літнім людям транспортні перевезення,   доставку пального, надання або пошук житла, доставку харчів і медикаментів тощо. Всього до роботи залучено понад тисячу фахівців різних напрямів. Якість надаваних ними послуг, як засвідчують клієнти, добра.

Координація діяльності волонтерів постійно відбувається завдяки фейсбук-спільнотам «Волонтери Волині з добром у серці» або через сторінку «Ковельський центр допомоги».  Для вирішення адресних локальних прохань і заяв слугують вже згадуваний онлайн-сервіс «Волонтерська допомога в м. Ковелі» на  Kabanchik.ua.

l

Безперечно, найоб’єктивнішим критерієм оцінки ефективності волонтерського руху є відгуки військовослужбовців, які щодня й щогодини несуть бойову вахту. Ось як про це сказав у своєму зверненні до волинян колишній командир 100-ої ОМБр полковник Руслан Ткачук, якого нещодавно призначили на нову відповідальну посаду у 19-му Армійському корпусі, до складу якого входить і «Сталева Сотка»: 

«Бригада ніколи не воювала сама. За нами весь цей час стояла Волинь – і не тільки словами». 

Далі пан Руслан щиросердно подякував громадам та органам влади області, в тому числі – голові Ковельської РДА Ользі Черен, голові Ковельської районної ради В’ячеславу Швораку, Ковельській міській громаді на чолі з Ігорем Чайкою, а також благодійникам, волонтерам і бізнесу, які підтримували бригаду всі ці  роки: Євгенію Дудці,  Віктору Козаку,  Віктору Чарнюку, Івану Тусю, Альоні Кушнерук, Олександру Швораку, Анатолію Буську та багатьом іншим.

На закінчення бойовий командир наголосив: «Війна не закінчується, роботи ще багато. Тримаємо стрій, б’ємо ворога.

Хоробрим Бог допомагає!».

Впевнений, що слова полковника  Руслана  Ткачука    не проста формальність. Це – об’єктивна оцінка багатогранної діяльності волонтерської спільноти Волині і Ковельщини, це думка людини, що бачить війну зблизька і розуміє значення кожної гривні, кожного безпілотника, кожної одиниці новітнього озброєння, чого сьогодні гостро потребують хлопці «на нулі». 

l

Не секрет, що останнім часом ситуація на фронті ускладнилась, ворог посилює атаки, намагається всіма силами прорвати нашу  оборону. Адже біснуватий путін не відмовився від плану підкорити український народ, поставити його на коліна і змусити владу України капітулювати.

Добре усвідомлюють загрозу, яка нависла над нашою державою, учасники волонтерського руху Ковельщини. Сьогодні їм дуже непросто, бо далеко не всі їх земляки  розуміють значення допомоги війську, усвідомлюють небезпеку, яка загрожує кожному  з  нас. Тому  активісти волонтерського руху ні на мить не припиняють своєї роботи, намагаються достукатися до серця і душі кожної людини. Їх зверненнями, проханнями, заявами переповнені соціальні мережі, телеграм-канали.

Ось як про це написала нещодавно у своїй сторінці в мережі Фейсбук активна волонтерка Олена Джумберовна, добре відома багатьом волинянам:

«Ми повертаємося додому, а думки в голові не знають спокою… Під час війни дуже змінюється ландшафт. На жаль, не в кращу сторону. Дуже шкода, що в країні все частіше доводиться бачити   руїни.

Тож я дуже сподіваюся, що люди живі й здорові, що встигли дійти до укриттів.

Хочу сказати одне.

Україна вже п’ятий рік стікає кров’ю. Нею  просякнута вся наша земля.  А ще понівечена снарядами, ракетами.

Але ми вистоїмо. Поспілкувавшись з хлопцями, вкотре переконуюсь: нас не зламати і не перемогти.

Ми вистоїмо. Бо за нами – наша земля, наші люди. Наші діти й наша правда. 

Слава Героям! Слава Україні!».

l

Знайомлячись із дописами Олени Джумберовни, не перестаєш дивуватися, де в цієї жінки стільки ентузіазму, енергії, неспокою, бажання залучити до волонтерства все більше й більше людей, хоч із цим, як вона каже, складно. І все ж пані Олена не втрачає оптимізму, шукає нові форми і методи впливу на земляків, аби не зникло у них бажання допомогти. Постійно перебуваючи в поїздках, вона знаходить час на організацію благодійних заходів, спираючись на підтримку однодумців.

Так,  23 серпня ц. р. у  Ковелі пройшов благодійний ярмарок, в рамках якого було сформовано 50 пакунків для Захисників під назвою «Подарунок Просто Так. Згодом розпочався збір продуктів тривалого зберігання на «ППТ» та коштів для закупівлі предметів особистої гігієни і смаколиків. До формування пакуночків активісти запросили всіх бажаючих,  в т. ч. студентську та учнівську молодь. І Олена Джумберовна, і її колеги ніколи не забувають подякувати кожному, хто поруч:

«Бо за кожним нашим виїздом стоять не тільки коробки, пакунки, дрони й автомобілі.

За ними стоять люди.

Ті, хто донатить 50 гривень.

Ті, хто приносять банку варення.

Ті, хто віддає свою газову плитку.

Ті, хто сушить яблука.

Ті, хто телефонує і каже: «А що ще треба?».

Ті, хто просто не дає нам зупинитися».

Погодьтеся: слова, які пробирають до глибини душі, не залишають байдужими. Змушують мобілізуватися і долучитися до чергової волонтерської акції.

