Знаковим був день 21 листопада для українців. Вони урочисто відзначили Собор Архістратига Михаїла та інших небесних сил безплотних, а також вшанували пам'ять учасників двох революцій – Помаранчевої та Революції Гідності.

З цієї нагоди в парафії Архістратига Михаїла Православної Церкви України с. Волі-Ковельської (настоятель о. Володимир Удуд) відбулося храмове свято, в якому взяли участь віряни і представники Свято-Дмитрівського округу ПЦУ на чолі з о. Анатолієм Александруком – деканом округу.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ. 

Знаковим був день 21 листопада для українців. Вони урочисто відзначили Собор Архістратига Михаїла та інших небесних сил безплотних, а також вшанували пам'ять учасників двох революцій – Помаранчевої та Революції Гідності.

З цієї нагоди в парафії Архістратига Михаїла Православної Церкви України с. Волі-Ковельської (настоятель о. Володимир Удуд) відбулося храмове свято, в якому взяли участь віряни і представники Свято-Дмитрівського округу ПЦУ на чолі з о. Анатолієм Александруком – деканом округу.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 247

Погода в Ковелі  

25 листопада – 1 грудня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 187

В Україні триває реформа шкільного харчування. З 1 вересня багато шкіл вже почали готувати за новим меню, а повний перехід на нові вимоги має відбутися у січні наступного року. Наразі у навчальних закладах впроваджують нові санітарні норми, переоснащують харчоблоки, змінюють підхід до закупівель. Про успіхи і складнощі реформування дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю. 

Поступовий перехід 

на нове меню

У жовтні Міністерство охорони здоров'я (МОЗ) опублікувало на своєму сайті технологічні карти для нового шкільного меню. У них є інформація про енергетичну цінність страв, наявні алергени, процеси приготування та температурні режими. Є окремі картки для безглютенових страв та інструкції, як таку їжу готувати. Над цими документами працювала команда шеф-кухаря Євгена Клопотенка, експерти МОЗ, дієтологи і технологи харчування. 

Тепер будь-яка школа може взяти розроблене експертами меню або використовувати окремі рецепти з нього. Головне, щоб шкільна їдальня дотримувалася норм харчування.  У стравах школярів повинна бути обмежена кількість солі, цукру, жирів. У раціоні має бути більше м'яса, молочних продуктів,  фруктів, горіхів, ягід. Калорійність сніданку повинна складати не менше – 25-30% від добової потреби, а обіду – 30-45%

Готові шкільні меню затверджує Держпродспоживслужба (ДПСС). За її даними, більшість шкіл України досить непогано справляються із переходом на нові стандарти. Станом на початок листопада, Держпродспоживслужба розглянула 17550 шкільних меню і затвердила 14208 з них. За словами фахівців служби, у регіональному розрізі тільки 20% від всіх поданих меню повертають на доопрацювання. Наразі найбільший показник затверджених меню у Тернопільській, Івано-Франківській, Київській та Хмельницькій областях.

"Держпродспоживслужба повертає на доопрацювання незначну кількість меню, що надходять нам на затвердження. Помилки, звісно, допускаються, однак ми їх виявляємо й завдяки системній спільній роботі на результат нам вдається вирішити проблеми. Це свідчить про те, що реформа шкільного харчування, ініційована першою леді України Оленою Зеленською, просувається у вірному напрямку", – зазначає голова ДПСС Владислава Магалецька.

У ДПСС зауважують, що серед найпоширеніших помилок, які допускають при складанні меню: невиконання норм харчування, нераціональне співвідношенню білків/жирів/вуглеводів, недостатня або завищена енергетична цінність страв, одноманітність страв та нераціональність їх чергування.

Виклики наступного року 

Ініціаторка реформи перша леді Олена Зеленська каже, що деяким школам дуже непросто оновлювати систему харчування. У багатьох є проблеми не тільки з меню, а й з холодильниками, посудом, навіть проточною водою. Зробити ремонт або закупити нове обладнання є непідйомним завданням для місцевих бюджетів.

