Відповідно до Указу Президента 20 лютого ми відзначаємо День пам'яті Героїв Небесної Сотні. Ми схиляємо наші голови перед всіма, хто ціною власного життя захищав ідеали демократії, відстоював право на достойне майбутнє. Українські Ангели загинули за правду, свободу, незалежність своєї держави, показали, що наш український дух є незламним, а народ — нескореним. 

Революція Гідності дала нам надію на те, що вдасться, нарешті, порвати з радянським минулим і побудувати в Україні європейський дім. 

Хочу подякувати усім ковельчанам, які були безпосередніми учасниками тих подій, проявили патріотизм, високу громадянську позицію, зробили свій внесок у перемогу, доклали чимало зусиль заради кращого завтрашнього своєї країни.

Ми не маємо права забути ту страшну зиму 2013-2014, яка назавжди змінила Україну і народила нову націю.  Давайте пам'ятати дзвони Михайлівського собору та інших церков по всій Україні, які попереджали про небезпеку і кликали народ на Майдан, берегти пам'ять про Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, Юрія Вербицького та інших героїв Небесної Сотні. 

Герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях.

Слава Небесній Сотні!

Слава Україні!

Героям Слава!

Олег КІНДЕР,

міський голова.

Відповідно до Указу Президента 20 лютого ми відзначаємо День пам'яті Героїв Небесної Сотні. Ми схиляємо наші голови перед всіма, хто ціною власного життя захищав ідеали демократії, відстоював право на достойне майбутнє. Українські Ангели загинули за правду, свободу, незалежність своєї держави, показали, що наш український дух є незламним, а народ — нескореним. 

Революція Гідності дала нам надію на те, що вдасться, нарешті, порвати з радянським минулим і побудувати в Україні європейський дім... 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 653

Запрошуємо до участі!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 621

"Володимир Мовчан повернувся!" – розлетілася радісна звістка по Ковелю.

Багато наших земляків цікавляться, як пройшла післяопераційна реабілітація нашого земляка – учасника Євромайдану, чи на всі "сто"  відновився, які проблеми залишилися?

Зацікавленість  долею ближнього свого та співчуття до чужої біди тішить. Адже в цьому – суть українського єства.

Нагадаю читачам:  після краківської лікувальної "епопеї" я мав розмову з Володею, про що газета писала. Ще й до сьогодні не втомлююсь повторювати щирі і зовсім не пафосні його слова: "Проснусь, а України немає – то як я з цим жити буду?".

Це відповідь на теперішню риторику, чи потрібен був Майдан і чи маємо право говорити негативно про чергову мобілізацію або ухилятися від неї.

Скільки-то води витекло  із нашої Турії у Чорне море за цих 2 роки!

Скільки пережили похоронок і нервових стресів рідні воїнів АТО!

Скільки сліз вилили жіночі очі, виглядаючи своїх синів та чоловіків з фронту!

Скільки ночей недоспала дружина Оксана, чекаючи Володю!

Скільки запитань дитячих вищебетали Катя і  Юлечка: "Коли татко повернеться?"!

І ось він уже кілька днів вдома. Знову зустрічається зі мною, вже – як давній знайомий.

"Володимир Мовчан повернувся!" – розлетілася радісна звістка по Ковелю.

Багато наших земляків цікавляться, як пройшла післяопераційна реабілітація нашого земляка – учасника Євромайдану, чи на всі "сто"  відновився, які проблеми залишилися?

Зацікавленість  долею ближнього свого та співчуття до чужої біди тішить. Адже в цьому – суть українського єства.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 982

Ростислав народився в Україні. Виховували його мати і… вулиця. Не витримала мама соціальної несправедливоті, коли,  за словами Ростислава, "більшість проживає за кілька гривень від проданої петрушки, а пихата меншість їздить на крутих "Мерседесах", жирує на крадені гроші", то й виїхала до Німеччини. Вийшла заміж і оселилася в Кельні.

Підріс Ростик, закінчив  Кельнську театральну академію і піддався на поклик серця – повернувся в Україну, щоб її змінити.

"Утопія", – скаже дехто.

