10.11.2017
Сьогодні – День працівників культури і майстрів народного мистецтва. З вагомими творчими успіхами його зустрічає Народний художній дитячий колектив студії естрадного співу «Нові таланти» (керівник – Світлана Шиманська). Створений двадцять років тому, колектив здобув визнання у шанувальників пісні і танцю не тільки Ковельщини і Волині, але й України, зарубіжних країн.
Важко навіть перелічити високі відзнаки і нагороди, яких були удостоєні юні артисти. За досягнуті успіхи у 2008 році їм присвоєно звання «Зразкова студія», а у 2014-му – «Народний художній колектив». Про все йтиме мова завтра, 10 листопада ц. р. на урочистостях, присвячених 20-річчю «Нових талантів», які розпочнуться о 16-й годині в Палаці учнівської молоді імені Івана Франка.
На глядачів чекає цікава концертна програма, до підготовки якої доклали багато зусиль керівник студії Світлана Шиманська, керівник Народного дитячого хореографічного колективу «Барвінок» Любов Ризванюк, керівник студії сучасної хореографії «Ерідан» Ангеліна Гавришук, керівник студії сучасної хореографії «Пірует» Марина Приц та інші.
Побажаємо ж  ювілярам, як і всім аматорам сцени Ковельщини, нових творчих успіхів, миру, добра, благополуччя!
група Сьогодні – День працівників культури і майстрів народного мистецтва. З вагомими творчими успіхами його зустрічає Народний художній дитячий колектив студії естрадного співу «Нові таланти» (керівник – Світлана Шиманська). Створений двадцять років тому, колектив здобув визнання у шанувальників пісні і танцю не тільки Ковельщини і Волині, але й України, зарубіжних країн.
Важко навіть перелічити високі відзнаки і нагороди, яких були удостоєні юні артисти. За досягнуті успіхи у 2008 році їм присвоєно звання «Зразкова студія», а у 2014-му – «Народний художній колектив». Про все йтиме мова завтра, 10 листопада ц. р. на урочистостях, присвячених 20-річчю «Нових талантів», які розпочнуться о 16-й годині в Палаці учнівської молоді імені Івана Франка.
На глядачів чекає цікава концертна програма, до підготовки якої доклали багато зусиль керівник студії Світлана Шиманська, керівник Народного дитячого хореографічного колективу «Барвінок» Любов Ризванюк, керівник студії сучасної хореографії «Ерідан» Ангеліна Гавришук, керівник студії сучасної хореографії «Пірует» Марина Приц та інші.
Побажаємо ж  ювілярам, як і всім аматорам сцени Ковельщини, нових творчих успіхів, миру, добра, благополуччя!
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 541
09.11.2017
Погода в Ковелі  
9 – 16 листопада

осінь1Погода в Ковелі   9 – 16 листопада

Четвер. Хмарно. Температура: 90С. Вітер  південний помірний.
В ніч на п'ятницю. Хмарно, невеликий дощ.  Температура: 6оС. Вітер південно-західний слабкий.
П'ятниця. Хмарно, невеликий дощ.   Температура:7оС. Вітер південно-західний слабкий.
В ніч на суботу. Хмарно, невеликий дощ. Температура:  7оС. Вітер південно-західний помірно сильний.
Субота. Хмарно, невеликий дощ.  Температура: 6оС. Вітер південно-західний помірно сильний.
В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 2оС. Вітер південний помірний.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 562
Читати далі
09.11.2017 Мороз Оксана Леонідівна

Радошин1З поглядом у майбутнє
Чим живуть громади Ковельщини?

Започатковуємо нову  рубрику, яка, сподіваємось, буде цікавою для усіх  мешканців краю, під назвою: "Чим живуть територіальні громади Ковельського району". Адже чимало змін відбулось  в рамках децентралізації влади у населених пунктах району, створено та успішно функціонує ряд об'єднаних територіальних громад.   Звісно,  є  й  такі сільські ради, що  мають невизначену позицією в цих питаннях.  
То ж будемо говорити та розповідати  про  усе: чим живуть громади, які перспективи їх розвитку, плани на майбутнє, а головне,  як живеться жителям великих і маленьких, близьких і віддалених населених пунктів району, звичайних сільських людей  і таких же звичайних професій.
"Стартуємо" із Радошинської сільської ради, до складу якої входять  села Байківці, Битень, Мар'янівка і Радошин, де проживає 1077 жителів. Центром сільської ради є мальовниче село Радошин, що розташоване за 25 кілометрів від  Ковеля. У населеному пункті –  238  господарських дворів, в яких мешкають 446 щирих душею, гостинних селян.  
Про те, чим нині живе Радошинська сільська рада, як вдається вирішувати насущні проблеми, спілкуємось з сільським головою Дмитром КОВГАНОМ, котрий обіймає цю посаду третє скликання поспіль. Проблеми чотирьох сіл добре йому знайомі, бо народився і виріс у селі  Битні, тут і живе разом із сім'єю. Він знає людей, шанобливо ставиться до старших, його хвилює доля сіл і кожної родини. 
А проблем у сільського голови вистачає.  Не- дарма кажуть, що кожен день має свої турботи, лишень встигай їх вирішувати. Дмитро Дмитрович, на момент нашого візиту,  в своєму робочому кабінеті  спілкувався з місцевими жителями,  які щодня ідуть до нього розповісти про свої проблеми та заручитися його підтримкою у їх вирішенні. 
Започатковуємо нову  рубрику, яка, сподіваємось, буде цікавою для усіх  мешканців краю, під назвою: "Чим живуть територіальні громади Ковельського району". Адже чимало змін відбулось  в рамках децентралізації влади у населених пунктах району, створено та успішно функціонує ряд об'єднаних територіальних громад.   Звісно,  є  й  такі сільські ради, що  мають невизначену позицією в цих питаннях.  
То ж будемо говорити та розповідати  про  усе: чим живуть громади, які перспективи їх розвитку, плани на майбутнє, а головне,  як живеться жителям великих і маленьких, близьких і віддалених населених пунктів району, звичайних сільських людей  і таких же звичайних професій.
"Стартуємо" із Радошинської сільської ради, до складу якої входять  села Байківці, Битень, Мар'янівка і Радошин, де проживає 1077 жителів. Центром сільської ради є мальовниче село Радошин, що розташоване за 25 кілометрів від  Ковеля. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1384
Читати далі
09.11.2017 Зінчук Вікторія Петрівна

_DSC4387Комунальне господарство міста: “плюси” і “мінуси

”Питання, які ми ставимо собі мало не щодня, для всіх однакові: сміття, належний стан доріг, якість питної води і багато-багато іншого. Про зроблене, плани на найближчий час та на перспективу розповідає заступник міського голови Андрій ТОВСТИГА.