Наприклад, однією з недавніх була акція  «Лотерейки для ЗСУ» під гаслом «Від Захисників – для Захисників». Організатори розігрували підписані воїнами ЗСУ чашки, а виручені кошти витратили на придбання необхідного для наших Захисників. Розіграш відбувся в прямому ефірі. Про підсумки оперативно повідомила пані Олена в соцмережах.

«Розіграш провели, всіх переможців вітаю! Дякую усім, хто брав участь в розіграшах і зборах! Дякую всім, хто донатить, підтримує і завжди поруч!!!

А зараз повертаємось до переможців.

Першою  вибрати чашку може Тетяна Білуха. Другим вибирає Юрій Євтушик. Третя дістається Альоні Шадурі.

За  активність донатів отримують призи Микола Вельма і Лариса Давидюк.

За участь в усіх моїх лотереях і допомогу нашим хлопцям і дівчатам ще одна  кружка поїде в Павлоград, до невтомного капелана Ігоря Спіцина. Дякую за дружбу і підтримку!».

l

Переможців акції я згадав не тому, що там моє прізвище. Воно нічого не значить у порівнянні з подвигом Героїв, які щодня, щогодини, ризикуючи своїм життям і здоров’ям, ведуть бій за  своїх рідних, за українську землю, за нас із вами. І моє бажання взяти  участь у лотереї викликане  не бажанням вибороти приз, а прагненням внести бодай  невелику дещицю у справу допомоги воїнам ЗСУ, спокутувати хоча б якоюсь мірою  вину за ту ганьбу і сором, які відчуває кожна порядна людина, дізнаючись про мародерство і корупцію у вищих ешелонах влади і правоохоронних органів в час, коли вирішується доля держави.

Якби кожен із тих, хто краде і наживається на людському горі, пожертвував хоча  б тисячну частку своїх нетрудових «заощаджень» на потреби армії, ми  б давно перемогли  путінську банду головорізів. А коли  судили згідно із законами  воєнного стану корупціонерів, котрих розвелося в Україні достобіса і більшість яких втекли за кордон, ми б не мали тих проблем, які маємо. Але тут своє слово мають сказати не тільки журналісти, а передовсім президент, парламент, уряд, правоохоронні органи.

А допоки  цього нема, донатьмо на ЗСУ – хто скільки може. Бо війна все ближче, ворог все зухваліший. Він не шкодує ні багатих, ні бідних, ні чоловіків, ні жінок, ні старих, ні малих. І не дай, Боже, впаде Україна – впаде і Європа, де окремі корупціонери мріють пересидіти і відкупитись.

Не вийде, панове.  Доки є можливість, допомагаймо волонтерам. Зокрема, й Олені  Джумберовні, про справи якої спробував бодай коротко розповісти. Для того, щоб підтримати проєкти цих прекрасних волонтерів і волонтерок, наблизити довгоочікувану Перемогу, запам’ятайте   номер  Основної  картки: 

4441 1110 3625 0672

l

Можливо, мої нотатки вийшли, з одного боку, дещо обширними, з другого боку, я згадав далеко  не всі волонтерські групи і об’єднання. Прошу вибачення, але це практично неможливо в одній статті. Як кажуть, далі буде.

Головне, аби це далі БУЛО. Тож донатьмо в міру своїх  сил і можливостей, допомагаймо ЗСУ активно й постійно!

Микола ВЕЛЬМА.  

l

НА СВІТЛИНАХ: фотоколаж, створений за допомогою Штучного Інтелекту; дорогоцінний подарунок від бійців ЗСУ – чашка для учасників розіграшу лотереї, організованої і проведної Оленою Джумберовною, під гаслом: “Від Захисників – для Захисників”.  

На моє тверде переконання, Україна п’ятий рік поспіль витримує підступні удари путінських вбивць головним чином завдяки героїзму Збройних Сил України та активності учасників волонтерського руху.

Сказаним я не хочу применшити роль і значення органів влади різного рівня, в тому числі депутатського корпусу, господарських керівників, закордонних партнерів. Однак ті дві потужні сили, які назвав  вище, є визначальними. 

Щоправда, іноді у мене виникає запитання:  чому у час, коли точиться кривава війна за волю і незалежність держави, урядовці не пояснюють, чому не вистачає грошей на стовідсоткове забезпечення війська? На що витрачені мільярди коштів, які надійшли і надходять від наших закордонних союзників? Як розподіляють кошти військового збору, котрий сплачують законослухняні платники податків?  Чому не викоренена корупція в країні, за яку проливають кров наші Захисники, а підозрювані у важких злочинах відбуваються тільки більшим або меншим переляком?  Зрештою, хто із воєнно-політичного керівництва покараний  за безлад, який подекуди коїться в армії і про що повідомляють найбільш «сміливі» ЗМІ?

Розумію, що запитання, котрі непокоять не тільки мене, мають дещо риторичний характер,  і відповіді на них ніхто сьогодні не дасть, але  й мовчати про них не можна. Хоча б тому, що нині вирішується доля держави, майбутнє якої – під серйозною загрозою.

Але як би там не було, Україна стоїть, дає відсіч ворогу і, хочеться сподіватися, що так буде й надалі.   

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 38

У світі, сповненому випробувань і невизначеності, зберегти внутрішню рівновагу часом буває не менш складно, ніж подолати зовнішні виклики. Для 68-річного Геннадія Биструхіна таким джерелом стала практика Фалунь Дафа, якою він займається понад десять років. За його словами, медитація допомогла йому заспокоїти розум, а робота над собою — по-новому дивитися на конфлікти та ставитися до людей.