"Але ми таким школам допомагаємо і будемо продовжувати допомагати оновлюватися, допомагати навчатися новому", – наголошує перша леді.

Так, у 2021 році на модернізацію харчоблоків у школах було виділено 240 млн. грн., з яких 150 млн.  – з державного бюджету, 90 млн. грн.  – з місцевих бюджетів. На ці гроші було модернізовано 1298 харчоблоків у навчальних закладах. Наступного року на реформу системи шкільного харчування планують виділити ще 1,5 млрд. грн.

Експерти кажуть, що успіх реформи залежить не тільки від фінансування, а й дуже багатьох людей із різних сфер: освітян, батьків, місцевих чиновників та бізнесу. Тому дуже важливо долучатись до контролю над змінами. 

"Прослідкуйте у своїх школах, щоб обслуговуючий персонал, який готує їжу, відповідально ставився до санітарного законодавства. Держава може вкласти багато коштів, побудувати технологічні харчові блоки з сучасним обладнанням, але якщо кухар не помиє руки чи неналежно пройде медогляд, то це може призвести до подальшого епідеміологічного спалаху у школах", – наголошує Владислава Магалецька. 

Уже з 1 січня 2022 року нові меню стануть обов'язковими для усіх шкіл країни. За порушення норм харчування школи будуть притягувати до відповідальності. 

Оксана КОВАЛЬ.

В Україні триває реформа шкільного харчування. З 1 вересня багато шкіл вже почали готувати за новим меню, а повний перехід на нові вимоги має відбутися у січні наступного року. Наразі у навчальних закладах впроваджують нові санітарні норми, переоснащують харчоблоки, змінюють підхід до закупівель. Про успіхи і складнощі реформування дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю. 

Поступовий перехід 

на нове меню

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 244

Хоч виготовлення взуття уже давно набуло в світі промислових масштабів, але давнє ремесло шевця, яке сягає коренями углиб століть, не забуте. І нині в Ковелі є майстри, у яких можна пошити хороші чоботи чи гарні черевики, зробити якісний ремонт взуття. Серед таких фахівців – Володимир ЧАБАН (на знімку), з яким ми зустрілися напередодні професійного свята.

Після служби в армії молодий юнак почав працювати на ковельській взуттєвій фабриці, де опанував чимало секретів шевської справи. Ця робота припала до душі пану Володимиру, тож в 90-х роках почав розвивати власну справу як приватний підприємець, облаштувавши взуттєву майстерню в підвальному приміщенні по вулиці Смирнова. Навколо вмілого, працелюбного майстра згуртувався потужний колектив. 

І сьогодні в майстерні Володимира Чабана готові надати замовнику весь спектр послуг – від найдрібнішого ремонту до пошиття добротної пари за індивідуальним замовленням. Має майстерня і власний магазин, де за доступними цінами можна підібрати готове чоловіче, жіноче та дитяче взуття  з гарантією. 

– У своїй роботі ми використовуємо сучасну технологічну базу, хоча більшу частину роботи з пошиття виконуємо вручну. Наше взуття – виключно шкіряне. Ми повністю забезпечені якісною сировиною, адже нині немає дефіциту у витратних матеріалах, нам швидко доставляють все необхідне. 

Зрозуміло, що ринок у цій сфері має швидкий поступ і виготовленням взуття займається потужна індустрія. Але приємно, що вже десятки років ми маємо постійних клієнтів, які переконалися у якості нашої роботи. Отримуємо і колективні замовлення на спецвзуття, зокрема, від танцювальних колективів. 

Дуже приємно, що люди задоволені нашою роботою. Їх щире "дякую" неабияк стимулює працювати щоразу краще. 

– 26 листопада – професійне свято відзначають майстри і ремісники, що займаються дизайном, виготовленням, пошиттям та ремонтом взуття. Володимире Миколайовичу, наскільки затребувана сьогодні професія чоботаря? 