– Андрію Володимировичу, житлово-комунальне господарство, яким Ви в силу службових обов’язків сьогодні опікуєтеся, — один з найпроблемніших напрямків роботи органів місцевої влади. Чи можете дати оцінку ЖКГ нашого міста на сьогодні? Які у нас слабкі моменти, на котрі необхідно звернути особливу увагу?
– Слабких моментів є багато, але все залежить від реальних можливостей міського бюджету. Звісно, питань, швидше виробничих, аніж проблемних виникає багато, але в усіх напрямках житлово-комунальної сфери сьогодні помітний прогрес.
– Як триває процес ліквідації наслідків екологічного лиха, спричиненого діяльністю Ковельської філії ДП «Укрветсанзавод»? На якій стадії будівництво водогонів, які забезпечать централізоване водопостачання мікрорайону Ковель-ІІ, прилеглого до його  території?
– На сьогодні з обласного бюджету надійшли кошти в сумі 1 млн. 300 тис. гривень, призначення яких – капітальний ремонт залізобетонних споруд для ізоляції відходів. Ці роботи нині на стадії завершення. 
Відповідно до Постанови Кабміну 17 мільйонів гривень з Державного бюджету уже також у розпорядженні міста (надійшли двома траншами: 12.09.2017 р. – 5,1 млн. грн. та 6.10.2017 р. – 11,9 млн. грн.). 
Збудовані вуличні водогони на семи вулицях з дев’яти, які відповідно до рішення виконкому визначені як такі, що входять до санітарно-захисної зони довкола Ковельської філії ДП «Укрветсанзавод». Майже завершені такі роботи на вулицях Північній, Крилова, Зелінського, які профінансовано з міського бюджету. 
Однак лишаються ще проекти, які реалізуються за рахунок співфінансування з Державного та міського бюджетів. Зокрема, реконструкція свердловин по вул. Кияна. Аби виконати ці роботи стовідсотково, на жовтневій сесії внесено відповідні зміни у міський бюджет. 
А в наступному році місто бере на себе зобов’язання добудувати магістральні мережі з вул. Кияна до вулиць, прилеглих до території Ковельської філії ДП «Укрветсанзавод», на що необхідно  майже 9 мільйонів гривень. Окрім цього, будемо продовжувати будувати мережі водопостачання на вулицях, що входять до санітарно-захисної зони ветсанзаводу.
– Проблема утилізації сміття у Ковелі з кожним роком дедалі більше загострюється. Як міська влада бачить шляхи її розв’язання?
– Це, справді, досить наболіле питання, вирішення якого залежить не лише від міської влади, а, в першу чергу, від нас, ковельчан. Адже чомусь біля окремих будинків стихійні сміттєзвалища не утворюються, бо люди адаптуються до встановленого графіка, за яким курсують сміттєвози. 
Але, на жаль, у нашому місті є мікрорайони, мешканці яких викидають відходи, коли і де їм заманеться. Скажімо, на вул. Кияна, де був проведений капітальний ремонт прибудинкової території. Однак, попри це, можна бачити гори сміття, які там час від часу «виростають». Тому, якщо не вдасться «достукатися» до свідомості жителів  методом попереджень, то будемо притягувати таких порушників до адміністративної відповідальності. 
Питання санітарного стану міста на цей час дуже актуальне і є пріоритетним для міської влади. Свого часу у Ковелі  була можливість будівництва сміттєпереробного заводу. Однак тоді завдяки «активістам» цього не вдалося реалізувати, не зважаючи на те, що мали інвестора. 
Зараз багато розмов ведеться навколо запровадження роздільного збору побутових відходів. Звичайно, ідея хороша. Аби підійти до її реалізації професійно, фахівцями Українського науково-дослідного інституту з розробки та впровадження комунальних програм та проектів розроблена санітарна схема очистки міста Ковеля, яка сьогодні знаходиться у нас на погодженні. Плануємо її презентувати, в першу чергу, депутатам міської ради.
У схемі визначено кількість транспортних засобів (сміттєвозів), норми утворення сміття. Можливо, проаналізувавши окремі моменти, буде потрібно щось змінити в кількості оборотних рейсів сміттєвозів. Якщо виникне необхідність у визначенні місць для встановлення контейнерів, це також буде передбачено у схемі.
Але не слід вважати, що немає нічого складного і проблематичного у встановленні контейнерів. Адже під них потрібно підготувати площадку (асфальтовану чи бетоновану, захищену накриттям від опадів), а головне – мати відповідну техніку з єврохватом під контейнер (сьогодні місто має таких чотири сміттєвози). Тож, щоб це втілити в життя, спочатку потрібно передбачити кошти у міському бюджеті для закупівлі техніки.
На мою думку, спершу варто запустити пілотний проект, випробувавши цей варіант в якомусь одному мікрорайоні, де на основі схеми санітарної очистки міста підготуємо площадки, встановимо контейнери, залучимо транспортні засоби, що є у наявності. Протягом року попрацюємо у цьому напрямку й оцінимо результат. 
Якщо ж підемо ще далі, запровадивши роздільний збір побутового сміття, матимемо дещо складнішу ситуацію. Адже в такому разі застосовуються інші контейнери й відповідно спецтехніка іншого призначення. Вважаю, що цей варіант для нас недоцільний. Бо який сенс у роздільному збиранні сміття, коли воно згодом скидається в один сміттєвоз, як це практикують у деяких інших містах? 
Так, як вже раніше казав, це питання серйозне, але не стільки на етапі впровадження, як на етапі фінансування. Інша річ, якби у Ковелі за всіма іншими напрямками житлово-комунального сектора не було особливих проблем: мали ідеальні дороги, благоустроєні двори, мережі вуличного освітлення, то тоді можна було б спрямувати всі зусилля винятково на впорядкування питання з побутовими відходами.
До того ж, є нарікання щодо стихійних сміттєзвалищ. Згідний з цим. Зробили перший крок, аби подолати це явище: закупили антивандальні урни, які використовують у Європі. Часто люди пишуть у фейсбуці: «Краще було б придбати їх більше, але дешевших». Можливо, й так. Але це доречно лише за умови, коли серед ковельчан було б більше свідомих мешканців. Можу показати вам оті «дешевші» урни – поламані, погнуті і побиті (прикладом, на жаль, є набережна). 
Але маємо те, що маємо. Адаптуємось, намагаємось щось змінити в цьому плані. Питання відкрите, отож, прислухаємося до всіх пропозицій.
– Впродовж кількох років міська рада надавала учасникам АТО землю. Однак нерідко доводиться чути закиди щодо «неповноцінності» наданих АТОвцям земельних ділянок. Чи справді це так?
– Дійсно, окремі «громадські активісти» звинувачують у цьому міську владу. Мовляв, беріть приклад з Європи: на наданій земельній ділянці вже підведені всі комунікації, прокладена дорога. Але ж не треба забувати, що у Європі безкоштовного надання земельних ділянок немає. Орган місцевого самоврядування, який продає земельну ділянку, тим самим компенсує пов’язані з її впорядкуванням фінансові видатки. 
