Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 25 травня 2023 року №22 (12872)

Благодійність / Зі святом, колеги!

11.11.2021

01Зі   святом,   колеги!

Доля так сплела "вінок" мого життєвого шляху, що на ньому було всього: і доброго, і поганого. Думаю, все ж, що більше було доброго – зустрічей з гарними людьми, подій, що скрашували життя моє і життя земляків, неповторних миттєвостей духовних спалахів, знайомств із видатними майстрами Слова.
У вервечці споминів про побачене і пережите яскравим вогником висвічує співпраця з радіо- і тележурналістами, працівниками зв'язку, які невдовзі (16 листопада) відзначатимуть своє професійне свято. Відверто кажучи,  у мене до цього свята особливо шанобливе ставлення. Народившись у важкі повоєнні роки на околиці Ковеля, із самого малечку прагнув до світу інформації. Не було меж радості у мене і моїх однолітків, коли одного осіннього дня поблизу наших осель  закопали дерев'яні стовпи, на яких натягнули електро-і радіопроводи. Так у нашій бідненькій хатині на березі тихоплинної Турії з'явилося електричне світло і радіоприймач, якого тоді  називали "репродуктором".
З позивними  Москви і Києва та виконанням союзного і українського гімнів  розпочиналися мої ранки у шкільні роки.  Передачі "Театр перед мікрофоном", "Казки діда Панаса" формували світогляд, занурювали в океан подій, які відбувалися у світі і країні. Радіо захопило мене настільки, що, пішовши у школу й вивчивши основи радіотехніки, складав із друзями детекторні приймачі і навіть обладнав у  нашому будинку свою  проводову  "студію".
У школі, а це була славнозвісна СШ №3 імені Лесі Українки, входив до шкільної радіоредколегії, готував репортажі та інтерв'ю на актуальні теми. Заодно редагував  загальношкільну стінну газету (були такі!) під назвою "Комсомольський прожектор". Коли почув про телебачення, до нестями захотілося мати телевізор, який снився навіть уночі. Моя мрія здійснилася лише у 1967 році, коли в домі з'явився маленький "Рекорд", взятий на "виплату" і дивитися який вечорами збиралися і родичі, і сусіди. А рік цей запам'ятався ще й тому, що саме тоді у Ковелі звели перший радіотранслятор висотою метрів 50, якщо не помиляюся. Він транслював всього-навсього одну телепрограму, яка тоді називалася  "Центральною", бо творилася в Москві. Лише згодом у неї "вкраплювали" передачі Київського ТБ, та й то дуже неохоче.
До речі,  перший ретранслятор був тимчасовим, на місті якого пізніше звели новий, сучасний висотою 240 метрів. Він і досі височить над містом, хоч там з тих пір багато чого змінилося. Цікаво, що у той час ковельське начальство  довго думало, де розмістити "вишку". До вибору було два місця – так звана "Горка" і район "Ковельсільмашу". Обрали селище машинобудівників, бо воно розміщалося трохи вище "Горки". Були й інші переваги.
l
Мушу сказати, що телеретранслятор у нашому місті  з'явився великою мірою завдяки наполегливості й ініціативі тодішнього начальника районного вузла зв'язку, вмілого організатора і вихователя людей Степана Кириловича Морозюка, ім'я якого, на жаль, сьогодні призабули, а дарма, бо це була людина, як-то кажуть, високого польоту, що зробила величезний вклад у розвиток служби зв'язку Волині. На керівній посаді він працював більш як чверть століття. Його естафету продовжили Володимир Кошлатий, Григорій Межов, пізніше – Василь Бородюк. Про теперішній день "Укртелекому" важко щось конкретне сказати, бо його реформування, на мою думку, дало не  зовсім ті результати, на які сподівалися…
Але повернемося до телеретранслятора. Тут довгий час директором працював Петро Улянович Солоп, якого особисто я добре знав і який користувався великою повагою і в колективі, і в громадськості міста, і в місцевого, обласного та республіканського керівництва. Його внесок у зміцнення матеріально-технічної бази підприємства, поліпшення якості надання телекомунікаційних послуг важко переоцінити. Поруч з тим пліч-о-пліч крокувала дружина Віра Яківна, яка нині перебуває на заслуженому відпочинку. Слідами батьків пішов син Андрій Петрович Солоп. Цікаво, що ветерани праці з телеретранслятора і досі в "строю". Серед них - Віталій Лихобицький, який є постійним дописувачем "Вістей Ковельщини", автором декількох прозово-поетичних збірок. Кохається в поезії і Богдан Порембський.
Згаданий вище колектив пізніше очолював Петро Семерей, а нині там господарює його брат Сергій Семерей. Тож нехай їм щастить у подальшій роботі, а здобутки колективу примножуються!
Ковельський зв'язок неможливо   уявити без поштової служби. Адже включно до 1995 року вони були єдиним цілим. Щоправда, пошта мала свого керівника, який одночасно був заступником начальника районного вузла зв'язку. У свій час цю відповідальну місію виконували Микола Антонюк, Володимир Джала, пізніше - Людмила Лябук. Сьогодні Центр названого зв'язку Волинської дирекції "Укрпошта" перебуває, як-то кажуть, у самостійному  "плаванні", а на "капітанському містку" перебуває Лариса Філіпчук. Обслуговувати ковельським поштовикам доводиться декілька колишніх районів Волині.
