Завтра, 28 червня ц. р., в День Конституції України і напередодні Дня молоді, в Ковелі відбудеться традиційна загальноміська випускна лінійка. У ній візьмуть участь і випускники навчально-виховного комплексу «ЗОШ І-ІІІ ст. № 13-колегіум» Олександра МОСКАЛИК, Олеся ЛОНЮК,

Софія КРОПИВА, Анна ЮЩЕНКО, Вікторія КОСТЮК, Ангеліна КАПІТУЛА. Всі вони - «золоті» медалісти, з чим вітаємо і їх, і педагогів школи, і батьків.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Завтра, 28 червня ц. р., в День Конституції України і напередодні Дня молоді, в Ковелі відбудеться традиційна загальноміська випускна лінійка. У ній візьмуть участь і випускники навчально-виховного комплексу «ЗОШ І-ІІІ ст. № 13-колегіум» Олександра МОСКАЛИК, Олеся ЛОНЮК, Софія КРОПИВА, Анна ЮЩЕНКО, Вікторія КОСТЮК, Ангеліна КАПІТУЛА. Всі вони - «золоті» медалісти, з чим вітаємо і їх, і педагогів школи, і батьків.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 466

Погода в Ковелі  

20 – 26 червня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 326

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 270

Над хвилями гріха завжди злітає птах Господньої молитви. Погодься, шановний читачу, що в нашому українському “морі” одним із найтяжчих гріхів є насилля над мовою народу.

Задумаймося:

– чи не гріхом були царські заборонні  укази проти української мови у ХІХ-ХХ ст.?

– хіба колонізація українців у 20-30-их роках ХХ ст. не витікала   з брудного болота лихого?

– а сьогодні хіба заспокоїться душа, коли в незалежній державі новітні українофоби ігнорують державну українську мову?

Дехто вважає (треба ж до такого додуматися!), що українська не "канонічна" в молитві. Окремі із безбатченків нахабно виступають проти відповідного Закону на підтримку української мови, вимагають його відміни.

Особисто у мене душа не змириться з тим, що на виборчих перегонах за президентство значна частина українців своє національне, споконвічно українське проміняла на солодкоголосі, але абсолютно нереальні обіцянки низьких тарифів, різкого збільшення пенсій та зарплат, швидкого припинення війни на Донбасі. На політичну арену дедалі активніше виходять адепти  "руського міра".

Що тут скажеш? Били ж у дзвони, та хто їх чув?..

Сто років тому сизокрилою чайкою злітала над хвилями мороку велика українка Олена Пчілка. Голосила заклично  на весь світ. Листи грізні підписувала і надсилала до Міністерства освіти Російської імперії. Ви думаєте, марно? Аж ніяк! Хай і на короткий термін, але відміна  Валуєвсько-царських указів відбулася.

Вольова, красива,  інтелігентна дворянка не ставила метою життя пустопорожні  салонні розваги, а вела небезпечну боротьбу проти насильницької русифікації великого народу.

На чому формується світогляд сучасного українця? Часто-густо на фейковій, брехливій інформації та пропаганді. Хитка свідомість затискується у лещата цілеспрямованих  меседжів  про меншовартість українства. Людина  стає незахищеною і розгубленою. Здавалося б, і пророків не потрібно – будуй проукраїнське позитивне середовище у всіх його вимірах.

Вслухаймося в голос Олени Пчілки, почуймо, як формувалася світоглядна позиція у її родинній обителі в Гадячі: "Можна сказати, що українська хвиля оточила нас могутньо – се була українська пісня, казка, все те, що створила українська думка".

Словом, ключ, який мав би відкрити двері у світлицю українства, є. Але щоб його повернути, потрібна воля, переконаність у душах.

Молитва Олени Пчілки над хвилями гріха проходила через  материнське серце. Ще раз вслухаймося у музику її історичних слів:

"В дітей мені хотілося перелити свою душу і думки, з певністю  можу сказати, що мені се вдалося. Не знаю, чи стали б Леся й Михайло українськими літераторами, коли б не я. Може б, стали, але хутчій, що ні… Власне, я завжди окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, щоб вони змалку пізнавали її якнайбільше.  Життя зо мною та посеред волинського люду сприяло тому".

