Минулий 2019-й рік був багатим на ювілейні дати для багатьох освітянських закладів Ковельщини. Але якщо педколективи більшості шкіл головним чином відзначали 40 або 50 років від початку діяльності, то у закладі загальної  середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 нещодавно відзначили 85-ліття установи.

Справа у тому, що школа стала функціонувати ще 1934 року, коли Ковель перебував у складі ІІ Речі Посполитої. В ті часи до 1939 року вона була так званою утраквістичною, де всі предмети викладали польською, окрім української мови та літератури.

У 1944 році, коли наше місто визволили від нацистської окупації, школа відновила свою діяльність під номером 41 як залізнична. Навчання тут вели переважно російською. Її закінчили багато відомих на Волині і Україні людей. Пізніше школа стала ЗОШ № 2, а нині – ЗЗСО № 2.

НА ФОТОСВІТЛИНІ:  учні і педагоги школи під час відзначення 85-річного ювілею. Фоторепортаж про подію   читайте на 5-й сторінці сьогоднішнього номера газети.

Фото з архіву ЗЗСО № 2.

Минулий 2019-й рік був багатим на ювілейні дати для багатьох освітянських закладів Ковельщини. Але якщо педколективи більшості шкіл головним чином відзначали 40 або 50 років від початку діяльності, то у закладі загальної  середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 нещодавно відзначили 85-ліття установи.

Справа у тому, що школа стала функціонувати ще 1934 року, коли Ковель перебував у складі ІІ Речі Посполитої. В ті часи до 1939 року вона була так званою утраквістичною, де всі предмети викладали польською, окрім української мови та літератури.

У 1944 році, коли наше місто визволили від нацистської окупації, школа відновила свою діяльність під номером 41 як залізнична. Навчання тут вели переважно російською. Її закінчили багато відомих на Волині і Україні людей. Пізніше школа стала ЗОШ № 2, а нині – ЗЗСО № 2.

НА ФОТОСВІТЛИНІ:  учні і педагоги школи під час відзначення 85-річного ювілею. Фоторепортаж про подію   читайте на 5-й сторінці сьогоднішнього номера газети.

Фото з архіву ЗЗСО № 2.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 264

Погода в Ковелі 

9 – 15 січня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 307

Рік, що минає, був дуже насиченим на політичні події. Українці пережили двоє виборів, повне оновлення державної влади, ухваленнянизки важливих законів і дипломатичних рішень. Про основні політичні віхи цього року розповідають наші експерти. 

Перезавантаження державної влади

Перша половина 2019 року пройшла під знаком виборчих перегонів. Навесні українці обирали Главу держави, влітку – парламент. Новий президент Володимир Зеленський здобув переконливу перемогу у другому турі, набравши понад 73% голосів виборців. Уже в липні президентська партія "Слуга народу" змогла закріпити успіх, отримавши понад 43% голосів українців. 

Після виборів склад Верховної Ради оновився на 80% і помолодшав на 7,5 років. Більшість нових облич увійшла до парламенту у складі партій "Слуга народу" і "Голос".Серед політсил, які були в попередньому парламенті, залишились: ВО "Батьківщина", ЄС (колишній БПП) та “Опозиційна платформа – За життя” (колишній Опоблок). 

У перший робочий день Ради депутати сформували новий Кабінет міністрів на чолі із Олексієм Гончаруком. Склад нового Кабміну скоротився з 19 до 15 міністерств. Як окрема інституція зникло Міністерство аграрної політики та продовольства, натомість з'явилось Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства. Міністерство екології об'єднали із енергетичним відомством й утворили Міністерство енергетики та захисту довкілля України. Також з'явилось об'єднане  Міністерство культури, молоді та спорту. 

Замість двох відомств, присвячених питанням ветеранів й окупованих територій, постало єдине Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. З'явилось нове Міністерство цифрової трансформації.

Таким чином, менше, ніж за півроку з моменту перемоги Володимира Зеленського на виборах,  Україні відбулось повне перезавантаження як на рівні парламенту, так і уряду. 

Ухвалення резонансних законів

Перший місяць роботи нового парламенту відзначився активним ухваленням законів, за що журналісти охрестили його "турборежимом". За словами спікера Дмитра Разумкова, за 100 днів роботи парламент встиг ухвалили 100 законів. Це на третину більше, ніж змогли проголосували нардепи попереднього скликання за аналогічний період.

"Якщо ж ми говоримо про швидкість та якість роботи, то багато законопроектів і постанов Верховна Рада ухвалювала більшістю голосів (понад 226 голосів), часто конституційною (понад 300). Максимальний рекорд – 34 голосування більш ніж 300 голосами за один пленарний день. Я не пам'ятаю, щоб це було в будь-якій іншій Раді. Є речі, які об'єднують", –підкреслив Д. Разумков.

Серед законів, які найперше ухвалили депутати, був Закон щодо перезавантаження влади, який передбачає спрощення порядку прийняття на роботу і звільнення чиновників та запроваджує контрактну державну службу.

18 грудня Рада остаточно підтримала Закон про зняття депутатської недоторканності від 1 січня 2020 року. Раніше для того, щоб притягнути нардепа до кримінальної відповідальності, була потрібна згода парламенту, тепер –рішення генерального прокурора.