Не погоджусь, бо вірю словам Ростислава: "Мрії збуваються!..".

Про негативні 

і позитивні  полюси життя

"Вулиця" – це два  полюси соціально-психологічного магніту. Юне чадо батьків, яке хоче свободи, так чи інакше потрапляє в зону впливу цього магнітного поля. Не завжди позитивний ("плюсовий") полюс може притягнути до себе несформовану молоду людину. На те багато причин – байдужість до ближнього, недооцінка особистості, врешті – просто сірість буття.

Зате негативний полюс притягує тебе "по максимуму": "Іди до нас! Тут знайдеш свободу, тут немає нудних норм та правил. Кайфуй, пробуй наркоту і пий вино. Немає бабла? Поділимося із ближнім – ти ж супермен, і тебе бояться".

Ростислав пізнав це середовище. В нього легко увійти – важко вийти. На щастя, на якомусь  етапі пригодницького життя він таки прозрів, вийшов із простору негативних впливів і… "зав'язав".

Сьогодні його активний, юний дух спрямований на порятунок ближнього, тобто визволення отих "овечок", що заблукали, із зони ризику, навернення їх до "позитивного" життя.

Для реалізації цієї мрії він покинув благополучну Німеччину і приїхав сюди.

Волонтер-наставник зустрічається з учнями шкіл на Сході України, відвідує інтернати та виховні колонії. Після прилуцької колонії він завітав до ковельського виховного закладу. Тригодинна зустріч пройшла, як мить.

Відео дозволяє бачити, як він працює. Ростислав емоційно читає свої вірші, співає реп, який так люблять ці хлопці. Вони активно включаються у його гру і повторюють пісенно-поетичні рядки. Головне – йому довіряють, адже Ростик – майже такий, як вони.

Похмурі обличчя наповнюються радісними світлими відтінками. Кілька вихованців заявили, що вони хочуть наслідувати приклад Ростислава і навіть працювати з ним.

Час не витрачено марно – це його маленька перемога.

– Веди зошит. В кінці запиши свою мрію. А чисті листки заповнюй тим, що ти зробив для реалізації цієї мрії, – повчає він.

– Ти переконаєшся, що диво існує, і мрії збуваються, – ніби печаткою затверджує вищесказане.

Ми розмовляли з Ростиславом до опівночі. Люблю романтиків – вони вселяють надію у мою заскорузлу душу.

У нас все вийде

Звивається рікою течія розмови, раптово розгалужуючись на декілька "рукавів". Але в ній є головне: вода романтичного спілкування чиста і цілюща.

Зважаючи, що Ростислав любить  реп, переводжу розмову на бліц-інтерв'ю:

– Твоя постмайданівська мрія?

– Змінити Україну, об'єднати українців.

– Сьогодні щось змінилося?

– На моїй майці написано "Мир" – це відповідь.

– Ти знаєш, як це зробити?

– Шукай шлях, і ти його знайдеш.

– На дорозі чекають перепони?

– Починай рух, і Бог пришле янголів, які тобі допоможуть їх подолати.

– Мир – це легко?

– Діти Сходу відповіли: "Не хвилюватися, думати і домовлятися".

– Майдан був потрібен?

– Просто  необхідний. Революції змінюють свідомість.

– Гімн України і твій Гімн Майдану зіграли якусь роль?

– Пісня дає силу і віру, підіймає.

– Сповідь свого життя перед вихованцями колонії – це психологічний прийом, щоб завоювати їх довіру?

– Ні. Це ключ до прозріння. Він підказує, що  є вихід із найзаплутанішого лабіринту.

– Ти був в команді Віталія Кличка. Розчарувався?

– Я захоплений ним. Але політика – штука підступна. Я просто відійшов "вбік".

– Що ти написав на "Дошці бажань" у Львові?

– "У нас все вийде. Народу слава!".

– Із Ковеля куди твій шлях поведе?

– До Дубна, Кременчука, Мелітополя, на Харківщину та в інші місця України.

– Хай янголи на своїх крилах привносять у твою місіонерську діяльність удачу. Помолимось разом!

