28.07.2016

DSC05930Вітаємо з Днем працівника торгівлі

Торговельна справа – одна з найдревніших в історії людства. З давніх часів її величність Торгівля стала сполучною ланкою у взаємодії різних країн і куточків всього світу, яка допомагає здійснювати не тільки купівлю-продаж товарів, але, перш за все, є засобом спілкування людей один з одним.
Наполегливість, майстерність, професіоналізм кожного працівника торгівлі – від продавця, менеджера до генерального директора – є невід'ємною складовою успішного розвитку не тільки приватного бізнесу, але й держави в цілому.
3 нагоди професійного свята прийміть найщиріші вітання усі, хто причетний до торговельних відносин: від виробників і тих людей, хто стоїть за прилавком, до покупців, бо саме ми, всі разом, створюємо необхідний ринок попиту та пропозицій.
У цей святковий день дозвольте Вам побажати впевненості у кращому майбутньому, здоров'я і життєвої наснаги, благополуччя і достатку, родинного тепла і щирих посмішок. 
Партнерам бажаємо подальшого розвитку Вашого бізнесу, стабільності, вдячних покупців. Нехай досягнення Вас окрилюють, невдачі змінюють нові перемоги, всі угоди будуть мегаприбутковими, а клієнти завжди в гарному настрої! Хай людська повага й пошана щодня супроводжують Вас у професійній діяльності. 
Щастя Вам і Вашим родинам і, найголовніше – мирного неба над головою!
З найкращими побажаннями – 
група компаній «Юкон».
НА ЗНІМКУ: працівники компанії “Юкон” Людмила МАТВІЙЧУК, Михайло ЗІНЧУК, Олена СТОЛЯРЧУК, Людмила ВЕГЕРИЧ, Вікторія Шевчук, Анатолій Ковальчук, Сергій Вдов’як, Наталія Вдов’як.
Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Торговельна справа – одна з найдревніших в історії людства. З давніх часів її величність Торгівля стала сполучною ланкою у взаємодії різних країн і куточків всього світу, яка допомагає здійснювати не тільки купівлю-продаж товарів, але, перш за все, є засобом спілкування людей один з одним. Наполегливість, майстерність, професіоналізм кожного працівника торгівлі – від продавця, менеджера до генерального директора – є невід'ємною складовою успішного розвитку не тільки приватного бізнесу, але й держави в цілому.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1573
Читати далі
28.07.2016
Погода в Ковелі  
28 липня – 2 серпня

скачанные файлы (1)Погода в Ковелі  28 липня – 2 серпня

В ніч на п'ятницю. Ясно.  Температура: 20оС. Вітер західний слабкий.

П'ятниця. Хмарно, можливі дощ, гроза. Температура: 23оС. Вітер західний  слабкий.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 585
Читати далі
28.07.2016

таб1Графік прийому виборців депутатами Ковельської міської ради

Минулої п'ятниці, 22 липня ц. р.,  відбулась сьома сесія районної ради, яку вів її голова  Андрій Броїло. Розпочали традиційне засідання, як і годиться, Державним Гімном України. 
Далі Андрій Петрович повідомив про кадрові зміни, що відбулися в міжсесійний період, а також привітав іменинників, які  відсвяткували свої дні народження.
Андрій Броїло також поінформував присутніх в залі про те, що це – перша сесія, яка проводиться за допомогою нової електронної системи "Голос" на планшетах. Їх придбали кожному народному обранцю за рахунок районного бюджету.
Варто зазначити, що система електронного голосування "ГОЛОС" – це електронний інформаційний ресурс, котрий послідовно та логічно організовує процес прийняття та опублікування рішень місцевою радою.
Ця система створена з метою автоматизації та систематизації роботи місцевих рад для зменшення затрат та часу для проведення кожного засідання. Вона оперативно формує звіти про результати поіменного голосування, тому спрощує виконання вимог пункту 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та дозволяє оперативно вивантажувати їх на веб-сайті. Також усі проекти рішень з додатками та поправками депутати можуть переглядати на планшетах. Голосування за допомогою системи займає до 30 секунд та робить сесії оперативними, а роботу депутатів продуктивною. 
Попередньо районні депутати пройшли навчання, ознайомилися з роботою нової системи, протестували її в дії. Персональне голосування на сесійному засіданні здійснювалось таким чином: протягом 30 секунд на планшеті висвітлювалось "за", "проти" або "утримався", після завершення голосування результати одразу з'являються на екрані в поіменному та пофракційному вигляді. Крім цього, депутати автоматично, через планшет, записувались на виступ, на табло висвітлювалась інформація про депутата та його фото, а також йшов відлік часу для виступів. 
Обравши робочі органи сесії, депутати приступили до розгляду питання про порядок денний. У зв'язку з цим слово попросив  депутат районної ради Володимир Андросюк. 
Він запропонував питання 14, 16, 17 про призупинення діяльності ЗОШ сіл Битня, Гулівки та Кругеля зняти із порядку денного.
Перший заступник голови Ковельської райдержадміністрації  Роман Кульцман не погодився із цим. Його позицію  підтримав і голова Ковельської РДА Віктор Козак, який наголосив, що таке рішення необхідно прийняти, щоб у подальшому діяти в правовому колі. 
В кінцевому підсумку пропозицію   Володимира Андросюка депутати районної ради не підтримали.
Далі сесія приступила до розгляду депутатських запитів і запитань.  Один із запитів В. Андросюка стосувався пришвидшення  видання документів управлінням Держгеокадастру у Ковельському районі, інший  –  виділення земельної  ділянки для учасника  АТО  Віталія Тимощука, який проживає  по вул. Ватутіна  в    Ковелі.
Запит про виділення ділянки під забудову учаснику АТО в с. Любитові озвучив  Тарас Оніжук. 
Депутат районної ради В'ячеслав Сидорук, в свою чергу, повідомив народним обранцям про те, що до нього звернулися мешканці села Колодниці із питанням  щодо незаконного вивезення піску і попросили, аби депутат посприяв у  якнайшвидшому  його вирішенні.
Ще один запит стосувався зміни графіка руху маршрутного таксі  "Ковель-Колодниця".
Василь Олексюк адресував прохання своїх виборців до начальника Ковельської філії ПАТ "Волиньобленерго"  Андрія Герасимчука, оскільки люди, що звертаються до нього,   просять відновити абонентські книжки, як це було раніше.
Другий його запит стосувався ремонту   ділянки дороги в селі Шкураті і автобусного сполучення до цього населеного пункту. 
Депутат районної ради Сергій Кондратюк виголосив запит від імені  "чорнобильців", які просили посилити  контроль за  використанням коштів  для таких пільговиків, як вони.
А В'ячеслав Сидорук, взявши слово для виступу знову, цікавився, коли,   нарешті,   буде проведений тендер на будівництво школи в селі   Білині і який обсяг робіт буде виконано хоча б  до початку зимового періоду?
Ще В'ячеслав Володимирович    торкнувся питання обладнання санвузла в навчальному закладі с. Білина, бо на даний момент він функціонує лише на вулиці.  А оскільки  незабаром навчання проводитиметься в дві зміни, школярам, особливо в другу половину дня, буде незручно добиратись туди. Тож виборці прохали  посприяти в цьому, тим паче, що участь у вирішенні наболілого питання готові взяти батьки дітей.
Перейшовши безпосередньо до розгляду питань порядку денного сьомої сесії, депутати доповнили його ще двома питаннями щодо запровадження мораторію на введення в дію підвищення цін і тарифів для населення.
Далі робота депутатів була досить чіткою й організованою, оскільки усі питання порядку денного були детально розглянуті й обговорені на засіданнях постійних комісій ради.
Про розмову, яка відбулася на сесії, і прийняті рішення ми повідомимо в одному з наступних номерів газети. 
Оксана МОРОЗ.