Маємо розуміти й те, що фактично весь Ковель стоїть на болоті. Однак і над цим працюємо. Для прикладу – район вулиці Зерова (у цьому плані це складна ділянка), де ми завершили проект щодо водовідведення. Завдяки проведеним роботам в цьому житловому мікрорайоні більш, ніж на метр знизили рівень води. 
Так, сьогодні нам висувають претензії власники окремих земельних ділянок: мовляв, немає доріг, освітлення тощо. Але потрібно зважати й на потреби жителів інших мікрорайонів міста, які там проживають 40 – 50 років і чекають того ж. 
Якщо ж говорити про освітлення, то електрифікація вул. Зерова буде коштувати місту не менше трьох мільйонів гривень, а це питання стосується не тільки цієї вулиці, а й  Лісової, де теж учасникам АТО надавали земельні ділянки. А звідки сьогодні «знімати» ці кошти, зважаючи на те, що у нас, окрім сміття й доріг, є ще ветсанзавод?
Тож спрямувати всі фінансові ресурси на якийсь один житловий масив, м’яко кажучи, буде некоректно. Навряд, чи такий крок з розумінням сприймуть інші ковельчани.
А ще не слід забувати, що наступного року місту можуть підкинути «подарунок» у вигляді пільг і субсидій (а це для міського бюджету — «мінус» 20 — 25 мільйонів гривень) та новацій від впровадження медичної реформи, що нам додатково обійдеться в 27 млн. грн. 
– Впродовж тривалого часу жителі мікрорайону вулиці Холмської скаржаться на підтоплення восени і навесні. На всі їх скарги Ваші попередники надсилали фактично відписки. У телефонних дзвінках люди сигналізують, що справи й зараз у цьому плані не надто просуваються. Отож, городи ковельчан затоплюватиме й далі? Чи можуть люди сподіватись, що ситуація зміниться в кращий бік?
– Стосовно цього звітувати можу лише за той період, відколи займаю посаду заступника міського голови (а це трохи більше двох років). Ми знаємо про цю проблему. Зокрема, мешканці мікрорайону, про який згадуєте, через неї потерпають чи не найбільше. 
У минулому році по вулиці Холмській (у бік вул. Володимирської) проведено роботи з водовідведення: від АЗС «ОККО» були влаштовані всі мережі. Щодо лівого боку цієї вулиці (поблизу Держлісгоспу), то проблема підтоплень там частково пов’язана з хаотичною забудовою в попередні роки та самозахватом землі, де мали бути прокладені мережі водовідведення.
На сьогодні є проектно-кошторисна документація із влаштування мережі водовідведення від вул. Черняховського (вздовж вул. Холмської) до вул. Данила Галицького. Вона пройшла експертизу, ми отримали дозвіл на виконання відповідних робіт. 
Тож в цьому році, зважаючи на погодні умови, розпочнемо роботу, на що передбачено півмільйона гривень бюджетних призначень. У 2018 році ці роботи будуть завершені.
– До редакції газети надходить багато скарг на поганий стан доріг. Багато з них у сприятливий літній період так і не благоустроєно, ями і вибоїни не замощені і не заасфальтовані. Дехто прямо каже: коли начальником житлово-комунального відділу був Олександр Балак, то діло спорилося, а зараз – як мокре горить. Як Ви можете прокоментувати цю ситуацію?
– Не буду нікого критикувати і порівнювати. Натомість дещо проаналізую зроблене, з чого кожен зробить власні висновки. 
Сьогодні розбудовується набережна, замінено на сучасне вуличне освітлення майже на всіх магістралях, серйозно взялися за благоустрій прибудинкових територій, ремонтуємо дороги, хоч маємо проблему у вигляді ветсанзаводу, який за цей рік «з’їв» більше двох мільйонів гривень. Тому, на мій погляд, неправильно акцентувати увагу на якомусь одному напрямку, наприклад, на ремонті доріг. 
Адже окрім автомобілістів, є ковельчани, які не володіють автотранспортними засобами, але теж сплачують податки і хочуть мати благоустроєні двори, вуличне освітлення, жити в будинках, де не протікає дах і т. д, і т. п. Тому міська влада намагається поетапно задовольнити інтереси всіх мешканців міста. 
Цьогоріч чимало коштів було виділено на ремонт вул. Ярослава Мудрого, на що відповідно до проектно-кошторисної документації загалом необхідно 5 млн. 800 тис. грн. Ці роботи мали виконувати за рахунок співфінансування (порівну з обласного та міського бюджетів). Але  на сьогодні отримали  з обласного бюджету лише 690 тисяч гривень. Отже, фінансовий ресурс, що мав би бути спрямований на інші потреби, довелося перекинути, аби закрити зобов’язання перед підрядником, який виграв тендер на право виконувати роботи на цій вулиці.
– Розпочався осінньо-зимовий період, який для комунальників завжди важкий і складний. Чи буде тепло в домівках ковельчан і чи готове місто до зими? 
– Щодо початку опалювального сезону, то нам є чим похвалитися. Адже у цьому плані Ковель – місто, завдяки якому Волинь демонструє високі показники на рівні держави. Ми першими запустили опалення в школах і дитячих садочках, закладах охорони здоров’я. З 15 жовтня почали подавати тепло в оселі ковельчан. Звичайно, враховуючи погодні умови, відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, призупиняли подачу теплоенергії. Середньодобова температура знизилась – теплопостачання відновили.     
А загалом, всі комунальні підприємства підготовлені. Всі заплановані заходи виконані. Місто готове до зими.
– Що ж, дякуємо за відверту розмову, яка, сподіваюся, допоможе читачам газети краще зрозуміти суть проблем, над розв’язанням яких працює нині міська влада. 
Розмову вела
Вікторія ЗІНЧУК.
НА ЗНІМКАХ: заступник міського голови Андрій ТОВСТИГА; один з робочих моментів; в оновленому дворі по вул. Грушевського, 5; відремонтована дорога по вул. Ярослава Мудрого; один із сміттєвозів, який щодня здійснює регулярні рейси по місту; пересвідчитись у перевагах нових антивандальних урн, встановлених у місті, можна, пройшовшись бульваром Лесі Українки.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
– Андрію Володимировичу, житлово-комунальне господарство, яким Ви в силу службових обов’язків сьогодні опікуєтеся, — один з найпроблемніших напрямків роботи органів місцевої влади. Чи можете дати оцінку ЖКГ нашого міста на сьогодні? Які у нас слабкі моменти, на котрі необхідно звернути особливу увагу?
– Слабких моментів є багато, але все залежить від реальних можливостей міського бюджету. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 848
Читати далі
09.11.2017 Мороз Оксана Леонідівна