Важливою ланкою у системі зв'язку були так звані відділення "Союздрук", працівники яких займалися винятковою організацією передплати на газети і журнали, в тому числі на  ковельську "міськрайонку", реалізацією періодики та наданням інших послуг. З приємністю згадую про співпрацю з очільниками місцевого "Союздруку" Ніною Савенюк, Леонідом Драбніним, Ольгою Козловою та іншими працьовитими людьми. Тепер чогось подібного в "Укрпошті" нема. Може, й дарма.
l
Тепер про радіо. Колись позивні ковельської радіостудії, які очолювали Ніна Тарасенко, Ярослава Тарасюк, Петро Горщарук, Марія Сервачинська, а дикторами були Євген Гризентович, Світлана Ластовиря та інші, регулярно звучали в ефірі і були органічною складовою інформаційного простору Ковельщини і Волині. Тепер проводове  радіо забули і знищили, хоч це – величезна помилка влади, яка, думаю, рано чи пізно ціну цієї помилки зрозуміє.
Взагалі з телерадіожурналістикою землі ковельської і волинської мене єднають не тільки спогади, а  й ділова співпраця. Мої роздуми, інтерв'ю, кореспонденції часто звучали в передачах обласного радіо, яким опікувався покійний нині Василь Федчук (Царство Небесне його світлій душі!). Підтримку, увагу завжди відчував з боку генерального директора Волинської державної телерадіокомпанії, Заслуженого журналіста України Святослава Пирожка, який був ініціатором моїх частих виступів на телебаченні. Гарні спогади залишилися про роботу Ольги Куліш, Галини Сухомлин (теж покійної), Марії Андрушко та багатьох, багатьох інших. Дякую  Вам за все! 
Доречно зауважити, що колектив редакції нашої газети став своєрідним резервом кадрів для редакції місцевого радіомовлення. Туди ми  "делегували" вже згадуваних Ніну Тарасенко, Петра Горщарука, а також Ярослава Гаврилюка, Валентину Лусь. Не стали ми конкурентами в поганому розумінні цього слова з колегами – журналістами  і фундаторами "Телевізійного Центру Ковель", який  з'явився серед засобів масової інформації нашого краю завдяки ініціативі відомого у місті Михайла Абрамовича Фурмана, підтримці міського голови Євгена Поліщука, креативності й ентузіазму Ігоря Тарасенка (сина згадуваної вище Ніни Павлівни Тарасенко), його дружної команди в складі Ігоря Прокопіва, Ігоря Солопа, Наталії  Устимук, Тетяни Майданської, Оксани Гетьман, Олега Слюсаря, Олега Гаврищука, Володимира Савосюка  та інших.
Хочу нагадати, що й нинішній міський голова Ігор Чайка – "вихованець" волинської телерадіоспільноти, який багато і плідно працював у ТЦК, а пізніше на державному телебаченні, був автором цікавих і резонансних телепередач, актуальних інтерв'ю, в тому числі і з вашим покірним слугою. З ним завжди було приємно працювати, бо це – людина високого професіоналізму, непересічної журналістської майстерності. Хочеться сподіватися, що набутий життєвий досвід допомагатиме йому й надалі успішно йти обраним шляхом, здобувати авторитет і повагу земляків своїми справами на благо Ковельської громади.
l
Ось такі, не зовсім раніше плановані думки з'явилися у мене напередодні свята телерадіожурналістів і працівників в'язку. Їх я об'єднав рубрикою "Сучасні мемуари". На закінчення прошу вибачення у тих, кого не згадав у нотатках, але хто теж присвятив життя нелегкій, але потрібній людям професії.
Тож, зі святом Вас, дорогі колеги! Нових Вам творчих успіхів і перемог, мирного неба над головою, а головне – міцного здоров'я! Будьте щасливі!
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНІ ви бачите електромеханіка радіотелевізійного устаткування Олександра Богдановича та головного інженера Володимира Наконечного радіотелевізійної станції Ковель. В підпорядкуванні підприємства – 12 станцій на території  Волинської області. Тут  працюють потужні передавачі. Вони транслюють 23 національні  та 3 місцеві телеканали, встановлені радіомовні передавачі 6-ти програм, розміщені базові станції мобільних операторів.
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА.
Доля так сплела "вінок" мого життєвого шляху, що на ньому було всього: і доброго, і поганого. Думаю, все ж, що більше було доброго – зустрічей з гарними людьми, подій, що скрашували життя моє і життя земляків, неповторних миттєвостей духовних спалахів, знайомств із видатними майстрами Слова.
У вервечці споминів про побачене і пережите яскравим вогником висвічує співпраця з радіо- і тележурналістами, працівниками зв'язку, які невдовзі (16 листопада) відзначатимуть своє професійне свято. Відверто кажучи,  у мене до цього свята особливо шанобливе ставлення. Народившись у важкі повоєнні роки на околиці Ковеля, із самого малечку прагнув до світу інформації. Не було меж радості у мене і моїх однолітків, коли одного осіннього дня поблизу наших осель  закопали дерев'яні стовпи, на яких натягнули електро-і радіопроводи. Так у нашій бідненькій хатині на березі тихоплинної Турії з'явилося електричне світло і радіоприймач, якого тоді  називали "репродуктором".
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 266
Читати далі

