Думки вголос поетичним словом
Вклоняюсь тобі, Україно!
Доброго дня, пане Охріме!
Пропоную до рубрики "Цілком серйозно" вірші, які зараз актуальні, хоча автор написав їх… 20 років тому. У "Вістях Ковельщини" вони ще не друкувалися.
l
Вкраїно, чому невесела,
Чому, наша ненько, сумна?
І де та орлиная сила,
Хто в тебе її відібрав?
А де твоя ніжная пісня,
Чому ти лиш слізоньки ллєш?
Та пісня у серці з дитинства
І досі в мені ще живе.
Мовчить Україна. Та серце
Її ще і б'ється, й кричить.
Посипали сіллю у герці
Ту рану, і рана болить.
Бувають же зрадники-друзі…
Чому, Україно, сама?
Чому у Совєцькім Союзі
Ти щастя собі не знайшла?
Я знаю вже, де твоя сила –
Її ти для нас віддала.
Та чому ж тепер ти безкрила?
А ти була вільна, як птах…
Хоч голосу твого не чути,
Та ти, Україно, живеш,
І ти, Україно, могутня!
Такої, як ти, – не знайдеш!
l
Вже воскресла, Україно,
Твоя воля й слава,
Вся зібралася родина
Та й запанувала.
Вже вернулись наші браття
Зі славним гетьманом,
Що за долю, волю й щастя
Мужньо воювали.
Повернулись козаченьки
З далекого бою.
Ти воскресла, рідна ненько,
Ми горді тобою!
Вже воскресла Україна,
І слава, і воля.
Вже всміхнулась незборима
Українцям доля.
Вже воскресли, та навіки,
Борці за свободу,
Бо козацькім нашім роду
Нема переводу.
Розірвали ми кайдани –
Невольничі пута!
Й рідна пісня із Майдану
Всім світом почута!
l
Ти виростила всіх нас, Україно,
Любов до волі й щастя нам дала,
Нас зігрівала в ту лиху годину,
Коли в неволі рабській ще була.
Тепер настав той час, коли усі ми
Тобі повинні долю повернуть,
Козацьку славу – славу соколину,
Стрілецьку пісню – пісню молоду.
Було нам тяжко, та тобі ще тяжче,
Бо вбито і сплюндровано не раз.
Тепер ти вільна, мила ненько наша,
Ми ожили, настав розплати час:
За всі страшнії рани, всі ті муки,
Що допекли тебе в лихій годині.
Наш голос всюди, в цілім світі чути,
І гордо кажем: "Слава Україні!".
l
Настав той час, коли всім доведеться
Підняти нашу неньку із руїни,
Хоча нелегко нам тепер живеться, –
Любім душею й серцем Україну!
Наш давній предок прагнув ще свободи
І воював за неї до загину,
А я і ти, продовжувачі роду,
Любім всім серцем неньку-Україну!
Та й запорожці зі своїм гетьманом
Несли у бій свободу й долю гідно
І крізь тяжкі, нестерпні в болю рани
Вони любили серцем Україну!
Ворожі пута рвали і кайдани,
Бо вирувала в жилах кров неспинно,
І то для нас вони заповідали –
Любити щирим серцем Україну!
Сиділи в тюрмах, таборах невольних
Борці за те, що рідний край любили.
І не була для них лукава доля:
Вони любили серцем Україну!
У важких муках, у страшному герці,
Мов ніжний подих, пісню солов'їну,
Несли молитву у своєму серці
За нашу неньку-Україну!
Тож не чекай, коли хтось озоветься,
А запали ту свічечку єдину,
До неї прийде той, хто любить серцем
Й душею любить вічну Україну!
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Росії – з нелюбов’ю!
Здравствуйте! Хочу Вам успеть до нового возможного обыска (пока меня не отрубили окончательно от Интернета) послать своё недавно написанное стихотворение. Желаю всем патриотам Украины успешно завершить антитеррористическую операцию против бандитов "Лугандии" и активно им помогающим боевикам из Эрефии.
От имени немногочисленных россиян, в ком ещё остались совесть и здравый смысл,простите нас за горе, причиняемое вам этими вооружёнными головорезами при подавляющем одобрении зомбированной российской биомассы.
Мне безумно стыдно за свою страну, творящую весь этот чудовищный беспредел. Стойкости вам и крепости духа! Позор фашистской России! Слава Украине!
И вот, Россия, "громкая держава",
Ее сосцы губами теребя,
Я высосал мучительное право
Тебя любить и проклинать тебя.
Владислав Ходасевич.
Роковая линия пройдена.
И предчувствия всё мрачней.
Мне Россия больше не Родина –
Столько крови уже на ней.
На "хохлов" ты идёшь с проклятьями.
Не впервой тебе на войне.
"Никогда мы не будем братьями" –
Слышать горько такое мне.
Но никак не уймёшься, подлая.
Для тебя беда – благодать.
Скорешилась с бандитской кодлою.
Брать в заложники, убивать –
Вот и вся идея "лугандина",
Самый полный её портрет.
Поскорей бы ты сдохла, гадина!
На земле тебе места нет.
Мертвечина – твоя "амброзия".
И звучит украинцев стон:
"Мало жертв тобі,"Новоросія",
Різних вбивць кривавий притон!"
На соседей несчастья кликая,
Снять ты с глаз не желаешь шор.
Украине – слава великая!
А России – навек позор!
С уважением и наилучшими пожеланиями, –
Александр БЫВШЕВ,
Россия, Орловская область, пос. Кромы, 42 года, автор 3 книг стихов, член Союза писателей ХХІ века, обвиняемый по 2 уголовным делам.
Палають Вічності вогні
Визволяють рідну землю мужні
хлопці-вояки,
Визволяють від орди російської чужої.
На щиті знамення – Тризуб вознесли
Сини-прапороносці.
У скорботі – мами сивочолі.
В муках краю зорі ангельські спливли,
Окропили кров'ю спраглу волю.
Запалали Вічності вогні –
Україна-Мати молить у свічах
стражденну долю.
Визволення – з роду і до роду.
Зранені земні і неземні дороги.
Біль-жах – з агресора-царату –
історія козацького народу.
У сльозах зчорнілих українські вдови.
Рани визволення на вітрі ятріють,
Герої полеглі у битві святій.
Братські пагорби сьогодення
повік не старіють,
У бою смертоноснім – Майдану бійці.
Сльози визволення
на хвилях Дніпра виринали,
Донині ворожнеча кремлівська
не спить.
За Україну-Вітчизну тіла-душі поклали,
Зоряне небо Розп'яттям горить.
Іван ЯРОШИК.
Вклоняюсь тобі, Україно!
Доброго дня, пане Охріме!
Пропоную до рубрики "Цілком серйозно" вірші, які зараз актуальні, хоча автор написав їх… 20 років тому. У "Вістях Ковельщини" вони ще не друкувалися...
Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 636