 

 

 

 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 966
Читати далі
28.07.2016 Мороз Оксана Леонідівна

1469435709_8906Запитів і звернень депутатів було багато

Минулої п'ятниці, 22 липня ц. р.,  відбулась сьома сесія районної ради, яку вів її голова  Андрій Броїло. Розпочали традиційне засідання, як і годиться, Державним Гімном України. 
Далі Андрій Петрович повідомив про кадрові зміни, що відбулися в міжсесійний період, а також привітав іменинників, які  відсвяткували свої дні народження.
Андрій Броїло також поінформував присутніх в залі про те, що це – перша сесія, яка проводиться за допомогою нової електронної системи "Голос" на планшетах. Їх придбали кожному народному обранцю за рахунок районного бюджету.
Варто зазначити, що система електронного голосування "ГОЛОС" – це електронний інформаційний ресурс, котрий послідовно та логічно організовує процес прийняття та опублікування рішень місцевою радою.
Ця система створена з метою автоматизації та систематизації роботи місцевих рад для зменшення затрат та часу для проведення кожного засідання. Вона оперативно формує звіти про результати поіменного голосування, тому спрощує виконання вимог пункту 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та дозволяє оперативно вивантажувати їх на веб-сайті. Також усі проекти рішень з додатками та поправками депутати можуть переглядати на планшетах. Голосування за допомогою системи займає до 30 секунд та робить сесії оперативними, а роботу депутатів продуктивною. 
Попередньо районні депутати пройшли навчання, ознайомилися з роботою нової системи, протестували її в дії. Персональне голосування на сесійному засіданні здійснювалось таким чином: протягом 30 секунд на планшеті висвітлювалось "за", "проти" або "утримався", після завершення голосування результати одразу з'являються на екрані в поіменному та пофракційному вигляді. Крім цього, депутати автоматично, через планшет, записувались на виступ, на табло висвітлювалась інформація про депутата та його фото, а також йшов відлік часу для виступів. 
Обравши робочі органи сесії, депутати приступили до розгляду питання про порядок денний. У зв'язку з цим слово попросив  депутат районної ради Володимир Андросюк. 
Він запропонував питання 14, 16, 17 про призупинення діяльності ЗОШ сіл Битня, Гулівки та Кругеля зняти із порядку денного.
Перший заступник голови Ковельської райдержадміністрації  Роман Кульцман не погодився із цим. Його позицію  підтримав і голова Ковельської РДА Віктор Козак, який наголосив, що таке рішення необхідно прийняти, щоб у подальшому діяти в правовому колі. 
В кінцевому підсумку пропозицію   Володимира Андросюка депутати районної ради не підтримали.
Далі сесія приступила до розгляду депутатських запитів і запитань.  Один із запитів В. Андросюка стосувався пришвидшення  видання документів управлінням Держгеокадастру у Ковельському районі, інший  –  виділення земельної  ділянки для учасника  АТО  Віталія Тимощука, який проживає  по вул. Ватутіна  в    Ковелі.
Запит про виділення ділянки під забудову учаснику АТО в с. Любитові озвучив  Тарас Оніжук. 
Депутат районної ради В'ячеслав Сидорук, в свою чергу, повідомив народним обранцям про те, що до нього звернулися мешканці села Колодниці із питанням  щодо незаконного вивезення піску і попросили, аби депутат посприяв у  якнайшвидшому  його вирішенні.
Ще один запит стосувався зміни графіка руху маршрутного таксі  "Ковель-Колодниця".
Василь Олексюк адресував прохання своїх виборців до начальника Ковельської філії ПАТ "Волиньобленерго"  Андрія Герасимчука, оскільки люди, що звертаються до нього,   просять відновити абонентські книжки, як це було раніше.
Другий його запит стосувався ремонту   ділянки дороги в селі Шкураті і автобусного сполучення до цього населеного пункту. 
Депутат районної ради Сергій Кондратюк виголосив запит від імені  "чорнобильців", які просили посилити  контроль за  використанням коштів  для таких пільговиків, як вони.
А В'ячеслав Сидорук, взявши слово для виступу знову, цікавився, коли,   нарешті,   буде проведений тендер на будівництво школи в селі   Білині і який обсяг робіт буде виконано хоча б  до початку зимового періоду?
Ще В'ячеслав Володимирович    торкнувся питання обладнання санвузла в навчальному закладі с. Білина, бо на даний момент він функціонує лише на вулиці.  А оскільки  незабаром навчання проводитиметься в дві зміни, школярам, особливо в другу половину дня, буде незручно добиратись туди. Тож виборці прохали  посприяти в цьому, тим паче, що участь у вирішенні наболілого питання готові взяти батьки дітей.
Перейшовши безпосередньо до розгляду питань порядку денного сьомої сесії, депутати доповнили його ще двома питаннями щодо запровадження мораторію на введення в дію підвищення цін і тарифів для населення.
Далі робота депутатів була досить чіткою й організованою, оскільки усі питання порядку денного були детально розглянуті й обговорені на засіданнях постійних комісій ради.
Про розмову, яка відбулася на сесії, і прийняті рішення ми повідомимо в одному з наступних номерів газети. 
Оксана МОРОЗ.