Також парламент ухвалив у другому читанні Закон, який запроваджує штрафи за кнопкодавство в Раді. Голосування замість іншого народного депутата буде каратися штрафом від 3 до 5 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 51 до 85 тисяч гривень).

Минулого року парламент також зробив великий крок до відкриття ринку землі, ухваливши у першому читанні відповідний Закон. Документ викликав запеклі дискусії у Раді і справжні баталії під її стінами. Друге читання Закону очікується незабаром. 

Ще один важливий документ, який ухвалили цього року, – Закон про надання статусу учасників бойових дій добровольцям. Державні соціальні пільги та гарантії поширюються на добровольців та членів їхніх сімей. Статус учасників бойових дій дозволяє отримати житло без черги,мати пільговий проїзд у громадському транспорті, а також знижку в 75% на комунальні послуги. Крім того, державна служба зайнятості надає учасникам бойових дій можливість безоплатного перенавчання. Закон починав діяти з 1 січня 2020 року.

Дипломатичні зусилля

Минулого  року відбувся  обмін полоненими за формулою "35 на 35". Україна визволила 24-х військових моряків, взятих у полон Росією у  Керченській протоці, а також низку політичні в'язнів Кремля. 7 вересня після п'яти років полону до України повернулись Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Володимир Балух, Роман Сущенко, Микола Карп'юк і Павло Гриб. Згідно з опитуванням групи "Рейтинг", українці вважають цей обмін найважливішою подією 2019 року.

З червня по листопад також відбулось розведення військ на трьох ділянках лінії розмежування: у Станиці Луганській, Золотому і Петрівському. Ці кроки стали фундаментом для нормандського саміту, у рамках якого Президент України зустрівся із лідерами Франції, Німеччини та Росії. Це був перший "нормандський саміт" від осені 2016 року і також перша зустріч Володимира Зеленського та президента РФ Володимира Путіна. У спільному комюніке "нормандської четвірки" сторони погодились забезпечити повне припинення вогню, оновити план щодо розмінування і провести обмін полоненими за принципом "всіх на всіх". Власне, новий обмін   відбувся 29 грудня 2019 року.

Звільнення полонених українців, як і "нормандський саміт", дають надію на продовження діалогу щодо встановлення миру у цьому році.

Оксана КОВАЛЬ, 

медіа-координатор Центру громадського моніторингу та контролю.

Рік, що минає, був дуже насиченим на політичні події. Українці пережили двоє виборів, повне оновлення державної влади, ухваленнянизки важливих законів і дипломатичних рішень. Про основні політичні віхи цього року розповідають наші експерти. 

Перезавантаження державної влади

Перша половина 2019 року пройшла під знаком виборчих перегонів. Навесні українці обирали Главу держави, влітку – парламент. Новий президент Володимир Зеленський здобув переконливу перемогу у другому турі, набравши понад 73% голосів виборців. Уже в липні президентська партія "Слуга народу" змогла закріпити успіх, отримавши понад 43% голосів українців. 

Після виборів склад Верховної Ради оновився на 80% і помолодшав на 7,5 років. Більшість нових облич увійшла до парламенту у складі партій "Слуга народу" і "Голос".Серед політсил, які були в попередньому парламенті, залишились: ВО "Батьківщина", ЄС (колишній БПП) та “Опозиційна платформа – За життя” (колишній Опоблок). 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 391

Усі християни незалежно від конфесії відзначають не день народження, а подію народження Ісуса Христа (дата, до речі, достеменно не відома). Проте календарями послуговуються різними. Тут без історії не розібратися. 

1 січня 45 року до н. е. Юлій Цезар запровадив календар, названий за його іменем юліанським. Він майже такий, як і нинішній, про що –  згодом. Цим календарем користувалися до XIV століття, аж поки не виявилися суттєві недоліки. Річ у тому, що юліанський рік тривалістю 365 днів і 6 годин довший за астрономічний сонячний рік на 11 хвилин 14 секунд. За півтора тисячоліття виникла суттєва різниця між фактичним і формальним настанням весняного рівнодення, яке, як відомо, важливе для визначення дня Христового воскресіння. Для усунення проблеми 4 жовтня 1582 року Папою Римським Григорієм ХІІІ було запроваджено григоріанський календар, котрим ми користуємося в повсякденні і який установлено як міжнародний стандарт. Наступного року Григорій ХІІІ надіслав своєму православному «колезі» — Константинопольському Патріарху Єремії II пропозицію перейти на новий календар, однак її відкинули як невідповідну канонічним правилам святкування Великодня.

Йшли століття, у світському житті календарні суперечки врегулювалися. Прогрес дійшов і до наших теренів — григоріанський календар почав діяти в Українській Народній Республіці 16 лютого 1918 року (цей день стали вважати 1 березня), а незадовго до того його запровадили в Радянській Росії (старий — новий стилі). Натомість церковна спільнота реформу не прийняла. Станом на сьогодні всі християни західного обряду відзначають нерухомі свята за григоріанським календарем. 

Юліанським продовжують користуватися Російська, Грузинська, Сербська, Єрусалимська православні церкви, а також Православна церква України та Українська греко-католицька церква. Інші православні — Константинопольський, Александрійський, Антіохійський, Румунський патріархати, Болгарська, Польська і Грецька православні церкви — послуговуються новоюліанським календарем, що збігатиметься з григоріанським до 2800 року.