Ми звикли чути, щоб наші діти були вродливі, багаті й щасливі.

Ольга Петрівна Косач мріяла, хотіла бачити своїх дітей щасливими в українстві.

Пошануймо і прославмо Матір-українку, яка не просто народжує, а веде своїх дітей в дивну країну духовності, моральних чеснот, підживлених національним, рідним, батьківським.

l

Слова Лесі Українки: "Я маю в серці те, що не вмирає" стали для нас крилатими. Разом із тим впевнено можна сказати, що вони так само притаманні Олені Пчілці. Вона й сьогодні сучасна, як ніколи. І тішить душу те, що є кому відкривати двері в світлицю українства.

18  червня ц. р. у Ковельській міській гімназії відбулись  волинезнавчі історико-педагогічні читання на тему: "Освіта та виховання в родині Косачів: талановита матір талановитих дітей".

Організаторами наукової конференції стали: Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти (ректор Петро Олешко), управління освіти виконкому Ковельської міськради (Віктор Бичковський), Ковельська міська гімназія ім. Олени Пчілки (директор Олена Вальчук) та обласна організація краєзнавців Волині (Геннадій Бондаренко).

Доповідачі, серед яких – науковці Національного Східноєвропейського університету, вчителі  ковельських шкіл, краєзнавці Волині, торкнулися різних тем  життя та творчості письменниці, видатного етнографа Ольги Петрівни Косач.

Тон конференції задав Петро Олешко, ректор ВІППО, кандидат історичних наук. Він наголосив, що пилок творчості із квітів письменництва на пасіку українства несуть всі ті, кому не байдужа доля України.

І справді. Велика українська Пчілка віддає той мед, який на ціну золота серед побутових, матеріальних проблем сірого буття.

Цікаво було чути доповідь Олени Вальчук, директора закладу про те, як педагогічний та учнівський колективи  формують літературно-мовний та педагогічно-виховний простір, щоб назва в ім'я славетної землячки відповідала змісту навчально-виховного процесу гімназії в сучасних умовах.

Навіть з короткого ознайомлення із гімназією присутні переконалися, що зроблено багато. Функціонує історичний музей навчального закладу. У фойє вас зустріне мудра, вольова і разом з тим любляча  Олена Пчілка. У гімназійній світлиці – виставка вишивок зі схемами, зібраними Оленою Пчілкою, майстринею-вишивальницею Тетяною Ведмедюк. Скажу:   це треба бачити, щоб відчути, що таке справжня майстерність. Виставку презентувала екскурсовод Мар'яна Місяць.

 Любуючись вишивками, роздумуючи біля портрета Ольги Косач-Драгоманової  і пізнаючи історію просвітництва через шкільний музей, мимоволі розумієш, наскільки важливо мати символи українства, особливо в образах світочів письменництва, борців за українську мову.                       

Недаремно  учасники одноголосно прийняли рішення про спорудження погруддя Олени Пчілки у м. Ковелі. Двома руками голосую "За!". Гарно вписався б образ Великої українки і Матері з великої літери в центрі міста біля Ковельської міської гімназії.

І ще. Велику естетичну насолоду учасники конференції отримали, переглядаючи виставу Олени Пчілки "Світова річ" у виконанні театральної студії гімназії (керівник Зоя Приступчук).

Повірте, це був найсолодший "мед" від Олени Пчілки, бо ним  частували присутніх учні престижного ковельського закладу.

Конференція – це не просто розмова, а погляд на сучасні проблеми рідної мови і культури взагалі, а разом з тим поклик до дії всіх небайдужих.

І, нарешті, про українську мову моє ліричне слово:

 Пісня про рідну мову

Рідна мово моя,

Ні години, ні дня

Ти віками не знала спокою.

Бо на рідній землі

Ми вважались малі,

Меншовартні були із тобою. 

 Ти нелегко жила,

Але в пісні цвіла,

Дух кріпила із коренів роду.

Чисту воду пила

У гаю з джерела,

Брала барви ясні 

у природи.

В Україні війна,

Зла й підступна вона,

Хоче знищити рідную мову.

Став під кулі солдат,

Б'є народ у набат:

"Українське не знищити

 Слово!"".