Минулої п'ятниці, 22 липня ц. р.,  відбулась сьома сесія районної ради, яку вів її голова  Андрій Броїло. Розпочали традиційне засідання, як і годиться, Державним Гімном України. Далі Андрій Петрович повідомив про кадрові зміни, що відбулися в міжсесійний період, а також привітав іменинників, які  відсвяткували свої дні народження.

Оксана МОРОЗ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 793
Читати далі
28.07.2016

DSC05828Роботи – під постійним контролем

Першого серпневого тижня ковельчани вшановують славетну волинську поетесу – Лесю Українку (Ларису Косач). Щороку до урочища «Нечимне» поблизу с. Скулина з’їжджається багато творчих особистостей, прихильників, не байдужих до творчості нашої землячки.
Щоб якнайкраще підготуватися до урочистих заходів, голова районної державної адміністрації Віктор Козак днями відвідав урочище. Оглянув місце, де стояла хата діда Лева, 300-річний дуб, під яким відпочивала Леся, дерева, посаджені відомими людьми, озеро Нечимне та музей «Лісової пісні».
Варто сказати, що територія довкола обкошена, садиба доглянута, відремонтована криниця, в якій поетеса брала воду. На жаль, озеро, яке надихнуло поетесу на написання «Лісової пісні», не в найкращому стані. Проте його очищенням зацікавилися австрійці, які готові повністю фінансувати проект.
Нова загальноосвітня середня школа наступного року запрацює в с. Білині. Будівництво розпочалося ще 2012 року. Вартість робіт становить 22 млн. грн. Фінансову допомогу для реалізації проекту надали Фонд регіонального розвитку – 20 млн. грн. та понад 2 млн. грн. виділено з обласного бюджету. Білинський сільський голова Ольга Лисюк запевняє, що з наступного року за парти зможуть сісти 190 учнів.
26 липня ц.р. Віктор Козак побував також на ремонтних роботах, що проводяться у с. Колодяжному. Цьогоріч розпочалася реставрація будинку культури, фінансування якої здійснює сільська рада. Передбачено повністю оновити сцену та зробити балкон. Здійснюються роботи з проведення світла до малого та великого залів, встановлення вікон, заплановано облаштування опалення.
Також триває будівництво дитячого садка у с. Колодяжному, яке планують закінчити до початку 2017 року. Двоповерхове приміщення розраховане майже на сто дітей. У ньому вже збудовані пральня, дитячі кімнати, кухня, їдальня, санвузли, музичний та спортивний зали, медичний кабінет. 
Віктор Козак у розмові зазначив, що ремонтні роботи тривають у Голобах (будівництво стадіону «Дружба» та кіноконцертної зали), а у с. Вербці – спорудження нової школи.
Тетяна БЕРЕГА.

Першого серпневого тижня ковельчани вшановують славетну волинську поетесу – Лесю Українку (Ларису Косач). Щороку до урочища «Нечимне» поблизу с. Скулина з’їжджається багато творчих особистостей, прихильників, не байдужих до творчості нашої землячки.

Тетяна БЕРЕГА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 738
Читати далі
28.07.2016

скачанные файлы Протистояння:  як  це  було?

