Голоби – це долі світлиця і рідного дому тепло
Де ти родився, те місце найдорожче,
Де ти зростав, де матінка твоя.
Мої Голоби – частка України,
Мої Голоби – рідная земля.
І ось уже вкотре в день Святого Великомученика Георгія Побідоносця голобчани відкладають буденні справи й відзначають своє свято – свято праці, свято селища. До малої Батьківщини сходяться дороги з усіх куточків України, де проживають наші односельчани. Вони приїжджають, аби відчути дух історії, дух рідної землі, принести свою синівську любов, пройтися стежками юності, далекого дитинства, вклонитись материнській пісні, отчому порогу, ще раз торкнутись сивої давньої історії цього дорогого кожному шматочка української землі.
Недаремно селищний голова Сергій Гарбарук сказав, що селище має свою багату історію, великі напрацювання, але найбільшим багатством нашим є його чудові, працьовиті люди. І де б не працювали, яку б роботу не виконували, вони є частиною великої голобської родини. Ми їх бачимо щодня, вони не звикли до слави, вони повсякденною своєю справою розбудовують сьогоднішні Голоби.
Свято в селищі розпочалось із самого ранку, точніше напередодні ввечері святковою вечірньою службою, випуском святкового номера "Отчого дому". А вранці прихожан, гостей церква зустріла святково вражаюче. Прикрашена брама, подвір'я встелене заквітчаними оберегами. Бо ж священик Ніфонт не тільки духовний і вмілий наставник, мудрий керівник, щирий вчитель Божого слова, який силою молитви і мудрості веде до Бога своїх парафіян, вселяє віру, але й хороший організатор.
Не менш святково прибраним виглядав сам храм. Тут воістину витав дух святості, величі, Божої благодаті. Церква цього дня не могла вмістити всіх бажаючих вклонитися образу Великого Георгія Побідоносця. Жителі впродовж багатьох десятиріч шанують цей образ, бо саме ним була освячена Голобська святиня. І протягом віків, які б то часи не були, як не змінювались політичні режими, які б жорстокі війни не глумилися над нею, – вона вистояла. І ніколи не заросте стежина до Бога голобчан. Її торували наші предки, батьки. І у кожний період земного життя, яким би воно не було, церква завжди була поруч.
Святкова служба розпочалась молитвою за мир. Її проводили священики Луганської, Рівненської і нашої Волинської єпархій. Урочисто, але з відчутною ноткою жалю, скорботи, ввібравши всі тонкощі церковного піснеспіву, звучали церковні хори. Це настільки вражаюче, велично, ніби душа кожного підноситься до ангельських висот. З'єдналось все – і земля, і небо в єдиному благанні захистити нашу землю.
Життя в селищі продовжується. І як би тяжко не було б, місцева рада піклується про розвиток інфраструктури в селищі, особливо дбаючи про дітей. Тому влада зробила все, аби відкрити заклад для хворих діток, який назвали "Диво". За короткий час зроблено тут дуже багато, бо дорослі прагнули, щоб дітям було цікаво, затишно, весело.
Не встигли присутні намилуватися приміщенням оновленого дитячого закладу "Диво", як розцвіли яскравими барвами вулиці центру селища. То – весняне різнобарв'я рушників і вишиванок. В Голобах завжди шанували вишивку, вишитий рушник – в кожній хаті. І є він вічним супутником і оберегом родин.
Тож усі принесли свої обереги, аби створити рушник єдності. Цьогоріч він сягав 860 метрів. Тут поєдналися сьогодення і сива давнина. Крила рушникові прикрасили одну з найбільш старовинних вулиць Т. Г. Шевченка. Тримали рушники і маленькі дітки, і ветерани. А коли повз рушники проходили гості селища, духовенство, люди радо вітали їх. І серце завмирало, сльози з'явилися на очах, бо рушниковою дорогою пройшлися наші солдати, котрі повернулись з АТО.
Вервечка рушників з'єдналася в центрі селища, де всі учасники свята заспівали Державний гімн України. Це був один великий хор, який своїм зверненням до Всевишнього просив зберегти Україну для дітей, для майбутнього.
l
І ось свято завирувало. В селищі багатолюдно. Одні смакували запашним кулішем, інших чарувала виставка вишиванок, яку організували Андрій та Олена Мигулі для голобчан. Чого тут тільки не було! Вигравали барвами національних узорів чоловічі сорочки, цвіли маки на жіночих блузках, а щодо дитячого вбрання, то у присутніх розбігались очі. Приміряли, купували. Багато хто придбав лотерейні квитки.
Не забули організатори свята про селищну малечу. Ігри, розваги відбувалися на площі біля будинку культури. Дитячий щасливий сміх лунав звідусіль. Бо ж атракціони – рідкісне явище в селищі.
Голоби завжди славились хорошими людьми, яскравими талантами. Не встигли поцікавитись вишиваними картинами знаної квітникарки Л. В. Петрусенко, як на обрії – новий талант: Антоніна Байда. Вона ніби відкрилась перед односельчанами в новій ролі – художниці. Її картини вражали красою, майстерністю написання, захопили глядачів яскравими фарбами. Чудові краєвиди, пейзажі, квіти, як живі, вабили кожного, зачаровували, притягали невидимою силою.
Як добре, що кожен з нас взяв з собою у спадок найкраще, найсвятіше – мамину пісню, чистоту мови, любов до свого краю, традицій, обрядів. Так налаштована людина, що до малого клаптика землі, де народився, до вулиці і стежки, що веде до батьківського дому, пульсують у серці найтепліші почуття.