– Нині цей фах рідкісний, і в Ковелі подібних спеціалістів знайти важко, їх одиниці. Наприклад, до мене закрійник приїжджає зі Старої Вижівки, а швачка – з  району. Щоб навчити, підготувати людину, потрібен не один рік практичної роботи. 

– Але ж якщо є брак кадрів, то варто б і владі звернути увагу на цю галузь, щоб така важлива реміснича професія не зникла зовсім. 

– Я вже не раз думав над тим, що при підтримці органів міської влади можна спробувати організувати і навчання, і виробництво взуття в Ковелі. У 90-их роках в Ковель з Німеччини часто приїздив пан Готфрід Галлер, який керував благодійною організацією "Допомога дітям Ковеля". Ковельчани пам'ятають сотні добрих вчинків закордонного благодійника. Одна з його хороших ідей – організувати в Ковелі навчання майстрів з ремонту та пошиття взуття для молодих людей з обмеженими фізичними можливостями. У той час він звернувся до мене з пропозицією співпраці, якою я зацікавився. На жаль, пан Галлер передчасно відійшов у засвіти і його ідея залишилась нереалізованою. Сам я такий обсяг робіт виконати не спроможний.

 Я і сьогодні маю добрих знайомих колег-поляків, зокрема, у Холмі, де є серйозна взуттєва фабрика. У них виробництво організовано набагато краще, підприємство гарно обладнано. Чому б не попрацювати в напрямку організації спільних навчань, поїздок з обміном досвіду, заохочуючи ковельську молодь до опанування цією важливою професією? Це принесло б Ковелю лише користь.  

Ще одна моя пропозиція – у співпраці з управлінням соціального захисту населення міськвиконкому подумати над можливістю виділення коштів з міського бюджету, щоб ветерани, малозабезпечені категорії громадян мали можливість отримати певні знижки на той же ремонт взуття. Адже не секрет, як скрутно сьогодні доводиться людям старшого віку, яким часом просто не під силу виділити кошти з мізерної пенсії на ремонт взуття. 

– Володимире Миколайовичу, мабуть, у кожного з нас є улюблена пара взуття і хочеться, щоб вона прослужила якнайдовше. Які Ваші рекомендації по догляду за нею? 

– Щоб взуття прослужило довго, треба правильно за ним доглядати. Після кожного використання обов'язково почистити   від бруду і пилу. Перед сушінням з черевиків слід вийняти устілки. Сохнути шкіряне взуття повинно поступово, при кімнатній температурі, але не біля нагрівача чи гарячих батарей. На шкіряне взуття час від часу варто наносити жирний крем, щоб шкіра не пересихала. Не раджу прати взуття в пральній машині, адже від такої процедури воно може деформуватися.

– Дякую Вам за цікаву розмову, пане Володимире. Успіхів Вам і Вашим колегам в обраній професійній діяльності!

Розмовляла 

Світлана ЛЯШУК. 

Фото автора.

Хоч виготовлення взуття уже давно набуло в світі промислових масштабів, але давнє ремесло шевця, яке сягає коренями углиб століть, не забуте. І нині в Ковелі є майстри, у яких можна пошити хороші чоботи чи гарні черевики, зробити якісний ремонт взуття. Серед таких фахівців – Володимир ЧАБАН (на знімку), з яким ми зустрілися напередодні професійного свята.

Після служби в армії молодий юнак почав працювати на ковельській взуттєвій фабриці, де опанував чимало секретів шевської справи. Ця робота припала до душі пану Володимиру, тож в 90-х роках почав розвивати власну справу як приватний підприємець, облаштувавши взуттєву майстерню в підвальному приміщенні по вулиці Смирнова. Навколо вмілого, працелюбного майстра згуртувався потужний колектив. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 277

На Волині спорудили найвищу гойдалку

Гігантські дерев'яні гойдалки з'явилися на території Поромівської громади у Волинській області. Творці стверджують, що вони найвищі в Україні.