Нове загострення польсько-українських стосунків, викликане різними оцінками протистояння у 1942-1943 р.р., пробуджує у душах людей неспокій і тривогу. Коли в Україні точиться братовбивча війна на Сході, ортодоксальні політики за Бугом підіймають на щит питання "геноциду" поляків. 
Так, парламентарі сусідньої країни офіційно встановили 11 липня “Національним днем пам'яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Речі Посполитої”. За резолюцію проголосували 442 депутати, 10 – утрималися.
Напрошується суб'єктивна думка: чи не провокує цю ворожнечу хтось із войовничих імперських кабінетів у Москві? З історії знаємо, як Сталін і Гітлер ділили Польщу і чим це закінчилося. Сьогодні російські імперіалісти сплять і бачать незалежну Україну "своєю". З іншого боку, шовіністично налаштовані польські політики мріють про відновлення Речі Посполитої, де Ковель і Волинь будуть у їхньому складі.
Українці ж хочуть миру!
Але, попри все, уроків історії забувати не можна, і слова правди мають знімати штучно створену напругу і проростати взаєморозумінням. Простий люд  помсти не бажає, однак  повинен знати, як це було.
l
У своїх писемних особистих архівах я натрапив на розповіді бабці Маньки (на жаль, уже покійної). Її розповіді – це світло і тіні трагічного протистояння в розумінні простої української селянки.
– Ти ж не знаєш своєї історії, – дорікнула якось мені бабця Манька. – Хата ваша стояла в селі на малому кутку між Галієм і Чорним Іваном. Потім її розібрали і перевезли на хутір в урочище "Збище". Там – земля твоїх предків. Хутірська хата була гарна, як лялька – бляхою зеленою покрита, вікна різьблені і сад яблуневий пишний. Ту хату спалили поляки у 1943 році, як і церкву Петра і Павла, що на кладовищі стояла.
– А за що поляки з нас познущалися? Ворогували між собою чи сварилися? – запитую.
– Та ні. Навпаки, до війни мирно уживалися і допомагали один одному. Було, в село поляк Кац приїхав – бідний, босий і голий. То йому кузню допомогли облаштувати. Корови їхні на нашому пасовиську паслися. І він відповідав добром. З бідного навіть плати не брав. Старався. Як облаштує воза, то всі задивлялися. Помічником у нього була дружина. Та пані брала молота і кувала вправно розпечене залізо. Працювали  багато і швидко розжилися. Землі прикупили на "Марасінах" біля Ружина. Людяні були і доброзичливі.
Коли стали воювати поляки з українцями, то вони нас попереджали про біду, тим і спасали. Та поляки, як  і всі, – не однакові. Один такий войовничий довгий, як глист, і худий, погрожував: "Всіх поб'ємо. Око за око. Лоб за лоб". Таких боялися.
– А стріляти один в одного з якої причини розпочали?
– А хто його знає? Кажуть, наші в Ружині закрили поляка у підвалі, де той помер. Так і розгорілося полум'я ненависті і помсти.
З колонії "Троскоти" люті  осадники польські прийшли і клевечан Василя й Петра спіймали, підвели до клуні й вистрелили в потилиці. Кулі розривні були, то аж мізки на стіну полетіли. Страшно!
– А жінок теж вбивали?
– А то ти не знаєш? Вашу бабцю Любку поляк, сусід з "Троскіт" Адолєк Лєсніцький, стріляв під вухо. Все потрощив. Як лишилася жива, знає хіба що Бог. Її в Довгоноси відвезли, і якось виходили. Ваша бабця казала: "Адолєку, невже ти у мене будеш стріляти? Ми ж сусіди, жили  з вами добре". Але той тільки вилаявся і вистрелив. Помста засліпила розум. Люди ховалися, де могли.
– А ви як залишилися живі?
– В Адама нашого кінь був. То ми швиденько запрягли, сіли на віз і до Старих Кошар втекли. Туди поляки не потикалися, бо там самооборона повстанців стояла, а в Миляновичах штаб їхній був. Так вийшло, що наше село було не захищене, то й постраждали невинні.
А за п'ять верстов від Милянович у селі Торговищах партизани хазяйнували. Вони вночі напали на село з усіх боків. Ішли до центру, а повстанці відійшли. То партизани зброю у місцевих позабирали і пішли. А ми, налякані, з Кошар поїхали на хутір до знайомих, що біля Торговищ. Нас шість душ голодних. А господарі теж не ситі. Не встигли поселитись, як раптом партизани йдуть. Хліб і самогонку в снопи заховали.
Один шістнадцятилітній молодик з автоматом до нас: "Свиню давай, а то постріляю всіх".
Ми в плач. Командира просимо. А той в шкіряній куртці, із червоною стрічкою на шапці, з пістолетом таки вислухав нас. І наказав: "Отстань от них. Видишь, последнее отбираем, что с этих женщин возьмешь? Поехали".
А їм що? Не взяли у нас – відберуть в інших. Це ж війна. Так було: приходять червоні – беруть, за ними повстанці – теж давай.
Через деякий час, коли все більш-менш стихло, до села повернулися, а у нашій хаті снаряд на печі, як підсвинок, лежить. Не розірвався. Наступ на Ковель розпочався. Тоді людей було побито багато, і в Турії скільки втопилося. Стріляють. Вимушені були втікати. Опинилися в Теремному за Луцьком. Ой, які ж то добрі люди приютили нас! Там і тебе, малого доглядали, і молочком парним поїли. Шкода, прізвища забулися. Все одно подяка їм. Може, через Бога передасться.
Повернулися назад – війна пішла, а жити немає де. Поселились в бункерах у лісі. Потім з хліва, що лишився, хату зліпили. А страху набачилися! На полях вбиті, як  снопи, лежали. Наказали трупи звозити. То ми на вози тіла, як дрова, клали. Окремих, які почали розкладатися, вилками вантажили. Всіх у братську могилу штабелювали. Та  могила була біля клубу. Пізніше останки (а там і німці, і росіяни, і поляки) перезахоронили в Турійську.
l
Спогади стікають у одну ріку пізнання. Свідчить краєзнавець і дослідник історії села Арсен Матвіюк: "Влітку 1943 року під час жнив на полі був убитий Василь Давидюк - староста села Клевецька (ймовірно, поляками).
Перед Покровою 1943 року група вояків УПА підійшла зі сторони урочища "Горбаха" до польської колонії "Троскоти" і почала стріляти по польських хатах. Було вбито А. Мусялка. Через декілька днів поляки  напали на село і почали вбивати, кого тільки бачили.
Під час набігів поляки убили: Федоруків – Миколу, Олександра, Мартошку, Василя; Галіїв – Степаниду, Панікарку; Давидюків – Олександра, Гапку, Анну; Баран Олександру; Юхимуків – Тита та Євтуха; Клімука Кіндрата. (Арсен Матвіюк. "Клевецьк – моє село").
Свідчення з близьких душі місць моторошні і лещатами стискають серце. Але це – тільки краплина в морі жорстокості. 
В Ковельському районі під час тих трагічних подій було вбито
українців:
– поляками з пляцувок – 346 осіб;
– поляками-шуцманами – 43;
– гітлерівцями – 265;
– упівцями за зраду – 13;
– червоними партизанами – 19.
Поляків:
– упівцями і кущовими загонами самооборони – 265;
– гітлерівцями – 18;
– червоними партизанами – 7.
Загалом, за даними Івана Пущука, наведеними в книзі "Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938-1944 р.р. Ковельський район", на території Волині загинуло: українців – 8724 чол., поляків – 6484 осіб.
Звичайно, ці цифри  не співпадають із польськими даними, особливо з тими, які наведені у працях відомих українофобів  Семашків. Але вони побудовані на свідченнях очевидців.
…Ляскають голосним посвистом, мов кулі, слова зверхності і помсти, брязкають затвори автоматів. ХХІ століття шукає нової війни. Господи, зглянься, і примири грішні душі поляків, українців, німців і росіян! Наверни до покаяння і всепрощення!
Анатолій СЕМЕНЮК,
голова міськрайорганізації Національної
спілки краєзнавців України.