Крім різниці в календарях, є нюанси й у традиціях святкування. Для вірян західного обряду Різдво Христове — найважливіше релігійне свято. Натомість для православних таким є Великдень. Усі християни дотримуються особливих правил перед Різдвом. У католиків і протестантів це адвент — місяць в очікуванні свята, протягом якого люди приділяють час духовному життю, родині, за бажання постять. Православні дотримуються суворого Різдвяного посту — Пилипівки, що починається 28 листопада і закінчується 7 січня, під час якого намагаються очиститись духовно. Спільним для усіх християн є Святвечір, коли родина збирається за столом на вечерю з пісних страв.

Підготувала

Маргарита СИТНИК.

Усі християни незалежно від конфесії відзначають не день народження, а подію народження Ісуса Христа (дата, до речі, достеменно не відома). Проте календарями послуговуються різними. Тут без історії не розібратися. 

1 січня 45 року до н. е. Юлій Цезар запровадив календар, названий за його іменем юліанським. Він майже такий, як і нинішній, про що –  згодом. Цим календарем користувалися до XIV століття, аж поки не виявилися суттєві недоліки. Річ у тому, що юліанський рік тривалістю 365 днів і 6 годин довший за астрономічний сонячний рік на 11 хвилин 14 секунд. За півтора тисячоліття виникла суттєва різниця між фактичним і формальним настанням весняного рівнодення, яке, як відомо, важливе для визначення дня Христового воскресіння. Для усунення проблеми 4 жовтня 1582 року Папою Римським Григорієм ХІІІ було запроваджено григоріанський календар, котрим ми користуємося в повсякденні і який установлено як міжнародний стандарт.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 465

В народі мудро кажуть: «Скільки вовка не годуй, він все одно в ліс дивиться». Ця приказка сьогодні мені згадується дедалі частіше в контексті подій, що відбуваються останнім часом в Україні і довкола неї.

– Але причому тут вовк? – запитає нетерпеливий читач.

Скажу. Вовк  – похідне слово від імені Володя (скорочено – Вова). Але не від усіх таких імен, бо їх на світі – тисячі, якщо не мільйони, а конкретно від того, яке носить новоявлений цар всія  Русі Владімір Путін, або, як його закохано називають деякі росіянці, Вова Путін. Той самий Вова, який насправді є хижим вовком і котрого, як не годуй, як не задобрюй, а він все одно позирає в ліс (чи то пак – на край світу), мріючи відновити союз «нерушимий». І найстрашніше те, що «цивілізований» Захід намагається робити вигляд, що нічого поганого не відбувається, а Вова-вовк просто фантазує і пустує, як отой  Вовочка з серії анекдотів про нього і вчительку Марію Іванівну.

Якби було так, то Владімір Путін не звірів би щораз більше і більше, не  тероризував би Україну та ще добрий десяток зарубіжних країн, не лякав би людство термоядерною війною, в якій  Московія “неодмінно переможе”, а її «вороги потраплять в пекло». І це не  фантазії, не маячня психічно хворого вурдалака, а давно задуманий і  виношений в холодному серці чекіста план людинофоба – вірного послідовника  кривавого тирана Сталіна.

Щоб у його задумах і мріях ніхто  не сумнівався, Вова-вовк дедалі активніше озвучує свої божевільні ідеї, використовуючи для цього найменші приводи і можливості – чи то прес-конференції, чи то інтерв’ю зарубіжним ЗМІ, чи то виступи перед лідерами-сателітами із СНД. А вже його вірнопіддані  пропагандони  Кісєльов, Соловйов, Скабєєва та  іже з ними аж із шкіри пнуться, аби популярно й дохідливо з телеекранів розтлумачити довірливим глядачам-зомбі думки «наймудрішого» і «найвеличнішого» новоявленого месії, який «обіграв» усіх – і прогнилий Захід, і розпусну Америку, і навіть чорношкіру Африку, де військові найманці ЧВК Вагнера  наполегливо будують «руський мір», проливаючи  ріки крові і підтримуючи таких самих бандитів, як і вони.

Але ж, звичайно, найголовніша проблема для кремлівської крихітки  Цахес – Україна. Після парламентських і президентських виборів Вова-вовк, нюхом відчуваючи запах можливої здобичі, привів у дію всі свої резерви і можливості, ніби наковтавшись «Віагри». Ні сіло, ні впало  на  традиційній передноворічній прес-конференції він почав мусолити тему «ісконно рускіх земель», до яких, не моргнувши оком, відніс українське  Причорномор’я, наплювавши на міжнародне право і дипломатичний етикет. При цьому не забув лихим словом згадати ще одного Вову-вовка, що носив псевдо «Лєнін» і котрий нібито заклав «бомбу» сповільненої дії під колишній СРСР, що вибухнула у 1991 році. Адже Путін до цих пір щиро вважає розпад Союзу  найбільшою катастрофою ХХ століття, якій можна було запобігти.

