Повідомлення в номер / День села Черкас

02.07.2015

День села Черкас

18 червня в клубі села Черкас був проведений тематичний вечір на тему: "Немеркнуче світло великого подвигу", присвячений Дню визволення нашого села від нацистів.

Цей день прийшов до наших односельчан 18 червня 1944 року. Ті суворі часи залишилися за перевалами десятиріч, за новими подіями, але пам'ять про подвиг народу ніколи не померкне у серцях нинішнього і майбутніх поколінь.

18 червня – День

визволення села.

Воно не відійде у небуття,

Якою далі не була б дорога.

Спасибі, солдати, за життя.

День визволення села –

Історії нашої дата.

День визволення села –

Це день ветерана-солдата –

такими віршованими рядками розпочали вечір ведучі Анна Акімова та Даша Поліщук.

З Днем визволення села тепло і сердечно присутніх привітав сільський голова Анатолій Ліщук, побажавши усім міцного здоров'я та мирного неба над головою.

Присутні мали змогу оглянути виставку "Безсмертя подвигу нашого".

Одна за одною звучали музичні композиції "Маки червоні", "Пісня про село", "Молитва", "Мати Україна" та інші. Всю душу вклали у свої виступи діти.

Чудові пісні про Україну, людські долі, війну зворушили кожного до сліз. Анна Акімова та Катя Грацонь задушевно продекламували вірші.

Хвилиною мовчання вшанували присутні пам'ять всіх загиблих і тих, хто повернувся з війни, але недожив до сьогоднішнього дня.

Вічна слава солдату-герою

І солдату без нагород,

Хто загинув хоробро від бою,

Захищаючи рідний народ.

Ми пам'ятаємо про тих,

хто не вернувся з битви.

Ми будемо за вас свій

край любити

І на землі своїй лишати

добрий слід.

Хай яскраво світить Сонце, дзвінко сміються діти, радісно посміхаються матері і небо над Україною стане чистим!

Галина СЕРЕДЮК,

завідуюча клубом

села Черкас.

Галина СЕРЕДЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1011

Повідомлення в номер / Магія "Червоної калини"

02.07.2015

Магія "Червоної калини"

Кожен, хто проходить біля виховної колонії, мимоволі думкою затривожиться: "А що там, за високими мурами із "колючкою"? Як живуть хлопці, що на життєвій дорозі спіткнулися?". Так і пройде перехожий із смутком, не розгадавши таємниці іншого, підневільного життя.

Я теж хочу пізнати істину буття, яка вирує за тими мурами. І з трепетом у серці іду на фестиваль "Червона калина".

Грюкають залізні засуви. Охоронці перевіряють паспорти. На кожному кроці строгість режиму та порядок – такий закон.

І раптом на території бачу, як рясно червоніють вишні. Біля клубу квіти.

У фойє клубу розгорнута виставка прикладного мистецтва. Скільки любові у вишитих іконах і майстерності у вирізьблених виробах! Але це тільки прелюдія. Фестиваль "Червона калина" – це не черговий звіт для "галочки", а щире душевно-творче дійство, яке розбуджує найзачерствілішу людину.

Як влучно сказав заступник директора Департаменту захисту прав дітей Мінсоцполітики України Володимир Вовк: "Краще раз побачити, ніж 24 рази почути". Це до того, що він всі роки служби у департаменті чув про диво-фестиваль, але коли побачив, то був вражений до глибини душі.

Девіз фестивалю, як кажуть, на часі: "Богу – душа, життя – Україні, а честь – для себе".

Задала тон літературно-музична постановка "Живе Україна і житиме вічно, допоки існує Земля". Було тут все: і героїчні картини козацтва, і красива, тендітна "Україна"(Вікторія Кравчик). А як вона заспівала! Оксамитовий голос зачаровував, вигравав мелодію різнобарвними відтінками.