Висота атракціону складає 11 метрів. Голова Поромівської ОТГ Олег Савчук на своїй сторінці у Фейсбук повідомив, що їхня гойдалка претендує на рекорд України. Він сподівається, що атракціон внесуть до національної книги рекордів.

Чи відзначать досягнення майстрів, стане відомо трохи згодом. Офіційне відкриття гойдалок було анонсовано на 21 листопада.

Долари 

на дорозі

У місті Сан-Дієго в Каліфорнії (США) в інкасаторській вантажівці випадково відчинилися двері й звідти на повному ходу почали випадати гроші.

Про це йдеться в сюжеті ТСН.uа.

Рух на трасі було зупинено, оскільки водії вийшли зі своїх автомобілів і кинулися збирати долари.

Те, що відбувається, зняла на відео одна зі свідків. Водій інкасаторського автомобіля намагався зупинити людей, але його ніхто не слухав.

Поліція, яка прибула на місце, затримала двох осіб за привласнення грошей. Яку суму вдалося в результаті зібрати водіям на цей момент не повідомляється.

Непроханий гість

Продавець та відвідувачі одного з каліфорнійських маркетів США мережі 7-Eleven зіштовхнулися з дикою природою ближче, ніж того хотіли.

Про це пише New York Post.

Жінка закричала, коли побачила на порозі великого бурого ведмедя. Продавець спробувала вигнати дику тварину, ніби звертаючись до людини: "Виходь!".

Однак клишоногий на паніку присутніх у магазині людей не зважав. Тварина поводилась чемно і навіть скористалась санітайзером, розміщеним адміністрацією закладу біля входу.

"Виходь! Геть!" – продовжувала жінка, перейшовши на сльози.

Ведмідь намагався потрапити усередину приміщення після того, як йому завадили поритися у сміттєвих контейнерах. Розлючений самець навіть кілька разів напав на кривдницю.

Перелякана жінка забігла до магазину, коли ведмідь кинувся услід, і встигла викликати рятувальну службу. Зупинила тварину підвішена пляшечка з дезінфекційною рідиною. Ведмідь почав нюхати дозатор і розпорошив його вміст собі на морду.

Послання 

в пляшці подолало океан

Сім'я з Португалії знайшла послання у пляшці, яке відправила пара канадців із США шість років тому. Про це пише CBC.

"Нас охопили емоції. Ми були щасливі, і у нас навернулися сльози на очі. Це було неймовірно", –розповіла канадка, яка разом з чоловіком відправила послання, після того, як його знайшли.

Зазначається, як у лютому 2015 року Бріджитт Дорксен та її чоловік Уоррен з канадського міста Морріс відпочивали в американському місті Майамі та вирішити кинути в океан лист у пляшці.

У тексті записки пара попросила того, хто знайде послання, зв'язатися з ними. До листа вони доклали візитну картку та два долари США.

Примітно, що за шість років пляшка подолала Атлантичний океан та опинилася на узбережжі острова Порту-Санту у Португалії. Там її знайшли Ліза Дзірзак-Вієйра і її чоловік Марко під час прогулянки по пляжу з дочкою та собакою.

"Все у житті відбувається не випадково. Може бути, одного разу ми зустрінемо їх, і вони стануть нашими кращими друзями", – зазначила Ліза.

У Харкові приготували найбільший хот-дог

У Харкові створили найбільший хот-дог України. На його презентацію прийшли понад сотня дітей та дорослих.

Допомога шести людей знадобилася для того, щоб винести гігантський хот-дог на сцену. Лана Вєтрова, керівник Національного реєстру рекордів України, та її помічники встановили параметри хот-догу. Вимірювання показали, що рекордсмен досяг довжини 2 метри і 16 сантиметрів, при вазі 16 кг.