Мало того, продемонструвавши  «глибокі» знання в галузі історії, географії й міжнародного права, а точніше  дрімуче невігластво, Путін пообіцяв у всьому детально «розібратися». Ця його обіцянка  у декого з українських політиків викликала справжнісінький  шок і цілком справедливе запитання: «В який спосіб «розібратися»? Анексувати південні області України чи одразу визволити від «бендерівців»  Київ? Викликати в українському суспільстві громадянське протистояння і  повалити існуючу владу, передавши її в руки ОПЗЖ в особі Медведчука, Рабіновича, Шуфрича і Бойка? Чи застосувати якісь інші, перевірені багатим чекістським досвідом, методи?».

На жаль, ці питання так і повисли в повітрі, бо висока українська влада сором’язливо промовчала. Один Вадим Пристайко, міністр  закордонних справ, спромігся на такий-сякий  коментар, що нагадував «покарання» дитини, якій помахали пальчиком і грізно сказали: «Ну-ну!».

l

А втім слова Путіна – це не передноворічни й жарт і не різдвяний розіграш.  Використовуючи підготовку до 75-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, яку росіянці з великим розмахом відзначатимуть у травні нинішнього року, кремлівський вождь на недавній зустрічі з главами СНД виклав свою теорію нового перерозподілу світу. Він на повному серйозі стверджував, що Другу світову війну розв’язали не Гітлер в союзі зі Сталіним, а очільники Другої Речі Посполитої, тобто… Польщі. Це капосні  поляки, негідники і антисеміти, як їх  назвав Вова-вовк, діяли у змові з фюрером, що й спричинило всесвітню бійню.

При цьому Путін–«історик»  всіляко виправдовував пакт Молотова–Ріббентропа, який передбачав поділ Польщі, загарбання її східних територій, тобто Західної України і Західної Білорусі, встановлення там більшовицької окупації,  яка  пізніше переросла у терор проти національно свідомої частини місцевого населення. У 1939–1941 роках було репресовано тисячі, якщо не мільйони українців, білорусів, поляків. Сталін так тішився із миру з Гітлером, що ешелонами відправляв йому продовольство, метал, вугілля, нафту, ставив у приклад своїм підлеглим – рабам фашистський режим, який був нітрохи не кращим, аніж більшовицький.

Головна думка путінського «прориву» в історичній науці – переконати світ у тому, що тоталітаризм  – це не так і погано, що Росія як спадкоємниця СРСР має право діяти виключно у своїх інтересах будь-коли, будь-де, не рахуючись з думкою інших народів. Чим не підтвердження горезвісної тези класиків марксизму-ленінізму, які стверджували: мета виправдовує засоби? Тобто у міжнародній політиці Москві, як колишній, так і теперішній, дозволено все: терор, загарбання чужих територій, зневажання норм моралі, права, честі й гідності.

Щоправда , шовіністичний спіч Владіміра Путіна отримав рішучу відсіч з боку польської влади, політиків, як, зрештою, тамтешньої преси. Вони не промовчали,   як українські урядовці, а нагадали про ті злочини, які чинили проти їх держави московити в минулому і які чинять нині. Адже у Варшаві добре розуміють: з агресором – чи то колишнім, чи то  потенційним – слід розмовляти твердо й переконливо, а не розшаркуватися  перед ним і в покорі  схилити голову.

На мою думку, активізація Кремля в останні дні 2019-го року, його мілітаристська й антиукраїнська риторика свідчить про одне – готовність до нових агресивних кроків на міжнародній арені. В той час, як Захід робить Москві поступку за поступкою, США фактично підігрують Путіну в особі Трампа, а  Китай займає вичікувальну позицію і потихеньку прибирає до рук безмежні  російські простори на Далекому Сході, росіянці нарощують свою військову потугу, використовують нові види зброї, особливо так звані ВКС (військово-космічні сили) і готуються до  вирішального етапу операції «Руський мір». Не бачити цього може хіба що сліпий.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що Америка нині дедалі більше “грузне” у трясовині протистояння із рядом країн  Близького Сходу, зокрема Іраном та Іраком, після вбивства генерала Сулеймані, що загрожує початком широкомасштабних військових дій. Тут Трампу  і його команді буде не до України, чим неодмінно скористаються путінці.

 l

А що ж наші «поводирі нації»? Як свідчать події останніх днів, продовжують сліпо вірити у те, що з Путіним можна домовитися десь «посередині», що він справді хоче миру на Донбасі, що рано чи пізно віддасть окупований Крим і т. д., і т. п. Наївні і марні сподівання! Не для того вихованець КДБ, цар всія Русі  сидить 20 літ на троні, щоб сьогодні дозволити іншим народам розпоряджатися своєю долею. Його імперські амбіції підтримує затурканий і зазомбований телепропагандонами  народ, а також відверті і замасковані прихильники «руського міра» (читай – агенти КДБ–ФСБ) в різних країнах світу, в тому числі – в Україні, що найнебезпечніше для нас.

Як мені здається, нинішнього року Кремль посилить наступ на нашу державу, використовуючи і силу зброї, і силу  підступної дипломатії, і силу шантажу й провокацій. Судячи із заяв Владіміра Путіна, він не виключає окупацію південних областей України, використавши для цього випробувану на Донбасі тактику – привести до влади проросійські сили. Їх є більш, аніж достатньо, і на Харківщині, і на Одещині, і на Херсонщині. Майбутні місцеві вибори ще більше посилять позиції «п’ятої колони» Але на цьому Москва не зупиниться. Їй потрібен Київ – «мать городов рускіх». А щоб його взяти, необхідне  перезавантаження найвищої української влади – і президентської, і парламентської,  і урядової. 