Пізнавальною і цікавою видалася літературно-музична композиція "У глибину віків". Згадали княгиню Ольгу і Святослава, Роксолану, Лесю Українку та Ліну Костенко. Славна історія наша. А Настя Міщанчук у цей вінок героїки та історії гарно вплела пісню "За сонце, за небо,за спів солов'я".

Дзвенить голос солов'їний, будить тисячолітню історію та пам'ять.

А пам'ять вертає до сучасності. Україна-мати в чорному (Олена Місюра) заставляє зранене війною серце заплакати. Слова пронизують душу болем… Хвилина мовчання…

А мати "напівблаженна" чекає сина, коли він пташкою загляне у вікно".

А за тим – інсценізація поеми-містерії Т. Г. Шевченка "Льох – Три ворони". Вихованці показали себе, як професійні актори. Не знаю, що думав Шевченко, коли писав поему, але режисурою і постановкою він був би задоволений. На одному подиху, емоційно та змістовно – словом, молодці!

Вихованці не перестають дивувати. Класно прочитав вірш Олени Лемішко вихованець Юрій Ударцев. Вдалася хореографічна постановка "Безсмертя". Пафосно лунала пісня "Рушають батальйони на Схід". Кожен номер овіяний патріотизмом та любов'ю до України.

Бурю оплесків зірвали найменші артисти піснею "Сонце встане" Сашко Шевчук та Іванко Воробей.

Не менш цікавою видалась довільна програма фестивалю. І знову порадували вихованці. Виступили учасники гуртка літературної творчості, вокального гуртка, аматори хореографічного гуртка. Особливо глядачам сподобалася гумористична постановка "На базар".

Знаю, читачу, що тобі не терпиться запитати: "А наставники показали клас?". Відповім: "Показали найвищий клас! ". Неповторно, гарно та професійно співала режисер-постановник концерту Світлана Романчук. Вона ж була ведучою. За нею пісню виконував Віктор Божко, інспектор режиму та охорони установи.

Прикрасили фестиваль виступи зразкового дитячого колективу "Дударик" районного будинку культури (керівник Т. Воробей), зразкової студії дитячого народного танцю "Дзвіночок" Народного дому "Просвіта" (керівник І. Темрук) та ведучий Леонід Никитюк.

Не менш зворушливою була офіційна частина програми фестивалю.

Журі визначило переможців. Дипломи вихованцям вручила начальник відділу культури РДА Тетяна Матяшук. Зворушливим було вручення паспортів та ідентифікаційних кодів вихованцям, як мажорний радісний акорд звільнення вихованців з установи. Дай, Боже, знайти пристанище у неспокійній гавані життя – де праця, навчання й сім'я! Посвідчення ці – своєрідні перепустки на волю вручив вихованцям Іван Абрамчук, начальник виховного закладу.

Напутні слова та подяку адміністрації, наставникам-вихователям закладу висловили гості фестивалю, серед яких – представник ДПтСУ Владислав Скоропляс, начальник управління ДПтСУ у Волинській області Олександр Герасимчук, голова Ковельської РДА Віктор Козак, голова районної ради Ігор Верчук, секретар міськради Михайло Гетьман.

Як і годиться, було благословення на успішну місію фестивалю від благочинного Ковельського Введенського округу УПЦ о. Василія.

З приємністю слід відзначити,що колонія не є ізольованою від суспільства. Про це свідчить присутність на фестивалі багаточисельної групи представників благодійних та громадських організацій. Схвильовані побаченим, вони промовляли щиросердечні слова подяки акторам-аматорам сцени та організаторам фестивалю і педагогам, які “ліплять” з цього неоформленого сирого матеріалу майбутніх патріотів України.