У сертифікаті зареєстрували офіційний рекорд з довжини хот-догу. Коли офіційна частина завершилася, страву нарізали на порції, почастувавши всіх бажаючих. Діти могли отримати дві порції.

Лана Вєтрова повідомила, що харківський хот-дог перевершив попередній рекорд. У вересні 2021 року в Києві створили хот-дог, довжина якого досягла 1 метра 83 см. Два роки тому ще одному столичному хот-догу вдалося встановити рекорд за довжиною 1 метр і 20 см.

Зібрала 

Світлана ЛЯШУК.

Гігантські дерев'яні гойдалки з'явилися на території Поромівської громади у Волинській області. Творці стверджують, що вони найвищі в Україні.

Висота атракціону складає 11 метрів. Голова Поромівської ОТГ Олег Савчук на своїй сторінці у Фейсбук повідомив, що їхня гойдалка претендує на рекорд України. Він сподівається, що атракціон внесуть до національної книги рекордів.

Чи відзначать досягнення майстрів, стане відомо трохи згодом. Офіційне відкриття гойдалок було анонсовано на 21 листопада.

У місті Сан-Дієго в Каліфорнії (США) в інкасаторській вантажівці випадково відчинилися двері й звідти на повному ходу почали випадати гроші.

Про це йдеться в сюжеті ТСН.uа.

Рух на трасі було зупинено, оскільки водії вийшли зі своїх автомобілів і кинулися збирати долари.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 149

Марія Оксенюк – найстаріша жителька с. Світле Ковельського району. Їй 91 рік. Маленька на зріст бабуся, ще порається на городі – все зілля повиполює. Як займе рядок,  то так і не розгинається,  поки не дополе  до кінця. Не раз перейде на чужий город, бо  не помічає, що свій закінчився.

Марія Оксенюк мала 25 років, як вийшла заміж. Але нещасливе те заміжжя було, бо чоловік недобрий був. Жінка навіть дітей  записала на своє прізвище – не захотіла сама,   щоб діти мали батькове прізвище.

– Було багацько у мене ухажорив – як у собаки кліщів, – згадуючи свою молодість, розповідає бабуся. – Але я була перебірлива. Дуже любила танцювати і кажу: "Піду замуж тилько за такого, який уміє танцювати". Бо який не проведе,  не вміє танцювати. А мені так кортіло, щоб хлопець, який мене проводив, вмів танцювати. Але пішла за такого, що не вмів танцювати! 

Посватав мене Яким з   Кашівки  (10 років тому  помер). Сам бідний, сім'я велика. У 1955 році ми з Якимом повінчалися. Була я в штапельному платті і в позиченому вельоні. Моя мати на придане дала 2 маленькі банячки на 2 літри  і їдну мисочку – з того і розживалися. А що ж вона могла дати,   як і сама нічого не мала, бо у війну село спалили німці і нічого не зосталося? Зимували в лісі в бараках.

Нещасливим було заміжжя Марії Захарівни. Як виявилося, її Яким уже був жонатий. Але про це знали лише його батьки, а Марії ніхто правди не сказав. Яким служив у Москві і там оженився.

– Крепко хєтрий він був, – розповідає бабуся.  – Розписався він по воєнному білєтови, якого спеціально вкинув у котел, де варилася каша. Завіз жінку в роддом, а сам поїхав додому на Волинь.

Москвичка Ніна  Паніна згодом написала Якову, що народилася їхня дочка Галя. Але горе – батько не відписав листа. Вони йому не потрібні були. Тож Ніна подала чоловіка на аліменти.

– Але які тоді були аліменти? – розповідає бабуся. – Сльози, а не гроші! Ніна писала, навіть   себе і дочки Галі фотографію вислала, щоб батько подивився,  кого він покинув. Але йому було байдуже. Він жодного разу не відписав. 

Марія Захарівна 6 років переписувалася з Ніною – були як подруги. Не сердилися  одна на одну, бо обидві були обмануті Якимом. Марія навіть не схотіла брати його прізвище, через те, що він так зробив. Усі семеро дітей записала на себе. 