Гімн Євромайдану

Вирував Майдан. Не затихала ні на мить головна сцена країни. Співала Руслана, виступали патріотично налаштовані гурти,  риторили відомі політики. 

Саме тут, із дозволу ведучого Євгена Нищука, презентував Гімн Євромайдану, написаний у стилі РЕП, із мелодійним приспівом. Тисячі українців на Майдані і мільйони по телевізору чули і бачили цей виступ. І не раз.

Зважаючи на обмежений формат газети, згадаю тільки мелодійний приспів:

Ще не  вмерла Україна,

Хай живе… і  геть руїна!

Так, як мати любить сина,

Україна любить нас.

Як Шевченко заповів,

Ми кайдани порвемо.

Правду й волю в своїй хаті

Разом всі відстоїмо!

Ростислав  Бьоме на Майдані був із самого його зародження, тобто із листопада 2013 року. Він весь час знаходився у вирі подій. Його зарахували у 18-ту сотню. Жив на квартирі, куди навідувались підозрілі молодики. Керівники Майдану віднайшли інше, потаємне житло.

У переддень кривавої трагедії у лютому 2014 року він виступав і вів зйомку на вул. Грушевського. Бог оберіг від смертоносних куль. Не раз виходив із розповідями про Євромайдан у Києві в німецький та австрійський телеефір.

Згодом у Німеччині із друзями ним було створено благодійну організацію. Тільки-но з'явились благодійні кошти, як Ростислав прилетів до України. Він спішить, щоб хоч щось корисне зробити.

У розмові вилетіло гірке слово з його вуст: "Україна може не дожити віку".

Задумайся, читачу: ці слова не безпідставні. Сьогодні серед українців багато розчарувань Майданом, війною і владою. Немало байдужості, легковажності та зневіри.

Сказане перегукується з емоційним вигуком Володі Мовчана, нашого ковельського Героя: "Проснусь, а України нема – то як я з цим жити буду?”.

Лишається один вихід – діяти.

Ростислав Бьоме в кінці чистого зошита радить записати: "Щаслива, квітуча і соціально справедлива Україна". А чисті сторінки заповнюймо корисними справами. Пройде деякий час. Можливо, рік, два, десять…

Але впевнений, народ рано чи пізно вигукне: "Мрії збуваються!"

Анатолій СЕМЕНЮК.

Ростислав народився в Україні. Виховували його мати і… вулиця. Не витримала мама соціальної несправедливоті, коли,  за словами Ростислава, "більшість проживає за кілька гривень від проданої петрушки, а пихата меншість їздить на крутих "Мерседесах", жирує на крадені гроші", то й виїхала до Німеччини. Вийшла заміж і оселилася в Кельні.

Підріс Ростик, закінчив  Кельнську театральну академію і піддався на поклик серця – повернувся в Україну, щоб її змінити. "Утопія", – скаже дехто.

Не погоджусь, бо вірю словам Ростислава: "Мрії збуваються!..".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 689

Із Майдану  –

в зону АТО

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1026

Віктор  Козак:  "Мій  обов'язок – 

працювати  для  людей"

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1094

Віктор  Козак:  "Мій  обов'язок – 

працювати  для  людей"

(Продовження).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 927

Пішов на Схід, та повернутись

обіцяв.

І пам'ятаєм, як гуртом ми

проводжали

Тебе в АТО. 

Ти посміхався та не знав, що там,

на небі, 

Для тебе іншу долю зготували.

Про втрати говорити завжди боляче, але коли із життя ідуть молоді, важко і боляче вдвічі.  Мужні, сміливі, хоробрі — наші захисники, не шкодуючи власного життя, боронять країну від ворожого вторгнення на Сході. Натомість ми не маємо права забувати імена тих, хто за наш мир заплатив надвисоку ціну — віддав своє життя. 

Тож, як ми повідомляли раніше, минулого понеділка на подвір'ї навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 11-ліцей" відбувся мітинг, присвячений відкриттю меморіальної дошки випускнику навчального закладу Олександру Абрамчуку (на знімку).

Вшанувати пам'ять Героя під час урочисто-траурного заходу прийшли рідні та друзі, представники міської влади на чолі з міським головою Олегом Кіндером,  педагогічного й учнівського колективів школи, духовенство, українські військові та інші.