Як і годиться, всі вони прийшли не з порожніми руками, а з цінними подарунками. Були вручені від управління ДПтСУ у Волинській області (Олександр Герасимчук) – електровентилятори (п'ять штук); від Товариства Червоного Хреста (м. Ковель) (Людмила Стахорська) – спортивні шапочки та майки; від Дитячого благодійного фонду (Олена Грінченко) – електрочайники в кількості шести штук; від громадської органзіції "Найщасливіша" (Наталка Наконечна) – оплата альбома для висвітлення фестивалю в світлинах; від Вадима Іващенка, мецената і колишнього вихованця – спортивний тренажер; від голови Християнської місії "Допомога" Павла Сівця – костюми для вихованців та морозиво.

Були й інші цінні подарунки. Така благодійна акція підтверджує небайдужість українців до долі не тільки вихованців закладу, а й до майбутнього України.

Зацікавлено слухали глядачі "сповіді" батьків та колишніх вихованців. Три години фестивалю проминули непомітно.

Майже всі номери пройшли емоційно творчо, змістовно й на високому професійному рівні. За це – особлива подяка та пошанування Світлані Романчук, режисеру-постановнику, яка і нічки недоспала, і вдома не допрацювала заради головного – аби все відбулося якнайкраще. До слова, на минулому Всеукраїнському ХХІІІ фестивалі "Червона калина" Ковельська виховна колонія зайняла перше місце. Знову - "Браво!". Тож пишний букет квітів від начальника закладу Івана Абрамчука цілком заслужений.

І ще: фестиваль організовують та проводять не заради забави. Він має конкретну та далекоглядну місію – це патріотичне виховання, розкриття творчого потенціалу засуджених і формування свідомості на основі істин Божої Любові до України, своєї родини та батьківської землі.

Ця місія, як широка ріка, котра не має ні початку, ні кінця. На даний час вона знаходиться на високій позитивній сходинці.

Побажаємо: "Так тримати!".

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКАХ: під час фестивалю "Червона калина" у Ковельській виховній колонії, який урочисто започаткував ХХІV загальноукраїнський фестиваль художньої творчості засуджених під такою ж назвою за тематикою: "Єднаймося друзі в єдину родину – в святу незалежну Соборну Україну!".

Фото прес-служби управління ДПтС України

у Волинській області.

Від редакції: як нам стало відомо, естафету фестивалю буде передано незабаром до Мелітопольської виховної колонії, куди поїде делегація ковельчан.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 919

Повідомлення в номер / Мистецьке свято в Голобах

02.07.2015

Мистецьке свято в Голобах

Зустріч з народним аматорським хором працівників культури "Вишиванка" (художні керівники Олег та Ольга Корнелюки) завжди залишає незабутні враження. Цей колектив відзначається високим рівнем виконання, багатством і різноманіттям репертуару, є гордістю і окрасою району. Хористи дарували свій мистецький талант хворим в обласному військовому госпіталі. Його навіть сприйняли як Волинський народний хор, і дуже подивувались, що такі талановиті артисти є на Ковельщині.

Колектив – на шляху подальшого збагачення свого репертуару піснями про історію нашого краю, боротьбу за його відродження і оновлення.

Успішно зарекомендував себе і новий хоровий колектив медичних працівників Ковельського МТМО "Берегиня" (художній керівник Олег Корнелюк). Він активно заявляє про себе не тільки в районі, але й в області.

Приємно, що нинішня атестація творчих колективів відзначалася представленням підготовчих груп кожного колективу. Талановита молода зміна розкрила свої таланти. Режисура святкової програми була побудована так, що одні колективи ніби доповнювали інші. Вразили журі і присутніх дитячий дует І. Вороб'я та С. Шевчука, який виконав пісню "Сонце встане", солісти В. Сущ ("Реве та стогне Дніпр широкий), М. Ядчук ("Моя земля"), В. Кравчик ("Вечірня година").

Свято у Голобах пройшло на високому професійному рівні, що відзначило журі. Для того, щоб забезпечити успішне його проведення, треба було відділу культури Ковельської РДА (Т. Матяшук), РБК (Г. Тарасовський) вирішити багато проблем: і оформлення сцени, і підвезення колективів, і складання самої програми, і підбір сценічних костюмів тощо.

