Діти – наше головне багатство
Перш, ніж розпочати написання цієї статті, хочу, щоб читач разом зі мною ще раз переосмислив, здавалося б, прості, але важливі речі. Коли в нашому житті відбувається щось хороше і радісне, ми не завжди вміємо сприймати це з вдячністю. Сприймаємо дари Господні як належне, а подяку інколи вважаємо зайвими сантиментами.
Подякуймо Всевишньому за дар бачити цей неповторно-дивовижний світ. Подякуймо Богу за ноги, якими можемо ступати самотужки, без сторонньої допомоги, пізнавати незбагненної краси краєвиди. Подякуймо Богу за руки. Не зважайте, чи вони у вас доглянуті, чи шорсткі, робочі, в мозолях. Але вони у вас є! Ними ми можемо сіяти, садити, пеленати, пригортати, купати своє дитя. Ми можемо приголубити своїх дітей, заплести донечці косички.
Подякуймо Богу за мову, за слово, що лине з наших вуст. Адже не кожен має можливість сказати слово "мамо" або звернутися у молитві до Всевишнього із своїми проханнями.
l
Нехай пробачить мені читач за дещо затяжний вступ, але тема людей, а особливо – дітей з інвалідністю, не може не хвилювати, не бентежити, не змушувати змінитися самому. Навпаки – ця болюча тема спонукає сказати про них добре, щире слово, зігріти їх теплими обіймами і головне – не дозволити відчути себе самотніми. Особливо крається на шматки серце, коли мова йде про дітей, які,в силу різних обставин, отримали статус інваліда.
В сьогоднішній публікації хотілося б поговорити, якими можливостями можуть скористатися діти з особливими освітніми потребами у нашому місті. Та, власне, не тільки у нашому, адже Ковельський район об'єднав 5 колишніх районів Волині, де проживають особливі діти. Хоча термін "особливі", напевно, не дуже коректне визначення, адже кожна дитина, незалежно від віку і статусу, має свої особливості і таланти.
У Ковелі майже три роки тому в другому корпусі школи №8 відкрили інклюзивно-ресурсний центр, який очолює мудрий, відповідальний, талановитий керівник, людина з добрим та чуйним серцем Галина Пекарчук.
На базі закладу надають корекційно-розвиткові та психолого-педагогічні послуги дітям з особливими освітніми потребами віком від двох до вісімнадцяти років. А працюють тут висококваліфіковані спеціалісти, які готові допомагати нашим діткам, і в будь-яку хвилину простягнути руку допомоги батькам. Це – вчитель-дефектолог Наталія Коптєва, практичний психолог Олена Бондарук, вчитель-реабілітолог Сергій Костючик, вчитель-логопед Олена Журавлюк. Команда фахівців, яких згуртувала Галина Пекарчук, працюють з повною віддачею сил, енергії, вони завжди вас підбадьорять, зігріють ваших дітей увагою, турботою та любов'ю.
Ковельський інклюзивно-ресурсний центр – це свого роду посередник між родиною, яка виховує дитину з особливостями розвитку, та закладами освіти, зокрема дитячими садками і школами. Фахівці центру мають допомогти родині підібрати саме той заклад і ту форму навчання, які найкраще відповідатимуть освітнім потребам дитини.
Під особливими освітніми потребами мається на увазі те, що у дитини є певні порушення: зору, слуху, мовлення, опорно-рухового апарату, інтелектуального розвитку або емоційно-вольової сфери. Іноді легкі форми подібних порушень до певного часу залишаються непомітними для батьків і проявляються вже тоді, коли дитина пішла до садка чи школи. Складна адаптація або проблемна поведінка дитини теж є приводом звернутися до інклюзивно-ресурсного центру.