Благодійність / Погода в Ковелі 21 – 27 жовтня

21.10.2021
Погода в Ковелі  
21 – 27 жовтня

осіньПогода в Ковелі   21 – 27 жовтня

Четвер. Ясно. Температура: 15оС.  Вітер південно-західний  сильний.
В ніч на п'ятницю. Ясно. Температура: 7оС.  Вітер південно-західний сильний.
П'ятниця. Ясно. Температура: 14оС. Вітер західний  сильний.
В ніч на суботу. Ясно. Температура: 7оС.  Вітер західний помірно сильний.
Субота. Мінлива хмарність. Температура:  9оС. Вітер західний сильний.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 193
Читати далі

Благодійність / 5 міфів про пересувні відділення Укрпошти

21.10.2021

пошта5 міфів про пересувні відділення Укрпошти

Новина про те, що Укрпошта продовжує запускати пересувні відділення наробила багато галасу і, як завжди трапляється з нововведеннями, обросла чутками і міфами. Щоб розібратися, що правда, а що ні, і як відтепер буде працювати пошта, ми дослідили 5 найбільших міфів про «пошту на колесах». 
Міф 1. Відділення закриються і Укрпошта перестане працювати.
Укрпошта не може припинити роботу, якщо в населеному пункті мешкає хоча б одна людина. Цей обов’язок національного поштового оператора закріплено законодавчо, тому всі хвилювання, що Укрпошта просто припинить надавати послуги – марні. У Волинській  дирекції Укрпошти нам пояснили, що ж буде з відділеннями в селі:
«У всіх селах Волині, де проживає більше 1,2 тис. осіб, залишаються стаціонарні відділення поштового зв’язку, переважну більшість з яких вже автоматизовано. Найближчим часом буде автоматизовано ще 40 сільських відділень, щоб клієнти могли, крім поштових, отримувати ще й фінансові послуги. А от у селах, де проживає менше 1,2 тис. осіб, будуть працювати пересувні відділення. На Волині  таких 887 сіл, в яких будуть працювати 97 «пошт на колесах». 1-2 рази на тиждень, залежно від чисельності населення, в село приїжджатиме спеціальне авто Укрпошти. Воно обладнане таким чином, щоб можна було доставляти посилки, розвозити періодику, пенсії, продавати товари першої необхідності. Таким чином, перелік послуг, які надає Укрпошта, не тільки не скоротиться, а ще й розшириться. А сама пошта як працювала, так і буде працювати». 
Штат пересувного відділення складатиметься з водія, начальника відділення і листоноші. Поки листоноша і водій розвозитимуть посилки і пенсії, начальник відділення залишатиметься у точці обслуговування. Це буде або приміщення відділення Укрпошти, або якесь інше приміщення, надане сільрадою. В точці присутності можна так само отримати всі ті ж послуги, що і у пересувному відділенні. Тобто, якщо людині потрібно відправити посилку, це можна зробити як у точці обслуговування, так і віддати посилку листоноші, яка на авто буде об’їжджати село.   
Міф 2. Через нові графіки пенсію не будуть доставляти вчасно.
Сільські відділення і зараз не працюють 6 днів на тиждень. Як правило, вони працюють 2-3 дні на тиждень. Для частини населених пунктів з переходом від стаціонарних відділень на пересувні графік може взагалі не змінитися. Навіть якщо графіки зміняться, вони будуть складені таким чином, щоб листоноша встигала обслуговувати всіх мешканців, в тому числі і вчасно доставляти пенсії. Якщо говорити окремо про доставку соціальних виплат і пенсій, то Укрпошта – перша, хто зацікавлений доставляти їх вчасно. Справа в тому, що поштовий оператор звітує про доставку кожної пенсії. І якщо з якоїсь причини гроші було не доставлено, пошта має їх повернути назад на рахунок пенсійного фонду.  
Впровадження пересувних відділень зв’язку на графік доставки пенсій не вплине. Але  це суттєво вплине на підвищення рівня безпеки  і персоналу, і коштів, а також забезпечить комплексне обслуговування пенсіонерів: при одержанні пенсій можна  буде одразу сплатити рахунки за споживчі  послуги, придбати товар, оформити передплату тощо.
Міф 3. З переходом на новий формат пошта перестане доставляти газети і журнали.
Оформлення передплати і доставка періодики – така ж послуга Укрпошти, як і решта інших послуг. Укрпошта і надалі буде доставляти газети та журнали. Оформити передплату можна буде як у точці обслуговування, так і у листонош.
А що робити з доставкою тижневиків, якщо вихід номера і графік “пересувки” не співпадають?  Коли запускаються пересувні відділення, перші кілька тижнів авто їздить по плаваючому графіку, щоб протестувати роботу і створити постійний графік. Як показує досвід Укрпошти в інших областях,  швидко вдається знайти зручний режим, який дозволятиме вчасно розвозити і пенсії, і періодичні видання, і надавати інші послуги. 
Саме зараз у розпалі передплатна кампанія  на 2022 рік.  Приймання передплати проводиться всіма  поштовими відділеннями та листоношами.  Укрпошта підготувала для передплатників багато подарунків. Кожен, хто передплатив хоча б одне видання,  автоматично стає учасником акції «Я люблю передплату» та отримує можливість взяти участь у розіграші, а також позмагатися за головний подарунок – пральну машину «Samsung», надіславши квитанції та абонемент про оформлену передплату. 
(Закінчення на 3-й стор.).
Новина про те, що Укрпошта продовжує запускати пересувні відділення наробила багато галасу і, як завжди трапляється з нововведеннями, обросла чутками і міфами. Щоб розібратися, що правда, а що ні, і як відтепер буде працювати пошта, ми дослідили 5 найбільших міфів про «пошту на колесах». 
Міф 1. Відділення закриються і Укрпошта перестане працювати.
Укрпошта не може припинити роботу, якщо в населеному пункті мешкає хоча б одна людина. Цей обов’язок національного поштового оператора закріплено законодавчо, тому всі хвилювання, що Укрпошта просто припинить надавати послуги – марні. У Волинській  дирекції Укрпошти нам пояснили, що ж буде з відділеннями в селі:
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 236
Читати далі