мовнаМовна  шизофренія. Як  із  нею  боротися?

Ще перед моєю відпусткою  до редакції  зателефонував постійний читач нашої газети із проханням порушити на шпальтах міськрайонки досить актуальну проблему, яка стосується того, як ми розмовляємо.
Пан Роман в телефонній розмові обурювався тим, чому наші деякі політики  ніяк не можуть вивчити рідної української мови? Правда, це стосується не всіх…
Чоловік  на завершення бесіди додав, що окремим  нашим високопосадовцям корисно було б ознайомитися з лекцією кандидата філологічних наук Юрія Шевчука, яка детально  торкається питань мовної сфери. 
Не буду кривити душею: вийшовши із відпуски, не відразу взялася  виконувати  прохання ковельчанина (в силу тих чи інших причин).  Але тут таки й привід знайшовся.
Отож, саме в  День  української писемності та мови   варто  поговорити про мовну культуру, про що йдеться в   лекції Юрія Шевчука  під назвою: "Політика мовної шизофренії в Україні. Джерела, форми, наслідки". До речі,  Юрій Шевчук – кандидат філологічних наук, викладач української мови у Колумбійському та Єльському університетах.  Пропоную головні тези його праці.
l
"Мовна шизофренія” – постійне поєднання української і російської мов. Я пропоную розрізняти дві основні форми мовної шизофренії:
1. Окремі мовці спілкуються  окремою мовою, але розуміють один одного.
2. Коли окремі мовці користуються одночасно, без розбору і правил, двома мовами.
Це може бути формат телевізійної програми, випуску новин, аналітичної передачі, популярних передач на кшталт "Україна має талант", "Голос країни" тощо. 
Так само це поєднання може бути в радіопередачах, у мережевих публікаціях. Дедалі більше я бачу елементи цього поєднання у друкованих виданнях. 
Якщо ж  дивитися на структуру лінгвошизофренічного посилання, – те, що в Україні модно називати месидж, – в ній присутні такі елементи:
1. Гегемонною мовою є російська, декоративно-символічною – українська. Подивіться на "Вечірній квартал", "Розсміши коміка"  і т. д. Для ведучого такої програми знання російської на екрані і поза ним є обов'язковим, а української – факультативним або декоративним, що вживається про людське око.
2. Російський мовець – монолінгв, тобто володіє однією російською, він думає і бачить світ через російську мову як рідну. Слухач, глядач одразу відчуває фальш, якщо людина говорить не рідною мовою. Російськомовець завжди говорить російською в таких передачах як рідною і звучить природно.
3. Україномовець у таких передачах, як правило, білінгв, тобто говорить і українською, і російською. Йому часто відводиться роль говорити українською. Він  переважно  думає  й бачить світ російською мовою, і в цьому відчувається елемент фальші. Користується українською, що перекладена з російської мови.  
4. Російська звучить привабливою, повнокровною, часто з престижним московським акцентом. Зараз є практика на українському телебаченні запрошувати з Москви ведучих, дикторів, надавати їм високооплачувану працю, давати їм навіть українське громадянство.
5. Натомість українська штучна, збіднена, подібна на бліду копію російської. Її неприємно та нецікаво слухати, вона не викликає бажання наслідувати її як зразок. Заіснувала в Україні, за моїми спостереженнями, мова з таким ґламурним акцентом, який культивують в колах столичної київської журналістики.  
6. Російська мова, зазвичай  лунає довше у такому продукті. Часто програма має українською лише назву – наприклад, "Вечірній квартал".
7. Українська завжди маргіналізована, вживається декоративно, про людське око.
8. Мовна шизофренія передбачає певну густину наповнення ефіру і всюдисущність.
Ми з вами в цій країні не можемо сховатися від мовної шизофренії – скрізь і всюди, ви не можете відгородити від неї своїх дітей. Ваша дитина може ходити до найкращої україномовної школи, і в якийсь момент ви починаєте чути, що вона говорить "тоже".
Першим наслідком політики мовної шизофренії є параліч механізмів мовної творчості. Наприклад, нам треба сказати, що дана послуга існує в міжнародній мережі. Замість того, щоб сказати, що це є мережева послуга, ми чомусь кажемо – вона існує он-лайн. 
Мовна шизофренія нав'язує україномовним російську мовну картину світу, психологічну потребу дивитися на світ крізь призму і образність російської. Мільйони українців відчувають глибоку трагедію власного існування через те, що окремих слів, які є в російській мові, не існує в українській мові.
Наслідком цього є підрив самого інституту мовної норми. Навіть в совєцький час існував чітко окреслений, нехай зрусифікований, літературний стандарт української мови. Тепер цього стандарту практично  не існує – у пресі, ТБ, в мережі, для  більшості журналістів. 
Мовна шизофренія означає загальну деінтелектуалізацію культури колонізованого, її примітивізацію, зведення всієї різноманітності функцій мови до передачі простих і примітивних смислів. Принцип – "і так понятно".
l
Перший раз я потрапив до Польщі у 1988 році і говорив доброю польською мовою з хорошим  акцентом. В таксі розговорився з водієм і сказав йому, що я – з України. Він відповів, що це неможливо.  
Ця мовна солідарність, коли ви чуєте чужинця, який добре розмовляє вашою рідною мовою, підкуповує людину будь-де. Вас люблять за це, тільки не в нашій країні. Мої студенти приїжджають сюди, з радістю звертаються у Києві до когось, а у відповідь чують російську.
Українська мова потрібна для усіх цих русифікаторських програм, яких тут повно, для того, щоб маскуватися за нею. Якби забрати українське, а залишити російське, то всім би було зрозуміло, що нас піддають русифікації, а як трошки посипати українське, то ми маємо те, що дуже подібне до гібридної війни у культурі, коли незрозуміло, хто ворог, а хто друг.
Мовна шизофренія унеможливлює для україномовного культурного продукту конкуренцію з російськомовним культурним продуктом. Не плекається споживач, який орієнтований на національний продукт. 
Я не знайшов аналогів мовної шизофренії ні в США, ні Канаді. Для них змішування мов – це табу, ознака безкультур'я. А в Україні це подається як норма.
Отже, мовна шизофренія, за своєю логікою, – це нова, надзвичайно потужна, ефективна форма русифікації. 
Українське суспільство у величезній своїй масі капітулювало перед нею, здалося, продовжує споживати її так, наче нічого не відбувається.
Я ніколи не чув такого від бійців, яких так використовують. Нам кажуть, що тепер все нормально, – коли для 67% населення в Україні рідна мова є українська, а 10 найпопулярніших радіостанцій України передають 4,6% пісень українською мовою…".
l
Виходить, маємо те, що маємо. А чому? Тому, що не  завжди дбаємо   про мову  із самого початку, із колиски, коли мати повинна прищеплювати любов до рідної солов'їної  своїй кровиночці із першою колисковою співанкою, першою казкою і першим віршиком.
Як розповіла пані Людмила (вчитель української мови та літератури  в одному із навчальних закладів міста),  розмовляти українською тепер дійсно стає модно й престижно, як ніколи раніше. 
"Я викладаю предмет в середніх класах вже більше двох років. Добре, що учнів у  такому віці можна ще перевиховати, спрямувати, так би мовити, в правильне русло.  Слід зауважити, що дітей, які виховуються в справжній україномовній сім'ї, – немало,  переважна більшість.
Приємно радує й те, що їх однолітки, які володіють українською не дуже, дивлячись на своїх ровесників, беруться наслідувати їх у плані мовного перевиховання", – додала педагог.
Буває, на жаль, й  по-іншому.  Ми, грубо кажучи,  іноді не плекаємо мову, а втоптуємо в землю щоднини, щогодини, щосекунди.  Бо хіба це правильно, коли  дехто із наших земляків, перебуваючи на відпочинку (правда,  раніше) на Чорному морі спілкуватись із тамтешніми воліє так, як говорять вони, – тобто  російською?  
А чому  ми повинні підлаштовуватись під них? Невже ми не маємо права розмовляти своєю   рідною? Та це, мабуть, питання менталітету кожного українця,  окремо  взятого. 
Або візьмемо іншу ситуацію, перевірену на практиці.  На співбесіді із потенційним роботодавцем більшість із нас також розмовлятиме російською, якщо співрозмовник (в даному випадку керівник) – російськомовний.  А чому? Невже ми не маємо власної думки?
Про що можна говорити, коли молода жіночка, їдучи в маршрутному таксі,  мобільним телефоном спілкується із донькою так: "А ти "покушала"?".  Далі в  розмові суржик поступово  зникає, мама говорить гарною українською мовою.  
Візьмімо ту ситуацію,  коли   батьки все ж таки  навчили своє дитя розмовляти більш-менш правильно та грамотно.  Далі – справа за школою.  Але й тут є деякі "казуси", які перешкоджають навчально-виховному процесу, не дають  закріпитись знанням належним чином. 
Чому  може навчити  школярів  вчителька української мови, яка наголос в словах ставить на приголосні? (цілком реальна історія із життя).  А ще ця Олена Володимирівна, яка працює в невеличкій школі одного із сіл сусідньої із нашою областю, часто "забуває",  скільки літер в українському алфавіті. Тут на поміч їй  приходять вихованці...  
Не кривлячи душею, можемо без усілякого перебільшення сказати, що таких  педагогів із вищою освітою в  нашій українській державі  немало. Тоді  чому ж ми дивуємось, коли до нас  із трибун "штокають" так, що аж вуха в'януть, відомі посадовці, політики і т. д?   
 А на вулиці ми повсякчас бачимо різноманітні вивіски із назвами магазинів чи торговельних закладів, які мають   іншомовне походження.  І  причому дуже часто – з грубими помилками. 
В місті увагу до себе нерідко привертають   авто  із написами "женіх" і  "нєвєста", "свадьба" тощо.  Дітей називають, без усіляких вагань, не Карина, Давид, Архип, а, як тепер це  модно, – Каріна, Давід та Архіп.  До того ж, так їх записують навіть у свідоцтві про народження, в паспорті батьків. 
Пам'ятаю, як в студентські роки на пару курсів від  мене менша дівчина із Закарпаття на парах  ледь не плакала (в прямому значенні цього слова) через те, що її тамтешній діалект заважав  повноцінно засвоювати ази філологічної науки.  Проте  на останньому курсі чорнявенька Леся   навчилась говорити так, як її одногрупники (звичайно,  не на всі сто відсотків, бо "кривенькі" незрозумілі словечка все-таки час від часу проскакували), нагадуючи всім, що вона – не місцева.  
Знаю лише одне: там де працює колишня студентка тепер, знання української їй таки знадобилося.  Виходить, що вчилась 5 років недаремно!
l
Отож,  щоб чогось досягти, треба  цього сильно  прагнути.  І тоді обов'язково все вийде. Та головне – починати слід  із себе.
Пам'ятаймо, що наш обов'язок – будувати патріотично налаштовану українську націю, яка свято цінує свій головний скарб, яким для неї  є рідна мова.
Правда, слід відзначити,  що останнім часом все помітніші зміни на краще.  Адже нині  в радіоефірі  практично вже до  90 % української мови.  Шкода, що цього  дотримуються не всі телеканали.  Це, зокрема,   стосується "Інтера", якому, очевидно, Закон не писаний…
Оксана МОРОЗ. 
Ще перед моєю відпусткою  до редакції  зателефонував постійний читач нашої газети із проханням порушити на шпальтах міськрайонки досить актуальну проблему, яка стосується того, як ми розмовляємо.
Пан Роман в телефонній розмові обурювався тим, чому наші деякі політики  ніяк не можуть вивчити рідної української мови? Правда, це стосується не всіх…
Чоловік  на завершення бесіди додав, що окремим  нашим високопосадовцям корисно було б ознайомитися з лекцією кандидата філологічних наук Юрія Шевчука, яка детально  торкається питань мовної сфери. 
Не буду кривити душею: вийшовши із відпуски, не відразу взялася  виконувати  прохання ковельчанина (в силу тих чи інших причин).  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1118
Читати далі
09.11.2017

