“Рука” Москви, озброєна... хрестом
Той гідний називатися
Людиною із нас,
Хто щиро дбає про народ,
Про край свій повсякчас.
Нещодавно в газеті «Вісті Ковельщини» (22 липня ц. р.), я прочитав відкритий лист о. Ігорю Костючику – священнику села Доротища УПЦ МП «Не сійте зерна розбрату!», де дописувач називає панотця і всю Московську Церкву ворогом України, «п’ятою колоною». Автор листа Федір Хвесюк – уродженець цього села, лікар з багаторічним стажем, прихильник Православної Церкви, національно свідомий українець, патріот.
А все почалося з того, що доротищенці на своєму вічі майже одноголосно проголосували за зміну конфесійної приналежності громади – з УПЦ МП в Помісну Православну Церкву України. Громада пройшла повну процедуру перереєстрації. Отож, розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації будівлю Успенської церкви села Доротища було передано громаді ПЦУ.
10 серпня 2019 року першу Божу службу приїхало провести духовенство ПЦУ на чолі з старшим деканом Ковельського деканату ПЦУ протоієреєм Іваном Бонисом. Але завадили московські попи й молодики кремезної статури, яких доротищенці нарекли «тітушками». «Думали про мир, але просто спонтанно виникла війна, – пише Федір Хвесюк. – А спровокував протистояння місцевий священник Ігор Костючик».
Цей лист торкається, на жаль, не лише настоятеля названого храму. Він адресований усім священикам і прихожанам УПЦ МП, які ще не звільнилися з полону РПЦ в силу традицій і звичок, залишились з «Москвою». Для декого московський Патріархат став ширмою, за якою ховаються вороги України, прихильники «руского міра», «п’ятої колони».
Я нещодавно прочитав замітку про те, що українці — найнещасливіші люди на Землі. До цього висновку дійшов в своїх дослідженнях професор університету імені Еразма Роттердамського Рута Вінховен за результатами опитувань 100 тисяч людей з 90 країн світу. За цими показниками найщасливіші жителі Мальти – 74%. За ними Данія, Швейцарія, Колумбія. Завершують список щасливих народів Молдова і Україна – не більше 18%. А Норвегія за темпами розвитку і добробуту людей займає перше місце в світі, тоді як Україна – 87 місце.
Чому така різниця? Народи цих країн згуртовані, національно свідомі, патріотичні. Та й Церква єдина, незалежна, яка служить своєму народові.
Якщо, наприклад, серед німців, чехів, поляків чи французів на одного зрадника чи національно байдужого припадає сто патріотів або просто національно свідомих громадян, то в нас у всі часи, а особливо в останні 80 років, на одного патріота припадає близько 100 зрадників, сексотів чи національно байдужих “совків”. Ось тому ми понад 300 років не мали своєї держави і незалежної Церкви.
l
То ж що робити для того, щоб хоч на крок наблизитись до Європейської спільноти?
Що робити для того, щоб мрія в краще майбутнє народу стала реальністю?
Що робити для того, щоб національні ідеї – ідеї примирення, злагоди, поваги українців один до одного, стали не передвиборчими програмами депутатів, а справді всенародним бажанням і стремлінням змінити країну на краще?
Що робити, щоб країну не ділили на Захід і Схід?
Що робити, щоб самоповага, патріотизм, гордість за свою країну були такими ж звичними, необхідними і зрозумілими для кожного речами, як у країнах Заходу і Америки?
Одвічні риторичні питання відповісти на які можна так: «Копай криницю у собі» (за словами Анатолія Семенюка).
Звичайно, це важливо.
Але в усі часи світом рухали сильні особистості – державні правителі, духовні Велетні. Справжніх особистостей, талановитих людей, визнаних лідерів немало й сьогодні – треба лише до них придивитися: в масштабах держави, регіону, міста, села. Знайти їх й делегувати у верховну владу та органи місцевого самоврядування.