Благодійність / Погода в Ковелі з 9 по 15 вересня

09.09.2021
Погода в Ковелі 
з 9 по 15 вересня 

погодаПогода в Ковелі  з 9 по 15 вересня 

Четвер. Ясно. Температура: 23оС. Вітер південний помірний.
В ніч на п’ятницю. Ясно. Температура: 12оС. Вітер південний слабкий.
П’ятниця.  Ясно. Температура: 23оС. Вітер південний слабкий.
В ніч на суботу.  Ясно. Температура: 11оС. Вітер південний слабкий.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 189
Читати далі

Благодійність / “Рука” Москви, озброєна... хрестом

09.09.2021

церква“Рука” Москви, озброєна... хрестом

Той гідний називатися 
Людиною із нас,
Хто щиро дбає про народ,
Про край свій повсякчас.
Нещодавно  в газеті «Вісті Ковельщини» (22 липня ц. р.), я прочитав відкритий лист о. Ігорю Костючику – священнику села Доротища УПЦ МП «Не сійте зерна розбрату!», де дописувач називає панотця і всю Московську Церкву ворогом України, «п’ятою колоною». Автор листа Федір Хвесюк – уродженець цього села, лікар з багаторічним стажем, прихильник Православної Церкви, національно свідомий українець, патріот.
А все почалося з того, що доротищенці  на своєму вічі майже одноголосно проголосували за зміну конфесійної  приналежності громади – з УПЦ МП в Помісну Православну Церкву України. Громада пройшла повну процедуру перереєстрації. Отож, розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації  будівлю Успенської церкви села Доротища  було передано громаді ПЦУ.
10 серпня 2019 року першу Божу службу приїхало провести духовенство ПЦУ на чолі з старшим деканом Ковельського  деканату ПЦУ протоієреєм Іваном Бонисом. Але завадили московські попи й молодики кремезної статури, яких доротищенці нарекли «тітушками». «Думали про мир, але просто спонтанно виникла війна, – пише Федір Хвесюк. – А спровокував протистояння місцевий священник Ігор Костючик».
Цей лист торкається, на жаль, не лише настоятеля названого  храму. Він адресований усім священикам і прихожанам УПЦ МП, які ще не звільнилися з полону РПЦ в силу традицій і звичок, залишились з «Москвою». Для декого московський Патріархат став ширмою, за якою ховаються вороги України, прихильники «руского міра», «п’ятої колони».
Я нещодавно прочитав замітку про те, що українці — найнещасливіші люди на Землі. До цього висновку дійшов в своїх дослідженнях професор університету імені  Еразма Роттердамського  Рута Вінховен за результатами опитувань 100 тисяч людей з 90 країн світу. За  цими показниками найщасливіші жителі Мальти – 74%. За ними Данія, Швейцарія, Колумбія. Завершують список щасливих народів Молдова і Україна – не більше 18%.  А Норвегія за  темпами  розвитку і добробуту людей займає перше місце в світі, тоді як Україна – 87 місце. 
Чому така різниця? Народи цих країн згуртовані, національно свідомі, патріотичні. Та й Церква єдина,  незалежна, яка служить своєму народові.   
Якщо, наприклад, серед німців, чехів, поляків чи французів на одного зрадника чи національно байдужого припадає сто патріотів або просто національно свідомих громадян, то в нас у всі часи, а особливо в останні 80 років, на одного патріота припадає близько 100 зрадників, сексотів чи національно байдужих “совків”. Ось тому ми понад 300 років не мали своєї держави і незалежної Церкви.
l
То ж що робити для того, щоб хоч на крок наблизитись до Європейської спільноти?
Що робити для того, щоб мрія в краще майбутнє народу стала реальністю?
Що робити для того, щоб національні ідеї – ідеї примирення, злагоди, поваги українців один до одного, стали не передвиборчими програмами депутатів, а справді всенародним бажанням і стремлінням змінити країну на краще?
Що робити, щоб країну не ділили на Захід і Схід?
Що робити, щоб самоповага, патріотизм, гордість за свою країну були такими ж звичними, необхідними і зрозумілими для  кожного речами, як у країнах Заходу і Америки?
Одвічні риторичні питання відповісти на які можна так: «Копай криницю у собі» (за словами Анатолія Семенюка).
Звичайно,  це важливо.
Але в усі часи світом рухали сильні особистості – державні правителі, духовні Велетні. Справжніх особистостей, талановитих людей, визнаних лідерів немало й сьогодні – треба лише до них придивитися: в масштабах держави, регіону, міста, села. Знайти їх й делегувати у верховну владу та органи місцевого самоврядування.
По-друге. В  незалежній державі має бути незалежна Церква. З приводу цього американський політолог Збігнєв Бжезинський наголошує про неможливість досягти реальної державної незалежності, якщо хоча б 20% релігійної  мережі (особливо Православної Церкви) в країні контролюється ззовні.  У цьому розрізі ситуація в нас вельми невтішна: станом на 2019 р. майже 50% осередків Православної мережі України перебуває у юрисдикції Московського Патріархату.
Отож, шановний читачу, щоб відповісти на питання, чи насправді УПЦ МП є ворогом України, чи правий  Федір Хвесюк у своїх судженнях, розкриємо “колоду карт”, якими грає УПЦ МП, і розберемося, чи за правилами  йде ця гра.
l