_DSC4314Залізничники відзначили свято

4 листопада своє професійне свято відзначили працівники залізничного транспорту України: саме в цей день у 1861-му році, ще за часів Австро-Угорської імперії,  до Львова  прибув перший потяг. А уже за якихось 12 років по тому залізницею можна було дістатися і до Ковеля... 
Місто сталевих магістралей: 
залізниця – основа сучасного транспортного
та економічного потенціалу Ковеля
Напередодні професійного свята "Укрзалізниця" запустила новий маршрут, який з'єднав Захід України зі Сходом: у свій перший рейс відправився пасажирський потяг сполученням "Ковель-Харків".
Квитки в купейний вагон коштують від 254 гривень. Проїзд у  плацкарті обійдеться пасажирам від 155 гривень. З Ковеля до  Харкова новий потяг відправляється  о 14 годині 20 хвилин по парних числах. Те, що новий маршрут став реальністю, – велика заслуга колективу пасажирського вагонного депо Ковель. 
"Дуже багато пасажирів хотіли, щоб з Ковеля ходив потяг саме до Харкова, – зауважує багаторічний начальник "вагонників" Олександр Стречен. – І коли ми стали підрозділом філії Укрзалізниці "Пасажирська компанія", нам, нарешті, це вдалося. Я думаю, що пасажири будуть  задоволені рівнем комфорту в цьому поїзді. У перший рейс ми відправили 12 вагонів. А взагалі,  за схемою їх буде 16:  пізніше до купейних та плацкартних вагонів ми додамо  і СВ".
Не секрет, що переважна більшість рухомого складу на залізниці потребує оновлення. Саме цим і займаються в цехах пасажирського вагонного депо Ковель. Ще на початку 2000-х тут впровадили європейську технологію капітально-відновлювального ремонту: спочатку – плацкартних, а нині вже й купейних вагонів. Робота відповідальна, адже собівартість КВР одного купейного вагону в деповських  умовах – близько 8,5 млн. гривень. 
"Розбираємо та повністю демонтуємо вагони, – пояснює технологію ремонту майстер КВР Сергій Самолюк. – Далі йде цілий комплекс ремонтних робіт. А на сьогодні кузов уже пофарбований, приступаємо до внутрішнього оздоблення вагона".
"Оздоровлення" потребують не лише вагони, а й локомотиви: фізична зношеність магістральних вантажних тепловозів подекуди перевищує 90 відсотків. Для оновлення тяглового рухомого складу потрібні інвестиції. Саме на них розраховують і в локомотивному депо Ковель.
"Нещодавно на нашому підприємстві побували представники американської корпорації "Дженерал Електрик", яка побудувала завод в Казахстані та налагодила серійне виробництво сучасних локомотивів, –розповідає  в. о. начальника  локомотивного депо Ковель  Віталій Медвідь. – Вони зацікавлені в нових ринках збуту такої техніки. Дивились і наше підприємство: чи є можливість на нашій базі експлуатувати та ремонтувати таку техніку?”.
Остаточна відповідь – за керівництвом "Укрзалізниці". Ковельські ж залізничники впевнені: завдання складні, але їм під силу. Бо тут навчилися ефективно поєднувати  професійний досвід та творче новаторство молоді.  А люди різних професій та підрозділів Ковельського залізничного вузла  щодня своєю працею пишуть славну історію Ковеля як найбільшого транспортного центру Волині. 
Більше, 
ніж корпоратив: 
стараннями благодійного фонду Степана Івахіва "Патріоти Волині" День залізничника у Ковелі перетворили на задушевне родинне свято
Давня співпраця поєднує трудові колективи Ковельського залізничного вузла  з народним депутатом України Степаном Івахівим. У 2013 році коштом  благодійного фонду "Патріоти Волині" реконструювали та обладнали нічною підсвіткою символічний пам'ятник паровозу СУ-253  на привокзальній площі Ковеля. 
Щороку Степан Івахів та його помічники активно долучаються до організації  професійного свята залізничників. 
Ось і в неділю, 5 листопада, під егідою благодійного фонду "Патріоти Волині" в міському Палаці учнівської молоді відбулися корпоративні урочистості. На свято запросили близько двохсот (саме стільки може вмістити глядацький зал Палацу) представників різних професій на залізниці. Для них звучали слова вітань від представників влади – секретаря міської ради Віри Федосюк та голови районної ради Андрія Броїла. Колег по цеху привітав і начальник станції Ковель Руслан Александрук.
"Саме ви – прості та звичайні люди, які щодня і протягом багатьох років сумлінно виконуєте відповідальну роботу – є надією та опорою нашої національної залізниці, – звернулась до присутніх у залі помічник Степана Івахіва Наталія Маленицька. – Бажаю вам терпіння та витримки, щоб держава достойно оцінювала вашу працю. Здоров'я і щастя, злагоди і добра  в кожну вашу родину! І всім нам – мирного неба над головою!”.
З нагоди свята кращі представники трудових колективів Ковельського залізничного вузла отримали цінні призи від благодійного фонду Степана Івахіва "Патріоти Волині". Слюсарі-електрики пасажирського вагонного депо Ковель Петро Дятел та Анатолій Оришкевич (на знімку внизу праворуч) поверталися додому з телевізорами.
"Для мене це абсолютна несподіванка, – ділиться враженнями Петро Дятел. – Знаєте, я прийшов на залізницю вже у зрілому віці. Але жодної хвилини не шкодував про своє рішення: у нас прекрасний колектив, керівництво депо ставиться до людей з повагою. Хотів би подякувати народному депутату Степану Івахіву за сьогоднішнє свято. За те, що він не забуває про людей праці.  Кілька днів тому я відзначив свій 60-літній ювілей, тому сьогоднішній подарунок дуже доречний...".
Підтримує колегу і Анатолій Оришкевич, який працював у пасажирському вагонному депо 37 років.  На 5 років менше трудовий стаж на залізниці у машиніста крана дистанції колії Юрія Мигулі.
“Ніколи раніше не доводилося бути на такому зібранні, – зізнається Юрій Миколайович. – А сьогодні запросили, та ще й такий подарунок отримав – новенький телевізор. Спасибі! І всіх – зі святом!”.
А от оглядач-ремонтник вагонів експлуатаційного вагонного депо  Василь Паюк отримав у подарунок мікрохвильову піч.
“Це, скоріше, не моя заслуга, а всього нашого колективу, – каже Василь Віталійович. – І я дуже вдячний народному депутату України Степану Івахіву, керівництву та профспілковому комітету нашого депо за те, що вони не забувають  рядових залізничників. Для мене цей подарунок – стимул і надалі працювати ще більш сумлінно та краще. Щоб виправдати їхню довіру...”.
Загалом цінні призи (телевізори та мікрохвильові печі) від благодійного фонду Степана Івахіва "Патріоти Волині" отримали 14 залізничників. А для комунального закладу "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради" (колишня вузлова лікарня станції Ковель) помічники народного депутата Наталія Маленицька та Володимир Бащук передали сертифікат на 20 тисяч гривень: на ці кошти придбають будівельні матеріали для ремонту операційного блоку поліклініки (на знімку внизу ліворуч). 
Ще до того, як  даний медичний заклад змінив форму власності з державної на комунальну, за кошти благодійного фонду Степана Івахіва реконструювали фасад будівлі вузлової лікарні станції Ковель та замінили старі вікна на енергоощадні в поліклінічному відділенні. Головний лікар КЗ "Ковельська поліклініка Волинської обласної ради" Адам Маковецький подякував Степану Івахіву, помічникам народного депутата та благодійному фонду "Патріоти Волині" за таку співпрацю та допомогу медикам.
Подбали організатори і про цікаву концертну програму. Задушевну, родинну атмосферу свята доповнили пісні у виконанні Заслуженого артиста України Адама Горбатюка. Хедлайнером вечора став гурт "Лісапетний батальйон": переможці телевізійного проекту "Україна має талант" не залишили в залі байдужих, а дотепні жарти "командира" батальйону Наталії Фаліон лише підсилювали овації публіки.
"Завдяки Степану Івахіву та його благодійному фонду  ми сьогодні отримали масу приємних емоцій, – ділиться враженнями завідувач квиткової каси залізничного вокзалу станції  Ковель Світлана Ящук. – Особливо мені сподобався виступ цих експресивних жіночок з "Лісапетного батальйону". Просто немає слів, емоції зашкалюють:  все це так класно, так кайфово!  Після такого позитиву забуваєш про всі проблеми та негаразди... 
Такі свята додають нам, залізничникам, бажання і натхнення працювати далі. Ще з більшим ентузіазмом та позитивом...".
 Олексій Тіщенко.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА і автора.
4 листопада своє професійне свято відзначили працівники залізничного транспорту України: саме в цей день у 1861-му році, ще за часів Австро-Угорської імперії,  до Львова  прибув перший потяг. А уже за якихось 12 років по тому залізницею можна було дістатися і до Ковеля... 
Місто сталевих магістралей:  залізниця – основа сучасного транспортного та економічного потенціалу Ковеля
Напередодні професійного свята "Укрзалізниця" запустила новий маршрут, який з'єднав Захід України зі Сходом: у свій перший рейс відправився пасажирський потяг сполученням "Ковель-Харків".
Квитки в купейний вагон коштують від 254 гривень. Проїзд у  плацкарті обійдеться пасажирам від 155 гривень. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1203
Читати далі
09.11.2017