По-друге. В незалежній державі має бути незалежна Церква. З приводу цього американський політолог Збігнєв Бжезинський наголошує про неможливість досягти реальної державної незалежності, якщо хоча б 20% релігійної мережі (особливо Православної Церкви) в країні контролюється ззовні. У цьому розрізі ситуація в нас вельми невтішна: станом на 2019 р. майже 50% осередків Православної мережі України перебуває у юрисдикції Московського Патріархату.
Отож, шановний читачу, щоб відповісти на питання, чи насправді УПЦ МП є ворогом України, чи правий Федір Хвесюк у своїх судженнях, розкриємо “колоду карт”, якими грає УПЦ МП, і розберемося, чи за правилами йде ця гра.
l
Понад 300 років минуло відтоді, коли з’явився міф «руского міра», ідея «великої Росії», «єдиного Отечества», «єдиної Рускої Церкви». Саме цей міф і переконав росіян, що ми, українці, є «малоросами», «молодшим братом», що ми не країна, а «окраїна», що ми «бандерівці». З приводу цього прес-секретар УПЦ МП Георгій Коваленко якось звернувся до росіян з такою заявою: «Шановні росіяни, якщо у вас залишилася хоч крапля поваги до нас, українців, перестаньте навіть у приватних бесідах називати нас «фашистами», «бандерівцями», «нацистами» та «націоналістами»! Це Росію відомий англійський діяч Уінстон Черчель назвав фашистами: «Майбутні фашисти будуть називати себе антифашистами».
Нині путінські демагоги термін «бандерівці» широко використовують, щоб посіяти ворожнечу між жителями Сходу і Заходу України, викликати ще більшу ненависть «старшого брата» до України.
Але ці назви для нас не є образливими, навпаки – почесними, бо кожний свідомий українець славить діла Бандери, Мазепи, Петлюри як своїх героїв, котрі над усе любили Україну, нашу Православну Церкву, боролись за їх волю і за це життя віддали.
Не буде перебільшенням сказати, що міф про «рускій мір», «єдіноє Отєчество», «єдіную Рускую Церковь» покладений в основу національного самовизначення російської політики. Вилучити його – і захитається багато чого в свідомості росіян.
Шовіністична політика Московії тягнеться від Золотої Орди. Розлад Орди не означав її загибелі. Вона успішно трансформувалась у назви – Російська імперія, Радянський Союз, а нині — путінський фашизм.
Згадаймо лише: Чечня, Абхазія, Північна Осетія, Придністров’я, Грузія, тепер Україна. Все це активні кроки Москви до відродження імперії. І це не лише мрія В. Путіна, а завдання №1. А російська Церква в арсеналі зброї Кремля проти України посідає одне з найголовніших місць. І тут визначальним є не тільки економіка, не стільки контроль над українськими активами, як над умами українців.
Тому кожний свідомий українець мусить зрозуміти, що цей підступний міф не сприяє нам у розбудові вільної Держави і Церкви, адже в неоголошеній війні Росії проти України путінська хунта знаходить дієву підтримку РПЦ і особисто патріарха Кирила. У нас в Україні ці проросійські гасла «руского міра» декларує УПЦ МП а сприяє цьому «наш» владика Онуфрій. Адже московська Церква в Україні є гілкою РПЦ, яка давно стала політикодержавним підрозділом імперії і виконує роль одного із інструментів залежності України від Російської Федерації.
Про патріарха Кирила досить влучно сказав Валерій Симеонов, віце-прем’єр Болгарії у відповідь на слова патріарха Російської Православної церкви, який звинуватив Софію у тому, що вона применшила роль Росії у визволенні Болгарії від Османської імперії:
«Цей чоловік не спустився з небес, не вийшов з раю і не є посланцем Ісуса Христа. Російський патріарх Кирило відомий як «сигаретний митрополит» Російської Федерації. Із 1996 року цей хитрун завіз без акційних цигарок на 14 мільярдів доларів. А ще вина на 4 мільярди. І все для потреб Церкви. В нього і приватний літак є, а годинник вартує 30 тисяч доларів. То хто він? Це – не духівник. Це – агент радянського КДБ. І цей чоловік має нахабство нас засуджувати? Уявіть собі: патріарх Болгарський Неофіт поїде до Путіна і почне пояснювати, хто такі Кирило і Мефодій?» (газета «Волинь», 14.03.2018).
l
А ось кілька відомостей про Митрополита Онуфрія. Прочитайте нижче витяги з його біографії і дайте самі собі відповідь: це патріот України чи агент Кремля?