Не зміг всіх вмістити гостей просторий будинок культури. Саме тут продовжилось свято селища. У своєму виступі селищний голова С. Гарбарук з теплими і щирими словами звернувся до присутніх. Він подякував за розуміння і підтримку. Бо саме роки Незалежності відкрили для Голоб нові перспективи. І всі починання виконкому, селищної ради, активу здійснюються з однією метою: примножити економіку селища, запросити інвесторів, зробити його кращим. Адже тут жити, творити, трудитись нам і нашим дітям.
В ці дні для голобчан, як і для усієї України, – тяжкі часи: гримлять бої на Сході. І жителі селища не стоять осторонь, чим можуть, допомагають Збройним Силам. Це – і продукти харчування, і засоби особистої гігієни, і одяг, і взуття, і кошти. Все – для воїнів АТО.
Селищний голова з синівською теплотою звернувся до ветеранів. На жаль, мало залишилось в живих тих, хто торував тяжкі воєнні дороги, хто відбудовував країну в повоєнний час, хто відстоював її Незалежність. Ми повинні пам'ятати, який життєвий вінок у наших ветеранів, з чого він сплітався, які кольори увібрали їхні життєві долі. Називалися прізвища. Це – В. Т. Козачок, П. М. Коренга, Т. С. Кочубей, П. Т. Новосад, М. І. Степанюк, М. П. Ягода.
Є що сказати С. Гарбаруку, бо за останній рік в селищі багато зроблено. Звичайно, відчутна допомога РДА, районної ради. Довго в селищі існувала проблема ремонту вулиць. Цьогоріч вул. Шевченка вкрита асфальтобетонним покриттям, на інших вуллицях Милосердя, Волинській, Заводській облаштували освітлення. За сприяння фонду "Патріоти Волині", бюджету селищної ради відкрили групу в дитячому садку, а це вже – шоста, придбали трактор. Реалізовано багато інших, можливо, менш помітних, але важливих і корисних для жителів добрих справ.
Селищний голова назвав керівників установ, організацій, які протягом року зробили багато для покращення життя людей: створювали нові робочі місця, були добрими спонсорами у проведенні різного року заходів.
У виступі особлива увага була приділена ветеранам селища. За активну громадянську позицію, добрі справи особлива вдячність – ветеранському ватажку М. Ф. Янко. Так, Голоби шанують людей, які роками зігрівали селище своєю любов'ю, розбудовували сумлінною працею, творили його скромну красу і славу в сузір'ї сіл і міст тієї благословенної землі, що зветься Україною.
Голобчан із святом привітали голова РДА В. Т. Козак, голова районної ради І. В. Верчук, які побажали присутнім здоров'я і щастя, радості і успіхів, злагоди і миру. Щирі вітання надіслав Почесний громадянин селища А. І. Брезвін.
У виступі селищного голови прозвучала подяка всім, хто долучився до проведення свята, допоміг наповнити його веселим, радісним змістом.
Вже стало традицією в День селища присвоювати звання "Почесного громадянина селища Голоб". Цьогоріч таке звання присвоєно (посмертно) Станіславу Вікторовичу Максимчуку – жителю селища, учаснику АТО, який загинув в ході проведення бойових дій у районі кургану Савур-Могила Донецької області.
Всі розуміють, що у нашому спільному домі нелегкі часи. Але для певної категорії громадян воєнні дії на Сході країни – це далекий відгук, який майже не зачіпає звичайного життя. Бо у нас є хлопці-воїни, які, ризикуючи життям, здоров'ям, силою, віддають все заради цілісності держави, нашого спокою. Їх у селищі 16 – тих, хто довгий час ніс нелегку службу, захищав нашу землю.
Селищний голова звернувся до хлопців, бо вони – наша гордість і з честю виконували свій громадянський обов'язок. Це: А. В. Козел, О. Я. Данелюк, С. Ю. Плавський, Д. А. Янко, Б. В. Оніжук, О. В. Чубара, В. І. Поліщук, А. А. Слюсарчук, Д. М. Жовнірук, С. В. Куліковський, Ю. А. Бобко, А. Ю. Щесюк, М. В. Корнелюк, О. А. Наумчик, М. В. Юрковський, Р. В. Антонюк.
Зал довго стоячи аплодував нашим воїнам, обдаровував їх квітами. Всі Герої нагороджені подяками селищної ради та подарунками.
Як кажуть, урочиста частина закінчилась, але ніхто не розходився, всіх чекали сюрпризи, лотерейні виграші та святковий концерт за участю обласних артистів. А на вулиці не вщухав щасливий, веселий сміх дітвори. І так усім хотілося, щоб у них було мирне й сонячне завтра, яке залежить і від кожного з нас. Тож примножуймо честь і славу рідного краю з гордим ім'ям – Голоби. Славмо його вагомими здобутками у всіх сферах життя, творімо новітню історію, не шкодуймо ані сил, ані знань, ані досвіду задля добробуту селища.
Валентина СІЧКАР,
голова Ковельської районної
організації ветеранів України.
НА ЗНІМКАХ: під час Дня селища в Голобах.
Фото з архіву автора.
Де ти родився, те місце найдорожче,
Де ти зростав, де матінка твоя.
Мої Голоби – частка України,
Мої Голоби – рідная земля.
І ось уже вкотре в день Святого Великомученика Георгія Побідоносця голобчани відкладають буденні справи й відзначають своє свято – свято праці, свято селища.
Валентина СІЧКАР.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 919