Геннадій Биструхін півтора року служив в Афганістані у складі спецпідрозділу. Після повернення додому війна ще довго залишалася частиною його життя — ночами йому снилися бойові дії. Минав час, але пережите не зникало безслідно.

У 2013 році чоловік почав займатися Фалунь Дафа — практикою самовдосконалення, яка поєднує виконання вправ цігун із роботою над характером. Поступово, за його словами, зміни торкнулися не лише фізичного самопочуття, а й внутрішнього стану.

Від фізичного напруження – до внутрішньої рівноваги

До того – як Геннадій став практикувати Фалунь Дафа, він мав проблеми з меніском, тому під час медитації спочатку не міг сидіти в позі повного лотоса. Приблизно через півтора місяця занять він почав відчувати зміни в ділянках тіла, де раніше зазнав травм, — у спині, шиї, ліктях і плечах.

Ветеран також розповів, що мав камені в нирках і переніс гепатит під час служби в Афганістані. Через пів року практики УЗД не виявило каменів у нирках. Він зазначив, що проблеми з меніском зникли, а загальний стан здоров’я значно покращився.

«Лікарі були здивовані, коли побачили, що всі мої хвороби зникли», — пригадує він.

«Я вчуся не відповідати 

на агресію»

Згодом Геннадій помітив зміни й у своєму характері. Він почав уважніше стежити за власними думками та реакціями, особливо в складних ситуаціях.

– Якщо хтось підіймає на мене голос, я мовчу  і спокійно реагую, — розповідає він. Для людини, з воєнним досвідом, така стриманість стала результатом тривалої внутрішньої роботи. —  Я викорінюю егоїзм, який сформувався ще в дитинстві, коли я жив в інтернаті, де головним правилом було: „Думай про себе, а не про інших“».

За роки практики чоловік повністю відмовився від алкоголю та поганих звичок.

Шлях, який триває

Сьогодні Геннадій регулярно виконує вправи разом з іншими практикувальниками на Хрещатику в Києві. Він також розповідає людям про Фалунь  Дафа та переслідування його послідовників у Китаї, пропонуючи підписати петицію із закликом покласти цим репресіям край.

Відомо, що 20 липня 1999  року  комуністична партія Китаю розпочала масштабне переслідування послідовників Фалунь Дафа (Фалуньгун) — системи самовдосконалення, яка наставляє людей керуватися принципами “Істина –  Доброта – Терпіння” та виконувати п’ять комплексів простих вправ, яких легко навчитися. 

Практика допомагає розвивати свідомість, гармонізувати тіло, підвищувати моральний рівень і знаходити своє справжнє «Я». За роки переслідувань тисячі людей опинилися в тюрмах і трудових таборах або стали жертвами насильницького вирізання органів.

Розповідаючи про свій життєвий досвід, Геннадій найчастіше говорить не про пережите, а про те, що людина може змінити в собі вже сьогодні. Практика допомогла йому віднайти внутрішню рівновагу та навчитися спокійніше реагувати на життєві ситуації. 

Афганська війна завершилася майже пів століття тому, але його шлях до внутрішнього спокою триває й досі.

«Істина, Доброта, Терпіння — це основні принципи Фалунь Дафа, яких я намагаюся дотримуватися й до яких прагну наближатися щодня», — підсумовує Геннадій Биструхін.

Матеріали для вивчення практики доступні безплатно на сайті https://learnfalundafa.org/uk/ 

Контактний номер тел.: 067-38 42 527.

У світі, сповненому випробувань і невизначеності, зберегти внутрішню рівновагу часом буває не менш складно, ніж подолати зовнішні виклики. Для 68-річного Геннадія Биструхіна таким джерелом стала практика Фалунь Дафа, якою він займається понад десять років. За його словами, медитація допомогла йому заспокоїти розум, а робота над собою — по-новому дивитися на конфлікти та ставитися до людей.

Геннадій Биструхін півтора року служив в Афганістані у складі спецпідрозділу. Після повернення додому війна ще довго залишалася частиною його життя — ночами йому снилися бойові дії. Минав час, але пережите не зникало безслідно.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 54

Шлях у спорт не завжди починається зі спортивної секції. Іноді досить простого дитячого захоплення. Саме так розпочалася історія Ігоря Бівініса, який більшу частину життя присвятив військовій службі, але зрештою повернувся до того, що любив з дитинства – настільного  тенісу.

Ігор Бівініс народився у Сумах. Любов до спорту почалася ще в дитинстві, коли батьки зробили для дітей тенісний стіл. Навіть під час занять з легкої атлетики, теніс продовжував бути поруч: у спортивних літніх таборах, куди з’їжджалися діти з різних секцій, Ігор грав у перервах між тренуваннями. Саме цей досвід допоміг йому посісти 3 місце на змаганнях з настільного тенісу серед школярів. Після школи він разом із другом дитинства вступив до Сумського вищого артилерійного командного училища. 

– У моїй родині не було військових. І я не уявляв, що таке військова служба. Спершу було важко звикати до вимог та підпорядковуватися наказам командира. До того ж, там не було можливості грати в теніс, – згадує Ігор Бівініс. 

Після випуску, молодого лейтенанта направили служити на Кольський півострів, Заполяр’я. Умови там були тяжкі, часом навіть нестерпні.  У 1987 році його перевели на службу в Ковель. У військовій частині на “Горці” в спортзалі був тенісний стіл — так це захоплення знову повернулося в його життя. Професійно займатися тенісом він почав, як каже,  “майже в пенсійному віці”.