Із волинських лісів

Я несу свій засів

Через терни і доли полинні.

Обрій світиться нам -

Передати і дочкам, й синам

Ми тебе, рідна мово,

 повинні!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Над хвилями гріха завжди злітає птах Господньої молитви. Погодься, шановний читачу, що в нашому українському “морі” одним із найтяжчих гріхів є насилля над мовою народу.

Задумаймося:

– чи не гріхом були царські заборонні  укази проти української мови у ХІХ-ХХ ст.?

– хіба колонізація українців у 20-30-их роках ХХ ст. не витікала   з брудного болота лихого?

– а сьогодні хіба заспокоїться душа, коли в незалежній державі новітні українофоби ігнорують державну українську мову?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 376

КраЄзнавству у наш час належить важлива роль у вихованні учнів. Активна участь школярів у краєзнавчій роботі сприяє їх громадському і духовному розвитку, формуванню інтелектуального потенціалу.

Центром краєзнавчої  роботи в нашому місті є СЮТур, як складова система позашкільної освіти. СЮТур забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації на інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток. Вона веде підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для  організації змістовного дозвілля, відповідно до здібностей, обдарувань вихованців. Тут проводяться різноманітні екскурсії, походи та експедиції під час яких діти займаються дослідницько-пошуковою роботою, вивчаючи свій рідний край.

Протягом кількох місяців юні туристи-краєзнавці (Костюк Т., Сорокіна М., Михалевич С., Доценко К., Луцкевич С.) під керівництвом автора цих рядків працювали над темою "Родовища будівельних матеріалів Волинської області", метою якої було дослідити  та оцінити ступінь забезпечення Волинської області будівельною сировиною. Юні пошуковці, крім опрацювання літературних джерел та інтернет-ресурсів, провели власні польові дослідження в кар'єрах видобутку піску та крейди – Ковельському і Городилецькому родовищах. Вони отримали необхідну інформацію під час зустрічей з кандидатом геологічних наук, доцентом кафедри фізичної географії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Вовком О. П. та геологами державного підприємства "Українська геологічна компанія" Жуйковим М. І. і Кіндратом В. П.

За результатами дослідницько-пошукових робіт визначили, що Волинська область добре забезпечена такою будівельною сировиною як глина, крейда та пісок. Крейдяна сировина поширена у Турійському і Ківерцівському районах, запаси глин та суглинків – в південних районах області (Горохів, Локачі, Луцьк, Берестечко, Торчин), а пісок найпоширеніший у північній частині території.

На території області – 74 родовища будівельних матеріалів, але до розробки залучено менше п'ятнадцяти. Нерідко можна простежити не досить ефективне та раціональне використання запасів природних ресурсів. Особливо часто спостерігається несанкціоноване добування піску, що, в свою чергу, призводить до негативних та безворотних наслідків.

Кожен з нас повинен дбати про збереження та розумне використання багатств рідної природи.

На Землі, у домі

 вселюдському –

Протиріч і негараздів тьма.

Будьте, люди, обережні 

в ньому!

Іншої домівки в нас нема!

Ірина Челяда,

керівник гуртків СЮТур.

КраЄзнавству у наш час належить важлива роль у вихованні учнів. Активна участь школярів у краєзнавчій роботі сприяє їх громадському і духовному розвитку, формуванню інтелектуального потенціалу.

Центром краєзнавчої  роботи в нашому місті є СЮТур, як складова система позашкільної освіти. СЮТур забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації на інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток. Вона веде підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для  організації змістовного дозвілля, відповідно до здібностей, обдарувань вихованців. Тут проводяться різноманітні екскурсії, походи та експедиції під час яких діти займаються дослідницько-пошуковою роботою, вивчаючи свій рідний край.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 314

До Дня Скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні в ДНЗ "Ковельський ЦПТО" проведено літературно- музичну композицію "Ще довго пам'яттю болітиме війна", яку підготували: класний керівник Тетяна Шафета (гр. №17) бібліотекарі, керівники гуртків.

“Пам'ятаєш, земле,

 сорок п'ятий,

 Земле! Сорок перший 

не забудь!” 