Тому й на це поважне журі в складі Віталія Климчука – заступника директора обласного науково-методичного Центру, Ігоря Баранюка – завідуючого сектором музично-хорового мистецтва і шкіл естетичного виховання, Олени Мартинович – методиста з фольклорного жанру цього Центру звернуло увагу і висловило щире захоплення.

Але основна мета обласного журі (і цього чекали всі) – визначити рівень підготовки творчих колективів для підтвердження або присвоєння звання "народного". Гості з Луцька були приємно вражені підготовкою і проведенням свята, участю у ньому великої кількості аматорів сцени, особливо дітей.

Відзначено високий виконавський рівень народного аматорського хору працівників культури "Вишиванка", професіоналізм чоловічого квартету "Оксамит". Високої оцінки заслужив виступ ансамблю "Дударик". Щиру повагу і вдячність члени журі висловили хору ветеранів "Червона калина" та ін.

Всі колективи підтвердили свої почесні звання, а дубівський квартет "Лелія" отримав звання "народного", дитячий колектив "Дударик" – "зразкового".

На закінчення начальник відділу культури райдержадміністрації Тетяна Матяшук тепло подякувала всім самодіяльцям за участь у святі, високий професіоналізм, побажала подальшої плідної роботи, творчих пошуків і майстерних виступів.

Валентина СІЧКАР.

НА ЗНІМКУ: хор медичних працівників Ковельського МТМО "Берегиня" (керівник Олег Корнелюк).

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Валентина СІЧКАР.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 807

Повідомлення в номер / Щоб ковельчанам було комфортно

02.07.2015 Ляшук Світлана Олександрівна

Щоб ковельчанам було комфортно

Кожному мешканцеві Ковеля приємно, коли рідне місто розвивається, стає ошатнішим та комфортнішим для проживання.

В червні цього року у Ковелі завершено капітальний ремонт ділянки дороги на вулиці Володимирській. Нове асфальтне покриття укладено на відрізку дороги протяжністю 180 метрів. Облаштовано тротуари, зони із зеленими насадженнями, встановлено нові бордюри.

Вартість капремонту – 811 тисяч гривень, які було виділено з міського бюджету. Це – третя черга роботи з капітального ремонту вулиці Володимирської.

Виконували ремонт працівники ковельського ТзОВ "Ідея".

– Погодні умови посприяли тому, щоб роботу ми завершили вчасно, – сказав у розмові з журналістами директор ТзОВ "Ідея" Андрій Семенюк. – Хочу подякувати усім робітникам нашої дорожньої бригади під керівництвом майстра Олександра Наумича, які сумлінно провели капітальний ремонт дороги.

Як зазначив начальник відділу комунального господарства міськвиконкому Олександр Балак, всього для ремонту дороги по вул. Володимирській в цьому році з міського бюджету передбачено понад два мільйони гривень. Тож сьогодні розробляється проектно-кошторисна документація для продовження ремонту вулиці Володимирської до перехрестя з вулицею Княгині Ольги.

Варто відзначити, що за роки своєї діяльності колектив ТзОВ "Ідея" зробив значний внесок у благоустрій Ковеля. Ось і зараз кваліфікованим фахівцям доручили реалізацію ще одного важливого проекту: будівництво спортивного майданчика з штучним покриттям у ЗОШ № 2. Такий подарунок до Дня міста готують ковельчанам благодійний фонд "Патріоти Волині" спільно з міською владою.

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: працівники-дорожники ТзОВ "Ідея"; вулиця Володимирська після капітального ремонту.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Світлана ЛЯШУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1283

Повідомлення в номер / З любов’ю по життю

02.07.2015

З любов’ю

по життю

З любов’ю по життю

Народившись в австрійському концтаборі та вирвавшись з лабетів смерті, на схилі літ пані Марія зустріла справжнє кохання, з яким поєднала свою долю.