Той, хто слідкує за російськими ЗМІ, не може не помітити, як  вони різко почали критикувати Володимира Зеленського. Найголовніша його «вина» у тому, що український Президент у зовнішній політиці дотримується лінії Петра Порошенка – тобто курсу на НАТО, Євросоюз, співпрацю із США, чого, очевидно, московити не чекали. Ось і «мочать» Главу нашої держави у телепередачах на  московських каналах по декілька разів на день, звинувачуючи його у всіх мислимих і немислимих гріхах, намагаючись переконати довірливих телеглядачів, яких чимало і в Україні, що українська влада «слабка», що вона «не хоче миру», що країною керують «нацисти» і «бендерівці», що ідеї Порошенка живуть і торжествують.

Навіть у новорічному “блакитному вогнику” 1 січня ц. р. перший російський телеканал не відмовив собі у задоволенні висміяти українського Президента, якого московські коміки зобразили таким собі недоумкуватим “хохлом”-невдахою.

Цілком очевидно, що стратегічні цілі путінців полягають у тому, щоб викликати в нашій країні хаос і громадянське протистояння, змістити ЗЕ- команду, а натомість законодавчу і виконавчу владу віддати в руки опозиційного блоку «За життя!», який фактично очолює кум володаря Кремля Віктор Медведчук. Про те, що такий варіант цілком можливий, засвідчує дедалі більша підтримка електорату ОПЗЖ. І, до речі, не тільки на Сході та Півдні. Тому, чим більше втрачатиме  свій рейтинг Володимир Зеленський, тим краще почуватиметься опозиція, представники якої дедалі відвертіше засуджують Революцію Гідності та Євромайдан, знущаються з пам’яті Героїв Небесної Сотні, виступають проти учасників АТО–ООС, волонтерського руху, добровольчих батальйонів. 

На превеликий жаль, у цьому свідомо чи несвідомо їм підігрують очільники «слуг народу», котрі незрозуміло з яких причин переслідують нині найсвідоміших патріотів України – прикладів хоч відбавляй. Насторожує активізація діяльності українофобів, один з яких, належачи до парламентської монобільшості, днями заявив, що причиною анексії Криму став прийнятий парламентом… Закон про підтримку української мови! Як кажуть, в городі бузина, а в Києві дядько, хоч багато людей у ці нісенітниці вірять.

l

Що ж буде далі?

На це запитання однозначну відповідь дати важко. Як непередбачуваний у своїх підступних діях лісовий вовк, так непередбачуваний і його тезка – Вова-вовк. Річ у тім,що нікому не відомо, яка соціально-економічна і  політична ситуація складеться на безкрайніх просторах Московії. Кремлівський вождь може скільки завгодно надувати свої  залиті батоксом щоки, проголошувати будь-які войовничі гасла і заклики, але  закони суспільного розвитку не відмінить ніхто. Деградація Росії як держави триває, економіка тримається винятково на експорті нафти і газу, масштаби техногенних катастроф  наростають, рівень переважної більшості населення не підвищується, протестні настрої зберігаються. Свій вплив  мають і міжнародні санкції, як би це не заперечували путінці. Не все гладко і в силових структурах, які тільки на перший погляд страшні і переможні, а насправді навести лад в країні не можуть.

Розуміючи все це, Путін поводиться, як  загнаний у лігво вовк. Йому не залишається нічого іншого, як шкірити ікла, погрожувати термоядерною зброєю всьому цивілізованому світові, залякувати тих, хто може дати йому відсіч. Отут би міжнародній спільності об’єднатися, продемонструвати кремлівському монстру свою силу і згуртованість,  поставити на місце зарозумілого кремлівського  карлика та його прихвоснів. Аж ні.  США зайняті своїми внутріполітичними і міжнародними проблемами. Лідери Франції, Італії та й Німеччини витанцьовують перед Путіним, намагаючись сподобатися йому і  виторгувати якісь дивіденди.

Тому українській владі залишається одне: розраховувати лише на власні сили, підтримку українського народу, діяти в його інтересах. Міжнародна політика має бути гнучкою, але не зрадницькою, зваженою, але наступальною. Ми не переможемо Московії зброєю, та ми можемо перемогти її українським розумом  й ідейною переконаністю. Це яскраво продемонстрували і демонструють українські воїни на Сході країни, добровольчі батальйони і учасники волонтерського руху. Саме вони, як, зрештою, патріотична частина українського народу, – справжня опора і Президента, і парламенту. Не розуміти цього – значить підігрувати московським агресорам та вожаку вовчої зграї українофобів.

Ось чому  завершую тим,  з чого почав: «Скільки вовка не годуй, він все одно в ліс дивиться». Хотілося б, аби цю народну мудрість частіше згадували на Печерських пагорбах...