Якщо дитина з якихось незрозумілих причин важко засвоює програму у садочку або школі, дуже довго адаптується, не може більше кількох хвилин всидіти на місці, погано розуміє, що їй кажуть, не виконує словесні інструкції, тоді це дзвіночок для батьків, що треба прийти та проконсультуватися зі спеціалістами ІРЦ.
l
Відверто кажучи, мені як мамі, в якої росте дівчинка-красуня 9 років, непросто зізнатися, що донечка теж має певні проблеми у мовленні, але зустріч із Наталією Коптєвою, дефектологом-олігофренопедагогом, котра є мамою чудового хлопчика Даниїла, змінили моє ставлення до труднощів і випробувань, які переживала й наша сім'я.
Розмова з пані Наталією було досить цікавою, душевною, відвертою, я сказала б, проникливою, адже кожне сказане нею слово відчувала кожною клітинкою, кожним нервом.
– За допомогою цієї публікації ми хочемо достукатися до кожної матусі, яка виховує дитину з інвалідністю, допомогти відчути, що ви не самотні, що не потрібно боятися визнавати, що ваша дитина потребує допомоги фахівців, – з неприхованим болем й водночас надією розпочала моя співрозмовниця.
Я – фахівець (дефектолог-олігофренопедагог) Ковельського інклюзивно-ресурсного центру. Центр, що допомагає дітям з особливостями розвитку стати максимально самостійними у житті, отримати відповідну освіту та можливості для повноцінного розвитку. Історія життя із дитиною з аутизмом – це коли спочатку все, як у всіх. Вагітність. Надії. Плани. Пологи. Маленький довгожданий хлопчик опиняється у тебе на руках. А потім… Перша посмішка, перші кроки. А далі – все щось не так. І тоді закрадається питання: "Чи все добре з моєю дитиною?”. Мій пошук відповіді був коротким. Перша зустріч з лікарем і діагноз-вирок: у вашої дитини вроджена вада мозку, аутизм.
– Пані Наталіє, такий невтішний діагноз, напевно, ділить життя на "до" і "після". Адже скільки б часу не минуло, біль не вщухає, й досі не існує відповіді на питання: чому це сталося?
– Я не знала, чи зможу займатися чимось в житті, крім догляду за дитиною. Моя історія мало чим відрізняється від історій багатьох сімей, що виховують дітей з аутизмом. Вона так само наповнена розпачем і надією, сумнівами і рішучістю, відчаєм і щастям.
Ми працювали на наші успіхи кожен день. То саме перед школою, як Даніку виповнилось 5 років, нас запросили у Ковель на консультацію до фахівців, які приїхали з Києва. Побачивши так багато діток з мамами, я зрозуміла, що ми не самотні. Я вирішила здобувати другу вищу освіту за спеціальністю "дефектолог", щоб працювати не тільки з Даніком, але й допомагати іншим діткам.
– Наталіє Миколаївно, саме тому Ви обрали роботу в інклюзивно-ресурсному центрі?
– Так. Я щоденно бачу результати нашої команди, які ефективно працюють із сотнями дітей та їх сім'ями. Я щаслива тим, що мої колеги, а особливо – керівник, не шкодують ні часу, ні сил, аби огорнути увагою і турботою особливих діток. Якщо правильно визначити мету і застосовувати підказки та заохочення, то навчити дитину можна дуже багатьом речам!
– Але ж деякі батьки не знають, що можна з раннього віку звернутися в інклюзивно-ресурсний центр. Наскільки відомо, дитина не обов'язково повинна мати статус інваліда?
– Так. Ви слушно зауважили. До прикладу, вчитель-дефектолог проводить повне і детальне обстеження кожної дитини, особливостей її мовленнєвого, пізнавального і соціального розвитку, в процесі якого визначено здібності дитини до навчання і до гри, що допомагає організувати роботу з цією дитиною так, щоб максимально компенсувати і відкоригувати виявлені порушення розвитку.
По-друге, дефектолог підвищує пізнавальну активність дітей і при цьому розвиває основні психічні процеси - такі, як мислення, уяву, увагу, допитливість, пам'ять, сприйняття.
По-третє, діяльність дефектолога спрямована на мовленнєвий розвиток дітей в процесі ігрової діяльності, яка є головною для дітей дошкільного віку.