гербЯке майбутнє районних рад?

Статтю під рубрикою "Трибуна депутата" одного з найактивніших дописувачів "Вістей Ковельщини" серед депутатського корпусу районної ради Анатолія Корнійчука можна було б опублікувати без коментаря, якби не одне "але": у публікації він "зачепив" і мою скромну особу, назвавши її, що відповідає дійсності, але абсолютно не зрозуміло для більшості читачів. Тому одважусь пояснити суть справи.
На останній сесії районної ради, як писала наша газета, а також  інші ЗМІ (в тому числі інтернет-видання), пан Корнійчук на знак протесту проти результатів голосування, які його не задовольнили, заклеїв собі рота стрічкою з лейкопластиру і заявив: "Тепер я буду мовчати". І хоч стрічка невдовзі відклеїлась, депутат обіцянку мовчати не порушив до завершення сесії.
І ось саме в момент протестної акції я не втримався і голосно сказав, що такого в історії районної ради ще не було. Саме це, очевидно, змусило Анатолія Авакумовича розпочати свою статтю із згадки про мене.
Я розумію тонку іронію в словах пана Корнійчука і усвідомлюю, що він, може, роздратований моєю реплікою, або навпаки – задоволений безкоштовною рекламою його безкомпромісної позиції. Щоправда, пізніше при зустрічі з ним в редакції я напівжартома – напівсерйозно зауважив, що стрічка трималася б довше, якби вона була ширшою і краще прикріпленою. Але сталося так, як сталося, і змінити вже нічого не можна…
Однак, на мій погляд як депутата в минулому і районної, і міської, і обласної рад декількох скликань (здається, дев'яти), голови міської ради в 1990 році, а тепер ще й голови громадської ради при райдержадміністрації,  проблема не лише в стрічці і демонстративному мовчанні Анатолія Авакумовича. Написане ним, чесно кажучи, викликало бажання висловити декілька принагідних думок на тему місцевого "парламентаризму". 
Оскільки із названим вище депутатом ми знайомі не один рік, гадаю, що він не образиться на мої зауваження, бо завжди виступав і виступає за відвертість, принциповість, щирість у стосунках, що я й хочу продемонструвати далі.
Одразу скажу: я не маю наміру оцінювати виступ на газетній "Трибуні депутата" пана Корнійчука, який ми друкуємо без найменших скорочень і правок. Право на власну точку зору йому гарантує Конституція України і Закон про статус депутата. Однак чомусь здається, що подекуди він занадто категоричний і  "гарячий" у своїх судженнях і висновках. Одразу пригадується класичне: "Юпітер, ти сердишся? Значить, ти неправий".
Що маю на увазі? Дещо зверхнє і безцеремонне ставлення до колег-депутатів. Чого, наприклад, варте безапеляційне твердження про те, що "остання сесія Ковельської районної ради від 20 жовтня, мабуть, увійде в історію місцевого самоврядування як найбезтурботніша і найбезвідповідальніша" (!). Мені, наприклад, так не здалося. Бо хід сесії, запити і звернення депутатів загалом відзначалися і діловитістю, і конструктивністю, і турботою про соціально-економічний розвиток району.
На місці колег пана Корнійчука я б образився за фразу: "Я глибоко стурбований, як  Степанюки, Вишневські, Олексюки та інші депутати, навіть попри моє переконливе застереження і бажання послужити громаді,  ізолювавши мене, ділили майно Ковельського району".
Знаю і Аркадія Михайловича Степанюка, і Федора Олексійовича Вишневського, і Василя Івановича Олексюка, і багатьох "інших депутатів" як порядних, ділових людей, котрі, маючи  великий професійний і життєвий досвід, вболівають про інтереси своїх виборців, а тому зневажливо ставити їх в один ряд як трохи не ворогів Ковельського району щонайменше не коректно. Зрештою, розібратися в питанні, хто кого ізолював і чому, теж не завадило б спокійно і без емоцій.
Що стосується запитання пану Пасенковському та деяких інших проблем, порушених Анатолієм Авакумовичем, то я утримаюся від коментарів, щоб мене не звинуватили у втручанні в роботу районної ради. А от свою думку про її подальшу діяльність, гадаю, маю повне право висловити.
Не є секретом, що, як громадянин України, можу мати власну точку зору на події, що відбуваються в державі. Так от, на моє глибоке переконання, децентралізація влади в умовах, коли триває неоголошена, але реальна війна на Сході країни, загрожує територіальній цілісності її і національній безпеці, не кажучи вже про інші "нюанси", пов'язані із життєдіяльністю територіальних громад. Але Закон є Закон: він прийнятий, і його потрібно виконувати. У зв'язку з цим суттєво змінюються функції  органів місцевого самоврядування районного рівня. Судячи з усього, у районних рад в такому вигляді, якими вони є сьогодні, майбутнього нема. В тому числі – і Ковельської.
Ось чому виступи пана Корнійчука та деяких інших народних обранців як на сесії, так і в пресі – це своєрідне відлуння минулих часів. Поміркуймо: на Ковельщині в даний час створено і діє 6 ОТГ – Голобська, Велицька, Дубівська, Люблинецька, Поворська, Колодяжненська. Їх територія займає приблизно 2/3 території району з усіма наслідками, що звідси витікають – фінансовими, організаційними, кадровими. І як би декому не хотілося "керувати" ними, Закон цього не дозволяє, як, зрештою, не дозволяв і раніше.
Тому окремі депутатські запити, які того дня звучали в залі сесійного засідання, образно кажучи, зависали в повітрі. Адресувати їх потрібно керівникам територіальних громад, а також депутатам відповідних рад, які тепер безпосередньо відповідають за стан справ на місцях. Це стосується і  автобусного сполучення, і роботи культосвітніх установ, і боротьби з пияцтвом й алкоголізмом, і т. д., і т. п. Саме для того там створені і функціонують виконавчі органи, які мають досить широкі права й повноваження. 
Депутати ж районної ради не вправі диктувати їм свої накази, а лише рекомендувати і просити. Це ж саме стосується і районної державної адміністрації, майбутнє якої не зовсім зрозуміле.
Це, так би мовити, один бік медалі. Другий – зміни в законодавстві як результат реформування і судочинства, і діяльності правоохоронних органів тощо. Ці зміни потрібно знати депутатам, щоб не виглядати непрофесіоналами. Принаймні мені було дивно  чути запитання на адресу прокуратури з приводу того, що вона не  контролює роботу поліції в боротьбі з самогоноварінням чи торгівлею фальсифікованими  спиртними напоями, як і читати в статті шановного Анатолія Авакумовича пасаж про те, "як проходили аналогічні питання в минулих каденціях: депутати Козуля, Повар, Пархонюк та ін. підіймали гостро проблеми збереження майна, руху підакцизних товарів, роботи дільничних та ін., то тепер "тихо і гладко".
Був і я свідком виступів Лідії Іванівни, Сергія Даниловича, Володимира Федоровича, знаю їх принципову позицію з багатьох аспектів життя району. Але ж сьогодні на календарі  – 2017: змінився час, змінилися повноваження прокуратури,  як й інших державних інституцій. Добре це чи погано, але є так, як є, і про це потрібно знати всім, хто причетний до влади – чи то виконавчої, чи то представницької.
Ось такі в мене вийшли сьогодні нотатки. Ще раз повторюся: я б їх, може, й не писав, коли б Анатолій Корнійчук не згадав мене у своїй публікації. Він висловив свою думку, а я свою. Як казали древні, Платон мені друг, та істина дорожча.
І ще один "нюанс". Наскільки мені відомо, дехто з депутатів районної ради (правда, їх небагато) не задоволений висвітленням її діяльності на шпальтах "Вістей Ковельщини", стверджує, що така позиція журналістів спричинена тим, що голова РДА Віктор Козак "не дозволяє" писати про гострі питання, які порушують народні обранці на сесіях.
З цього приводу скажу наступне. Висвітлення роботи ради відбувається в межах ліміту коштів, які передбачені на 2017 рік районним бюджетом і які, на жаль, уже практично вичерпані. Ніяких обмежень тут не було, нема і не буде. Це можуть підтвердити ті народні обранці, котрі друкувалися цьогоріч, і навіть не один раз.
Про те, що пан Козак не дозволяє собі втручатися у  творчі процеси редакції газети засвідчує і той факт, що ми сьогодні публікуємо статтю пана Корнійчука, а також мої нотатки, ні з ким їх не погоджуючи і не просячи якихось "дозволів".
От і все, що я хотів сказати про подію, "якої ще не було в історії Ковельської районної ради". Своїми нотатками я жодною мірою не хотів образити Анатолія Авакумовича. У присвяті мені він, презентуючи колись книгу "10 років для громади", написав: "Батькові" преси Ковельщини" з надією на перспективну співпрацю". Оскільки на батьків зла не тримають, а наша співпраця триває, то, як мені здається, все нормально.
Єдине, що хотів би порадити Анатолію Авакумовичу: бути самокритичнішим у ставленні до себе, доброзичливішим – до людей і не забувати слова нашого земляка Анатолія Семенюка, який колись мудро написав:
Як вгамувати душевний
 біль,
Де сили взяти у знемозі?
Шукай, копай криницю 
у собі,
Щоб напоїти спраглих 
у дорозі…
Микола ВЕЛЬМА.
Від редакції: за домовленістю з керівництвом районної ради редакція газети "Вісті Ковельщини" має намір в кінці листопада ц. р. провести засідання "круглого столу", де буде можливість обговорити питання, порушені вище, а також подумати над тим, як забезпечити розвиток місцевого самоврядування на Ковельщині в світлі  викликів сьогодення.
Статтю під рубрикою "Трибуна депутата" одного з найактивніших дописувачів "Вістей Ковельщини" серед депутатського корпусу районної ради Анатолія Корнійчука можна було б опублікувати без коментаря, якби не одне "але": у публікації він "зачепив" і мою скромну особу, назвавши її, що відповідає дійсності, але абсолютно не зрозуміло для більшості читачів. Тому одважусь пояснити суть справи.
На останній сесії районної ради, як писала наша газета, а також  інші ЗМІ (в тому числі інтернет-видання), пан Корнійчук на знак протесту проти результатів голосування, які його не задовольнили, заклеїв собі рота стрічкою з лейкопластиру і заявив: "Тепер я буду мовчати". І хоч стрічка невдовзі відклеїлась, депутат обіцянку мовчати не порушив до завершення сесії.
І ось саме в момент протестної акції я не втримався і голосно сказав, що такого в історії районної ради ще не було. Саме це, очевидно, змусило Анатолія Авакумовича розпочати свою статтю із згадки про мене.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 601
Читати далі
09.11.2017

депутати"Такого  ще  не  було  за  всю  історію  районної  ради..."