– Коли я ще служив у військкоматі, почав ходити на тренування в професійно-технічне училище №5, які проводив Володимир Косяк. Потім займався на фірмі “Олше”. Зараз її вже немає. Там була адміністративна будівля. На одному з поверхів Олег Шевчук поставив тенісні столи. Туди сходились всі охочі грати в теніс. Серед них були й діти, з якими нікому було займатися,  і я вирішив тренувати їх на громадських  засадах. Так у нас і виник  гурток із настільного тенісу, – згадує тренер Ігор Бівініс.

Він брав участь у різних змаганнях та має близько 100 медалей та 20 кубків.  

У 2014 році, з початком АТО, його мобілізували. Через рік він демобілізувався. Маючи статус УБД та вищу освіту, вступив до Луцького Інституту розвитку людини – Університету “Україна” на спеціальність «фізичне виховання та реабілітація», де заочно здобув другу вищу освіту.

Після завершення навчання, почав працювати тренером із настільного тенісу в Ковелі. Зараз у його секції займається близько 30 дітей, які беруть участь у різних змаганнях – від міських до чемпіонату України. 

Попри те, що вихованців чимало, Ігор намагається приділити увагу кожній дитині: підбадьорити, порадити, підтримати. Він щиро любить своїх учнів і вважає, що справжній тренер виховує не лише спортсменів, а й хороших людей.

Тетяна Бублей, 

студентка 

Острозької академії.

Шлях у спорт не завжди починається зі спортивної секції. Іноді досить простого дитячого захоплення. Саме так розпочалася історія Ігоря Бівініса, який більшу частину життя присвятив військовій службі, але зрештою повернувся до того, що любив з дитинства – настільного тенісу.

Ігор Бівініс народився у Сумах. Любов до спорту почалася ще в дитинстві, коли батьки зробили для дітей тенісний стіл. Навіть під час занять з легкої атлетики, теніс продовжував бути поруч: у спортивних літніх таборах, куди з’їжджалися діти з різних секцій, Ігор грав у перервах між тренуваннями. Саме цей досвід допоміг йому посісти 3 місце на змаганнях з настільного тенісу серед школярів. Після школи він разом із другом дитинства вступив до Сумського вищого артилерійного командного училища. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1009

9 жовтня, п’ятниця

Схід Сонця – 07.34; захід – 18.42. 

Місяць – у Діві, Терезах. 

Всесвітній день пошти. 

День рієлтора в Україні.

Ап. Якова Алфеєва. Мч. Максима. Прп. Петра Галатійського.

10 жовтня, субота

Схід Сонця – 07.36; захід – 18.40.

Місяць – у Терезах. 

День працівників стандартизації та метрології України. 

Всесвітній день ментального (психічного) здоров’я. 

Свт. Амфілохія Володимирського. Собор волинських святих.

11 жовтня, неділя

Схід Сонця – 07.38; захід – 18.37. 

Місяць – у Терезах , Скорпіоні. 

День працівників державної санітарно-епідеміологічної служби в Україні.

День художника України.

19-та неділя після П’ятдесятниці. Прп. Феофана. Мц. Зінаїди.

12 жовтня, понеділок

Схід Сонця – 07.39; захід – 18.35.

Місяць – у Скорпіоні. 

День військового капелана.

Свт. Мартина Милостивого.

13 жовтня, вівторок

Схід Сонця – 07.41; захід – 18.33. 

Місяць – у Скорпіоні. 

Міжнародний день зменшення небезпеки лих. 

Прп. Веніаміна Києво-Печер.

14 жовтня, середа 

Схід Сонця – 07.43; захід – 18.31.

Місяць – у Скорпіоні, Стрільці. 

Мч. Назарія. Прпп. Параскеви Сербської, Миколи Святоші, кн. Луцького.

15 жовтня, четвер

Схід Сонця – 07.44; захід – 18.29.

Місяць – у Стрільці. 

Всесвітній день сільської жінки.

Сщмч. Лукіана Києво-Печер.

Місячні фази у жовтні

Спадаючий  Місяць – 9 жовтня.

Новий  Місяць – 10 жовтня.

Зростаючий Місяць – 11-25 жовтня.

Повний Місяць – 26 жовтня. 

Спадаючий Місяць – 27-31 жовтня.  

Підготувала Марія Сукач.

Схід Сонця – 07.34; захід – 18.42. 

Місяць – у Діві, Терезах. 

Всесвітній день пошти. 

День рієлтора в Україні.

Ап. Якова Алфеєва. Мч. Максима. Прп. Петра Галатійського.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 45

Овен. Зірки радять не поспішати із важливими рішеннями. Ваша сила зараз – у внутрішньому спокої та впевненості. Імпульсивність у стосунках може образити партнера. Подбайте про якість сну та не перевантажуйте нервову систему кавою.

Телець. Настає період якісного оновлення життя. У ці дні важливо чітко контролювати свої фінанси, уникати незапланованих покупок. У сімейних Тельців пануватиме гармонія. Спільний вечір без гаджетів допоможе зміцнити зв’язок.  

Близнюки. Життя подарує натхнення на творчість, романтику та нові проєкти. Цей тиждень ідеальний для навчання, роботи з інформацією, переговорів та розширення професійних контактів.  

Рак.  Можливо доведеться розбиратися в сімейних, побутових та емоційних питаннях. Не намагайтеся вирішувати проблеми всіх навколо — довіряйте своїй інтуїції та тримайте спокійний темп.  

 Лев. Ви будете в центрі уваги. Керівництво оцінить ваші лідерські якості, які принесуть фінансову вигоду в майбутньому. В особистому житті можливі пристрасті та яскраві емоції.  

