Три кроки назустріч єднанню Православ'я
Серед питань, які нині хвилюють українське суспільство, є відновлення єдності Православ'я. Адже події, що трапилися у церковному житті 1992 року, призвели його до розколу. Нині в Україні діє три Православні конфесії: УПЦ КП, УПЦ та УАПЦ.
Болючі рани розколу закровоточили як у суспільстві, так і в сімейних стосунках. Цей розкол поділив не тільки суспільство на "своїх" і "чужих" – ворогами стали брати, сім'ї, сусіди, цілі групи людей, нації.
У сьогоднішній лексикон віруючих та священнослужителів увійшли слова "канонічність", "неканонічність", "розкольники". Довкола цієї теми існує чимало спекуляцій. Для одних розмови про "канонічність", "неканонічність" – байки, для інших – це питання богословські, питання церковної еклезіології. Адже у реаліях українського церковного життя спостерігається бажання підмінити поняття містичної єдності Церкви адміністративною єдністю з Московським Патріархатом.
Але пам'ятаймо, що Божа благодать сходить лише по вірі, незалежно від місць складеної молитви. Тому, цінуючи та зберігаючи апостольську спадкоємність у хіротоніях, наголошу, що благодать життя залежить, в першу чергу, від Духа Святого, який "дихає, де хоче і Його голос ти чуєш, та не відаєш звідкіль Він приходить, і куди Він іде" (Ів. 3:8).
Важко навіть уявити, скільки витрачено сил за 25 років в цих міжконфесійних "розборках"! Деякі священики та миряни замість того, щоб присвятити себе духовному самовдосконаленню, вихованню наших дітей у вірі, вважають своїм обов'язком якнайбільше бруду вилити на голови опонентів.
Ситуація між двома Церквами ще більш загострилась у зв'язку з війною на Сході України та приходом до влади УПЦ Митрополита Онуфрія. Адже, як зрозуміти, що Владика не встав (до речі, він єдиний) у Верховній Раді, щоб вшанувати пам'ять загиблих синів України у неоголошеній війні Росії з Україною?
Однак прозріння, як свідчать факти, настає.
Нещодавно (січень 2016 р.) Предстоятель УПЦ Онуфрій дозволив священикам не згадувати Патріарха Кирила під час богослужінь. Парафіяни і священики українського Православ'я зустріли таку звістку, як суттєвий крок до порозуміння.
Виникає запитання: "Хто і що сьогодні заважає українським православним об'єднатись в єдину Церкву? Відповідь на нього непроста. Серед українського Православ'я є Церква (УПЦ), яка нині перебуває в дуже складній ситуації. З одного боку, за Божих дітей вона має український народ, а з другого – її духовне керівництво знаходиться в Москві, яка веде з Україною неоголошену війну. Думаю, це і є найбільшою перешкодою. Адже поняття "руський мір", "єдиний народ" засіли, на жаль, у головах багатьох українців як на Сході, так і на Заході. І я не заздрю ієрархам, священикам, які повинні вирішувати цю дилему. Але вони мусять це робити, і, гадаю, пріоритет Божого народу тут очевидний.
Друга причина розколу –амбіції ієрархів. Звичайно, своє слово має сказати й народ, паства. Не хочуть "верхи" – потрібно діяти "знизу". Адже рани розколу проходять не по кріслах церковної верхівки, як дехто думає. Ці рани пронизують серця мільйонів українців. Саме вони й мають вершити свою долю.
Можна додати й третю причину – пасивність в цьому питанні нашої влади. Зрозуміло, що, з одного боку, Церква відділена від держави, і держава не втручається у її справи. З другого боку, історія постання Православних Помісних Церков свідчить про те, що ніде і ніколи фактично не обходилося без політичного впливу на церковні справи.
Налаштовані на порозуміння церкви Ковельщини. Так, коли розпочалась війна, священики УПЦ КП звернулись до священиків УПЦ з пропозицією об'єднатися для збору пожертв на потреби українського війська. Ініціатива охоче була підтримана священиками УПЦ і всіма мирянами Ковельщини. Активність людей була велика. За короткий час зібрано досить значну суму коштів. Закуплено матраци, ковдри й спільно відвезено нашим землякам в зону АТО.
На Різдво Христове парафіяни Свято-Володимирського храму УПЦ КП (настоятель отець Віталій Лехкобит) зробили ще один крок назустріч єднанню. Із хоругвами і Різдвяною зіркою вони хресною ходою прийшли до храму Воскресіння Словущого УПЦ, що знаходиться в мікрорайоні "Ковельсільмашу", щоб поколядувати, як до своїх найближчих сусідів.
На порозі храму гостей зустріли настоятель храму протоієрей Михайло Чупак, отець Андрій та десятки прихожан. Щирий, ласкавий погляд, ніжний потиск рук, які ви можете бачити на світлинах вгорі, свідчать про взаємне прагнення священиків жити в злагоді, любові і єдності у вірі Православній – "бути всі Одно" (Ів. 17:21).
Лунають колядки, віршовані привітання на подвір'ї храму Воскресіння Словущого. Парафіяни обох церков вітають один одного. За християнською традицією, обнімаються, цілуються, радіють і веселяться.
Настоятель храму протоієрей Михайло Чупак разом з отцем Андрієм виносять великий кошик із Різдвяними подарунками і вручають їх гостям. Колядки продовжують злітати до небес. Їх підхоплюють люди, що вийшли із сусідніх квартир. Спільні колядки мирян двох храмів засвідчили їх бажання йти назустріч один одному, об'єднатись й спільно будувати незалежну Українську Православну Церкву і Самостійну державу.
Варта уваги й неодноразова ініціатива священиків УПЦ КП м. Ковеля, спрямована до священиків УПЦ – провести спільну заупокійну панахиду за загиблими нашими земляками на Сході України.
– Однак наша ініціатива поки що не знайшла підтримки. А шкода! Адже спільні молитви з Українською Греко-католицькою і Римо-католицькою церквами в м. Ковелі вже стали традиційними.
Зауважу, що спільні міжконфесійні молитви за єдність і мир в Україні, в яких беруть участь духовенство і вірні УПЦ, вже проводяться в окремих районах області, а традиційно щомісяця – в Ківерцях, починаючи зі свята Благовіщення Пресвятої Богородиці (7 квітня).
Все ж, ми сподіваємося і віримо, що порозуміння настане. І всі ми, ковельчани, як брати по вірі, обнімемося, об'єднаємось і біля пам'ятника Тарасу Шевченку відслужимо молитву за єдність і мир в Україні, – переконаний настоятель храму Св. Володимира отець Віталій Лехкобит. – Хай допоможе всім нам Господь!
Дмитро КОРНЕЛЮК,
релігієзнавець, краєзнавець,
член НСК України.
Серед питань, які нині хвилюють українське суспільство, є відновлення єдності Православ'я. Адже події, що трапилися у церковному житті 1992 року, призвели його до розколу. Нині в Україні діє три Православні конфесії: УПЦ КП, УПЦ та УАПЦ. Болючі рани розколу закровоточили як у суспільстві, так і в сімейних стосунках. Цей розкол поділив не тільки суспільство на "своїх" і "чужих" – ворогами стали брати, сім'ї, сусіди, цілі групи людей, нації.
Дмитро КОРНЕЛЮК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 732