Нове загострення польсько-українських стосунків, викликане різними оцінками протистояння у 1942-1943 р.р., пробуджує у душах людей неспокій і тривогу. Коли в Україні точиться братовбивча війна на Сході, ортодоксальні політики за Бугом підіймають на щит питання "геноциду" поляків.

У своїх писемних особистих архівах я натрапив на розповіді бабці Маньки (на жаль, уже покійної). Її розповіді – це світло і тіні трагічного протистояння в розумінні простої української селянки.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 665
Читати далі
28.07.2016

пацифікаціяПро  що  свідчать  факти

Тема протистояння на Волині 1943-1944 років, попри значні зусилля попередньої влади України та Польщі у питаннях примирення, залишається однією з найбільш чутливих та дискусійних в історії двосторонніх стосунків. Значна частина небайдужих до цієї теми громадян, неурядових організацій по обидва боки кордону залишається при своїй оцінці причин та перебігу тих подій.
У польській історіографії волинські події досить часто трактують лише як антипольську акцію Української повстанської армії, в українській – наголошують на мотивах, що спонукали УПА до проведення такої акції, а також приділяють значну увагу "діям у відповідь", у тому числі й проти цивільного українського населення, загонів Армії Крайової (АК). А про що свідчать факти?
На момент початку Другої світової війни й нападу гітлерівської Німеччини на Польщу українське населення перебувало в пригнобленому стані. Шовіністична політика міжвоєнної Другої Речі Посполитої була спрямована на культурну, соціальну, економічну та релігійну дискримінацію українців і  нагадувала апартеїд у Південній Африці. Тому під час німецько-польської війни українці не виявляли великої лояльності до Польської держави.
Попри те, що в лавах Війська Польського проти нацистів сумлінно воювало близько 120 тис. мобілізованих українських солдатів, Західну Україну охопили повстанські виступи, організовані ОУН. Майже 8 тис. членів ОУН за підтримки тисяч селян-симпатиків взяли участь у виступах у 183 населених пунктах. Тоді вперше в Другій світовій війні було проведено каральні акції проти українських сіл польськими військовими.
Після того, як Німеччина окупувала Україну, нацистська адміністрація проводила політику "поділяй і пануй". На жаль, це їй дуже часто вдавалося. У кожній окупаційній зоні загарбники по-своєму ставилися до різних етносів, які населяли ті землі. Так, на Волині, яка увійшла до складу райхскомісаріату "Україна", німці протегували полякам. Усе це лише сприяло взаємним підозрам і звинуваченням у "зраді" та "праці на ворогів".
Конфлікт почав набирати обертів на теренах Надсяння й Підляшшя (Генеральне губернаторство) восени 1942 року. У листопаді 1942 – лютому 1943 років нацисти виселили поляків із низки сіл, заселивши на їхні місця українців. Загони Армії Крайової розцінили це як "співпрацю українців з німцями проти поляків" і в березні 1943 року розпочали акції помсти, які вилилися масовим убивством українців.
Внаслідок кривавих розправ тисячі українців змушені були рятуватися втечею на Волинь. Так відомості про знищення поляками українців дісталися до райхскомісаріату "Україна".
Керівник місцевої окупаційної адміністрації Еріх Кох був відомий своєю українофобією і здійснював надзвичайно жорстоку окупаційну політику. "Нам треба домогтися, щоб поляк при зустрічі з українцем хотів його вбити, і щоб українець, побачивши поляка теж горів бажанням його вбити", – так висловив формулу своєї політики райхскомісар.
У райхскомісаріаті "Україна" на Волині чимало поляків служило в окупаційній адміністрації. Поряд із цим нацисти перекинули з Генерального губернаторства близько 6 тис. бійців поліцейських батальйонів, укомплектованих поляками. Саме на Волині навесні 1943 року відбулася ескалація міжетнічного конфлікту. 
Польська поліція брала участь у німецьких каральних акціях проти українців (наприклад село Дермань, 30 травня 1943 року), польське підпілля АК готувало плани відновлення довоєнної польської влади в Західній Україні, а щойно створена Українська повстанська армія розпочала антинацистське повстання. Роз'ятрені чутками про антиукраїнські погроми на Холмщині й Підляшші, українські повстанці ліквідовували найактивніших колабораціоністів з числа поляків. Часто при цьому страждали їхні родини.
У квітні–травні 1943 року поляки стали створювати укріплені "самооборонні" бази (Пшебраже, Малинське, Верба, Купичів, Порицьк тощо), яким постачали зброю і матеріально підтримували німці. Ці загони (наприклад Людвіка Малиновського) дуже часто займалися не самообороною, а нападами на довколишні українські села. Крім того, частина польської меншини співпрацювала з радянськими партизанами, проти яких УПА також вела боротьбу.