Діва. Продуктивний тиждень для аналітичної роботи та наведення ладу в документах. Фінансові інвестиції, зроблені в цей період, обіцяють бути успішними. 

Терези. Це ваш час особистісного зростання, шаленої енергії та впевненості. Успішно вирішаться юридичними питання. Грошова ситуація покращиться. Ви притягуватимете до себе людей, наче магніт.  

Скорпіон. Ви перебуваєте на порозі великих внутрішніх змін. Сас звести міцний фундамент у життєвих справах. Не поспішайте ділитися планами з оточуючими. Фінанси вимагають обережності в інтернет-покупках.   

Стрілець. Настає сприятливий час для реалізації амбітних планів. Головне — помічати підказки та знаки долі, на які вам може вказати партнер чи колега. Чудовий тиждень для командної роботи та взаємодії з однодумцями.  

Козеріг. На роботі може побільшати завдань, але це чудовий шанс проявити професіоналізм. Прийміть підтримку від близьких та приділіть увагу живому спілкуванню з ними. Вдалий час для роботи з документами. 

Водолій. Тиждень вимагатиме від вас дипломатичності та вміння працювати в команді. Знайдіть однодумців, оскільки об’єднання сил принесе вам реальний успіх у фінансах або кар’єрі. Не бійтеся ділитися своїми нестандартними ідеями.  

Риби. Ви остаточно закриваєте складний життєвий етап і проходите через глибоку внутрішню трансформацію. Астрологи радять зробити ставку на внутрішню впевненість та довіру до власних почуттів. Влаштуйте собі «інформаційний детокс» — менше гортайте стрічку новин, особливо ввечері.   

Підготував 

Степан Зорепад.

Овен. Зірки радять не поспішати із важливими рішеннями. Ваша сила зараз – у внутрішньому спокої та впевненості. Імпульсивність у стосунках може образити партнера. Подбайте про якість сну та не перевантажуйте нервову систему кавою.

Телець. Настає період якісного оновлення життя. У ці дні важливо чітко контролювати свої фінанси, уникати незапланованих покупок. У сімейних Тельців пануватиме гармонія. Спільний вечір без гаджетів допоможе зміцнити зв’язок.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 116

4 жовтня мине 87 років від дня виходу у Ковелі першого номера «міськрайонки». Звичайно, називалася вона тоді інакше, але її працівники намагалися робити все можливе, щоб нащадки могли в майбутньому глибше пізнати історію того часу.

А історія ця і трагічна, і героїчна, як і все подальше життя наших земляків. Були і репресії, і примусова колективізація, і компартійна диктатура, але й була чесна праця наших батьків, дідів і прадідів, їх вболівання за долю рідної України, своїх дітей, онуків, правнуків. Хотілося доброго, мирного, щасливого майбуття.

Разом із усіма цього прагнули і ковельські журналісти. Нині в живих немає нікого з тих газетярів, які закладали підвалини народження вільної, демократичної преси, якою вона стала у 90-их роках минулого століття. Паростки гласності, свободи слова зростали й мужніли в міру того, як зростала й міцніла незалежна Українська держава.

На жаль, цей поступ вперед перервала широкомасштабна агресія путінської росії, яка розпочалася у лютому 2022 року. Перервала, але не зупинила, бо на боротьбу з ворогом піднявся український народ, його Збройні Сили. Завдяки їх стійкості і мужності наша держава вистояла, не скорилася окупантам.

Вистояла й українська преса, в тому числі газета «Вісті Ковельщини», яка, попри всі труднощі й негаразди, продовжує виходити й конкретними справами підтверджувати велику силу українського Слова. 

З нагоди 87-річчя ковельської «міськрайонки» висловлюємо щиру подяку усім, хто не мислить своє життя без місцевої газети. Разом ми – сила, яку не перемогти і не здолати жодним ворогам!

4 жовтня мине 87 років від дня виходу у Ковелі першого номера «міськрайонки». Звичайно, називалася вона тоді інакше, але її працівники намагалися робити все можливе, щоб нащадки могли в майбутньому глибше пізнати історію того часу.

А історія ця і трагічна, і героїчна, як і все подальше життя наших земляків. Були і репресії, і примусова колективізація, і компартійна диктатура, але й була чесна праця наших батьків, дідів і прадідів, їх вболівання за долю рідної України, своїх дітей, онуків, правнуків. Хотілося доброго, мирного, щасливого майбуття.

 

Коментарів до новини: 13
Переглядів новини: 70

Четвер. Переважно  сонячно. Температура: 18оС. Вітер східний  помірний. 

В ніч на п’ятницю. Ясно. Температура: 9оС. Вітер  східний слабкий.

П’ятниця. Ясно. Температура: 18оС. Вітер південно-східний помірний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура: 7оС. Вітер  південний слабкий.

Субота. Мінлива хмарність. Температура: 19оС. Вітер західний  помірний.

В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: 8оС. Вітер західний  слабкий.  

Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 19оС. Вітер західний помірний.

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність, можливий дощ.  Температура: 10оС. Вітер південно-західний слабкий.

Понеділок. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 18оС. Вітер  західний помірний.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 9оС. Вітер західний помірний.

Вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 18оС. Вітер  західний  помірно сильний.

В ніч на середу.  Хмарно.  Температура: 10оС. Вітер західний помірний.

Середа. Хмарно. Температура: 17оС. Вітер південно-західний помірно сильний.

Четвер. Переважно  сонячно. Температура: 18^оС. Вітер східний  помірний. 