Понад 300 років минуло відтоді, коли з’явився міф «руского міра»,  ідея «великої Росії», «єдиного Отечества», «єдиної Рускої Церкви». Саме цей міф і переконав росіян, що ми, українці, є «малоросами», «молодшим братом», що ми не  країна, а «окраїна», що ми «бандерівці». З приводу  цього прес-секретар УПЦ МП  Георгій Коваленко якось    звернувся до росіян з такою заявою: «Шановні росіяни, якщо у вас залишилася хоч крапля поваги до нас, українців, перестаньте навіть у приватних бесідах називати нас «фашистами», «бандерівцями»,  «нацистами» та «націоналістами»! Це Росію відомий англійський діяч Уінстон Черчель назвав фашистами: «Майбутні фашисти будуть називати себе антифашистами».
Нині путінські демагоги термін «бандерівці» широко використовують, щоб посіяти ворожнечу між жителями Сходу і Заходу України, викликати ще більшу ненависть «старшого брата» до України.
Але ці назви для нас не є образливими, навпаки – почесними, бо кожний свідомий українець славить діла Бандери, Мазепи, Петлюри як своїх героїв, котрі  над усе любили Україну, нашу Православну Церкву, боролись за їх волю і за це життя віддали.
Не буде перебільшенням сказати, що міф про «рускій мір», «єдіноє Отєчество», «єдіную Рускую Церковь» покладений в основу національного самовизначення російської політики. Вилучити його –  і захитається багато чого в свідомості росіян.
Шовіністична політика Московії тягнеться від Золотої Орди. Розлад Орди не означав її загибелі. Вона успішно трансформувалась у назви – Російська імперія, Радянський Союз, а нині — путінський фашизм.
Згадаймо лише: Чечня, Абхазія, Північна Осетія, Придністров’я, Грузія, тепер Україна. Все це активні кроки Москви до відродження імперії. І це не лише мрія В. Путіна, а завдання №1. А російська Церква в арсеналі зброї Кремля проти України посідає одне з найголовніших місць. І тут визначальним є не тільки економіка, не стільки контроль над українськими активами, як над умами українців. 
Тому  кожний свідомий українець мусить зрозуміти, що цей підступний міф не  сприяє нам у розбудові вільної Держави і Церкви, адже в неоголошеній війні Росії проти України путінська хунта знаходить дієву підтримку РПЦ і особисто патріарха Кирила. У нас в Україні ці  проросійські гасла «руского міра» декларує  УПЦ МП  а сприяє цьому «наш» владика Онуфрій.   Адже московська Церква в Україні є  гілкою РПЦ, яка  давно стала політикодержавним підрозділом імперії і виконує роль одного із інструментів залежності України від Російської Федерації.
Про   патріарха Кирила досить влучно сказав Валерій Симеонов, віце-прем’єр Болгарії  у відповідь на слова патріарха Російської Православної церкви, який звинуватив Софію у тому, що вона применшила роль Росії у визволенні Болгарії від Османської імперії: 
«Цей чоловік не спустився з небес, не вийшов з раю і не є посланцем Ісуса Христа. Російський патріарх Кирило відомий як «сигаретний митрополит» Російської Федерації. Із 1996 року цей хитрун завіз без акційних цигарок на 14 мільярдів доларів. А ще вина на 4 мільярди. І все для потреб Церкви. В нього і приватний літак є, а годинник вартує 30 тисяч доларів. То хто він? Це – не духівник. Це – агент радянського  КДБ. І цей чоловік має нахабство  нас засуджувати? Уявіть собі: патріарх Болгарський Неофіт поїде до Путіна і почне пояснювати, хто такі Кирило і Мефодій?» (газета «Волинь», 14.03.2018).
l
А ось кілька відомостей про Митрополита Онуфрія. Прочитайте нижче витяги з його біографії і дайте самі собі відповідь: це  патріот   України чи агент  Кремля? 
– Закінчив Московську духовну академію. Служив у Троїце – Сергієвій Лаврі Росії (1969 –1988).
– В 1992 р. Онуфрій відмовся  підписати звернення архієрейських зборів УПЦ МП до Святійшого патріарха  Алексія  ІІ щодо надання повної автокефалії УПЦ МП.
– В 1992 р. на Харківському Соборі УПЦ МП був одним з організаторів позбавлення  сану Філарета.
– Після подій 2014 р. відмовився визнати Росію агресором проти України.
– Під час урочистого нагороджених у Верховній Раді наших визволителів орденами  «Герой України» у травні  2015 року Онуфрій не встав.
– Категорично виступає проти використання української мови як мови богослужіння.
– Доклав усіх зусиль для того, щоб Україна не отримала Томосу. 
Я поцікавився, а чи немає на сайті «Миротворець»  прізвищ архієреїв УПЦ МП, яких Путін нагородив орденами?
Результати виявились приголомшливі: 11 митрополитів нагороджені орденами «Дружби Росії»!  Ось їх імена:
Онуфрій, Платон, Лазар, Іларіон, Павел, Антоній, Агафангел, Сергій, Юнафен, Марк, Августин. Вісім митрополитів з одинадцяти вже присутні на сайті «Миротворець» як агенти впливу РПЦ.   
А  скільки проросійської агентури діє в Україні, яка так або інакше взаємодіє з УПЦ МП,  важко  й підрахувати. Тільки на території Києва функціонує понад 20 громадських українофобських організацій.  Чимало з них є всеукраїнськими —  наприклад, «Путь православних». Ця організація існує навіть  у  місті Ковелі.
Однак для більшої конспірації назви громадських організацій українофоби часто не прив’язують  безпосередньо  до Церкви: (ГО «Руська співдружність», ГО «Союз руського народу», ГО «За Україну, Білорусь і Росію», ГО «Російськомовна  Україна»).