Провід ОУН декілька разів ініціював перемовини з польським підпіллям про припинення боротьби, але кожного разу на заваді ставало небажання поляків зректися українських земель.
Багато українських істориків вважають, що значною мірою саме така позиція поляків, а не радикальний націоналізм ОУН(б) та керованої нею УПА, стала головною причиною проведення повстанцями збройних акцій проти польських колоній та сіл у 1943-1944 роках. Адже етнічні чистки поляків раніше не планувалися оунівцями, а стали прямим наслідком розвитку подій уже під час німецько-радянської війни. 
Таке припущення підтверджує, зокрема, відсутність фактів масового знищення поляків у Кам'янець-Подільській, Вінницькій, Житомирській областях, де у 1943-1944 роках загони УПА були доволі активними. Однак, як стверджується, у цьому регіоні поляки не становили загрози державницьким прагненням українців, оскільки не претендували на включення зазначених земель до складу повоєнної Польщі.
Поступово акції українських повстанців на Волині поширилися на польських селян, причому як на колоністів міжвоєнного періоду, так і на давніше польське населення. Із лютого 1943 року антипольські акції охопили східні повіти Волині (за тогочасним адміністративно-теріторіальним поділом) – Сарненський, Костопільський, Рівненський та Здолбунівський. В червні вбивства поляків поширилися на Дубнівський, Кременецький та Луцький повіти, в липні – на Горохівський, Володимир-Волинський та Ковельський, а наприкінці серпня – на останній волинський повіт – Любомльський.
11-13 липня 1943 року відбувся генеральний виступ проти місцевих поляків. Загони УПА майже одночасно атакували понад 100 польських поселень.
Після цього командування АК Волинського обшару (округу), щоб протидіяти загонам УПА, направило офіцерів і рядових бійців кадрового складу АК організовувати в польських поселеннях бази самооборони.
Переважна більшість осередків польського опору не витримали натиску загонів УПА й були знищені. Вистояти у боях проти українських збройних формувань вдалося тим польським базам самооборони, які були чисельними (по кілька тисяч осіб) та отримали солідну матеріальну підтримку з боку командування АК у вигляді зброї, амуніції й добре вишколених військових, а також тим, яким допомагали радянські партизани (переважно у лісистих східних та північних районах Волині).
Від середини літа й особливо восени 1943 року польські бази самооборони організовували напади на осередки й боївки УПА, а також походи на українські села задля поповнення свого продовольчого забезпечення. Зрозуміло, що від подібних дій страждало українське цивільне населення.
З початку 1944 року польсько-український конфлікт поширюється спершу у прикордонні з Волинню райони Галичини, а згодом і далі на південь. З наближенням німецько-радянського фронту підпілля АК активно готувалося до повстання з метою відновлення контролю над українськими землями, що входили до складу Польщі до війни (акція "Буря"). 
Це суперечило планам командування УПА, тому взаємна боротьба продовжилася з новою силою. Припинив польсько-українське протистояння в Західній Україні лише прихід радянських військ. Однак конфлікт продовжувався на т.зв. Закерзонні – Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині, українських етнічних землях у складі соціалістичної Польщі. За домовленостями між Польщею і УРСР з вересня 1944 року відбувався обмін населенням. Поляків із Західної України переселяли в Польщу, а українців із Польщі – в Україну. Щоб прискорити репатріацію українців, які робили це неохоче, з кінця 1945 року польський комуністичний уряд вдався до примусової депортації із застосуванням війська. Тепер загони УПА стали в обороні українських сіл від виселення.
28 квітня – 28 липня 1947 року польська комуністична влада провела операцію "Вісла". Було виселено вглиб Польщі понад 140 тис. українців, які ще залишалися на своїх корінних землях. Оскільки тепер українська територія Закерзоння була знелюднена, то подальша боротьба УПА втрачала сенс. 
Акція "Вісла" поставила крапку в українсько-польському збройному протистоянні 1942–1947 роках. Крім депортованих в ході акції "Вісла", у 1945-1947 років польські комуністи примусово переселили в УРСР півмільйона українців, ще 10-12 тис. цивільних загинуло. У боях із польськими військами і їхніми чехословацькими союзниками полягло 2-3 тис. українських повстанців і членів ОУН.
За матеріалами 
офіційних джерел підготував 
Ярема Гоян.