Ярема ГОЯН.

l

P. S. Коли ця стаття була підготовлена до друку, редакція «Вістей Ковельщини» ознайомила мене із листом, який цими днями надійшов від однієї читачки з Голоб. Вона надіслала текст пісні під назвою «Ты прости нас, Украина», яку вперше виконала рок-група «Телевизор» Михайла Борзикіна у 2015 році. Прочитавши її слова, я подумав: «Слава Богу, що в Росії є мудрі люди, котрим соромно за дії своїх безумних «вождів». Тому й пропоную   текст цієї пісні мовою оригіналу вам, шановні читачі:

Этому нет оправданий –

Увидеть в брате врага.

Это годы страданий

И позор на века.

Мы с тобой виноваты,

Недостойные  свободы

 сыны,

С головами из ваты

И с сердцами в плену у

  войны. 

Ты прости нас, Украина –

Это рушится русский мир,

Мы не ведаем, что творим.

Ты прости нас за Крым и

  Донбас,

Все протесты и митинги

  зря,

Мы вскормили в Кремле

  упыря.

Все воруем и врем.

Как рабами мы были,

Так рабами помрем.

Когда упырь издохнет,

Что останется здесь?

У вас – Небесная  Сотня,

У нас – рабская месть. 

                Я. Г.

В народі мудро кажуть: «Скільки вовка не годуй, він все одно в ліс дивиться». Ця приказка сьогодні мені згадується дедалі частіше в контексті подій, що відбуваються останнім часом в Україні і довкола неї.

– Але причому тут вовк? – запитає нетерпеливий читач.

Скажу. Вовк  – похідне слово від імені Володя (скорочено – Вова). Але не від усіх таких імен, бо їх на світі – тисячі, якщо не мільйони, а конкретно від того, яке носить новоявлений цар всія  Русі Владімір Путін, або, як його закохано називають деякі росіянці, Вова Путін. Той самий Вова, який насправді є хижим вовком і котрого, як не годуй, як не задобрюй, а він все одно позирає в ліс (чи то пак – на край світу), мріючи відновити союз «нерушимий». І найстрашніше те, що «цивілізований» Захід намагається робити вигляд, що нічого поганого не відбувається, а Вова-вовк просто фантазує і пустує, як отой  Вовочка з серії анекдотів про нього і вчительку Марію Іванівну.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 915

Француз, який співає українською, 

або Французька романтика – у подарунок ковельчанам

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1000

Школа – це другий дім, у якому завжди багато яскравих вражень та позитивних емоцій. Золотою симфонією для кожного з нас звучить мелодія шкільного дзвоника як відгомін далекого дитинства, у яке неможливо повернутися. 85-ий ювілейний шкільний дзвоник нещодавно пролунав для учнів, вчителів, випускників, гостей ЗЗСО I-III ступенів №2 м. Ковеля. 

Урочисто, але по-родинному затишно пройшло святкування дня народження рідної школи. Заходи, присвячені цій події, відбувалися протягом останнього тижня. У навчальному закладі панувала особлива, піднесена атмосфера. Було організовано  виставку фотографій "Шкільні історії", переглядаючи які  пригадували незабутні миті із “золотих” років дитинства, учні готували вітальні листівки, брали участь у конкурсі малюнків "Школа майбутнього".

Розпочався тиждень загальношкільною лінійкою та святковим флешмобом "Обіймімо рідну школу", учні 2-4-их класів організували благодійний ярмарок. Найменші школярі взяли активну участь у грі-квесті "Посвята в першокласники", під час якої продемонстрували грунтовні знання про рідну школу. Учні 5-их класів разом із класними керівниками підготували презентацію своїх колективів "Ми – п'ятикласники", де мали можливість показати різноманітні обдарування і таланти, а восьмикласники провели брейн-ринг "Сторінками історії рідної школи". Спортивний квест серед учнів 6-7-их класів "Козацькі розваги" і змагання з волейболу для учнів 9-их класів також були присвячені ювілею закладу освіти.

Закінчився святковий  тиждень урочистим концертом. Гості  вітали ювілярку з визначною датою, адже 85 років – певний рубіж, висока сходинка, на яку  необхідно було піднятися. Це – ціла епоха! Скільки подій – трагічних і піднесених – пережила школа за історію свого існування. Тут завжди відчувається атмосфера дружби, взаємоповаги та плідної праці. 

На захід були запрошені  ветерани освітянської ниви – вчителі, котрі в різні роки працювали у школі. Вони привітали всіх присутніх теплими словами. Особливо зворушливим був виступ колишньої вчительки української мови та літератури Калініної Євгенії Степанівни, яка пригадала багато цікавих шкільних історій. Завітали на свято і випускники минулих років, що поділилися своїми спогадами про шкільне дитинство, прозвучали слова вдячності учителям, які навчали найголовнішого у житті – бути Людьми. Хвилиною мовчання присутні вшанувалипам'ять про учителів, що уже, на жаль, відійшли у Вічність, та колишніх випускників школи, які загинули, виконуючи свій синівський обов'язок перед Батьківщиною: Олександра Артемука, Володимира Жука, Олега Матіжева.