Все це – арсенали зброї Кремля проти України.
l
Церква і зрада. Церкви і війна… Що може бути страшніше і болісніше за це? Україна проходить через найважчі  випробування, коли окремі священники, яким люди довіряли свої душі, кинулись освячувати блок-пости сепаратистів, ставати духівниками терористичних батальйонів, приймати клятви в окупантів  «на вірність Росії». Діючи за спиною жінок і дітей, «зелені чоловічки» запалили  вогнище  війни, про  можливість якої  років десять тому не можна було навіть подумати.   
За  роки агресії Росії проти України загинуло майже 14000 чоловік –  і військових,  і  цивільних,  майже 1,8 млн. стали біженцями. Понад 250  волинян  також поклали своє життя за волю України, а тут, у тилу, діє  московська філія, що іменує себе УПЦ. Яких ще аргументів потрібно,  аби прозріти?
При цьому архієреї і священники Церкви, яка,  за іронією долі,  офіційно називається «Українська Православна Церква», продовжують переконувати всіх нас, що ми «помиляємося», що ми «заблудилися» – мовляв, вони всією душею за Україну і проти сепаратистів. Слова словами, а куди подіти сотні відеороликів   та інтерв’ю, в яких священники Московського патріархату в Україні позують, освячуючи зброю, разом з проросійськими бойовиками, благословляють новообранців-сепаратистів і читають їм напутні слова: «З вами Бог, ви ідете боротися з бандерівцями, фашистами, нацистами»?
Чому священники Московського патріархату так наполегливо тримаються за церковнослов’янську мову?  Чому в жодній Московській церкві не співають  духовний Гімн України «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни»?  
Готуючи цю статтю я побував в храмах Ковеля. І ось що я побачив.
Потрапивши на подвір’я храму блаж. Миколая Чарнецького УГКЦ відразу відчуваєш  — ти в українській святині. Звідусіль віє божою благодаттю та українським духом. Тут поряд із прапором Волині купається в сонячних променях знамено України. А з-під Божого купола храму велично лине молитва “Боже Великий Єдиний,  нам Україну храни”. Мовчки, з трепетом у серці, починаєш відчувати, якої країни ти син.
Звісно, таке можна почути і побачити в храмах Помісної Православної Церкви України. Але ж важливо, щоб саме сьогодні, коли йде війна   і Україна щоденно втрачає своїх кращих синів,  «Молитва за Україну звучала і в храмах Московського патріархату! Важливо, щоб  українці в православній вірі були всі ОДНО. Лише спільна молитва   українців буде почута Богом, і Всемогутній Господь пошле нам мир і благополуччя. 
Чому священники відмовляються відспівувати загиблих на Сході? Чому наших Героїв ці батюшки називають «братовбивцями»? Чому представників УПЦ МП не було видно у Ковелі під час заходів, присвячених Дню Держаного Прапора України та 30-річчю її Незалежності,  Дню пам’яті захисників України? Таких запитань більше, ніж достатньо.
l
Хочу нагадати про скандал, який розгорівся в селі Морозівка Баришівського району Київської області навколо події, що сталась в місцевому храмі УПЦ МП: священник обізвав полеглого кіборга  «братовбивцею».
Ця «дика» подія розповсюдилась в ЗМІ та інтернеті. Цілу сторінку присвятили їй газета  «Волинь». 
Жорстока правда до болю сколихнула й мою душу. А суть цієї події  ось у чому. Надія Леонтіївнаа, мати сина Дениса Поповича, який загинув у боях за Донецький аеропорт,  звернулась до Президента Володимир Зеленсього через паплюження  пам’яті її сина місцевим священником УПЦ МП.
Надія Леонтіївна  на день народження сина разом з чоловіком і онуками прийшли до храму замовити Божу службу. Та замість співчуття та благословення почули жахливі образи. Священник назвав кіборга «братовбивцею» і вигнав жінку  із храму на подвір’я. Просто на дощ… На захист її родини вийшло майже все село. Зауважимо, що в цьому храмі він хрестився, вінчався, хрестив своїх дітей, а бабуся багато років співала у храмі. 
Пам’ятаймо: їх били, вбивали, ложкою виймали очі, а вони співали «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни». Напрошується питання: кому служить така Церква? Чи не Росії, Путіну, хоч іменують себе «Українською Православною»?
З цього приводу мені пригадались слова Юрія Мушкетика, письменника, лауреата Шевченківської премії, Героя України, в статті «Лапоть  на чужій землі» («Волинь-нова», 15 грудня 2015 р.), де він зазначає: 
Той гідний називатися 
Людиною із нас,
Хто щиро дбає про народ,
Про край свій повсякчас.
Нещодавно  в газеті «Вісті Ковельщини» (22 липня ц. р.), я прочитав відкритий лист о. Ігорю Костючику – священнику села Доротища УПЦ МП «Не сійте зерна розбрату!», де дописувач називає панотця і всю Московську Церкву ворогом України, «п’ятою колоною». Автор листа Федір Хвесюк – уродженець цього села, лікар з багаторічним стажем, прихильник Православної Церкви, національно свідомий українець, патріот.
А все почалося з того, що доротищенці  на своєму вічі майже одноголосно проголосували за зміну конфесійної  приналежності громади – з УПЦ МП в Помісну Православну Церкву України. Громада пройшла повну процедуру перереєстрації. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 147
Читати далі