З урахуванням особливостей кожної дитини дефектолог складає індивідуальний план роботи. Однак обов'язковим для всіх є:
розвиток сенсорики; гігієна та самообслуговування; навчання грі та ігрокорекція; розвиток мовлення за допомогою ознайомлення з навколишнім світом. В ході цих занять діти вчаться бачити предмети і явища, які оточують їх у житті. При цьому розширюється їх кругозір і словниковий запас, а також формується зв'язне мовлення.
– Ви родом з Турійська. Як так склалось, що працюєте у Ковелі?
– З Ковелем мене пов'язує багато приємних моментів, адже тут живуть мої друзі, мами, дітки яких, як і мій Данік, мають певні особливості, але, повірте, нічим не відрізняються від своїх ровесників. Родом я та моя родина з Турійська, але довгий час мріяла опинитися в Ковелі. Дуже хотілося тут працювати, стати корисною, адже мала навики роботи у Турійському інклюзивно-ресурсному центрі, а також другу вищу освіту за спеціальністю "дефектолог", закінчила Київський національний університет ім. Драгоманова.
За фахом першої вищої освіти я – вчитель історії, тому мені довелося задати собі питання: "Як працювати з такими дітками?". Стала шукати відповіді на ці запитання на форумах, спілкуючись з однодумцями, "штурмувала" інтернет.
У всіх моїх починаннях мене підтримав чоловік, котрий дав можливість розвивати свої здібності і знання. До трьох років у декреті по догляду за дитиною перебувала я, а після трьох цю "місію" взяв на себе чоловік. Разом їздили на лікування по реабілітаційних центрах, які тільки можна було знайти в межах області і України. У нашого сина, крім вродженої вади мозку, діагностували вроджену ваду серця. Коли Даниїлу виповнилося п'ять років, ми вперше потрапили в Ковель на обстеження в обласну психолого-медико-педагогічну комісію. Тоді побачила досить високий рівень ковельських спеціалізованих садочків.
Наступного разу у місто на запрошення однієї з мам Ковеля приїхали у залізничну лікарню, куди прибули фахівці з Києва. Вони ділились неоціненним досвідом, працювали з нашими дітьми. Для нас багато дало це навчання, адже, хоч і боляче про це згадувати, Данік не сидів, не сприймав оточуючих, систематично нервував і плакав. Громадська організація, яку створили батьки-ковельчани, реалізовували різноманітні проєкти, які надихали, вселяли надію і зцілювали душу.
Завжди з теплом і посмішкою згадую проєкт "Особливі мами", який втілили в життя небайдужі ковельчанки. Тому твердо вирішила, що справою честі для мене буде допомагати ковельським діткам. Нині Данік здобуває освіту в Турійській гімназії. З ним працюють кваліфіковані спеціалісти. Ми дуже цьому радіємо.
Незважаючи на усі труднощі, Даниїлу вдалося поповнити свій словниковий запас, а ще ми разом оволоділи мовою жестів. І так крок за кроком вчимося адаптуватися у соціумі. А всі мої проєкти втілені в життя завдяки нашому сину.
І ось моя мрія збулася. У лютому цього року пройшла офіційний конкурс на заміщення вакантної посади вчителя-дефектолога, яке проводило Ковельське управління освіти. Тож нині працюю в Ковельському ІРЦ.
У нас згуртувався дружний і професійний колектив, який очолює Галина Пекарчук. Ми дякуємо їй за підтримку, розуміння, за те, що кожен з нас відчуває себе невід'ємною частиною в роботі ІРЦ. Я щиро вдячна своїм колегам за те, що так гарно мене прийняли, адже для кожної людини важливо, коли її поважають і цінують.
– Ви пройшли і проходите досить важкий та тернистий шлях, який не завжди під силу звичайній людині. З якими словами підтримки хотіли б звернутися до батьків, які розгубилися у цьому жорстокому світі, які в силу різних обставин не можуть сприйняти той факт, що їхня дитина потребує особливої уваги?