Роздуми з приводу роботи останньої сесії районної ради
Останнім часом до мене надходило багато запитань відносно останньої сесії районної ради, зокрема відносно моєї акції протесту (мовчання). Якщо через упереджену позицію окремих депутатів я був "усунутий" від словесних баталій в сесійній залі, то завдячуючи редактору Миколі Григоровичу Вельмі, постараюся аргументувати свою позицію.  Не тримаю зла за те, що районні депутати "провалили" проект рішення з першого питання. Але перебіг подій в сесійній залі по решті питаннях підштовхнуло мене звернутися до виборців через районну газету. Зупинюся тільки на декількох прикладах.
Перед початком сесійного засідання  депутати фракції провели  декілька перемовин з депутатами, щоб заручитися підтримкою в першому питанні повістки дня. Звернувся і до керівника РДА п. Козака. Питання моєї повноцінної роботи як депутата в роботі структур районної ради (комісії) обговорюється в сесійній залі і за її межами уже протягом року, а якщо бути конкретнішим вчетверте на пленарних засіданнях.  Трохи дивним є той факт, що я свого часу отримав одноголосну підтримку в колег-депутатів, коли потрібно було заспокоїти жителів району і "розгрібати" підкинуті нечистоти з ветсанзаводу – очолив тимчасову комісію. Знову ж одноголосне сприйняття результатів (звіту) очолюваною мною ТСК я сприймаю як визнання і довіру.
Ще одним фактом визнання моєї роботи з виборцями і зокрема в питанні збереження майна являється виголошений депутатський запит за зверненням майже сотні батьків юних поціновувачів письмового слова на останній сесії районної ради.  Щоб акцентувати увагу друкованого слова за своєї депутатської діяльності в минулі роки нагадаю тільки декілька публікацій в  "Вістях Ковельщини": "Що ми ще не вирішили ?", березень 2008 ;  "Історія про дитячу бібліотеку", червень 2008 р.; "Бюджет  – не "дишло",  липень 2013 та інші.
На виконання гарантованих Законом власних депутатських повноважень стараюся відповідально ставитися до виконання наданих виборцями завдань та звернень. Зокрема, рішенням Поворської сільської ради №7/20 від  29.05.2017 р.  мені делеговано від місцевої громади для забезпечення майнових інтересів місцевої громади брати активну участь в управлінні  майном спільної комунальної власності сіл і селищ Ковельського району. 
Остання сесія Ковельської районної ради від 20 жовтня,  мабуть,  увійде в історію місцевого самоврядування як найбезтурботніша і найбезвідповідальніша.  До прикладу,  звіт місцевого прокурора ще не був таким коротким і нецікавим для обговорення. За виключенням депутатів Андросюка і Чуля порушення Закону нікого більше не цікавить. Останній, правда, знову лобіював фамільярні справи майна КООП спілки. 
Пригадую, як проходили аналогічні питання в минулих каденціях: депутати Козуля, Повар,  Пархонюк та ін. піднімали гостро проблеми збереження майна, руху підакцизних товарів, роботи дільничних та ін.;  то тепер "тихо і гладко". Чомусь вирізання трубопроводу турбує лише міських депутатів, хоча розкопки ведуться на районній землі.  Заспокоїлися районні обранці і уже не переймаються відшкодуванням коштів на ремонт дорожньої інфраструктури, та багато інших питань.
Третім питанням порядку денного було заслуховування інформації Матяшук Т. І.  про роботу закладів культури.  Знову дискусії тільки з приводу процедури:  "запитання" і "відповіді".  Депутатів не цікавить стан будинків культури в Білині і Вороні. Як закінчилися спроби вивозу комп'ютерної техніки з сільських бібліотек  Поворської сільської ради.  Яка доля бібліотечної системи, в тому числі,  і приміщення,  де проводяться сесійні засідання та інші міроприємства  району.  Але дарма  –  ніхто не став турбувати очільницю фінансового відомства району. Як результат: “виступів”  – немає,   питань?  – теж немає. В п'ятому питанні районні депутати доповнили виробничим підрозділом (архітектурне бюро)  новоутворене комунальне підприємство "Ковельрайкомунсервіс". Вийшло як у анекдоті: "Колгосп створили!  – Присилайте колгоспників!" .
Наступним (6) питанням повістки дня,  що переймалися місцеві депутати: Хто стане першим почесним громадянином Ковельщини? І скільки за це будуть платити? За майже нульової активності депутатів в сесійній залі темп їхньої роботи по прийняттю рішень тільки наростав. А тому питання підвезення дітей до школи і використання радошинської землі проголосували майже автоматично. Дарма, що розглянуті питання не обговорювалися на профільних комісіях через відсутність кворуму.  Як бути з регламентом ??? Перейшли до дев'ятого питання.
За минулої каденції депутатства ми не транжирили майном наліво і направо. Добре спрацював апарат районної ради і місцевої РДА. Через суди у Львові впорядкували правові аспекти володіння майном в м. Ковелі. Зроблено інвентаризацію і частково ремонт. В цьому році районним депутатам припало вкотре ділити майно спільної власності громад району.
Частина депутатів нинішнього скликання погодилися, що утримувати майновий комплекс дуже складно, а тому його потрібно позбутися. Спочатку підвищили розцінки оренди і позбулися орендарів. А в цьому році приступили до продажу або передачі нерухомого майна. Як то приміщення методкабінету по вул. О. Пчілки, приміщення управління АПК по вул. Грушевського та приміщення 2  поверху ЗАГСу  по вул. С. Бандери. Хочеться кричати:   "ЩО ВИ РОБИТЕ?".  Але вуста мої заклеєні... 
Згідно  регламенту, роботі останньої сесії районної ради  передувала робота в постійній   комісії з питань бюджету. Комісія проходила жваво в конструктивному руслі, але питання не набуло схвалення і не мало стати предметом голосування в сесійній залі..?  Бо знову ж таки не було кворуму... Цим прикладом ставиться під сумнів актуальність засідань постійних комісій.
За живе зачепив виступ Володимира Андросюка: "...якщо депутати минулих скликань стягували майно...  –Ми, як "щурі", усе розтягуємо?".
Поза увагою як депутатів в сесійній залі, так і голови очолюваної Аркадієм Степанюком профільної комісії з питань використання майна, лишилися проблеми збереження майна.
Я глибоко стурбований, як Степанюки, Вишневські, Олексюки та інші депутати, навіть попри моє переконливе застереження  і бажання послужити громаді, ізолювавши мене, ділили майно ковельського району. Можливо,  в цьому криється така поспішність колег по провладній фракції Президента, щоб не допустити мене до роботи в профільній комісії через порушення Закону України "Про статус депутата місцевих рад". В п. 2 Статті 20 цього закону зобов'язує  мене "Депутат місцевої ради ... повинен входити до складу однієї з постійних комісій".  Ще в статті 19 цього ж Закону мені гарантовано право обирати і бути обраним до органів відповідної ради.
На основі вище викладеного на підставі Статті 36 ЗУ "Про статус депутата місцевих рад"  хочу публічно від керівництва ради, безпосередньо заступника п.  Пасенковського, що сидить в президії, і голосує "проти " отримати відповідь: ––  Хто несе відповідальність за невиконання вимог закону України щодо забезпечення гарантій депутатської діяльності? До речі за підписом Пасенковського було продано приміщення по вул. О. Пчілки.
А чи була така нагальна необхідність швидко проводити продаж а обмін майном? А чи делегували на це право представники новоутворених громад? 
На основі вищевикладеного  хочу звернутись до правоохоронних органів з заявою, щоб запобігти злочину  – потурання  права депутата та сумнівного відчуження майна громади. Прошу підтримки небайдужих жителів міста й району,  які не продають своїх домівок  з  причини  безгрошів'я навіть попри те  що не мають змоги зробити ремонт.                                       
Повторюю ще раз:  нам виборці виявили своє  довір’я,  щоб ми не перетворили раду у клуб політичних дискусій, місце задоволення особистих інтересів  або неприязні, а щоб вірою і правдою служили людям. Адже, як сказано у Євангелії від Луки (гл.12, ст. 48):  "І від всякого, кому дано багато, багато вимагатиметься, і кому багато доручено, з того і більше спитають".
Анатолій Корнійчук,
депутат районної ради, фракція  
"ВО "Батьківщина". 
Роздуми з приводу роботи останньої сесії районної ради
Останнім часом до мене надходило багато запитань відносно останньої сесії районної ради, зокрема відносно моєї акції протесту (мовчання). Якщо через упереджену позицію окремих депутатів я був "усунутий" від словесних баталій в сесійній залі, то завдячуючи редактору Миколі Григоровичу Вельмі, постараюся аргументувати свою позицію.  Не тримаю зла за те, що районні депутати "провалили" проект рішення з першого питання. Але перебіг подій в сесійній залі по решті питаннях підштовхнуло мене звернутися до виборців через районну газету. Зупинюся тільки на декількох прикладах.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 388
Читати далі
09.11.2017

_DSC4376Успішний педагог – майбутнє освіти

Підбито підсумки конкурсу “Успішний педагог”, ініційованого депутатом міської ради Вадимом Клімуком і підтриманого міською радою