Благодійність / Погода в Ковелі 19 – 25 серпня

19.08.2021
Погода в Ковелі 
19 – 25  серпня 

незалежність Погода в Ковелі  19 – 25  серпня 

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 23оС. Вітер західний помірно сильний
В ніч на п’ятницю. Ясно. Температура: 16оС.  Вітер західний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 24оС. Вітер західний  помірний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: 17оС.  Вітер південний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність, дощ, гроза.  Температура: 19оС. Вітер північно-західний помірний.
В ніч на неділю. Ясно. Температура: 13оС.  Вітер  північно-західний  слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер північно-західний помірно сильний.
В ніч на понеділок. Ясно.  Температура: 11оС. Вітер північний слабкий.
Понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 21оС.  Вітер північний слабкий.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 13оС. Вітер південно-східний помірний.
Вівторок.  Мінлива хмарність. Температура: 23оС. Вітер південно-східний помірний.
В ніч на середу. Хмарно, дощ. Температура: 16оС.   Вітер східний слабкий.
Середа. Хмарно, дощ.  Температура: 19оС. Вітер північний помірний. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 226

Благодійність / Погода в Ковелі 12 – 18 серпня

12.08.2021
Погода в Ковелі 
12 – 18 серпня 

квітиПогода в Ковелі  12 – 18 серпня 

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 23оС. Вітер північно-західний помірно сильний.

В ніч на п’ятницю. Ясно. Температура: 15оС.  Вітер західний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 24оС. Вітер північно-західний  слабкий. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 206
Читати далі

Благодійність / Гороскоп з 8 по 14 лютого

04.02.2021
Гороскоп
з 8 по 14 лютого 

гороГороскоп з 8 по 14 лютого 

ОВЕН. Дивiться на речi реалiстично,  сподiвайтеся тiльки на себе — тодi нiщо не зiпсує настрiй.
ТIЛЕЦЬ. У середу може  надійти iнформацiя, яка вiдкриє новi перспективи. 
БЛИЗНЮКИ. Ви розумнi й iронiчнi, влучнi вирази потрапляють прямо в цiль. У вас  успiшний перiод. 
РАК. Намагайтеся  пригасити амбiцiї. Наполеглива праця допоможе просуванню кар`єрними сходами.  
ЛЕВ. Вас може чекати творчий пiдйом i вдале вирiшення складних завдань .
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 258
Читати далі