В ніч на п’ятницю. Ясно. Температура: 9^оС. Вітер  східний слабкий.

П’ятниця. Ясно. Температура: 18^оС. Вітер південно-східний помірний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура: 7^оС. Вітер  південний слабкий.

Коментарів до новини: 13
Переглядів новини: 65

– Вячеславе Володимировичу!  Сьогодні в засобах масової  інформації,  виступах   урядовців і політиків однією з головних тем є підготовка до зими. Багато хто вважає, що вона буде найскладнішою в новітній історії України. Є такі, що кажуть: панікувати не варто, перезимуємо  нормально.

При тому  всьому  рідко хто говорить, яка конкретно робота проводиться в країні, які питання вирішені, а які потрібно вирішити в найкоротші  строки.

Як би Ви оцінили ситуацію в житло-комунальному секторі загалом і на Вашому підприємстві, зокрема?

– Я  не вправі давати оцінку загальної готовності житлово-комунального сектору по Україні. Однак  розумію, що такі підприємства, як наше, на сьогоднішній день перебувають в залежності від енергопостачання, в тому числі від постачання паливно-мастильних матеріалів та ціноутворення в даному секторі.  

Тут є багато питань, які потребують вирішення,  в тому числі і на державному рівні. В свою чергу,  робимо все можливе для того, аби забезпечити безаварійну роботу   підприємства в зимовий період. 

– Що конкретно зроблено адміністрацією, фахівцями КП «Ковельводоканал», щоб осінньо-зимовий період не приніс небажаних «сюрпризів» мешканцям громади, дозволив їм почуватися якщо не повністю комфортно, то відносно безпечно. Бо в умовах війни, яка триває в Україні п’ятий рік поспіль,  розв’язувати назрілі проблеми не завжди просто.

– В нас є визначені та затверджені рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради конкретні заходи щодо підготовки підприємства до осінньо-зимового періоду. На сьогоднішній день вони на завершальній стадії виконання. 

Підприємство забезпечено аварійним запасом матеріалів. Наразі вирішується питання щодо створення запасу паливно-мастильних матеріалів для проходження складного періоду осінньо-зимових холодів.

– Кого б із працівників колективу Ви б відзначили за їх особливо активну роль у підготовці до зимових холодів?  

– Всі наші працівники забезпечують роботу на своїх напрямках і виділяти когось окремо було би неправильно. Робота кожного з них приносить свої плоди в забезпеченні стабільної роботи підприємства у відповідності до їх посадових обов’язків. 

– Не так давно делегація «Ковельводоканалу» побувала у луцьких колег з метою вивчення досвіду їх роботи. Цікаво, що вдалося корисного побачити і що плануєте запровадити у себе?

– Корисного ми побачили дуже багато. Також ми   розуміємо, який обсяг коштів був вкладений для виконання робіт як на очисних спорудах КП «Луцькводоканал», так і по реконструкції насосних станцій та станції водопідготовки. Це — величезні інвестиції. Дуже багато КП «Луцькводоканал» зробило в сфері автоматизації та диспетчеризації. 

Це той досвід, який ми будемо впроваджувати також і на нашому підприємстві. Частково диспетчеризація в КП «Ковельводоканал» вже реалізована. Але ми розуміємо важливість тих проєктів, над якими працюємо сьогодні. Нам є далі куди рухатись, є над чим працювати.

– Кілька слів про тарифи. Дехто з ковельчан нарікає, що вони занадто високі, що в інших містах Волині вони нижчі і т. д. Наскільки  це відповідає дійсності та яка ситуація насправді? 

Чи вчасно і в повному  обсязі розраховуються споживачі за надані їм послуги?  

– Різниця вартості послуг з водопостачання та водовідведення в різних містах часто викликає нерозуміння у споживачів. Підвищення тарифів  – це дуже болючий удар для населення, особливо для найбільш уразливих категорій громадян, які не можуть швидко адаптуватися до нових витрат. 

Проблема полягає у тому, що в Україні фактично не може існувати однакової вартості води з точки зору собівартості. Кожне підприємство працює в абсолютно різних технічних та географічних умовах, а, отже, має різні витрати на підйом, очищення та постачання води.

Ціни на послуги відрізняються через те, що собівартість їх надання у кожному місті є унікальною та залежить від об’єктивних економічних і технічних факторів для кожного водоканалізаційного господарства.

Після різкого з ростання вартості електроенергії водоканали опинилися серед найбільш вразливих комунальних підприємств. Річ у тім, що вартість послуг з водопостачання та водовідведення залежить від електропостачання та його вартості на всіх етапах – від видобутку води зі свердловин до   очищення стічних вод на очисних спорудах.

Тарифи на електроенергію та обсяги її споживання для перекачування води й роботи насосних станцій різняться. Через це навіть незначне підвищення вартості електроенергії автоматично збільшує собівартість водопостачання та водовідведення.

Повноваження встановлювати тарифи передали органам місцевого самоврядування. Кожна громада рахує свої витрати. І кожна громада вирішує,  чи є у неї можливість відшкодувати комунальному підприємству різницю в тарифах, чи нема, чи потрібно виділяти фінансову допомогу. 

Зауважу, що чинними законодавчими актами не накладено мораторій на встановлення нових тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення.

Встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі, нижчому за розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, без визначення джерел для відшкодування відповідної різниці, не допускається.

Економічно обґрунтовані тарифи є необхідною умовою стабільного функціонування підприємства, забезпечення надійності та якості надання послуг споживачам відповідно до вимог чинного законодавства України.