(Закінчення. 
Початок в номері 
від 2 листопада ц. р.).
Бруча Світлана Анатоліївна, учитель-методист історії та правознавста загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №7 м. Ковеля:
– Педагогічне кредо: "Навчання найефективніше тоді, коли приносить радість".
Найяскравіше досягнення: найбільше я пишаюсь досягненням своєї учениці Куц Юлії, яка стала призером республіканського етапу Всеукраїнської олімпіади з історії. Залишити себе у своїх вихованцях – найвище щастя вчителя і сенс життя.
Секрет успіху, мабуть, у тому, що я працюю, вкладаючи у справу душу; я вчу, радіючи успіхам; чекаю нових звершень, пояснюючи невідоме; відчуваю задоволення, відкриваючи таємниці; надихаюсь, проводячи уроки; я живу, працюючи учителем. А ще я щасливий педагог, бо вірю, що мої учні – найкращі, а віра ця народжує любов, яка дає право сподіватись на завтрашній щасливий день.
l
Лесик Лариса Яківна, учитель-методист фізики загальноосвітньої школи  І-ІІІ ст. №10 м. Ковеля:
– Педагогічне кредо: "Я ніколи не вчу своїх учнів, а просто прагну створити такі умови, при яких вони могли б учитися самі" (А. Ейнштейн).
Найяскравіше досягнення:  пишаюсь досягненнями своїх учнів. Вони вибороли 4 дипломи ІІІ ступеня в ІV етапі Всеукраїнської олімпіади з фізики, 2 дипломи ІІ ступеня на Всеукраїнському турнірі юних фізиків. Серед моїх учнів є переможці обласного конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт секції фізики МАН України, переможець Всеукраїнського конкурсу наукових робіт "Мирний космос", переможці обласних олімпіад, конкурсів наукових робіт "Мирний космос", "Космос. Людина. Духовність".
В чому секрет мого успіху? В постійній сумлінній праці: роботі з учнями, вдосконаленні себе як педагога. Учитель виховує тих, в чиїх руках – майбутнє держави. І саме вчителі працюють над тим, щоб в нашій країні, як і в будь-якій європейській державі, пріоритетними були знання, вміння людини, здатність її до саморозвитку та творчої реалізації.
Чому вчителю потрібно брати участь в конкурсах? Участь у конкурсах дає можливість вчителю самоствердитись, не зупинятись на досягнутому, додає натхнення до нових творчих злетів.
l
Октисюк Валентина Володимирівна, вчитель географії та економіки, КЗ "НВК "ЗОШ І-ІІІ ст. №13-колегіум" м. Ковеля":
– Педагогічне кредо: "Письменник  живе у своїх книжках, художник – у картинах, скульптор у створених  ним  скульптурах, а вчитель – у думках і справах учнів".
Найяскравіше досягнення, яким пишаюся – гордість за своїх вихованців, зокрема сина, який також був учнем нашого навчального закладу. Радість за випускників, які сьогодні багато досягли у своєму житті, але  знаходять час прийти до школи і поспілкуватися. 
Пишаюся своїм учнем Ющиком Максимом, який був призером  Всеукраїнської олімпіади з економіки  та  "Талантом  року". В цьому – й моя маленька частинка праці, заради якої я  щодня йду до учнів.
Секрет  мого успіху – у методичних  надбаннях: прогресивних, модернізованих та трансформовних  у навчальний процес так, щоб забезпечити його дослідницький, пошуковий характер. Я в постійному пошуці творчих інноваційних підходів, самовдосконаленні та любові до дітей і професії.
 l
Міцура Юрій Михайлович, вчитель фізичного виховання КЗ "НВК "ЗОШ І-ІІІ ст. №13-колегіум" м. Ковеля":
– Педагогічне кредо: "Тільки рішуча людина, енергійна,  з  твердим  характером,  така,  що знає, чого вона хоче, чому вона хоче і які засоби  ведуть  до  виконання  її волі,   людина  може  виховати  рішучих,  енергійних,  сильних  характером людей".
Найяскравіше досягнення, яким пишаюся: крім взаєморозуміння  колег, чудового педагогічного колективу,  я пишаюся двома доньками, які відмінно навчаються, наслідують у всьому своїх батьків. 
Я гордий за своїх  вихованців, які вже привели до школи своїх дітей і хочуть навчатися під моїм керівництвом. На мою думку, досягненням успішного педагога є  вчительське енергійне довголіття, підтримка і розуміння родини, повага колег, любов до професії, гідне матеріальне забезпечення, а найкращою  нагородою  є вдала життєва стежина його вихованців.
Чому вчителю потрібно брати участь у конкурсах? 
Постійне  та різностороннє вдосконалення сучасного вчителя, незважаючи на вже наявний багаж знань, вмінь та навичок, вважаю аксіомою. Тому постійно відвідую різноманітні тренінги, семінари,  навчання, шукаю цікаві матеріали в мережі Інтернет. 
Невід'ємною складовою успішного та амбітного педагога вважаю участь у фахових Всеукраїнських конкурсах, в яких можна  вдало поєднати сучасні педагогічні технології та перевірені часом методики фізичного виховання, які  дають можливість  мені реалізувати себе як успішного педагога, а моїм вихованцям досягнути вагомих результатів у міських, обласних, Всеукраїнських та міжнародних змаганнях.
l
Майсак Наталія Сергіївна, керівник гуртків-методист "Ландшафтний дизайн" та "Природа і фантазія", методист Ковельської СЮН:
– Педагогічне кредо: "Бійся зупинити творчість".
Найяскравіше досягнення – те, що разом з юннатами щороку маємо  перемоги у обласних та Всеукраїнських конкурсах. Але найцінніше для мене те, що вихованці продовжують здобувати освіту, початок якої – на заняттях гуртків. Троє  вихованців здобули  спеціальність "Ландшафтний дизайнер". Отже, працюємо не даремно і посіяні зерна проростають.
Яким має бути педагог Нової української школи?
– Хочеться, щоб педагог-позашкільник Нової української школи містив в собі мудрість старої педагогічної еліти,  тримав руку на пульсі змін і новинок сучасності, вдумливо трансформував свою діяльність у відповідності до запитів дитини та батьківської громади і  не зупинявся у своєму розвитку.
l
Халамай Ірина Миколаївна, практичний психолог дошкільного навчального закладу (ясла-садка) комбінованого типу №8 "Казка":
– Педагогічним кредо для мене є слова Дені Дідро: "Найщасливіша людина та, яка дає щастя великій кількості людей".
Найяскравіше досягнення:  пишаюсь тим, що завдяки розвивальним заняттям у вихованців формуються навички соціальної адаптації, вони володіють знаннями про збереження та зміцнення власного здоров'я, здатні пізнавати людей, мають навички взаємодії з оточуючими у різних життєвих ситуаціях, підвищений рівень самооцінки і найголовніше – мають почуття любові до своєї країни, бажання бути гідним її громадянином. Найкращими напрацюваннями ділюсь з колегами на шпальтах педагогічних видань,  інтернет-форумах, спільнотах, освітніх платформах.
У чому секрет? Діяльність психолога дуже різноманітна. Я постійно працюю над собою, щоб поглибити свої знання та удосконалюватись. Як практичний психолог, маю справу з дітьми та батьками, педагогами та іншими людьми, що мають різний вік, статус, освіту. Кожен з ким я зустрічаюся віч-на-віч – індивідуальний, унікальний, володіє рисами і якостями, які притаманні лише цій особистості. Саме тому намагаюсь віднайти до кожного "ключик", щоб відкрити двері їх внутрішнього світу, аби наповнити його сонячним промінням та показати усі фарби життя. 
l
Дудка Зоя Георгіївна, вихователь-методист дошкільного навчального закладу № 6 "Світлячок":
– Педагогічне кредо:   "Щоб у дитячих очах загорілися промінчики, ти повинен у собі запалити Сонце" (В. Сухомлинський).
Найяскравіше досягнення, яким пишаюся:  логіко-математичний розвиток дітей з особливими потребами впродовж багатьох років забезпечує успіх подальшого навчання у школі кожного малюка, передовий педагогічний досвід  з цієї проблеми акумулюється у практиці роботи дошкільних працівників.
У чому секрет мого успіху?    Він простий: любити дітей, любити свою роботу, знаходитись в творчому пошуку і віддавати свою любов, знання, вміння тим, хто їх потребує – своїм дошкільнятам. Тоді успіх прийде сам по собі!
Чому потрібно брати участь в конкурсах? Конкурс для педагога – це можливість для самоствердження, самореалізації, презентації своїх здобутків і напрацювань. Це ще й можливість отримати нові знання і здобутки, зрештою, піднятись на нову сходинку педагогічної майстерності.
l
Бондаренко Олена Миколаївна, інструктор з фізичної культури дошкільного навчального закладу  №11:
– Педагогічне кредо:    "Спорт стає засобом виховання тоді, коли він улюблене заняття кожного"  (В. Сухомлинський).
Найяскравіше досягнення:  перемога у міському конкурсі педагогічної  майстерності   "Дошкілля – це покликання" у грудні 2016 року.  Переможець  ХІ  Міжнародного  фестивалю "Танцююче місто"   у номінації "Патріотичний танець" у травні  2017 року. 
Секрет успіху: я оптиміст, і  переконана, що життя – яскравий подарунок! Люблю дітей, роблю все можливе, щоб  вони зростали здоровими не тільки фізично, а й мали навколо себе як найбільше уваги і любові. Тому багато працюю з батьками дошкільнят, бо дорослих теж потрібно навчати берегти здоров'я:
Жити, щоб здорових дітей 
ростити,
Успіхам, Сонцю, життю 
радіти!
Підготувала 
Світлана ВЕРЧУК,
завідуюча методичним кабінетом управління освіти міськвиконкому.
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА. 
(Закінчення.  Початок в номері  від 2 листопада ц. р.).
Бруча Світлана Анатоліївна, учитель-методист історії та правознавста загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №7 м. Ковеля:
– Педагогічне кредо: "Навчання найефективніше тоді, коли приносить радість".
Найяскравіше досягнення: найбільше я пишаюсь досягненням своєї учениці Куц Юлії, яка стала призером республіканського етапу Всеукраїнської олімпіади з історії. Залишити себе у своїх вихованцях – найвище щастя вчителя і сенс життя.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 3118
Читати далі
09.11.2017

учительКонкурс "Вчитель року –2018" стартував

Люблю людей, які серед буденної  сірості наполегливо виборюють місце під Сонцем.
Саме ці неспокійні, креативні і цілеспрямовані особистості рухають прогрес, ведуть суспільство за собою. Вони є світлом в тунелі життя для інших. Ці люди зібралися 6 листопада ц. р. у міській гімназії, щоб взяти участь у конкурсі "Вчитель року – 2018".
Я недаремно розпочав цей короткий репортаж із слова "Люблю". Буває, почуєш рутинне: "А  навіщо воно тобі або мені?". Оця песимістичність, часом одягнена в матеріальне, крає серце, адже така філософія ніколи не заіскриться ні ізумрудом, ні сапфіром. 
Так, шлях до  перемоги всіяний колючими тернами. Так, потрібно недоспати, недовідпочити, але над цим всім зірка ясна сяє, яка освітлює шлях до нашого європейського майбуття.
– Професія вчителя активізує творчість, дарує любов і надію, зміцнює віру в учня. Цього досягти нелегко, особливо тоді, коли навчати потрібно по-новому. Але ж це педагоги роблять заради своїх вихованців і нашого майбутнього. І ваші конкурсні моральні затрати окупляться успіхами ваших учнів, – наголосив у вітальному слові Віктор Бичковський, очільник міського управління  освіти.
– Конкурс – це поступ, який крила розправляє. Учительське життя конкурсантів – це "до" змагань і "після". Ви станете іншими – мудрішими, фахово досконалішими. Ви підніметеся на вищу  сходинку професійної майстерності, – зазначила Світлана Верчук, завідувач міського методичного кабінету.
Від імені тих, хто брав участь у творчих змаганнях, вітала номінантів Катерина Макарук. Вона побажала всім успіху у цій боротьбі.
Сьогодні – змагання з трьох дисциплін: української мови та літератури, фізики та фізичної культури. Питання і теми надзвичайно важкі – тим вагоміша перемога.
Слід відзначити і гарний літературно-пісенний заспів, який подарували аматори сцени міської гімназії. Навіть багатоголосний хор "Первоцвіт" (кер. Олена Сметюх) підіймає дух присутніх. І ще приємний штрих: конкурсантів прийшли підтримати директори шкіл! Зворушливо. Єдина освітянська родина.
Люблю людей, які серед буденної  сірості наполегливо виборюють місце під Сонцем.
Саме ці неспокійні, креативні і цілеспрямовані особистості рухають прогрес, ведуть суспільство за собою. Вони є світлом в тунелі життя для інших. Ці люди зібралися 6 листопада ц. р. у міській гімназії, щоб взяти участь у конкурсі "Вчитель року – 2018".
Я недаремно розпочав цей короткий репортаж із слова "Люблю". Буває, почуєш рутинне: "А  навіщо воно тобі або мені?". Оця песимістичність, часом одягнена в матеріальне, крає серце, адже така філософія ніколи не заіскриться ні ізумрудом, ні сапфіром. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 548
Читати далі
12