Благодійність /

17.09.2020
Щорічно 17 вересня в Україні відзначають День рятівника. Це свято об'єднує людей мужніх професій – пожежників, працівників аварійно-рятувальних формувань і служб, які несуть відповідальність за вирішення питань загальнодержавної ваги – забезпечення надійного захисту національного багатства, життя людей від вогню та стихії.
З початку 2020 року пожежно-рятувальні підрозділи Ковельського міськрайонного відділу управління ДСНС України у Волинській області здійснили 912 виїздів. З них – 90 на гасіння пожеж, 4 – на дорожньо-транспортні пригоди, 15 – на аварійно-рятувальні роботи, 53 – для надання допомоги іншим службам міста.
Для запобігання надзвичайних ситуацій працівники ДСНС вживають комплекс профілактичних заходів – зокрема, організовують навчання населення у сільських та селищних радах району,  на підприємствах міста. Постійно проводиться  профілактична робота у навчальних закладах міста і району.
З нагоди професійного свята керівництво Ковельського міськрайоного відділу  УДСНС України у Волинській області щиро вітає колектив відділу, а також ветеранів пожежної охорони.  Бажаємо Вам і Вашим близьким   міцного здоров'я, сімейного благополуччя, твердості духу та успіхів у благородній справі служіння Україні!
НА ЗНІМКУ: особовий склад чергового караулу 4 ДПРЧ Управління ДСНС України у Волинській області на чолі з начальником караулу Сергієм Волосюком.
Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.
_DSC7169Щорічно 17 вересня в Україні відзначають День рятівника. Це свято об'єднує людей мужніх професій – пожежників, працівників аварійно-рятувальних формувань і служб, які несуть відповідальність за вирішення питань загальнодержавної ваги – забезпечення надійного захисту національного багатства, життя людей від вогню та стихії.
З початку 2020 року пожежно-рятувальні підрозділи Ковельського міськрайонного відділу управління ДСНС України у Волинській області здійснили 912 виїздів. З них – 90 на гасіння пожеж, 4 – на дорожньо-транспортні пригоди, 15 – на аварійно-рятувальні роботи, 53 – для надання допомоги іншим службам міста.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 304
Читати далі

Благодійність / Життєве кредо Геннадія Сарапіна

17.09.2020

сарапінЖиттєве кредо Геннадія Сарапіна

У Ковелі та й на Волині добре відоме ім’я Геннадія Сарапіна, очільника обласного відділення Фонду культури України, активіста громадсько-політичного життя, ініціатора багатьох патріотичних акцій,  дописувача газети «Вісті Ковельщини», інших періодичних видань.
Та й сам пан Геннадій розпочинав свою журналістську «кар’єру» як видавець і редактор одного з перших патріотичних видань, засновником якого були Ковельська міськрайонна організація Народного Руху України. Назва газети була досить символічна і промовиста  – «Доля», а почала вона виходити у 90-их роках минулого століття, коли компартійна цензура була суворою і за розповсюдження подібних видань можна було загриміти, як-то кажуть, «під фанфари».
Але Геннадій Сарапін та його соратники були не з  лякливих і зуміли налагодити друк «Долі» в одній з держав Прибалтики й підпільно транспортувати її на Волинь. Популярністю газета користувалася  великою, бо національний дух наших земляків був тоді на піднесенні.
Не помилимося, коли скажемо: жодний масовий захід на Ковельщині і Волині тоді не обходився без участі пана Геннадія. Пліч-о-пліч з ним  крокували Іван Сидорук, Володимир Осіюк, Марія Хотинська, Андрій Мостиський, Ігор Пащук, Ігор Лучко, Віктор Стрижеус, Юрій Музичук, Богдан Бачук, Алла Полякова та інші побратими. Їм вдавалося підіймати волинян на маніфестації і мітинги, захист пам’яток старовини і охорону довколишнього середовища. 
А ще ювіляр здійснив велику роботу з підтримки місцевих  самобутніх  талантів – художників, поетів, письменників, скульпторів. До цього спонукало його особисте прагнення сприяти розвитку духовності в рідному краї і обов’язки очільника Волинського відділення фонду культури. Він організовував загальноукраїнські пленери живописців у різноманітних мальовничих куточках Полісся, був активним ініціатором створення галереї мистецтв, яка нині діє в культурно-просвітницькому центрі Ковеля.
Наполегливість, ініціативність, принциповість пана Геннадія не завжди подобалася представникам місцевої і обласної влади, які чинили спротив багатьом його починанням. Але це не лякало нашого земляка. Він був переконаний у правильності того, що робить,  а тому сміливо йшов вперед і  добивався свого.
Коли постаратися сформулювати життєве кредо Геннадія Сарапіна, яке випливає навіть з побіжного аналізу його багатогранної діяльності, то суть його можна звести до  слів: «Україна – понад усе!».
Тож з нагоди Вашого ювілею прийміть, шановний наш земляче, найщиріші вітання від Ваших друзів, однодумців, шанувальників організаторського і підприємницького талантів, добрі побажання на майбутнє. Міцного Вам здоров’я і нових успіхів на шляху державотворення!
Михайло КУЗЬМУК.
НА СВІТЛИНАХ: Геннадій САРАПІН, який 21 вересня відзначатиме свій ювілейний день народження.
У Ковелі та й на Волині добре відоме ім’я Геннадія Сарапіна, очільника обласного відділення Фонду культури України, активіста громадсько-політичного життя, ініціатора багатьох патріотичних акцій,  дописувача газети «Вісті Ковельщини», інших періодичних видань.
Та й сам пан Геннадій розпочинав свою журналістську «кар’єру» як видавець і редактор одного з перших патріотичних видань, засновником якого були Ковельська міськрайонна організація Народного Руху України. Назва газети була досить символічна і промовиста  – «Доля», а почала вона виходити у 90-их роках минулого століття, коли компартійна цензура була суворою і за розповсюдження подібних видань можна було загриміти, як-то кажуть, «під фанфари».
Але Геннадій Сарапін та його соратники були не з  лякливих і зуміли налагодити друк «Долі» в одній з держав Прибалтики й підпільно транспортувати її на Волинь. Популярністю газета користувалася  великою, бо національний дух наших земляків був тоді на піднесенні.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 515
Читати далі
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2023