Тема протистояння на Волині 1943-1944 років, попри значні зусилля попередньої влади України та Польщі у питаннях примирення, залишається однією з найбільш чутливих та дискусійних в історії двосторонніх стосунків. Значна частина небайдужих до цієї теми громадян, неурядових організацій по обидва боки кордону залишається при своїй оцінці причин та перебігу тих подій.

За матеріалами офіційних джерел підготував 

Ярема Гоян.


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 660
Читати далі
28.07.2016

IMG_2137Забуттю не підлягає

Ще Друга світова війна не дає  про себе забути, а вже АТО забирає мужніх молодих захисників країни. А як же прикро, що колись проти фашистських загарбників росіяни і українці, а також представники інших національностей стояли разом і завдяки цьому перемогли. А тепер ворогами стали побратими і покликали найманців, щоб нажилися на чужому горі. Знову смерть, сльози, каліцтво, сироти, вдови, згорьовані матері і батьки.
…Лев Кириченко народився в Богульші (біля Самари, Росія), за національністю – росіянин. 18-річним призвали в армію. Рік був воєнний, бої вже йшли в Україні. Ворога гнали назад, тому він був не менш жорстокий, адже бачив свою  близьку поразку. Захищав Україну і росіянин Лев Кириченко, воював мужньо. В липні 1943 року  здійснив подвиг, про що свідчать документ і медаль "За відвагу". Він був сержант і командир обслуги  бойової гармати із 4 солдатів.
Селу Ялцівка Малинського району Житомирської області найбільше довелося зазнати горя. Фашисти ніяк не хотіли поступатися ні на крок. Деякі села по сусідству і не бачили ворога. А тут, як у пеклі, йшли жорстокі бої. І село те переходило кілька разів з рук у руки. У тій запеклій боротьбі за кожну грудочку землі 9 грудня 1943 року і загинув Лев Кириченко,  а разом з ним і його побратими склали тут голови. Добрий чоловік захоронив у тимчасовій могилі, бо земля була мерзла. А як фронт пішов далі на Захід, перезахоронили всім селом у Братській могилі.
Коли рідні одержали похоронку, сестра Олена, (а вони були близнюки),  пішла добровольцем на війну, закінчивши курси радисток, щоб відомстити ворогові за брата.  Їх було шестеро сміливих дівчат. Йшли слідом за фронтом. Дорога була важка, спали на ходу та ще й рацію на собі несли.
До Берліна залишилось 70 кілометрів, як скінчилась для неї війна. Олену послали на курси підвищення кваліфікації. І це її врятувало, бо коли їхали через міст, а в ньому була закладена міна, всі загинули, підірвавшись. Ось така була доля дівчат і Олени.
Після Перемоги, закінчивши навчання, потрапили за розподілом  на Волинь в Камінь-Каширський.  Там і познайомилась із своїм майбутнім чоловіком Миколою Лук'янчуком.     Згодом переїхали в Голоби, де працювала начальником радіовузла. Народились в них дві доньки. Дівчата після школи і вузів роз'їхалися. Валентина працювала і вийшла заміж аж в Сибіру, Антоніна лишилась у Голобах. Доглядала батьків. Мати рано пішла із життя – напевно, війна дала  про себе знати, а батько прожив до 90 з лишком літ.
Ще як була жива Олена Федорівна, кілька разів прагнула через військкомат дізнатись, де загинув брат, щоб поїхати відвідати могилу. У відповідь повідомляли, що загинув смертю хоробрих і все. Мабуть, багатьом приходили такі повідомлення, бо героїв було мільйони, то хто там кого шукав і повідомляв рідним? І, помираючи, сестра просила дітей, щоб знайшли могилу брата. 
Тож Антоніна не могла заспокоїтись. Коли  комп'ютер став служити людині, вирішила виконати пошукову роботу за його допомогою.  В інтернеті вона "знайшла" місце, де похований її дядько Лев Федорович.
Таким же шляхом зв'язалися з тамтешньою владою. Звідти прийшло запрошення відвідати Братську могилу.
Антоніна Миколаївна Байда з сином, невісткою і внучкою вирушили в дорогу. З собою взяли живі квіти із корінням і землею, щоб  посадити на могилі. Зустріч була зворушлива. Віктор Григорович Мельник,  сільський голова  Любович, куди входить і Ялцівка, Алла Михайлівна Музика – завідуюча клубом села Ялцівка, Ольга Сергіївна Андрійчук і Олександр Сергійович Гончаренко – очевидці (були дітьми у воєнний час)  та з іншими жителями  хлібом-сіллю на вишитому рушнику зустріли гостей. 
Волиняни  зразу знайшли на Братській могилі прізвище "Лев Федорович Кириченко" і вклонились всім, хто загинув за  село в Україні. Посадили квіти з волинською землею, а звідти житомирську привезли і вдома поклали на мамину могилу.
Так “обмінялись” брат із сестрою землею, ніби завітали одне до одного в гості, тільки вже в іншому світі.
Теплий прийом і спілкування з жителями Ялцівки назавжди збережуться в пам'яті рідних. Бо хіба можна таке забути? А з Сибіру збирається друга племінниця в подорож до дорогої могили.
Валентина ОСТАПЧУК.
НА ЗНІМКАХ: під час відвідин вічного місця спочинку своїх рідних.
Фото з домашнього архіву.