– Свекруха мені не раз докоряла, що я не взяла їхню хвамілію, – каже бабуся. – А мені моя хоріща! І вашу не хочу! Чоловік був хазяїн, але недобрий: ізміняв мині, скандалив. Женився ще два рази і знову вертався до мене.

Жила Марія коло свекрів  у Кашівці. Підтримки ніякої, помочі теж. Тяжко було: самі спиналися на ноги, семеро  дітей, садочка не було, діти одне одного гляділи. Всіх  дітей  я народила вдома. 

– Я рано спекла хліб, вигнала корову і пішла в поле полоти просо, – з гіркотою пригадує старенька. – З дня на день   мала родити. З собою взяла півторарічного сина. А коли йшла у поле, то свекруха хоча б сказала, щоб дитину залишила з нею. А то помовчала – і все. А я  що могла вдіяти?  Моя дитина, то й беру з собою. Де подіну? Аж почалися перейми. Як займе мене, присяду в борзні  і пережидаю, дійти додому не можу. А тут ще й малий на руки проситься, щоб узяла. А я не можу розігнутися і кроку ступити. Що я можу пояснити півторарічній дитині? Сама думаю, щоб якось додому дійти і ще поперед себе синочка несу. Якось дошкандибала до хати і почала родити. А свекор побіг по медичку. Поки він прийшов,  то я вродила. Медичка мене насварила і каже: "Курка і та дві  години несе яйце, а ти за пувчаса вродила.

Забрали мене з дитиною в роддом у Підріжжя, потримали два дні, бачать, що все добре та й пустили додому. А чого було їхати, як я вже вродила і все харашо? Чоловік приїхав  кіньми і забрав мене додому.

Я всіх дітей легко родила, завжди була здорова. Вродила – і одразу пішла б бульбу копати, бо мені нічого не боліло. Ніколи нічим не хворіла. І діти теж не боліли – ні з ким не була в лікарні, бо всіх кормила груддю,  і здорові були. 

Найменшого сина жіночка народила в 40 років і теж удома. Хотіли її відвезти у пологовий будинок, а вона не захотіла.

– Нащо мене куди везти, я ж сама вдома вродила всіх семеро дітей, – продовжує розмову бабуся. – Не треба мене стару бабу везти між молодих породіль, щоб з мене сміялися. І я не поїхала. 

Марія Оксенюк все життя в роботі, бо без роботи, каже, я хучій помру. "Завжди їла на ходу: в руці кусок сала, хліб і цибулина. Поки дійде до роботи, то наїсться". 

– Не було коли мені лягати, – каже Марія Оксенюк. – Все робила вручну. Треба було мені кожну пір'їну перескубти, щоб зробити 9 перин і 19 подушок – щоб кожна дитина мала. А допіру закинули нагору –  і все. Попереробляли мої великі подухи на якісь довгі, що тилько під їдне вухо. Все прала руками, мої діти ходили чисті. Всі завідували на мої діти. Казали, що як панки ідуть у школу.  А допіру кинув у машинку – і хай крутить. Невістка   раз одягне – і в машинку. А нащо ж його прати? Воно ж ще чисте, не замазане? Аби тилько дарма порошок тратити і ліктричество крутити? І все бігом – бігом, бо каже, що не вспіє. "А що у тебе в хліві свині кричать чи корова недояна?" – питаю у неї. А я ж мусила все своїми руками робити!  

Тепер легко жити – то не колись. Нову меблю викидають на свалку, а воно ж усе добріниньке! Шкода.  Як то не цінують нічого! Зроблять ремонт і все нове купують, а ще ж те ціленьке! Колись тиждень весілля гуляли, самі готували і встигали, весело було. А допіру в ресторані наготовлять – і хазяйок не треба! Ніхто не співає, не грає на гармошці – тилько їдниї мобілки знають. Чи ж хто на весіллі заспіває весільних пісень? Ні. Позатуляють роти і мовчать. А як допіру в армію випроваджають? Я своїх дітей випровадила по-людськи: купила нову куфайку, штани – щоб було все, як треба. А то невістка моя сина випровадила у пурваних штанах. Каже – модно. Позорисько – і все!