Директор школи Галина Сидорук у виступі зазначила, що час все частіше випробовує український народ на міцність, та події останніх років, дали зрозуміти кожному громадянину причетність до майбутнього держави. Патріотизм піднявся на високий рівень не лише на словах, а й в ділах. Наші захисники цьому яскравий приклад. Один з них і наш земляк Олександр Абрамчук. Галина Олексіївна зізнається — у шкільній родині хлопець залишив по собі лише приємні спогади, адже був дисциплінованим, старанним і привітним. 

В 2004 році, після 10-го класу юнак вступив до Луківського профтехучилища №22, де в 2007 р. отримав професію слюсаря  з ремонту автомобілів. Пізніше працю-вав за спеціальністю. Безперечно, мріяв і мав плани на майбутнє. Та доля розпорядилася інакше. 

9 квітня 2014 року 26-річний Олександр був призваний до лав Української армії. Пройшов підготовку у Володимир-Волинській механізованій бригаді. Згодом його з побратимами відправили в зону бойових дій на Схід України, де 14 липня він і загинув.

Олександр Абрамчук — один з перших воїнів, які стали в бій з ворогом і які  показали противнику: українську землю — є кому захищати. 

Світла згадка про справжнього патріота та Героя України назавжди залишиться в нашій пам'яті. Адже вірність присязі, мужність та героїзм, продемонстровані Олександром під час здійснення бойового завдання, є прикладом самовідданого виконання військового обов'язку в ім'я миру у нашій державі. За це Олександр Указом Президента України нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Щоб увічнити пам'ять про випускника НВК "ЗОШ І-ІІІ ступенів № 11-ліцей", колишній учень цієї школи, а нині депутат міської ради  Юрій Міцура ініціював встановлення пам'ятної дошки на фасаді закладу. 

"На жаль, поява таких дошок — сумна трагедія сьогодення", — сказав Юрій Михайлович і закликав допомагати всім, хто вистояв, хто вижив, хто втратив, адже загоїти цю глибоку рану допоможе лише наша підтримка й увага.

12 лютого Олександр мав святкувати день народження, та замість радісних святкувань і посмішок — сум і скорбота. А ще — викарбувані ініціали на пам'ятній дошці. Право відкрити цей пам'ятний знак надали побратимам Олександра. Освятили меморіальну дошку благочинний УПЦ КП о. Анатолій і настоятель храму Св. Володимира о. Віталій.

До присутніх звернувся й міський голова Олег Кіндер, який впевнений, що ця дошка стане одним із символів безсмертної пам'яті Героя, адже щодня нагадуватиме учням школи про мужність Олександра в ім'я українського народу. "Це непоправна втрата… Але це гідний приклад для наслідування. Ви повинні гордитись і рівнятись на нього", — додав Олег Олексійович.

Важко у той день було говорити і бойовим друзям. Учасник бойових дій, командир дивізіону підполковник Сергій Фураєв закликав берегти пам'ять про юного, але мужнього Олександра. А член екіпажу Сергій Літвінович розповів, що Сашка знав особисто, адже службу несли в одному екіпажі. З його слів, це був простий хлопець, щирий і справжній українець. Та життя його раптово обірвалось, і сталось це на очах в Сергія Миколайовича, і не під  Амвросіївкою (Донецька обл.), як було відомо раніше, а під м. Краснодоном Луганської обл. в "Ізваринському котлі",  який очевидці називають справжнім пеклом.  

Багато слів скорботи було сказано під час заходу. Та найголовнішими стали слова подяки мамі Олександра Антоніні Петрівні за подвиг сина. Варто сказати, що не стала осторонь біди Абрамчуків і міська влада, яка у той страшний момент втрати долучилась до організації похорону, а з часом, щоб хоч якось загоїти рани, придбала їм квартиру у нашому місті.

Впевнена: меморіальна дошка Олександру Абрамчуку не стане просто табличкою на стіні школи, а пам'ять про нього повік не згасне. Бо на подібних прикладах і подвигах в ім'я держави — зросте гідне продовження роду. 