В 2026 році ми провели коригування тарифу до економічно обґрунтованого рівня у зв’язку зі зростанням статей витрат, що не залежать від нашого підприємства. Це – вартість електроенергії та зростання мінімальної заробітної плати. 

Станом на 1 серпня ц. р.  рівень відшкодування діючим тарифом фактичних витрат становить: централізоване водопостачання – 96%; централізоване водовідведення – 90%.

– Відомо, що «ковельська вода» — одна з кращих і якісніших в країні. Що цьому сприяє і як справа виглядає в перспективі?

– Так, дійсно, вода в Ковелі одна з найкращих в Україні. Це зумовлено кількома факторами. Першим можна назвати те, що водозабір іде з підземних джерел, вода проходить процес знезалізнення та знезараження. 

Звичайно, в процесі водопідготовки проводиться постійний моніторинг та контроль її якості. Ну і, звичайно, –  це сумлінна робота кожного працівника, який забезпечує справну роботу обладнання з очищення  води. Думаємо, що й надалі ситуація з якістю залишатиметься стабільною. 

– Скласти зимовий іспит на витривалість і вміти жити й працювати в сучасних умовах мають не лише комунальні підприємства, а й споживачі їх послуг.

Що б Ви порадили мешканцям громади зробити, аби холод і морози не застали їх зненацька? При чому не тільки тим,  що живуть у багатоповерхових будинках, а й власникам приватизованих домоволодінь.

– В першу чергу,  раджу  кожному споживачу слідкувати за власними внутрішніми мережами водопостачання та водовідведення,  їх цілісністю, підготовкою мереж до зими. І, звичайно, потрібно пам’ятати, що кожен споживач повинен мати,  як мінімум,  добовий запас питної води для власних потреб. 

– Дякуємо за  розмову і бажаємо Вам, усім членам трудового колективу успішно витримати випробування холодом і війною!

Розмову вів Микола ВЕЛЬМА. 

l

НА СВІТЛИНАХ: трудові будні працівників КП “Ковельводоканал”.

Фото Тараса МАТВІЙЧУКА.

– Я  не вправі давати оцінку загальної готовності житлово-комунального сектору по Україні. Однак  розумію, що такі підприємства, як наше, на сьогоднішній день перебувають в залежності від енергопостачання, в тому числі від постачання паливно-мастильних матеріалів та ціноутворення в даному секторі.  

Тут є багато питань, які потребують вирішення,  в тому числі і на державному рівні. В свою чергу,  робимо все можливе для того, аби забезпечити безаварійну роботу   підприємства в зимовий період. 

Коментарів до новини: 26
Переглядів новини: 74

Історія Храму Святого апостола Андрія Первозваного – це розповідь про болючі рани минулого, духовне відродження у часи незалежності та неймовірну згуртованість людей. Об’єднані мрією про переможний мир, вони тримають одразу два фронти: молитовний і волонтерський. Про те, чим живе парафія сьогодні і як стала осередком єдності та підтримки для Захисників, розповів під час зустрічі  протоієрей Іван Оринчак. 

Його п’ять років тому владика Михаїл призначив настоятелем Свято-Андріївського храму в Ковелі. А до цього священник понад двадцять років служив у Колодяжному. «Здається, лише вчора прийшов, а вже минуло 5 літ. За цей час ми об’єдналися і в спільній молитві, і у важливій волонтерській справі», – говорить о. Іван.

l

Кожна будівля має свою біографію, кожна стіна – історичну пам’ять. Місце, де сьогодні лунає молитва, колись було польською каплицею. За радянських часів більшовицька влада намагалася стерти з лиця землі будь-які згадки про Бога, влаштовуючи у святинях склади, майстерні тощо.

Не оминула ця доля і колишню каплицю. Тут облаштували склад технічної солі, призначеної для посипання доріг чи промислових потреб. Її тут було дуже багато. Місцеві жителі розповідають, що за кілька днів вдалось вивезли лише 140 тонн.

Ця руйнівна спадщина дається взнаки й досі. Сіль глибоко в’їлася в стіни та підвал, буквально «з’їдаючи» кладку зсередини та ставши ідеальним середовищем для росту плісняви, утруднюючи дихання. «У ті часи, знущаючись зі святинь, робили у стінах храмів склади. Наприклад, у Іванчицях, що біля Торчина, в церкву насипали аміачну селітру. Все робили для того, щоб стерти Бога з пам’яті людей», — зазначає отець Іван.

І дуже символічно, що 35 років тому, з проголошенням  Української незалежності, на цьому місці (після будинку панахиди) відродився український храм. Тож цьогоріч храмове свято «на Андрія» буде ювілейним. 

Увесь цей час будівлю підтримували в  належних умовах, тож у храмі світло, затишно і відчувається особлива благодать. З часом все вимагає оновлення, тому зараз в приміщенні ведуться ремонтні роботи. Вже провели заміну електромереж, замінили підлогу, вирівняли стіни гіпсокартоном. А колишнє побутове приміщення переобладнали на затишну кімнату для репетицій хорового колективу.

Проте роботи попереду ще багато. Через соляні випари, які й досі піднімаються зі стін, у планах — встановити сучасні рекуператори для вентиляції свіжого повітря, а підсвічники заховати під спеціальні куполи. 

Оновлюють і внутрішнє оздоблення: уже пошпакльовано та поґрунтовано стіни притвору. Далі тут та бокові стіни центральної частини храму покриють спеціальним лакофарбованим покриттям. Згодом нові та раніше подаровані прихожанами ікони не просто прикрашатимуть ці стіни, а створять особливий священний простір для молитви. А над розписом арок і куполів працюватиме професійний художник.