– такими віршованими словами розпочали захід ведучі Назар Ковалик, Ірина Олексюк.  Учні групи №17 Марія Сохач,  Каріна Алексеєнко, Дмитро Усач, Іван Шворак відтворили  події далекого червневого ранку 1941 року, коли, танцюючи випускний вальс і разом з тим почувши вибухи, дівчата проводжають хлопців на війну.

Під час заходу ведучі розповідали про біль і страждання людей в роки Другої світової війни, про злочини нацистів на окупованих територіях, про мужність і героїзм українського народу.

У народі кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово "війна", вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя. 

"Мати пише лист сину" – сценка, яку вдало зіграли учні Яна Сирота (мати), Ангеліна Павлік (поштарка), Олександр Вальчук (солдат). Віршовані рядки про війну декламували Богдана Голуб, Ангеліна Жиговець. Учні переглянули відео "Степом, степом", "Кленова балада".

У виконанні Олександра Вальчука прозвучала пісня "Мати – тополя".

Хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих у Другій світовій війні.

До Дня Скорботи і  вшанування пам'яті жертв війни в Україні в бібліотеці центру оформлена виставка – спогад "Дорогами війни".

Пам'ять... Вона нетлінна й вічна. Вона зберігається у старих фронтових фотографіях, у тих речах, які зберігають колишні фронтовики, вона не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці історії перемоги над нацизмом.

Наш обов'язок – шанувати пам'ять мільйонів невинних жертв, яких забрала війна, воїнів-визволителів,  полеглих у боях під час Другої світової війни, Героїв Небесної Сотні, учасників АТО, які загинули в боротьбі за Україну.

Людмила Рихлюк,

бібліотекар 

ДНЗ "Ковельський центр професійно-технічної освіти".

До Дня Скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні в ДНЗ "Ковельський ЦПТО" проведено літературно- музичну композицію "Ще довго пам'яттю болітиме війна", яку підготували: класний керівник Тетяна Шафета (гр. №17) бібліотекарі, керівники гуртків.

“Пам'ятаєш, земле,

 сорок п'ятий,

 Земле! Сорок перший 

не забудь!” 

– такими віршованими словами розпочали захід ведучі Назар Ковалик, Ірина Олексюк.  Учні групи №17 Марія Сохач,  Каріна Алексеєнко, Дмитро Усач, Іван Шворак відтворили  події далекого червневого ранку 1941 року, коли, танцюючи випускний вальс і разом з тим почувши вибухи, дівчата проводжають хлопців на війну.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 405

Мертві хапають живих,

або  Фредді  Крюгер  повертається

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 480

Одним з героїв Чемпіонату України з веслування на байдарках і каное 2019 року серед юніорів по праву можна вважати Тараса Семенюка (на знімках), вихованця веслувальної школи "Ніка-Сільмаш" (тепер — КЗ "КДЮСШ  ім. Є. Кондратовича). Йому підкорились найвищі сходинки чемпіонського  п'єдесталу на дистанціях 1000 метрів ("одиночка") та 1000 і 500 метрів ("двійка") у парі з Анатолієм Швораком (школа "Олімп").

Зазначимо: це — не випадковість. Тарас тричі здобував чемпіонське звання у 2018 році і був дворазовим чемпіоном у 2017 році.

Більше того, в травні ц. р. брав участь у змаганнях на кубок України в м. Дніпрі, де виборов перше і третє місця на різних дистанціях.

Отож, мій читачу, заглянемо у внутрішній світ юного веслувальника-чемпіона і поцікавимося в чому запорука успіху?

— Тарасе, відомо, що перемоги можливі там, де панує любов до обраної справи. Як потрапив у веслувальний спорт? Хто прищепив тобі любов до нього?

— Все сталося завдяки  моїй улюбленій мамі Аллі. Вона у свій час мала відповідні успіхи у цьому виді спорту. Спочатку у 2012 році то була просто забава. Про серйозні успіхи, тим більше — чемпіонство, я й не думав. Згодом тренери щось розгледіли в мені і серйозно стали тренувати.

— А що необхідно для перемоги?

— Володіти сучасною технікою веслування, бути фізично підготовленим  і морально налаштованим на перемогу. А ще вміти витримувати надвисокі навантаження.