Герої не вмирають — вони відроджуються у  пам'яті поколінь! Вічна слава Герою!

Аліна РОМАНЮК.

Про втрати говорити завжди боляче, але коли із життя ідуть молоді, важко і боляче вдвічі.  Мужні, сміливі, хоробрі — наші захисники, не шкодуючи власного життя, боронять країну від ворожого вторгнення на Сході. Натомість ми не маємо права забувати імена тих, хто за наш мир заплатив надвисоку ціну — віддав своє життя. 

Тож, як ми повідомляли раніше, минулого понеділка на подвір'ї навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 11-ліцей" відбувся мітинг, присвячений відкриттю меморіальної дошки випускнику навчального закладуОлександру АБРАМЧУКУ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 893

Незабаром кожен випускник постане перед серйозним вибором в житті, а саме — вибором майбутньої професії. Але навіть вже обравши фах за покликом душі, перед хлопцями та дівчатами, їх батьками постає ще одне проблемне питання: "Який навчальний заклад обрати?". 

І сьогодні серед неймовірного багатоманіття свій виш слід обирати мудро і практично. Дуже важливо, щоб навчальний заклад забезпечував Вас не лише знаннями, а й гарантіями працевлаштування, корисними зв'язками, реальними можливостями та комфортними умовами навчання.  

Не секрет, що якісна вища освіта є запорукою успіху сучасної людини, особливо в нинішніх умовах стрімкого реформування органів державної влади,  динамічного розвитку законодавства тощо. Країна вкрай потребує молодого покоління слідчих, детективів, прокурорів та працівників суду.  

Фахову підготовку зазначених спеціалістів здійснює Інститут кримінальної юстиції Національного університету "Одеська юридична академія", який є найбільш престижним та чисельним підрозділом зазначеного вишу. Сьогодні в Інституті кримінальної юстиції, який раніше йменувався Інститутом прокуратури та слідства,  навчається близько 2500 студентів із усіх куточків нашої держави. Усім іногороднім, за їх бажанням, надаються місця для проживання у комфортабельних гуртожитках університету.

Що й казати — висококласний професорсько-викладацький склад, сучасна матеріально-технічна база,  можливість обирати мову навчання (українська, російська, англійська, німецька, французька тощо), інноваційні методи навчання (вибір дисциплін, використання спеціалізованих аудиторій), залучення до навчального процесу досвідчених працівників правоохоронних органів та практикуючих юристів, активне міжнародне співробітництво дозволяє Інституту протягом багатьох років здійснювати підготовку висококваліфікованих кадрів для роботи в органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної фіскальної служби України, Державної пенітенціарної  служби України, Державної прикордонної служби України, інших правоохоронних та правозахисних структур.

Вже майже 5 років в структурі Інституту функціонує факультет підготовки слідчих. Тут майбутніх правоохоронців навчають  основам та тонкощам виявлення і розслідування злочинів.

Використовуючи співпрацю Національного університету "Одеська юридична академія" з Європейською асоціацією студентів-юристів, Міжнародною асоціацією студентів політичної науки, Європейською асоціацією юридичних факультетів, Програмою TEMPUS студенти та випускники Інституту кримінальної юстиції мають можливість проходити стажування, продовжити навчання у рамках магістерських й докторських програм в провідних школах права Європи, США, Азії та ін.

Вже протягом першого року навчання студенти Інституту залучаються до серйозної наукової роботи і розпочинають шлях молодого вченого на міжнародних конференціях, наукових олімпіадах, симпозіумах, круглих столах, брейн-рингах, вебінарах.

Навчаючись в Інституті, студенти можуть розвивати свої спортивні здібності в секціях з волейболу, баскетболу, футболу, настільного тенісу, шахів та інших видів спорту. Наші вихованці гідно виступають у щорічних студентських спартакіадах, національних і міжнародних спортивних змаганнях.

Велика увага в Інституті приділяється і творчому розвитку студентів в рамках діяльності Студентського творчого об'єднання. Студенти мають можливість реалізувати свій творчий потенціал у рамках вокальної студії "Gold voices", танцювального колективу "Breaking Silence Crew", команди КВК "Де Рішельє", студентського радіо "IKU-FM" та відео-дайджесту "Free Time".