Марія Оксенюк має чудову пам'ять, знає напам'ять багато віршів. У неї – 15 онуків і  6 правнуків. Все життя працювала в колгоспі. Ходить бабуся зігнута, бо як розігнеться – то спина болить. А зігнута – все переробить. Виполе город до останньої зелини. Може розвернутися аж у кінці городу. А часом вже й на сусідський рядок втрапить зайти полоти – аж поки дочка не скаже, що то чужий город. Бабуся ще сама воду з колодязя дістане! Сама собі зварить їсти, ходить ціле літо боса. Літує у своїй хаті в селі (син з нею), а на зиму діти забирають  стареньку до себе, де кожен створив сім'ю далеко від домівки. Діти просять, щоб мати була у них постійно, але вона стоїть на своєму. 

– Ні, везіть мене додому! Кожна лавочка в дворі за мною скучає. Коло вас тилько й чую: "Мамо, снідати! Мамо, обідати, вечеряти! " Робити нічого не дають. А тут, у себе, я щось роблю, без роботи не можу, – каже бабуся Марія. –  Хочете, щоб я раніше вмерла?”.

Не нарікає старенька на своє  життя. Прикро лишень те, що жодного разу  Марію Оксенюк як багатодітну матір, ніхто ніколи за все життя не кликав на будь-які свята та на концерти, у районі не вітали і навіть квіточки не подарували від влади. Ні голова, ні секретар сільської ради навіть не згадали Марію Захарівну.

–  Дуже обідно мені, – каже старенька, що  я вигодувала державі 7 дітей, а мене ніхто ніколи не спитав,  чи маю на зиму дрова чи ні. Чи хоч  полінце хто приніс? Продуктовий подарунок, який давали іншим таким жінкам, як Марія Захарівна, не дали. На 90-річчя ювілярки приїхали всі діти, онуки і разом відсвяткували день народження. Образливо, що місцева влада навіть не згадала. Наче такої жінки на світі не існує.

Невже не заслужила?..

Нещодавно дочка Марії Захарівни приїхала і забрала матір в Одесу. Перезимує – і  на літо знову приїде в село до своєї хати, де на неї чекає поросле споришем подвір'я, по якому вона ходить ціле літо боса і не хворіє.

Галина ОЛІФЕРЧУК. 

Марія Оксенюк – найстаріша жителька с. Світле Ковельського району. Їй 91 рік. Маленька на зріст бабуся, ще порається на городі – все зілля повиполює. Як займе рядок,  то так і не розгинається,  поки не дополе  до кінця. Не раз перейде на чужий город, бо  не помічає, що свій закінчився.

Марія Оксенюк мала 25 років, як вийшла заміж. Але нещасливе те заміжжя було, бо чоловік недобрий був. Жінка навіть дітей  записала на своє прізвище – не захотіла сама,   щоб діти мали батькове прізвище.

– Було багацько у мене ухажорив – як у собаки кліщів, – згадуючи свою молодість, розповідає бабуся. – Але я була перебірлива. Дуже любила танцювати і кажу: "Піду замуж тилько за такого, який уміє танцювати". Бо який не проведе,  не вміє танцювати. А мені так кортіло, щоб хлопець, який мене проводив, вмів танцювати. Але пішла за такого, що не вмів танцювати! 

Посватав мене Яким з   Кашівки  (10 років тому  помер). Сам бідний, сім'я велика. У 1955 році ми з Якимом повінчалися. Була я в штапельному платті і в позиченому вельоні. Моя мати на придане дала 2 маленькі банячки на 2 літри  і їдну мисочку – з того і розживалися. А що ж вона могла дати,   як і сама нічого не мала, бо у війну село спалили німці і нічого не зосталося? Зимували в лісі в бараках.