Із вітальним словом до гостей свята звернувся директор школи І. О. Ткачук, який розповів про багатолітню славну історію навчального закладу, а також про його сьогодення. Вітаючи колектив закладу, заступник міського голови І. Я. Прокопів та головний спеціаліст управління освіти м. Ковеля Л. М. Жаб'юк  зазначили, що ЗЗСО №2 вирізняється серед інших шкіл високим творчим потенціалом, вихованням на патріотичних ідеалах та традиціях нашого народу. Від міської влади колектив закладу отримав подарунок – радіосистему (мікрофони з базою).

Чудовим доповненням до урочистостей стала концертна програма, яку підготували учасники художньої самодіяльності школи. Вокальні композиції, зворушливі спогади, вітальні відеолисти від колишніх випускників з-за кордону, незабутній музичний дарунок від директора Ковельської школи мистецтв Андрія Мигулі, колишнього учня школи – все це створило атмосферу свята. Із затамованим подихом присутні спостерігали за виступом учасників гуртка "Сокіл Джура", які разом зі своїм наставником, учителем С. О. Дружиновичем, продемонстрували  бойові вміння, прийоми "Рукопашу Гопак".

Ще довго лунали у святковій залі оплески, щирі слова привітань з ювілеєм,  грів душу кожен спогад про дитинство, про учителів, які назавжди залишаться в серцях своїх учнів та на сторінках історії закладу, що об'єднав усіх, хто пов'язав своє життя із другою школою, у велику родину. 

Нехай школа і надалі щоранку відчиняє свої двері для всіх охочих до нових знань і вражень, чекає випускників у гості, молодіє і дзвенить веселим гомоном своїх непосидючих мешканців. З днем народження тебе, рідна школо!

Світлана ХАРЧЕНКО,

за дорученням колективу школи зав. бібліотекою.

Школа – це другий дім, у якому завжди багато яскравих вражень та позитивних емоцій. Золотою симфонією для кожного з нас звучить мелодія шкільного дзвоника як відгомін далекого дитинства, у яке неможливо повернутися. 85-ий ювілейний шкільний дзвоник нещодавно пролунав для учнів, вчителів, випускників, гостей ЗЗСО I-III ступенів №2 м. Ковеля. 

Урочисто, але по-родинному затишно пройшло святкування дня народження рідної школи. Заходи, присвячені цій події, відбувалися протягом останнього тижня. У навчальному закладі панувала особлива, піднесена атмосфера. Було організовано  виставку фотографій "Шкільні історії", переглядаючи які  пригадували незабутні миті із “золотих” років дитинства, учні готували вітальні листівки, брали участь у конкурсі малюнків "Школа майбутнього".

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 524

У січні природа дає садівникові перепочинок і звільняє його від робіт в саду, але це не означає, що ми будемо нудьгувати. Навіть всередині зими турбот чимало, і всі вони, так чи інакше, пов'язані з майбутнім сезоном. Чим зайнятися садівнику й городнику в очікуванні весни? Не самим лише плануванням. Січень – час, коли вже можна висівати дещо на розсаду – і овочі, і квіти. Це ідеальна пора для живцювання хвойних дерев і кущів. І, звичайно ж, саме в січні ми активно закуповуємо насіння, компоненти і тару для розсади. Детально про роботи, які бажано або навіть необхідно провести в січні в саду і на городі.

Огляд саду

У січні, незважаючи на погану погоду і навіть мороз та сніг, змушуйте себе виходити і гуляти по своєму саду.  Мети  дві: прогулянка на свіжому повітрі – запорука гарного самопочуття і сну (погодьтеся, взимку ми набагато рідше дихаємо киснем), і плюс – огляд саду. А на що дивитися? На те, як вкриті ваші рослини, чи не треба десь щось підправити і зміцнити, чи не оголилися штамби молодих саджанців, чи достатньо снігу на грядках, клумбах і пристовбурних колах (якщо він є, звичайно).

Якщо ж снігу забагато, і він важкий та мокрий налип  на гілки, акуратно струшуйте його з нижніх гілок, а з верхніх обережно збивайте палицею з намотаною на неї мішковиною або тканиною. Річ у тому, що під час морозів гілки втрачають еластичність і стають крихкими, і при занадто інтенсивному рухові ви можете їх просто зламати.

Як бути з відлигами?

Інша проблема січня – іноді трапляються відлиги. Особливо це небезпечно для культур, які рано прокидаються (абрикос) і для ретельно вкритих теплолюбних рослин. Перші можуть піти в ріст, і наступні морози завдадуть їм сильної шкоди. Тут, мабуть, нічого не зробиш, крім того,  аніж  вирощувати районовані сорти і культури. А з другим – завжди потрібно робити укриття таким чином, щоб була можливість злегка відкрити його для провітрювання. Тим більше, останнім часом зими дуже нестабільні по температурі.

Водночас відлиги дозволяють нам зробити те, що ми не доробили. Можна при позитивних температурах або невеликому мінусі обрізати плодові дерева і чагарники, а можна й заготовити черешки для майбутніх весняних щеплень. Зрізайте для цього міцні, здорові однорічні прирости з середньої частини крони, довжиною 20-30 см з двома-трьома розвиненими бруньками.