Галина ОЛІФЕРЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1422

Повідомлення в номер / Він "народився" двічі

02.07.2015

Він "народився" двічі

Нещодавно мій добрий знайомий ковельчанин при зустрічі повідомив:

— Маю цікаву для газети інформацію.

Мій журналістський "інстинкт" спрацював миттєво:

— І що ж це за інформація?

— Виявляється, живе на світі людина, прізвище якої викарбувано і на стелі меморіалу Слави, і на Братській могилі в Ковелі, де названо всіх воїнів, котрі загинули в боях за наше місто у 1944 році. Однак прізвище цього чоловіка вказано помилково, бо насправді він не загинув.

— А звідки це Вам відомо?

— Бо він з тих країв, звідки я родом. Це — Мглинський район Брянської області.

Я попросив:

— Тоді дайте нам матеріали, які маєте, щоб ми могли згадати ветерана у "Вістях Ковельщини" напередодні Дня міста і 71-річчя визволення його від нацистів.

Треба віддати належне знайомому: він оперативно приніс до редакції флешку, на якій — стаття із газети "Ертильські новини", що виходить в Ертильському районі Воронезької області Російської Федерації. Названа стаття просто й без прикрас: "Про війну фронтовику нагадують шрами від ран і медалі на піджаку". Автор — журналістка Діна Полуектова.

Із статті довідуємося, що молодого тоді Михайла Синюкова із села Черноводки згаданого вище району призвали в армію у листопаді 1943 року. В запасному полку він пройшов курс молодого бійця і був направлений в 47-му армію Першого Білоруського фронту. Навесні 1944-го року брав участь у боях за українське місто Ковель, де був поранений.

"Я отримав поранення в ногу, — розповів Михайло Ілліч журналістці. — Пам'ятаю, як один із бійців, котрий за віком годився мені в батьки, оглянув рану і сказав: "Синку, тобі в госпіталь потрібно, у тебе рана серйозна". Так я вперше опинився у польовому госпіталі".

Однак матері у село Черноводку було надіслане повідомлення про те, що її син загинув в боях за Ковель. Відповідний запис до цих пір зберігається в Книзі Пам'яті Мглинського району, а також в інших документах періоду Другої світової війни. На основі цих документів Синюков Михайло Ілліч, 1926 року народження, значиться на меморіалі Слави і на Братській могилі у м. Ковелі як убитий 5 липня 1944 року. Чому так сталося, не знає ніхто, але факт залишається фактом: рядовий Синюков М. І. у тій страшній бійні не загинув.

Після цього воїна знову поранило при форсуванні ріки Вісли, а пізніше — в квітні 1944 року під Магдебургом. Лише навесні 1946 року Михайло Ілліч повернувся з війни. На порозі батьківського дому його зустріли мати й сестра, котрі до останнього не вірили у смерть сина і брата.

Після війни ветерану, як і всім тоді, доводилося несолодко. Працював на різних роботах, аж доки не закінчив курси водіїв. З тих пір професія водія стала справою всього життя. У 1961 році Михайла Синюкова відрядили в один із колгоспів Воронезької області. Там познайомився з Анною Яцковою, з якою одружилися. Там і залишився назавжди. Побудували власний дім, але, на жаль, нині ветеран живе у ньому один — дружина померла 13 років тому, дітей у них не було.

А як живеться колишньому воїну тепер?

— Обслуговую себе сам: Бог поки що дає сили, — розповів він журналістці Діні Полуектовій. — Взимку особливих справ нема: грубку затоплю, за продуктами на своїй "шістці" з'їжджу і вдома сиджу. Коли газету почитаю, коли з собачкою біля дому погуляю, ось і все.

Далі автор пише: "Будинок,в якому живе ветеран, зістарився разом із ним. Та він не просить нового житла, каже, що воно йому тепер ні до чого. Образливо лишень фронтовику те, що нового автомобіля як інваліду війни йому не дали.