— Ти у свої шістнадцять неодноразово ставав чемпіоном України (8 разів!). Це — похвально. Але ж зростанню і вдосконаленню немає меж. Що далі? Які мрії?

— Потрапити в збірну України, пройти відбір і поїхати на Олімпійські ігри.

— Задум хороший. Хто ставить високу "планку", той неодмінно підкорить її. Але щоб цього досягти, необхідно себе, образно кажучи, принести повністю в жертву його величності Спорту. А навчання? Відстанеш від однокласників. А без знань у практичному житті успіх неможливий. Скажи відверто: спорт впливає на якість навчання?

— Стараюсь не відставати. Є розуміння з боку вчителів, які з окремих предметів допомагають мені долати відставання. Думаю, що успішно осилю навчальну програму з усіх предметів і підготуюся до ЗНО у 2020 році.

— Багатьом спортсменам слава засліплює очі, у них з'являється гординя. Як із "зірковою хворобою"?

— Я реально дивлюся на речі і марнославством не хворію. Тим більше, що це ж не тільки мої особисті перемоги, а й велика заслуга тренерів.

— Хто ж веде до перемог?

— Світлана Проніна та Володимир Троцюк. Це класні наставники. Вони досконало знають свою справу.

— А батьки та рідні задоволені? Не стримують спортивного пориву? Адже спорт, як ти казав, "забава" короткотривала, а швидко настане проза життя.

— Батьки задоволені, гордяться мною. Щодо майбутнього, то я маю намір стати студентом Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Там є спортивна кафедра. Стати тренером майбутніх ковельських чемпіонів — хіба не реальна мрія?

— Це значить, що ти не плануєш летіти в захмарні далі, а залишитися в рідному Ковелі?

— А чим погана ідея? Зірки світять однаково і над Києвом, і над Львовом, але над рідним містом найясніше.

— Приємно чути. А скажи чесно: веслувальники дружать поміж собою?

— Звичайно. Дружба — це запорука успіху. Поряд зі мною пліч-о-пліч ідуть Сергій Яковлєв, Анатолій Шворак, Богдан  Лопухович та інші.

— Веслувальники як виглядають на фоні України?

— Ковельська веслувальна  школа — одна з кращих в країні. Місто гордиться своїми чемпіонами Андрієм Рибачком, Юрієм Віндюком. Серед  молодих вже відомі Вітя Свередюк та інші.

— Байдарка, каное легкі, на них, мабуть, важко втримати рівновагу? Чемпіони бувають у воді?

— Бувають, особливо, коли вітер сильний або коли емоції переповнюють від радості при перемозі. Є випадки, коли спортсмени роблять останній ривок, виявляють надзусилля на фініші, і теж падають у воду. Такий момент пережив олімпійський чемпіон Юрій Чабан.

— Матеріальне заохочення чемпіонів вагоме?

— Є стипендія від міського голови. Бувають невеликі заохочення від Школи вищої спортивної майстерності. Ці стимули особливо не впливають на спортивний результат.

— А що попереду?

— Як завжди, тренування і нові змагання. Розслаблятися немає коли.

— Що ж, Тарасе, чемпіонська ноша нелегка. Але мусиш її нести, боротись і перемагати. Успіхів тобі і подальших перемог!

 Розмову вів Любомир ФІАЛКО.

Одним з героїв Чемпіонату України з веслування на байдарках і каное 2019 року серед юніорів по праву можна вважати Тараса Семенюка (на знімках), вихованця веслувальної школи "Ніка-Сільмаш" (тепер — КЗ "КДЮСШ  ім. Є. Кондратовича). Йому підкорились найвищі сходинки чемпіонського  п'єдесталу на дистанціях 1000 метрів ("одиночка") та 1000 і 500 метрів ("двійка") у парі з Анатолієм Швораком (школа "Олімп").

Зазначимо: це — не випадковість. Тарас тричі здобував чемпіонське звання у 2018 році і був дворазовим чемпіоном у 2017 році.

Більше того, в травні ц. р. брав участь у змаганнях на кубок України в м. Дніпрі, де виборов перше і третє місця на різних дистанціях.

Отож, мій читачу, заглянемо у внутрішній світ юного веслувальника-чемпіона і поцікавимося в чому запорука успіху?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 459