"Маргаритка", яка дарує радість
Професій в світі є чимало,
Важлива, безперечно
кожна з них.
Моя професія дарує людям
радість,
І назва їй – "культпрацівник".
(Олена Місюра).
"Виступає…" – і зал зривається бурхливими оплесками. На сцену виходить миловидна, тендітна, із таємничою усмішкою Джоконди аматорка читацького жанру. Глядачі, мов за помахом чарівної палички, затихають і чекають на диво.
І воно з'являється. Тембр голосу хвилями полонить присутніх в залі. Я теж розчиняюся в милозвучному слові і ніжно-мелодійній мові й поринаю у душевне натхнення акторки. Те натхнення влітає у моє серце, гніздиться там і утверджує в думці, що магія української поезії існує, а мова наша – найспівучіша у світі.
Хто ж вона, підкорювачка душ людських?
l
Олена Федорівна Місюра народилася в м. Апостолово, що на Дніпропетровщині. Ще в дитячі роки з батьками переїхала в село Доротище (до родинного обійстя батька).
Навчалася в місцевій школі. Загальну середню освіту здобула в Тойкутській ЗОШ, а спеціальну (з "відзнакою") – у Луцькому культосвітньому училищі. Сьогодні вона – директорка Доротищенського будинку культури і успішна аматорка сцени.
І ось пані Олена – моя співрозмовниця.
– Звідки таланти? – запитую.
– Складно сказати. В дитинстві любила слухати по радіо "Театр перед мікрофоном" (була колись така передача). Можливо, вона і посіяла зернини творчості. А ще мама і тато гарно співали.
– А перша спроба підкорити сцену коли відбулася?
– Ще в школі. О, скільки то хвилювань пройшло крізь душу!
– А сьогодні, коли Вас бачила сцена найвищого рівня, переживання є? Разом з тим, скажіть, завдяки чому Ви досягаєте успіху та заворожуєте глядача?
– Ой, Анатолію Володимировичу, кожен виступ – це хвилювання, переживання та відповідальність. Повірте: не раз буває, що після виступу руки тремтять. А щоб слухач відчув читану тобою поезію, мусиш пропустити кожне слово через свою душу та співпереживати з ним.
– Ваш репертуар завжди глибоко душевний, заквітчаний у ліричні мотиви і викликає емоції, де сльозинка бринить на очах. Важко готуватися до виступу?
– Справді, я намагаюся дарувати людям поезію близьку їхній душі. Це і моя поезія. Такі поетичні рядки без особливих зусиль запам'ятовуються. А ось замовлені вірші вивчаю довше. Та, попри все, я ніколи не буваю повністю задоволеною.
– Творче незадоволення – це ключ до самовдосконалення. Ковельчани знають, що Ви самі пишете гарні поезії. Коли з'явилося натхнення?
– У мене ще в десятому класі був потаємний поетичний зошит. На жаль, він не зберігся.
Сьогодні у моєму поетичному доробку – більше 150 віршів. У них переважають теми ліричних, духовних почуттів, краси волинської природи.
– Модно розділяти поезію на жіночу і чоловічу…
– Даруйте, але різниця таки є. Чоловік не може передати всі грані інтимних, глибоких почуттів тонкої жіночої душі.
– Талант завжди багатогранний. Що у Вашій творчій скарбниці заховалося від людського ока?
– Воно не заховалося, а, навпаки, висвітлилося. Це – захоплення лялькою-мотанкою. Мої вироби є в Італії, Ізраїлі, Білорусі, Польщі, Франції та в багатьох куточках України. Мрію про персональну виставку, де буде звучати й поезія.
– Знаю, що Ви любите Волинь і особливо своє квітуче, із мальовничим озером, Доротище. Чому?
– Що сказати? Хіба таке:
Якщо стомились від
міської суєти,
Коли душею хочете
спочити,
У Доротищі Вас чекаєм
ми,
Бо тут краса! Така краса
нетлінна.
Що хоч спинись і з
Богом говори.
– Як наставляє Святе письмо, талант не може бути закопаний у землю. Ви свій талант розділяєте з кимось, або передаєте послідовникам читацького жанру?
– Моя надія – це учениця Юлія Луцик. Вона гарно зарекомендувала себе на сцені і разом з тим пише вірші, серед яких – і болюча тема війни на Сході. У неї тато – "атовець", то ж її переживання щирі.
– Душа бажає насолоди. В чому вона?
– В красі природи. Найбільше – у квітах. Весною – це тюльпани, нарциси, а восени – хризантеми. Це Божественне диво, в якому присутня радість.
– Кожна жінка або дівчина – квітка. Ви хто?
– Я маленька, скромна маргаритка. Цвіте край шляху або в лузі, і кожен може наступити, зім'яти. Але вона сильна, підіймається над травичкою і розквітає знову. Вона схожа на мою жіночу долю.
– Смутком війнуло. А в чому вбачаєте радість?
– Смуток – це миттєвість. Людина має радіти тому, що вона живе під цим теплим Сонцем, серед неповторної краси природи і пісень солов'їних.
Ось і вся філософія. Це політики спотворюють цю радість. Вони не відчувають магії квітів.
– Згадали політиків. На Вашу думку, Україна, її мова, культура відродяться, не розчиняться в "російському світі", а піднімуться над світом?
– Прикро, що у Верховній Раді більшість – російськомовна. Те ж саме бачимо у великих містах. А телебачення – це жах! До того ж, фінансування культури мізерне. Та, попри все, кожен істинний українець має докласти максимум зусиль, щоб в Україні українське процвітало. Принаймні, це стараюся робити тими засобами, які подарував мені Бог.
l
Ллється животворним струмком розмова. Мені легко розмовляти із цією тендітною квіткою-маргариткою, тому що душа неї добром та любов'ю світиться. У неї немає (за словами поета) "неправди за собою".
Над Україною і Ковельщиною – не завжди яскраве Сонце і блакитне небо. Іноді довкіл сіро і похмуро. Олена Місюра розвіює ту сірість. Вона впевнена, що праця і посланий Богом талант обов'язково приведуть до перемоги. Підтвердженням цьому – її цьогорічні творчі досягнення.
Нещодавно відбулися перший та другий етапи конкурсу "Мій край – моя Земля". Так ось, на етапі районних змагань, а також регіональних обласних пані Олена стала переможницею. Попереду – загальнообласний форум, де буде визначений кращий культпрацівник Волині.
Олено Федорівно! Переживаємо, вболіваємо й міцно стискаємо кулаки за Вашу і нашу перемогу!
НА ЗНІМКАХ: Олена МІСЮРА в будні і свята.
Фото з архіву відділу культури райдержадміністрації.
Професій в світі є чимало,
Важлива, безперечно кожна з них.
Моя професія дарує людям радість,
І назва їй – "культпрацівник".
(Олена Місюра).
"Виступає…" – і зал зривається бурхливими оплесками. На сцену виходить миловидна, тендітна, із таємничою усмішкою Джоконди аматорка читацького жанру. Глядачі, мов за помахом чарівної палички, затихають і чекають на диво.
І воно з'являється. Тембр голосу хвилями полонить присутніх в залі. Я теж розчиняюся в милозвучному слові і ніжно-мелодійній мові й поринаю у душевне натхнення акторки. Те натхнення влітає у моє серце, гніздиться там і утверджує в думці, що магія української поезії існує, а мова наша – найспівучіша у світі.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 802
"Волинь моя" – в Божому храмі
"Маргаритка", яка дарує радість
Як назвати тебе, дитино?
Від четверга до четверга
Гороскоп з 13 по 19 листопада