Як бачимо, основне завдання Інституту кримінальної юстиції Національного університету "Одеська юридична академія" — це підготовка юристів нового покоління, здатних на високому професійному рівні займати посади в органах прокуратури, внутрішніх справ, судах, інших органах державної влади та місцевого самоврядування, а також працювати юристами на підприємствах, в установах та організаціях.

Інститут кримінальної юстиції сьогодні — Твоє успішне майбутнє завтра!

Ольга Вельма, 

студентка ІІ курсу Інституту 

кримінальної юстиції.

Контактна інформація:

м. Одеса, вул. Піонерська, 2, каб. 605,

тел./факс: 048-748-03-31

e-mail: ips_11@onua.edu.ua

website: ips.onua.edu.ua.

Незабаром кожен випускник постане перед серйозним вибором в житті, а саме — вибором майбутньої професії. Але навіть вже обравши фах за покликом душі, перед хлопцями та дівчатами, їх батьками постає ще одне проблемне питання: "Який навчальний заклад обрати?". 

студентка ІІ курсу Інституту кримінальної юстиції.

Коментарів до новини: 11
Переглядів новини: 1272

У цьому 2016 році 1 червня виповниться 50 літ від дня народження В'ячеслава Хурсенка.

Український композитор, поет, виконавець власних пісенних творів соколом відлетів у Вічність на небеса. А щоб пам'ять наша не спала і не дрімала, залишив нам, як Псалми до Бога, свої  пісні. Шанувальники творчості В'ячеслава Хурсенка нарахували 100 пісень композитора, із них 99 – це визнані хіти, тобто пісні, що звучатимуть завжди актуально.

Пісня-реквієм батьківської любові до дітей "Соколята" увійшла до переліку "100 кращих пісень України".

Народився В'ячеслав Хурсенко у м. Дніпропетровську. Згодом з мамою Галиною Карпівною переїхав до с. Вербки Ковельського району на Волині. Тут він пішов до 1-го класу місцевої школи. Першою вчителькою В'ячеслава була Галина Семенівна Гордіюк. 

Музичні здібності онука оцінили дід Карпо та бабуся Олена Шадури. Коли онукові виповнилося 4 роки, на день народження хлопчик у подарунок отримав справжній акордеон. З того часу Вербка мала власного музиканта Славу Хурсенка.

Зі спогадів молодшої сестри матері композитора Людмили Карпівни, яка була старша за Славу на 5 років, а тому виконувала роль старшої сестри хлопчика, довідуємось, що коли на весіллі у Вербці дорослі музики втомлювались від роботи та частування, весільних гостей зачаровував мелодіями Слава Хурсенко. 

Згодом В'ячеслав навчатиметься у Луцькій СШ № 17. Наполегливо відвідуватиме уроки гри на віолончелі у Луцькій дитячій музичній школі № 1. Його вчителями були Тетяна Сиволовська (Здоровцова) та Ірина Бурим. Саме тут висока естетика мелодій наповнила відкриту дитячу душу майбутнім генієм його творчості. Як виконавець гри на інструменті, він веде сольні партії у звітних концертах школи. Як соліст шкільного хору, розвиває свої вокальні здібності.

Після закінчення 8-го класу, В'ячеслав знову повертається з Луцька у Вербку. За порадою бабусі Олени Павлівни В'ячеслав Хурсенко вступає до Ковельського медучилища. Хотіла мудра жінка мати сімейного лікаря. Мусимо зрозуміти її добрі наміри.

В молоді роки Олена Павлівна відбула сталінські табори за Україну на Воркуті. Бачила людське горе і несправедливість від дій ворога та окупанта. І тому мудро вірила, що онук-музикант стане добрим фельдшером.

З 1981 до 1985 р. В'ячеслав Хурсенко був ковельчанином. Я позначив роки його навчання для того, щоб тодішні його однокурсники відгукнулись і збагатили шанувальників композитора – читачів газети "Вісті Ковельщини" своїми спогадами про ті роки. 