Сьогодні храм потребує нашої турботи, а згуртованій громаді дуже важлива наша підтримка — як матеріальна так і допомога ділом.  Усіх, хто бажає та має можливість, звертайтеся безпосередньо до Свято-Андріївського храму. 

l

Від перших днів повномасштабного вторгнення парафія не зупиняється ні на хвилину. Тут чітко розуміють: головна мета — допомогти українському війську та зберегти духовну спадщину для наступних поколінь.

Щодня, окрім вихідних та свят, прихожани збираються, аби плести маскувальні сітки. Про них ми неодноразово розповідали – це «Парафіяльні павучки» Свято-Андріївського Храму. Кількість кілометрів сплетеного власноруч захисного полотна вже давно неможливо злічити. 

Як і кількість переданих на фронт: медикаментів, провізії, інвентарю, спорядження, в’язаних руками прихожан теплих шкарпеток та жилеток під бронежилети та й всього необхідного, про що просять військові. Парафіяни донатять, збирають кошти, заготовляють сушку та фруктові чаї, горішки, формують сухпайки, печуть паски на Великдень, готують домашню випічку тощо. 

Діє при храмі й благодійний столик. Колодяжненські прихожани передають сушені трави та домашні сухофрукти, а одна з парафіянок приносить карамельні солодощі, які виготовляють на одному з підприємств Ковельщини.   За невеликий донат кожен може отримати такий смачний гостинець. Спільно з небайдужими збирають необхідну суму на чотири дрони-камікадзе для ЗСУ.  За час підготовки статті до публікації громада вже придбала і передала два літальні апарати нашим захисникам. 

l

Активну позицію займає і сам настоятель: отець Іван веде сторінку в соцмережах, де звітує за зібрані чи витрачені кошти, закликає до донатів і знаходить відгук у серцях тисяч людей своїм щирим пастирським та поетичним словом. За активну волонтерську діяльність та підтримку війська священник отримав понад 15 подяк від командирів,  дві медалі та орден «За жертовність і любов до України». Проте сам він наголошує: «Це не моє, це наше. Бо що б я сам зумів зробити? Усе це завдяки людям, які підтримують матеріально і молитовно, щоденною допомогою при храмі».

Ось і нещодавно чергова подяка надійшла від командира військової частини А7028 полковника Руслана Ткачука, яку вручила Олена Джумберовна, волонтерка з якою постійно взаємодіють та підтримують один одного в спільній справі. Від імені особового складу пан Руслан  висловив подяку за патріотизм та свідому громадянську позицію. «Завдяки таким відданим громадянам як Ви, ми всі разом наближаємось до нашої спільної Перемоги. Нехай Вам вистачає сил, терпіння, наснаги не спинятися та надалі робити вагомий внесок у підтримку наших захисників!», – йдеться в тексті Подяки.

l

Отець Іван дякує Богу за можливість служити людям і на благо України. Вдячний за підтримку прихожан, за атмосферу справжньої родини, де кожен готовий прийти на допомогу — чи то словом, чи то ділом, де завжди відчувається чоловіче плече та жіноча турбота. Відзначає активність чоловіків  парафії, які беруть участь у паламарському житті, читають “Апостола” і першими відгукуються на будь-які будівельні чи господарські виклики. Проте тут же зазначає: «Але правду кажуть, якщо жінок із храму відпустити, він залишиться напів порожнім».

Говорячи  про віру та багатство внутрішнього світу, настоятель розповів   притчу про місіонера в Індії, який запитав місцевих жителів, навіщо їхньому богу аж двадцять рук? Йому відповіли: щоб обіймати Всесвіт, карати кривдників і показувати свою всесильність. Натомість на запитання про християнського Бога священник відповів: «А в нашого — тільки дві руки, і ті прибиті». «Навіщо вам такий Бог?», – питають. А у відповідь почули:  «А він може любити навіть з прибитими руками».

Ця безумовна любов і світло відчуваються у ковельському храмі Андрія Первозваного щодня, коли сюди йдуть люди з різними болями, надіями та проханнями. «Храм — це серце людини. Якщо серце егоїстичне, жадібне і скупе, то й храм такий самий. У наших прихожан щедрі, люблячі та відкриті серця, тому наша святиня сповнена світла, тепла та турботи про інших. 

Дай, Боже, нам дожити до того моменту, щоб молитися в оновленому храмі у мирі та злагоді між собою на вільній українській землі», — підсумовує отець Іван Оринчак та закликає до єдності та спільної молитви у цей важкий для України час випробувань. 

Аліна Романюк.

l

На світлинах: миті життя Свято-Андріївського храму. 

Фото автора та 

з архіву парафії. 

Історія Храму Святого апостола Андрія Первозваного – це розповідь про болючі рани минулого, духовне відродження у часи незалежності та неймовірну згуртованість людей. Об’єднані мрією про переможний мир, вони тримають одразу два фронти: молитовний і волонтерський. Про те, чим живе парафія сьогодні і як стала осередком єдності та підтримки для Захисників, розповів під час зустрічі  протоієрей Іван Оринчак. 

Його п’ять років тому владика Михаїл призначив настоятелем Свято-Андріївського храму в Ковелі. А до цього священник понад двадцять років служив у Колодяжному. «Здається, лише вчора прийшов, а вже минуло 5 літ. За цей час ми об’єдналися і в спільній молитві, і у важливій волонтерській справі», – говорить о. Іван.

 

Коментарів до новини: 26
Переглядів новини: 84