— Сказали, що не встиг заяву до якогось там числа написати. А що ж мені ніхто не підказав? — бідкається Михайло Ілліч. — Мої "Жигулі" мене виручають: я на них і в магазин, і в лікарню їжджу. Та їм уже багато літ, нова машина мені була б у пригоді".

Ось така незвичайна доля колишнього учасника боїв за наш Ковель. Це тепер деякі російські політики роблять піар на подіях Другої світової війни, з піною на губах "ділять" Перемогу над фашистською Німеччиною, намагаються довести, що в цій Перемозі — заслуга винятково Росії.

Тоді Михайло Синюков і його бойові побратими, серед яких були й українці, й білоруси, й грузини, й представники інших народів, над цими висмоктаними з пальця "проблемами" навіть не задумувалися. Вони просто виконували свій патріотичний і громадянський обов'язок — громили нацистську чорну силу, щоб швидше завершити війну і повернутися додому.

Пам'ять про тих, хто загинув, повага до тих, хто живий, — навічно у наших серцях і душах, що ще раз підтвердить святкування Дня міста у Ковелі і 71-ої річниці його визволення від фашистів.

Володимир ПЕТРУК.

НА ЗНІМКУ: визволитель Ковеля Михайло СИНЮКОВ.

Фото Олександра ГОЛИШЕВА.

Нещодавно мій добрий знайомий ковельчанин при зустрічі повідомив:

— Маю цікаву для газети інформацію.

Мій журналістський "інстинкт" спрацював миттєво:

— І що ж це за інформація?...

Володимир ПЕТРУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 845

Повідомлення в номер / І жартома, і всерйоз

02.07.2015

І жартома, і всерйоз

"Приколи" великого міста

Чи великим є місто Ковель?

Звичайно, кожен має свою відповідь на це запитання. Той, хто їздить "по Європах" і "по Америках", відповість негативно.

Той, хто крім волинських сіл і селищ в житті не бачив нічого більше, відповість позитивно.

Я ж як корінний уродженець Ковеля скажу так: "Величина міста вимірюється не висотою його будинків чи шириною вулиць, а величиною духовних якостей людей, котрі мешкають тут".

Коли виходити із цих критеріїв оцінки, то, безумовно, Ковель – найбільше місто на Волині і одне з найбільших в Україні. Його жителі – це в переважній більшості своїй справжні українські патріоти. Вони духовно багаті, закохані і в образотворче мистецтво, і в музику, і в пісню. Звідси вийшли відомі письменники, поети, журналісти, художники, композитори. Тут сформувалася еліта, котра зробить честь будь-якому місту країни.

А які працьовиті, добрі, чуйні в Ковелі ветерани війни і праці, шкільна і студентська молодь й навіть вихованці дитячих садочків! Недарма ж в місті одним із перших в краї виник і утворився волонтерський рух, учасники якого надавали і надають безкорисливу допомогу учасникам АТО, міцно прижилися традиції козацтва і повстанського руху.

І так в усьому: в чарівній природі, квітучих парках, садах і скверах, дбайливо оброблених садово-городніх ділянках, барвистих квітниках, впорядкованих вулицях і подвір'ях. Інакше й бути не може,адже живуть у Ковелі справді ВЕЛИКІ люди.

А ще наше місто вирізняється тим, що у ньому ніколи не міліє, як не міліє ковельське водоймище, річка гумору і сатири. Де ви ще бачили стільки талантів у цій царині, як не на ковельській землі?! І, мабуть, не випадково лише у нашій рідній газеті "Вісті Ковельщини" ще й досі збереглася добірка "І жартома, і всерйоз", якої не побачите в жодному іншому друкованому виданні Волині.

Тож наше місто справді ВЕЛИКЕ. В тому числі – в почутті гумору. Щоб переконати вас у цьому, пропоную декілька ковельських "приколів".