Із спогадів тих, з ким я спілкувався, повідомляю, що В'ячеслав ставився, у студентські роки, до свого життя відповідально. На усіх заходах дозвілля був головним співаком, а також співав дуетом з друзями. На уроках, заліках, екзаменах знаннями чесно усіх переконував, що від його медичної практики люди страждати не будуть.

Після закінчення навчального медичного закладу В'ячеслава Хурсенка мобілізували до лав Радянської Армії. Службу проходив у "будбаті" на півночі Росії. З його музичним потенціалом можна було знайти "тепле" місце, але волелюбний характер не дозволив до кожного хилити козацьку голову.

Незадовго після війська В'ячеслав одружився з лучанкою Олею. 1990 року у подружжя народилася донечка Марія.

У так звані "лихі 90-ті", коли співаючий ректор Михайло Поплавський возив лантухами теплі чоловічі кальсони з начосом у Польщу, щоб заробити перший мільйон (сам у цьому зізнався), В'ячеслав Хурсенко робив свої перші записи на студіях Луцька. 

Юрій Вегера із Волинського радіо та Олексій Онишко із приватної студії "Олекса" стали хрещеними батьками талановитого автора та виконавця власних пісень і благословили його творчість у вимогливий та безмежний світ шанувальників пісні.

Маючи початкову музичну освіту, В'ячеслав Хурсенко набирався досвіду серед професіоналів. У 1988-1992 роках талановитий музикант працює вокалістом групи "Край" та групи "Рандеву" Волинської обласної філармонії. Саме тому так високо і по-батьківськи оцінює свого молодого колегу народний артист України, лауреат державної премії ім. Тараса Шевченка, Герой України Василь Зінкевич. 

У Волинській області запроваджена премія ім. В'ячеслава Хурсенка за пісенні здобутки.

Досвід, набутий молодим і амбітним співаком на Волині, повів його у високі світи сучасного пісенного мистецтва.

В 1992 році В'ячеслав Хурсенко здобуває  друге місце на Всеукраїнському пісенному фестивалі "Червона рута". У 1996 р. наш земляк посідає третє місце на фестивалі "Золотий  шлягер". В 1998 р. – Гран-прі на "Пісенному вернісажі".У 1999 р. – перемога пісні "Не виню" на фестивалі "Шлягер року".

2000 рік є роком всенародного визнання творчості композитора та виконавця власних пісень В'ячеслава Хурсенка в Україні. Його пісня-поема батьківської любові "Соколята" отримала Диплом "Шлягер ХХ ст.". Кожен рядок, – як сповідь дорослого чоловіка. Особливе подивування до змісту за те, що у В'ячеслава своїх синів немає. Але він по життю став прикладом для усіх синів у ставленні до батька.

Відомо, що зростав В'ячеслав з мамою. За батька  часто був йому дід Карпо Амплієвич Шадура з Вербки. Проте, вже навчаючись у Ковельському медучилищі, В'ячеслав Хурсенко відновив стосунки зі своїм рідним батьком Володимиром Хурсенком, що проживав у м. Дніпропетровську. 

Очевидці розповідають, як студент Слава Хурсенко з гітарою у вагоні-ресторані за домовленістю із бригадиром потягу "Ковель-Сімферополь" доїжджав до міста свого народження на зустріч із батьком. За це талановитий хлопець вдало і переконливо виспівував дуже модні на той час пісні Юрія Антонова. У нього навіть був свій "прикол" про радянського кумира багатьох: "Антонов живе на даху свого дому". 

Згодом В'ячеслав Хурсенко, маючи власну сім'ю, забрав батька з Дніпропетровська до Луцька і доглядів його до самої смерті.

Завдяки наполегливій і творчій праці В'ячеслава Хурсенка на студіях шанувальники його пісенної творчості отримали живий голос співака на дисках "Я повернусь", "Крик білих журавлів", "Соколята". Високу драматургію пісні та образу співака споглядаємо у кліпах "Соколята", "Крик білих журавлів", "Не виню", "Вона".