– Закінчив Московську духовну академію. Служив у Троїце – Сергієвій Лаврі Росії (1969 –1988).
– В 1992 р. Онуфрій відмовся підписати звернення архієрейських зборів УПЦ МП до Святійшого патріарха Алексія ІІ щодо надання повної автокефалії УПЦ МП.
– В 1992 р. на Харківському Соборі УПЦ МП був одним з організаторів позбавлення сану Філарета.
– Після подій 2014 р. відмовився визнати Росію агресором проти України.
– Під час урочистого нагороджених у Верховній Раді наших визволителів орденами «Герой України» у травні 2015 року Онуфрій не встав.
– Категорично виступає проти використання української мови як мови богослужіння.
– Доклав усіх зусиль для того, щоб Україна не отримала Томосу.
Я поцікавився, а чи немає на сайті «Миротворець» прізвищ архієреїв УПЦ МП, яких Путін нагородив орденами?
Результати виявились приголомшливі: 11 митрополитів нагороджені орденами «Дружби Росії»! Ось їх імена:
Онуфрій, Платон, Лазар, Іларіон, Павел, Антоній, Агафангел, Сергій, Юнафен, Марк, Августин. Вісім митрополитів з одинадцяти вже присутні на сайті «Миротворець» як агенти впливу РПЦ.
А скільки проросійської агентури діє в Україні, яка так або інакше взаємодіє з УПЦ МП, важко й підрахувати. Тільки на території Києва функціонує понад 20 громадських українофобських організацій. Чимало з них є всеукраїнськими — наприклад, «Путь православних». Ця організація існує навіть у місті Ковелі.
Однак для більшої конспірації назви громадських організацій українофоби часто не прив’язують безпосередньо до Церкви: (ГО «Руська співдружність», ГО «Союз руського народу», ГО «За Україну, Білорусь і Росію», ГО «Російськомовна Україна»).
Все це – арсенали зброї Кремля проти України.
l
Церква і зрада. Церкви і війна… Що може бути страшніше і болісніше за це? Україна проходить через найважчі випробування, коли окремі священники, яким люди довіряли свої душі, кинулись освячувати блок-пости сепаратистів, ставати духівниками терористичних батальйонів, приймати клятви в окупантів «на вірність Росії». Діючи за спиною жінок і дітей, «зелені чоловічки» запалили вогнище війни, про можливість якої років десять тому не можна було навіть подумати.
За роки агресії Росії проти України загинуло майже 14000 чоловік – і військових, і цивільних, майже 1,8 млн. стали біженцями. Понад 250 волинян також поклали своє життя за волю України, а тут, у тилу, діє московська філія, що іменує себе УПЦ. Яких ще аргументів потрібно, аби прозріти?
При цьому архієреї і священники Церкви, яка, за іронією долі, офіційно називається «Українська Православна Церква», продовжують переконувати всіх нас, що ми «помиляємося», що ми «заблудилися» – мовляв, вони всією душею за Україну і проти сепаратистів. Слова словами, а куди подіти сотні відеороликів та інтерв’ю, в яких священники Московського патріархату в Україні позують, освячуючи зброю, разом з проросійськими бойовиками, благословляють новообранців-сепаратистів і читають їм напутні слова: «З вами Бог, ви ідете боротися з бандерівцями, фашистами, нацистами»?
Чому священники Московського патріархату так наполегливо тримаються за церковнослов’янську мову? Чому в жодній Московській церкві не співають духовний Гімн України «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни»?
Готуючи цю статтю я побував в храмах Ковеля. І ось що я побачив.
Потрапивши на подвір’я храму блаж. Миколая Чарнецького УГКЦ відразу відчуваєш — ти в українській святині. Звідусіль віє божою благодаттю та українським духом. Тут поряд із прапором Волині купається в сонячних променях знамено України. А з-під Божого купола храму велично лине молитва “Боже Великий Єдиний, нам Україну храни”. Мовчки, з трепетом у серці, починаєш відчувати, якої країни ти син.