З підслуханого

на ковельських ринках

Дві жінки із сусідніх сіл зустрілися на "брестському" ринку. Розговорилися.

– Ти знаєш, – каже одна, – яку шкоду зробив мені Іван?

– Яку?

– Знайшов якусь повію в селі, де ти живеш, і пристав до неї. Але хоч би вже кращою за мене була, а то, кажуть, жаба жабою.

Друга почервоніла, як буряк, й обурено випалила:

– Хай тобі язик всохне! Ніяка я не жаба!..

Розмовляють дві ковельчанки:

– Ходити він почав рано. В чотири уголос читав. У п'ять декламував. А в шість вже грав на скрипці.

– Ну треба ж, який у вас обдарований хлопчик!

– При чому тут хлопчик? Це я про сусіда-музиканта розказую, як він нам уранці по вихідних спати не давав.

В Ковелі скажуть,

як зав'яжуть

n Важко дожити до понеділка, коли в урядовців сім п'ятниць на тиждень.

n Життя нам дороге, а ліки в аптеках ще дорожчі.

n У народу нашого не життя, а казка, тому він і залишився з нею, наче біля розбитого корита.

n Доживши до пенсії, починаєш розуміти, чого варте життя.

n Життя ліпшає, а жити стає гірше.

n Наше світле життя перетворилось на темну сучасність.

Ковельські бувальщини

Колись у нашому місті багато будували. Гроші в міській казні були, об'єктів для спорудження вистачало, тому головним завданням влада вважала заохотити будівельників працювати швидко і якісно, вчасно освоїти виділені кошти.

З цією метою щомісячно у "білому" домі підбивали підсумки так званого соціалістичного змагання, а переможців відзначали дорогими подарунками – килимами, кришталевими сервізами, самоварами тощо, які були у величезному дефіциті.

На таких нарадах, як правило, був присутній журналіст місцевої газети. Спостерігаючи за дійством, він помітив, що кожного разу переможцями у змаганні стають інші бригади. Це його зацікавило, і він попросив голову профкому пояснити, чому передовики "не повторюються", хоч працюють непогано?

– А що тут дивного? – посміхнувся голова. – Працюють всі бригади добре, але на всіх подарунків не вистачить. Тому й існує негласна домовленість між бригадирами: сьогодні переможці – ми, завтра – ви, а післязавтра – ще інші. Так протягом року кожен колектив по черзі і стає власником дефіциту.

Кореспондент подумав: "Що ж, соцзмагання – велика сила. Але ще більша – робітнича солідарність". Подумати подумав, але не написав в газеті. Навіщо людям настрій псувати?..

З поетичного зошита

Багато є міст на світі.

Десь сміються, а десь плачуть діти.

Десь воюють, а десь співчувають.

Тільки в Ковелі люди знають:

"Щоб жити багатше, слід працювати.

Тоді й добробут будемо мати.

Тоді й цвістиме на Волині

Місто-квітка, в якого очі сині,

В якого люди душею прекрасні,

В серцях яких творчий вогонь не гасне!

Зі святом Вас, ковельчани!

Охрім СВИТКА.

"Приколи" великого міста

Ковельські бувальщини

З підслуханого на ковельських ринках

В Ковелі скажуть, як зав'яжуть

З поетичного зошита

Охрім СВИТКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 879

Повідомлення в номер / Лине пісня у височінь

02.07.2015

Лине пісня у височінь

Минають роки, сторіччя, відходять у небуття покоління людей, а звичаї українського народу, його пісні залишаються, стаючи великим надбанням історії. "Мій краю рідний, пісня тополина, хіба тебе я можу не любить?" — так міркує кожен із нас, учасників хору ветеранів війни, праці, Збройних Сил України, "дітей війни" (на знімку).

Ковельський хор ветеранів існує на добровільних засадах уже більше 25 років. Разом із музичним ансамблем налічує 30 чоловік. Заняття проходять в актовому залі Будинку ветеранів щопонеділка та щосереди.