Особливою шаною і повагою до життя і творчості В'ячеслава Хурсенка пройнялися його друзі з дитячих років із с. Вербки. Найбільше ті, хто відвідав концерт-реквієм на роковини його смерті. 

Відомо, що В'ячеслав Хурсенко помер від нападу хвороби цукрового діабету під час рибалки (найулюбленішого хобі свого життя) на озері Шепель Луцького району.

До гурту друзів та шанувальників В'ячеслава Хурсенка долучилися Федір Савлук, поет, художник, Микола Потеруха, музикант, Віктор Здробілко, рибалка, Людмила Хацюр, мамина сестра, Ольга Воронцова, депутат Дубівської сільської ради, і ще чимало розумних людей, щоб влада с. Вербки, м. Ковеля, Ковельського району належно відзначили 1 червня 2016 року 50-ту річницю від дня народження Сокола.

Для цього пропоную:

– вул. Партизанську у с. Вербці, де у дитячі та юнацькі роки проживав В'ячеслав Хурсенко, перейменувати на вул. Композитора В'ячеслава Хурсенка;

– навпроти хати діда Карпа та баби Олени на прізвище Шадура закласти сквер пам'яті В'ячеслава Хурсенка (встановити лавку і посадити калину);

– при в'їзді у с. Вербку, з боку колишнього крохмального заводу, на існуючих опорах розмістити біг-борд з портретом В'ячеслава Хурсенка і словами із пісні "Соколята": "Візьміть мої вітрила";

– у червні провести у с. Вербці на берегах річки Турії зустріч виконавців власних пісень та рибалок Ковельщини. Запросити на свято самобутніх виконавців-патріотів України із Дніпропетровська – міста народження справжнього Сокола України В'ячеслава Хурсенка.

Наші пропозиції були підтримані Волинською облдержадміністрацією та обласною радою. Перший заступник голови Волинської обласної ради О. В. Пирожик, начальник обласного управління культури В. Ю. Дмитрук особисто долучилися до підтримки заходів. Є запевнення про максимальну участь керівництва Ковельського району та Дубівської сільської ради, куди входить і адміністративна одиниця – с. Вербка.

Тому щиро сподіваємось на успіх запланованого і підтримку усіх, не байдужих до пам'яті композитора В'ячеслава Хурсенка, котрий закликав: "Сини мої, візьміть мої вітрила".

Іван Сидорук,

культуролог, Заслужений працівник культури України.

НА ЗНІМКАХ: бабуся Олена, Слава Хурсенко, дідусь Карпо, с. Вербка,    1970 р.; Луцька музична школа № 1. В’ячеслав Хурсен-ко виконує власні музичні твори.

Фото з архіву автора.

Соколята

Крутилось пір'я на вітру,

І я згадав негоду ту, 

В яку мене моя любов

 покинула.

Виймали жала із грудей 

Очата двох моїх дітей, 

І вся моя любов на них 

Рікою хлинула.

Приспів:

Зростають у гніздечку

 соколята, 

О, Боже, ти за все мене

 прости! 

О, як я їх не хочу відпускати, 

У простори юнацької мети. 

В роках моїх така велика сила, 

Та долю не затримати нічим, 

– Сини мої, візьміть мої

 вітрила, 

Та й батька не забудьте поміж

 тим.

Я спав роками у вогні, 

Біда сивіла на мені, 

І тільки мати у селі, 

В сльозах журилася. 

А я синочків обіймав, 

І сам у себе запитав, 

О, де ж ти, наша доле,

 забарилася!

Приспів. 

У цьому 2016 році 1 червня виповниться 50 літ від дня народження В'ячеслава Хурсенка.

Український композитор, поет, виконавець власних пісенних творів соколом відлетів у Вічність на небеса. А щоб пам'ять наша не спала і не дрімала, залишив нам, як Псалми до Бога, свої  пісні. Шанувальники творчості В'ячеслава Хурсенка нарахували 100 пісень композитора, із них 99 – це визнані хіти, тобто пісні, що звучатимуть завжди актуально.

Пісня-реквієм батьківської любові до дітей "Соколята" увійшла до переліку "100 кращих пісень України".

культуролог, Заслужений працівник культури України.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1144