Звісно, таке можна почути і побачити в храмах Помісної Православної Церкви України. Але ж важливо, щоб саме сьогодні, коли йде війна і Україна щоденно втрачає своїх кращих синів, «Молитва за Україну звучала і в храмах Московського патріархату! Важливо, щоб українці в православній вірі були всі ОДНО. Лише спільна молитва українців буде почута Богом, і Всемогутній Господь пошле нам мир і благополуччя.
Чому священники відмовляються відспівувати загиблих на Сході? Чому наших Героїв ці батюшки називають «братовбивцями»? Чому представників УПЦ МП не було видно у Ковелі під час заходів, присвячених Дню Держаного Прапора України та 30-річчю її Незалежності, Дню пам’яті захисників України? Таких запитань більше, ніж достатньо.
l
Хочу нагадати про скандал, який розгорівся в селі Морозівка Баришівського району Київської області навколо події, що сталась в місцевому храмі УПЦ МП: священник обізвав полеглого кіборга «братовбивцею».
Ця «дика» подія розповсюдилась в ЗМІ та інтернеті. Цілу сторінку присвятили їй газета «Волинь».
Жорстока правда до болю сколихнула й мою душу. А суть цієї події ось у чому. Надія Леонтіївнаа, мати сина Дениса Поповича, який загинув у боях за Донецький аеропорт, звернулась до Президента Володимир Зеленсього через паплюження пам’яті її сина місцевим священником УПЦ МП.
Надія Леонтіївна на день народження сина разом з чоловіком і онуками прийшли до храму замовити Божу службу. Та замість співчуття та благословення почули жахливі образи. Священник назвав кіборга «братовбивцею» і вигнав жінку із храму на подвір’я. Просто на дощ… На захист її родини вийшло майже все село. Зауважимо, що в цьому храмі він хрестився, вінчався, хрестив своїх дітей, а бабуся багато років співала у храмі.
Пам’ятаймо: їх били, вбивали, ложкою виймали очі, а вони співали «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни». Напрошується питання: кому служить така Церква? Чи не Росії, Путіну, хоч іменують себе «Українською Православною»?
З цього приводу мені пригадались слова Юрія Мушкетика, письменника, лауреата Шевченківської премії, Героя України, в статті «Лапоть на чужій землі» («Волинь-нова», 15 грудня 2015 р.), де він зазначає:
Той гідний називатися
Людиною із нас,
Хто щиро дбає про народ,
Про край свій повсякчас.
Нещодавно в газеті «Вісті Ковельщини» (22 липня ц. р.), я прочитав відкритий лист о. Ігорю Костючику – священнику села Доротища УПЦ МП «Не сійте зерна розбрату!», де дописувач називає панотця і всю Московську Церкву ворогом України, «п’ятою колоною». Автор листа Федір Хвесюк – уродженець цього села, лікар з багаторічним стажем, прихильник Православної Церкви, національно свідомий українець, патріот.
А все почалося з того, що доротищенці на своєму вічі майже одноголосно проголосували за зміну конфесійної приналежності громади – з УПЦ МП в Помісну Православну Церкву України. Громада пройшла повну процедуру перереєстрації.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 211
Погода в Ковелі 21 – 27 жовтня
5 міфів про пересувні відділення Укрпошти
Погода в Ковелі з 9 по 15 вересня 
“Рука” Москви, озброєна... хрестом
Погода в Ковелі 19 – 25 серпня 
Погода в Ковелі 12 – 18 серпня 
Гороскоп з 8 по 14 лютого 
Щорічно 17 вересня в Україні відзначають День рятівника. Це свято об'єднує людей мужніх професій – пожежників, працівників аварійно-рятувальних формувань і служб, які несуть відповідальність за вирішення питань загальнодержавної ваги – забезпечення надійного захисту національного багатства, життя людей від вогню та стихії.
Життєве кредо Геннадія Сарапіна
Від четверга до четверга