– Мені спало на думку те, що ми усі відрізняємося один від одного. Якщо в одного кучеряве волосся, а в іншого – пряме, то це не означає, що хтось кращий. В кожної дитини є свої особливі таланти і обдарування. І те, що дитина говорить не так, то це не означає, що вона чимось гірша від тієї дитини, яка говорить краще. Інколи хочеться, щоб дитина дуже багато говорила тій мамі, в якої дитя менше розмовляє, а тій мамі, в якої малеча говірка, хочеться, щоб вона помовчала.
Кожна мама, в якої народжується особлива дитина, усвідомлює, що це буде нелегкий шлях, нелегка доля. Але це треба сприйняти, не просто змиритися, а сприйняти дитину такою, якою вона є. Ми не маємо права шкодувати себе, впадати у відчай, бо повинні зробити усе можливе, щоб дитина розвивалася, змогла досягнути своїх можливостей.
Ми, дорослі, не усі стаємо професорами, вченими, академіками. В кожного є свій шлях в житті, свій "стиль". В кожної дитини є теж своє призначення. Головне для нас - не втрачати час, працювати з такими дітками, не боятись їх показувати, не боятись зізнаватись родичам, друзям у тому, що ваша дитина особлива. І шукати у всьому позитив. Якщо хтось вам розповідає, що дитина гарно малює, то на прикладі свого сина можу розповісти, що він дуже любить ліпити, робити аплікації. В кожного є свої маленькі досягнення. Якщо хтось може написати великий твір, то для нас маленькими досягненнями й кроками була соціалізація. Адже ми маємо затримку розумового розвитку й аутизм.
Завдяки Даніку змінилося моє життя, моя професія. Можливо б, раніше я ніколи не звернула б уваги на таких діток. А тепер я розумію, що це – моє покликання. Мій Даниїл є великою частиною мого життя. Всі свої ігри, проєкти випробовую разом з ним. Мої найдорожчі мужчини (чоловік і син) чекають мене вдома. Вони - моя надійна підтримка і опора. Без них не досягла б нічого. Ох, що було б без них!
Я дякую Богу, що дав мені сили, натхнення і головне –віру у власні сили.
Дорогі батьки! Якщо ви відчуваєте занепокоєння щодо розвитку своєї дитини віком від 2 до 18 років, незалежно від наявності в дитини інвалідності чи встановленого діагнозу, зверніться в Ковельський інклюзивно-ресурсний центр. Ми надамо кваліфіковану психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини; психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги; забезпечимо системний та кваліфікований супровід дитини з особливими освітніми потребами.
Розмову вела
Світлана ТРОЦЮК.
НА ЗНІМКАХ: групове фото – представники українського культурного фонду подарували Ковельському ІРЦ ляльковий театр та музичні інструменти в рамках проєкту "Мистецтво - інструмент інклюзивного навчання"; Олександр та Наталія КОПТЄВИ із сином ДАНИЇЛОМ; пані Наталія на одному з тематичних заходів.
Фото з архіву ІРЦ та
Наталії КОПТЄВОЇ.
Перш, ніж розпочати написання цієї статті, хочу, щоб читач разом зі мною ще раз переосмислив, здавалося б, прості, але важливі речі. Коли в нашому житті відбувається щось хороше і радісне, ми не завжди вміємо сприймати це з вдячністю. Сприймаємо дари Господні як належне, а подяку інколи вважаємо зайвими сантиментами.
Подякуймо Всевишньому за дар бачити цей неповторно-дивовижний світ. Подякуймо Богу за ноги, якими можемо ступати самотужки, без сторонньої допомоги, пізнавати незбагненної краси краєвиди. Подякуймо Богу за руки.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 583
Засяяла головна ялинка Ковельщини
Погода в Ковелі 23 – 29 грудня
“Ковідна” тисяча – у дії
Як не зіпсувати свято
Єдина на всю Україну!
Діти – наше головне багатство
Господь в біді не залишив
Від четверга до четверга
Гороскоп з 27 грудня по 2 січня