Боротьба з гризунами

У різного роду гризунів: і великих (зайці), і дрібних (миші) починаються проблеми з їжею, і наш сад для них – вихід зі складної ситуації. Тому,  якщо ви утеплювали пристовбурові кола дерев і чагарників якимось пухким рослинним матеріалом (сіно, солома), то там вони можуть і ховатися, і пошкодити кору молодих саджанців. Від зайців роблять спеціальні високі огорожі: або обмотують штамби садовими бинтами  або навіть колготками, а від мишей допомагають отруєні приманки, мишоловки і коти. Використовуйте або те, або інше.

Зелень на підвіконні

Багато городників взимку вирощують на підвіконні будь-яку зелень, яка швидко зростає: зелену цибулю, крес- салат (невимогливий до світла), рукколу, петрушку.     У  випадку з розсадою, тут потрібен баланс. Якщо у будинку холодно і температура нижче +20 градусів, то поливайте рідше. Якщо ж у вас у будинку "Африка", то і поливайте часто, і обприскуйте сходи з пульверизатора.

Тара і компоненти 

для розсади

Продовжуємо запасатися тарою і компонентами для майбутньої "головної" розсади. Якщо збираєтесь використовувати для пророщування пластикові одноразові ємності з-під води,   йогуртів та ін., обов'язково ретельно мийте їх з миючим засобом. Якщо на вулиці не морозяно, то землю можна і накопати,  а якщо нема  можливості,  то купити – саме час.

Стратифікація

Якщо на упаковці з насінням зазначено, що воно вимагає стратифікації (обробки вологою і холодом), то в січні цілком можна це зробити. Підійде для цього холодильник або підвал.

Купівля насіння 

У січні вже можна ходити по спеціалізованих  магазинах  і потихеньку купувати насіння овочевих й  декоративних культур. Не залишайте це на весну – і часу буде мало, і ціни можуть підняти через попит. Правда, купуючи, обов'язково перевіряйте дату виготовлення і термін придатності, та й зберігати куплене заздалегідь насіння потрібно теж правильно. До речі, в січні можна перевірити на схожість старі запаси насіння. Викладіть 10 насінин  на вологу серветку, закладіть в поліетиленовий  пакет і поставте в тепле місце. Скільки проросло через два тижні? Половина? Відмінно –  можна залишити до весни, але навесні сіяти густіше і побільше.

Розсада

У  кінці січня багато садівників-городників висівають насіння  на розсаду. Звичайно, заняття це клопітке і затратне. Адже при короткому січневому дні вам точно доведеться свою розсаду додатково і інтенсивно підсвічувати. Зате й результат повинен порадувати. Селера, цибуля порей з м'ясистими  стеблами, шпинат, зелень і навіть дещо серйозніше тішитимуть око і стануть окрасою столу.

Можна і потрібно сіяти на розсаду й деякі квіткові культури. Ось, наприклад, гвоздика Шабо – дуже невибагливий і довго, майже до морозів, гарний квітучий кущ. Але від моменту появи сходів до цвітіння зазвичай проходить 5-6 місяців. Ось і порахуйте: щоб гвоздика Шабо зацвіла в червні, сіяти її потрібно відразу після Нового року.

Так само до травня можна приготувати розсаду турецької гвоздики, примули, дзвіночків і навіть звичайних петуній і лев'ячого зіва. Зацвітуть вони раніше, а, отже, ваша ділянка стане гарною і яскравою, на відміну від сусідських. Але ця красива картинка можлива тільки при дотриманні всіх правил вирощування розсади (температура, світло, полив і підживлення). Якщо не буде правильного балансу цих компонентів, розсада витягнеться і стане кволою, а то її й зовсім скосить чорна ніжка. Тому зважте свої бажання та можливості, і якщо "не потягнете", то відкладіть посів на лютий-березень.

Перевірка 

запасів минулорічного врожаю

Не залишайте без уваги і посадковий матеріал квіткових культур, що зберігається. Цибулинки гладіолусів повинні бути пружними, не засушеними, бульби жоржин і бегоній без ознак гниття. Якщо знайшли зіпсовані, викидайте. Якщо ж пошкодження невелике, акуратно видаліть його і обробіть фунгіцидом.

Якщо ви зберігаєте в підвалі живці – виноград, інжир для вкорінення або традиційні плодові для щеплення, то перевіряйте, чи не утворилася на них цвіль (протріть і обробіть фунгіцидом) або навпаки, чи не пересихають вони, чи не треба їх зволожити. 

Так само, не можна залишати без уваги зимуючі в підвалі контейнерні саджанці листопадних культур.

Підготувала 

Наталія РОМАНОВСЬКА.

У січні природа дає садівникові перепочинок і звільняє його від робіт в саду, але це не означає, що ми будемо нудьгувати. Навіть всередині зими турбот чимало, і всі вони, так чи інакше, пов'язані з майбутнім сезоном. Чим зайнятися садівнику й городнику в очікуванні весни? Не самим лише плануванням. Січень – час, коли вже можна висівати дещо на розсаду – і овочі, і квіти. Це ідеальна пора для живцювання хвойних дерев і кущів. І, звичайно ж, саме в січні ми активно закуповуємо насіння, компоненти і тару для розсади. Детально про роботи, які бажано або навіть необхідно провести в січні в саду і на городі.

У січні, незважаючи на погану погоду і навіть мороз та сніг, змушуйте себе виходити і гуляти по своєму саду.   

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 382

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 311

Гороскоп

з 13 по 19 січня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 347