Ще Друга світова війна не дає  про себе забути, а вже АТО забирає мужніх молодих захисників країни. А як же прикро, що колись проти фашистських загарбників росіяни і українці, а також представники інших національностей стояли разом і завдяки цьому перемогли. А тепер ворогами стали побратими і покликали найманців, щоб нажилися на чужому горі. Знову смерть, сльози, каліцтво, сироти, вдови, згорьовані матері і батьки.

Валентина ОСТАПЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1070
Читати далі
28.07.2016

IMG_20160131_133957Все життя – в парі

У чарівну літню пору, коли все навколо буяє красою, від легенького подиху вітру погойдуються золотисті хліба, здіймається у небо ранкова жайворонкова пісня, зустрічає свій поважний ювілей люблячий чоловік, татусь, дідусь і прадідусь МУЗИКА Віктор Миколайович, житель с. Волошок.
20 липня, у 90-ий день народження, його прийшли привітати рідні, а їх у нього чимало – три доньки, зяті, семеро онуків з сім'ями, 12 правнуків, а також сусіди.
Нелегкою була життєва дорога В. М. Музики. Виріс ювіляр у багатодітній сім'ї, щоб вижити у ті часи, тяжко працював з малих років, а як підріс – то забрали  в армію, де прослужив сім років, а як повернувся, то пішов  на роботу в "Радошинський кар'єр" від Львівської залізниці. Майже щодня (працював позмінно) десь до 10 км потрібно було доїжджати на велосипеді на роботу. 
Не раз згадує: "Було всяко", але найтяжче – зимою, коли повністю заметені снігом дороги, а попереду тільки "сліди зайчика". Він знав кожне деревце, кущик. Неодноразово бачив і лосів, і козуль, але страшнувато було, тільки коли чув виття вовків.
Але не нарікав на долю. Разом з дружиною виховували дітей, побудували будинок, посадили садочок – все, як і годиться у господаря. Однак час не стоїть на місці, діти здобули освіту, створили власні сім'ї. Але й досі той чарівний батьківський куточок манить всіх – хочеться отримати мудрі поради й настанови, але найбільше – то ще і ще раз почути голос рідних, відчути дотик теплих батьківських  рук.
В Різдвяні свята наші батьки Віктор Миколайович і Євгенія Омелянівна відсвяткували 60 років спільного життя. Хочеться їм обом побажати міцного здоров'я, сил, наснаги, жити в парі стільки, скільки їм відміряв Господь, бо вони для нас все: і тиха мамина молитва, і добра батьківська порада, гарний приклад для наслідування нам, їхнім нащадкам.
Так хочеться, щоб щоразу, коли ми заходимо на подвір'я, нас радо зустрічали і проводжали наші батьки разом, і за це ми щиро дякуємо і дякуватимемо Всевишньому і Пречистій Матінці.
Низький уклін Вам, рідненькі, Божого Вам благословення!
Ми вклоняємось до ніг Вам
 низенько,
За все те, що зробили для нас.
Ми Вас любим, цінуєм, рідненькі,
З нами будьте щодень,
 повсякчас!
Діти, онуки і правнуки.
НА ЗНІМКАХ: Віктор Миколайович та Євгенія Омелянівна МУЗИКИ  в колі родини.
Фото з домашнього архіву.

У чарівну літню пору, коли все навколо буяє красою, від легенького подиху вітру погойдуються золотисті хліба, здіймається у небо ранкова жайворонкова пісня, зустрічає свій поважний ювілей люблячий чоловік, татусь, дідусь і прадідусь МУЗИКА Віктор Миколайович, житель с. Волошок.

Діти, онуки і правнуки.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 743
Читати далі
28.07.2016
Так  патріоти  любили 
Україну  і  вмирали  за  неї

с3-3Так  патріоти  любили Україну  і  вмирали  за  неї

На околиці Радошинки, відразу на повороті, як їхати із Запруддя до села, колись стояв будинок, де жила сім'я поштаря Федора Шворака. Під будівлею знаходився потаємний схрон. Це була особиста ставка булавного УПА Йосипа Тюбая, який мав псевдо "Дубовий". Родом він з села Облап Ковельського району. Щоб уникнути арештів, Тюбай змушений був піти у глибоке підпілля. Після закінчення війни перейшов на нелегальне становище і очолив ще й місцевий провід Організації Українських Націоналістів. 

Олесь Федорович. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 934
Читати далі
12