Нещасливим було заміжжя Марії Захарівни. Як виявилося, її Яким уже був жонатий. Але про це знали лише його батьки, а Марії ніхто правди не сказав. Яким служив у Москві і там оженився.

– Крепко хєтрий він був, – розповідає бабуся.  – Розписався він по воєнному білєтови, якого спеціально вкинув у котел, де варилася каша. Завіз жінку в роддом, а сам поїхав додому на Волинь.

Москвичка Ніна  Паніна згодом написала Якову, що народилася їхня дочка Галя. Але горе – батько не відписав листа. Вони йому не потрібні були. Тож Ніна подала чоловіка на аліменти.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 214

Боротися зі зморшками можна, вживаючи певні продукти.

Ці кілька продуктів працюють не гірше за косметику і допомагають боротися зі зморшками

Доведено: правильно складений раціон допоможе вам заощадити на кремах від зморшок! Якої б дієти ви не дотримувалися, додайте до раціону ці продукти: калорій вони вам не додадуть, а стан шкіри поліпшать і допоможуть запобігти появі зморшок.

Риба і рослинні олії

Щоб зморшки якомога довше були для вас просто страшним словом, у вашому раціоні мають бути наявними дві найважливіші поліненасичені жирні кислоти: омега-3 і омега-6. Без них нікуди! Хоча б раз на тиждень їжте рибу. З продуктів рослинного походження корисними є такі: гарбузове насіння, шпинат і рослинні олії, особливо мигдальна і лляна.

Горіхи

Коензим Q10 і вітамін Е — речовини, які прискорюють процеси регенерації і живлення клітин шкіри. Тепер зрозуміло, чому вони часто зустрічаються у складі антивікових продуктів. Можете, звичайно, купити крем, а можете почати їсти горіхи! Фахівці називають горіхи продуктом вічної молодості, оскільки вони містять і коензим Q10, і вітамін Е. Але горіхи дуже калорійні, тому занадто захоплюватися ними все ж таки не варто. Для шкіри обличчя цілком вистачить 50 г мигдалю, кеш'ю, фундука або волоських горіхів тричі на тиждень.

Зелень і цитрусові

Колаген — білок, який синтезується клітинами шкіри, що відповідає за її пружність і еластичність. У молоді роки підтримувати шкіру пружною досить легко: зруйновані колагенові волокна швидко заміщаються на нові. А ось з віком цей процес відбувається набагато повільніше. Як наслідок — в'ялість шкіри і поява зморшок. Тож більше колагену! А кращий стимулятор колагену — це вітамін С. Де його взяти, ви напевно знаєте, але про всяк випадок нагадаємо: цитрусові, ківі, шипшина, чорна смородина, червоний перець, обліпиха і петрушка — чемпіони за вмістом вітаміну С.

Червоні й помаранчеві овочі та фрукти

Щоб колір обличчя завжди радував око, їжте більше червоних і помаранчевих овочів та фруктів. Морква, перець, помідори, гарбуз, абрикоси — у цих продуктах велика кількість бета-каротину — антиоксиданту, що відповідає за оновлення клітин шкіри. 

Боротися зі зморшками можна, вживаючи певні продукти.

Ці кілька продуктів працюють не гірше за косметику і допомагають боротися зі зморшками

Доведено: правильно складений раціон допоможе вам заощадити на кремах від зморшок! Якої б дієти ви не дотримувалися, додайте до раціону ці продукти: калорій вони вам не додадуть, а стан шкіри поліпшать і допоможуть запобігти появі зморшок.

Щоб зморшки якомога довше були для вас просто страшним словом, у вашому раціоні мають бути наявними дві найважливіші поліненасичені жирні кислоти: омега-3 і омега-6.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 195

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 150