Довгий час хором керувала Софія Григорівна Берднікова, а ансамблем — її чоловік Олександр Миколайович Бердніков. Та, на превеликий жаль, нещодавно Софії Григорівни не стало.

Це була Людина з великої літери, яка по праву заслужила любов і повагу не лише учасників хору, а й мешканців нашого краю. Вона була для всіх мудрим порадником, з якою завжди було легко і просто. Для нас, учасників хору ветеранів, Софія Григорівна, назавжди залишиться живою — у нашій пам'яті та наших серцях. Її світлий образ, немов невгасимий факел, ми пронесемо крізь усе життя. Вона залишила по собі добру згадку — пісні, які сама писала для хору.

Немов влилися у наш колектив, ставши з ним єдиним цілим, працівники музичної школи — Світлана Остапчук, Сергій Воробей, Микола Бердніков. А Анатолій Сролік не лише підтримує наш хор музичним супроводом, а й сам у ньому співає. Ці люди як музиканти-професіонали допомагають нам підібрати репертуар. Це воєнні та післявоєнні пісні, часів відбудови народного господарства, українські народні та сучасні.

Хоча усі учасники нашого хору ветеранів — люди старшого віку, які уже давно перебувають на заслуженому відпочинку, однак вони продовжують вести активний спосіб життя, не стоять осторонь загальноміських проблем. Ми живемо і насолоджуємося життям, яким би важким воно не було. Щороку із задоволенням беремо участь в обласних фестивалях вокально-хорового мистецтва, конкурсах виконавців розмовного жанру. Хор ветеранів є бажаним учасником на кожному міському святі. Маємо й чимало відзнак різного рівня.

Любов до пісні, яку прищепила нам Софія Григорівна, — безсмертна. Вона веде нас по життю, допомагає долати труднощі та перешкоди, надає сил та наснаги. Ми віримо, що так буде й надалі.

Нехай же життя наповнюється добром та достатком для щасливого майбуття в обіймах любові та Сонця, пісні та музики!

Олександра БАЛЮК,

голова МГО "Захист "дітей війни".

Фото з архіву хору ветеранів.

Олександра БАЛЮК.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 817

Повідомлення в номер / Гороскоп (з 6 по 12 липня)

02.07.2015

Гороскоп

(з 6 по 12 липня)

Гороскоп (з 6 по 12 липня)

Овен. На цьому тижні Ви будете задоволені подіями в особистому житті, своїми доходами, взаєминами з роботодавцями та близькими людьми. Можливий непоганий прибуток у тих, хто займається бізнесом.

Телець. Не виключені дрібні непорозуміння з колегами, пов'язані з робочим графіком...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1000

Повідомлення в номер / З хорошим настроєм

26.06.2015 Данилюк Мирослав Сергійович

хорошим настроєм зустрічають День Конституції України і День молоді, які ми відзначатимемо наступної неділі, студенти Ковельського промислово-економічного коледжу Луцького ЛНТУ Андрій Корейба – голова студентської ради, його колеги по навчанню Влада Левчук, Ольга Филинюк, Артем Буяджи (на знімку).

Всі вони успішно навчаються, беруть активну участь у громадському житті, пам’ятаючи про те, що незалежній Україні вкрай необхідні високоосвічені фахівці своєї справи, патріотично налаштована молодь, котрій утверджувати, розбудовувати і захищати в разі потреби матір-Батьківщину.

Тож побажаємо їм успіхів на відповідальному і нелегкому шляху до мрії!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

З хорошим настроєм зустрічають День Конституції України і День молоді,

які ми відзначатимемо наступної неділі, студенти Ковельського промислово-економічного коледжу Луцького ЛНТУ Андрій Корейба – голова студентської ради, його колеги по навчанню Влада Левчук, Ольга Филинюк, Артем Буяджи (на знімку)...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1169